Право на порушення цивільної справи на захист прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб може бути реалі­зовано тільки в порядку, передбаченому цивільно-процесуаль­ним законом, тобто шляхом пред'явлення позову.

Позов зазначених суб'єктів може бути подано до суду при на­явності певних передумов.

Перш за все, спеціальною передумовою права на звернення до суду є пряма вказівка закону про можливість пред'явлення заяви на захист прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до провад­ження, судця повинен перевірити, яка саме норма права надає орга­ну державного управління, органу місцевого самоврядування, проф­спілковій організації, підприємству, установі чи організації мож­ливість звернутися до суду за захистом прав даної особи. При відсутності такої норми права суддя відмовляє в прийнятті заяви.

Право на звернення до суду з заявою на захист прав інших осіб мають органи державного управління, підприємства, орга­нізації, установи, що користуються правами юридичної особи.

Реалізація права на пред'явлення позову зазначеними в ст. 121 ЦПК суб'єктами залежить також від наявності інших передумов, встановлених законом.

Зокрема, до таких передумов належать:

а) підвідомчість справи суду;

б)  відсутність судового рішення, що набрало законної сили, постановленого по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, чи ухвали суду про прий­няття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін;

в)  відсутність у провадженні суду справи по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

г) відсутність рішення товариського суду, прийнятого в межах його компетенції, по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав або укладеного між сторо­нами договору про передачу даного спору на вирішення тре­тейського суду.

Крім того, зазначені органи та особи зобов'язані додержува­тися порядку звернення до суду, який передбачає дотримання пра­вил підсудності, вимог до форми позовної заяви (ст. 137 ЦПК).

Органи державного управління, органи місцевого самовря­дування, підприємства, установи і організації, окремі громадяни при зверненні їх до суду за захистом прав інших осіб наділені певними процесуальними правами та обов'язками.

Стаття 122 ЦПК передбачає, що зазначені органи і особи ко­ристуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'яз­ки сторони по справі, за винятком права закінчувати справу миро­вою угодою. Це означає, що вони мають право знайомитися з ма­теріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та інших документів, що є у справі, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, оскаржу­вати рішення і ухвали суду, знайомитися з протоколом судового засщання, подавати свої зауваження до нього, а також користува­тися іншими процесуальними правами, передбаченими процесуаль­ним законом (статті 99, 200, 213-215,289, 344 ЦПК).

Згідно із ст. 103 ЦПК названі суб'єкти вправі також протя­гом усього часу розгляду справи по суті змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову.

Виходячи з обсягу наданих органам державного управління та місцевого самоврядування, підприємствам, організаціям і установам, громадянам, які захищають інтереси інших осіб, про­цесуальних прав, вони є активними учасниками процесу і можуть впливати на його рух. Але, хоча названі особи і пред'являють позов в інтересах іншої особи, вони не стають позивачами, ос­кільки не мають особистої матеріально-правової заінтересова­ності в результатах справи, не є суб'єктами спірних матеріально-правових відносин, на них не поширюється законна сила судо­вого рішення. Частина 2 ст. 122 ЦПК передбачає, що відмова зазначених суб'єктів від поданої ними заяви або зміна заявлених ними вимог не позбавляє особу, на захист прав та охоронюваних законом інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду роз­гляду справи по суті. В подібних випадках йдеться не про заміну позивача, а про вибуття з процесу органу чи організації, яка, порушуючи справу, мала процесуальну заінтересованість в її розгляді, а згодом втратила з тих чи інших причин цю заінтере­сованість. Особа, в інтересах якої була порушена справа, тобто позивач, має особисту матеріально-правову заінтересованість у результатах справи, чим і зумовлено її право вимагати розгляду справи по суті, незважаючи на відмову від позову ініціатора по­рушення цієї справи.