Суб'єкти стадії виконання судових рішень має пев­ну специфіку у порівнянні з іншими стадіями процесу. Так, у ви­конавчому провадженні немає позивача і відповідача, третіх осіб, які заявляють або не заявляють самостійних вимог на предмет спору, свідків та ін.

До учасників виконавчого провадження належать: органи виконання, якими закон називає державних виконавців; особи, які беруть участь у справі: сторони (стягувач, боржник) та їх пред­ставники, прокурор, органи державного управління, профспілки, підприємства, установи, організації — суб'єкти захисту прав інших осіб; та особи, які сприяють виконанню: громадські орга­нізації й трудові колективи, охоронці майна, експерти, поняті, перекладачі, представники органів міліції, особи, у яких знахо­диться майно або грошові суми боржника, та ін.

Відповідно до Закону України від 24 березня 1998 р. «Про державну виконавчу службу»1 виконання рішень судів та інших органів здійснює державна виконавча служба, яка входить у си­стему органів Міністерства юстиції України. Систему органів державної виконавчої служби складають: Департамент держав­ної виконавчої служби Міністерства юстиції України; відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції; районні, міські (міст обласного значення), районні в містах відділи державної виконавчої служби відповідних уп­равлінь юстиції.

Виконання рішень судів та інших органів покладено на дер­жавних виконавців районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби. Дер­жавними виконавцями згідно із ст. 4 вказаного Закону є началь­ник, заступник начальника, старший державний виконавець, державний виконавець наведених відділів державної виконавчої служби. Державні виконавці є державними службовцями.

Контроль за діяльністю державних виконавців здійснюють Міністерство юстиції України через Департамент державної ви­конавчої служби Міністерства юстиції України, а Головне управ­ління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Рес­публіці Крим, управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі — через відповідні відділи державної виконавчої служби. Контроль за діяльністю державних виконавців здійсню­ють й інші органи в порядку, передбаченому законом.

За чинним законодавством контроль за правильним та своє­часним виконанням судових рішень здійснює і суддя того суду, при якому перебуває державний виконавець. Формами такого контролю є: перевірка судом процесуальних дій судового вико­навця внаслідок їх оскарження, попереднє санкціонування суд­дею процесуальних дій державного виконавця (затвердження актів опису майна, дача дозволу на проведення робочі дні та ін.), розгляд заяв, скарг стягувача» боржника та інших осіб про захист прав, які порушені в стадії виконання.

Ряд важливих питань в стадії виконання вирішується не дер­жавним виконавцем, а судом у судовому засіданні: про відстроч­ку, розстрочку виконання, заміну способу виконання, скарги на процесуальні дії державного виконавця, відновлення пропуще­них строків давності. Суддя одноособове вирішує питання про припинення, зупинення виконання, повернення виконавчих лис­тів стягувачеві.

В літературі висловлюється думка, що органами виконання у передбачених законом випадках є також установи Національ­ного банку України та комерційних банків, органи державної податкової служби та державного фінансового управління, бух­галтерія і фінансові частини організацій та інші органи, діями яких реалізується судове рішення1. Однак ця думка суперечить чинному законодавству, оскільки ст. 350 ЦПК точно вказує, що виконання судових рішень покладається на державних вико­навців. Тому наведені установи та органи не є органами виконан­ня судових рішень, а виступають як стягувачі, держателі майна тощо, дії яких підконтрольні державному виконавцеві.

Так, органи державної податкової служби та державного фінансового управління займають процесуальне становище стя-гувача і не можуть визнаватися органами виконання, бо мають процесуальну заінтересованість у справі. З тієї ж причини не можна визнавати органами виконання дільничні виборчі комісії або дільничні комісії по референдуму, які вносять виправлення у списки виборців при виконанні судових рішень по скаргах на неправильності у списках виборців; органи РАГС або інші орга­ни, що оформлюють відповідні документи згідно з рішенням суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах РАГС або оформленню в інших органах; органи опіки і піклуван­ня та РАГС при виконанні рішень судів про визнання громадя­нина безвісно відсутнім або проголошення померлим, а також про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним; нотаріусів при виконанні рішень судів за скаргами на нота­ріальні дії або відмову у їх вчиненні; органи, що вчиняють пла­тежі при виконанні рішень судів у справах про поновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника. Як держателі майна боржника виступають організації за місцем його роботи, банки.

Гарантією законності дій державного виконавця по виконанню рішень є право сторін заявити відвід державному виконавцю. Відпо­відно до ст. 360 ЦПК державний виконавець не може брати участі у виконанні рішення, якщо він, його дружина, а також близькі родичі заінтересовані у виконанні цього рішення або якщо він є близьким родичем або перебуває з однією з сторін чи третьою особою в близь­ких стосунках, що може вплинути на об'єктивність виконання.

Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач та боржник.

Стягувачем буде сторона, на користь якої провадиться стяг­нення або вчиняються певні дії. Боржник — це особа, що має виконати на користь стягувача певні дії, якими реалізуються її обов'язки, підтверджені рішенням суду. Процесуальне станови­ще стягувача та боржника не пов'язане нерозривно з становищем позивача та відповідача. Як правило, стягувачем стає позивач, але ним може стати і відповідач, якщо у позові позивачу відмов­лено і з нього стягуються судові витрати на користь відповіда­ча. Стягувачем може стати третя особа з самостійними вимогами на предмет спору, якщо її вимоги судом задоволені, а боржником — третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, у справах з тру­дових відносин, якщо суд визнає її винною у тому, що звільнення або перевід було проведено з явним порушенням законодавства.

Стягувач та боржник як основні учасники виконавчого про­вадження наділені певними процесуальними правами. Стягувач та боржник мають право бути присутніми при вчиненні виконав­чих дій або уповноважити на це своїх представників, знайомитись з усіма матеріалами виконавчого провадження, одержувати до­відки про хід виконання, укладати мирові угоди, оспорювати належність майна та його оцінку, оскаржувати дії державного виконавця та ухвали судді, суду з питань виконання рішень, по­давати заперечення проти розрахунку державного виконавця про розподіл стягнутих грошових сум між стягувачами.

Стягувач має право відмовитись від примусового виконання, зменшити розмір стягнення, надати боржнику відстрочку чи роз­строчку виконання, заявити про своє бажання залишити за собою непродане майно боржника або будинок у рахунок стягуваних з боржника сум. Боржник має право вказати майно, на яке слід звер­нути стягнення в першу чергу, оскаржити оцінку описаного май­на, а також визначити черговість його продажу (ч. 8 ст. 388 ЦПК). Сторони наділені й іншими процесуальними правами.

У виконавчому провадженні сторони зобов'язані сумлінно користуватись своїми процесуальними правами, не перешкоджа­ти виконанню, виконувати вимоги державного виконавця, спо­віщати про зміну свого місця проживання, роботи. Боржник зо­бов'язаний допускати державного виконавця для огляду своїх приміщень з метою виявлення належного йому майна, сплачува­ти витрати, пов'язані з примусовим виконанням рішення.

У виконавчому провадженні, як і в інших стадіях процесу, сторони можуть діяти особисто або через законних чи договір­них представників. Державний виконавець має допустити пред­ставника у виконавче провадження на підставі належно оформ­лених документів, форма яких залежить від виду представницт­ва. Повноваження представника, що діє на підставі договору, та представника юридичної особи оформлюються довіреністю, яка посвідчується нотаріально або в іншому встановленому законом порядку. Договірний представник у виконавчому провадженні має всі права сторони, крім права відмовлятися від стягнення, укладати мирову угоду, отримувати майно та кошти, передава­ти повноваження іншій особі, пред'являти виконавчий лист до виконання. Повноваження щодо вчинення таких дій мають бути спеціально обумовлені у документі, що посвідчує право представ­ника брати участь у виконавчому провадженні.

Крім цього, в стадії виконання можлива участь офіційного представника боржника, який призначається судом на прохан­ня стягувача у тих випадках, коли місце проживання або місце роботи боржника невідоме і повістку про виконання йому вру­чити не можна (ч. З ст. 361 ЦПК).

Суб'єкти захисту прав інших осіб—прокурор, органи держав­ного управління, профспілки, підприємства, установи, організації — за процесуально-правовим становищем у стадії судового вико­нання, як і в попередніх стадіях, прирівнюються до сторін.

Представники громадських організацій і трудових колективів можуть залучатись суддею та державним виконавцем до участі в стадії виконання судових рішень, якщо це викликається держав­ними або громадськими інтересами і може сприяти більш швид­кому і-правильному виконанню судового рішення.

До участі у виконанні судових рішень представники громадсь­кості допускаються при наявності у них відповідних повноважень. Представники громадськості вправі знайомитися з матеріалами виконавчого провадження і бути присутніми при проведенні дер­жавним виконавцем виконавчих дій, але самостійно вживати будь-яких заходів по виконанню рішення вони не можуть.

Інші учасники виконавчого провадження, які лише сприяють виконанню (охоронці майна, експерти, поняті), мають в основ­ному процесуальні обов'язки, про виконання яких їм дають роз'яснення суд, суддя, державний виконавець.