Цивільнє процесуальне законодавство передбачає, що особи, які мають підстави побоюватись, що подача потрібних для них доказів стане згодом неможливою або утрудненою, мають право просити суд під час розгляду справи або суддю як до, так і після подачі заяви забезпечити ці докази (ст. 35 ЦПК).

Забезпечення доказів — це заходи, спрямовані на збережен­ня відомостей про обставини справи, коли є підстави припуска­ти, що використання цих відомостей в подальшому може стати утрудненим або неможливим (від'їзд свідка в тривале закордон­не відрядження, втрата якостей речі тощо).

Забезпечення доказів віднесено виключно до компетенції судів. Згідно із ст. 36 ЦПК суддя забезпечує докази шляхом до­питу свідків, призначення експертизи, витребування та огляду письмових і речових доказів. Про забезпечення доказів суд або суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає порядок і спосіб її ви­конання. Протоколи і всі зібрані в порядку забезпечення доказів матеріали надсилаються до суду, який розглядає справу.

Заява про забезпечення доказів повинна містити суть і фор­му потрібних доказів, зазначення обставин, які підтверджуються цими доказами, підставу, на якій просять забезпечити докази, справу, для якої потрібні забезпечувані докази.

Заява про забезпечення доказів розглядається протягом де­сяти днів відповідно судом або суддею того суду, в районі діяль­ності якого належить провести ці процесуальні дії, з повідомлен­ням заінтересованих осіб. Однак неявка їх не перешкоджає роз­глядові заяви.

У виняткових випадках, а також у випадках, коли не можна встановити, до кого позивач може згодом пред'явити позов, заява про забезпечення доказів розглядається тільки за участю заявника.

Оскарження ухвали про забезпечення доказів не допускаєть­ся. Ухвалу про відмову забезпечити докази мбжна оскаржити.