Цивільне процесуальне законодавство відносить до ок­ремого провадження справи про визнання громадянина обмеже­но дієздатним чи недієздатним; встановлення неправильностей запису в актах громадянського стану; визнання громадянина без­вісно відсутнім чи оголошення його померлим; усиновлення дітей, які проживають на території України; встановлення фактів, що мають юридичне значення; відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника; оскарження нотаріальних дій або відмо-ви,в їх вчиненні (ст. 254 ЦПК).

Виходячи з того, що окреме провадження є самостійним різновидом цивільного судочинства, його традиційно визнача-ють_як процесуальний порядок розгляду передбачених ЦПК справ про встановлення певних обставин (юридичних фактів) або, певного юридичного стану осіб. Залежно від характеру вимоги, переданої на розгляд суду, кожній справі окремого проваджен­ня притаманні свої, лише їй властиві особливості. Однак усі ці справи мають спільні риси, що відрізняють їх від справ позовно­го провадження і справ, що виникають з адміністративно-право­вих відносин |У справах окремого провадження суд не розглядає і не^вирдшує спір про право цивільне^

У законодавстві дійсно закладена ідея про те, що в окремому провадженні не розглядається спір про право. В частині 3 ст. 255 ЦПК передбачено: якщо при розгляді справи порядком окремого' провадження виникне спірпро право, підвідомчий судам, суд зали­шає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам; що вони вправі подати позов у загальном>мпорядку. Це дало підстави нази­вати окреме провадженн^езст^ним^оскільки в ньому не розгля­дається матеріально-правовий спір, а можуть установлюватися тільки факти та стани, які мають юридичне значення/] -~~ ' ^/ Поряд з цим слід підкреслити і специфічний характер діяль-^ності суду та його компетенції в окремому провадженні, які обу­мовлені особливим об'єктом судового захисту і предметом су­дової діяльності. Загальним об^єктом судового захисту в окре­мому провадженні виступає охоронювании законом інтерес, а предметом судової діяльності —.встановлення юридичних фак­тів або станів^-'

Однак деякі вчені вважають, що в окремому провадженні

можлива безпосередня охорона суб'єктивних прав. Вони вихо­дять з того, що предметом судової діяльності в окремому провад­женні, як і в позовному, виступають матеріальні правовідносини, котрі мають безспірний характер. Установлюючи різні юридичні факти, суд тим самим підтверджує і різні матеріальні правовідно­сини — цивільні, сімейні, трудові та ін.

Суб'єктивні права не можуть бути об'єктом захисту в окре­мому провадженні, як не можуть бути предметом судової діяль­ності в окремому провадженні матеріальні правовідносини. Ос­танні, за загальним правилом, виникають на підставі сукупності юридичних фактів, Оскільки в порядку окремого провадження завжди встановлюється лише один юридичний факт, інші факти або взагалі не існують в дійсності, або знаходяться за межами судової діяльності. Даний підхід може бути єдиним теоретичним обґрунтуванням виділення окремого провадження і об'єднання в ньому різних за своїм характером справ.у ^ о^ Ц1 г

Рсс^ливіст^р^гламентації порядкУрозгляду справ окремо­го провадження є те, що ці справи^розглядаються; з^частю заяв­ника і заінтересованих осіб, органів державного управління, державних підприємств, установ, організацій, колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій (ч. 2 ст. 255 ЦПК), тобто в окремому провадженні має місце специфічне коло суб'єктів цивільного процесу.

Заявник — це особа^яка порущує^справу окремого проваджен­ня в судоГКоло заявників, як правило, встановлено нормами цивіль­ного процесуального права, які регулюють порядок розгляду тієї чи інщоісправи окремого провадження (статті 256,276, 285 ЦПК). (34 Враховуючи вимоги статей 4,5 ЦПК, до заінтересованих осіб \\   належать особи, які беруть участь у справі і мають у ній юридич­ну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв'язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права і 1    обов'язки (наприклад, органи РАГС у справах про встановлен-^  ня неправильності запису в актах громадянського стану). Участь \    у справі цих осіб обумовлюється тим, що з встановленням окре­мих обставин заявник може реалізувати свої права в правовідно­синах, в яких беруть участь і заінтересовані особи. Для цих осіб характерно те, що їх суб'єктивні права і обов'язки мають юри-^ //^дачний зв'язок з суб'єктивними правами і обов'язками заявників. )>' ^      Процесуальні права і обов'язки осіб, які беруть участь у спра-'/     вах окремого провадження, визначені ст. 99 ЦПК, а також нор-ч,Л мами, які передбачають порядок розгляду справи окремого про-ваджєння (глави 33-39 ЦПК).

Справи окремого провадження розглядаються за загальними равилами цивільного судочинства з винятками і доповненнями, зазначеними у законодавстві (статті 1, 255 ЦПК)./Гак, в окремо­му провадженні встановлена виключна підвідомчість, специфічні правила підсудності, не діють такі інститути позовного проваджен­ня, як зустрічний позов, третіх осіб, мирова угода та ін.

Ршшня^о^ду_у_справах^окремого провадження не підлягають примусовому виконанню,, але мають загальнообов'язковий харак­тер (ст. 14 ЦПК). Вони реалізуються державними органами шляхом оформлення майнових або особистих немайнових прав громадян, а саме: видачею свідоцтва про право власності; виправленням, по­новленням і анулюванням запису актів громадянського стану тощо. Таким чином, сутністю окремого провадження є те, що в ньому відсутній спір про право, об'єктом судового захисту є охо-ронюваний законом інтерес, а предметом судової діяльності — встановлення певних юридичних фактів та станів з метою подаль­шого здійснення заінтересованими особами своїх суб'єктивних прав, а також специфічна судова процедура.

Цими висновками завжди і обмежувалася сутнісна характе­ристика окремого провадження, оскільки теоретики цивільного процесу не виходили за межі тлумачення законодавства в напрям­ку протиставлення справ окремого провадження та справ позов­ного провадження.

На наш погляд, формально-догматичний підхід є перешко­дою для дійсної характеристики природи окремого проваджен­ня, тому її дослідження повинно ґрунтуватися на інших науко­знавчих засадах.

Юридична природа окремого провадження повинна дослід­жуватися в межах загальної проблеми права громадян на судо­вий захист і предметної характеристики правосуддя та його функцій. І тому визначення природи окремого провадження можливе з врахуванням того, в якій мірі в ньому відбиваються правосудні начала.

Межі судової юрисдикції не повинні розмиватися. Правосуд­дя у цивільних справах, як форма здійснення судової влади, по­винно бути спрямоване на певний соціальний об'єкт, яким вис­тупають права та свободи особи. Захист прав та свобод грома­дян — основна функція судової влади. Правильна організація судового захисту передбачає чітке визначення критеріїв пору­шень прав, які підлягають судовому захисту, потребують судо­вого захисту та мають бути предметом судового розгляду.

На наш погляд, під юрисдикцію цивільних судів, з урахуван­ням функції правосуддя, підпадають справи, пов'язані з необхі­дністю визначення виду та обсягу суб'єктивних прав та захисту у формі змагального судочинства. Правосудця у цивільних спра­вах пов'язане завжди з розглядом спору про право. Тому уяв­ляється проблематичним віднесення справ окремого проваджен­ня до судової юрисдикції взагалі.

В окремому провадженні цивільного процесу відсутні право­судні підстави, оскільки це провадження не пов'язане з розгля­дом спорів про право, які за своєю суттю потребують втручання судової влади.

Намагання законодавця віднести справи окремого провад­ження до юрисдикції судів не відповідає предметній характерис­тиці судової влади, оскільки предметом судового розгляду в ци­вільному процесі можуть бути тільки цивільні справи по спорах у зв'язку із захистом суб'єктивних прав.

Установлення фактів, які мають юридичне значення, як юри­дична діяльність за своєю спрямованістю є управлінською, а не правосудною. Правосудна діяльність покликана не тільки встановлювати ті чи інші факти, але й на основі встановлених фактів вирішувати питання права та його захисту. Тому діяльнісіь^доду в окремому провадженні в більшій мірі тяжіє до діяльності адмі­ністративних органів.

У свій час А. Г. Гойхбарх, даючи характеристику окремого провадження по ЦПК УССР 1923 р., висловився, що до окремих проваджень судів належать безспірні справи, в яких суд діє ско­ріше як орган нотаріальний, який засвідчує певні факти, необхідні для здійснення суб'єктивних цивільних прав1.

Дійсно, склад справ окремого провадження змінювався про­тягом часу (наприклад, інститут судового наказу був замінений виконавчим написом нотаріуса; справи про усиновлення, які розглядалися адміністративними органами, зараз передані до компетенції судів тощо).

Викладене свідчить про те, що розгляд справ окремого про­вадження судом пов'язаний із здійсненням, так би мовити, «су­дового управління» у випадках, коли законодавець покладає на суд не притаманну йому функцію установлення тих чи інших обставин без розв'язання спору про право. При цьому законода­вець виходить з доцільності такого рішення, покладаючи уста­новлення юридичних фактів на суддю, який має особливий пра­вовий статус суб'єкта судової влади, та поширюючи на процеду­ру розгляду цих справ форму цивільного судочинства.

Це дозволяє зробити висновок, що з точки зору юридичної природи окреме провадження виступає унікальним явищем у правовій регламентації установлення юридичних фактів судом і є сурогатом судового процесу, оскільки ця діяльність суду за своїм змістом не має правосудного характеру.

У зв'язку з таким визначенням природи окремого провад­ження виникає питання про правомірність віднесення законо­давством деяких справ до даного провадження. Мова йде про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним, про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні, встановлення неправильності запису в актах громадянського стану.

У справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним є дві сторони — заявник і громадянин, щодо якого порушено справу. У цих справах має місце спір про право, який потребує не безспірної процесуальної форми його розв'язання, а позовної, яка забезпечує достатні гарантії захисту прав4

Що стосується оскарження нотаріальних дій та встановлен­ня неправильностей запису в актах громадянського стану, то дані справи пов'язані з судовим контролем за діяльністю нотаріаль­них та державних органів і тому повинні бути віднесені до справ, які виникають з адміністративно-правових відносин.