План

Поняття цивільного правопорушення

Поняття цивільно-правової відповідальності та огляд робіт з проблематики.

Функції цивільно-правової відповідальності

Форми і види цивільно-правової відповідальності.

Звільнення від цивільно-правової відповідальності.

Зміна розміру цивільно-правової відповідальності.

Об'єкти майнової відповідальності.

 

загрузка...

 Нормативні акти: ЦК України, ГК України,   ЦК РФ, ЗУ “Про захист прав споживачів”,  ЗУ “Про заставу”,  ЗУ “Про іпотеку”,  ЗУ 2Про надзвичайні ситуації”, Постанова КМУ “Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій” від 15 липня 1998р., Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс», Цивільний кодекс України: Коментар. –Х.: Одісей, 2003. 856с.  

Література:  Басин Ю.Г. Об ответственности за нарушение коммерческого обязательства по законодательству республики Казахстан// Проблемы современного гражданского права. М. Городец. 2000, с. 192-200., Богданова Е.Е. Субсидиарная ответственность. Проблемы теории и практики. М.: «Приор-издат», 112с., Брагинский М. И. Общее учение о хозяйственных договорах. Минск, 1967., Братусь С. Н. Юридическая  ответственность и  законность. М., 1976., Головатий С., Довгерт А., Підопригора О. та інші. Передмова до проекту Цивільного кодексу України // Українське право. 1996. Число 2 (Спецвипуск). –С.16-19. Зобов’язальне право/За ред. проф. О.В.Дзери. К., Юрінком Інтер. 1999. 980с.,  Йоффе О.С. Обязательственное право. М.. Юрид. лит. 1975., Кодифікація приватного (цивільного права) України. /За ред. проф. А.Довгерта. –К.: Юринком Інтер. 2000. –292с., Комаров А. С. Ответственность в коммерческом обороте. М., 1991., Розенберг М. Г.  Ответственность за неисполнение денежного обязательства. М., 1995.; Сібільов М. Структура та основний зміст загальних положень про зобов’язання у проекті нового Цивільного кодексу України //Українське право. 1997. Число 1.-С.71-77, Шимон С.І. Цивільно-правові способи захисту конституційних прав людини //Конституція України – основа подальшого розвитку законодавства.

 Алексеев С.С. Проблемы теории права. Т. 1. М., 1972.   Гражданское право: Учебник. Ч. I / Под ред. А.П. Сергеева и Ю.К. Толстого. М., 1996. Гражданское право: Учебник. Т. 1 / Отв. ред. Е. А. Суханов. М • БЕК, 2000,  Гражданское право Украины. Ч.1. Под ред. проф. А.А. Пушкина доц. В.М. Самойленко Х,: 1996. 440с.,   Цивільне право України. Частина перша. [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /Ч.Н. Азімов, М.М. Сібільов, В.І. Борисова та ін.] – Х., 2000. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с., Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера (кер. авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. –2-е вид., допов. і перероб.  - К., Юрінком Інтер, - Кн.1 2004, 736с., Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін. Цивільне і сімейне право України: Навчально-практичний посібник. Видання друге, перероблене і доповнене /За ред. Є.О.Харитонова, А.І.Дрішлюка. –Х: ТОВ “Одісей”, 2003, -640с., Цивільне право України: Підручник. У 2 т. /Борисова В.І (кер. авт. кол), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. Ред. В.І.Борисової, І.В.Спасибо-Фатеєвої, В.Л.Яроцького. К., Юрінком Інтер, 2004. Т.2. -552с.

Ключова термінологія: порушення зобов’язання, відповідальність, про строчка, санкція, неустойка,  збиток, шкода, вина, причинний зв’язок, форс-мажор, казус. 

 

Поняття цивільного правопорушення

 

Притягнення особи до цивільної чи іншої відповідальності є крайнім засобом впливу на правопорушника. Коли поведінка особи порушує приписи законодавства чи особа не виконує юридичний обов’язок, що виник за інших підстав говорять, що особа вчинила правопорушення. За загальним правилом наслідком правопорушення є відповідальність щодо особи, що вчинила правопорушення, чи особи, яка відповідала за її дії (батьки, піклувальники тощо). Отже цивільно-правова відповідальність є ретроспективною, тобто вона настає за вже скоєне правопорушення.

Визначальним для притягнення особи до відповідальності є наявність правопорушення. Цивільне правопорушення – різновид правопорушення, яке йде врозріз з  призначенням виконання юридичного обов’язку та зокрема приписами цивільного законодавства. Це правопорушення посягає на майнові та особисті немайнові права осіб і має свої ознаки та свій склад. Серед  загальних ознак будь-якого правопорушення у тім числі й цивільного визначають:

Небезпечність – порушується встановлений цивільний правопорядок, дестабілізуються нормальні  людські чи економічні відносини, що призводить до локальних та загальних наслідків. Для цивільної небезпечності визначальними є  саме наслідки локального характеру – порушені права та правомірні інтереси фізичних та юридичних осіб (неможливість отримувати кошти для існування, втрата довіри тощо). Загальні наслідки – порушення екологічної рівноваги внаслідок бездумної вирубки лісу, територія стала непридатною для проживання чи сільськогосподарського виробництва.

Шкідливість – завдається шкода охоронюваним нормами цивільного права суб’єктивним правам і законним інтересам кредитора. Шкідливість розкривається через категорію майновий збиток та моральна шкода.

Винність – відношення до самого правопорушення та його наслідків.

Караність – обов’язок перетерпівати негативні наслідки, що передбачені санкцією цивільно-правової норми, зокрема відшкодувати завданий збиток чи причинену шкоду.

Цивільно-правове порушення має специфічний склад (corpus delikti civile). До елементів цивільно-правопорушення відноситься:

протиправність діяння боржника.

Тобто поведінка боржника має порушувати приписи законодавства так і умови договору. Наприклад, якщо за договором займу термін сплати певної грошової суми спливає 5 січня, то несплата цієї суми 4 січня є правомірною поведінкою, тому що термін сплати боргу ще не настав, отже не порушуються приписи цивільного законодавства. Несплата вказаної суми 6 січня є правопорушенням, тому що сплинув термін сплати богу за зобов’язанням і має місце невиконання зобов’язання.

Протиправним може бути й бездіяльність: невиконання юридичного обов’язку. Наприклад, працівник міліції не втрутився і не припинив противоправні дії проти (хуліганство) особи чи лікар не надав екстреної лікарської допомоги особі, яка її потребувала;

виникнення збитків чи шкоди  у кредитора, а саме:

знищується, пошкоджується чи приводиться у непридатність майно, витрачаються додаткові кошти на локалізацію та усунення наслідків правопорушення, втрачається можливість отримання прибутку чи доходу, тощо;

погіршується здоров’я потерпілої особи, що призводить до втрати працездатності, необхідності лікування і витрачання на це коштів, часу. При смерті особи його утриманці втрачають джерела забезпечення свого існування, погіршується їх матеріальне становище, іноді звичайні життєві зв’язки (можливість відвідування клубів за інтересами, певних навчальних закладів, займатись певним хобі) тощо;

фізична особа перетерпіває моральні страждання та переживання.

наявність причинного зв'язку між протиправним діянням боржника і виникненням збитків у кредитора. Причинний зв’язок – об’єктивна залежність між явищами, в даному разі протиправними діями) та їх наслідками. Тобто одна дія – протиправна поведінка особи (причина) має спричиняти виникнення певного наслідку – збитків у боржника. Причинний зв’язок може бути безпосередній чи опосередкований – дволамповий. Останній будується за схемою: не було би однієї дії, не виникла б потреба у іншій в результаті якої сумарно завдано шкоду;

вина (провина) боржника – психічне ставлення порушника до своєї протиправної поведінки та її наслідків. Відповідно до ст. 614 ЦК вина як підстава відповідальності за порушення зобов’язання  є необхідним елементом. Особа, що порушила зобов’язання  несе відповідальність лише за наявності вини, якщо інше не встановлене договором або законом.

В цивільному праві винність боржника завжди презюмується. Він вважається винним доти, доки не докаже зворотнє, тобто боржник повинен сам доказати відсутність його вини і доказати одну із передбачених законом підстав для звільнення від відповідальності.

Отже відповідальність за вину є загальним правилам, яке втім допускає винятки, що встановлюються домовленістю сторін чи законом. Так, ст. 618 ЦКУ встановлює, що в разі покладання  виконання зобов’язання на третю особу, відповідальність за його невиконання або неналежне виконання несе сторона за договором, якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

Вина можлива у формі умислу або необережності. Здебільше для вини у цивільному праві характерна друга форма. Виключення складають навмисні публічні правопорушення в результаті  яких завдається й збиток чи шкода, наприклад навмисне вбивство, шахрайство.

Вина може бути на стороні боржника або обох сторін зобов’язання одночасно (змішана вина). За змішаної вини суд відповідно до форми та міри вини сторін зобов’язання може зменшити розмір відповідальності.

При наявності всіх елементів названого складу правопорушення воно є повним. Наявність вказаного складу правопорушення є необхідною для притягнення до майнової відповідальності. Відсутність хоча б одного з них робить це неможливим.

Проте закон установлює  з нього деякі виключення. Мова йде про   покладання  цивільної  відповідальності лише  за наявності деяких з названих умов. Наприклад, у ряді випадків не має цивільно-правового значення   наявність  чи відсутність збитків або  вини в діях порушника. Так цивільно-правова відповідальність за заподіяну джерелом підвищеної небезпеки збиток (шкоду) настає без вини. Такі склади цивільного правопорушення за яких до відповідальності притягується особа без наявності одного його необхідного елементу є виключенням із загального правила. Вони отримали у доктрині права назву усічених.

Розглянемо більш докладно елементи складу цивільного правопорушення (.

1. Протиправним діянням визнається таке яке, не відповідає:

-    умовам договору;

-    вимогам  цивільного законодавства;

  вимогам,  що випливають з адміністративного акту;

  звичаям ділового обороту, або вимогам, що звичайно пред’являються.

Протиправне поводження може виражатися у виді протиправної чи дії у виді протиправної бездіяльності. При тому протиправність здебільше проявляється зі сторони боржника, як активної сторони в зобов’язанні. Але інколи протиправність боржника – наслідок протиправності кредитора. Це дає підстави для її врахування при вирішенні питання про звільнення  боржника від відповідальності чи зменшення її розміру. 

До речі в доктрині права визначені наступні підходи до противоправоності:

- дія, яка порушує юридичний обов’язок, або діяльність, що проявляється у зловживанні правом[103];

дії, що посягають на існуючий правопорядок[104], та являють загрозу для суспільства[105];

- ознаки діяльності. що учиняється з порушенням норм об’єктивного права;

- властивість діяльності, яка порушує суб’єктивне право[106];

- характеристика протиправності через поняття волі, яка об’єктивована на зовнішні предмети і є віддзеркаленням свідомості особи, чим відрізняються нормальні дії людей від поведінки тварин[107];

- порушення норм об’єктивного права, що тягне за собою порушення суб’єктивних прав[108] чи навпаки порушення суб’єктивних право незмінно проявляється й у порушенні об’єктивної норми права[109];

2. Під збитками в цивільному праві розуміється грошова оцінка майнової втрати (шкоди). Вони визначені у ст. 22 ЦКУ.

Проте у чинному праві використовується одночасно й термін “шкода” — зменшення кількості та (чи) вартості  майнового блага чи страждання немайнового характеру.

У ст. 23 ЦКУ шкода визначається як нематеріальна чи моральна. Моральна шкода полягає..

Матеріальний збиток являє собою майнові втрати — зменшення вартості пошкодженої речі, чи зменшення (втрата) доходу, необхідність нових витрат і т.п. Вона може бути відшкодована в натурі, а за неможливості - компенсована в грошах. Частіше використовується грошова компенсація заподіяної шкоди, що іменується відшкодуванням збитків. Відшкодування збитків — установлена законом міра цивільно-правової відповідальності, застосовувана як у договірних, так і в позадоговірних відносинах. Збитками є:

     1) втрати,  яких  особа  зазнала  у  зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі,  а також витрати,  які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

     2) доходи,  які  особа  могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Якщо особа,  яка порушила право,  одержала у  зв'язку  з  цим доходи,  то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено,  не може бути меншим від  доходів,  одержані особою, яка порушила право.

Збитки  відшкодовуються  у повному обсязі,  якщо договором  або законом не передбачено відшкодування у  меншому  або  більшому розмірі.

На  вимогу  особи,  якій  завдано шкоди,  та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути  відшкодована  і  в  інший спосіб,  зокрема,  шкода,  завдана майну,  може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості,  полагодження пошкодженої речі тощо).

Фізична шкода полягає у пошкодженні здоров’я та стійкій втраті працездатності. При смерті фізичної особи це проявляється у втраті годувальника

Моральна шкода являє собою фізичні чи моральні

 

 страждання фізичної особи, що спричинені порушенням його особистих немайнових  прав або зменшенням інших його особистих (нематеріальних)  благ — зазіханнями на його честь і достоїнство, недоторканність особистості, здоров'я і т.д.  

Зокрема, ст. 23 ЦК України встановлює, що моральна шкода полягає:

     1) у  фізичному  болю  та  стражданнях,  яких  фізична  особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

     2) у  душевних  стражданнях,  яких  фізична  особа  зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої,  членів її сім'ї чи близьких родичів;

     3) у  душевних  стражданнях,  яких  фізична  особа  зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

     4) у приниженні честі,  гідності,  а також ділової  репутації фізичної або юридичної особи.

 

Така шкода сама по собі не може бути відшкодована у прямому сенсі цивільно-правовими (майновими) способами, тому що не піддається точній матеріальній оцінці.

Моральна шкода відшкодовується грішми,  іншим майном або в інший спосіб.    Розмір грошового відшкодування моральної  шкоди  визначається судом  залежно  від характеру правопорушення,  глибини фізичних та душевних  страждань,   погіршення   здібностей   потерпілого   або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди,  якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин,  які мають істотне значення (індивідуальних особливостей потерпілого й інших фактичних обставин).

Моральна  шкода  відшкодовується  незалежно  від  майнової шкоди,  яка підлягає відшкодуванню,  та не  пов'язана  з  розміром цього відшкодування. Моральна  шкода  відшкодовується одноразово,  якщо інше не встановлено договором або законом.

3.Причинний зв'язок між протиправним діянням і збитками — це реально існуючий взаємозв'язок явищ.

Так, прострочення перевезення швидкопсувного вантажу неминуче веде до його псування і виникнення збитків у власника, заподіяних йому транспортною організацією. Якщо ж виникають складнощі у встановленні причинного зв'язку між діями правопорушника і виниклими збитками, то слід керувався наступним правилом, що причина і наслідок мають значення лише стосовно даного окремого випадку. У зв'язку з цим не можна враховувати від досліджуваного випадку події. Необхідно обмежитися виявленням безпосередньої причини, тобто найближчого стосовно збитків явища.   Це, однак, не стосується випадків, що впливають на юридичну відповідальність. Так, за протиправні дії малолітніх несуть відповідальність батьки.

4. Вина. За загальним правилом відповідальність у цивільному праві будується на засадах вини. Вона рівною мірою застосовна і до громадян, і до юридичних осіб. Вина останніх виявляється через винне поводження працівників відповідної організації.

У цивільному праві діє презумпція вини правопорушника. Відсутність вини доводиться особою, що порушила зобов’язання.

У певних випадках, наприклад, при спричиненні шкоди джерелом підвищеної небезпеки, вина порушника (володільця джерела підвищеної небезпеки) не є необхідною складовою для визначення цивільного правопорушення. Склад правопорушення в цьому випадку є “усіченим”, оскільки  його складовою не є вина.

Окремо слід підкреслити, що цивільне законодавство містить як загальні підходи до цивільних правопорушень (що було розглянуто вище), так, в ряді випадків, має й спеціальні приписи щодо визначення цивільного правопорушення в окремих правових інститутах. Так, відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання  є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). 

Варто зауважити, що С.С.Алексєєв пропонував визначати склад цивільного правопорушення на загальнотеоретичній основі через об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт та суб’єктивну сторону[110].

 

Поняття цивільно-правової відповідальності та огляд робіт з проблематики

 

Питання про поняття та особливість цивільно-правової відповідальності є доволі дискусійним. В доктрині цивільного права проглядаються декілька підходів до розуміння сутності цивільно-правової відповідальності: санкції, покарання, перетерпівання, реакції на правопорушення[111].

При тому тут є певні варіанти. Одні визначають відповідальність як застосування (реалізацію) санкції, інші – як виконання обов’язку на підставі державного чи прирівняного до нього примусу, ще інші – як правовідносини між правопорушником та державою в особі її компетентного органу. В основному юридична відповідальність проявляється у примусовому позбавленні порушника певних належних йому цінностей. Здебільше при дослідженнях акцент робиться на суб’єктивному  розумінні Поняття та змст юридичної відповідальності та її різновиду цивільної досі зостається дискутується як на загальному та галузевих рівнях. На загальному рівні юридична відповідальність розглядається як різновид соціальної відповідальності (явище що існує при нормальному функціонуванні право відношення і не зв’язане з порушенням чиїхось прав, чи обов’язок діяти правомірно та відповідально). Інший – ретроспективний підхід є традиційним і виходить з того, що юридична відповідальність – наслідок правопорушення, що проявляється у покаранні за допущене у минулому правопорушеннявідповідальності як правового явища – виясненні суті юридичної відповідальності з позиції правопорушника. Проте мало хто переймався юридичною відповідальністю з погляду потерпілого. Хоча на наш погляд зважаючи на ст. 3 Конституції України для того є досить вагомих підстав.

Якщо це так то цивільно-правова відповідальність – застосування до правопорушника передбачених нормою права (закону чи договору) заходів державного примусу і метою відновлення чи виправлення правового (майнового становища) потерпілого чи встановлення  правової превенції проти можливості порушення прав у подальшому. Такий підхід є характерним у приватній сфері, де притягнення до відповідальності – здійснюється у претензійному чи переважно у судовому порядку. Якщо потерпіла особа не заявляє такої вимоги то про притягнення до відповідальності мови бути не може.

 Так одні розуміють під юридичною відповідальністю будь-які застосовувані юристдикційними органами примусові заходи впливу на правопорушника[112]. Такий підхід  дозволяє трактувати юридичну відповідальність  широко і включати в неї всі примусові засоби впливу на боржника щодо спонукання до  належного виконання його юридичного обов’язку. Добровільне ж виконання факультативного обов’язку з факту порушення зобов’язання, наприклад добровільне відшкодування заподіяного збитку, сплата штрафу, за таких підстав не вважається юридичною відповідальністю. Але за своїми наслідками нема сумніву щодо їх юридичної природи – санкції. Звідси, за С.М. Братусем, сам факт державного примусу до належного виконання обов’язку кредитора є конститутивною ознакою цивільно-правової відповідальності[113].

Крім цього виділялось три елементи цивільно-правової відповідальності: державний примус, суспільне засудження протиправної поведінки правопорушника та обов’язок понесення негативних наслідків правопорушення[114]. Проте деякі елементи відповідальності можуть бути відсутні, що має місце при добровільному відшкоджуванні збитку. Тоді має місце не притягнення до відповідальності, а належне виконання зобовязання, що виникло внаслідок заподіяння збитку.

Очевидно, що такий підхід не враховує диспозитивних засад цивільного права і зобов’язального права зокрема. Більш того одне і теж ж саме правове явище – відшкодування заподіяного правопорушенням збитку порушником добровільно і на підставі рішення суду розглядаються по різному, що само по собі є недопустимим. Юрисдикційна форма реалізації цивільної відповідальності є підвищеною гарантією реалізації права потерпілого кредитора. Але така форма захисту порушених цивільних прав та законних інтересів призводить до необхідності робити додаткові витрати: сплату судового мита, оплата послуг консультанта, адвоката тощо. Крім цього цивільно-правова відповідальність є засобом компенсації втрат кредитора і тому вона може бути реалізована поза рамками юрисдикційної форми і без втручання  юрисдикційних органів. Тим більше, що їх рішення не завжди означає реалізацію відповідальності внаслідок неможливості виконання судового рішення за тими чи іншими причинами.

Інший підхід до цивільно-правової відповідальності полягає у тому, що відповідальність – врегульований правом обов’язок особи давати звіт у своїх діях[115]. Проте такий підхід не досить вдалий за того, зо до цивільно-правової відповідальності правопорушник притягується і у тому разі коли він усвідомлює наслідки свого правопорушення і проявляє дійове розкаяння, і тоді коли він цього не робить.

Цивільно-правова відповідальність проявляється у виникненні певного майнового обов’язку (обов’язків) правопорушника і особи, що відповідає за його дії перед потерпілим. Звідси цивільно-правова відповідальність – міра правового впливу на особу, яка вчинила цивільне правопорушення. Це покладення на правопорушника передбачених правовою нормою неблагоприятних наслідків. Звідси цивільно-правова відповідальність  завжди є мірою впливу на правопорушника[116].

Як відмічає Ю.Г.Басін, відповідальність за порушення заснованого на законі обов’язку – необхідна ланка будь-якої правової системи, будь-якого правопорядку. З дня свого виникнення право встановило необхідність покладення на порушника покарання чи іншого негативного тягаря в захист інтересів особи, що постраждала від порушення.[117]

Сутність цивільно-правової відповідальності є саме в тому, що вона захищає майнові інтереси потерпілої особи шляхом відповідної майнової компенсації. Це відрізняє цивільно-правову відповідальність від кримінально-правової, де передусім захищаються інтереси публічні, державні. Звісно, що як в кримінальному праві, крім іншого,  захищаються інтереси постраждалої особи через усвідомлення нею торжества справедливості; такі і цивільна відповідальність має публічний елемент, оскільки встановлюється державою через прийняття відповідних нормативних актів. Але щодо головного акценту, основи цивільної та кримінальної відповідальності: перша захищає постраждалу особу через відповідні матеріальні компенсації; друга захищає державу через вплив, спрямований передусім , на  особистість порушника .

Традиційно під цивільно-правовою відповідальністю  розуміється покладення на особу, що є відповідальною за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання (чи іншого, що охороняється цивільним законом права), несприятливих майнових санкцій, передбачених правовими нормами. Такий підхід до цивільно-правової відповідальності застосовував О.А.Пушкін.[118]

Слід сказати, що в доктрині цивільного права проглядаються декілька підходів до розуміння сутності цивільно-правової відповідальності: санкції, покарання, перетерпівання. Так, наприклад, під юридичною відповідальністю деякі вчені розуміють будь-які застосовувані юрисдикційними органами примусові заходи впливу на правопорушника[119]. Такий підхід  дозволяє трактувати юридичну відповідальність  широко і включати в неї всі примусові засоби впливу на боржника щодо спонукання до  належного виконання його юридичного обов’язку. Добровільне ж виконання факультативного обов’язку з факту порушення зобов’язання, наприклад добровільне відшкодування заподіяного збитку, сплата штрафу, за таких підстав не вважається юридичною відповідальністю. Звідси, за С.М. Братусем, сам факт державного примусу до належного виконання обов’язку кредитора є конститутивною ознакою цивільно-правової відповідальності[120].

Для розвитку цивільного обороту необхідно, щоб його учасники виконували свої обов'язки належним чином. При порушенні цих обов'язків заподіюється шкода, насамперед кредитору, і порушується механізм цивільного обороту, від чого страждає все суспільство в цілому. З метою усунення наслідків   невиконання чи неналежного виконання зобов'язань існує цивільно-правова відповідальність як вид юридичної відповідальності.  Необхідно чітке з'ясування її природи. Без цього не представляється можливим вірне застосування мір відповідальності, досягнення її цілей.

З робіт присвячених відповідальності в цивільному праві вважаємо необхідним визначити наступні.

Робота О.С. Иоффе «Відповідальність по радянському цивільному праву»[121] (1955 р.) , у якій автор дає своє визначення  цивільно-правової відповідальності і характеризує умови її настання, приділяючи найбільшу увагу суб'єктивному фактору вини.

Робота В.А. Рахмиловича «Про протиправність як підстава цивільної відповідальності»[122] (1964 р.), де автор обґрунтовує позицію щодо можливості  визнання неправомірною у тому числі і таку дію, що не закріплена в нормі права.

О.А. Красавчиков в роботі «Відшкодування шкоди, заподіяного джерелом підвищеної небезпеки»[123] (1966 р.), розглядає крім інших аспектів, обґрунтування відповідальності безвинно, приводячи різні погляди на дану проблему,  і робить висновок, щодо природи даного явища.

Праця В.А. Ойгензихта «Проблема ризику в цивільному праві»[124] (1972 р.) , у якій автор дає визначення ризику як однієї із суб'єктивних підстав відповідальності, приводить основні теорії ризику і торкається проблеми обґрунтування відповідальності безвинно. У свій час вона внесла свіжу струю у дослідження проблем цивільно-правової відповідальності.

У 1973 р. виходить робота В.А. Тархова «Відповідальність за радянським цивільним правом»[125] де репрезентовано погляд на сутність юридичної відповідальності як обов'язок дати звіт у своїх діях. Детально проаналізовані умови настання відповідальності: протиправну поведінку, вину, шкоду і причинний зв'язок. Досить цікаві роботи з деліктної відповідальності виконані В.Л.Мусіякою, С.Н.Приступою, А.І.Загорулько.

Певний інтерс являє робота Жуковської О.Л. Відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки: деякі аспекти проблеми. –К: Либідь, 1994, що присвячена вдосконаленню правового врегулювання цього деліктного зобов’язання.

Досить цікаве загальнотеоретичне дослідження проблеми юридичної відповідальності на приватних засадах В.С.Венедиктова[126].

Серед робіт останнього періоду звертає на себе увагу робота Богданової Є.Є. Субсидиарная ответственность. Проблемы теории и практики. М.: «Приор-издат»,  2003.-112с.

 

Функції цивільно-правової відповідальності

 

Сутність правового інституту може проявитися через його призначення і зокрема функції. Традиційно розрізняють три функції цивільно-правової відповідальності: превентивну (виховно-попереджувальну), репресивну (каральну), стимулюючу і компенсаційну[127]. А.О.Собчак схилявся до того, що є лише дві функції юридичної відповідальності: каральна, що спрямована на отримання виховного та попереджувального ефекту та компенсаційна, що зобузпечує відновленн суспільних відносиня. Каральний ефект для цивільно-правової відповідальності має лише побічне значення.[128]  Проте більшість схиляється до того, що цивільно-правовій відповідальності властива все-таки компенсаційна функція[129].

Ми виходимо з єдиного розуміння функцій цивільного права, що так чи інакше проявляються й на підгалузевому, субпідгалузевому та інституційному рівнях. Цивільна відповідальність має такі функції:

1. Компенсаційну – полягає у тому що у склад матеріальних санкцій включається збиток. Цивільно-правова відповідальність спрямована на відновлення майнового становища потерпілого від правопорушення. Така функція матеріальної відповідальності як ми вважаємо є основною.

2.Стимулюючу - спонукує учасників цивільного обороту до належного виконання їх юридичного обов’язку.

3.Попереджувальну – сприяє запобіганню можливих правопорушень у майбутньому. Близько до неї є виховна функція, яка інколи виділяється в якості самостійної. До речі навність кваліфікованих юристів що обслуговують галузі народного господарства призводить до зменшення кількості правопорушено. Як вказав міністр юстиції України О. Лаврінович найбільша кількість порушень чинного законодавства та прав людини перевірками встановлено там де юридичні служби відсутні[130].

4.Штрафну - складається в стягненні з правопорушника штрафних санкцій на користь потерпілого незалежно від понесених збитків (штрафу  чи пені за прострочення виконання за договором). При тому слід мати на увазі, що за обсягом санкція цивільно-правової норми може бути простою і охоплювати лише одне стягнення на порушника, наприклад майнове, а може бути складною. Складна санкція охоплює собою негативні наслідки не тільки майнового але й особистого характеру. Наприклад при зловживанні правами опікуна судом може бути винесене рішення не тільки про стягнення із опікуна причинених ним збитків але й звільнення опікуна від його обов’язків та призначення іншого опікуна.

Цивільно-правова санкція не залежить від інших стягнень на порушника. Якщо спричинення збитку сталось внаслідок учинення злочину чи адміністративного правопорушення то окрім його відшкодування особа може бути притягнута до кримінальної чи адміністративної відповідальності. При тому ці покарання можуть мати преюдиційне значення, а зібрані та оцінені судом докази використовуватись у цивільному процесі.

5.Інформативну – формується уявлення про особу й корегується її репутація, що слугує орієнтиром при вибору такої особи як контрагента на майбутнє.

6.Конфіскаційну, що  використовується  у цивільному праві як рідкісний виняток. Вона передбачає безоплатне вилучення певного майна правопорушника в доход держави. Так, при порушенні права інтелектуальної власності відповідальність порушника спрямована не лише на компенсацію шкоди авторові, але й на вилучення контрафактної продукції.

 Слід мати на увазі, що цивільно-правова відповідальність має свої особливості: по-перше, має майновий характер; по-друге, має персоніфікований характер, по-третє, побудована виключна на приватних засадах  і застосування   майнових санкцій на користь держави є виключенням); по-черверте, розмір відповідальності співрозмірний розміру завданого збитку; по-п’яте,  не дифенціюється у залежності від характеру вини порушника, по-шосте за однотипні порушення розмір санкцій виключно залежить від розміру заподіяного збитку і діє принцип повного відшкодування.

 

4. Форми і види цивільно-правової відповідальності

 

 Форми цивільно-правової відповідальності зумовлені компенсаторною функцією цивільного права взагалі та цивільно-правової відповідальності зокрема.

Під формою цивільно-правової відповідальності розуміється зовнішнє вираження тих додаткових обтяжень, що покладаються на правопорушника. Іншими словами мова йде про те. що у загальній теорії права прийнято розглядати як санкції.

Як відмічає Ю.Г. Басін, загальновизнано, що основною формою цивільної правової відповідальності є відшкодування збитків кредитора, що спричинені зобов’язальною несправністю боржника[131]. Отже, відшкодування збитків є основною формою цивільної відповідальності.  Таму ц її ще називають матеріальної відповідальністю. Очевидно, що для застосування цієї форми цивільно-правової відповідальності необхідно, щоб збиток у кредитора як наслідок порушення зобов’язання дійсно мав місце.

Крім збитку серед таких негативних наслідків є й відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відшкодування збитків застосовується у всіх випадках порушення цивільних прав, якщо законом чи договором не передбачене інше. Відшкодування збитків прийнято називати загальною формою цивільно-правової відповідальності, що зумовлене компенсаторною функцією цивільного права взагалі та відповідальності зокрема.

Інші, спеціальні форми цивільно-правової відповідальності застосовуються лише у випадках, коли вони прямо передбачені договором або законом для окремого правопорушення. До спеціальних форм цивільно-правової відповідальності відносяться сплата неустойки; проценти (відсотки); втрата завдатку, утриманого чи закладеного майна і т.і.

Як приклад спеціальної форми цивільно-правової відповідальності можна навести норму ст. 736 ЦК України, що встановлює відповідальність за прострочення виплати ренти у вигляді процентів, що має сплатити платник  ренти   за прострочення  виплати  ренти  одержувачеві ренти.

Спеціальні форми цивільно-правової відповідальності застосовуються навіть тоді, коли порушення зобов’язання боржником не спричинило виникнення у кредитора збитків. Тому вони мають своєрідний стимулюючий   (до належного виконання зобов’язань) характер.

Серед спеціальних особливо слід виділити інституційні, що застосовуються лише до окремих видів зобов’язань, наприклад господарських. Це стосується такого негативного наслідку як відмова від укладання договору надалі. Звичайно, що це не стосується публічних договорів.

Види цивільно-правової відповідальності  вказують на підстави її виникнення, рівень закріплення та можливість оспорення розміру санкцій, розподіл відповідальності між декількома особами, які мають відповідати за одне і те ж правопорушення.

 Залежноі від підстави виникнення розрізняють відповідальність  :

- договірну, що виникає на підставі договору. При тому слід максимально деталізувати таку відповідальность в залежності від специфіки правопорушення та його шкідливого наслідку. Особливо  це стосується підприємницьких договорів[132];

- позадоговірну, що не встановлена договором, а покладається відповідно до закону, адміністративного акту тощо при наявності визначених законом підстав (завдання збитку, обіцянка, виконання затратних дій на користь іншої особи за власний кошт);

У залежності від характеру розподілу розміру відповідальності між співборжниками  виділяють відповідальність:

часткову, де  кожен із співборжників несе відповідальність у точно визначеній  для нього частці, яка встановлюється  договором або законом  і договором (наприклад, спадкоємці, що прийняли спадщину, відповідають по боргами спадкодавця в розмірі дійсної вартості (частки) майна, що перейшла до них у спадщину).

Часткова відповідальність означає розподіл негативних наслідків між двома та більше боржниками в рівній частині, якщо інше не встановлене законом або договором. Така відповідальність є загальним правилом, що слідує зі ст. 541  ЦКУ. В ній встановлено, що солідарні обов’язки виникають, якщо вони передбачені договором або встановлені законом, зокрема при неподільності предмета зобов’язання;

солідарну за якої вимога про відшкодування збитку може бути заявлена як до усіх відповідачів спільно, так і до кожного з них, причому як у повному обсязі завданого збитку, так і в будь-якій його частині. Здебільше вимога заявляється до того із співборжників, який за своїм майновим станом здатний задовольнити майнові вимоги кредитора. Якщо потерпілий не отримає повного задоволення  своїх майнових вимог від одного із солідарних співвідповідачів, він вправі по тим же правилами вимагати недоотримане з інших співвідповідачів, котрі залишаються перед ним відповідальними до повного задоволення його вимог.  Тут діє правило “Один за всіх” чи “Багатого Буратіно” коли  кредитор може свернути стягнення на осиного із спів боржників, як правило найбільш майново забезпеченого.

Можливість кредитора заявити вимоги про відшкодування шкоди одночасно всі спів боржникам чи одному з них у повному обсязі сприяє належній охороні прав потерпілого. Він має змогу заявити таку вимогу найбільш майново забезпеченому (“багатому Буратіно”) і тим самим за рахунок його майна задовольнити свої вимоги. та ще не менш важливе – уникнути судової тяганини із всіма спів боржниками одночасно. Звичайно, що боржник, що виконав солідарний обов’язок у повному3 обсязі стає кредитором по відношенню до інших спів боржників і може до них звернутися  із регресною вимогою.

Солідарна відповідальність на практиці здебільше виникає на підставі вказівки закону. Так учасники повного товариства несуть солідарну відповідальність за боргами. Особи, що спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим (ч.1 ст.1190 ЦКУ), У той же час за заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини (ч.2 ст.1190 ЦКУ). Очевидно, що якщо збиток та шкода буде завдана потерпілому хуліганством різних за деліктоздатністю осіб (малолітнього, неповнолітнього та повнолітнього) суд повинен врахувати ступінь усвідомлення кожним із них своїх дій і відповідно до нього визначитися у частках відшкодування збитку;

 За суб’єктом відповідальності  доцільно виділити основну та додаткову (субсидіарну) відповідальність:

- основна – відповідальність боржника, що настає на підстав загальних приписів закону чи встановлена для боржника договором. Це відповідальність боржника за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання. Якщо ж основний боржник за законом  та своїм майновим становищем (у нього нема майна зовсім або його недостатньо для відшкодування заподіяного збитку) не може відповідати то до додаткового відповідальності залучається особа. Яка зв’язана з ним договором (поручительство) або законом. Так батьки неповнолітнього у якого нема достатнього майна для відшкодування заподіяного ним збитку притягуються до відповідальності додатково. 

субсидіарну (субсидіарна відповідальність є додатковою стосовно відповідальності, що несе перед потерпілим правопорушник . Вона покликана  посилити гарантії прав потерпілої особи  в разі порушення її майнових прав тими особами які за своїм майновим станом не можуть це зробити (неповнолітня особа, яка не має власного чи достатнього для цього майна, заробітку інших доходів). Така відповідальність забезпечує відповідальність правопорушника і тим самим посилює захист інтересів потерпілого). Субсидіарна відповідальність характеризується тим, що:

настає тільки прямо передбачених законом чи договором  випадках і застосовується досить рідко;

є похідною від основної відповідальності;

покладається на осіб, що не є сторонами зобов’язання до моменту винесення рішення про притягнення їх до відповідальності;

не може перевищувати обсягу основної відповідальності;

диференціюється за підставами виникнення. Так поручитель має право регресної вимоги до боржника, а батьки чи опікуни не можуть при досягненні неповнолітнім повноліття заявляти їм регресну вимогу.

Регресна відповідальність настає у випадках, коли цивільний закон допускає відповідальність одної особи за дії іншої. Регресна відповідальність спрямована на відновлення майнової сфери тієї особи, яка понесла збитки від  відшкодування (компенсації) потерпілому його майнових втрат за іншу особу (причинителя).

Останнім часом стала практикуватись колективна відповідальність, особливо у сфері комунальних платежів. За борги одного неплатника комунальних платежів відключається ціла гілка мережі і від цього потерпають справні платники комунальних платежів.

За обсягом розрізняють відповідальність: повну та обмежену.

За загальним правилом презюмується повна цивільна відповідальність: правопорушник повинен відшкодувати потерпілій особі збитки у повному обсязі. Проте  законодавець надає можливість врахувати майновий стан причинителя та інтереси інших осіб і зменшити розмір відповідальності.

Як виключення інколи застосовується підвищена відповідальність. Так за втрату книги, отриманої за договором безоплатного користування винна особа повинна замінити на таку книгу, або за узгодженням із власником на іншу або сплатити кратну вартість цієї книги.

 

5.Звільнення від цивільно-правової відповідальності

 

При відсутності однієї чи кількох умов відповідальності вона не може настати. Так, якщо інше не передбачено законом чи договором, відсутність вини боржника звільняє його від відповідальності за порушення зобов'язання.

Всі підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності можна поділити на декілька груп: загальні, спеціальні та інституційні (окремі). Перші встановлені в загальних положеннях про зобовязання, спеціальні – містяться в окремих інститутах цивільного права, окремі в його нормах. Так, володілець джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності якщо джерело підвищеної небезпеки вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій третії осіб. При тому не виключене в позитивному праві перетинання загальних, спеціальних і окремих підстав звільнення від цивільно-правової відповідальності, що ускладнює їх систематику та взаємо обумовленість.

            Стаття 617 ЦК України встановлює загальні підстави звільнення від відповідальності за   порушення зобов'язання. До підстав звільнення від цивільно-правової відповідальності відноситься:

непереборна сила;

вина кредитора;

випадок (казус);

інші обставини, що спричиняють неможливість виконання зобов’язання, якщо вони виникли не з вини боржника.

            Так, особа,  яка  порушила   зобов'язання,   звільняється   від відповідальності за порушення зобов'язання,  якщо вона доведе,  що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається   випадком,   зокрема,    недодержання    своїх обов'язків  контрагентом  боржника,  відсутність на ринку товарів, потрібних  для  виконання  зобов'язання,  відсутність  у  боржника необхідних коштів.

Питання про непереборну силу заслуговує на окреме визначення. Під непереборною силою розуміють надзвичайні та невідворотні за умовами, що склалися, обставини. Ці обставини поділені на дві групи:

а) природні стихійні явища  (землетрус, повінь, пожар, тайфун, різкі температурні коливання, що спричиняють загибель врожаю чи пізнє визрівання хлібів тощо. Вони характеризуються тим, що є надзвичайними – виходять за межі повсякденних звичайних природних явищ та є невідворотними – не можуть бути попереджені в результаті профілактичних заходів та подолані за стану сучасного розвитку науки та техніки і можливостей МНС (Міністерства з надзвичайних ситуацій) України;

б) деякі обставини суспільного життя (військові дії, масові захворювання (епідемії), національні та галузеві страйки). Сюди ж слід віднести й забороняючі акти державних органів.[133]

             В той же час розрізняється власне непереборна сила та форс-мажор[134]. Оскільки чітко визначений та остаточний перелік форс-мажорних обставин у законі не встановлено, сторони мають максимально визначити в договорі перелік тих обставин, що вони для відносин, що виникають між ними, вважають обставинами непереборної сили.

Це питання вирішене на рівні міжнародного законодавства де форс-мажорні обставини визначні підставами для звільнення від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань за зовнішньоекономічним контрактом. Так в Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що затверджене наказом МЗЕЗторгу України від 5 жовтня 1995р. № 75 форс-мажор визнано обставиною, яка звільняє сторони договору від відповідальності у випадках невиконання або неналежного виконання ними зобов’язань.  Зважаючи на поширення Правил Інкотермс й на внутрішні договірні господарські зобов’язання це в рівній мірі застосовуваних у підприємництві й внутрішніх договорів.

Принциповими положеннями конструкції форс-мажору є:

з настанням обставин форс-мажору строк виконання контракту для сторони, що підвернена його впливу відсувається на весь період їх дії до моменту усунення;

обумовлене форс-мажором неналежне виконання зобов’язання не визнається його простроченням і не призводить до штрафних санкцій (відповідальності);

форс-мажор – юридичний факт, що спричиняє неможливість виконання зобов’язання у встановлений зовнішньоекономічним контрактом строк;

форс-мажор повинен настати після укладення контракту;

якщо одна із сторін заздалегідь знала про неможливість виконання договірних зобов’язань але приховала  ці відомості від контрагента, то договір визнається недійсним із наслідками визнання право чину недійсним.

Отже форс-мажор – зовнішня обставина яку як правило не можна передбачити в момент виникнення зобов’язання, запобігти її виникненню та не можна уникнути, або ж попередити її наслідки, не зв’язана з винними діями сторін і призводить до неможливості виконання зобов’язань. Він є підставою для звільнення від відповідальності не взагалі, а лише на час дії форс-мажору. Відповідно форс-мажор застосовується у договорах і є відтак ними передбачувані у вигляді особливих умов контракту (договору).

Так зване форс-мажорне застереження – достатньо серьозна умова договору. Воно повинно бути невелики за обсягом але передбачати мжливі реальні ситуації, що можуть виникнути за час виконання договору і спричинити неможливість подальшого виконання сторонами своїх зобов’язань. В Постанові КМУ “Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій” від 15 липня 1998р. визначенго перелік передбачуваних подій техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру. Звичайно, що такі форс-мажорні обставини повинні мати свою чітку правову оцінку: забазтовка в одному місці не є форс-мажором для іншого.

 На підставі наведеного форс-мажор – виключні умови, які  закріплюються в договорі як підстава звільнення від відповідальності на час їх існування і в установленому законом чи сторонами порядку підлягают осінці і застосуванню. Сторони у договорі погоджують ті обставини. Які вони відносять до форс-мажорних через встановлення їх переліку. Це може бути неврожай при укладенні договорів на  продаж (контрактацію) сільськогосподарської сировини.

Разом з тим форс-мажор останнім часом трактується доволі широко, у тім числі як обставина яка ускладнює діяльність суб’єкта чи призводить до непередбачених витрат. Зокрема зміна дизайну купюр призводить до необхідності перепрограмування банкоматів з тим що вони могли ідентифікувати нові купюри. Ці витрати лягають на банки, що впливає негативно на результати їх діяльності.

Відповідно до ст. 616 ЦКУ якщо порушення сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Суд також вправі зменшити розмір збитків та неустойки, що стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяла в збільшенню розмірів збитків, завданих порушенням зобов’язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

На відміну від ст. 210 ЦК УРСР де чітко було вирішене питання про звільнення боржника від відповідальності якщо невиконання чи неналежне виконання зобов’язання обумовлене умислом або необережністю кредитора новий ЦК такого розмежування не провів. Його можна вивести із загального правила про вину у ст. 614 ЦКУ та положень окремих статей. Так відповідно до ч.1 ст.1193 ЦКУ шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу не відшкодовується. Це означає що володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за заподіяну ним шкоду особі яка навмисно діяла з м такою метою.

Випадок – обставина, яку модна та слід було б передбачити, і запобігти, але це не було зроблено. Казус здебільше зв’язується з психічним станом особи, що учинила правопорушення але не усвідомлювала або не могла усвідомлювати його протиправність і передбачувати негативні наслідки. Випадок (казус) має місце тоді, коли психічний стан порушника характеризується відсутністю його вини. Відповідно до п.1 ч.2ст. 614 ЦКУ особа визнається невинною, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов’язання.

Так відповідно, до ч.1 ст.1186 шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними не відшкодовується.

Казус слід відмежовувати від вини у формі необережності за моментом передбачення. Якщо вина зв’язується  з за відомим наперед передбаченням певного негативного наслідку то при казусі нема навіть і можливості настання  негативних наслідків. Ні самі дії ні їх наслідки не охоплюються свідомістю порушника.

Відповідно до закону не вважається   випадком,   зокрема,    недодержання    своїх обов'язків  контрагентом  боржника,  відсутність на ринку товарів, потрібних  для  виконання  зобов'язання,  відсутність  у  боржника необхідних коштів.

Досить цікавими і полісекмічними є інші випадки звільнення від відповідальності. Вони можуть бути передбачені безпосередньо законом або договором. Так, відповідно до ч.3 ст. 1187 ЦК України особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання зобов’язана відшкодувати її на загальних підставах. Одночасно це означає, що володілець джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності.

Від відповідальності звільняється особа, якщо в договорі буде встановлена відповідна клаузула, наприклад виконавець не гарантує досягнення стовідсоткового результату за договорами на  тнадання медичних послуг, надання косметичних чи інших послуг.

Підвищена алеаторність договорів на виконання науково-пошукових, дослідно-конструкторських та технологічних робіт теж може  звільняти виконавця від відповідальності в разі недосягнення позитивного результату.

У зв’язку з тим в договірній практиці виникає питання про арбітражне застереження: щодо обсробливостей притягнення до відповідальності, місця розглядання спору в разі його виникнення, застосування того чи іншого закону. Самі застереження є самі різноманітні. Вони розглядаються спеціальними галузями законодавства. Особливо про зовнішньоекономічну діяльність. Але ігнорувати ними не варто.

 

6. Зміна розміру цивільно-правової відповідальності

           

Як правило,  закон передбачає можливість відійти від принципу повного відшкодування нанесеного контрагенту збитку. Частина 3 ст. 22 ЦК України встановлює, що збитки  відшкодовуються  у повному обсязі,  якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому  або  більшому розмірі. Таким чином можливість зменшити чи збільшити розмір відповідальності може бути передбачена договором і законом. Якщо така умова є договірною то це може слугувати кабальності договору – завідомо гіршому правовому становищу однієї, здебільше економічно слабкої сторони.

Підставою для зміни розміру цивільно-правової відповідальності є вказані у законі чи передбачені в договорі, зокрема його застереженнях, юридичні факти. Серед них насамперед є вина кредитора. Як вже вказувалось відповідно до ст. 616 ЦКУ в разі порушення зобов’язання з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. 

Крім вини кредитора такою підставою є й матеріальний стан потерпілого та особи, яка завдала збитку чи шкоди. Відповідно до ст.1193  передбачено  можливість урахування вини потерпілого і матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди Так, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат,   у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Альтернативна і виняткова неустойки є випадками обмеження розміру відповідальності (коли в першому випадку потерпілий вибирає, чи стягувати йому тільки неустойку чи тільки збитки; в другому випадку особа сплачує тільки штраф і не відшкодує збитки).

В окремих випадках закон обмежує відшкодування збитків розмірами реального збитку. Обмеження відповідальності використовуються головним чином у підприємницьких договорах і не є характерним для договорів із громадянами.

Відповідно до статей 1 і 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 p. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та вона не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягується пеня.

 Законом допускається встановлення обов'язку причинителя шкоди в позадоговірних відносинах виплатити потерпілому компенсацію понад установлений законом відшкодування шкоди. Зменшенню розмір позадоговірної відповідальності, як правило, не підлягає.

 

7. Об'єкти майнової відповідальності

 

Об'єктом стягнення є майно боржника-правопорушника, що не відноситься до вилучених з обороту речей.   Речі,  які обмежені в обороті, можуть переходити до кредитора тільки з дотриманням встановлених законом вимог до оборотоздатності (отримання спеціального дозволу: на зберігання, використання газової зброї, наприклад).

Громадяни, у тому числі приватні підприємці, відповідають по своїх боргах усім своїм майном, включаючи як речі, так і права вимоги (у тому числі у виді паїв, внесків у кредитні організації, цінних паперів і тощо).

У той же час законом установлений перелік майна громадянина, на  яке ні при яких умовах не може бути звернене стягнення за вимогами його кредиторів (додаток 1 до ЦПК України). Це речі індивідуального користування, житловий будинок, що є єдиним у особи тощо.

Юридичні особи відповідають за своїми боргами усім приналежним їм майном. Виключення складають фінансовані державною та органами місцевого самоврядування установи. Здебільшого при деліктних зобов’язаннях  ці кошти згідно Закону України “Про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратур та суду” стягуються з відповідної скарбниці, бюджету (загальнодержавного, АРК, місцевого), через установи державного казначейства.

Примусове стягнення майна боржника за загальним правилом можливо тільки в судовому порядку. При цьому вимоги різних боржників задовольняються в порядку черговості, передбаченої законодавством.

Законом чи договором може бути встановлений позасудовий, так званий безакцептний, порядок списання коштів, що є на банківському рахунку боржника.

До позасудових засобів, що ведуть до стягнення за зобов’язаннями боржника віднесено вчинення нотаріусом виконавчих написів на боргових документах. Це можливо лише за переліком документів, що передбачено Кабінетом Міністрів України (нотаріально посвідчені договори тощо).

 

Контрольні питання:

Поняття цивільного правопорушення.

Ознаки цивільного правопорушення

Поняття цивільно-правової відповідальності.

Теорії цивільно-правової відповідальності.

Функції цивільно-правової відповідальності

Форми цивільно-правової відповідальності.

Види цивільно-правової відповідальності.

Повна відповідальність та її визначення.

Звільнення від цивільно-правової відповідальності.

Невідворотна сила та форс-мажор.

Казус та його специфіка.

Вина кредитора.

Зміна розміру цивільно-правової відповідальності.

Об'єкти майнової відповідальності.