Найпоширенішим договором про спільну діяльність є договір простого това­риства. Хоч ЦК УРСР цей термін не використовує, він містить у главі 38 поло­ження саме про договір простого товариства, ознаками якого є не тільки спільна діяльність учасників для досягнення загальної мети, а й здійснення ними майно­вих вкладів. Правила цієї глави багато в чому застаріли, суперечать ринковому законодавству останніх років і взагалі не спрямовані на ефективне регулювання спільної діяльності.

Відповідно до ст. 430 ЦК УРСР за договорами про спільну діяльність сторони зобов'язуються спільно діяти для досягнення загальної господарської мети. Ця стаття не містить вичерпного переліку цілей спільної діяльності, оскільки перед­бачити в законі всю їх розмаїтість неможливо.

Слід зазначити, що останнім часом в Україні було прийнято цілу низку зако­нодавчих актів, які зняли обмеження у здійсненні громадянами і юридичними особами господарської та іншої діяльності. Правовідносини, що виникли і скла­лися на новій нормативній базі, вийшли за межі правил деяких чинних законів, зокрема положень глави 38 ЦК УРСР, що регулює зобов'язання за договором про спільну діяльність.

Раніше згідно зі ст. 430 ЦК УРСР громадяни укладали договори про спільну діяльність для задоволення лише своїх особистих побутових потреб і тільки між собою. Юридичні особи могли укладати такий договір тільки для досягнення гос­подарської мети. Проте законами України "Про власність", "Про підприємницт­во", "Про підприємства в Україні", "Про зовнішньоекономічну діяльність" тощо ці обмеження було знято. Так, відповідно до ст. 4 Закону України "Про влас­ність" власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не супе­речать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Окремо визначається право власника використовувати належне йому майно для підприємницької ді­яльності (ст. 6). Стаття 3 цього закону допускає об'єднання майна, що є власніс­тю громадян і юридичних осіб.

Отже, суб'єктами (сторонами або учасниками) договору простого товариства виступають громадяни і юридичні особи. Щодо загальної мети договору про спільну діяльність, то нове законодавство України припускає як господарську, так і іншу (зокрема, благодійну чи науково-дослідну) мету такого співробіт­ництва.

Договори простого товариства, як і всі інші договори про спільну діяльність, можуть бути дво- та багатосторонніми угодами. Вони також вважаються нон­сенсу альними договорами, оскільки для укладення їх досить згоди сторін і не по­трібен сам факт передачі вкладів та здійснення спільних дій.

Багато суперечок у юридичній літературі виникає з приводу розв'язання пи­тання про оплатність чи безоплатність договорів про спільну діяльність. Одні ав­тори вважають, що договори про спільну діяльність є сплатними, оскільки кож­ний з учасників, який зробив майновий вклад, має право вимагати від інших відповідного зустрічного задоволення1. Інші вчені обстоюють думку про безоп­латний характер даних відносин, обрунтовуючи її відсутністю матеріального ек­вівалента діям учасника, що зробив майновий вклад2.

На підставі аналізу договорів про спільну діяльність можна констатувати, що вони можуть бути як сплатними, так і безоплатними. Такий критерій, як "зустрічне задоволення", не завжди свідчить про оплатність договорів про спіль­ну діяльність, адже оплатність (як ознака договорів купівлі-продажу, міни, по­ставки, майнового найму (оренди), комісії тощо) передбачає задоволення будь-яких майнових (економічних) інтересів, майнове задоволення. Наприклад, за договором про спільну діяльність з виробництва певної продукції один учасник зобов'язується надати приміщення, другий — зробити вклад обладнанням для розміщення його у цьому приміщенні. Тут дійсно один учасник задовольняє свої майнові інтереси у потрібному йому приміщенні, а другий — в обладнанні, ос­кільки це майно спільно використовується. У разі коли сторони об'єднують май­но, трудові зусилля для досягнення спільно благодійної мети, то задоволення ни­ми майнових інтересів (майнове задоволення) первісно відступає. У зв'язку з цим немає й ознаки оплатності даного договору, хоч сторони і роблять "зустріч­не задоволення". Отже, найбільш прийнятним критерієм оплатності договорів про спільну діяльність є мета, що передбачає задоволення майнового (економіч­ного) інтересу кожної із сторін.

Різновиди договорів простого товариства. ЦК УРСР не містить вичерп­ного переліку різновидів договорів про спільну діяльність. Згідно зі ст. 430 кодек­су сторони можуть укладати договори про спільну діяльність для будівництва шляхів, спортивних споруд, шкіл, житлових будинків тощо. Крім того, цивільне законодавство надало права громадянам і юридичним особам вільно і без обме­жень здійснювати господарську та іншу діяльність. Отже, суб'єкти права можуть обирати науково-технічне, виробниче, творче співробітництво.

Зовнішньоекономічне законодавство України, зокрема Закон України "Про режим іноземного інвестування" передбачає договори (контракти) про виробни­чу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльно­сті, не пов'язані зі створенням юридичної особи.

Договори простого товариства поділяються на договори між українськими юридичними та фізичними особами і між ними та іноземними особами (зовніш­ньоекономічні договори про спільну діяльність).

Сторони договорів простого товариства можуть мати на меті як одержання прибутку (доходу), так і досягнення іншого результату, зокрема соціального ефекту. У зв'язку з цим договори простого товариства поділяють на підприєм­ницькі і такі, що передбачають немайнову мету (благодійну, наукову, освітню).

У багатьох країнах специфічним договором простого товариства є таємне то­вариство. Особливість такого договору полягає в тому, що сторони не розкрива­ють його існування третім особам. Отже, товариства існують тільки у відносинах між його учасниками. У відносинах з третіми особами сторони виступають від власного імені і самостійно відповідають за укладеними угодами.