Доказування становить основну частину процесуальної діяльності, спрямовану на одержання об'єктивних даних, необ­хідних для виконання завдань цивільного судочинства. У цивіль­ній процесуальній науці до цього часу немає єдності в судженнях про сутність і мету, зміст доказової діяльності, її суб'єктів, про етапи доказування, його елементи.

Зміст доказової діяльності тісно пов'язаний з метою доказу­вання, яка полягає у встановленні істини у справі. Однак питання про обсяг судової істини, про те, які явища об'єктивної дійсності повинні бути вивчені судом в результаті доказування, вирішуєть­ся неоднозначно. У теорії значне поширення одержала точка зору, згідно з якою вимога про досягнення істини стосується тільки фактичних обставин справи, встановлених шляхом дока­зування. Поряд з цим існує і думка, що зміст істини містить і вис­новок про спірні правовідносини, права й обов'язки сторін. На нашу думку, більш правильною є остання точка зору, бо згідно із ст. 15 ЦПК суд при розгляді цивільних справ зобов'язаний з'я­сувати і дійсні обставини справи, і права та обов'язки сторін.

У зв'язку з різними трактуваннями істини як мети судового доказування деякі автори виділяють поняття доказування і судо­вого пізнання. При цьому доказування визначається як засіб пізнання істини стосовно фактичних обставин справи. Щодо пра­вової кваліфікації фактів і відносин, то як засіб їх пізнання вказуєть­ся не на доказування, а на судове пізнання. Тим часом судове до­казування не може бути ні протиставлене судовому пізнанню, ні тотожне йому, бо воно є засобом судового пізнання.

Судове доказування охоплює процесуальну діяльність усіх суб'єктів процесу, незважаючи на те, що їх функції в доказуванні різні (наприклад, суд може витребувати докази, вирішити спра­ву по суті, сторони можуть пред'являти докази тощо). Крім того, правова оцінка фактів і висновок у справі є результатом проце­суальної діяльності не тільки суду, але й інших осіб, які беруть участь у справі. Інший підхід веде до недооцінки ролі осіб, які беруть участь у справі, в процесі формування у суддів правиль­них висновків про правову кваліфікацію фактів і по суті справи. Встановлення дійсних фактичних обставин справи — це обов'я­зок суду, виконанню якого сприяє активна діяльність усіх інших суб'єктів доказування.

Обов'язок суду — правова оцінка фактів і висновок по суті справи. Однак це не значить, що інші особи, які беруть участь у справі, позбавляються права висловлювати суду свої думки з приводу кваліфікації фактів, відносин і того, як, на їх думку, по­винна бути вирішена справа. Думки ці для суду необов'язкові, однак аналіз їх може сприяти прийняттю правильного рішен­ня. У всіх випадках, йде мова про встановлення фактів чи пра­вову кваліфікацію, діяльність суду має владно-розпоряджуваль-ний характер, а діяльність інших осіб, які беруть участь у справі, — рекомендаційний.

Важливо те, що досягнення судової істини є підсумком діяль­ності усіх осіб, які беруть участь у справі протягом усього про­цесу. Поділ єдиного процесу пізнання судової істини у справі на доказування фактів, з одного боку, і пізнання — з другого, здаєть­ся недостатньо обгрунтованим теоретично і не виправданим інте­ресами практики.

Таким чином, судове доказування — це процесуальна діяль­ність суду й інших учасників цивільного процесу, спрямована на встановлення істини з конкретної справи і вирішення спору між сторонами.

Судове доказування як складна процесуальна діяльність має певні етапи і складається з певних елементів.

Досягнення істини у справі неможливе без встановлення фак­тичних обставин, вибору норми права (правової кваліфікації) і висновку про права і обов'язки сторін. Тому в доказовій діяль­ності слід розрізняти такі етапи: 1) з'ясування фактичних обста­вин; 2) висновки про правову кваліфікацію встановлених судом фактів і відносин; 3) правовий і фактичний висновок із справи в цілому. Істина на кожному етапі доказування досягається в про­цесі використання тих або інших елементів доказування, які скла- дають його структуру. Як елементи доказування в теорії прий­нято виділяти збирання, дослідження й оцінку доказів.

Збирання доказів здійснюється судом з особистої ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі. Збирання доказів може провадитися шляхом передачі запитань заінтересо­ваній особі для одержання доказів і наступного їх подання до суду і шляхом витребування письмових або речових доказів від осіб, які беруть участь у справі, державних і громадських організацій, окремих громадян.

Подання доказів здійснюється сторонами та іншими особа­ми, які беруть участь у справі, і означає передачу їх у розпоряд­ження суду. Дослідження доказів — безпосереднє сприйняття, вивчення доказів. Воно провадиться в судовому засіданні з до­держанням принципів усності та безпосередності.

Нарешті, оцінка доказів як самостійний елемент доказуван­ня полягає у визначенні достовірності і достатності доказів.