Роль зобов'язань за спільною діяльністю. У процесі задоволення своїх економічних (майнових) та інших інтересів у суб'єктів цивільних правовідносин виникає необхідність у кооперації (від лат. соорего — співробітничаю), тобто у спільній діяльності, змістом якої може бути об'єднання майна, трудових зусиль, організація співпраці тощо для досягнення загальної мети. Ця необхідність може бути зумовлена різними чинниками, зокрема: відсутністю в особи достатніх фі­нансових коштів, майна, досвіду, знань, технологій тощо для здійснення будь-якого виду діяльності; неможливістю здійснювати певний вид діяльності без партнерів через юридичні (нормативно-правові) вимоги (організація та діяльність фондової біржі, комерційного банку, здійснення довірчих операцій, страхової ді­яльності, проведення ломбардних операцій); бажанням отримати певні пільги, зокрема податкові; прагненням уникнути чи зменшити ризики тощо.

Правове регулювання спільної діяльності для досягнення загальної для її учасників мети має давню історію. Вже римське право містило досить детальні положення про договір спільної діяльності, який став прообразом усіх сучасних типів та видів зобов'язань цієї групи, в тому числі і засновницьких договорів або договорів про заснування торгових (господарських) товариств.1

Специфічні риси зобов'язань за спільною діяльністю. Серед різних ви­дів договірних зобов'язань, які відображають процес обміну у суспільстві, зо­бов'язання за спільною діяльністю посідають окреме місце. Це зумовлено особ­ливостями, властивими даному виду цивільних правовідносин.

Усі дослідники як головну класифікаційну ознаку цих зобов'язань називають спільну діяльність осіб для досягнення будь-якої загальної мети, що не супе­речить законові.

Ці зобов'язання дуже часто об'єднують більше двох учасників. Причому кож­ний учасник зобов'язань за спільною діяльністю виступає водночас як боржник і як кредитор. Але жодна із сторін не може вимагати виконання для себе особис­то, так само як і не повинна виконувати зобов'язання безпосередньо іншій сто-

В новому ЦК України установчим документом для повного та командитного товариств виступає засновницький договір. Для створення всіх інших товариств, як підприємницьких, так і непідприємницьких, укладається, як правило, договір про створення (заснування) товариства, який не є установчим документом. Згадані договори на цей час ще називаються та кваліфікуються установчими, тому в подальшому викладі вживається ця конструкція.

Взаємні права та обов'язки учасників опосередковані необхідністю досяг­нення загальної мети.

На відміну від таких видів зобов'язань, як купівля-продаж, міна, дарування, поставка тощо, де відбувається перехід майна від одного власника до іншого, у зобов'язаннях за спільною діяльністю майно часто об'єднується у спільну влас­ність.

Іншою характерною особливістю зобов'язань за спільною діяльністю є наяв­ність у сторін загального інтересу на відміну, зокрема, від зобов'язань купівлі-продажу, майнового найму (оренди), в яких інтереси сторін протилежні: одна особа має на меті передати (продати, надати в оренду) майно та одержати за нього певну суму, а друга — набути майно у власність або у володіння і корис­тування.

Спільна діяльність для досягнення загальної мети вимагає від учасників чіт­кої організації. Отже, зобов'язання за спільною діяльністю мають чіткий органі­заційний характер.

Важливою ознакою цих правовідносин є те, що сама суть спільної діяльності передбачає, як правило, певну зовнішню реалізацію, іншими словами, вона по­требує від сторін вступати у відносини з третіми особами.

Зобов'язання за спільною діяльністю часто мають тривалий характер із за­значенням строку або з невизначеністю строку їх дії.

Важливою рисою зобов'язань за спільною діяльністю є їх особистий ха­рактер.

Нормативно-правове регулювання зобов'язань за спільною діяль­ністю. Зобов'язання за договором про спільну діяльність спеціально передбачені главою 38 ЦК УРСР. Положення цієї глави вже не відповідають потребам сучас­ного розвитку і потребують модифікації, яку запропоновано у главі 77 ЦК Украї­ни. Зобов'язання, що виникають з установчого договору учасників, регламенту­ються відповідними законодавчими актами залежно від обраних учасниками правових форм підприємництва (закони України "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво", "Про господарські товариства", "Про банки і банківську діяльність", "Про страхування" тощо). Основні положення про засновницькі до­говори та деякі договори по створення товариств містяться у підрозділі "Юри­дичні особи" нового ЦК України.