Огідно із ст. 106 ЦПК в разі вибуття однієї з сторін в спірному або встановленому судом правовідношенні суд допус­кає у всіх стадіях процесу заміну відповідної сторони її правонас­тупником.

Сторона може вибути з процесу з різних причин: у зв'язку зі смертю (громадяни), в зв'язку з реорганізацією (юридичні особи). Відповідно до статей 197 та 201 ЦДК в зобов'язанні може мати місце уступка вимог позивача й переведення боргу відповідача. В названих випадках може відбутися правонаступництво, інак­ше кажучи, перехід права та обов'язків однієї особи (правопопе-редника) до іншої (правонаступника).

Зміст ст. 106 ЦПК дозволяє сказати, що можливість процесу­ального правонаступництва визначається можливістю правонас-тупництва в матеріальному праві. В матеріальному праві виділяють універсальне та сингулярне правонаступництво. Універсаль­не правонаступництво має місце в тих випадках, коли перехід прав та обов'язків однієї юридичної особи до іншої відбувається в ре­зультаті реорганізації, а поміж громадянами — в порядку насліду­вання. Сингулярне правонаступництво має місце, коли сторона пе-репоступається правом вимоги чи здійснює переведення боргу, або приймає борг іншої особи на себе. Поділ матеріального правона-1            ступництва на універсальне та сингулярне пов'язаний з об'єктом

прав та обов'язків, що переходять до правонаступника.

Вирішуючи питання про можливість процесуального право-наступництва в кожному конкретному випадку, слід мати на увазі, що смерть боржника викликає припинення зобов'язання, якщо його виконання не може бути здійснене без особистої участі боржника. Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо виконання провадиться особисто для кредитора. Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (ст. 223 ЦПК). Як наслідок, у названих випадках процесуальне правонаступницт-,            во неможливе, оскільки вимоги кредитора нерозривно пов'язані

з особою кредитора чи боржника. На цих підставах процесуаль­не правонаступництво неможливе також за позовами про стяг­нення аліментів, про відновлення на роботі, про компенсацію шкоди, заподіяної здоров'ю, тощо, оскільки ці вимоги тісно по­в'язані з особою позивача чи відповідача.

Слід також урахувати, що процесуальне правонаступництво неможливе й в порядку уступки вимоги, якщо вона суперечить закону чи договору або якщо вимога пов'язана з особою креди­тора (ст. 197 ЦПК).

Однак в окремих випадках закон зобов'язує кредитора пере­дати свої вимоги іншій особі. Наприклад, кредитор, якому випла­тив борг поручитель, зобов'язаний передати останньому права, що забезпечують його зворотні вимоги до боржника (ст. 193 ЦПК).

Переведення боргу як підстава процесуального правонастун-ництва допускається лише за згодою кредитора (ст. 201 ЦПК).

Таким чином, в основі процесуального правонаступяицтва лежить правонаступництво в матеріальному праві, яке наступи­ло після порушення цивільної справи в суді. Матеріальне право­наступництво може бути універсальним чи сингулярним, однак процесуальне правонаступництво, хоча і є необхідним наслідком правонаступництва в матеріальному праві, завжди універсальне: в рамках процесу правонаступник в усіх випадках цілком заміняє правопопередника і користується комплексом процесуальних прав та обов'язків сторони.

Процесуальне правонаступництво може мати місце на будь-якій стадії цивільного процесу -— в суді першої інстанції, стадії виконання рішення, при перегляді судових постанов в касацій­ному порядку, в порядку нагляду та в зв'язку з новоявленими об­ставинами. Такий висновок прямо випливає із ст. 106 ЦПК.

Правонаступництво в матеріальному праві хоча і є основою процесуального правонаступництва, все ж не повинно розглядати­ся як безумовна підстава до процесуального правонаступництва. Згідно із п. 1 ст. 221 та п. 1 ст. 224 ЦПК у випадку смерті грома­дянина, якщо спірні правовідносини допускають правонаступниц­тво, або припинення існування юридичної особи, які були сто­роною в справі, суд зобов'язаний зупинити провадження в справі. Провадження в справі зупиняється до вступу в справу або притяг­нення до справи правонаступника чи законного представника.

У випадку ж сингулярного правонаступництва (уступка ви­моги, переведення боргу) вступ або притягнення до процесу пра­вонаступника відбувається без зупинення провадження по справі.

Після оформлення матеріального правонаступництва про­вадження в справі повинно відновитися й наступає процесуаль­не правонаступництво.

На підставі принципу диспозитивності процесуальні правона­ступники користуються своїми правами тільки з власної ініціати­ви. Якщо позивач (правонаступник) не бажає вступати в процес, справа закривається за п. 4 ст. 227 ЦПК. У випадку повторної не­явки в судове засідання позивача чи обох сторін або неповідомлен­ня ними про причини неявки на другий виклик суд залишає заяву без розгляду (п. 4 ст. 229 ЦПК).

Процесуальне правонаступництво відповідача також можли­ве лише в тому випадку, коли позивач дає згоду на провадження процесу з новим відповідачем. У випадку відсутності такої зго­ди справа повинна бути закрита за п. 4 ст, 227 ЦПК, оскільки по­зивач фактично відмовляється від позову до іншого відповідача.

Питання про вступ правонаступника в процес вирішується в судовому засіданні. Правонаступник повинен пред'явити в суд докази, котрі підтверджували б правонаступництво в матеріаль­ному праві {свідоцтво про право власності, документ про реор­ганізацію юридичної особи, переуступний напис), а суд виносить про те, що правонаступник замінив у спірних правовідносинах сторону, що вибула. Відмова суду в допуску правонаступ­ника до процесу може бути оскаржена чи опротестована в каса­ційному порядку.

Згідно із ст. 106 ЦПК правонаступник, що вступив у процес, набуває всіх процесуальних прав та обов'язків правопопередни­ка, а всі дії, здійснені в процесі до вступу правонаступника, обо­в'язкові для нього в такій мірі, в якій вони були б обов'язкові для осіб, яких він замінив.

Розгляд процесуального правонаступництва порушує й питан­ня про те, в чому полягає відмінність даного інституту від заміни неналежної сторони. Ці відмінності можна звести до наступного.

Процесуальне правонаступництво й заміна неналежної сто­рони мають різні підстави. Різні й процесуальні наслідки право­наступництва та заміни неналежної сторони: при процесуально­му правонаступництві правонаступник продовжує участь у про­цесі правопопередника, а процес продовжується з тієї стадії, на якій правонаступник вступив у справу. Тому дії, що були вчинені правопопередником, для правонаступника обов'язкові. При заміні неналежної сторони належною справа розглядається знову.

Таким чином, процесуальне правонаступництво — це замі" на в процесі особи, яка є стороною, іншою особою з переходом до неї всіх процесуальних прав і обов'язків.