Питанню про суть і місце міжнародного цивільного процесу в цивільній юрисдикції в юридичній науці довгий час не приділялося належної уваги. Воно розглядалося головним чином в межах міжнародного приватного права (далі — МПП). Серед висловлених підходів виділяються два основних. Перший поля­гає в тому, що міжнародний цивільний процес (далі — МЦП) — це частина МПП1, а другий — що міжнародний цивільний про­цес є складовою частиною цивільного процесуального права2. Останній напрямок є похідним із концепції внутрішньодержав­ної природи МЦП.

Більшість Вчених відносять МЦП до науки МПП, бо, на їх думку, цивільний процес пов'язаний з питаннями регулювання цивільних, сімейних, трудових відносин, в яких присутній так званий іноземний елемент (іноземний громадянин, особа без гро­мадянства, рішення та клопотання іноземного суду тощо). Ці відносини виникають в умовах міжнародного життя, а іноземний елемент в цивільній справі породжує певні процесуальні наслідки.

На наш погляд, неприпустимо змішувати МПП і МЦП, ос­кільки ті колізійні норми, які вирішують конфлікти законів у міжнародному процесуальному праві, аж ніяк не збігаються з колізійними нормами, які регулюють спори у праві матеріально­му. Розглядати МПП і МЦП як дещо ціле або як ціле і частину — означає змішувати форму і зміст (оскільки в будь-якому випад­ку в МПП об'єднані норми матеріальні, а в МЦП — процесуальні) і цим самим ігнорувати наукову основу виділення галузей права за предметом їх правового регулювання.

Таким чином, міжнародний цивільний процес помилково розглядати як частину міжнародного приватного права, хоча вони тісно пов'язані між собою, як, наприклад, внутрішнє ци­вільне та цивільне процесуальне право.

Міжнародний цивільний процес означає не окрему міжна­родну цивільну справу, а сукупність процесуальних нррм, яка є складовою частиною цивільного процесуального права як внут­рішнього права держави.             /

При визначенні поняття міжнародного цивільного процесу необхідно враховувати, що воно збігається з поняттям цивільно­го процесу, але в ньому присутній іноземний елемент. Крім того, МЦП регулюється не тільки ЦПК кожної країни, але і міжнарод­ними угодами. Тому термін «міжнародний» стосовно МЦП вжи­вається в тому випадку, коли йдеться про правовідносини між особами, які належать до різних держав, і судом, правовідноси­ни, що виходять за межі окремої правової системи (надання пра­вової допомоги і т.п.), і потребує з'ясування, який закон до них застосовується.

Отже міжнародний цивільний процес — це сукупність і систе­ма правових норм, що містяться у внутрішньому праві держави і в міжнародних угодах за участю цієї держави, які регулюють цивіль-но-процесуальні правовідносини між судами та іншими учасника­ми процесу, один з яких є іноземний елемент, при здійсненні право­суддя з цивільних справ і наданні міжнародної правової допомоги.

До МЦП найчастіше відносять питання щодо;                 ,

а) міжнародної підсудності (юрисдикції) з цивільних справ; /       б) цивільного процесуального становища іноземців, іно--/   земних підприємств і організацій, іноземної держави та ЇЇ дип­ломатичних представників, міжнародних (міждержавних)

організацій;

в) судових доказів у цивільних справах з іноземним еле­ментом;

г) порядку встановлення змісту іноземного закону, що підлягає застосуванню;

ґ) іноземних судових доручень;

д) визнання та примусового виконання іноземних судо­вих рішень з цивільних справ та визнання іноземних адміні­стративних актів з питань особистого статусу громадянина.

Мізкнародний цивільний процес                             457

У деяких роботах можна зустріти твердження, що до міжна­родного цивільного процесу належать також питання розгляду спорів в арбітражному порядку і навіть вчинення нотаріальних дій1. Однак такі твердження уявляються спірними. Одним 3 060і в'язкових суб'єктів цивільного процесу є державний суд. Відпо­відно до внутрішнього цивільного процесуального законодав^ ства, що наділяє суд владою здшснювати правосуддя в цивільних справах, міжнародний цивільний процес ми розглядаємо у вузь­кому значенні терміну, тобто як судочинство та пов'язані з ним цивільні процесуальні правовідносини.

Згідно з домінуючою доктриною суд, розглядаючи справу з іноземним елементом, повинен застосовувати, як правило, про* цесуальне право своєї країни, або закон місця розгляду спору (Іех Гогі). Вказівки про застосування в процесуальних питаннях лише власного права країни суду, виражені в тій чи іншій формі, є в багатьох міжнародних угодах. Так, згідно з ч. 1 ст. 14 Гаагсько? конвенції з питань цивільного процесу від 1 березня 1954 р. орган судової влади, який виконує судове доручення, застосовує в тому, що стосується формальностей, які підлягають дотриманню, за­конодавство своєї країни.

Згідно з Конвенцією про правову допомогу та правові відно­сини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, підписаної державами — членами СНД 22 січня 1993 р. (далі — Конвенція держав — членів СНД), «при виконанні доручення про надання правової допомоги запитувана установа застосовує законодав­ство своєї країни. На прохання запитуючої установи вона може застосувати і процесуальні норми запитуючої Договірної Сторо­ни, якщо вони не суперечать законодавству запитуваної Догові­рної Сторони» (ч. 1 ст. 8). Останнє речення цієї статті є винятком із загального правила, яке предписує при виконанні іноземного судового доручення застосовувати власний процесуальний поря­док. Аналогічні норми містяться і в двосторонніх угодах про правову допомогу України з іншими країнами та у внутрішньо­му процесуальному законодавстві.

Цивільний процесуальний кодекс України передбачає: «По­рядок провадження в цивільних справах у судах України визна­чається цим Кодексом» (ч. 1 ст. 1). Дана норма не містить ніяких застережень та прив'язок до іноземного права щодо провадження в цивільних справах з міжнародним елементом. Перш за все це означає, що участь іноземців у цивільному процесі як пози­вачів чи відповідачів не змінює загального порядку розгляду справ у суді України. Провадження ведеться за загальними пра­вилами цивільного судочинства, встановленими ЦПК Укра'ши.

Згідно з ч. 2 ст. 426 ЦПК виконання доручень іноземних судів про проведення окремих процесуальних дій також відбувається на основі законодавства України. Як видно, цивільне судочин­ство та зв'язані з ним цивільні процесуальні правовідносини, як правило, підпорядковані власному праву суду.

Разом з тим в ч. 2 ст^и ЦПК говориться: «Суд у випадках, передбачених законом, застосовує норми права інших держав». Однак треба мати на увазі, що в даній нормі йдеться про засто­сування іноземного матеріального права при кваліфікації спірних правовідносин.

Таким чином, вирішуючи питання про застосування норм внутрішнього або іноземного права при розгляді цивільних справ за участю іноземного елемента, необхідно мати на увазі, що, як правило, порядок провадження в цивільних справах визначаєть­ся внутрішнім процесуальним законодавством, а кваліфікація спірних правовідносин може бути здійснена як по закону суду, так і на основі норм іноземного права.