Конституція України не тільки закріплює забезпечення екологічної безпеки, підтримання екологічної рівноваги на території України і право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, а й передбачає наслідки порушення екологічної безпеки і зазначеного конституційного права (ст. 16 та ч. 1 ст. 50) у вигляді відшко­дування завданої шкоди.

Новий ЦК України передбачає відшкодування шкоди, завданої внаслідок не-усунення небезпеки (загрози) життю і здоров'ю фізичних осіб, їхньому майну та майну юридичних осіб.

Відповідно до вищезазначеної норми, шкода, завдана внаслідок неусунення небезпеки (загрози) життю і здоров'ю фізичних осіб, їхньому майну та майну юридичних осіб, підлягає відшкодуванню за правилами, які регулюють зобов'я­зання із заподіяння шкоди (статті 440—467 ЦК УРСР; статті 1185—1230 ЦК України). Кілька слів про норми ЦК УРСР, на підставі яких необхідно відшкодо­вувати шкоду, завдану погіршенням стану довкілля. Маються на увазі норми щодо суб'єктів, підстав та обсягу цивільної відповідальності.

Як свідчить практика, заподіювачами шкоди життю, здоров'ю та майну внаслідок погіршення довкілля є юридичні особи та фізичні особи (промислові підприємства, транспортні організації, індивідуальні підприємці тощо), які по­рушують нормативи граничнодопустимих викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів, що виходять з кожного конкретного стаціонарного джерела забруднення. За родом діяльності зазначені особи є володільцями джерел підвищеної небезпеки, і підстави їх відповідальності визна­чають ст. 450 ЦК УРСР та ст. 1206 нового ЦК України. Обсяг відповідальності передбачається статтями 453 і 455 ЦК УРСР та статтями 1211 і 1216 нового ЦК України.

В юридичній літературі висловлена й інша думка. Так, М.І. Єрофеєв вважає, що шкода, спричинена внаслідок негативного впливу на довкілля протиправної діяльності підприємств, установ, організацій та окремих громадян підлягає відшкодуванню відповідно до ст. 69 Закону України "Про охорону на­вколишнього природного середовища"1. Уявляється погляд М. І. Єрофеєва непереконливим. Справа в тому, що цивільне право має лише йому властиві можливості, які забезпечують здійснення права на відшкодування шкоди, завда­ної внаслідок неусунення небезпеки життю, здоров'ю та майну. Цивільне право на відміну від інших галузей права, передбачає принцип повного відшкодування заподіяної шкоди, а також допускає повне відшкодування шкоди незалежно від вини.

Крім того, право на безпечне життя і здоров'я — це абсолютне право, якому відповідає абсолютний обов'язок усіх і кожного (фізичних, юридичних осіб, інших організацій, держави) утримуватися від порушення цього права. Невико­нання абсолютного обов'язку призводить до виникнення деліктного зобов'язання із заподіяння шкоди, що регулюється нормами цивільного права2.