Підставами виконання є зазначені в законі акти юрис-дикційних органів, якими підтверджуються суб'єктивні права та обов'язки сторін і засоби захисту та відновлення порушених прав. При цьому акти, які не потребують для їх реалізації примусових заходів (наприклад, рішення суду за позовами про визнання), не слід розглядати як підстави виконання. Підставами виконання є акти не тільки судових, а й інших органів, якщо законом перед­бачена можливість примусового виконання такого роду актів державним виконавцем.,

Стаття 348 ЦПК передбачає вичерпний перелік підстав ви­конання. Основними з них є рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах; вироки, ухвали і постанови судів у криміналь­них справах у частині майнових стягнень; постанови суддів або суду у справах про адміністративні правопорушення; виконавчі написи нотаріусів; рішення арбітражного суду, третейських та товариських судів; рішення комісій по трудових спорах; поста­нови профспілкових комітетів по спорах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, та ін.

На підставі акта, що підлягає виконанню, відповідний орган (суд, арбітражний суд та ін.) видає виконавчий документ, який посвідчує право стягувача на звернення до заходів примусового характеру відносно боржника. Перелік виконавчих документів передбачений ст. 349 ЦПК, відповідно до якої одні з них за фор­мою і змістом відрізняються від підстав виконання, інші одночас­но виступають підставою виконання і виконавчим документом. Згідно з наведеною статтею виконавчими документами є*. виконавчі листи; виконавчі написи нотаріусів; накази арбітражного суду; посвідчення профспілкових комітетів та ін. Постанови ад­міністративних органів, рішення виконавчих комітетів Рад на­родних депутатів, виконавчі написи нотаріусів є одночасно і підставами виконання, і виконавчими документами.

Виконавчий лист, який видається судом на підставі рішення, що набрало законної сили, за формою має відповідати вимогам закону. Так, у ньому зазначається: найменування суду, який видав виконавчий лист; справа, по якій виданий виконавчий лист; час постановлення рішення; резолютивна частина рішення (дослівно); час набрання рішенням законної сили; час видачі виконавчого листа; повне найменування стягувача, боржника та їх адреси.

Передача виконавчого листа державному виконавцеві разом з усною або письмовою заявою стягувача є підставою до пору­шення виконання. По справах про стягнення аліментів, про від­шкодування збитків, завданих злочином, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я або втратою годувальника, про стягнення грошових сум з служ­бових осіб, винних у незаконному звільненні чи переведенні пра­цівників або у невиконанні рішення суду про поновлення на роботі, про конфіскацію майна, а також про стягнення сум до державно­го бюджету виконавчий лист передається судом безпосередньо державному виконавцеві для виконання, про що повідомляєть­ся відповідно фінансовий орган чи стягувач. На прохання стягу­вача суд може і по інших справах передати виконавчий лист без­посередньо державному виконавцеві для виконання.

В разі, якщо виконавчого листа загублено, суд, який поста­новив рішення, має право видати дублікат. Заява про видачу дубліката розглядається в судовому засіданні з викликом сторін і заінтересованих осіб, проте їх неявка не є перешкодою для ви­рішення питання про видачу дубліката. На службову особу, вин­ну у втраті виконавчого документа, суд за поданням державно­го виконавця вправі накласти штраф. По кожному рішенню, яке набрало законної сили, видається один виконавчий лист. Коли на підставі постановленого рішення належить передати майно, що є в кількох місцях, або коли рішення постановлено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право на заяву стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно заз­начивши, яку частину рішення згаданим листом треба виконати , 354 ЦПК).