План:

Поняття  виконання  зобов'язань.

Принципи виконання зобов'язань

Суб'єкти виконання зобов'язань.

Загальні положення

Виконання зобов’язання третьою особою

Заміна осіб в зобов’язаннях.

Особливість виконання зобов’язань при множинності осіб.

Передоручення і переадресування  виконання зобов'язань.

загрузка...

Зустрічне виконання зобов'язань.

Предмет виконання зобов'язання.

Загальні положення про предмет виконання зобов'язань.

Предмет виконання грошових зобов’язань.

 Спосіб, місце і строк виконання зобов'язання.

Спосіб виконання зобов'язань.

Строк виконання зобов'язань.

 Місце виконання зобов'язань.

 

Нормативні акти: ЦК України, ГКУ, СКУ, ЦК РФ, ЗУ “Про захист прав споживачів”, ЗУ “Про заставу” ЗУ “Про іпотеку”, ЗУ «Про захист прав споживачів», Правилам Інкотермс, Цивільний кодекс України: Коментар. –Х.: Одісей, 2003. 856с.,  Постанова №6 Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. “Про судову практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”

Література: Годэмэ Е. Общая терия обязательств. –М., 1948. Гонгало Б.М. Обеспечение исполнения обязательств. М.1999., Зобов’язальне право/За ред. проф. О.В.Дзери. К., Юрінком Інтер. 1999. 980с.,  Йоффе О.С. Обязательственное право. М.. Юрид. лит. 1975.,  Брагинский М. И. Общее учение о хозяйственных  договорах. Минск, 1967.,  Кодифікація приватного (цивільного права) України. /За ред. проф. А.Довгерта. –К.: Юринком Інтер. 2000. –292с., Кот О.О. Перехід прав кредиторів: Історія. Теорія. Законодавство. – К.: Юрінком Інтер. 2002. –160с., Саватье Р. Теория обязательств. М., 1972., Сібільов М. Структура та основний зміст загальних положень про зобов’язання у проекті нового Цивільного кодексу України //Українське право. 1997. Число 1.-С.71-77

 Гражданское право: Учебник. Ч. I / Под ред. А. П. Сергеева и Ю. К. Толстого. М., 1996. Гражданское право: Учебник. Т. 1 / Отв. ред. Е. А. Суханов. М • БЕК, 2000, Гражданское право Украины. Ч.1. Под ред. проф. А.А. Пушкина доц.  В.М. Самойленко Х,: 1996. 440с.,   Цивільне право України. Частина перша. [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /Ч.Н. Азімов, М.М. Сібільов, В.І. Борисова та ін.] – Х., 2000. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с., Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера (кер. авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. –2-е вид., допов. і перероб.  - К., Юрінком Інтер, - Кн.1 2004, 736с., Цивільне право України: Підручник. У 2 т. /Борисова В.І (кер. авт. кол), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І.Борисової, І.В.Спасибо-Фатеєвої, В.Л.Яроцького. К., Юрінком Інтер, 2004. Т.2. -552с.

Ключова термінологія: виконання зобов’язань, принципи виконання зобов’язань, належне виконання зобов’язань,  місце виконання зобов’язань, боржник, кредитор, третя особа, цемент, цессіонарій.

 

1.    Поняття виконання зобов’язань.

 

Виконання зобов’язань – центральна проблема зобов’язального права. Вона тісно пов’язана із забезпеченням прав кредитора, а у сфері економіки  її стабільністю.  Зобов’язання, особливо договірні, виникають не заради зобов’язань, а заради досягнення певного правового результату. Тож виконання зобов’язань й гарантує досягнення певного правового результату.

Відповідно до ст. 526 ЦКУ виконанням зобов'язання визнається належне учинення боржником на користь кредитора визначеної дії відповідно до умов договору, вимог самого ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо спростити це правило за рахунок упущення умов та вимог виконання зобов’язань то під виконанням зобов’язання слід розуміти учинення боржником дій на підставі яких виникають, здійснюються та припиняються права та обов’язки сторін із даного зобов’язання. Отже виконання зобов’язань – за своєю юридичною природою є правочином, здебільше одностороннім[32].

Виконання зобов’язання безпосередньо зв’язане  з його об’єктом – тими діями боржника на користь кредитора які він повинен учинити відповідно до домовленості сторін зобов’язання, вимог закону чи вимог, що звичайно ставляться. У будь якому разі це здебільше активні дії боржника на користь кредитора. У той же час у зобов’язаннях з від’ємним змістом особі  слід лише утриматися від учинення певних шкідливих для іншої сторони дій. Іншими словами виконанням є ухилення (утримання) від дій чи поведінки які можуть привести до виникнення деліктних зобов’язань.

У доктрині цивільного права склалось два напрямки розуміння юридичної природи виконання зобов’язання. Одні вважають що за своєю юридичною природою дії з виконання зобов’язання є правочином і повністю охоплюється цим поняттям[33]. Інші навпаки вважають, що за своєю юридичною природою виконання не може вважатися угодою (правочином, а лише юридичним вчинком – правомірною дією наслідки якої настають незалежно від того чи була вона спрямована на їх досягнення  чи ні[34]. Обґрунтування позиції полягає у тому, що після здійснення виконання боржник не вправі посилатися на те, що він його вчинив помилково.

До того при виявленні юридичної природи виконання слід виходити із підстави виникнення юридичного обов’язку і розмежовувати сам договір як правочин на настання зміну та припинення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків та його окремі елементи. Виконання договірного зобов’язання чи зобов’язання взагалі є реалізацією відповідних суб’єктивних  прав кредитора. Воно наслідок підстав виникнення зобов’язання взагалі. Надавати йому самостійне правове значення як окремого правочину навряд чи є доцільним. 

У § 242 BGB боржник зобов’язаний виконати зобов’язання добросовісно і з урахуванням звичаїв цивільного обороту.

          На характер дій впливає вид та підстава виникнення зобов’язання. Більшість виконань зобов’язань полягає у необхідності учинення активних дій безпосередньо боржника: передати майно, виконати роботу, надати послугу чи сплатити гроші. Наприклад за договором купівлі-продажу продавець як боржник повинен передати  товар покупцю, а той, теж як боржник, повинен прийняти товар і сплатити за нього обумовлену або визначену суму грошей.

Виконанням зобов’язання із від’ємним змістом полягає в утриманні від учинення таких дій, які можуть завдати збитку чи шкоди іншим фізичним чи юридичним особам. Проте утримання оцінюється лише через непорушність абсолютних прав та охоронюваних інтересів осіб.

Виконання зобов’язань має певні загальні оціночні категорії: належність, вчасність, умісність, прийнятність для кредитора, адекватність тощо.  Основне – належне виконання зобов’язання. Інші є доповненням та гарантіями обов'язку по здійсненню активних дій. Наприклад, зберігач не вправі користатися майном, що передане йому на зберігання, якщо інше не передбачено договором. Не допускається без згоди кредитора дострокове виконання зобов’язання, наприклад з передачі майна. Це може спричинити у кредитора додаткові витрати на зберігання майна та підтримання у належності стані до моменту його використання.

Для зобов’язань із від’ємним змістом зазначене не стосується. Вони є скоріше виключенням із загального правила. Тому слід мати на увазі  що особливості виконання зобов’язань  стосуються  лише зобов’язань із активними діями.

Варто зазначити, що за смислом законодавець ототожнює поняття “виконання зобов’язань” з поняттям “належне виконання зобов’язання” хоча й не дає їх легального тлумачення. Ми виходимо із противного і зокрема легального визначення терміну “неналежне виконання” зобов’язання, що міститься у ст.610 ЦКУ. Ним визнається порушення зобов’язання, тобто його невиконання або виконання з порушенням умов. Звідси всяке навіть найменше відхилення від належного виконання зобов’язання кваліфікується як його порушення, а відсутність  такого порушення свідчить про виконання зобов’язання належним чином.

Більш того, зобов’язання найбільш прийнятним та безконфліктним чином  припиняються і разі його належного виконання (ст.599 ЦКУ). Наприклад розміщення реклами поза рамками встановленої договором рейтингової телепрограми хоча й є виконанням рекламного зобов’язання, але неналежним. Тим самим зменшується комерційний ефект від такої реклами, звужується коло потенційних споживачів, що приносить збиток.

Оцінка виконання зобов’язання здійснюється за формальними ознаками, а саме за змістом зобов’язання. До них відносяться умови зобов’язання, зокрема предмет  виконання зобов’язання.  До того у ЦКУ розширено перелік умов, яким повинно відповідати виконання зобов’язання. Предметом виконання зобов’язання визнаються ті дії, які повинні бути учинені кредитором на користь боржника. Останній залежить від виду зобов’язання, підстав його виникнення, диспозитивності чи імперативності формування змісту.

Предмет виконання може бути простий, а може бути складний. Так  у зобов’язаннях з передачі речі предмет виконання полягає власне у діях з передачі цього майна. Але при продажі складного майна  предмет виконання ускладнюється обов’язком проконсультувати покупця, на його вимогу доукомплектувати його чи провести тюнінгові удосконалення, здійснювати після продажне обслуговування тощо. Здебільше мова про ускладнений предмет виконання йде при змішаних договорах. Виконання зобов’язання може бути розтягнуте у часі. Так за договором поставки передача  речей здійснюється на протязі певного часу. При тому кожен акт виконання зобов’язання належним чином фіксується у актах прийому по кількості та якості. Він може оцінюватися сумарно. Так якщо недопоставка в одному періоді компенсується у наступному то сума штрафу за недопоставку зменшується вдвоє.

Виконання зобов’язання повинно відбутися належній особі –кредитору, або іншим особам, що визначені законом або договором. Так за відсутності кредитора виконання грошового зобов’язання може відбутися внесення боргу у депозит нотаріуса (ст.537 ЦКУ)

Отже виконанням зобов’язання – здійснення боржником на користь кредитора обумовленої підставою виникнення і встановленими вимогами дії, яка складає предмет зобов’язання.

Виконання зобов’язання зводиться до наступних правил. Воно повинно:

відповідати вимогам договору чи закону, іншого нормативного акту;

стосуватися означеного предмету виконання;

бути здійсненим на користь кредитора чи вказаної ним, або визначеної законом особи;

здійснене у визначений сторонами чи законом строк;

виконане  визначеним чи сприйнятним для кредитора способом;

здійснене у визначеному кредитором чи законом місці.

Таким чином виконання має свої оціночні категорії за якими у подальшому можна  визначити наскільки його сторони дотримались встановлених правил (вимог) і які правові наслідки можуть (повинні) настати в разі їх порушення.

 

2. Принципи виконання зобов’язань

 

Виконання зобов’язання здійснюється за виправданими практикою сталими підходами, які мають загально оціночний характер. Вони отримали назву принципи виконання зобов’язання які, на жаль, не формалізовані у новому ЦК. Проте вони знайшли своє відображення у його нормах.

Чинне законодавство передбачає такі принципи виконання зобов'язань: належного виконання, економічності виконання, ділової співпраці, реального виконання, добросовісності, розумності та справедливості. При тому останні три у зобов’язальному праві дублюються на рівні спеціальних принципів цивільного права та принципів зобов’язань (ч.3 ст. 509 ЦКУ), що само по собі потребує додаткового обговорення. В літературі вказуються й інші принципи виконання зобов’язань, зокрема стабільності зобов'язання.

Традиційно серед принципів виконання зобов’язання була певна ієрархія. Так принципи реального та належного виконання зобов’язань розглядалися як основні цивільно-правові засади  їх виконання[35]. При тому одні вважали, що реальне виконання – складова принципу належного виконання, а  він є більш загальним і універсальним. За таких умов реальне виконання – умова належного виконання взагалі і входить до його змісту[36]. Інші, навпаки виходили з того, що належне виконання зобов’язань – складова принципу реального їх виконання і охоплює собою належне виконання всіх якісних та кількісних показників[37].  Найбільш авторитетний за тих часів фахівець із зобов’язального права О.С. Йоффе надавав принципу реального виконання зобов’язань значення загального й підкреслював, що реальне виконання зобов’язань передбачає й належне виконання, а  в разі порушення боржником свого обов’язку й виконання в натурі[38].

 Сучасний фахівець договірного права М.І. Брагінський виходить за сучасних умов з того, що реальне та належне виконання зобов’язань є різноплановими явищами: перше – відображає сутність виконання як обов’язку вчинення певної дії, друге – якісна характеристика цього виконання[39].

Доволі конструктивна позиція  М.М.Сібільова яку ми розділяємо. Він виходить з того, що в умовах ринкової економіки принцип реального виконання зобов’язання втратив своє первісне значення і кредитор може задовольнитися відшкодуванням завданих йому невиконанням збитків у повному обсязі. За рахунок цього свій інтерес кредитор може задовольнити на ринку. За таких умов роль принципу реального виконання зобов’язання буде поступово зменшуватися і надалі[40].

Принцип належного виконання сформульований у ст. 526 ЦКУ і є домінуючим. Як вже відзначалося зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов зобов'язання і вимогами закону, інших правових актів, а при відсутності таких умов і вимог — відповідно до звичаїв ділового чи обороту іншими звичайно пропонованими вимогами. Даний принцип передбачає, що зобов'язання повинне бути виконане:

належними суб’єктами. Ідеальна модель міститься у самому визначенні зобов’язання: боржник виконує певні дії на користь кредитора. В той же час чинне законодавство передбачає ряд відхилень від цього загального правила, які враховують конкретні обставини в яких здійснюється виконання зобов’язання. Вони можуть бути об’єктивного (припинення суб’єкта зобов’язання) чи суб’єктивного характеру. У першому випадку безпосередньо законом визначаються порядок та межі правонаступництва. В – другому це здійснюється на основі правочинів: одностороннього виконання зобов’язання боржника третьою особою (батько віддає борг сина) або на основі домовленості третьої особи з однією із сторін зобов’язання.

Варто зауважити що вступ  третьої особи у виконання зобов’язання може мати два наслідки: третя особа перебирає на себе всі права і обов’язки за зобов’язанням; третя особа зв’язана внутрішнім правовідношенням лише з тою стороною зобов’язання, на боці якої вона виступає. Других варіант є переважаючим. У той же час якщо третя особа є виробником товару, який вона передає замість кредитора то вона відповідає перед споживачем  й за можливе завдання цим товаром збитку.

Виконання зобов’язання – основний обов’язок боржника та зміст самого виконання. Тому боржник є, як ми неодноразово підкреслюємо, активною стороною  при виконанні зобов’язання. Кредитор навпроти є пасивною стороною. Йому все рівно від кого отримати належне виконання зобов’язання за виключенням тих випадків, коли це зв’язано із особистістю боржника.

Однак в ряді випадків при консенсуальних зобов’язаннях боржник повинен  мати необхідні дані про кредитора: нове місце його знаходження, нові реквізити, нову назву. Тому при їх зміні кредитор повинен повідомити  про це боржника.

 у належному місці,

у належний час,

належним предметом і способом, належного якості й у належному обсязі.

Як ми вже зазначали, раніше домінуючим був принцип реального виконання зобов’язань. В умовах домінування споживача та для забезпечення умов конкуренції він  має  вже не те домінуюче значення, яке надавалося йому за умов планової економіки, а по суті поглинається принципом належного виконання. Нагадаємо, що в цих умовах споживачі товарів, робіт та послуг жорстко прив’язувались до їх виробників з плановим матеріально-технічним забезпеченням, а звідси й неможливістю різко наростити обсяги їх виробництва. Тож альтернативи задовольнити свої потреби в разі невиконання зобов’язання боржником майже не було.

Проте принцип реального виконання зобов’язань все-таки збережений у ст. 552 ЦКУ де говориться, що сплата неустойки не звільняє боржника від виконання  свого зобов'язання в натурі. Однак варто мати на увазі можливість встановлення іншого законом або договором. Вимога виконання в натурі як спосіб захисту цивільних прав  здебільше зв’язаний у зобов’язальному праві саме з виконанням зобов’язання в натурі.  Тому й не дивно, що однією з підстав притягнення до відповідальності за порушення зобов’язання є його невиконання в натурі, тобто реальне виконання.

Законом передбачені окремі випадки примусового виконання зобов'язання в натурі. Так, невиконання зобов’язань по передачі індивідуально визначеної речі у власність  чи користування кредитору дає йому право вимагати відібрання цієї речі в боржника і передачі її кредитору на передбачених зобов'язанням умовах. Це право відпадає, якщо річ уже передана третій особі, яка має право власності. Якщо річ ще не передана, перевагу має той із кредиторів у якого зобов’язальне право виникло раніш, а якщо це неможливо   — той, хто раніш пред'явив позов.

У західній традиції права переважно говорять не про принцип реального виконання, а зважаючи на прагматичну спрямованість зобов’язального права – про позови, що спрямовані на виконання зобов’язання в натурі.

Принцип реального виконання зобов'язання знає виключення. Підставами звільнення від виконання зобов'язань у натурі є:

- відшкодування збитків і сплата неустойки  ;

- відмова кредитора від прийняття виконання  ;

- сплата відступного  ;

- одностороння відмова від виконання зобов'язань  ;

- в інших випадках припинення зобов'язань: зарахування, новація, неможливість виконання, прощення боргу, ліквідація юридичної особи й ін.).

Невиконання обов'язку виконати визначену роботу передбачає не вимогу про виконання в натурі, а виплату грошової компенсації за роботу або самого кредитора, або по його дорученню третім особам. 

І принцип належного виконання, і принцип реального виконання носять диспозитивний характер, оскільки норми ЦК допускають самостійність сторін договору у визначенні його правил (інших, чим встановлені законом). Так, у ст. 526 ЦК визначено, що насамперед сторони повинні керуватися умовами зобов’язань, визначеними ними, а також вимогами закону й інших правових актів.

Принцип економічності виконання зумовлює необхідність його виконання найбільш економічним для кредитора чином. Так товар може бути перевезений малою швидкістю (оптимальна розрахункова ціна транспортних витрат), підвищеною чи взагалі транспортною авіацією. Транспортні витрати включаються у ціну товару й при їх збільшені роблять нерентабельним його виробництво (реалізацію) і в кінцевому результаті ведуть до не конкурентоспроможності.

Принцип ділової співпраці та взаємодопомоги спонукає кожну із сторін зобов’язання сприяти іншій у виконанні нею свого обов’язку. Боржник вправі розраховувати на таке сприяння кредитором, що хоча й не входить у зміст зобов’язання та не передбачено законом чи договором але дозволяє йому найкращим і найбільш прийнятним чином його виконати.

Цей принцип має внутрішній прояв. Наприклад передоплата з боку  надає у розпорядження боржника додаткові кошти, що необхідні для фінансового супроводження виконання його обов’язку, використання доброякісної упаковки та тари – збереженню товарного виду продукцію, попереджує її втрату чи пошкодження. Це проявляється в задатку. Зовнішній бік дії принципу проявляться у інформаційному співробітництві: наданні даних про стан ринку, конкурентів, заплановані зміни у товарній номенклатурі, маркетинговій політиці тощо.

  Добросовісність  проявляється  у недопущенні зловживання своїми суб’єктивними правами, недопустимість існування кабальних відносин, людяність при відносинах меркантильного характеру, належне виконання юридичних обов’язків. Добросовісність презюмується у тих випадках коли набуваючи    права кредитор не знав і не міг знати про права інших осіб на  цей об’єкт. Презумпція добросовісності і вимога добросовісності слугує гарантією для охорони прав фізичних осіб.

Розумність зумовлює раціональність виконання зобов’язань, усвідомленість їх учинення і можливих правових наслідків, дотримання  певних меж. Розумним слід вважати таке виконання зобов’язання яке для особи що наділена нормальним, середнім рівнем інтелекту, знань і життєвого досвіду, дозволяє їй адекватно оцінювати проведене виконання. Розумність по суті характеризує інтелектуальні якості боржника при здійсненні юридично значимої дій.

Справедливість здебільше розглядається як оціночна моральна категорія коли відносини встановлюються відповідно до вимог права, заслуг та ролі особистості, загальних засад існування суспільства.

 Принцип стабільності зобов'язань виявляється у їх гарантованості  і полягає в наступному:

а) неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язання;

б) неприпустимість односторонньої зміни зобов'язання незалежно від того, чи встановлені права та обов'язки сторін законом, договором або односторонньою правомірною дією однієї з них.

Право на односторонню відмову від виконання зобов'язання чи зміна його умов (за винятком зобов'язань у господарській діяльності) може проводитись тільки у встановлених законом  випадках і формах.[41]

Не менш цікавою є проблема зміни зобов’язань. Е. Годеме виділим такі види зміни зобов’язань:

віднесених до сили зобов’язання;

віднесених до предмету чи до змісту зобов’язання[42];

віднесених до активного чи пасивного суб’єктів зобов’язання.

Принципи виконання зобов’язань проведені на загальному рівні у нормах про виконання зобов’язання, їх забезпечення та припинення, а також на рівні договірних та позадоговірних зобов’язань.

В системі принципів зобовязхального права слід виділити принципи договірного (контрактного) права. Вони передбачені Принципами контрактного права Європейського Союзу.

 

Суб'єкти виконання зобов'язань. 

Загальні положення

 

Виконання зобов’язання здебільшого фокусовано на його предметі, об’єкті та суб’єктах. Нерідко предмет і об’єкт виконання зобов’язання, особливо договірного змішується. Так під об’єктом виконання  в цивілістиці здебільше розуміють ті дії, котрі повинен учинити  боржник на користь кредитора або ті дії, які сторони зобов’язання повинні учинити одна на користь іншої.  Предметом зобов’язання є річ, робота чи послуга.  Так О.С. Йоффе підкреслював, що якщо  це зв’язано з передачею якого небудь майна то загальним поняттям предмета виконання охоплюється це майно[43]. Інші безпосередньо предметом виконання прямо називають ту річ, роботу або послугу які боржник повинен передати або учинити на користь кредитора[44], чи все те, з приводу чого боржник повинен учинити ті дії, які від нього вимагає кредитор[45]. 

Суб’єктом виконання зобов’язання є, перш за все, боржник та кредитор. Проте у подальшому в договірних зобов’язаннях вони персоніфікуються, що забезпечує символьність цивілістичних категорій та чітке уявлення фахівця, чи навіть пересічної людини, про правове становище такого суб’єкта. Наприклад, продавець – той, хто продає товари – передає їх у власність іншої особи (покупця) за гроші. Дарувальник – особа, яка безкоштовно передає речі  у власність іншої особи.

В залежності від  встановлених законом вимог щодо сторін зобов’язання  виявити ряд їх груп:

загально правові – для них потрібно лише наявність дієздатності, достатньої для вступу у такі зобов’язання і можливість мати за ними суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Так стороною у дрібному побутовому правочині (договорі) може бути й частково дієздатна особа.; 

спеціальні для яких потрібно мати спеціальний правовий статус: підприємницькі зобов’язання виникають лише за участі особливого суб’єкта права – зареєстрованого у встановленому порядку підприємця. Кредитором за кредитними договорами можуть бути комерційні банки, товариства взаємного кредитування та страхове компанії.

персоніфіковані – мають особливу кваліфікацію, допуски та можливість бути стороною в даному зобов’язанні. Так, брокер, що має разовий пропуск у певне біржове місце (яму) може стати стороною представницьких відносин лише на день дії пропуску та  певний вид біржових угод.

За   підставами їх виникнення можна виділити такі сторони зобов’язання:

договірні  – ті, що вступили у зобов’язання виключно на підставі договору як домовленості з іншою стороною;

правочинні – які стали стороною в зобов’язання на підстві учиненого правочину. Якщо спадкоємець учинив правичин з прийняття заповідального відказу, то в силу заповіту він зобов’язаний учинити на користь вигодонабувача певні дії зобов’язального характеру;

законні стають ними в силу безпосередньої вказівки закону;

судові – залучені до зобов’язання на підставі ухвали суду. Наприклад відповідно до ЗУ “Про друковані засоби масової інформації” відповідачами у справах про відшкодування моральної шкоди є засіб друкованої інформації та особа, що помістила в ньому публікацію, яка порушую недоторканність честі, гідності та ділової репутації. Якщо позивач звернеться тільки до ЗМІ то суд вправі за своєю ініціативою залучити до справи автора публікації.

Можна виділяти сторін зобов’язання за видом зобов’язань, сферою та іншими критеріями. Разом з тим є загальні критерії оцінки правового становища  сторін зобов’язання на яких й зупинимо свою увагу.

 Варто зауважити, що засоби стимулювання до виконання   зобов’язань боржника і реалізації прав кредитора – різні. Це пояснюється  загальними правилами здійснення цивільних прав: вільно, на власний розсуд (ст.12 ЦКУ).  В той же час для того необхідне хоча б сприяння зі сторони кредитора. Так, якщо обдарований не прийме дар то для нього правові наслідки задля яких учинив дарунок дарувальник не настане.

Активність боржника при виконання зобов’язання гарантується можливими негативними наслідками для нього (притягненням до цивільно-правової відповідальності), а в передбачених законом випадках примусом. Такий висновок знову є таки слідує із легального визначення зобов’язання, де підкреслюється що саме боржник повинен вчинити на користь кредитора певну дію (ст. 509 ЦКУ). Напроти до кредитора таких наслідків застосувати не можна й заставити його набути прав не можна. Так у наведеному вище випадку обдарований не може бути примушений до прийняття дарунку.

Саме боржник є носієм пасивного в забезпеченого відповідними правовими засобами виконання зобов’язання. Кредитор – активна сторона.  Проте якщо буквально тлумачити ст. 527 ЦКУ то ми повинні б прийти до висновку:

боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок. В той же час кредитору більш важливо не хто, а як буде виконано зобов’язання. Тому закон допускає заміну боржника на іншу особу, правонаступництво. Для зобов’язань особистого характеру (зв’язаних з особистістю боржника)  альтернатива не допускається. Це стосується договорів літературного та художнього замовлення, вважаємо модельного пошиття, ремонту, лікарняного обслуговування тощо. Обов’язок особистого виконання зобов’язання боржником або конкретною особою-працівником боржника може випливати із суті зобов’язання або домовленості. Таким чином особисте виконання зобов’язання боржником проводиться у випадках коли це:

безпосередньо вказано законом;

встановлено угодою сторін;

випливає із суті зобов’язань.

Відповідно до ч.2 ст. 527 ЦКУ  кожна із сторін у зобов’язанні має право вимагати доказів того, що обов’язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред’явлення такої вимоги. Доказовий бік виконання зобов’язання має правове значення:

для легалізації речей, які обмежені у цивільному обігу;

для забезпечення прав споживачів в разі передачі їх товару неналежної якості тощо;

для послідуючих реєстраційних процедур, наприклад реєстрації нерухомості. Так для реєстрації автомобіля у МРЕО необхідний документ, який свідчить про правомірність володіння автомобілем: договір купівлі-продажу, договір дарування, договір оренди, свідоцтво про спадкування, виграшне свідоцтво тощо;

для балансових проводок майна юридичних осіб;

для забезпечення безготівкових розрахунків;

для підтвердження легальності наявності даного майна наприклад  у суб’єктів торгівлі;

для мети митного оформлення товарів при зовнішньоекономічній торгівлі. Так відповідно до Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України[46] від 28 серпня 2003р. № 1375 для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України декларант повинен подати такі документи: угоду (контракт) на підставі якої здійснюється поставка товарів та додатки до неї; рахунок-фактуру (інвойс і банківські платіжні документи, рахунок-проформу а також інші платіжні та бухгалтерські документи; угоду про перевезення, транспортні та страхову документи;  рахунки про сплату наданих транспортно-експедиційних послуг; пакувальні листи; ліцензії на вивезення/ввезення товарів; сертифікат походження товару, сертифікат якості, сертифікат безпеки;

в інших передбачених законом випадках.

2. кредитор відповідно зобов’язаний прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлене договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.  Так відповідно до ст. 689 ЦКУ покупець зобов’язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.  Але в подальшому зобов’язальне право виходить із диспозитивності  якщо кредитор не прийме виконане він втрачає право на нього.  В ряді випадків кредитор повинен теж виконувати активні дії:

коли він є боржником за зустрічним зобов’язанням;

коли законом встановлено необхідність учинення ним активних дій (видання відповідного документу), чи учинення інших дій. Так згідно ч.2 ст. 527 ЦКУ покупець зобов’язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлене договором або актами цивільного законодавства. Часто це стосується персоніфікації суб’єкта, тобто сповіщення своєї фамілії, імені та по батькові;

коли настання прав зв’язується із необхідністю реєстрації чи самого правочину чи його об’єкта;

в інших випадках.

До суб’єктів зобов’язання відноситься й третя особа. Вона може бути на боці кредитора та на боці боржника і приймати участь в зобов’язанні в силу договору, одностороннього правочину, забезпечувального належне виконання зобов’язання його  способу.

 

3.2. Виконання зобов’язання третьою особою

 

 Як вже зазначалось виконання зобов’язання особисто боржником не зачіпає суттєвих інтересів кредитора   і не впливає на характер та якість виконання. Тому  домінуюче значення надається отриманню кредитором виконання, а від кого воно надійде суттєвого значення не має. Для цього призначений інститут передоручення виконання зобов’язання третій особі (ст.528 ЦКУ) відповідно до якої  виконання обов’язку може бути покладено боржником на третю особу, якщо з умов договору, вимог чинного законодавства або суті зобов’язання не випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто. При тому кредитор зобов’язаний прийняти виконання від третьої особи.

Передоручення виконання зобов’язання може мати місце у випадках, якщо:

воно передбачене встановленими правилами;

третя особа адміністративно підпорядкована боржнику;

 якщо третя особа зв’язана з боржником відповідним договором;

 якщо законодавством чи договором не встановлено заборони чи обмеження стосовно передоручення виконання.

В літературі поряд з терміном “передоручення” застосовується термін “переадресування”[47].  Між тим як ми вважаємо синонімічне їх застосування безпідставне. Переадресування може мати за наявності субординаційного зв’язку. Наприклад виконання зобов’язання перед кредитором покладається на конкретну філію, або в рамках об’єднання підприємств на інше підприємство, що не є стороною в договору але знаходиться в системі певного господарського утворення (об’єднання підприємств). Переадресування може мати місце стосовно державних підприємств.

Більш того при передорученні боржник все одно несе відповідальність за дії іншої особи. Так  відповідно до ч.2 ст.528 ЦКУ у разі невиконання або неналежного виконання обов’язку боржника іншою особою цей обов’язок боржник повинен виконати сам. Отже законодавець виходить з того, що відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання третьою особою все-таки несе сторона зобов’язання, за виключенням коли ця відповідальність покладена безпосередньо на виконавця. При переадресуванні його обов’язки та наявні права переходять до суб’єкта. Який вступає у зобов’язання на його стороні. 

   Відносини між третьою особою та боржником зумовлені підставою їх виникнення. В умовах ринкової економіки і альтернативи у забезпеченні потреб особистим якостям виконавця надається досить велике значення. Виходячи із диспозитивності цивільного права і диктату споживача при укладенні договору замовник може вимагати виконання його замовлення конкретною фізичною особою. Такі умови практикуються при ремонті складної техніки, зокрема автомобіля. Майстер знає особливості конкретного автомобіля між ним і замовником з часом складуються особливі довірчі відносини. Її наступна заміна може кваліфікуватися як неналежне виконання зобов’язання. Слід підкреслити, що такий напрям персоніфікації виконавця проводиться виключно в межах договірного права і поки що належним чином не забезпечено правовими засобами.

Досить цікаве правило міститься у ч.3 ст.528 ЦКУ інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника в разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до цієї іншої особи переходять права кредитора у зобов’язанні.

Як вже зазначалось при аналізі суб’єктного складу зобов’язань третя особа може виступати і на стороні кредитора, але за згоди останнього чи у тому разі коли це безпосередньо передбачено актами цивільного законодавства.

 

Заміна осіб у зобов’язаннях

 

Заміна осіб в зобов’язанні може бути спричинена як об’єктивними так і суб’єктивними причинами. Заміна осіб у зобов'язанні означає передачу прав кредитора та обов’язків боржника на іншу особу.

Заміна кредитора в порядку сингулярного (часткового) правонаступництва відбувається шляхом укладання кредитором договору з третьою особою на поступку належного кредитору права вимоги або безпосередньо  на підставі прямої вказівки закону. У силу закону поступка права вимоги може мати місце в випадках, передбачених законом:

- у результаті універсального правонаступництва (при реорганізації юридичної особи або спадковому правонаступництві);

- за рішенням суду про переведення прав кредитора на іншу особу, коли можливість такого переведення передбачена законом (наприклад, при реалізації одним із власників права переважної покупки, унаслідок чого він заступає на місце колишнього покупця);

- унаслідок виконання зобов'язання боржника його  поручителем або заставником, що не є боржником за цим зобов’язанням. Відповідно такий поручитель (заставник) займає на місце колишнього кредитора;

- при суброгації (переході прав) страховику прав кредитора до боржника, відповідальному за настання страхового випадку;

- в інших випадках, передбачених законом.

Заміна кредитора  в зобовязанні за договором називається цесією. Первісний кредитор, що передає своє право вимоги, називається цедентом, а приймаюча права вимоги особа (новий кредитор) — цесіонар.

В стародавньому римському праві діяло правило за яким зобовязання повинно було бути непорушним. Діяло правило: Non solet stipulation semel cui quaesita ad alium transpire nisi ad heredem (D.7.1.25.2) – Право вимоги, яке виникло один раз, звичайно не переходить до іншого, зо винятком переходу до спадкоємця. Таке правило власне про особистий характер зобовязання обмежувало розвиток економічних відносин і потребувало його зміни. Спочатку це проявилось в інституті заповідальної відмови. Проте римському праву було й право на переуступку, згідно якого кредитор зобов’язувався уступити визначені права вимоги незалежно від його волі на підставі закону (D.46.1.17) . По мірі того як в зобов’язаннях домінуюче місце займало майно виникла потреба урізноманітнити взаємовідносини їх сторін.

Однією з перших форм передачі прав кредитора іншим особам стала делегація (delegation) у тім числі й активна. Вона розглядалась як вид новації за якої одночасно із заміною зобовязання відбувається заміна активного його суб’єкта. Делегація стала першим кроком відчуження прав вимоги на підставі договору. Проте вона мала ряд недоліків, що спонукало до пошуку більш дієвих інститутів передачі прав кредитора третім особам.

Появився інститут процесуальних представників (procurator’a) який використовувався для заміни первісного кредитора новим через надання первісним кредитором mandatum agendі новому кредитору щодо звернення стягнення з боржника на свою користь.

В подальшому в результаті спроб поєднати всі позитивні риси делегації та процесуального представництва виникла цесія – передача вимог за угодою між старим і новим боржниками незалежно від наявності згоди боржника. Варто лиш було повідомити боржника про здійснення цесії. Первісний кредитор йменувався цементом, а новий – цесіонарієм. При тому використовувалась платна цесія, тобто продаж зобов’язальних прав вимоги (D.46.1.36.). У той же час були й обмеження цесії: уступку більш могутнім кредиторам, зоборону стягнення з боржника більшої за вартість купленої вимоги суми.

У подальшому інститут переходу прав кредитора до третіх осіб було розвинуто у Code Napoleon  (Французькому цивільному кодексі - ФЦК та Німецькому Цивільному уложенні - BGB). У першому уступка вимоги є договором за яким право вимоги переходить від кредитора (цедента) до нової особи (ценсіонарія). До того норми про цесія  в ФЦК містяться в титулі “Продаж”.

Крім договірного переходу прав кредитора тут врегульовано й перехід прав кредитора на підставі закону – суброгація[48] (ст.1249 ФЦК). Суброгвція має чотори випадки:

суброгація на користь того, хто як кредитор оплачує іншого кредитора, що має перед ним перевагу через його привілеї чи іпотеку;

набувач нерухомості, що застосовує ціну її придбання для оплати кредиторі, що мали іпотеку на цю нерухомість;

суброгація на користь одного із спів боржників чи спільних поручителів, що виконали зобовязання по оплаті за інших;

суброгація на користь спадкоємця, який прийняв спадщину за умови складання опису і сплати зі своїх коштів боргів спадкодавця.

В BGB є норми про захист інтересів сумлінного боржника, який не знав про уступку вимоги (ст. 407) та інші досить цікаві норми.

Варто зазначити, що в доктрині цивільного права зміна осіб в зобов’язанні кваліфікується як трансформація зобов’язання[49] перенесення зобов’язань[50], зміна осіб в зобов’язаннях[51], заміна сторін тощо.

Цесія здійснюється право чином для передання цедентом за правонаступництвом  цесіонару прав вимог за зобов’язанням. Вона може бути оплатною та безоплатною. Зазвичай згода боржника на уступку права вимоги не потрібна. Якщо ж особистість кредитора має істотне значення для боржника, то тоді така згода необхідна (п. 2 ст. 388 ГК). (Наприклад, комітент, що дав комісійне доручення комісіонеру і зобов'язався сплатити йому за це винагороду, вправі обмовити, що без його згоди комісіонер не може передавати іншим особам не тільки комісійне доручення, але і право одержати винагороду. При передачі іменної облігації новому власнику необхідно одержати згоду боржника.

Кредитор зобов'язаний письмово повідомити боржника про перехід його прав до іншої особи.  Це є гарантією належного виконання зобов’язання на користь цесіонарія. При відсутності такого повідомлення новий кредитор несе ризик несприятливих наслідків. У цьому випадку виконання зобов'язання первісному кредитору визнається виконанням належній особі.

 Ще раз важливо підкреслити, що  ті права, які нерозривно зв'язані з особистістю кредитора, не можуть бути передані третім особам (аліменти, платежі з відшкодування шкоди, завданої пошкодженням здорові, тощо).

При поступці вимоги змін в обсязі прав і обов’язків сторін не відбувається.

Варто зауважити принциповий момент, який полягає у тому, що поступка права вимоги повинна бути зроблена у визначеній формі, установленої для здійснення правочину, за яким ці права поступаються.  

1. Поступка вимоги, заснованого на правочині,  учиненому в   письмовій чи нотаріальній формі, повинна бути  також учинена у відповідній письмовій формі.

2. Поступка вимоги за правочином, який вимагає державної реєстрації, повинна бути зареєстрована в встановленному для реєстрації цієї угоди порядку.

3. Поступка вимоги по ордерному цінному папері відбувається шляхом індосаменту на цьому цінному папері відповідно встановлених вимог.

4. Поступка вимоги з усної угоди (це в основному дрібні побутові угоди) може бути зроблена в усній формі.

Кредитор, що вибуває з зобов'язання, повинен передати новому кредитору всі документи, що засвідчують право вимоги, і сповістити інші зведення, що мають значення для здійснення вимог.

Цедент несе відповідальність за недійсність переданої вимоги. Проте він не буде відповідати, якщо передав дійсну вимогу, але в силу невиконання зобов'язання боржником новий кредитор не може реалізувати своє право. Виключенням є прийняття на себе цедентом поруки за боржника перед новим кредитором.

Випадки зміни боржника в зобов'язанні можливі, якщо зобов’язання  не носять строго особистого характеру:

1. Універсальне правонаступництво за якого до правонаступника переходять у повному обсязі всі суб’єктивні права та юридичні обов’язки.  Проте кредитор при  такому правонаступництві має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, розірвання зобов'язання і відшкодування збитків. Так, якщо внаслідок особливих відносин з попереднім боржником банком йому було надано негарантований кредит то банк вправі вимагати від правонаступника гарантій повернення кредиту.

2. Переведення боргу (делегація) передбачає заміну особи на боці боржника. Заміна боржника здійснюється тільки за згодою кредитора (ст. 520 ЦК України). Якщо такої згоди нема, то переведення боргу неможливо, а якщо це відбулося то такий правочин визнається недійсним. Така заміна також відбувається на основі право чину. Крім того,  переведення боргу не повинно суперечити вимогам закону. Таке протиріччя буде мати місце, якщо новий боржник не має чи не набув спеціальної дієздатності, зокрема за ліцензією, для здійснення необхідної  для виконання переданого йому боргу діяльності.

За загальним правилом борг переходить до нового боржника в повному обсязі. Однак такі способи забезпечення його виконання застава і порука при цьому припиняються, якщо заставник і поручитель спеціально не дали згоди відповідати за нового боржника. Неустойка й умова про задаток по переданому боргу свою дію зберігають.

При делегації як і при цесії новий боржник має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником (ст.522 ЦК)

 І при поступці вимоги, і при переведенні боргу новий боржник вправі висувати проти кредитора ті заперечення, що мав до кредитора первісний боржник.

 На кінець слід зауважити, що у взаємних зобов'язаннях відбувається одночасно і передача права вимоги, і переведення боргу. У таких випадках необхідно виконання умов, що відносяться як до поступки права вимоги, так і до переведення боргу.

 

3.4. Особливість виконання зобов’язань при   множинності осіб 

 Як ми уже відзначали у загальних положеннях про суб’єкти зобов’язань сторони в зобов'язанні (кредитор і боржник) можуть бути представлені одночасно декількома особами (ч. 2 ст. 510 ЦКУ). Це безумовно впливає на виконання зобов’язань в залежності від того яка множинність (активна, пасивна чи змішана) і який вид зобов'язань (часткові, солідарні чи субсидіарні).

 Нагадаємо, що активна множинність має місце у випадку, якщо на стороні кредитора бере участь декілька осіб стосовно представленого лише однією особою боржника. Така множинність характеризується тим, що всі співкредитори права мають право вимагати від боржника виконання його зобов’язання. Навпроти, пасивна множинність означає одночасну на одним предметом наявність декількох співборжників при одному кредиторі. У цьому випадку кредитор вправі вимагати виконання від усіх співборжників, що беруть участь у зобов'язанні.

При участі в зобов’язанні одночасно декількох співборжників і співкредиторів має місце змішана множинність. Наприклад, якщо декілька спадкоємців продали отриману ними в спадщину квартиру чи будинок подружжю, то виникла множинність осіб  обох сторін договору купівлі-продажу житла. Отже всі співпродавці мають право на визначену спадковим зобов’язанням частку від вирученої від продажу суми, а подружжя сплачують суму відповідно до правил спільного подружнього майна чи укладеного між подружжям договору. 

У залежності від обсягу   належних кожному  співкредитору  праві вимог, та зобов’язань кожного із співборжника  в зобов'язаннях із множинністю суб'єктів слід розрізняти дольові, солідарні та субсидіарні вимоги і зобов’язання.

 Так при активній множинності в частковому зобов'язанні кожний із співкредиторів зобов'язання вправі вимагати від боржника  виконання його обов’язку тільки в межах належної йому частки (долі).

При пасивній множинності в частковому зобов'язанні кожний із співборжників зобов'язаний виконати зобов'язання лише у визначеній для нього частці (долі).

При змішаній множинності в частковому зобов'язанні кожний із співкредиторів може вимагати виконання зобов'язання в визначеній частці від кожного з співборжників, а кожний із співборжників зобов’язаний  виконати зобов'язання тільки в тій частці, що приходиться на нього.

При активній множинності в солідарному зобов'язанні[52] кожен із співкредиторів вправі вимагати від боржника виконання  на його користь зобов’язання повному обсязі. За таких умов боржник, що виконав зобов'язання в повному обсязі одному із солідарних співкредиторів, вважається таким, що виконав зобов’язання належним чином. Інші співкредитори вправі звертатися для одержання своєї частини виконання до співкредитора, що прийняв виконання від боржника у повному обсязі.  Тож співкредитор, який отримав повне виконання стає боржником інших співкредиторів. Наприклад, при здачі в оренду належної на праві спільної власності квартири кожен із співвласників вправі вимагати від орендаря сплати всієї суми орендної плати.

 При пасивній множинності в солідарному зобов'язанні кредитор вправі вимагати виконання від кожного із співборжників у повному обсязі  окремо або від одного із співборжників. Кредитор, що не одержав повного задоволення від одного із солідарних співборжників, має право вимагати недоотримане від інших солідарних співборжників. Якщо хтось із солідарних співборжників повністю виконав все зобов’язання перед кредитором то воно припиняється. Той із співборжників, хто виконав зобов’язання в повному обсязі право регресної (зворотної) вимоги до інших співборжників у рівних частках. Так, солідарний обов’язок  виникає при спільному заподіянні шкоди декількома особами, наприклад в результаті побоїв. Проте якщо такі співборжники повинні були по різному усвідомлювати значення своїх  дій що призводить до необхідності врахування їх вини. З урахуванням наведеного зобов’язання буде по суті дольовим.

 Це має практичне значення при групових правопорушеннях, зокрема злочинах.  При тому законодавством встановлено договірний  та судовий порядки визначення розміру заподіяної шкоди декількома малолітніми особами (ст. 1181 ЦКУ) декількома неповнолітніми особами (ст.1182 ЦКУ). Очевидно такі ж правила повинні застосовуватися і при спільному завданні шкоди діяннями повнолітніх, неповнолітніх і малолітніх[53]. Так при заподіянні майнової шкоди діяннями тринадцятилітнього, п’ятнадцятилітнього та дев’ятнадцятилітнього правопорушника суд повинен врахувати можливість усвідомлення кожним з них своїх діянь. За таких умов буде визначена доля кожного із співпричинителя шкоди і відповідна доля у її відшкодуванні. Такий підхід проведено у п.3 Постанови №6 Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. “Про судову практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”.

Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, поки зобов'язання не виконане цілком.

При змішаній множинності в солідарному зобов'язанні кожен із співкредиторів вправі вимагати від кожного із співборжників виконання  в повному обсязі.

Субсидіарні зобов'язання бувають тільки при пасивної множинності. Субсидіарний боржник виконує зобов'язання тільки в тій частині, що не виконана основним боржником. Субсидіарні зобов'язання виникають на підставі закону  та і з договору. Так, субсидіарною може бути відповідальність поручителя, якщо це передбачено законом або договором (ст.553 ЦКУ); материнського підприємства у випадку банкрутства дочірнього з вини материнського; членів виробничого кооперативу. і ін.

До субсидіарної відповідальності притягуються батьки чи піклувальники при заподіянні шкоди неповнолітнім і відсутності у нього майна, заробітку чи доходу для її відшкодування (ч.2 ст. 1179 ЦКУ). При тому важливо підкреслити що батьки відповідають за власну вину, що виразилась у неналежному вихованні та наглядом за своїм підлітком.

Субсидіарний боржник, що виконав зобов'язання за основного боржника, як правило, не має регресної вимоги до основного боржника.

 

Передоручення і переадресування виконання

 

В силу принципу належного виконання зобов'язання воно повинне бути здійснене належному кредитору. Однак це правило знає виключення, і зокрема у випадку передоручення і переадресування виконання.

Передоручення виконання означає, що боржник поклав учинення   передбачених зобов'язанням дій на третю особу. При цьому третя особа не стає стороною в зобов'язанні. Боржник не вибуває з зобов'язання і відповідає перед кредитором за його виконання.  Кредитор не вправі відмовитися від виконання, запропонованого за боржника третьою особою, крім випадків, коли з закону, інших правових актів, чи умов суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника особисто виконати зобов'язання.   Як ми вже зазначали в зобов’язаннях особистого характеру боржник не може передоручити виконання зобов’язання іншій особі, наприклад запрошений на основі договору на участь у спектаклі чи іншому шоу виконавець не може передоручити виконання за себе  іншому виконавцю.

 Якщо відбувається передоручення то третя особа повинна бути проінформована про умови і зміст зобов'язання, що ним має бути виконане.

Іноді третя особа може безпосередньо запропонувати кредитору виконання за своєю ініціативою. Тому можуть слугувати причини об’єктивного (втрата майна) та суб’єктивного характеру (загроза занапастити фамілію (родину), отримати дурну репутацію). Так, якщо третя особа  побоюється втратити свої права на майно боржника (право застави, оренди) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно, вона  вправі без згоди боржника, і навіть не сповіщаючи його про це,   за свій рахунок задовольнити вимогу кредитора. У цьому випадку на третю особу переходять усі права кредитора за зобов'язанням, тобто вона посідає  місце сторони у  зобов'язанні.

Такий правовий інститут слугує охороні інтересів здебільшого майнового характеру, є досить дійовим інструментом проти зловживання правом, наприклад при намаганні боржника реалізувати за безцінь майно та в тому випадку коли складно доказати кабальність учиненого правочину. 

 Не менш цікавим і інститут переадресування виконання зобов’язань. Переадресування виконання означає, що боржник має право виконати зобов'язання або кредитору, або іншій особі яка безпосередньо вказана кредитором. Наприклад  наперед чи у ході виконання зобов’язання  встановити для боржника обов’язок виконати зобов’язання іншій особі, наприклад за відсутності чоловіка борг віддати дружині. Закон надає боржнику право вимагати пред'явлення доказів того, що переадресування виконання приймається самим кредитором уповноваженою ним на це особою.

Особливим, заснованим на законі випадком  переадресування виконання є виконання зобов’язання внесення боргу в депозит нотаріуса (ст. 537 ЦКУ). Так, боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі:

1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання;

2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;

3) відсутності представника недієздатного кредитора.

   Уже сам нотаріус повідомляє кредитора у порядку, встановленому законом, про внесення боргу у депозит. Кредитор сам у встановленому нотаріальним законодавством порядку реалізовує своє право на отримання із депозиту нотаріуса внесеної суми. Для цього ця сума знаходиться доти доки боржник це право не реалізує. Іншими словами право кредитора на отримання грошей з депозиту нотаріуса є безстроковим на кшталт зобов’язання банку у будь-який час повернути грошовий вклад.

 

Зустрічне виконання зобов'язання

 

Більшість зобов’язань  у цивільному праві є синалагматичним де  їх сторони одночасно є кредитором за одним предметом виконання та боржником за зустрічним. Відповідно до ст. 540 ЦКУ виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Це носить диспозитивний характер, і при її застосуванні в кожнім конкретному випадку необхідно враховувати умови договору, а також спеціальні норми законодавства, віддаючи їм перевагу.

        Виходячи із принципу співпраці сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У такому разі кредитор має час для реалізації свого інтересу за рахунок альтернативних джерел, наприклад придбати йому необхідне у іншої особи. Тим самим зменшуються збиток кредитора внаслідок прийняття запобіжних заходів.

       У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

       Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснене однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.  При тому необхідно, мати на увазі, що при безпідставному використанні стороною її права призупинити зустрічне виконання вона зобов'язана буде відшкодувати іншій стороні заподіяні цим збитки.

   

  4. Предмет виконання зобов'язання

 

4.1. Загальні правила про предмет виконання зобов’язань

Предмет зобов’язання відноситься до його суттєвих умов. Предметом виконання зобов'язання називають ту річ, чи роботу послугу, що у силу зобов'язання боржник зобов'язаний відповідно передати, чи виконати (надати) кредитору. Іншими словами предметом зобов’язання є те, стосовно чого боржник зобов’язаний виконати дію; річ, робота, послуга чи грошова сума[54].

Предмет зобов’язання може бути один (певна річ), складовим (майно), змішаним (одночасно річ та робота чи послуга). Здебільше предметом виконання зобов’язання є саме річ. Стосовно неї можуть бути встановлені певні вимоги: імперативні на рівні стандартів, правил, технічних умов тощо чи диспозитивні – домовленістю сторін. За загальним правилом вимоги до предмету виконання зобов’язань  визначаються умовами договору, вимогами закону, а при їх відсутності — відповідно до звичайно пропонованих вимог (предмет повинний бути придатний для використання відповідно до свого  призначення).

Чинним законодавством визначені особливості в предметі виконання грошових, альтернативних і факультативних зобов'язань. Це стосується тих випадків коли є  декілька предметів виконання у одному зобов’язанні стосовно чого й встановлені спеціальні правила. Так у альтернативному зобов’язанні є два та більше предметів виконання. Реалізація боржник будь-якого з них є належним виконання  такого зобов’язання.  

  У відповідності зі ст. 539 ЦКУ боржник має право вибору предметів зобов'язання, якщо інше не встановлене договором. Актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту. Слід підкреслити, що боржник вправі саме вибрати інший предмет зобов'язання, а не ухилитися від цього вибору та виконання зобов’язання. Зробити вибір і виконати зобов'язання він зобов'язаний у будь-якому випадку. У ряді випадків  умовами зобов’язання може бути передбачене право кредитора вимагати учинення якого-небудь з декількох дій. Наприклад, при виграші у лотерею речового призу управоможена   особа вправі одержати цю річ або її вартість. У випадку продажу товару неналежної якості або неналежного виконання робіт кредитор вправі вимагати вибору інших варіантів виконання зобов'язання (ст. 17, 29, 30 ЗУ «Про захист прав споживачів»).

При загибелі предмета виконання в альтернативному зобов’язанні до здійснення вибору предмету виконання можливість виконання залежить від вибору кредитора. Якщо вибір обмежиться тим предметом, який залишився то зобов’язання повинне бути виконане стосовно нього. Навпроти, якщо кредитор вимагатиме предмет, що загинув, що саме по собі є нонсенс, то зобов’язання припиняється неможливістю його виконання (ст.607 ЦКУ).

Факультативними називаються зобов'язання, у яких мається тільки один предмет виконання, і боржник вправі (але не зобов'язаний) замінити його іншим, заздалегідь обговореним предметом. Якщо предмет заміни основного зобов'язання погоджено заздалегідь, то згода кредитора на його заміну у подальшому не потрібна.

Заміна основного предмета факультативним являє собою однобічний правочин боржника. Загибель предмета тягне припинення факультативного зобов'язання.

З предметом виконання зобов’язання зв’язана оцінка проведеного виконання зобов’язання, зокрема стосовно якості предмета. Відповідно до ст. 12 ЗУ “Про захист прав споживачів” споживач вправі вимагати від продавця (виробника, виконавця) щоб якість придбаного ним товару відповідала вимогам  нормативних документів, а також інформації про товар. Вимоги щодо якості предмету виконання визначаються:

нормативною документацією, зокрема стандартами, технічними умовами, зразками. Вони є імперативними при підприємницькій діяльності. Втім окремими правилами допускається торгівля некондиційними товарами;

домовленістю сторін. Це допустимо у побутових умовах;

суттю зобов’язання;

звичаями ділового обороту.

 

Предмет виконання грошових зобов'язань

 

Валюта виконання грошових зобов’язань має самостійне і підпорядковане іншим умовам виконання зобов’язань значення. Це зв’язано з особливістю грошей як предмету виконання. Вони можуть мати самостійне значення при кредитуванні, позиці, а можуть бути предметом зустрічного виконання у оплатних зобов’язаннях.

Відповідно до ст. 533 ЦКУ грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Тим самим підкреслюється національних інтерес у проведенні кредитно-грошової політики. Проте європейський вектор інтеграції України не виключає у подальшому застосування загальної євровалюти  - ЄВРО.

Ми виходимо із гуманізації валютної політики держави та особливості потреб ринкової економіки. У зв’язку з тим встановлені відхилення від принципу застосування для розрахунків національної грошової одиниці.

              Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

       Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.  При тому варто відмітити суттєву лібералізацію валютної політики держави і допустимість використання валюти у внутрішньому обігу. Таке використання допустиме у таких випадках:

продаж у встановленому порядку валюти фізичним та юридичним особам;

вивезення фізичними особами у встановленому митним законодавством порядку та розмірах валюти при виїзді  у зарубіжні приватні поїздки, відрядження  чи на постійне місце проживання;

розрахунки у разі покупки товарів у примитних магазинах;

розрахунки за товари та послуги із суб’єктами, які мають право на проведення таких розрахунків. Наприклад Консульські відділи іноземних держав в Україні за надані послуги фізичним та юридичним особам мають право приймати оплату у  валюті своєї держави або іншій твердій валюті;

відкриття валютних рахунків у банківських установах;

у інших випадках якщо чинним законодавством не встановлено спеціальної заборони.

Крім цього фізичні особи можуть у встановленому порядку придбати монетарні метали та коштовне каміння, реалізовувати їх та вироби з них або лом.

Для попередження негативних наслідків інфляції та інших економічних детермінантів платіжної політики, розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян тощо чинне законодавство як засіб соціальних та  зокрема правових гаранті містить спеціальні механізми. Так, відповідно до ст. 535 ЦКУ у разі збільшення встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян сума, що виплачується за грошовим зобов'язанням фізичній особі (на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, за договором довічного утримання (догляду) та в інших випадках, встановлених договором або законом), пропорційно збільшується. Тож для фізичної особи, яка отримує грошові суми на своє утримання  така сума пропорційно збільшується зі збільшенням мінімального розміру  неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

        Якщо внаслідок виплати збільшеної суми сторона, яка зобов'язана проводити ці виплати, втрачає вигоди, на одержання яких вона могла розраховувати при укладенні договору, на вимогу цієї сторони договір може бути розірваний за рішенням суду.

У договорах між юридичними особами або взагалі в підприємницьких договорах може (ми рекомендуємо) бути встановлено умова про врахування розміру інфляції. Це дозволить мінімізувати грошові втрати внаслідок інфляційних процесів.   

Грошові зобов'язання, як правило, містять у собі умови про сплату відсотків, що випливає із економічної суті грошей. Тож відповідно до  за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Іншими словами якщо зобов'язання не виконується добровільно і в кредитора виникають витрати з отримання виконання це тягне збільшення суми, що додається до грошового боргу.

          За загальним правилом розмір процентів за користування чужими грішми встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Виконання грошових зобов’язань ускладнюється при їх неостаточності та настанні одночасного  виконання грошових зобов’язань для декількох кредиторів. Тож відповідно до ст. 534 ЦКУ при недостатності  суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

 

5. Спосіб, місце і строк виконання зобов'язання

 

 Спосіб виконання зобов'язання  має важливе значення і характеризує дії чи бездіяльність сторін зобов’язання. Порядок здійснення боржником дій по виконанню зобов’язання  прийнято йменувати способом його виконання.  Він зумовлений видом та характером самого зобов’язання. Так взаємні зобов’язання здебільше виконуються одноразово ( при роздрібній купівлі-продажу передача товару та сплата за нього відповідної ціни синхронізовані і відбуваються майже одночасно.  За загальним правилом зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов  зобов'язання і вимог  закону, інших правових актів, а при відсутності таких умов і вимог — відповідно до звичаїв ділового чи обороту іншими звичайно пропонованими вимогами (ст. 526 ЦКУ).

Такий спосіб виконання є нормальним і забезпечений спеціальними гарантіями, зокрема неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язання,  односторонньої зміни його умов. Але вони все-таки можливі,  якщо це встановлене законом у спеціальних випадках, наприклад, істотного порушення іншою стороною умов договору, а також у випадку істотної зміни обставин  укладення договору. Зміна зобов'язання правомірно у випадку поступки вимоги. Для підприємницьких договорів це можливо також у випадках, передбачених договором. Такий односторонній відступ від зобов'язань  допускається при затримці зустрічного виконання та прострочці виконання.

Якщо сторони не визначили спосіб виконання зобов'язання в договорі, то  це здійснюється відповідні вказівок закону.

Так, у відповідності зі ст.529 ЦКУ кредитор вправі не приймати виконання частинами, якщо інше не  встановлене договором. Актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаї ділового обороту. Так, при будівництві великих об'єктів, при постачаннях великих партій масових товарів і великогабаритного устаткування, що не можуть бути відвантажені кредитору одночасно.

 За загальним правилом спосіб виконання зобов’язання передбачає учинення боржником дій на користь кредитора. Проте  належним врученням речі, яка відчужується без обов'язку її особистої доставки кредитору, є здача її перевізнику для відправлення набувачу або організації зв'язку для пересилання набувачу права власності на неї (ч.2 ст. 334 ЦКУ).

Як ми вже зазначали закон передбачає особливості з  виконання грошових зобов'язань (у депозит нотаріуса) і зобов’язань з передачі цінних паперів.   

Строк виконання зобов'язання визначається законом, угодою сторін або його сутністю. Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦКУ  якщо у зобов’язання встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).  При тому зобов’язання, строк виконання якого визначено  вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Така вказівка закону дає підставу для виділення зобов'язань з визначеним терміном виконання і зобов'язання, у яких термін визначений моментом пред’явлення вимоги. Зобов'язання, що  передбачають  або дозволяють установити день його виконання чи період часу, протягом якого воно повинно бути виконано, відносяться до зобов’язань з визначеним терміном виконання. Таке зобов'язання повинне бути виконане в день, зазначений у зобов'язанні, або в будь-який момент у межах визначеного терміну.

У випадку, коли зобов'язання не передбачає термін його виконання і не містить умов, що дозволяють визначити цей термін, то воно повинно бути виконане в розумний строк після виникнення зобов'язання. Під розумним терміном мається на увазі строк, який звичайно необхідний для здійснення передбачених зобов'язанням дій.

Зобов'язання, термін виконання яких визначений моментом  пред’явлення вимоги, підлягають виконанню протягом семи днів після пред’явлення кредитором відповідного вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випиває із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст. 530 ЦКУ).  Вказаний семиденний термін застосовується і при невиконанні зобов'язання в розумний термін.

Можливі вимоги, по яких виконання повинне бути про-переведене негайно (наприклад, при пред'явленні вкладником вимоги про видачу  банківського вкладу).

Для виконання зобов'язання іноді важливо і дотримання проміжних строків, наприклад у договорі поставки. За порушення проміжних термінів можуть встановлені майнові санкції у виді неустойки.

 Доволі цікавим є можливість дострокового виконання зобов’язання.  Відповідно до ст. 531 ЦКУ  боржник має право виконати свій обов’язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

 Отже дострокове виконання зобов'язання є правом боржника. Проте така позиція є неоднозначною. У господарських зобов’язання дострокове зобов’язання може бути виконане лише за згоди кредитора. Справа у тому, що таке право може призвести до виникнення у нього додаткових витрат, наприклад на зберігання майна.  Отже тут  потрібна згода кредитора.

У ряді випадків дострокового виконання зобов'язання вправі по-вимагати кредитор. Це допускається при ліквідації юридичної особи — боржника,  при порушенні прав заставоутримувача у відношенні застави.

Деякі зобов'язання в силу звичаїв ділового   обороту  або їх сутності повинні здійснюватися негайно за вимогою кредитора (наприклад, збереження до вимоги, операції за грошовими рахунками тощо).

 Невиконання зобов'язання у встановлений термін йменується  його простроченням. Прострочення може допустити як боржник, так і кредитор. Прострочення боржника тягне обов'язок відшкодувати кредитору збитки. Кредитор може, при прострочці виконання, узагалі відмовитися від договору і вимагати відшкодування спричинених цим збитків. Відмова від простроченого боржником виконання зобов’язання  зв’язана із втратою кредитором для нього інтересу. Так, якщо за договором побутового замовлення виконавець прострочив його виконання (не пошив вчасно одяг, який має сезонне значення) то замовник має право відмовитися від прийняття простроченого виконання.

Якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочки кредитора, то боржник не вважається прострочившим. Прострочення кредитора виникає у тому разі якщо кредитор відмовився прийняти запропоноване боржником виконання або не виконав зустрічний обов'язок, внаслідок чого боржник не міг виконати зобов’язання.

Кредитор вважається таким, що прострочив також у випадку його відмови повернути борговий документ або видати розписку в підтвердження виконання зобов'язання боржником.  Кредитор, що прострочив, також зобов'язаний відшкодувати спричинені прострочкою збитки боржника. Відсотки по грошових зобов'язаннях за період прострочення кредитора не нараховуються.

    Місце виконання зобов'язання  є одним із найбільш важливих умов при виконання зобов’язання. Більш того, воно є улюбленим питанням у викладачів для контролю  його знання студентами. На кінець воно має безпосереднє практичне значення і впливає на накладні витрати при переміщенні матеріальних цінностей (товарних операціях).

Як правило, місце виконання зобов'язання визначається в самому зобов'язанні або випливає з його сутності. Якщо при укладенні договору сторони не визначили місце його виконання, то застосовуються правила, установлені ст. 532 ЦКУ. За нею місцем виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо є місце виконання зобов’язання у договорі не встановлене, то виконання проводиться:

за зобов’язаннями  про передання нерухомого майна – за місцезнаходженням цього майна;

за зобов’язаннями про передання чи товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові;

за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;

за грошовими зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання[55]. Якщо ж кредитор на момент виконання зобов'язання місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов’язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов’язаних із зміною місця виконання;

за іншими зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

 При тому зобов’язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлене актами цивільного законодавства, або випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту. Так за кредитною карткою можна отримати гроші у будь-якому банкоматі, якщо від кореспондується з банком, що видав таку кредитну, розрахункову чи іншу пластикову картку.

 

         

Контрольні питання:

Поняття виконання зобов’язання.

Принципи виконання зобов’язання.

Особливість принципу реального виконання зобов’язань.

Предмет виконання зобов’язання.

Строк виконання зобов’язання.

Спосіб виконання зобов’язання.

Особливість виконання грошових зобов’язань.

Місце виконання зобов’язання.