Необхідність здійснення захисту суб'єктивних прав І охоронюваних законом інтересів громадян обумовлює важливе значення передбаченої законом можливості встановлення в су­довому порядку фактів, що мають юридичне значення.

В^шищшня с^б'єктивних^собисти?^та^майнових прав гро­мадян, їх зміну^абр припинення закон завжди пов'язує з певни­ми обставинами, що тягнуть за собою пр^аврві^аслідки, тобто юридичюши^актами,. Для того щоб гарантувати можливість здійснення прав громадян, а також виконання цивільно-правових обов'язків тих чи інших суб'єктів цивільних правовідносин, зако­нодавство приписує належне оформлення і посвідчення відпові­дними документами деяких подій та дій, що є юридичними фак­тами. Але не завжди той чи інший факт, що має юридичне зна­чення, може бути посвідчений відповідним документом у зв'язку з його втратою, знищенням архівів тощо. Тому закон у відпові­дних випадках передбачає судовий порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення. Порядок судочинства по цих спра­вах врегульований статтями 271-275 ЦПК. Справи про встанов­лення фактів, що мають юридичне значення, можуть розгляда­тися в порядку окремого провадження при наявності таких умов факти, що підлягають встановленню/повинні мати юридичне значення, тобто від них повинні залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та юридич­них осіб/чинним законодавством не передбачено іншого поряд­ку їх встановлення^аявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значеннягастановлення факту не пов'я­зується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до ст(ґ273дПК в порядку окремого проваджен­ня можуть бути встановлені юридичні факти:

', родинних відносин громадян;

чи перебування громадянина на утриманні;

каліцтва надщю^.нидтві або у зв'язку з виконанням дер-жавних чи громадських обов'язків, якщо це потрібно для при­значення пенсії або одержання допомоги по соціальному страхуванню;

'. реєстрації усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, на­родження і смерті;

перебування у фактичних шлюбних відносинах у встанов­лених законом випадках, якщо шлюб в органах реєстрації актів громадянського стану не може бути зареєстрований внаслідок смерті одного з подружжя;

належності правовстановлюючих документів особі, пріз­вище, ім'я^по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті;

факту^мертві особи в певний час при відмові органів реє­страції актів громадянського стану зареєструвати факт смерті. Наведений перелік фактів^іе_є вичерпним. За наявності зазна­чених у законі умов суд може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення. Наприклад, суд вправі встановити факти визнання батьківства щодо дітей, які народилися до 1 жов­тня 1968 року; реєстрації батьківства; факти прийняття спадщи­ни, встановлення місця відкриття спадщини та фактів володіння будівлею на праві приватної власності тощо.

Суд може також встановлювати факти, які за іноземним за­конодавством тягнуть за собою правові наслідки для заявника, і рішення суду необхідне заявникові для застосування у відноси­нах з громадянами інших держав (наприклад, для вирішення питання про наявність права на спадщину у особи, яка законо­давством України не віднесена до кола спадкоємців за законом). Пленум Верховного Суду України в постанові від 31 берез­ня 1955 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлен­ня фактів, що мають юридичне значення» у п. 2 звернув увагу на те, що при вирішенні питання про підвідомчість справи суди мають враховувати норми законодавчих актів, якими передба­чено несудовий порядок встановлення певних фактів або визна­чено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджува­тися рішенням суду. Так, наприклад, згідно із ст. 9 Закону Украї­ни від 17 квітня 1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» факти розкуркулювання, адміністративного виселення громадян встановлюються комісіями Рад народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих1.

Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р., якщо документи не збе­реглися, підтвердження трудового стажу провадиться районни­ми (міськими) відділами соціального захисту населення на під­ставі показань свідків2.

Згідно з п. 5 Положення про порядок розгляду питань, пов'я­заних з громадянством України, затвердженим Указом Президен­та України від 31 березня 1992 р., вирішення заяв про належність до громадянства України здійснюється органами внутрішніх справ. Для підтвердження цього може бути представлено рішення суду про встановлення факту родинних відносин3 (встановлення інших фактів, наприклад, постійного проживання на території України, Положенням не передбачено).

Не розглядаються в судовому порядку заяви про встановлення належності до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержан­ня поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержанні відповідної освіти, одержання урядових нагород тощо.

Заявниками у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, можуть бути громадяни, які заінтересовані у встановленні певних фактів, оскільки від цього залежить мож­ливість реалізації їх суб'єктивних прав.

Згідно із ст. 272 ЦПК справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядають районні (міські) суди за місцем проживання заявника.

Заява про порушення справи про встановлення фактів, що ма­ють юридичне значення, повинна відповідати як загальним прави­лам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим ст. 137 ЦПК, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим ст. 274 ЦПК.

У заяві^повинно бути зазначено:

1) який факт заявник просить встановити та для якої мети;

2) причини неможливості одержання або відновлення доку­ментів, що посвідчують даний факт;

3) докази, що стверджують факт.

У разі невиконання цих вимог настають правові наслідки, передбачені ст. 139 ЦПК.

Для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення судця зобов'язаний провести підготовчі дії, передбачені ст. 143 ЦПК: з'ясувати, які фізичні особи і органі­зації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підля­гають виклику в судове засідання; у необхідних випадках запро­понувати заявникові та заінтересованим особам подати додат­кові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них тощо.

Коло заінтересованих осіб у справах про встановлення фак­тів, що мають юридичне значення, залежить від правової мети встановлений юридичного факту. Ними можуть бути особи, пра­вовідносини яких із заявником залежать від факту, що підлягає встановленню; організації та установи, які повинні були зареє­струвати факт та видати відповідний документ, але з деяких при­чин цього не зробили, і здійснити це вже неможливо; організації та установи, в яких заявник має намір реалізувати рішення суду про встановлення юридичного факту.

Залежно від мети встановлення фактів заінтересованими осо­бами в цих справах можуть бути: відділи соціального захисту населення — у справах про встановлення факту перебування на утриманні особи, яка померла, для призначення пенсії заявни­кові; інші спадкоємці — у справах про встановлення факту прий­няття спадщини; органи внутрішніх справ — при встановленні факту родинних відносин для вирішення питання про належність до громадянства України; о^ганд страхування — у справах про встановлення факту належності страхового свідоцтва тощо.

При підготовці справи до судового розгляду судця повинен визначити предмет доказування. Правильне визначення предмета доказування по справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, залежить від точного тлумачення законодав­чого формулювання факту, який підлягає встановленню, оскіль­ки з урахуванням цього законодавець визначає межі та обсяг предмета доказування. Наприклад, відповідно до п. й ст. 273 ЦПК суд має право встановити факт належності правовстанов-люючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вка­заними у свідоцтві про народження або у паспорті.

Тому у цих справах суд може вирішувати тільки вимогу про встановлелнядалежності правовстановлюючих документів, а не тотожність осіб абішложності^прізвища! ім'я, по батькові, які по-різному названі в різних документах.

При визначенні предмета доказування по даній категорії справ також необхідно враховувати норми матеріального права, що регулюють правовідносини, потенціальними суб'єктами яких можуть стати заявник та заінтересовані особи у разі встановлення судом цих фактів і в зв'язку з подальшою реалізацією заявником належного йому суб'єктивного права. Наприклад, встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодуван­ня шкоди, якщо допомога, яка надавалась померлим, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Ці факти і складають предмет доказування по даній категорії справ. Проте суддя повинен враховувати додатково і те, що:

за загальним правилом право на пенсію в разі смерті го­дувальника мають непрацездатні члени сім'ї годувальника, які були на його утриманні (ст. 37 Закону України від 5 лис­топада 1991 р. «Про пенсійне забезпечення»1);

для встановлення факту перебування на утриманні з ме­тою оформлення права на спадщину необхідно, щоб утрима­нець був непрацездатним на день смерті спадкодавця і дере-бував на утриманні останнього не менше одного року неза­лежно від того, чи є він членом сім'ї померлого та наявності родинних чи шлюбних відносин з ним (ст. 531 ЦК);

для встановлення факту перебування на утриманні при відшкодуванні шкоди в разі втрати годувальника не має значення, чи перебував непрацездатний утриманець у родинних

чи шлюбних відносинах з годувальником, та протягом якого

терміну він перебував на утриманні (статті 456, 457, 461 ЦК).

Рішення суду по справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, повинно відповідати вимогам статей 202, 203, 275 ЦПК. Суд повинен також навести в рішенні докази на підтвердження висновку про обставини, що мають юридичне значення для вирішення справи, а при задоволенні заяви викла­сти встановлений факт та з якою метою він встановлюється. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах РАГС або оформленню в нотаріальних органах, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання (ст. 275 ЦПК).

Згідно з правилами ст. 14 ЦПК рішення про встановлення фак­ту, що має юридичне значення, яке набрало законноісшіи,-єиобо-в'язковим для органів, які реєструють такі факти а]5а оформляють права, що виникають у зв'язку із_встановленим судом фактом.

В разі встановлення у судовому порядку факту реєстрації акта громадянського стану орган реєстрації громадянського стану робить відповідний запис на підставі рішення суду.

Необхідно також підкреслити, що з урахуванням особливо­стей окремого провадження правила статей 75,76 ЦПК про роз­поділ судових витрат та відшкодування витрат по оплаті допо­моги адвоката у цих справах не застосовуються.