.Визначаючи підстави для скасування рішень, потрібно керуватися вимогами, які пред'являються до судових постанов. У статті 202 ЦПК зазначено, що рішення суду першої інстанції цо-винно бути законним і обґрунтованим. Тому підставами для скасування судових рішень буде їх незаконність і необґрунтованість. Конкретизацію цих понять дає ст. 312 ЦПК, згідно з якою підста­вами для скасування рішення суду в касаційному порядку і пере­дачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції є: 1) непов­не з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недо­веденість обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи; 4) порушення або неправильне зас­тосування норм матеріального або норм процесуального права

Необґрунтованість судового рішення може виявитися у непов­ному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Непов­нота частіше за все і є підставою для скасування судових рішень в касаційній практиці-. Перевіряючи обґрунтованість рішення, суд касаційної інстанції повинен перевірити, чи всі обставини, які скла­дають предмет доказування, встановив і дослідив суд першої інстанції. Предметом дослідження можуть бути також доказові факти (сумісне проживання, ведення спільного господарства то­що), хоча самі по собі вони правових наслідків не тягнуть, але бе­руться до уваги при встановленні шуканого факту.

Необґрунтованість судового рішення може зводитися і до недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими. В ході перевірки суд касаційної інстанції повинен переконатися, що кожна обставина, котру суд першої інстанції вважає встановленою, підтверджена відповідними доказами. Крім того, суд касаційної інстанції по­винен встановити достовірність доказів, перевірити доброякіс­ність їх джерела та процесу їх формування. Нарешті, необхідно перевірити, чи додержані судом першої інстанції принципи оці­нки доказів (ст. 62 ЦПК).

Якщо висновки суду першої інстанції, викладеш ним у рішенні, не відповідають обставинам справи, то рішення теж є необгрун­тованим.

Незаконність рішення суду першої інстанції як підстава для його скасування або зміни полягає у порушенні або неправиль­ному застосуванні норм матеріального або процесуального пра­ва. Конкретизація цього правила дається в статтях 313,314 ЦПК.

Порушення або неправильне застосування норм матеріаль­ного права може полягати, по-перше, у тому, що суд першої інстанції при постановленні рішення не застосував закону, який треба було застосувати (п. 1 ст. 313 ЦПК). Одним з окремих випадків незаконності судового рішення з мотиву незастосування належного матеріального закону є вирішення справи на підставі аналогії закону або аналогії права при обставинах, коли є норма, що регулює дані спірні правовідносини. Але слід мати на увазі, що відсутність посилання у мотивувальній частині рішення на норму матеріального права ще не означає, що суд не застосував закон, який підлягає застосуванню. Частіше за все це свідчить про про­цесуальну недбалість суду, а не про незаконність рішення.

Порушення або неправильне застосування норм матеріально­го права, по-друге, може полягати у тому, що суд першої інстанції при винесенні рішення застосував закон, який не треба було зас­тосовувати (п. 2 ст. 33 ЩІК). З даним порушенням суд касаційної інстанції має справу тоді, коли суд першої інстанції своє рішення ґрунтує на скасованому законі або на законі, який ще не набрав чинності, тобто всупереч правилам про дію норм права в часі. Незаконним рішення може бути і у випадках недотримання судом першої інстанції правил про межі дії закону у просторі. Якщо су­дове рішення грунтується на підзаконних або локальних норматив­них актах, які протирічать законові, то воно теж є незаконним.

Однак частіше за все зустрічаються випадки незаконності судових рішень внаслідок неправильної юридичної кваліфікації спірних матеріальних правовідносин. Вона зводиться до того, що: 1) при постановленні рішення суд першої інстанції правиль­но визначив галузь матеріального права, але допустив помилку у виборі норми права, яка регулює спірне правовідношення; 2) суд правильно визначив галузь матеріального права, але зас­тосував норму права з іншої галузі права, яка не підходить до да­ного випадку; 3) суд неправильно визначив галузь матеріально­го права, а тому і кваліфікація правовідносин є невірною.

Порушення або неправильне застосування норм матеріально­го права, нарешті, може полягати і в неправильному тлумаченні матеріального закону (п. З ст. 313 ЦПК). У данному разі йдеться про застосування належних норм права, але помилкове усвідом­лення судом смислу закону тягне неправильне його застосування. Неправильний висновок суду про права та обов'язки сторін може бути через недодержання правил про способи тлумачення (істо­ричний, систематичний тощо). Але частіше за все помилки в су­довій практиці мають місце при тлумаченні норм права за обся­гом їх дії, коли суди тлумачать і застосовують їх або необ^рунто-вано поширено, або, навпаки, необгрунтоване обмежено.

Порушення або неправильне застосування норм процесуаль-ного права, як і порушення або неправильне застосування норм матеріального права, також може бути підставою для скасування судових рішень, оскільки при розгляді та вирішенні цивільних справ суди повинні додержуватись цивільної процесуальної фор­ми — визначеного нормами процесуального права порядку судо­чинства, який забезпечує режим законності у цивільному процесі, захист порушених або оспорюваних прав громадян та організацій.

Вплив порушень або неправильного застосування норм ма­теріального і норм процесуального права на суть рішення різний. Порушення або неправильне застосування норм матеріального права завжди тягне за собою не тільки незаконність, але й нео­бґрунтованість рішення, а отже і його скасування. Що стосуєть­ся наслідків порушення або неправильного застосування норм процесуального права, то процесуальний закон ставиться до різних процесуальних порушень по-різному (ст. 314 ЦПК).

Порушення або неправильне застосування норм процесуально­го права є підставою до скасування рішення лише при умові, якщо це порушення призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи (ч. 1 ст. 314 ЦПК). Як видно, одна група проце­суальних порушень тягне скасування рішення лише тоді, коли вони істотно вплинули або могли вплинути на судове рішення. Проце­суальний закон наділяє суд касаційної інстанції правом оцінити, чи вплинуло або чи могло вплинути дане процесуальне порушення суду першої інстанції на правильність вирішення справи. Наприк­лад, порушення правил про підсудність призводить до скасування судового рішення лише тоді, коли внаслідок даного порушення ви­несено неправильне рішення або порушені процесуальні права осіб, які брали участь у справі, щодо особистої участі в розгляді справи.

До іншої групи процесуальних порушень закон ставиться цілком певно, визнаючи їх безумовними підставами для скасуван­ня судового рішення. До цих порушень належать, перш за все, розгляд справи неправомочним складом суду (п. 1 ст. 314 ЦПК). Неправомочним склад суду буде, якщо: І) порушені вимоги ст. 16 ЦПК про склад суду першої інстанції; 2) судді призначені з по­рушенням встановленого порядку; 3) суддя бере участь у ново­му розгляді справи по першій інстанції в разі скасування рішен­ня, постановленого з його участю (ч. 1 ст. 21 ЦПК); 4) суддя, який брав участь у розгляді справи в касаційному порядку або в по-нагляду, брав участь у розгляді тієї ж справи по першій інстанції (чч. 2 і 3 от. 21 ЦПК); 5) порушені правила статей 18-20 ЦПК про відводи та самовідводи.

Пункт 2 ст. 314 ЦПК як безумовну підставу до скасування рішення розцінює розгляд справи з порушенням правші ст. 210 ЦПК про таємницю нарадчої кімнати. Порушення правил про мову, якою ведеться судочинство (ст. 9 ЦПК), також тягне безумовне скасуван­ня рішення (п. З ст. 314 ЦПК). Відсутність підпису будь-якого з суддів у рішенні або наявність підпису судді, який не зазначений в рішенні, позбавляє дане рішення якості і процесуального докумен­та, і акта правосудця. Тому і таке рішення повинно скасовуватись. Аналогічно ставиться закон і до тих випадків, коли рішення поста­новлено не тими суддями, які входили до складу суду, що розгля­дав справу (п. 5 ст. 314 ЦПК). Дане процесуальне порушений зуст­річається у судовій практиці частіше за все тоді, коли згідно із ст. 209 ЦПК складання мотивованого рішення суд відкладав.

Згідно із ст. 314 ЦПК рішення суду першої інстанції підлягає безумовному скасуванню, якщо у справі відсутній протокол су­дового засідання або він не підписаний головуючим і секретарем судового засідання; якщо справу в суді першої інстанції розгля­нуто у відсутності будь-якої з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання, тобто порушені суб'єктивні права цих осіб по участі у справі, рішення також по­винно скасовуватися. І, нарешті, безумовною підставою до ска­сування навіть правильного по суті рішення суду першої інстанції є ті випадки, коли суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не були притягнуті до участі в справі.

Перелік безумовних підстав до скасування рішень суду пер­шої інстанції у касаційному порядку є вичерпним. Але складності судової практики диктують необхідність його розширення. Так, порушення принципів незалежності суддів і підкорення їх тільки законові, здійснення правосуддя тільки судом і на засадах рівності громадян перед законом і судом, гласності повинні передбачати­ся процесуальним законом як безумовні підстави до скасування рішень у касаційному порядку.