Відповідно до ст. 338 ЦПК підставами для скасування су­дових постанов у порядку нагляду є їх необґрунтованість або істотні порушення норм матеріального чи процесуального права.

Необґрунтованість трактується як неправильність постанов з точки зору фактичних обставин справи, а незаконність — як неправильність їх з правової сторони. Між цими поняттями існує найтісніший зв'язок. Наприклад, незаконність рішення часто призводить і до його необґрунтованості. Так, при порушенні судом процесуальних норм, що регулюють порядок розгляду справи і визначають право осіб, що беруть участь у справі, не виключена можливість винесення необгрунтованого рішення, оскільки при наявності таких порушень суд не може всебічно дослідити обставини справи і встановити дійсні взаємовідноси­ни сторін. Поверхове ж з'ясування фактичних обставин сгірави в свою чергу може призвести до винесення не тільки необгрун­тованого, але й незаконного рішення, оскільки в результаті цьо­го суд може допустити помилку у визначенні характеру право­відносин, існуючих між сторонами.

Разом з тим для того, щоб в кожному конкретному випадку можна було точно визначити суть помилки, допущеної судом, і встановити, відноситься вона до фактичних обставин справи чи до застосування норм права, необґрунтованість та незаконність необхідно розмежовувати. Це особливо важливо як при визна­ченні підстав до опротестування судових постанов, так і при за­стосуванні відповідних повноважень судово-наглядними органа­ми1, оскільки скасування рішення з направленням справи на но­вий розгляд або зміна рішення, чи винесення нового рішення залежить від того, яке воно — необгрунтоване чи незаконне. Якщо вищестоящий суд виявить необґрунтованість рішення, зок­рема, неповне вияснення обставин, що мають істотне значення, або невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, обста­винам справи, він повинен скасувати рішення і направити спра­ву на новий розгляд у суд першої інстанції, тому що вказані не­доліки може виправити тільки той суд, який розглядає справу по суті. Між тим незаконність рішення не завжди є обов'язковою умовою його скасування з передачею справи на новий розгляд у суд першої інстанції (п. 5 ст. 337 ЦПК).

Стаття 338 ЦПК розглядає необґрунтованість рішень, ухвал або постанов суду як одну з підстав їх скасування, але зміст нео­бґрунтованості у вказаних статтях не розкривається. Поняття необґрунтованості постанов у касаційному і наглядному провад­женні можна трактувати однаково, тому за основу можно взяти ст. 312 ЦПК, яка закріплює обсяг необґрунтованості. Виходячи з цього, необґрунтованість судових актів може бути наслідком неповноти з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; невідповідності висновків суду обстави­нам справи.

Неповне з'ясування обставин, що мають значення для спра­ви, може мати місце як в результаті поверхового дослідження їх, так і в силу недостатньої перевірки окремих юридичних фактів, що є підставою для опротестування і скасування судових поста­нов, в яких допущені такого роду порушення.

Інша різновидність необґрунтованості судових постанов по­в'язана з доведеністю або недоведеністю фактичних обставин справи. Тут можливі такі варіанти; а) недоведеність обставин, які суд вважає встановленими (в даному випадку суд визнає факти встановленими при відсутності доказів); б) визнання судом фактів не встановленими при наявності в справі доказів, що підтверд­жують обставини справи (помилки, що допускають суди в дано­му 'випадку, пов'язані з помилковою оцінкою доказів).

Необґрунтованість судових постанов у результаті невідпові­дності висновків суду обставинам справи полягає в недоліках, що містяться в мотивувальній і резолютивній частинах судових по­станов.

Підставами для скасування в порядку нагляду судових поста­нов є істотні порушення норм процесуального і матеріального права. Під істотними слід розуміти такі порушення, що вплинули на правильність винесеної постанови, наприклад, порушення норм, які закріплюють основні положення цивільного процесу і права осіб, які беруть участь у справі (право на звернення до суду за судовим захистом, колегіальність у розгляді справ, незалежність судів і підкорення їх тільки законові, гласність процесу та ін.).

Процесуальне законодавство (ст. 314 ЦПК) містить перелік безумовних підстав для скасування судових рішень, тобто таких, при наявності яких вищестояща інстанція зобов'язана скасувати рішення нижчестоящого суду. До таких законодавець відносить порушення принципів процесу, порушення основних прав сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, порушення норм, що забезпечують належне оформлення процесуальних документів.

Підставою для ©протестування судових постанов у порядку нагляду є і порушення норм матеріального права.

Відповідно до ст. 313 ЦПК норми матеріального права вва­жаються порушеними чи неправильно застосованими, якщо суд не застосував закон, який треба було застосувати; якщо суд за­стосував закон, який не треба було застосовувати; якщо суд не­правильно витлумачив закон.

Незастосування належного закону зводиться до того, що в судовому акті зовсім відсутнє посилання на закон, яким регу­люється дане правовідношення і на підставі якого можна було б правильно розв'язати справу. Однак лише відсутність посилан­ня на норму матеріального права не може бути підставою до скасування рішення. Опротестування і скасування тієї чи іншої судової постанови можуть мати місце, якщо в результаті неза-стосування закону був винесений неправильний судовий акт. Під незастосуванням закону розуміються і такі випадки, коли суд посилається на підзаконний акт, виданий неналежним органом або в неналежному порядку.

На практиці часто зустрічаються випадки застосування зако­ну, який не підлягає застосуванню, або неправильного тлумачен­ня закону. Для правильного застосування закону суд повинен

Перегляд у порядку нагляду судових рішень ухвал і постанов, що набрали законної сили      401

визначити фактичний склад і природу правовідношення, а також правила дії закону в часі і у просторі. Правильне тлумачення за­кону передбачає правильні юридичні висновки у справі.