Встановлені законом правила виконання судових рі­шень властиві всьому виконавчому провадженню.

Відповідно до принципу диспозитивності стадія виконання порушується за усною чи письмовою заявою стягувача, але у випадках, зазначених у ст. 356 ЦПК, виконання може бути пору­шено на вимогу прокурора, органів державного управління, місцевого самоврядування, профспілок, державних установ, підприємств, кооперативних і громадських організацій, коли за законом вони можуть звертатися до суду за захистом прав інших осіб. У випадках, передбачених ст. 353 ЦПК, виконавчий лист передається судом безпосередньо державному виконавцеві для виконання, про що повідомляється стягувач. Виконавчі докумен­ти передаються в суд за місцем проживання чи роботи боржни­ка або за місцем знаходження його майна. Якщо боржником є юридична особа, то виконання рішення провадиться за місцем знаходження його органу або майна.

Спочатку державний виконавець надсилає боржникові по­вістку про добровільне виконання і одночасно з врученням її встановлює йому для добровільного виконання строк до 5 днів, а в справах про виселення громадян з жилих приміщень за рішен­ням суду — 10 днів.

За загальними правилами ЦПК державний виконавець може приступити до примусового виконання лише після закінчення строку, встановленого для добровільного виконання. Заходи при­мусового виконання мають бути застосовані не пізніше 10 днів з дня закінчення строку для добровільного виконання. Строк закін­чення виконання залежить від заходу примусового виконання.

Виконання має провадитись у робочі дні з 8 до 22 години. Виконання в нічний час і в неробочі дні допускається у винятко­вих випадках і лише з дозволу судді за місцем виконання. В дні свят виконавчі дії не провадяться.

В процесі виконання іноді виникають обставини, які пере­шкоджають розвитку процесу, викликають ускладнення у вико­нанні рішення або його припинення. Такі ускладнення можливі в формі відстрочки, розстрочки, зміни порядку і способу вико­нання, зупинення, припинення виконання, повернення виконав­чих документів стягувачеві.

Державний виконавець може відстрочити або розстрочити виконання рішення тільки за ухвалою суду. При наявності обста­вин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, сти­хійне лихо та ін.), за повідомленням державного виконавця або за заявою боржника районний (міський) суд розглядає це питан­ня в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випад­ках, залежно від обставин справи, може відстрочити або роз­строчити виконання рішення або дати вказівки державному ви­конавцеві про зміну способу та порядку виконання.

Відстрочка виконання (ст. 366 ЦПК) призводить до перери-ву у здійсненні виконавчих дій на певний період, визначений су­дом, залежно від обставин, які затримують виконання. Розстроч­ка виконання приводить до того, що виконання провадиться не в повному обсязі, а певними частинами у строки, точно визначені судом. Заміна способу та порядку виконання має місце тоді, коли виявилась неможливість виконати рішення встановленим спосо­бом і порядком.

Зупинення виконання—перерва у виконавчому провадженні на невизначений строк, яка настає при наявності обставин, точ­но вказаних у законі (статті 367, 368 ЦПК). Закон передбачає обов'язкове і факультативне зупинення виконання залежно від обставин, які його викликають. Суддя зобов'язаний зупинити виконання у випадках: смерті боржника або припинення існуван­ня юридичної особи по вимогах, за якими закон допускає пра-вонаступництво; втрати боржником дієздатності; перебування боржника в діючій частині Збройних Сил України чи прохання стягувача, який перебуває в діючій частині Збройних Сили України; при оспорюванні боржником виконавчого напису нотаріуса; при пред'явленні позову про виключення майна з опису; при подачі скарги на дії адміністративних органів; за постановою службових осіб, яким законодавством надано право зупиняти виконання рішень (ст. 367 ЦПК).

Факультативне (необов'язкове) зупинення допускається на прохання сторони або за ініціативою судді при наявності підстав, передбачених ст. 368 ЦПК, а саме: на прохання боржника, який перебуває у складі Збройних Сил України чи залучений до вико­нання будь-якого державного обов'язку; при перебуванні борж­ника у тривалому службовому відрядженні; перебуванні боржни­ка в лікувальному закладі; при подачі скарги на дії державного виконавця; у випадку розшуку боржника.

Поновлюється зупинене виконавче провадження за заявою стягувача або з ініціативи судді після усунення обставин, які вик­ликали його зупинення (ст. 369 ЦПК).

Припинення виконання тягне за собою втрату права на його поновлення. Причому всі проведеш державним виконавцем підго­товчі заходи по примусовому виконанню відміняються, а вико­навчий документ повертається стягувачеві з написом про те, з яких обставин рішення не може бути виконане. Виконання рішен­ня припиняється у випадках: прийняття судом письмової відмо­ви стягувача від стягнення; скасування актів, що були підставою виконання; затвердження судом мирової угоди між боржником і стягувачем; смерті стягувача або боржника, якщо передбачені рішенням права або обов'язки не переходять до правонаступни­ка померлого; закінчення зазначеного законом строку давності. При подачі стягувачем письмової відмови від стягнення та при бажанні обох сторін припинити виконання мировою угодою питання про припинення виконання вирішується в судовому за­сіданні з роз'ясненням стягувачеві, обом сторонам наслідків, які настануть у зв'язку з прийняттям відмови стягувача і затверджен­ням мирової угоди, та з перевіркою, чи не суперечать такі про­цесуальні дії сторін закону, чи не порушують чиї-небудь права і законні інтереси, і залежно від наслідків перевірки суд припиняє виконання чи відмовляє в цьому.

Стаття 371 ЦПК регулює порядок і підстави повернення ви­конавчих документів стягувачеві без виконання або при частко­вому виконанні, в зв'язку з чим виконавче провадження вва-закінченим, але на відміну від припинення виконання повернення виконавчого документа стягувачеві не позбавляє його права знову пред'явити цей документ у межах строку дав­ності. Підстави повернення виконавчих документів стягувачеві можна поділити на дві групи. Першу групу складають розпоряд­ження стягувача своїми правами: заява про повернення йому виконавчого документа без виконання; відмова стягувача зали­шити за собою майно боржника, яке не було реалізовано при ви­конанні рішення, або відмова одержати в натурі вилучені у борж­ника певні предмети, зазначені в рішенні суду. Другу групу підстав повернення виконавчого документа складають обставини, які пе­решкоджають розвиткові процесу виконання: відсутність у борж­ника майна, на яке може бути звернено стягнення; непроживан-ня боржника за вказаною адресою, невстановлення місця його роботи або місця знаходження майна боржника.

Питаня про повернення виконавчих документів розглядає суддя за місцем виконання з повідомленням сторін, але неявка їх в суд не заважає рішенню зазначеного питання. Ухвала судді про зупинення та припинення виконавчого провадження, про повер­нення виконавчого документа стягувачеві може бути оскаржена.

За проведення виконавчих дій плата не стягується. Витрати, пов'язані з виконанням (на зберігання і перевезення майна, на оплату експертів, комісійних, командировочних державному виконавцеві та ін.), провадяться за кошторисом суду, при якому перебуває державний виконавець, а потім за ухвалою судді стя­гуються з боржника в доход держави, Особи, виселювані з само-управно зайнятих жилих приміщень, відшкодовують фактичні витрати, пов'язані з виселенням. Виселення осіб з будинків, що загрожують обвалом, провадиться за рахунок відповідних жит­лових органів (ст. 372 ЦПК).