О гідно із ст. 104 ЦПК позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кож­ний з позивачів або відповідачів щодо другої сторони виступає в процесі самостійно.

Для визначення суті процесуальної співучасті мають значен­ня також статті 208 та 144 ЦПК. Відповідно до ст. 208 ЦПК суд, постановляючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішен­ня стосується кожного з них, або вказати, що відповідальність чи право стягнення є солідарним. Відповідно до ст. 144 ЦПК суддя має право постановити ухвалу про об'єднання в одне про­вадження кількох однорідних позовних вимог за позовами од­ного й того ж позивача до того ж самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовами різних позивачів до одно­го й того ж відповідача.

Таким чином, хоча в законі і не дано поняття співучасті, в ньому містяться принципові характеристики інституту, що роз­глядається, а це дозволяє при систематичному тлумаченні назва­них та інших статей ЦПК дати характеристику співучасті.

На основі аналізу наведених статей ЦПК можна сказати, що ознакою процесуальної співучасті є множинність осіб на стороні позивача чи відповідача. На початковій стадії дослідження про­блем співучасті в цивільному процесі співучасть визначалась як множинність осіб на стороні позивача чи відповідача, в одному й тому ж процесі декількох позивачів чи декількох відповідачів.

Однак для співучасті характерно також те, що це така мно^ жинність осіб на стороні позивача, при якій право вимоги кож­ного із співпозивачів є самостійним, тобто право вимоги одно­го позивача існує поряд з правом вимоги іншого, так само, як і обов'язки відповідати на позов іншого відповідача. Тому важли­вою ознакою співучасті є Наявність у декількох позивачів чи відпо­відачів у справі однакових за спрямованістю матеріально-право­вих вимог чи юридичних обов'язків. Ця ознака дозволяє відрізня­ти процесуальну співучасть від інших видів участі множинності заінтересованих осіб: від участі третьої особи, яка заявляє са­мостійні вимоги на предмет спору, другого відповідача і додатком вих відповідачів, коли не утворюється процесуальна співучасть.

Нарешті, ще однією ознакою процесуальної співучасті є те, що вона можлива тільки при умові, коли вимога декількох пози­вачів чи вимоги до декількох відповідачів заявлені для спільно­го розгляду в одному провадженні в момент порушення справи, чи якщо суддя при підготовці справи до судового розгляду об'єд­нує для розгляду в одному провадженні декілька однорідних позовних заяв в позові одного й того ж відповідача чи до різних відповідачів, чи по позову різних позивачів до одного й того ж відповідача, а також якщо у випадках, передбачених законом, суд (суддя) притягне до справи співучасників.

На основі сформульованих положень процесуальну співучасть можна визначити як участь в одному й тому ж процесі декількох позивачів чи відповідачів, інтереси яких не суперечать один одному.

Процесуальну співучасть прийнято класифікувати за видами. Залежно від того, на чиєму боці виникає співучасть, вона поді­ляється на активну, пасивну та змішану.

Якщо в справі беруть участь декілька позивачів і один відпо­відач, то тут є активна співучасть. Всі учасники такої співучасті називаються співпозивачами, У співпозивачів завжди спільні інтереси по відношенню до відповідача. Така співучасть має місце, наприклад, при пред'явленні кількома спадкоємцями по закону позову до спадкоємця про визнання заповіту недійсним та при витребуванні майна, що належить спадкоємцям.

У тих випадках, коли в справі декілька відповідачів і один по­зивач, має місце пасивна співучасть. Всі відповідачі називають­ся співвідповідачами. Наприклад, Л, звернулася з позовом до К. та В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу>1/2 час­тини будинку і про переведення на неї прав та обов'язків покуп­ця1. Співвідповідачі при пасивній співучасті пов'язані з позива­чем протилежними матеріально-правовими інтересами.

Змішана співучасть має місце лише тоді, коли на стороні по­зивача і відповідача виступає група осіб з протилежними інтере­сами. Наприклад, Н. 3., С. 3. та І. К. пред'явили позов до Киї­вського заводу «Укркабель», виконкому Шевченківської Ради м. Києва та до Ч. про визнання недійсним ордера* виданого ос­танньому, і надання їм житлового приміщення, що звільнилося2.

Особливістю активної процесуальної співучасті є те, що вона, як правило, можлива тільки з ініціативи співпозивачів. Можливі співпозивачі в справі повинні повідомлятися судом про те, що в провадженні суду знаходиться конкретна цивільна справа, в яку вони можуть вступити як співпозивачі. Не можна визнати пра­вильним твердження, що співпозивачі можуть притягатися до справи без врахування їх думки. Наприклад, інколи рекомен­дується в справах, пов'язаних з обміном житла, притягати як співпозивачів осіб, які пропонують свої варіанти обміну. Але це суперечить закону, принципу диспозитивності.

Активна співучасть специфічна ще в одному відношенні: всіх співпозивачів обов'язково об'єднує спільність матеріально-пра­вових інтересів по відношенню до відповідача.

Особливістю пасивної співучасті є те, що вона можлива як з ініціативи позивача (позивачів), так і з ініціативи суду, який може притягнути особу як співвідповідача для участі в справі. Так, на­приклад, за позовом Т. до В. Ж. про відшкодування збитків, за­подіяних внаслідок наїзду на автомобіль, що належав позива­чеві, мотоцикла, яким керував відповідач, до участі в справі як співвідповідач судовою колегію в цивільних справах обласного суду був також притягнутий батько В. Ж. — Ф. Ж., на ім'я якого був зареєстрований мотоцикл. Позов був задоволений, а запо­діяний збиток стягнений з обох відповідачів. У касаційній скарзі Ф. Ж. послався на те, що він необгрунтоване притягнутий в справі як співвідповідач.

Судова колегія в цивільних справах Верхового Суду України касаційну скаргу залишила без задоволення і в ухвалі вказала на таке. При заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки, що вибуло із володіння власника, але при наявності його вини, відпо­відальність за вчинений збиток суд може покласти як на особу, яка використовувала джерело, так і на його власника. Ф. Ж. не запе­речував того, що він не забезпечив надійного зберігання мотоцик­ла, що дало його сину можливість безконтрольно ним користува­тися. За таких обставин володар джерела підвищеної небезпеки правильно притягнутий поряд з сином до відповідальності1.

Крім активної, пасивної й змішаної співучасті велике прак­тичне значення має поділ співучасті на обов'язкову (необхідну) і факультативну (можливу, допустиму).

При обов'язковій співучасті роздільний розгляд кількох ви­мог неможливий, оскільки без вирішення питання про право (обов'язок) одного з співучасників неможливо визначити право (обов'язки) інших співучасників у справі, не можна правильно вирішити справу.

Обов'язкова співучасть застосовується, наприклад, у позові при звільненні майна від арешту (про виключення з опису). У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 сер­пня 1976 р. «Про судову практику в справах про виключення май­на з опису» вказано, що за правилами, встановленими для розг­ляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються ви­моги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.

Відповідачами в справі суд притягує: боржника, особу, в інте­ресах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках — особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. У тих випадках, коли опис проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач притягуєть­ся відповідний фінансовий орган2.

У справах про захист честі й гідності громадян та органі­зацій, якщо позов містить вимогу про спростування відомостей, поширених у пресі, інших засобах масової інформації (повідом­лення по радіо, телебаченню тощо), як відповідач притягуєть­ся автор і відповідний орган масової інформації (редакція, ви­давництво тощо).

У позовах про спростування відомостей, що ганьблять особу, викладених у службових характеристиках, відповідачами визна­ються особи, що підписали їх, і підприємства, заклади, організації, від імені яких видано характеристику. В таких і в інших випад­ках обов'язкової співучасті участь співучасників — обов'язкова ум^ва вирішення протиріччя. Тому, якщо позов пред'явлений н« до всіх, хто повинен відповідати у тій чи в іншій вимозі, суд зо­бов'язаний притягнути інших співучасників.

Зовсім по-іншому вирішуються справи, коли цозов пред'яв­лено не всіма особами, яким належить спірне право. Як вже підкреслювалося, суд не може з власної ініціативи, виходячи з принципу диспозитивності, притягнути інших учасників як співпозивачів.

Отже, обов'язкова співучасть можлива тільки на стороні відповідачів.

Факультативна співучасть має місце в тих випадках, коли в справі беруть участь співучасники, хоча питання про право од­ного з відповідачів можна було б вирішити самостійно, незалеж­но від прав і обов'язків інших співучасників. Така співучасть можлива як з ініціативи позивача, так і з ініціативи суду. Згідно із ст. 144 ЦПК позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою, а суддя — постановити ух­валу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того ж позивача до того ж самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовами різних позивачів до одного й того ж відповідача.

Факультативна процесуальна співучасть повинна викликати­ся доцільністю, коли вона сприяє скороченню часу й витрат, по­в'язаних з вирішенням справи.

Об'єднання позовів, таким чином, може провести й сам по­зивач формулюванням у заяві кількох позовних вимог для розг­ляду в одному провадженні. Якщо ж позивачем подано кілька заяв з однорідними позовними вимогами, їх об'єднати правомоч­ний і суддя. Як умова такого об'єднання позовів може виступа­ти спільність предмета позову кількох позивачів до одного відпо­відача або одного позивача до кількох відповідачів, спільність підстав позову й процесуальна доцільність.

Разом з тим слід звернути увагу на те, що об'єднання одно­рідних позовів (факультативна співучасть) на практиці не зав­жди сприяє процесуальній економії й прискорює вирішення спорів. При об'єднанні однорідних вимог процес може затягну-тися через неявку одного із співучасників справи на боці пози­вача чи відповідача, або в зв'язку з різними процесуальними діями суду й осіб, що беруть участь у справі. Щоб уникнути такого ускладнення, суди допускають об'єднання однорідних справ в одне провадження дуже рідко і, як правило, лише в не­складних справах.

Наприклад, суддя може об'єднати позови про відновлення на роботі й стягнення заробітної плати за вимушений прогул; позо­ви про розлучення, стягнення аліментів і про розподіл нажитого разом майна. У випадку, коли позови між одними й тими ж осо­бами не пов'язані, їх не можна об'єднувати. Не підлягають об'єд­нанню, наприклад, позови про стягнення аліментів та про роз­поділ житлової площі; позови про визнання шлюбу недійсним та про поділ майна тощо.

Отже, розгляд питань співучасті приводить до деяких прак­тичних висновків.

1. Співучасть можлива з ініціативи позивача чи суду,

2. Співучасть — інститут процесуальний, його не можна по­в'язувати з багатосуб'єктністю так званого спірного мате­ріального правовідношення.

3. Підставами співучасті можуть бути спільне право вимоги чи спільний обов'язок відповідати по позову; пов'язаність між собою кількох вимог, що пред'явлені позивачем для сумісного розгляду; доцільність розгляду однорідних по­зовних вимог, об'єднаних суддею в одне провадження.

4.  Співучасть може бути обов'язковою і факультативною. При обов'язковій співучасті вона необхідна для правиль­ного вирішення справи й законності судового рішення; при факультативній кожна позовна вимога, що пред'яв­ляється, могла б бути розглянута в самостійному провад­женні.

5. Співучасть може бути активною, пасивною чи змішаною з урахуванням того, на стороні позивача чи на стороні відповідача має місце множинність заінтересованих осіб

6. Обов'язкова співучасть може бути активною і пасивною як з ініціативи позивача, так і суду.