План.

1.Поняття юридичних осіб приватного права

2.Майно юридичних осіб приватного права

3.Право та дієздатність юридичних осіб приватного права

4.Об’єднання юридичних осіб приватного права

 

Нормативні акти: Конституція України;  ЦК України; ГКУ, ЦК УРСР; ЗУ   “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” ; ЗУ “Про обєднання громадян”; ЗУ “Про політичні партії”, ЗУ “Про господарські товариства”; Цивільний кодекс України: Коментар.-Х: ТОВ “Одіссей”, 2003. -856с. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. Ред. Я.М.Шевченко. –К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. Ч.1. - 692с.

Література: Довгерт А.С. Проект нового ЦК України: теорія та проблеми. // Вісник Університету внутрішніх справ. - №6. – 1999. С. 9-12.; Левков В.М., Яковлев Ю.В. Особливості деяких видів підприємств в Україні. // Вісник Університету внутрішніх справ. - №6. – 1999. С. 45-49; Шуляк Н. Використання знаків для товарів та послуг у господарський діяльності // Мала енциклопедія нотаріуса. – №5, 2002 р.;

Гражданское право Украины. Ч. 1. Под редакцией Пушкина А.А., Самойленко В.М., Х.: Основа, 1996, 438 с.; Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права. (По изданию 1914 г.) // М.: Спарк. – 1994, 335 с; Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.). М.: Спарк, 1995. – 556 с.;   Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с., Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера (кер. авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. –2-е вид., допов. і перероб.  - К., Юрінком Інтер, - Кн.1 2004, 736с.

загрузка...

Ключова термінологія: юридична особа, юридична особа приватного права, об’єднання юридичних осіб приватного прав.

 

1.Поняття юридичних осіб приватного права (разом з Шишкою Р.Б.)

 

Домінуюча частина юридичних осіб у цивілізованих правових порядках - особи приватного права. Чим їх більше тим вище рівень самоорганізації суспільства, більша база оподаткування, більше приватних засад діяльності всіх ланок цього суспільства, тим більше приватна активність членів цього суспільства. Юридичними особами приватного  права є  такі,  що  створюються  та (або) управляються  за  ініціативою  приватних  осіб. Всі юридичні особи приватного права підлягають обов’язковій реєстрації.

Діяльність цих юридичних осіб, що відбувається через їх уповноважені органи, які цілком залежать від волевиявлення засновників. Останніми є  фізичні особи чи юридичні особи, що сформовані на основі приватної форми власності. Фізичні особи що створюють юридичні особи за власною ініціативою переслідують свої індивідуальні комерційні цілі і як вийняток суспільний інтерес при сворені благодійного фонду власного імені. При заснованні юридичної особи одночасно декількома фізичними особами чи фізичними особами разом з юридичними особами переслідується спільна мета для всіх мета. Звідси повноваження засновників можуть бути рівними (об’єднання громадян) або в частині їх прав вимог - пропорційними їх долі у статутному (складочному) капіталі.

До суттєвих ознак юридичних осіб приватного права відноситься те, що вони діють  виключно у приватному інтересі і на основі засад приватного права.  До того юридичні особи приватного права не можуть створюватись розпорядчим порядком, за адміністративною волею державних органів. Юридичні особи приватного права можуть створюватись дозвільним порядком. Наприклад, комерційні банки. Але зазвичай вони створюються у нормативно-явочному прядку. Тобто достатнім для їх реєстрації є лише подання всіх передбачених законом документів до реєструючого органу. Господарські товариства створюються у договірно-правовому порядку.

Майно юридичних осіб приватного права є складочним і складається із внесків їх засновників. Органи управління таких суб’єктів цивільного права формуються із засновників і мають делегувальну природу. При тому назва виконавчих органів може бути сама різна: правління. рада, директорат тощо.

Правосуб’єктність юридичних осіб приватного права визначається їх засновниками, якщо законом не встановлено певних обмежень.

 

2.Майно юридичних осіб приватного права

 

Майно юридичних осіб приватного права відіграє декілька функцій. Передусім, наявність майна в юридичній особі дозволяє їй здійснювати діяльність, через що досягати поставленої в установчих документах мети існування. Також, майно дозволяє юридичній особі мати мінімальний розмір капіталу, завдяки якому юридична особа здатна виконувати свої функції.

Майно юридичних осіб приватного права первісно, на момент створення, формується за рахунок засновників, які передають до фондів юридичної особи (передусім, до статутного фонду) належні їм на момент створення юридичної особи майно чи майнові права. Далі майно юридичної особи може поповнюватись за рахунок їх діяльності. Наприклад, для підприємницьких (комерційних) юридичних осіб поповнення майна відбувається через отримання прибутку завдяки торгівельної діяльності, надання послуг, виконання робіт тощо. Некомерційні юридичні особи можуть поповнювати своє майно, наприклад, завдяки добровільним майновим внескам осіб, що підтримують цілі діяльності такої організації.  

Важливу роль у майновій спроможності юридичної особи відіграє статутний капітал юридичної особи. Так, статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників. Відповідно до статутного капіталу визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Розмір статутного капіталу товариства не може бути меншим розміру, встановленого законом.

Статутний капітал юридичної особи акумулюється у статутному фонді. Вимоги до мінімального розміру статутного фонду можуть бути:

А) встановлені законом. Так, для товариства з обмеженою відповідальністю статутний фонд товариства з обмеженою відповідальністю має бути не менш ніж сто мінімальних розмірів заробітної платні. Для акціонерного товариства цей показник становить вже одна тисяча двісті п’ятдесят мінімальних розмірів заробітної платні.

Б) не встановлені законом. Зокрема, для приватного підприємства мінімальний розмір статутного фонду не встановлений законодавством. Закон України “Про підприємства в Україні” лише встановлює, що в юридичній особи створюється статутний фонд. Отже, оскільки приватне підприємство є юридичною особою, воно якби має створювати статутний фонд як такий. Але, оскільки в законодавстві нічого не кажеться про мінімальні вимоги до цього фонду в приватному підприємстві, його величина може бути будь-якою, що відрізняється від нуля.

В залежності від виду майна, за рахунок якого створюються статутні фонди юридичних осіб, їх можна поділити на:

А) сформовані за рахунок грошей.

При цьому засновники юридичної особи в статутних документах вказують, що статутний фонд юридичної особи формується за рахунок грошей. Відмічається, хто з засновників яку саме суму має внести в статутний фонд. Для зарахування внесків до статутного фонду в установі банку відкривається тимчасовий рахунок. До реєструючого органу, поряд з іншими документами, подається виписка з банку про зарахування грошей й розмір внесків на підтвердження формування статутного фонду юридичної особи у грошах;

Б) сформовані за рахунок цінних паперів. Цінні папери також можуть вноситись до статутного фонду юридичної особи. Зокрема, це можуть бути акції, облігації, векселя тощо;

В) сформовані за рахунок речей. Законодавство дозволяє формувати статутний фонд юридичної особи шляхом внеску до нього речей: рухомих чи нерухомих. Отже, це можуть бути будь-яки речі, що не вилучені з цивільного обігу: будинки, квартири, автотранспорт, офісна техніка тощо. На відміну від грошей, речі не приймаються банком чи іншою установою на підтвердження формування статутного фонду. В установчих документах лише вказується, що визначений засновник як внесок у статутний фонд юридичної особи має передати певне майно. На момент створення юридичної особи засновник має передати таке майно у власність юридичній особі;

Г) сформовані за рахунок внеску у вигляді об’єкту права інтелектуальної власності. Об’єкти інтелектуальної власності також можуть ставати внеском у статутний фонд юридичної особи. Такий внесок, оцінений у грошової формі, становить частку учасника у статутному фонді.

Згідно із ЗУ “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12 липня 2001 р. майном, яке може оцінюватися, вважаються:

об’єкти в матеріальній формі, у тому числі земельні ділянки, споруди, машини, обладнання, транспортні засоби тощо;

 паї, цінні папери;

нематеріальні активи, в тому числі об’єкти права інтелектуальної власності;

цілісні майнові комплекси всіх форм власності.

Отже, створені законодавчі механізми, щоб для запобігання спорів щодо суми оцінки об’єкту інтелектуальної власності – внеску у статутний фонд юридичної особи, звернутися до професійного оцінювача.

Власник товарного знака, знака товарів та послуг чи іншого  об’єкту інтелектуальної власності, припиняє свої повноваження власника щодо вказаного об’єкта. Він набуває корпоративні права.

В літературі визначається, що є певні технічні проблеми щодо передання об’єкту інтелектуальної власності до статутного фонду юридичної особи. Так, наприклад, ЗУ “Про охорону пра на знаки для товарів та послуг” не передбачає порядок переоформлення Свідоцтва на знак для товарів і послуг у випадках передачі прав на товарний знак юридичній особі. Відповідно, документально власником товарного знаку залишається особа, зазначена в Свідоцтві на товарний знак.  Отже, з одного боку власником є юридична особа, до статутного фонду якої було передано товарний знак як внесок, а з іншого боку – особа, яка одержала Свідоцтво [239]. Але все ж буде юридично вірним вважати можливою передачу товарного знаку  як внесок у статутний фонд. Інше означало б невиправдане обмеження у здійсненні своїх прав володільців прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Д) змішані, тобто сформовані частково грошима, частково за рахунок майна тощо.

Досить актуальною до недавнього часу була проблема “дутих” статутних фондів. Для “презентабельності”, формування сприятливого іміджу, іноді для заволодіння довіри клієнтів реєструвалось підприємство, що за всіма показниками мало бути досить капіталомістким. Наприклад, акціонерне товариство за законом повинно мати статутний фонд якнайменш одна тисяча двісті п’ятдесят мінімальних розміри заробітної платні. Ця сума в юридичних особах з “дутими” статутними фондами досягалася лише на папері, в установчих документах за рахунок наступного. Малоцінне майно оцінювалося засновниками особисто в декілька разів дорожче його реальної вартості; інтелектуальна власність, наприклад, “ноу-хау” (дискета з торгівельними секретами) оцінювалась у величезну суму. Реєструючи органи не були готові до такої ситуації, оскільки не мають оцінювачів у своєму штаті. Таким чином формувався статутний фонд, що насправді не було підкріплено реальною цінністю. Остаточно ця проблема не вичерпана й сьогодні. Але в Україні вже сформовано інститут оцінників й створена нормативна база їхньої діяльності. Тому у випадку сумнівів майно й майнові права (у тому числі інтелектуальну власність), можна піддати об’єктивної оцінці спеціаліста.       

Важливо відмітити, що оскільки юридична особа має відокремлене майно, з моменту передачі майна до статутного фонду воно перестає бути майном засновників. Воно переходить до юридичної особи, яка стає його власником. Засновник, у свою чергу стає володільцем корпоративних прав. Так, якщо акціонер купує акцію й сплачує за це гроші, вони переходять до акціонерного товариства. Акція ж надає акціонеру право голосу на загальних зборах товариства, на отримання дивідендів тощо.

 

3.Право- та дієздатність юридичних осіб приватного права

 

Юридична особа приватного права отримує правоздатність з моменту отримання свідоцтва про державну реєстрацію якщо для її організаційно-правової форми і мети діяльності  чинним законодавством не встановлене інше. Але в літературі відмічалося, що фактично юридична особа може укласти правочин лише з моменту дозвільної легалізації, необхідним елементом якої є отримання власної печатки, а розрахунки в безготівковій формі проводити лише з моменту відкриття рахунку в банку.[240]

Вище ми вже вказували про специфіку правоздатності юридичних осіб. Зараз підкреслимо ці особливості притаманні й важливі саме для юридичних осіб приватного права. Нагадаємо, що правосуб’єктність юридичної особи, що обумовлює можливість її участі цивільних правовідносинах  здійснюється через дві складові: право- та дієздатність.

Загальна правоздатність юридичної особи передбачає, що з моменту виникнення вона має всі цивільні права та обов’язки, що дозволені в праві мати юридичній особі. Організація може мати не лише майнові права та обов’язки, але також має особисті немайнові права (на   недоторканність   її  ділової репутації,  на таємницю кореспонденції, на  інформацію тощо).  Дієздатність юридичної особи передбачає можливість для неї набувати цивільних прав та брати на себе цивільні обов'язки. Ст. 92 ЦК України встановлює, що юридична  особа  набуває  цивільних  прав та бере на себе цивільні обов'язки через свої органи,  які  діють  відповідно  до закону або установчих документів. Але, якщо для діяльності такої юридичної особи потрібні дозволи, то дієздатність набувається лише з моменту їх отримання. Тому для більшость таких осіб дієздатність є перманентною.

Відповідно до наданої правосуб’єктності юридична особа приватного права має такі основні права:

затверджувати та зміняти свої установчі документи;

самостійно визначати програму дій, цілі діяльності, контрагентів;

відкривати рахунки у банках  (у тому числі валютні);

набувати цивільні права та обов’язки відповідно до предмету і цілей діяльності;

приймати участь своїм майном в діяльності інших юридичних осіб за виключенням обмежень, встановлених законодавством України (так, наприклад, політичні партії не можуть засновувати виробничі підприємства);

емітувати та набувати цінні папери, отримувати з них дивіденди, мати корпоративні права, що з них випливають;

 самостійно розпоряджатись отриманим чистим прибутком;

визначати відомості, що відносяться до комерційної таємниці, конфеденційної інформації, визначати режим її охорони·;

створювати філії, представництва, інші підрозділи;

створювати інші юридичні особи;

визначати власну организаційну структуру, штати;

наймати й звільнювати працівників;

формувати органи управління й визначати їх повноваження (в межах діючого законодавства);

захищати свої права й законні інтереси.

До важливих обов’язків, що властиві юридичним особам приватного права належать такі:

у випадках, передбачених законодавством здійснювати перереєстрацію, вносити зміни в установчи документи;

не допускати недобросовісної конкуренції й монополізму;

належним чином виконувати взяти на себе зобов’язання;

дотримувати законні інтереси суб’єктів права;

 сплачувати труд працівників за нормами, що не нижче встановленого законодавством мінімуму;

забезпечувати належні умови праці працівників;

виконувати вимоги екологічної безпеки діяльності;

вести бугалтерський облік своєї діяльності;

надавати встановлену законодавством звітність про результати діяльності;

виконувати діюче законодавство.

Враховуючи, що вагому частку діяльності юридичних осіб приватного права складає укладення договорів, при розкритті їх правосуб’єктності слід враховувати вимоги до цього, що встановлені законодавством.

Юридичні особи виступають в угодах (здійснюють свою дієздатність) за допомогою своїх органів. Тому варто визначити, хто саме з посадових осіб юридичної особи вправі укладати правочин від імені юридичної особи. Повноваження представника юридичної особи можуть виникати в силу установчих документів. Наприклад, зазначено, що від імені юридичної особи правочини може укладати Генеральний директор. Інакше, якщо повноваження представника не випливають з  закону чи установчих документів юридичної особи, необхідно переконатися в наявності в представника довіреності, що видана для здійснення таких дій уповноваженим органом юридичної особи. 

Для того, щоб переконатися в повноваженнях фізичної особи, уповноваженої для укладення правочинів юридичною особою, керівники юридичних осіб, що укладають правочини, повинні представляти документи, що підтверджують їхнє посадове положення. Якщо за установчими документами юридичної особи керівник колективного органа не вправі діяти безпосередньо від імені организації, то керівник повинний представити довіреність, що видана відповідно до статуту чи положенню.

Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Не  треба вимагати  подання  доручень  на  вчинення правочинів та інших дій  від  керівників  юридичних  осіб,  яким   за   статутом (положенням) надано   право   укладати   угоди.   У  цих  випадках вимагається  лише документ, який посвідчує їх службове становище.     Якщо від   імені  юридичної  особи  діє  колегіальний  орган, витребовується документ,  який  підтверджує  його  повноваження   та розподіл обов'язків  між  членами  колегіального  органу  (статут, установчий договір, постанова про обрання посадових осіб тощо).

 

4. Об’єднання юридичних осіб приватного права

 

Юридичні особи можуть концетрувати з іншими юридичними особами свій капітал, виробничи ресурси, науковий потенціал тощо для досягнення певних цілей діяльності. На цієї основі інтересів створюються  об’єднання юридичних осіб приватного права.

Об’єднання юридичних осіб створюються самими підприємствами, на договірній основі. Об’єднання юридичних осіб, що засновані на державній власності можуть створюватись за адміністративним рішенням вищестсоячих органів (міністерств, відомств).

Об'єднання   діють  на  основі  договору  або  статуту,  який затверджується їх засновниками або власниками.  Юридичні особи,  які входять  до  складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної особи.    Рішення  про  створення  об'єднання  (установчий  договір)  і статут цього об'єднання погоджуються з  Антимонопольним  комітетом України  в  порядку,  визначеному  чинним  законодавством. Це пояснюється тим, що  не можна допускати при створенні об’єднань юридичних осіб   монополізації певних сфер виробництва, сбуту, надання послуг, виконання робіт. Отже, АМК України контролює дотримання антимонопольного законодавства.

Об’єднання підприємств має статус юридичної особи. Отже, вони мають власні рахунки у банках, печатку, найменування й інші засоби індивідуалізації. За загальним правилом об’єднання юридичних осіб не відповідає за зобов’язаннями юридичних осіб, що його створили, як і  останні не відповідають за боргами об’єднання. Але установчими документами, в залежності від виду об’єднання, може бути передбачене інше.

В Україні передбачена діяльність таких видів об’єднань юридичних осіб як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни інші об’єднання підприємств, що передбачені законом (ч.1 ст.120 ГКУ). Такі об'єднання створюються  за  галузевим,  територіальним  та   іншими принципами.  В об'єднання підприємств, зареєстроване в Україні, можуть входити   підприємства інших  держав (нерезиденти України).

Асоціація — договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств — учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Корпорацією визнається договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум — тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерном визнається статутне об’єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Державні і комунальні господарські об’єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об’єднання (комбінат, трест тощо).

Промислово-фінансова група є об’єднанням, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції. До складу промислово-фінансової групи можуть входити промислові та інші підприємства, наукові і проектні установи, інші установи і організації усіх форм власності. У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство, яке має виключне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відносин. Проте промислово-фінансова група не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб’єкт господарювання.

Асоційовані підприємства (господарські організації) — це група суб’єктів господарювання — юридичних осіб, пов’язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.

Досить поширеними є холдинги. Суб’єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства (підприємств), визнається холдинговою компанією. Між холдинговою компанією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування відповідно до вимог цієї статті Кодексу та інших законів.

Законом можуть визначатися й інші форми об’єднання інтересів підприємств (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо

Підприємства  України можуть входити в об'єднання, зареєстровані в інших державах. Порядок вступу в об'єднання у  зазначених  випадках  здійснюється  відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність.

   

Контрольні питання:

Поняття та особливості юридичних осіб приватного права.

 Створення юридичних осіб приватного права

 Правосуб’єктність юридичних осіб приватного права.

Правомочності юридичних осіб приватного права.

Обов’язки юридичних осіб приватного права.

Обєднання юридичних осіб приватного права.