Зміст спеціальної правоздатності деяких підприємств становить виробнича діяльність з надання послуг. Одні послуги являють собою результат певних видів діяльності або праці (споживні вартості) і втілюються у товарах, інші, навпаки, не залишають реальних результатів, які б існували окремо від виконавців цих послуг.

Головною особливістю договорів про надання послуг, на відміну від договорів про виконання робіт, є те, що надання послуг невіддільне від діяльності особи, яка надає послуги. Корисний ефект такої діяльності не виступає у вигляді пев­ного осяжного матеріалізованого результату, як це має місце у підрядних дого­ворах, а полягає в самому процесі надання послуги. Зобов'язання з надання по­слуг виникають, зокрема, з транспортних договорів.

У ст. 6 Закону України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р.1 визначено загальні основи господарської діяльності підприємств транспорту. Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг, екс­плуатація та ремонт шляхів здійснюють залізниці, пароплавства, порти (приста­ні), автомобільні, авіаційні, дорожні підприємства, якщо це передбачено їх стату­тами.

Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надають послуги на ос­нові державних контрактів і договорів про перевезення пасажирів і вантажів з урахуванням економічної ефективності перевізних та переробних можливостей транспорту. Економічні відносини підприємств транспорту, що виникають у про­цесі перевезення, ґрунтуються на принципах взаємної вигоди, рівної та повної відповідальності.

Транспортні договори поділяються на основні та допоміжні. Основні транс­портні договори опосереднюють головну сферу взаємовідносин транспортних ор­ганізацій та клієнтури (договори про перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, договори буксирування). Допоміжні договори сприяють нормальній організації перевізного процесу (договори на організацію перевезень, експедиції, на експлуатацію під'їзних колій, подачу і забирання вагонів тощо).

Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти залежно від видів транс­порту, якими вони здійснюються, поділяються на: а) залізничні; б) внутрішніми водними шляхами (річкові); в) морські; г) повітряні; д) автомобільні. Крім того, перевезення у межах територіальної сфери дії однієї транспортної організації (наприклад, Львівської залізниці) вважаються перевезеннями місцевого сполучення; перевезення двома чи кількома організаціями одного виду транспорту є перевезеннями у прямому сполученні, а перевезення за єдиним транспортним документом організаціями різних видів транспорту — перевезеннями у прямому змішаному сполученні.

На морському транспорті перевезення та буксирування бувають: а) кабо­тажні — між портами України; б) міжнародні — між іноземними портами.

Кожен із видів транспорту є окремою господарською системою, що взаємодіє з іншими транспортними системами. Крім перелічених, існує ще один вид транс­порту — трубопровідний, який перекачує нафту, газ, воду тощо. Проте відноси­ни, що складаються при транспортуванні цих продуктів трубопроводами, регулю­ються або законодавством про поставки, або законодавством про постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу. Організація, що екс­плуатує трубопровід, водночас є й володільцем продукції, яка перебуває у трубо­проводі.

У ЦК УРСР (статті 358—368) і ЦК України (статті 927—947) визначено за­гальні норми щодо договорів про перевезення пасажирів і вантажів. Детальніше умови перевезення пасажирів, вантажів і багажу та відповідальність сторін за цими перевезеннями регулюють статути (кодекси) окремих видів транспорту та правила, прийняті у встановленому порядку. Зокрема, на залізничному транс­порті діє Закон України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 p., Ста­тут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 p., на річковому — Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 p., на морському — Кодекс торговельного мореплавства України, затверджений Вер­ховною Радою України 9 грудня 1994 p., на повітряному — Повітряний кодекс України, затверджений Верховною Радою України 4 травня 1993 р. Умови пере­везення пасажирів, вантажів та багажу автомобільним транспортом і відпові­дальність сторін за ці перевезення визначаються Законом України "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 p., Статутом автомобільного транс­порту УРСР, затверджений постановою Ради Міністрів УРСР 27 червня 1969 p., та іншими нормативними актами.

Згідно зі статутами (кодексами) розробляються та затверджуються правила перевезення на окремих видах транспорту, а також у змішаному сполученні.