Нотаріат за чинним законодавством — це система ор­ганів та посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчува­ти права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчи­няти інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогід­ності (ст. 1 Закону).

Нотаріат — складова частина системи юстиції, що здійснює правозастосовчу діяльність, у результаті якої захищаються суб'єктивні права та інтереси фізичних і юридичних осіб. При цьому нотаріальні дії забезпечують охорону і захист безспірних прав та інтересів у тому випадку, коли вони здійснюються відповідно до встановлених законом правил; порушення правил призводить до недійсності нотаріального акта. Нотаріус повинен, установивши фактичні обставини з конкретної справи за допомогою доказів, застосувати відповідну правову норму. Таким чином, діяльність нотаріату необхідно розглядати як правову форму діяльності, що характеризується особливим предметом, змістом і функціями.

Сутність нотаріальної діяльності полягає в тому, що вона спрямована на закріплення суб'єктивних цивільних прав, забез­печення їх реалізації, на посвідчення тих фактів, які пов'язані з виникненням цивільних правовідносин. Тим самим завдання нотаріату мають деяку спільність із завданнями інших органів цивільної юрисдикції.

Разом з тим предмет нотаріальної форми охорони складають безспірні справи на відміну від судової діяльності, предметом якої є спори про право цивільне. Нотаріус посвідчує безспірні права та факти, у наявності яких можна переконатися безпосередньо або на підставі відповідних документів, чим запобігає виникнен­ню спорів про право, вирішення яких віднесено до компетенції суду. Якщо відсутні документи, що підтверджують той чи інший факт, останній може бути встановлений судом у порядку окре­мого провадження, бо не є безспірним. Нотаріат як гілка юстиції за своїми завданнями наближений до суду і врешті-решт сприяє досягненню завдань правосуддя.

Органи нотаріату здійснюють тільки їм належні функції, се­ред яких можна виділити найбільш суттєві.

1. Функція забезпечення безспірності і доказової сили доку­ментів. Нотаріально посвідчений договір у випадку спору в суді полегшує стороні можливість доказати свої права, бо зміст прав і обов'язків сторін за договором, справжність їх підписів, а також час здійснення договору офіційно під­тверджені нотаріальним органом і тому є вірогідними і безспірними (ст. 1 Закону, ст. 29 ЦПК).

2. Функція забезпечення законності угод та інших юридичних актів (контрольна функція). Сталість договору, іншої уго­ди або юридичного акта позв'язується з їх правомірністю, тому нотаріус перевіряє наявність необхідного складу юри­дичних фактів, у тому числі правоздатність і дієздатність сторін, належних їм суб'єктивних прав, які вони передають іншим особам, тощо. Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону нота­ріус повинен відмовити у здійсненні нотаріальної дії у ви­падку невідповідності останньої законодавству України або міжнародним угодам.

3. Функція сприяння громадянам та юридичним особам у здійсненні їх прав і законних інтересів. Останнім часом ця функція набуває все більшого значення. Так, згідно з ч/З ст. 5 Закону нотаріус зобов'язаний сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні прав і захисті їх законних інтересів, роз'яснювати права та обо­в'язки, попереджати про наслідки нотаріальних дій, які вчиняються, для того, щоб юридична необізнаність не мог­ла бути використана їм на шкоду. На підставі ч. 2 ст. 4 За­кону нотаріус має право складати проекти угод і заяв, ви­готовляти копії документів та виписки з них, а також да­вати роз'яснення з питань учинення нотаріальних дій і консультації правового характеру. Ці важливі положення Закону наближають українського нотаріуса до нотаріуса латинської школи, який бере участь у підготовці контрак­тів, намагаючись виключити саму можливість виникнення правових спорів.

Дискусійним є питання щодо визначення місця норм, що ре­гулюють нотаріальне провадження, в системі права.

Деякі фахівці стверджують, що нотаріальне законодавство є невід'ємною частиною адміністративного, зокрема адміністра­тивно-процесуального законодавства, інші вважають, що нота­ріально-процесуальні норми — підгалузь цивільного процесуаль­ного права.

Віднесення нотаріату до адміністративних органів, а законо­давства, що регулює його діяльність,— до адміністративного законодавства є спірним. Адміністративні органи частково ста­новлять механізм виконавчої влади; вони покликані здійснювати особливий вид державної діяльності — виконавчо-розпорядчу, специфіка якої полягає в практичному виконанні вимог законів та інших нормативних актів у процесі керівництва господарством і культурою. Очевидно, що органи юстиції і, зокрема, нотаріат подібних завдань не виконують, оскільки вони не є виконавчо-розпорядчими, а здійснюють діяльність щодо охорони прав від порушень, захисту прав, попередження правопорушень.

Процесуальна природа нотаріальної діяльності та деяка спільність її з судовим провадженням, судовою діяльністю доз­воляє визнати нотаріальні норми частиною цивільного процесу­ального права.

У процесі становлення і розвитку сучасної системи органів цивільної юрисдикції (суду, арбітражного суду, нотаріату), діяль­ність яких тісно взаємозв'язана і цим забезпечує всебічну та ефек­тивну охорону і захист суб'єктивних цивільних прав фізичних і юридичних осіб, складається нова система цивіл-істичних проце­суальних галузей. До неї належать власне цивільне процесуаль­не право, що регулює відносини, які виникають при здійсненні правосуддя з цивільних справ; арбітражне процесуальне право, предметом якого є розгляд справ у арбітражному суді; нотаріаль­не процесуальне право, що регламентує діяльність нотаріату як безспірної юрисдикції.