Звернення до суду відповідного суб'єкта, якому законом надане таке право, на захист прав чи охоронюваних законом інте­ресів є однобічним процесуальним за змістом волевиявленням, метою якого є порушення цивільної справи і виникнення проце­суальної діяльності, яка буде спрямована на розгляд та вирішення цивільної справи.

Звернення з заявою до органу судової влади, яким є суд, — це важлива процесуальна дія відповідного суб'єкта. Але саме по собі звернення до суду шляхом подання заяви н5 означає, що ци­вільна справа буде подушена і виникне процес по розгляду і ви­рішенню цієї справи /Цивільна справа може бути порушена лише в тому випадку, якщо суддя вирішить питання про прийняття за­яви, яка подається до суду. Суддя, який одноособове вирішує питання про прийняття заяви та порушення цивільної справи, може прийняти заяву та порушити провадження по справі лише тоді, коли для цього є всі необхідні умови, встановлені законом. Інакше кажучи, особа, яка звернулась до суду з конкретної цивільної справи, повинна мати на це право, а також належним чи­ном здійснювати це право, а суддя як носій судової влади пови­нен перевірити наявність передумов права на звернення до суду за судовим захистом^

Можливість практичного здійснення права на звернення до суду за судовим захистом залежить від певних передумов, які у цивільній процесуальній літературі іменуються передумовами права на звернення до суду за судовим захистом. Ці передумови поділяють на суб'єктивні, які відносяться до особистості суб'єктів спору, та на об'єктивні, пов'язані з характером предмета, який підлягає внесенню на розгляд суду; на позитивні та негативні — залежно від зв'язку права на звернення до суду з наявністю або відсутністю цих передумов.

До суб'єктивних передумов належить процесуальна право­здатність особи, яка звернулася до суду за судовим захистом, а також суб'єкта, який буде притягнутий судом як відповідач або заінтересована особа. Право на звернення до суду за судовим за­хистом виникає одночасно з виникненням цивільної процесуаль­ної правоздатності. Оскільки відповідно до ст. 100 ЦПК всі гро­мадяни набувають процесуальної правоздатності з моменту на­родження і не можуть позбавлятися здатності звернення до суду за захистом, то в судовій практиці питання щодо процесуальної правоздатності може виникати тільки щодо організацій. Проце­суальна правоздатність організацій залежить від того, чи є орган­ізація юридичною особою.

Суб'єктивною передумовою права на звернення до суду є та­кож процесуальна заінтересованість особи. За загальним прави­лом звертатися до суду можна лише для захисту права чи інтере­су, які, на думку заявника, належать йому. Тому відповідно до ст. 4 ЦПК за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу до суду може звернутися не будь-яка, а заінтересована особа. У заяві повинна вказуватись заінтересованість у справі особи, яка звернулася до суду за захи­стом свого права чи охоронюваного законом інтересу.

Об'єктивні передумови права на звернення до суду підрозді­ляються на позитивні і негативні.

Передумови, наявність яких необхідна для реалізації права на звернення до суду, називаються позитивними. До позитивних пе­редумов належать:

1) правовий характер спору;

2) підвідомчість.

Негативними вважаються передумови, з відсутністю яких за­кон пов'язує можливість звернення до суду. Це такі передумови:

1) відсутність судового рішення, що набрало законної сили, постановленого по спору між тими ж сторонами, цро той же предмет і з тих же підстав;

2) відсутність ухвали суду, яка набрала законної сили, про прийняття відмови позивача від позову або про затверд­ження мирової угоди сторін;

3) відсутність рішення товариського суду, прийнятого в ме­жах його компетенції, по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

4) відсутність у провадженні суду справи по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

5) відсутність укладеного між сторонами договору про пере­дачу даного спору на вирішення третейського суду.

Право на звернення до суду підлягає реалізації в установле­ному законом порядку. Порядок реалізації права на звернення до суду передбачає дотримання правил підсудності, наявність дієздатності заявника, наявність належним чином оформлених повноважень представника, а також відповідність змісту та фор­ми заяви вимогам закону.

Якщо суддя встановить, що суб'єкт, який звернувся до суду за судовим захистом, має на це право, то він повинен встанови­ти, чи підсудна ця справа даному суду. При цьому враховують­ся правила родової та територіальної підсудності.

Далі перевіряється дієздатність особи, яка звернулася до суду. Недієздатність особи, яка безпосередньо подала заяву до суду, є перешкодою до порушення цивільної справи. Недієздатність відповідача не є перешкодою для порушення цивільної справи і позов може бути пред'явлений до недієздатного відповідача, ос­кільки його інтереси у суді завжди захищають законні представ­ники (ст. 111ЦПК).

Якщо заяву подано судовим представником, то представ­ник повинен мати повноваження на ведення справи. Відпові­дно до ст. 113 ЦПК повноваження представників сторін і тре­тіх осіб на ведення справи в суді повинні бути стверджені та­кими документами:

1) членів колегіальних органів управління колгоспами, інши­ми кооперативними організаціями, їх об'єднаннями, іншими громадськими організаціями — витягом з протоколу засідання належного органу управління, що уповноважив вести справу у суді;

2) працівників підприємств, установ, організацій — довіре­ністю від імені підприємства, установи, організації;

3) уповноважених профспілок — довіреністю відповідного профспілкового органу;

4) адвокатів — ордером, виданим юридичною консультацією;

5) інших осіб — довіреністю чи усною заявою довірителя із занесенням її до протоколу судового засідання.

У випадках, якщо до суду звертається особа не в своїх інте­ресах без належних на це повноважень, судця зобов'язаний відмо­вити в прийнятті заяви (п. 9 ст. 136 ЦПК).

Цивільна справ порушується шляхом подання заяви. При цьому процесуальне законодавство передбачає певні вимоги до форми та змісту заяви як процесуального документа. Вона повин­на бути подана у письмовій формі та містити відповідні реквізи­ти (ст. 137 ЦПК).

Належна реалізація відповідним суб'єктом права на звернен­ня до суду за судовим захистом тягне за собою порушення ци­вільної справи, виникнення процесу по розгляду і вирішенню пра­вового спору, а також обов'язок суду розглянути та вирішити ци­вільну справу по суті.