Цивільне процесуальне законодавство передбачає мож­ливість оскарження в касаційному порядку не тільки рішень, але й ухвал суду першої інстанції.

Згідної із ст. 323 ЦПК ухвали суду першої інстанції, крім ухвал Верховного Суду України, можуть бути протягом десяти днів з наступного дня після їх оголошення оскаржені окремо від рішен­ня дуду сторонами та іншими особами, які брали участь у справі, до суду касаційної інстанції у випадках, прямо передбачених у за­коні,/! якщо вони перешкоджають дальшому рухові справи.

З точки зору можливості касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції, таким чином, можна розподілити на дві групи.

Перша група — ухвали, які набирають законної сили негай­но, а тому касаційному оскарженню не підлягають. Заперечення проти них (крім ухвал Верховного Суду України) можна вклю­чити до касаційної скарги або подання (ч. 2 ст. 323 ЦПК). До них належать, зокрема, такі ухвали; з питань відводу, заявленного суддям, прокурору, секретарю судового засідання, експерту, пе­рекладачеві, крім випадків передачі справи у зв'язку з відводом на розгляд іншого суду (ст. 22 ЦПК); про задоволення заяви про забезпечення доказів, у тому числі про призначення експертизи (статті 39, 57 ЦПК); про зняття штрафу або зменшення розміру штрафу (ст. 83 ЦПК); про поновлення процесуальних строків (ст. 89 ЦПК); про допущення або притягнення до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (ст. 108 ЦПК); про залишення без руху заяви, що не відповідає вимогам закону (ч. 1 ст. 139 ЦПК); про об'єднання в одне провад­ження кількох позовів (ст.144 ЦПК); про продовження строку підготовки справи до судового розгляду (ст. 146 ЦПК) та ін.1 До цієї групи відносяться також ухвали Верховного Суду України.

Друга група — ухвали, які можуть бути самостійним об'єк­том касаційного оскарження. До них відносяться ухвали, пере­лічені в п. 1 ст. 323 ЦПК, і ті ухвали, які перешкоджають даль­шому рухові справи. До останніх слід віднести такі ухвали суду першої інстанції, які створюють перепони на шляху розвитку процесуального провадження, переривають рух справи. Перепо­ни ці можуть бути або відносними, якщо суд своєю ухвалою при­пиняє рух справи на певний строк, не закінчуючи її (зупинення провадження в справі), або абсолютними, якщо суд своєю ухва­лою завершує провадження в справі без постановлення рішення (закриття провадження, залишення заяви без розгляду). Ці ухва­ли є самостійним об'єктом оскарження, тому що вони впливають ,на рух справи, вирішують його долю або на певний період, або «назавжди. Об'єктом касаційного оскарження може бути і окре­ма ухвала суду першої шстанції (ст. 235 ЦПК). !      Суб'єктами касаційного оскарження ухвал суду першої ін­станції є сторони та інші особи, які брали участь у справі. Про­курор або заступник прокурора приносять окреме подання на незаконну або необгрунтовану ухвалу незалежно від того, чи брали вони участь у даній справі. Окремі ухвали можуть бути оскаржені особою, відносно якої вони постановлені.

Скарги, подання на ухвали суду першої шстанції можуть бути подані протягом десяти днів з наступного дня після проголошен­ня ухвали через суд, який її постановив. Скарга, подання повинні відповідати вимогам ст. 292 ЦПК.

Розглядаються скарги і подання на ухвали суду першої ін­станції у тому ж порядку, що й касаційні скарги. Суд касаційної інстанції завершує розгляд справи постановленням касаційної ухвали, в якій він вправі: залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, а скаргу чи подання — без задоволення; скасувати ухва­лу і передати питання на новий розгляд суду першої інстанції; ска­сувати ухвалу суду першої шстанції і ви