Відповідно до Конституції України правосуддя в Ук­раїні здійснюється виключно Судами. Юрисдикція судів поши­рюється на1 всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), Це означає, що судам підвідомчі всі спори про за­хист-прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі в прийнят/ґі заяви про порушення справи лише з тієї підстави, <що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом до-судовому порядку.

Статтею 55 Конституції України кожній людині гарантова­но також право-на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів Державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових рсіб.

Разом з тим захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів громадян та організацій здійснюється різними юрисдик-ційними органами (судом, арбітражними і товариськими судами, комісіями по трудових спорах тощо). Кожний з юрисдикційних органів може розглядати та вирішувати тільки ті цивільні справи, які віднесені до його ведення, тобто підвідомчі йому.

В процесуальній літературі поняття підвідомчості визна­чається по-різному.

Деякі автори визначають підвідомчість як коло спорів про право й інші матеріально-правові питання індивідуального зна­чення, вирішення яких віднесено до ведення тих чи інших органів держави чи громадськості; інші — як властивість справ, в силу якої вони належать розв'язанню певними органами. Інколи ви­значають підвідомчість через компетенцію суду, вважаючи, що судова підвідомчість — це частина судової компетенції.

Поняття компетенції відомо всім галузям права і всім формам державної діяльності: законодавчій, виконавчій та судовій. В умо­вах самостійності судової влади компетенція служить виразом функцій і призначення суду при реалізації судової влади, однак не може ототожнюватись з підвідомчістю.

Враховуючи наведене, компетенція — це сукупність повно­важень, прав і обов'язків суду та інших юрисдикційних органів, а підвідомчість — це коло цивільних спорів та інших правових вимог, які за законом можуть бути розглянуті судом або іншим органом цивільної юрисдикції.

Для визначення поняття судової підвідомчості треба відпові­сти на питання: що саме суд розглядає і вирішує. Вченими по-різно­му вирішується це питання: одні автори вживають термін «цивільні справи» інші — «коло справ», треті — «спори про право».

Термін «цивільні справи» не може бути використаний при виз­наченні поняття підвідомчості з тих причин, що цивільна справа виникає після прийняття суддею для вирішення по суті в судово­му засіданні позовної заяви, а також заяви чи скарги по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справах ок­ремого провадження. Питання про судову підвідомчість вирі­шується суддею в момент прийняття позовної заяви, заяви чи скарги, тобто тоді, коли немає ще цивільної справи. В тому ви­падку, коли прохання заінтересованої особи не підлягає розгля­дові в судовому порядку (непідвідомче суду), суддя відмовляє в прийнятті заяви (п. 1 ст. 136 ЦПК).

З цих же міркувань при визначені судової підвідомчості не можна вживати термін «коло справ».

При вживанні у визначенні підвідомчості терміну «спори про право» залишаються за його межами справи окремого провад­ження. В зв'язку з цим поряд з терміном «спір про право» при ви­значенні поняття підвідомчості слід вживати і термін «інші пра­вові вимоги» з тим, щоб поняттям підвідомчості охоплювались і справи окремого провадження.

Виходячи з наведеного, можна дати визначення судової під­відомчості. Під нею слід розуміти коло спорів про право і інших правових вимог, вирішення яких віднесено законом До ведення суду.

Класифікація підвідомчості відіграє суттєву роль у науці ци­вільного процесуального права, оскільки сприяє систематизації накопичених знань, осмисленому їх застосуванню з метою більш глибокого пізнання цього інституту.                                  ті п'

Класифікація підвідомчості має і практичне значення.

Правильна класифікація підвідомчості на види передбачає реалізацію громадянином конституційного права на судовий захист та права на захист в інших органах цивільної юрисдикції.

Класифікація підвідомчості в цивільних справах проводить­ся з,а кількома ознаками.

Залеяшр^^щщівд,д£ве^енн£яких віднесено вирішення тих чи інших спорів про право, розрізняють підвідомчість _справ су-дамГ адміністративним органам, товариським, третейським су­дам! Така класифікація дозволяє глибше зрозуміти предметні по­вноваження органів цивільної юрисдикції.

Залеждо ^ід^предмета ведення юрисдикційних органів підві­домчість можна класифікувати на підвідомчість цивільних, сімей-ншелр^дових, корперативних, земельних та інших справ. Така кла­сифікація дає уявлення про форми захисту різних суб'єктивних прав.

Де^к^^ит^ри^^иділ^^ нативну,

Альтернативна підвідомчість має місце тоді, коли справа за вибором особи, яка шукає захисту своїх прав, може розгляда­тися або судом, або іншим юрисдикційним органом. Наприк­лад, згідно із ст. 288 КпАП постанова адміністративної комісії в справі про адміністративні правопорушення може бути оскар­жена до виконавчого комітету відповідної Ради народних депу­татів, чи до районного (міського) суду. Право вибору того чи іншого юрисдикційного органу належить особі, яка звертаєть­ся за захистом свого права. Такий вид підвідомчості встанов­лено і Положенням про товариські суди, у ст. 7 якого сказано, що справи про порядок користування будовами, що становлять спільну власність двох чи кількох громадян, про розподіл май­на між подружжям, нажитого в період спільного проживання, можуть розглядатися товариськими судами. В цьому випадку потрібна згода сторін, що спорять.

Договірна підвідомчість визначається взаємною угодою сторін. В основі договірної підвідомчості лежить угода сторін, тобто сто­рони з кількох юрисдикційних органів вибирають один (наприк­лад, третейський суд).

Імперативна підвідомчість — це така підвідомчість, при якій справа розглядається декількома юрисдикційними органами в ус­тановленій законом послідовності. Так, більшість трудових спо­рів розглядається спочатку комісією з трудових спорів, потім судом (гл. 15 КЗпП). Але з урахуванням конституційного прдо/-ження про те, що правосуддя в У кращі здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини^що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян, А тому суд це вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті & передбаченому законом досудовому порядку

В цьому зв'язку всі трудові спори, для яких раніше вимагав­ся попередній позасудовий порядок їх вирішення, тепер можуть бути розглянуті або в комісії по трудових спорах, або в, суді. Право вибору в цьому випадку в силу принцицу дистдозитицнфеті належить особі, яка вважає, що її трудове право порушено, чи ким-небудь заперечується.                                                      (

Виділяється також умовна та виключна підвідомчість.

Умовна — це така підвідомчість, коли прийняття справи до розгляду тим чи іншим органом цивільної юрисдикції зумовле­но встановленою законом умовою. Наприклад, згідно із ст. 38 КпШС особа не може без згоди дружини порушувати справу про розірвання шлюбу під час її вагітності або протягом одного року після народження дитини. Ця норма сімейного права суперечить ст. 124 Конституції і тому не може застосовуватися судом дри вирішенні питання про підвідомчість суду цієї категорії справ,

Виключна підвідомчість — це така підвідомчість» коли закон відносить вирішення певної категорії справ до ведення виключ­но будь-якого юрисдикційного органу. Наприклад, згідно із ст. 24 ЦПК більшість спорів, що виникають з цивільних,! сімей' них, трудових і кооперативних правовідносин, підвідомчі суду.

Враховуючи дію ст. 124 Конституції України, виділення вик­лючної підвідомчості має практичне значення тільки ддя, судової форми захисту, оскільки судам підвідомчі всі спори, пов'язані з захистом прав і свобод громадян.                                              ,

Нарешті, виділяється підвідомчість кількох зв'язаних, між со­бою вимог, як окремий різновид підвідомчості. У статті 26 ЦПК, яка передбачає цей вид підвідомчості, вказано, що при об'єднані кількох зв'язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчі суду, а інші — арбітражному суду, всі вимоги підлягають розглядові

в Суді. Це правил© застосовуєтеся на практиці, оскільки сьогодні арбітражні Суди не належать до судів загальної юрисдикції і фун-> кціо.нують як самостійні суб'єкти судової влади.