•Згідно із ст. 203 ЦПК рішення складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частини.

У вступній частині рішення зазначається час та місце його постановлення, найменування суду, що постановив рішення, склад суду, прізвище секретаря судового засідання, прізвище прокурора, який звернувся до суду із заявою про захист інтересів держави або законних інтересів громадян, що за станом здоро­в'я чи з інших причин не можуть захистити свої права, наймену­вання сторін та інших осіб, які брали участь у справі, представ­ника громадської організації або трудового колективу.

Описова частина рішення повинна містити зміст і підстави позовних вимог відповідно до позовної заяви; внесені зміни під­став, предмета, розміру позовних вимог; чи визнає відповідач по­зов, якщо визнає — то повністю або частково; в разі заперечень у чому суть заперечень проти позову; зміст пояснень прокуро-

ра, заявників, заінтересованих і третіх осіб; пояснення (висновки) органів, організацій або громадян, які захищають у силу закону права інших осіб; думку громадських організацій або колективів, викладену їх представниками, якщо ці особи брали участь у справі.

По складних цивільних справах у випадках, коли цивільна справа була предметом розгляду не перший раз, у зв'язку з тим, що рішення скасовувалось вищим судом і справа передавалась на новий розгляд, в описовій частині рішення слід викладати рух справи в різних судових інстанціях.

У мотивувальній частині рішення повинні бути наведені об­ставини справи, встановлені судом, докази, на яких ґрунтують­ся висновки суду, доводи, за якими суд відхилив ті чи інші дока­зи, а також закони, якими керувався суд.

В цій частині судового рішення викладаються факти, що мали місце в дійсності, які суд вважає встановленими, докази, на яких обґрунтовані висновки суду. Рішення повинно ґрунтуватися на доказах з урахуванням вимог про їх належність і допустимість.

Коли суд, оцінивши докази, кожний окремо і в їх сукупності, вста­новив, що ті чи інші представлені матеріали, показання свідків, інші фактичні дані не підтверджують обставин, на які сторони послались як на основу своїх вимог і заперечень, він повинен у рішенні переконливо мотивувати свій висновок про це. Визнан­ня відповідачем позову повинно бути оцінено з урахування з'я­сованих у судовому засіданні дійсних обставин справи.

Якщо суд не прийняв відмови від позову, визнання позову або вважав необхідним вийти за межі заявлених позивачем ви­мог, він зобов'язаний це мотивувати.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропуще­ний без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведений.

Мотивувальна частина кожного рішення повинна мати по­силання на норми матеріального права, якими суд керувався при вирішенні спору.

Якщо відсутній закон, який регулює спірні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини, а при відсут­ності такого закону суд виходить із загальних начал і змісту за­конодавства України (ч. З ст. 11 ЦПК), і в мотивувальній частині слід конкретизувати, на яких загальних началах він обґрунтовує своє рішення. Вирішення справи по аналогії права чи аналогії закону при наявності в чинному законодавстві правової норми, яка відноситься до спірної правовідносини, слід вважати пору­шення закону.

В мотивувальній частині судового рішення повинні бути по­силання також на норми процесуального права. Пленум Верхов­ного Суду України в постанові від 29 грудня 1976 р. № 11 (п. 6) «Про судове рішення» вказав, що в мотивувальній частині кож­ного судового рішення повинно міститися посилання на статті 15, ЗО, 62 ЦПК та інші норми процесуального права, керуючись яки­ми суд встановив обставини справи, права і обов'язки сторін, а в необхідних випадках — також на відповідні керівні постанови Пленуму Верховного Суду України з питань застосування зако­нодавства при вирішенні цивільних справ1.

В мотивувальній частині рішення викладаються всі розрахун­ки суду по визначенню розміру майна, що присуджується, мотиви різних процесуальних дій, наприклад, про відстрочку чи роз­строчку виконання рішення тощо.

Мотивувальна частина повинна бути в рішенні і в тому ви­падку, коли відповідач визнав позов.

Резолютивна частина рішення містить у собі висновки по суті розглянутих вимог. У ній, зокрема, має бути зазначено: повністю чи частково задоволене позовні вимоги або в позові відмовлено; які саме права позивача визначено або поновлено; розмір грошо­вих сум чи перелік майна, присуджених стороні; вартість майна, яку належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішен­ня майна не виявиться у наявності; які конкретно дії і на чию користь відповідач повинен вчинити або яким іншим передбаче­ним законом способом має захищатися порушене право; в яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобо­в'язаний або вправі його допустити.

Якщо в одному провадженні об'єднано кілька вимог або прийнято зустрічний позов чи позов третьої особи, яка має са­мостійну вимогу, в резолютивній частині належить сформулюва­ти, що саме постановив суд по кожній позовній вимозі.

Резолютивна частина завжди викладається з урахуванням кон­кретних обставин і відповідно до норм матеріального права, яки­ми суд керувався. Так, вирішуючи справи про визнання наявності або відсутності тих чи інших правовідносин, суд при задоволенні позову зобов'язаний в разі необхідності зазначити в резолютивній частині рішення і про ті правові наслідки, які тягне за собою таке визнання (наприклад, про анулювання актового запису про реє­страцію шлюбу в разі визнання його недійсним тощо).

Крім загальних правил закон містить вказівки відносно особ­ливостей резолютивної частини рішень по окремих категоріях справ. Така вказівка, наприклад, міститься в ст. 203 ЦПК віднос­но рішень по справах про розірвання шлюбу. У резолютивній частині рішення по справі про розірвання шлюбу, говориться в ч. 6 цієї статті, суд, крім того, повинен визначити, при кому з подружжя, що розлучається, і хто з дітей залишається, а також з кого з батьків і в якому розмірі стягуються кошти на утримання дітей; встановити порядок поділу майна в натурі або в частково­му відношенні між подружжям, що розлучається; визначити суму в передбачених законодавством про державне мито розмірах, яка підлягає сплаті подружжям (одним з подружжя або обома) при реєстрації розірвання шлюбу.

Закон не передбачає включення до резолютивної частини рішення висновків з питань, не пов'язаних з вирішенням справи по суті. Тому в ній неприпустимо вирішувати питання про виді­лення частини вимог в самостійне провадження або закриття провадження по них, залишення позову без розгляду тощо. Вис­новки з таких питань викладаються у формі ухвал (ст. 232 ЦПК), які постановляються у вигляді самостійного процесуального документа і можуть постановлятися одночасно з рішенням.

Незважаючи на відмінності, які існують у порядку розгляду справ по окремих видах проваджень (позовному, окремому і та­кому, що виникає з адміністративно-правових відносин), ЦПК передбачає для всіх єдину форму вирішення справи по суті шля­хом постановлення рішення. В зв'язку з цим, підкреслено в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рі­шення», вимоги ст. 203 ЦПК відносно порядку викладення рі­шення є обов'язковими для всіх видів провадження1.

Судове рішення постановляється в остаточній формі в тому ж судовому засіданні. У виняткових випадках по особливо склад­них справах складання мотивованого рішення може бути відкла­дено на строк не більше трьох днів, але резолютивну частину рішення суд повинен оголосити в тому ж засіданні, в якому закін­чено розгляд справи. Одночасно суд оголошує день, в який осо­би, які брали участь у справі, можуть ознайомитись з мотиво­ваним рішенням. Оголошена резолютивна частина рішення підписується всім складом суду або суддею при одноособовому розгляді справи і приєднується до справи (ч. 4 ст. 209 ЦПК).