Доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 27 ЦПК).

Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сто­рін і третіх осіб, показаннями свідків, письмовими доказами, ре­човими доказами і висновками експертів.

Відповідно до наведеної статті основна ознака судових до­казів полягає в тому, що вони — фактичні дані, тобто відомості про факти. Однак у правовій літературі всупереч чинному зако­нодавству деякі автори розглядають судові докази як відомі фак­ти, з допомогою яких можливе встановлення невідомих фактів. Наприклад, С. В. Курильов стверджує, що доказ — це відомий суду факт, який знаходиться в певному зв'язку з невідомим1.

Крім цієї судові докази повинні мати й інші ознаки. З допо­могою доказів встановлюються не будь-які факти і обставини, а лише ті, які треба встановити в тій чи іншій цивільній справі. Тому істотною ознакою доказів є те, що ними визнаються не фактичні дані взагалі, а лише ті, за допомогою яких можуть бути встановлені обставини, що мають значення для вирішення ци­вільної справи. Наприклад, позивач за позовом, який виник з до­говору купівлі-продажу, заперечує факт платежу відповідачем. Свідок же показує, що сторони в його присутності уклали до­говір. Викладені свідком дані прямо і безпосередньо обґрунтову­ють, з одного боку, відсутність юридичних фактів, що лежать в основі вимог позивача, з іншого — наявність юридичних фактів, які лежать в основі заперечень відповідача і є доказами.

Нарешті, істотною ознакою судових доказів є те, що за допо­могою їх встановлюється наявність або відсутність обставин, які обґрунтовують вимоги або заперечення сторін або інші обстави­ни, які мають значення для справи, тільки в передбачених законом процесуальних формах, тобто у визначеному законом порядку.

Процесуальним законодавством передбачено, що обставини в цивільній рправі встановлюються не довільним шляхом, а лише тими засобами доказування, які названо самим законом, — по­ясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Крім того, закон передбачає також порядок одержання доказів, дотриман­ня якого необхідно для того, щоб одержані в суді свідчення про факти мали доказову силу. Так, закон передбачає порядок допиту свідків (статті 182-184 ЦПК), порядок дослідження висновку експерта (ст. 190 ЦПК) тощо.

Таким чином, докази в цивільному процесі являють собою єдність фактичних даних, які мають значення для правильного вирішення справи, та їх процесуальної форми.

Судові докази, як зазначає М. К. Треушников, — єдине по­няття, в якому взаємопов'язані як зміст і процесуальна форма фактичні дані та засоби доказування1. Дійсно, якщо свідченням про факти не надано відповідної процесуальної форми, тобто вони не одержані з передбачених законом засобів доказування, якщо засіб доказування не містить свідчень про факти, то вони не можуть бути використані як судові докази.

Отже, ні свідчення про факти окремо від засобів доказуван­ня, ні засоби доказування окремо від свідчень про факти не мо­жуть бути доказами. Стаття 27 ЦПК, відокремлюючи свідчення про факти і засоби доказування, вказує на те, що вони у відриві одне від одного втрачають значення.

Науково-практичне значення має класифікація доказів.

Докази можуть класифікуватися за різними підставами. За­лежно від характеру зв'язку змісту доказів з тими фактами, які не­обхідно встановити в тій чи іншій справі, докази поділяються на прямі і непрямі.

Докази називаються прямими, якщо вони безпосередньо вка­зують на той або інший факт, який має значення для справи. Пря­мими доказами є показання свідка-очевидця, розписка, акт про нещасний випадок, який відбувся на виробництві, тощо.

До непрямих належать докази, які прямо не вказують на об­ставини, що лежать в основі вимог або заперечень сторін, а вста­новлюють лише побічні факти, які в їх сукупності і взаємозв'яз­ку дозволяють зробити правильний висновок про обставини справи. Непрямими доказами можуть бути квитанція про пошто­вий переказ, визнання відповідачем батьківства та ін.

Значення класифікації доказів на прямі і непрямі полягає у тому, що їх різниця повинна врахуватися судом при збиранні доказів. Суд має прагнути до того, щоб зібрати в справі прямі докази. Якщо прямі докази зібрати неможливо, то суд повинен прагнути розши­рити коло непрямих доказів, що дозволило б зробити висновки про права й обов'язки сторін і виключити всі припущення.

Залежно від засобу утворення доказів вони поділяються на первісні й похідні. Первісними називаються докази, одержані із першоджерела. Наприклад, первісними будуть дійсні документи, речові докази тощо. Докази, які не є першоджереловими і відоб­ражають зміст відомостей, одержаних з інших джерел, назива­ються похідними. Наприклад, похідними будуть копії докумен-I           тів, показання свідків зі слів інших осіб тощо.

Значення поділу доказів на первісні й похідні полягає в тому, що похідні докази відображають встановлені ними обставини не безпосередньо, а посередньо. При використанні похідних доказів підвищується ймовірність неправильного встановлення фактів, І тому вони вимагають більш старанної -перевірки.

Разом з тим законодавство не містить обмежень використання похідних доказів. Однак згідно із ст. 50 ЦПК письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію

документа, суд в разі необхідності може вимагати оригінал до­кумента.

Докази можуть класифікуватися і за їх джерелом. Залежно від того, чи є джерелом доказів людина або матеріальний об'єкт, виділяють особисті й речові докази. Така класифікація тісно пов'я­зана з процесуальною формою, тобто із засобами доказування.

До особистих доказів належать пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, висновок експертів, а до речових — письмові й речові докази.

При класифікації доказів за їх джерелом деякі вчені крім осо­бистих і речових виділяють і змішані докази. Обґрунтовується це тим, що процес формування змішаних доказів складається з двох частин і інформація про факти надходить з двох джерел — осо­бистого і речового'.