Дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності

.Відповідно до ст. 55 Конституції України, ст 248' ЦПК громадяни можуть оскаржити у суді (військовослужбовці— у військовому суді) рішення, дії або бездіяльність у сфері управлінсь­кої діяльності будь-якого органу державної влади чи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, іншої юридичної особи або їх посадових чи службових осіб, за винятком актів, перевірку конституційності яких віднесе­но до повноважень Конституційного Суду України або щодо яких передбачено інший порядок судового оскарження.

До суб'єктів, рішення, дії або бездіяльність яких Може бути оскаржено до суду, належать органи державної виконавчої влади та їх службові особи, органи місцевого самоврядування та їх служ­бові особи, керівники установ, організацій, підприємств і їх об'єд­нань незалежно від форм власності, керівні органи і керівники об'єднань громадян, а також службові особи, які виконують органі­заційно-розпорядчі, адміністративно-господарські обов'язки або виконують такі обов'язки за спеціальними повноваженнями.

Предметом судового оскарження є колегіальні і одноособові рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності, у зв'язку з яки­ми громадянин вважає, що: порушено або порушуються його права чи свободи; створено або створюються перепони для реа­лізації ним своїх конституційних прав чи свобод або що вжиті заходи щодо реалізації його прав є недостатніми; покладено на нього обов'язки, не передбачені законодавством або передбачені законодавством, але без врахування конкретних обставин, за яких ці обов'язки повинні покладатися, або що вони покладені не уповноваженими на це особою чи органом; його притягнуто до відповідальності, яку не передбачено законом, або до нього застосовано стягнення за відсутності передбачених законом підстав, або неправомочною службовою особою чи органом.

Наприклад, до суду можуть бути оскаржені: відмова в реєст­рації акта громадянського стану; відмова в оформленні паспор­та для виїзду за кордон чи в продовженні терміну його дії або тимчасова затримка паспорта чи його вилучення; рішення місце­вих органів державних адміністрацій або органів місцевого са­моврядування про введення не передбачених законом податків і зборів, про встановлення обмежень на вивіз товарів за межі ад­міністративно-територіальної одиниці.

Рішення з питань громадянства, прийняті Президентом Украї­ни, можуть бути розглянуті на їх відповідність Конституції України за конституційним поданням суб'єктів права на конституційне подання (не менше як сорок п'ять народних депутатів України, Верховний Суд України, уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим), Конституційним Судом. Відмова у прийнятті заяв з питань грома­дянства та інші дії посадових осіб щодо порядку розгляду справ про громадянство і виконання рішень з питань громадянства мо­жуть бути оскаржені у встановленому законом порядку до суду (статті 40,41 Закону України «Про громадянство України»)1.

Однак слід мати на увазі, що законодавство встановлює де­які умови судового оскарження. Не можуть бути оскаржені в суд рішення і дії державних органів, юридичних чи службових осіб, якщо законами України передбачено інший порядок їх оскаржен­ня. Так, згідно із ст. 2483 ЦПК не можуть бути предметом судо­вого розгляду скарги:

на акти органів законодавчої і виконавчої влади, що підлягають розгляду щодо їх конституційності;

на акти, що стосуються забезпечення обороноздатності дер­жави, державної безпеки, зовнішньополітичної діяльності дер­жави, збереження державної, військової і службової таємниці; на акти і дії службових осіб органів дізнання, попереднь­ого слідства, прокуратури, суду, якщо законодавством вста­новлено інший порядок оскарження;

на акти і дії об'єднань громадян, які відповідно до зако­ну, статуту (положення) належать до їх внутріорганізаційної діяльності або їх виключної компетенції.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 248і ЦПК право на звернення із скаргою до суду мають лише фізичні осо­би, які вважають, що суб'єктом оскарження порушено їх особисті права і свободи.

Конституція України (ст. 26) передбачає, що іноземці та осо­би без громадянства, ІДо перебувають в Україні на законних підставах (іммігранти, особи, які в ній працюють, прибули на її територію в установленому порядку на невизначений час тощо), мають таке саме право на подання скарги, як і громадянин Ук­раїни, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, учасницею яких є Україна.

Військовослужбовці відповідно до ч. 1 ст. 248і ЦПК і ст. 5 За­кону України «Про соціальний і правовий захист військовослуж­бовців та членів їх сімей»1 вправі оскаржити рішення, дії чи без­діяльність військових посадових осіб і органів військового управ­ління, які порушили їх права або свободи, до військового суду.

Виходячи із змісту цих норм, до військового суду можуть бути оскаржені також рішення, дії чи бездіяльність осіб, які не перебува­ють на військовій службі, але за посадою, яку вони займають в орга­нах військового управління, уповноважені приймати рішення щодо прав і свобод військовослужбовців. Громадяни, звільнені з військо­вої служби, вправі оскаржити рішення, дії чи бездіяльність військо­вих посадових осіб і органів військового управління, які порушили їх права і свободи під час проходження ними військової служби, до районного (міського) або до військового суду на свій розсуд.

Скаргу на захист прав і свобод громадянина може бути по­дано також судовим представником, представником громадської організації, трудового колективу, уповноваженим їх органом, який діє на підставі закону чи установчих документів.

Скарга може бути подана безпосередньо до суду або до суду після оскарження до органу, службової особи вищого рівня по відношенню до того органу, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність. До суду скарга подається за місцезнаходженням суб'єкта оскарження.

Для звернення до суду встановлено двомісячний строк, який обчислюється з дня, коли громадянин дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав чи свобод. У тих випадках, коли громадянин оскаржив рішення, дію або бездіяльність до органу, службової особи вищого рівня по відношенню до того органу, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, то до суду можна звернутись у місячний строк. Місячний строк обчислюється з дня одержання громадянином письмової відповіді про відмову у задоволенні скарги органом, службовою особою вищого рівня по відношен­ню до того органу, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо громадянином не було одержано на неї письмової відповіді. Пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом, якщо буде встанов­лено, що його пропущено з поважних причин.

Оскільки двомісячний і місячний строки на звернення із скар­гою до суду встановлено законодавством про цивільне судочинство (ст. 2485 ЦПК), вони є процесуальними строками і на них поширю­ються правила ст. 85 ЦПК. Тому скарга, подана після закінчення відповідного строку, залишається без розгляду, якщо суд за клопо­танням заявника не знайде підстав для його поновлення1.

Відповідно до ст. 237 ЦПК розгляд справ за скаргами грома­дян на рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів оскарження прова­диться за загальними правилами цивільного судочинства, з винят­ками і доповненнями, передбаченими гл. 31-А ЦПК. Тому в цих справах мають застосовуватись строки підготовки справ до судо­вого розгляду, встановлені ст. 146 ЦПК, — семиденний строк, а у виключних випадках по складних справах цей строк може бути продовжений до двадцяти днів з дня прийняття заяви.

При підготовці справи до судового розгляду суддя опитує заявника по суті заявленої вимоги, сприяє у витребуванні доказів, якщо вони не були подані.

Скарга розглядається у десятиденний строк у відкритому су­довому засіданні з участю заявника і службової особи, представ­ника державного органу чи юридичної особи, рішення, дії або бездіяльність яких оскаржується. Якщо заявник або службова особа не можуть з'явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто з участю їх представників. Неявка в судове засідання з поважних причин зазначених осіб або їх представ­ників не є перешкодою для розгляду скарги, проте суд може виз­нати їх явку обов'язковою.

У судовому засіданні можуть брати участь представники грома­дських організацій і трудових колективів. Відмова їх від скарги, поданої ними на прохання заявника, не є підставою для закриття провадження у справі, якщо заявник вимагає розгляду скарги по суті.

Якщо суд встановить, що особа, рішення чи дія якої оскаржують­ся, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі службову особу, до компетенції якої входить вирішення питання про усунення порушених прав і свобод заявника. В тих випадках, коли при розгляді справи буде встановлено, що державний орган (чи юридична особа), рішення чи дії якого оскаржуються, припинив свою діяльність, судзалучає до участі у справі його правонаступни­ка, а за його відсутності — орган, до компетенції якого входить ви­рішення питання про усунення порушення прав і свобод заявника.

Встановивши при розгляді скарги наявність спору про пра­во, який розглядається у порядку позовного провадження, суд залишає скаргу без розгляду і роз'яснює заявнику його право на пред'явлення позову на загальних підставах (ч. 7 ст. 2486).

Встановивши обґрунтованість скарги, суд визнає оскаржу­вані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державний орган, юридичну чи службову особу задовольнити вимогу заявника і усунути порушення, скасовує покладений на нього обов'язок чи застосовані до нього заходи відповідальності або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Наприклад, у разі необгрунтованої відмови в реєстрації автотран­спортного засобу—зобов'язує посадову особу державтоінспекції зареєструвати транспортний засіб за заявником; при необгрун­тованій відмові в реєстрації акта громадянського стану — зобо­в'язує посадову особу РАГС провести відповідну реєстрацію; встановивши неправомірність рішення місцевих органів держав­ної виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про введення не передбачених законом податків і зборів — зобов'я­зує відповідний орган усунути допущені порушення.

Якщо оскаржувані рішення, дії було вчинено відповідно до закону, в межах повноважень державного органу, юридичної або службової особи і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє рішення про відмову в задоволенні скарги.

Рішення суду про визнання неправомірними індивідуально­го чи нормативно-правового акта або окремої його частини яке набрало законної сили, тягне за собою недійсність цього акта чи його частини з моменту їх прийняття, що необхідно зазначити в резолютивній частині рішення. Одночасно суд має вирішити питання про зобов'язання суб'єкта оскарження оприлюднити висновок суду про визнання нормативно-правового акта неза­конним у такий самий спосіб, яким було оприлюднено цей акт.

Справа за скаргами на неправомірні рішення, дії чи бездіяль­ність суб'єктів оскарження, в яких одночасно пред'явлено вимоги про стягнення заподіяної цими рішеннями, діями чи бездіяльністю матеріальної чи моральної шкоди (ст. 56 Конституції України, ст. 25 Закону України від 2 жовтня 1996 р. «Про звернення грома­дян»), розглядаються в порядку позовного провадження1.

Витрати, пов'язані з розглядом скарги, включаючи й витра­ти для надання юридичної допомоги, а також витрати, пов'язані з поїздками, покладаються судом на заявника, коли було поста­новлено рішення про відмову у задоволенні його скарги, або на державний орган, юридичну чи службову особу, якщо було по­становлено рішення про задоволення скарги заявника.

При задоволенні скарги суд може відповідно до ст. 2487 ЦПК допустити негайне виконання рішення, обговоривши це при його постановленні. Суд зобов'язаний надіслати рішення не пізніше десяти днів після набрання ним законної сили відповідному дер­жавному органу, юридичній чи службовій особі для виконання і заявнику, а в разі негайного виконання рішення — одразу після його постановлення.

Рішення суду по справі може бути оскаржене.

Про виконання рішення державний орган, юридична чи служ­бова особа повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання рішення суду.