Повноваження суду касаційної Інстанції — це сукуп­ність його прав і обов'язків, які можуть бути здійснені в процесі і в результаті розгляду ним касаційної скарги або подання. Про­те повноваження ці трактують часто значно вужче — тільки як компетенцію переглянути рішення. Не зовсім вдала в цьому ро­зумінні і ст. 311 ЦПК «Повноваження касаційної інстанції», кот­ра, якщо не тлумачити її в системі з іншими статтями даної гла­ви ЦПК, призводить до висновку, що касаційний суд наділений тільки правами і тільки щодо постанов суду першої інстанції, які переглядаються. При такому підході з кола повноважень суду касаційної інстанції виключається ряд прав і обов'язків (наприклад, право на обов'язкові вказівки, обов'язок перевірки справи у по­вному обсязі тощо).

Повноваження суду касаційної інстанції можна поділити на такі групи: 1) повноваження відносно рішення, що переглядаєть­ся (ст. 311 ЦПК); 2) повноваження відносно нових матеріалів (ст. 300 ЦПК та ін.); 3) повноваження відносно справи, що переглядається (ст. 310 ЦПК); 4) повноваження по впливу на рух справи (ст. 305 ЦПК та ін.); 5) повноваження, які зв'язані з певним підсумком роз­гляду справи (статті 316, 317, 320, 322, 323 ЦПК); 6) повноваження відносно усунення недоліків рішення та касаційної ухвали.

Найбільш істотними є повноваження відносно рішення, що переглядається. Згідно із ст. 311 ЦПК суд, розглянувши справу в касаційному порядку, вправі своєю ухвалою: 1) залишити рішен­ня без зміни, а касаційну скаргу або подання — без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і направити справу на новий розгляд до того ж суду в іншому складі суддів або до іншо­го суду першої інстанції; 3) скасувати рішення повністю або част­ково і закрити провадження в справі або залишити заяву без роз­гляду; 4) змінити рішення або постановити нове рішення, не пере­даючи справи на новий розгляд, якщо по справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судом першої інстанції повно і правильно, але допу­щено помилку в застосуванні норм матеріального права.

Право касаційного суду залишити рішення без зміни, а каса­ційну скаргу або подання — без задоволення здійснюється тоді, коли рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, немає підстав для його скасування як з мотивів скарги, так і з інших мотивів. Іноді суди касаційної інстанції змінюють мотиви відмови у позові або в його задоволенні, виключають з рішення помилкові вказівки суду першої інстанції, а в касаційній ухвалі зазначають про залишення рішення без зміни. Однак залишення рішення без зміни передбачає невторгнення суду касаційної інстанції в рішення, а значить, і в його мотиви.

Повноваження касаційного суду скасувати рішення повністю або частково і направити справу на новий розгляд до того ж суду в іншому складі судців або до іншого суду першої інстанції реалі­зується при незаконності і необґрунтованості судових рішень. /

Право суду касаційної інстанції скасувати рішення повністю або частково і закрити провадження в справі або залишити заяву без розгляду дозволяє йому впливати як на рішення суду, так і на провадження по справі в цілому. Суд касаційної інстанції скасо­вує рішення і закриває провадження в справі або залишає заяву без розгляду на підставах, передбачених статтями 227, 229 ЦПК.

Повноваження суду касаційної інстанції змінити рішення суду першої інстанції або постановити нове рішення, не переда­ючи справи на новий розгляд, обумовлене вимогою процесуаль­ної економії. Реалізуючи це повноваження, касаційні суди зуст­річаються принаймні з двома проблемами: в яких межах і за яких умов можна змінити рішення суду першої інстанції або винести нове. В цивільно-процесуальній літературі має місце думка про те, що будь-яка змінена рішення — це не що інше, як постанова нового рішення. Даний висновок є спірним. Якщо суд касацій­ної інстанції, наприклад, з мотивувальної частини рішення ви­ключає посилання на неналежний закон, навряд чи таке рішен­ня слід вважати новим, а не зміненим.

Зміна рішення необхідна тоді, коли судом касаційної інстанції виявлені такі порушення норм матеріального і процесуального права, котрі не впливають на головний висновок суду першої інстанції про права та обов'язки сторін по справі. До випадків зміни рішень належать, наприклад, збільшення або зменшення розміру стягнення, виключення неналежних посилань на закон, усунення неточностей у рішенні суду першої інстанції тощо. Ви­несення ж нового рішення судом касаційної інстанції необхідно тоді, коли порушення або неправильне застосування судом пер­шої інстанції норм матеріального права вплинуло на кінцевий висновок про права та обов'язки сторін і третіх осіб.

Рішення суду першої інстанції може бути змінено або поста­новлено нове рішення при умові, якщо по справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судом першої інстанції повно і правильно, але допу­щено помилку в застосуванні норм матеріального права. Пору­шення цих вимог закону тягне скасування судових рішень.

Так, президія Львівського обласного суду скасувала ухвалу судової колегії в цивільних справах, якою було змінено рішення Червоноградського міського суду про задоволення позову гро­мадянки 3., оскільки судова колегія, змінюючи рішення, виходила з неправильності визначення судом першої інстанції кількості вихідних днів, заробіток за виконання роботи в які враховуєть­ся вщиовідно до постанови уряду при обчисленні середнього заробітку. Таким чином, рішення суду першої інстанції змінено у зв'язку з тим, що його висновки не відповідають обставинам справи, а тому рішення необхідно було скасувати1.

Повноваження касаційного суду відносно нових (додатко­вих) матеріалів випливають із ст. 300 ЦПК, яка передбачає пра­во сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, як до почат­ку, так і під час розгляду справи в суді касаційної інстанції пода­вати додаткові матеріали, що стверджують або спростовують скаргу чи протест. Тому суд касаційної інстанції повинен прий­мати такі матеріали, оскільки вони мають значення для перевірки обґрунтованості і законності судового рішення.

Суд касаційної інстанції не тільки повинен прилучати додат­кові матеріали до справи, він має право витребувати їх. Таке право випливає із ст. 15 ЦПК. До цієї групи повноважень нале­жить і право суду касаційної інстанції оцінювати докази та до­даткові матеріали, оскільки інакше не можна зробити висновок щодо законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Повноваження суду касаційної інстанції щодо справи, яка переглядається, ґрунтуються на ревізійній суті даного проваджен­ня. Згідно із ст. 310 ЦПК суд касаційної інстанції перевіряє справу в повному обсязі як щодо осіб, які подали скаргу, так щодо тих, які не подавали скарг на рішення, як оскаржені, так і не оскар­жені правовідносини, як по наявних в справі, так і по додатко­вих матеріалах. Дані правила узгоджуються як з принципом дис-позитивності, так і з вимогою процесуальності економії.

Повноваження суду касаційної інстанції щодо руху справи виявляються перш за все у можливості суду відкласти розгляд цієї справи. Відкладення розгляду справи є наслідком виникнення перепон на шляху розвитку касаційного провадження. Його не­обхідно відрізняти від перенесення розгляду справи. Згідно із ст. 291і ЦПК питання про перенесення розгляду справи вирішує голова відповідного суду до початку його розгляду, а відкладає розгляд справи суд касаційної інстанції колегіально в судовому засіданні; перенесення розгляду справи може оформлятися резо­люцією голови суду, а відкладення розгляду справи повинно оформлятися ухвалою суду.

Зупинення касаційного провадження не передбачається ци­вільним процесуальним законодавством, але судова практика відчуває потребу у такому інституті. В пункті 11 постанови Пле­нуму Верховного Суду України від 11 жовтня 1985 р. № 8 «Про практику розгляду судами України цивільних справ у касаційно­му порядку»1 передбачено, що в разі смерті громадянина, який був стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, суд касаційної інстанції відкладає розгляд справи до вступу правонаступника або законного представника у справу. Але відкладення розгляду справи — це перенесення судового засідання на інший, точно визначений день, а в даному разі цього зробити не можна. Крім того, дана підстава для суду першої інстанції є підставою для зупинення провадження в спра­ві, а не відкладення її розгляду. До того ж у судовій практиці виникають й інші підстави для зупинення провадження в справі, наприклад, втрата стороною дієздатності, перебування сторони в тривалому службовому відрядженні тощо. В зв'язку з цим у главу 40 ЦПК необхідно внести норму права, яка б передбачала інститут зупинення провадження при касаційному перегляді.

У випадках, передбачених процесуальним законом, суд каса­ційної інстанції має право скасувати рішення суду першої ін­станції з закриттям провадження в справі або залишенням заяви без розгляду (статті 227, 229, 309 ЦПК).

В цивільному процесуальному законодавстві не вирішено питання про право суду залишити касаційну скаргу або подан­ня без розгляду. Таке право повинно бути передбачено у випад­ках: 1) якщо касаційну скаргу було прийнято від недієздатної особи; 2) якщо касаційну скаргу від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на оскарження рішен­ня; 3) якщо касаційне подання внесено помічником прокурора або прокурором відділу чи управління, які не брали участі у роз­гляді даної справи в суді першої інстанції.

Повноваження суду касаційної інстанції, пов'язані з певним підсумком розгляду справи, виявляються у його обов'язку в разі повторного скасування рішення суду першої інстанції обговори­ти питання про прийняття справи до розгляду відповідного суду по першій інстанції (ст. 316 ЦПК). До цієї групи повноважень відноситься і право постановити окрему ухвалу. Згідно із ст. 320 ЦПК суд касаційної інстанції, виявивши під час розгляду спра­ви помилки суду першої інстанції, а також недоліки в роботі підприємств, установ і службових осіб, постановляє окрему ух­валу і надсилає її для вжиття заходів.

Найважливішим повноваженням з цієї групи є повноваження суду касаційної інстанції постановити касаційну ухвалу (ст. 317 ЦПК). На наш погляд, ці ухвали повинні постановлятися ім'ям України, оскільки у них суд касаційної інстанції вирішує питання про рішення суду першої інстанції, яке винесене ім'ям держави.

Згідно із ст. 322 ЦПК суд касаційної інстанції має право по­становити і додаткову касаційну ухвалу по скаргах, які надійшли до нього після розгляду справи в касаційному порядку.

Суд касаційної інстанції за певним підсумком розгляду спра­ви також вправі давати обов'язкові вказівки суду, який заново розглядає дану справу по суті (ст. 319 ЦПК). Але він не вправі вста­новлювати або вважати доведеними обставини, що не були вста­новлені в рішенні чи відкинуті судом першої інстанції, вирішува­ти наперед питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а також про те, яка має бути застосована норма матеріального права і яке рішення має бути постановлене при новому розгляді справи.

Остання група повноважень — повноваження суду касаційної інстанції щодо недоліків судового рішення і касаційної ухвали. Якщо суд касаційної інстанції змінює рішення суду першої ін­станції, він вправі виправити допущені в ньому описки чи явні арифметичні помилки. В процесуальному законі не передбачена можливість подібної процесуальної дії щодо касаційної ухвали, але таке право, на наш погляд, випливає із ст. 213 ЦПК, оскільки нор­ми права, які регулюють провадження в суді першої інстанції, мають значення для вирішення тотожних питань і в інших проце­суальних провадженнях. Здається, що суд касаційної інстанції вправі ще доповнити і роз'яснити судове рішення та касаційну ухвалу, а також вирішити питання про розстрочку або відстроч­ку виконання, про зміну засобу та порядку виконання рішення.