Кожне рішення повинно відповідати вимогам, які до ньо­го пред'являються. При порушенні вимог суд, який постановив рішення, як правило, не вправі сам скасувати або змінити його (ст. 213 ЦПК). Допущені недоліки виправляються вищестоящим судом. Але деякі з них, пов'язані з неповнотою, неясністю і неточ­ністю судового рішення, можуть виправлятись тим судом, який постановив це рішення, шляхом постановлення додаткового рішення (ст. 214 ЦПК), його роз'яснення (ст. 215 ЦПК), а також виправлення описок і явних арифметичних помилок (ст. 213 ЦПК).

Додаткове рішення — це такий акт правосуддя, яким усува­ються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог його повноти.

Згідно із ст. 214 ЦПК додаткове рішення постановляється тоді, коли суд не вирішив усі заявлені вимоги у справі або не розв'язав окремі процесуальні питання.

Додаткове рішення постановляється у випадках:

1) якщо відносно якоїлебудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не постановлено рішення; 2) якщо суд, розв'язавши питання про право, не зазна­чив точного розміру присудженого стягнення або дії, які треба виконати; 3) якщо суд не вказав про негайне виконання рішення у випадках, передбачених ст. 217 ЦПК; 4) якщо судом не виріше­но питання про судові витрати.

На практиці інколи суди постановляють додаткове рішення, коли для цього немає підстав. Так, наприклад, у травні 1991 р. Свіський лісгоспзаг Сумської області пред'явив позов до Б. про зобов'язання передати проданий жилий будинок. У позові зазна­чалось, що 26 вересня 1990 р. між сторонами було укладено до­говір купівлі-продажу будинку, ця угода була нотаріально офор­млена. Відповідач не звільняє і не передає позивачу проданого будинку. Посилаючись на такі обставини, позивач просив позов задовольнити. Р., якому позивач надавав спірний будинок для проживання, пред'явив позов до Б. про виселення.

По цій справі Ямпільським районним судом було постанов­лене рішення і додаткове рішення про виселення відповідачів з жилого будинку.

Скасовуючи всі рішення по справі, президія Сумського облас­ного суду вказала на таке.

Відповідно до п. 1 ст. 214 ЦПК додаткове до винесеного рішен­ня суд може постановити за умови, якщо відносно якої-небудь позовної вимоги сторони подавали докази і давали пояснення.

З матеріалів справи вбачається, що Р. з прпводу свого позову про виселення відповідачів пояснень в судовому засіданні на да­вав (як і не робили цього відповідачі), докази стосовно цього по­зову судом не досліджувались, не з'ясовано, чи вправі Р. пред'явити такий позов1.

Питання про постановлення додаткового рішення може бути порушене особами, які беруть участь у справі, чи з власної ініціа­тиви суду протягом десяти днів з дня постановлення рішення. Цей строк може бути поновлений, коли суд визнає причину пропус­ку його поважною за правилами, передбаченими ст. 89 ЦПК.

Суд постановляє додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з викликом сторін.

Додаткове рішення може бути оскаржене в касаційному по­рядку протягом десяти днів з дня його постановлення.

Якщо на рішення подана касаційна скарга (подання) і поряд з цим порушено питання про постановлення додаткового рішен­ня, суд повинен спочатку вирішити питання про додаткове рішен­ня, а потім направити справу для розгляду в касаційній інстанції.

На ухвалу суду про відмову постановити додаткове рішен­ня може бути подана скарга або внесено окреме подання. Крім додаткового рішення суд може усунути недоліки і шляхом його роз'яснення.

Роз'яснення судового рішення — це уточнення і більш ясний виклад дійсного змісту рішення. Згідно із ст. 215 ЦПК підставою роз'яснення рішення є його неясність.

Неясним є рішення, в якому не вказано повну або правиль­ну назву сторони чи третьої особи. Рішення потребує роз'яснен­ня і тоді, коли виникають нові обставини, які не мають впливу на його суть, але чинять опір його виконанню (правонаступництво, зміна розміру присуджених аліментів, стягнення на двох чи більше дітей після досягнення одним з них повноліття, зміна особи, яка повинна отримувати аліменти, тощо).

Приводом до роз'яснення рішення є утруднення чи немож­ливість його виконання. В зв'язку з цим, як правило, роз'яснюєть­ся резолютивна частина судового рішення, але може бути роз'яс­нена і мотивувальна. Необхідність у цьому виникає для підтвер­дження преюдиціальне встановленого факту чи правовідносин, визнаних судовим рішення, що набрало законної сили.

Роз'яснення рішення провадиться судом за заявою осіб, які беруть участь у справі, а також органу виконання судового рішення.

Подача заяви про роз'яснення рішення допускається, якщо воно ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання (ст. 215 ЦПК). Якщо рішення виконано частково, то роз'яснення повинно торкатися тієї частини, яка не виконувалась, але при умові, що строк для пред'явлення рішення до виконання ще не закінчився.

Заява про роз'яснення рішення, подана після закінчення стро­ку для його примусового виконання, залишається без розгляду.

Питання про роз'яснення рішення розглядається судом з вик­ликом сторін, проте неявка їх не перешкоджає розглядові питан­ня про роз'яснення рішення.

Роз'яснення судового рішення оформляється ухвалою, яка може бути оскаржена.

Неточність судового рішення, як його недолік, може бути усунута судом шляхом виправлення описок і явних арифметич­них помилок.

Описка — це випадкова граматична помилка, що тягне за собою неточний виклад змісту рішення чи перекручення його суті. Явна арифметична помилка — це помилка в підрахунках (арифметичних діях).

Описки і явні арифметичні помилки, виявлені в період скла­дання судового рішення, виправляються в тексті із застережен­ням перед підписом суддів (ст. 211 ЦПК).

Якщо такі недоліки судового рішення будуть виявлені після проголошення рішення, то суд може їх виправити як з власної ініціативи, так і за заявою осіб, які беруть участь у справі. Питан­ня про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання, проте їх неявка не перешкоджає розглядові питання про внесення виправлень.

На ухвалу суду про внесення виправлень у рішенні може бути подана скарга або подання прокурора.

§ 5. Законна сила судового рішення

Огідно із ст. 231 ЦПК рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на касаційне оскарження, якщо воно не було оскаржене. В разі подачі касаційної скарги або подання прокурора рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи судом касаційної інстанції.

Рішення Верховного Суду України набирають законної сили негайно після їх проголошення. Негайно набирають законної сили і рішення по скарзі на неправильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі (ст. 243 ЦІЇК), по скарзі на рішення і дії територіальної, окружної (територіальної) виборчої комісії по виборах депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у міс­тах, обласних Рад і заяв про скасування рішень виборчої комісії (ст. 2435 ЦПК), по скарзі на рішення і дії центральної та окружної виборчої комісій по виборах Президента України і заяв про ска­сування рішення Центральної виборчої комісії (ст. 24310 ЦПК), по заяві про скасування рішення окружної виборчої комісії про реє­страцію кандидата в народні депутати України (ст. 24315 ЦПК), по скарзі на рішення і дії Центральної виборчої комісії (ст. 24З20 ЦПК), по скарзі на дії органів і службових осіб у зв'язку з накла­денням адміністративних стягнень (ст. 248 ЦПК).

Після набрання рішенням законної сили сторони та інші осо­би, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же під­став, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини (ст. 231 ЦПК).

В цивільній процесуальній літературі поняття законної сили судового рішення визначається по-різному. Одні автори вважа­ють, що законна сила судового рішення є його правова дія, яка проявляється в тому, що наявність або відсутність прав, а також фактів, які лежать в їх основі, встановлюється остаточно, і в тому, що встановлені рішенням суду права підлягають негайно­му виконанню за вимогою управомоченої особи. Інші — під за­конною силою судового рішення розуміють його обов'язко­вість. Деякі вчені вважають, що рішення, яке набрало законної сили, стає незмінним, тому що не можна вимагати перегляду його в касаційному порядку, а також змінювати в будь-якому іншому порядку.

На нашу думку, виходячи із змісту ст. 231 ЦПК, законна сила — це правова дія судового рішення, суть якої зводиться до його незмінності і виключності.

Незмінність судового рішення означає неможливість перегля­дати і спростовувати в касаційному порядку рішення, яке набра­ло законної сили, для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, тобто неможливість касаційного оскарження, а для про­курора — неможливість вносити касаційне подання.

Виключність означає неможливість після набрання рішенням законної сили для осіб, які беруть участь у справі, а також їх пра­вонаступників заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав, а також оспорювати в Іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Пред'явлення до розгляду тотожної заяви неприпустимо та­кож і у випадках, коли при первісному розгляді спір між сторо­нами був остаточно усунутий ухвалою суду про затвердження мирової угоди або про прийняття відмови позивача від своїх вимог. Повторне звернення з тотожним позовом неможливе і в інших випадках, передбачених ст. 227 ЦПК.

Законна сила судового рішення має об'єктивні і суб'єктивні межі.

Законна сила судового рішення з точки зору об'єктивних меж означає дію судового рішення з приводу тих правовідносин, прав і обов'язків, які були предметом рішення суду, а також з приво­ду тих юридичних фактів, які послужили його основою.

Об'єктивні межі законної сили судового рішення завжди виз­начаються предметом судового рішення. В тих випадках, коли предмет рішення не співпадає з предметом судового розгляду, така невідповідність може бути усунута шляхом постановлення додаткового рішення або шляхом скасування в касаційному чи наглядному порядку.

Законна сила судового рішення з точки зору суб'єктивних меж поширюється на сторони та інші особи, які беруть участь у справі. Всі ці суб'єкти не можуть вдруге пред'явити той же позов в суді.

Законна сила судового рішення поширюється тільки на тих юридичне заінтересованих осіб, які притягались у процесі як особи, які беруть участь у справі і які мали можливість захища­ти перед судом свої права. На особу, яка мала юридичну заінте­ресованість у справі, але не була притягнута як учасник проце­су, законна сила рішення не поширюється, і вона може оспорю­вати ті ж факти і правовідносини в іншому процесі.

Якщо справу було розпочато прокурором, органом держав­ного управління та місцевого самоврядування, профспілкою, дер­жавним підприємством, установою, організацією, іншою коопера­тивною організацією або окремим громадянином, то рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для особи, в інте­ресах якрї було розпочато справу (ч. 4 ст. 231 ЦПК).

Таким чином, суб'єктивні межі законної сили судового рішен­ня визначаються колом осіб, які беруть участь у справі, та їх пра­вонаступників.

Наслідками законної сили судового рішення є здійснимість, преюдиціальність, обов'язковість.

Під здійснимістю слід розуміти можливість примусового виконання судового рішення незалежно від волі особи, яка зобо­в'язана по цьому рішенню.

Преюдиціальність — це неможливість для осіб, які брали участь у справі, і їх правонаступників оспорювати, а для суду — неможливість досліджувати в іншому процесі факти і правовідно­сини, встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили. Згідно із ст. 32 ЦПК факти, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили по одній справі, не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті самі осо­би. Якщо встановлені судом факти і правовідносини оспорюють­ся не сторонами по колишній справі, а іншими особами в ново­му процесі, суд постановляє рішення на підставі тих доказів, які були досліджені в цьому судовому засіданні. В тому випадку, коли нове рішення суперечить раніш постановленому рішенню, суд повідомляє про це голову відповідного суду, який має право приносити протест у порядку нагляду.

Вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-пра­вові наслідки дій особи, відносно якої відбувся вирок суду, лише в питаннях, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони даною осо­бою (ст. 31 ЦПК).

Рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим. Згідно із ст. 14 ЦПК рішення, ухвала і постанова суду або судді, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Рішення, яке набрало законної сили, повинно бути виконано зобов'язаними особами добровільно, а в необхідних випадках примусово.

Державні органи і службові особи зобов'язані здійснювати необхідні дії по оформленню і реєстрації прав, визначених рішен­ням суду, а також сприяти його виконанню.

Наприклад, при задоволенні позову про визнання шлюбу недійсним, позову про розірвання шлюбу, позову про скасуван­ня усиновлення та інших потрібна реєстрація вказаних фактів в органах РАГС. При цьому оформлення і реєстрація цих та інших фактів можлива лише після того, як рішення набрало законної сили.