Особливість джерел МЦП полягає в їх подвійному ха­рактері. З одного боку, до джерел належать норми внутрішнього законодавства окремих держав, а з іншого — міжнародні угоди. Головним джерелом МЦП є Конституція України, яка була прийнята 28 червня 1996 р. Згідно із ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верхов­ною Радою України, є частиною національного законодавства України. Стаття 26 Конституції гарантує іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, ті ж самі права і свободи та покладає на них такі самі обов'язки, як і на громадян України, за деякими винятками, про які йтиметься у наступних параграфах. Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції кож­ний, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадян­ства, мають гарантоване державою право оскаржити в суді рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, орга­ну місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Цивільний процесуальний кодекс України вміщує спеціальний розділ VI, присвячений процесуальним правам іноземних грома­дян і осіб без громадянства, пред'явленню позовів до -іноземних держав, судовим дорученням, виконанню рішень іноземних судів і питанням дії міжнародних договорів з цивільного процесу. Крім названого розділу ст. 11ЦПК регулює порядок застосування норм іноземного права, гл. 35-Д «Усиновлення дітей, які проживають на території України, громадянами України та іноземними грома­дянами», якою Кодекс був доповнений 12 липня 1996 р., передба­чає процесуальний порядок розгляду цієї категорії справ.

До джерел МЦП належать Закони України від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво України», від 10 грудня 1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території України» та від 22 грудня 1993 р. «Про міжнародні договори України», із змісту яких випливає, що укладеш і належним чином ратифіковані Україною міжнародш договори становлять невід'ємну частину національно­го законодавства України та застосовуються в порядку, який пе­редбачений для норм національного законодавства. Сюди ж слід додати і Постанову Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР», згідно з якою в Україні можуть зас­тосовуватися акти СРСР з питань, не урегульованих законодав­ством України, за умови, якщо вони не суперечать Конституції і законам України. У цьому зв'язку слід зазначити перш за все Указ Президії ВерховноїРади СРСР від 21 червня 1988 р. «Про визнання та виконання в СРСР рішень іноземних судів і арбітражів».

Цивільні процесуальні норми вміщуються і в Законах України від 4 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців»1, від 24 груд­ня 1993 р. «Про біженців»2, від 2 вересня 1993 р. «Про нотаріат»3.

Враховуючи, що дипломатичні представники іноземних дер­жав і деякі інші особи користуються судовим імунітетом, до дже­рел МЦП слід віднести Положення про дипломатичні представ­ництва та консульські установи іноземних держав в Україні, зат­верджене Указом Президента України від 10 червня 1993 р.4, а також Положення про дипломатичне представництво України за кордоном, затверджене розпорядженням Президента України від 22 жовтня 1992 р.

Друга група джерел МЦП — міжнародні угоди. Важливим джерелом МЦП є Віденська конвенція від 23 серпня 1978 р. «ІІро правонаступництво держав відносно договорів»1. Що стосуєть­ся міжнародних угод, в яких Україна самостійно не брала участі, то тут діють загальні положення конвенції, викладені в ч. IV «Об'єднання та відокремлення держав», і зокрема ст. 34 «Право­наступництво держав в разі відокремлення частин держави». Згідно з цією статтею, якщо частини території держави відокрем­люються і утворюють кілька держав, будь-який договір, що діє на момент правонаступництва держав, продовжує діяти по відно­шенню до кожної утвореної таким чином держави-наступника2. Норми міжнародного цивільного процесу містяться і у Конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р., яка ре­гулює умови та межі дії міжнародних угод3.

Окремо слід виділити Гаагську конвенцію з питань цивільно­го процесу (1954 р.). СРСР брав участь у цій конвенції з 26 лип­ня 1967 р., однак на території України вона поки що не діє.

Після приєднання України до Статуту Ради Європи 31 жов­тня 1995 р. з'являються нові джерела МЦП. Передусім слід від­значити Конвенцію про захист прав і основних свобод людини (1950 р.), Перший протокол та протоколи № 2,4,7 до Конвенції, які були ратифіковані Україною 17 липня 1997 р.

До джерел міжнародного цивільного процесу належать та­кож норми Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р.4, та Віденської конвенції про консульські зноси­ни від 24 квітня 1963 року, в яких брав участь СРСР.

Цивільні процесуальні норми вміщуються також в укладених Україною Консульських конвенціях та договорах. Україна рати­фікувала, зокрема, Консульські конвенції: з Угорською Респуб­лікою — 29.10.1992 р., з КНР — 05.02.1993 р., з Республікою Польща — 14.07.1993 р., з Румунією — 17.12.1993 р., з Російсь­кою Федерацією—04.02.1994 р.; Консульський договір з Респуб­лікою Казахстан — 27.07.1994 р., з Соціалістичною Республікою

1 Україна приєдналася до конвенції 17 вересня 1992 р. (див.: Відомості Вер­ховної Ради України. 1992. № 41. Ст. 601).

2 Див.: Україна в міжнародно-правових відносинах. Кн. 1. Боротьба зі зло­чинністю та взаємна правова допомога. К., 1996. С. 18, 80.

В'єтнам — 09.12.1994 р., з Республікою Молдова—01.11.1996 р., з Литовською Республікою — 01.11.1996 р.

Велику групу джерел МЦП складають двосторонні догово­ри про взаємну правову допомогу з цивільних та кримінальних справ. Усі ці договори доцільно поділити на дві групи: 1) міжна­родні договори, які зберегли свою юридичну силу для України як правонаступника СРСР; 2) міжнародні договори, які підписані незалежною Україною (табл. 1 і 2).

Таблиця 1

Двосторонні міжнародні угоди про взаємну правову допомогу, які були укладені СРСР та є чинними для України

Таблиця 2

Міжнародні угоди про взаємну правову допомогу, які підписані незалежною Україною1

1 Тексти договорів див.: Україна в міжнародно-правових відносинах. Книга 1. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога. К., 1996 (за винятком договорів з Монголією, Латвійською Республікою та Республікою Узбекистан).