Порушення цивільної справи в суді тягне за собою певні правові наслідки. Вони можуть мати як процесуальний, так і ма­теріально-правовий характер.

Основним процесуально-правовим наслідком звернення до суду з позовом і прийняття його судом є виникнення цивільного судочинства по даній справі. Звернення до суду з позовною зая­вою і відповідні дії суду, пов'язані з прийняттям чи відмовою в прийнятті цієї заяви, породжує виникнення між заявником (по­зивачем) і судом цивільних процесуальних правовідносин. Ці правовідносини є підставою для виникнення І розвитку шщщ правовідносин між судом і всіма учасниками процесу.

Звернення до суду з заявою і прийняття її судом тягне за со­бою виникнення цивільного процесу з конкретним складом його учасників. Кожний учасник процесу посідає своє, визначене йому законом процесуальне становище і може користуватися надани­ми йому правами і нести процесуальні обов'язки. З прийняттям судом справи до свого провадження особа, яка звернулася до суду за захистом своїх прав чи інтересів, стає позивачем, а особа, яка, на думку позивача, порушила його право, — відповідачем. Якщо до порушення справи в суді кредитора і боржника об'єднували матеріальні спірні правовідносини, які регулювалися нормами матеріального (цивільного) права, то з моменту порушення спра­ви в суді вони стають сторонами процесу і на них поширюється дія норм цивільного процесуального права.

Процесуально-правовим наслідком прийняття судом справи до свого провадження є також неможливість повторного звернен­ня до суду з тією ж вимогою і з тих же підстав .^1

Крім процесуально-правових наслідків порушення справи в суді приводить до деяких матеріально-правових наслідків, які ма­ють важливе значення для заінтересованих осіб.

Основним матеріально-правовим наслідком порушення спра­ви в суді є перерив перебігу строку позовної давності. Стаття 79 ЦК вказує, що перебіг строку позовної давності переривається пред'явленням позову в установленому порядку. Це означає, що не будь-яке звернення до суду із заявою перериває перебіг стро­ку позовної давності, а лише таке, яке відповідає вимогам зако­ну. Крім звернення до суду із заявою необхідні також дії судді, які виражаються в позитивному вирішенні питання про прийняття заяви до провадження суду. Перебіг строку позовної давності переривається тільки при зверненні до суду із заявою, в якій є все необхідне для порушення процесу і ведення справи.

Важливий матеріально-правовий наслідок порушення ци­вільної справи в суді наступає по справах про стягнення засобів на утримання (аліменти) в тих випадках, коли ці засоби не нада­ються зобов'язаною особою в добровільному порядку. Особа, яка має право на одержання засобів на утримання від іншої осо­би, може звертатися до суду з вимогою до відповідача про при­мусове стягнення цих засобів на підставі рішення суду. Причо­му звернутися до суду із заявою можна незалежно від який пройшов з моменту виникнення права на одержання алі­ментів. Аліменти присуджуються на майбутній час, починаючи з дня пред'явлення позову до суду (ст. 88 КпШС).

Матеріально-правові наслідки настають також при зверненні до суду і порушенні справи за заявою власника про витребуван­ня майна з чужого незаконного володіння. Звертаючись до суду з такою вимогою, власник переслідує мету відібрати майно з не­законного володіння і повернути собі. Задоволення цієї вимоги залежить в першу чергу від добросовісності чи недобросовісності придбання цього майна. Якщо від недобросовісного набувача власник може витребувати своє майно в усіх випадках, то від добросовісного — лише у випадках, передбачених законом (вик­раденого, загубленого майна тощо).

Крім права на витребування майна з чужого незаконного во­лодіння власник має право вимагати також повернення всіх до­ходів, які незаконний володілець здобув або повинен був здобу­ти з цього майна. Щодо недобросовісного володільця, то він зо­бов'язаний повернути всі доходи, які він добув чи повинен був добути з майна за весь період володіння ним. По-іншому оцінює закон становище добросовісного володільця, який помилково вважає своє володіння правомірним. Володілець вважається доб­росовісним до моменту, коли він дізнався або повинен був дізна­тися про свою помилку. З цього моменту він стає на позиції не­добросовісного володільця і на нього поширюється вищевказа­на відповідальність, тобто він повинен повернути власнику всі доходи, одержані ним від незаконного володіння майном. Таким моментом є звернення власника до суду з позовною заявою і прийняття її судом до свого провадження.

Звернення до суду має наслідком певні витрати заінтересова­ної особи, які виражаються в оплаті державного мита, в оплаті за видачу копій необхідних документів тощо. Ці витрати несе особа, яка звертається до суду за захистом порушеного чи оспо­рюваного права чи охоронюваного законом інтересу. У разі за­доволення її вимог суд присуджує другій стороні відшкодуван­ня всіх цих витрат. Однак інколи відпадає необхідність розгляду справи по суті і постановлення по ній судового рішення у зв'яз­ку з тим, що відповідач у добровільному порядку задовольнив вимоги заінтересованої особи в день звернення до суду або після звернення, але до судового розгляду цієї справи. Очевидно, що заінтересована особа в такому разі не буде наполягати на розгляді справи по суті. Однак виникає питання про відшкодування судових витрат, які поніс позивач в зв'язку із зверненням до суду. Стаття 78 ЦПК прямо вказує, що якщо позивач не підтримує своїх вимог внаслідок добровільного задоволення їх відповіда­чем після пред'явлення позову, то суд на прохання позивача при­суджує з відповідача всі понесені позивачем по справі судові вит­рати.

В практиці інколи виникають сумніви з питання про те, чи підлягають присудженню з відповідача понесені позивачем вит­рати, якщо відповідач задовольнив вимоги позивача в день звер­нення його до суду. Справа в тому, що відповідач може задоволь­нити вимоги позивача шляхом переводу спірної суми поштою або через банк. У таких випадках позивач ще не знає про задо­волення своїх вимог, а відповідач не знає, що позивач вже звер­нувся до суду із заявою. Здається, що в такій ситуації необхідно виходити з наступного положення: якщо позивач не знав і не міг знати про задоволення своїх вимог відповідачем і в зв'язку з цим звернувся до суду, він має право вимагати відшкодування всіх понесених ним витрат, пов'язаних із зверненням до суду.