Виявлення з необхідною точністю місця, в якому має бути виконане зобов'я­зання, істотне саме тому, що від цього нерідко залежить вирішення інших, дуже важливих практичних питань. У деяких випадках місце виконання зобов'язання визначається нормами, які регулюють даний вид зобов'язань, тобто воно вста­новлюється в самому законі. Іноді місце виконання зобов'язання може виплива­ти із адміністративного акта. В ряді випадків місце виконання визначається ви­ходячи із суті зобов'язання.

Проте, коли жоден з наведених способів не дає змоги встановити, в якому місці має бути виконане зобов'язання, застосовують загальні правила, встанов­лені у ст. 167 ЦК УРСР, ст. 534 ЦК України. Вони зводяться до такого: місцем виконання зобов'язання визнається місце проживання боржника — громадянина або місцезнаходження боржника — юридичної особи. Якщо внаслідок певних об­ставин первісне місце проживання або місцезнаходження боржника було зміне­не, про що кредитор був належним чином повідомлений, виконання зобов'язан­ня має здійснюватися за новим місцем проживання або місцезнаходженням боржника. Якщо інше не передбачено законом або договором, у цьому випадку на боржника мають бути віднесені всі витрати, пов'язані зі зміною проживання або зміною місцезнаходження боржника. Однак з цього загального правила вста­новлені певні винятки:

1)  зобов'язання, які стосуються передачі будівлі або іншої нерухомості (у власність, користування або з іншою правовою метою), виконуються в місцезна­ходженні цієї будівлі або іншої нерухомості;

2)  грошові зобов'язання (позика, інші грошові зобов'язання, зокрема обов'я­зок сплатити гроші, який випливає з договору купівлі-продажу або майнового найму) виконуються у місці проживання кредитора на момент виникнення зо­бов'язання, а якщо кредитор змінив своє місце проживання і повідомив про це боржника, зобов'язання має виконуватися за новим місцем проживання креди­тора з віднесенням на його рахунок усіх додаткових витрат, які пов'язані зі змі­ною місця виконання.

ЦК України (пункти 2 і 3 ст. 534) передбачено ряд нових правил, що стосу­ються місця виконання зобов'язання. Зокрема, за зобов'язанням про передачу товару або іншого майна, що передбачає перевезення цього майна, виконання здійснюється за місцем здавання товару або іншого майна першому перевізнико­ві для передачі його кредиторові. За іншими зобов'язаннями боржника про пере­дачу товару або іншого майна вони виконуються за місцем виготовлення або збе­рігання майна, якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання.

Строк виконання зобов'язання. Відповідно до ст. 161 ЦК УРСР належ­ним визнається такий строк виконання, який встановлений законом, договором або випливає із суті зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання може бути визначений календарною датою або закінченням відповідного періоду часу, а також вказівкою на відповідну подію, яка обов'язково має настати.

Але досить часто на практиці трапляються зобов'язання, строки виконання яких або взагалі не встановлені, або визначені моментом пред'явлення вимоги виконання кредитором. Наприклад, внесений вклад в Ощадбанк, передача речі в гардероб тощо. У цьому разі відповідно до ст. 165 ЦК УРСР, п. 2 ст. 532 ЦК Ук­раїни кредитор має право вимагати виконання і відповідно боржник має право провести таке виконання у будь-який час. Однак обов'язок виконати таке зо­бов'язання покладається на боржника в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або суті зобов'язання.

При простроченні боржника кредитор має право або вимагати виконання зо­бов'язання в натурі, або відмовитися від прийняття виконання. Однак у будь-якому разі боржник зобов'язаний відшкодувати кредиторові збитки, що їх зазнав кредитор у зв'язку із простроченням (ст. 213 ЦК УРСР, ст. 614 ЦК України). Ко­ли предметом виконання є грошова сума, боржник зобов'язаний сплатити за час прострочення 3 відсотки річних від простроченої суми, якщо законом або дого­вором не встановлений інший розмір відсотків (ст. 214 ЦК УРСР). За грошовими зобов'язаннями розмір відсотків може встановлюватися угодою сторін і відповід­ними нормативними актами.

Крім норм щодо прострочення боржника, існують відповідні правила, вста­новлені на випадок прострочення з боку кредитора. Кредитор визнається таким, що прострочив виконання, якщо він відмовився прийняти надане боржником на­лежне виконання зобов'язання або не вчинив відповідних дій, без яких боржник не може виконати своїх обов'язків. При простроченні прийняття виконання кре­дитором боржник у свою чергу має право вимагати від кредитора відшкодування заподіяних йому збитків.

У законодавстві регулюється і питання про можливість дострокового вико­нання зобов'язання. Так, ст. 166 ЦК УРСР, ст. 533 ЦК України передбачають, що боржник має право виконати зобов'язання до строку, встановленого в дого­ворі, якщо інше не випливає із самого договору, не встановлено законом або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Проте існує цілий ряд таких зобов'язань, які за своїм змістом не можуть бути виконані достроково. Так, при достроковому врученні поздоровчої телеграми або, скажімо, подарунка ювілярові втрачається самий сенс дострокового виконання зобов'язання.

Спосіб виконання. Спосіб виконання зобов'язання перебуває у прямій за­лежності від предмета виконання. Якщо предмет зобов'язання пов'язаний з яко­юсь єдиною річчю, що за своєю природою неподільна, виконання не може бути проведене інакше, як шляхом передачі цієї речі боржником кредиторові відразу і в цілому.

Проте можливі зобов'язання з приводу передачі сукупності речей або відпо­відної суми грошей, зокрема грошей у договорі позики, кількох однорідних речей у договорі купівлі-продажу або поставки і т. д. У таких випадках зобов'язання може бути здійснене не тільки шляхом вчинення однократного акту, а й части­нами — у формі кількох розподілених у часі дій. Виконання зобов'язання части­нами нерідко передбачається законом, договором або випливає зі змісту і цільо­вого призначення зобов'язання. Так, договір поставки передбачає передачу продукції або товарів певними партіями. Однак, якщо законом або іншою підста­вою, з якою пов'язане це зобов'язання, не передбачається виконання зобов'язан­ня частинами або таке виконання не випливає із самого змісту зобов'язання, кредитор має право не приймати виконання зобов'язання, яке здійснюється бор­жником саме такими частинами (ст. 163 ЦК УРСР, ст. 531 ЦК України). У тако­му разі належним визнається лише виконання, яке здійснюється в повному об­сязі у вигляді однократного акту. Зрозуміло, що своїм правом (відмовитися від прийняття виконання) кредитор може і не скористатися, але часткове виконання зобов'язання, проведене за згодою кредитора, визнається вже належним вико­нанням. Про згоду прийняти часткове виконання можуть свідчити заява креди­тора та його конклюдентні дії. Так, якщо кредитор почав використовувати част­ково надане виконання зобов'язання, то це може тлумачитись, як його згода саме на такий спосіб виконання зобов'язання.