При здійсненні правосуддя суд звершує багато різних за своїм змістом і юридичним характером процесуальних дій: ви­рішує справу по суті, закінчує справу без постановлення рішен­ня, вирішує клопотання сторін, третіх осіб тощоССудження і во­левиявлення суду по цих чи Інших питаннях мають владний ха­рактер І втілюються у відповідну процесуальну форму — в форму процесуальних постанов.

Постанови суду залежно від змісту питання, яке вирішуєть­ся судом, поділяються на два види: рішення, яким вирішується справа по суті і яке дає відповідь на позовні вимоги сторін, скар­ги і заяви в справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справах окремого провадження; ухвали, Якими вирі­шуються щ інші питання, що виникли в ході розгляду і вирішен­ня слрави. ^

3а своєю юридичною природою судове рішення як акт право­суддя містить в собі наказ суду, оснований на судовому підтверд­женні встановлених фактів, прав та обов'язків заінтересованих осіб.' ^Срім того, судове рішення є й актом застосування права.

Будучи правозастосовчйм актом, рішення суду характери­зується певними властивостями: а) постановляється тільки орга­ном судової влади; б) має індивідуальний характер і конкретних адресатів; в) є юридичним фактом, який тягне за собою виникнен­ня, зміну чи припинення правовідносин. Перераховані властивості прямо зв'язані з нормою права, яку суд застосував судовим рішен-ням7Із цього правильного положення деякі вчені-процесуалісти роблять висновок про те, що рішення набуває самовизначальної сили, самостійно впливає на права і обов'язки суб'єктів право­відносин, встановлюючи індивідуальні правила поведінки, на відміну від абстрактних правил, які передбачені чинними норма­ми права. Рішення створює нові, індивідуальні, конкретні прави­ла поведінки суб'єктів досліджених судом відносин на базі абст­рактних норм.

Якщо припустити, що суд своїм рішенням приписує нові, індивідуальні і конкретні правила поведінки, то за цим припущен­ням повинен йти висновок про те, що рішення суду аналогічно за своєю силою і змістом нормі права, оскільки рішенням, як і нормою права, встановлюються правила поведінки. Як правоза-стосовчий акт судове рішення у відриві від застосованої норми матеріального права ні загальних, ні індивідуальних правил по­ведінки для суб'єктів не встановлює і не створює. "С Судове рішення як правозастосовчий акт особливо чітко виявляється в характері відповідальності за невиконання судових рішень. Обов'язок виконати судове рішення випливає не з рішен­ня як такого, а з санкцій, передбачених нормами права, які були застосовані судом. Навіть у тих випадках, коли закон передба­чає допоміжну самостійну відповідальність за невиконання рі­шень, ця відповідальність має на меті примусити зобов'язану рішенням суду особу виконати припис норми, яку застосував суді

Наприклад, згідно із ст. 419 ЦПК в разі затримки адмініст­рацією підприємства, установи, організації виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого або пере­веденого працівника суд, що постановив рішення, за заявою по­зивача виносить ухвалу про стягнення з підприємства, установи, організації середньої о заробітку або різниці в заробітку за весь час з дня винесення рішення по день його виконання.

Науково-практичне значення має характеристика судового рішення не тільки з точки зору його змісту і як акту по застосуван­ню права, але й як процесуального документа.) Судове рішення як процесуальний документ є зовнішнім проявом акту правосуддя^ Однак зміст судового рішення як процесуального документа дещо ширший, оскільки крім судженняхуду про права та обов'язки сторін воно включає й інші судження^ Одні з них мають інформаційний характер. Так, у судовому рішенні вказується, що воно с рішенням суду і постановляється ім'ям України, зазначаються найменування суду, прізвище секретаря судового засідання, найменування сторін та інших осіб, які брали участь у справі, представника громадської організації або трудового колективу. Інші судження суду носять роз'яснювальний характер. Так, згідно Із ст. 203 ЦПК рішення по­їси 144 повинно містити вказівку на порядок і строк його оскарження. Як процесуальний документ судове рішення включає в себе визначен­ня порядку його виконання, а в необхідних випадках містить вка­зівку на відстрочку або розстрочку його виконання. Якщо суд на підставі статей 217 і 218 ЦПК допускає негайне виконання рішен­ня, він зазначає про це в рішенні (ст. 204 ЦПК).

(Таким чином, судове рішення як акт судової влади — це пра-возастосовчий акт, оформлений у вигляді процесуального доку­мента, що владно підтверджує правовідносини сторін на основі встановлених у судовому засіданні фактичних обставин справи.

Судове рішення — основний акт правосудця, яким вирішуєть­ся цивільна справа по суті. Інші питання, зв'язані з рухом справи в суді першої інстанції, різні клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, про зу­пинення або закриття провадження в справі, залишення заяви без розгляду вирішуються мотивованими ухвалами (ч. 1 ст. 232 ЦПК).

Ухвали суду — акти застосування норм процесуального пра­ва, спрямовані на виникнення процесу, його розвиток і закінчен­ня. Вони не стосуються матеріально-правового спору, а належать до питань процедури. Таким чином, ухвали суду першої інстанції — це такі постанови, якими справа не вирішується по суті. Цим вони відрізняються від рішень.