Під виконанням зобов'язань розуміють вчинення кредитором і боржником дій зі здійснення прав та виконання обов'язків, що випливають із зобов'язання. Так, виконанням договірного зобов'язання купівлі-продажу слід розглядати одно­часно передачу речі продавцем у власність покупця і прийняття цієї речі покуп­цем, а також виплату обумовленої договором суми (ціни речі) покупцем і прий­няття цієї суми продавцем.

За своєю юридичною природою дії з виконання зобов'язання є нічим іншим, як правочином, оскільки вони спрямовані на припинення зобов'язань. Саме тому до цих дій з виконання застосовуються ті самі правила, що регулюють вчинення правочинів.

Дії, які мають бути вчинені одним учасником зобов'язання на користь іншо­го, називаються предметом виконання. Якщо ці дії пов'язані з передачею пев­ного майна, поняттям предмета виконання охоплюється і це конкретне майно. Особливості предмета виконання повністю залежать від особливостей конкрет­ного зобов'язання, а відтак вони визначаються підставами виникнення зобов'я­зання (правочином, договором, адміністративним актом, на яких засновані зобо­в'язання) і тими нормами, що регламентують зобов'язання певного виду. Деякі загальні правила щодо предмета виконання у ЦК УРСР закріплені лише стосов­но грошових зобов'язань (статті 167—170).

Зобов'язання виникають між їх учасниками з метою задоволення певних по­треб. Саме тому особливе значення мають загальні засади виконання цивільних зобов'язань, які набувають форми їхніх принципів. Для учасників зобов'язальних правовідносин завжди важливим є те, що реалізовано основну мету зобов'язан­ня. Але саме досягнення цієї мети пов'язується не тільки з виконанням певних дій, а й з необхідністю відповідати іншим "якісним" показникам, які загалом можна об'єднати поняттям належного виконання.

Таким чином, принципи реального і належного виконання традиційно роз­глядалися як основні цивільно-правові засади виконання зобов'язання1

Однак єдиної думки щодо співвідношення цих принципів у літературі не скла­лося. Так, одні автори вважали, що реальне виконання — складова належного виконання. Належне виконання є поняттям більш загальним, а реальне виконан­ня — одна з окремих вимог, яка входить до змісту належного виконання1.

Іншу позицію з цього питання займав А. В. Венедиктов, який, навпаки, вва­жав, що належне виконання — це складова реального виконання. На його дум­ку, реальне виконання договірних зобов'язань охоплює належне виконання всіх якісних та кількісних показників: не тільки своєчасну передачу всієї кількості пе­редбаченої договором продукції, а й передачу її в обумовленому асортименті від­повідно до затверджених стандартів та технічних умов, у комплексному вигляді, а також своєчасне поповнення недостач у деяких партіях, негайне виправлення допущених недоліків або заміну недоброякісної продукції2.

О. С. Іоффе взагалі надавав принципу реального виконання значення загаль­ного. Зверталася особлива увага на те, що на етапі нормального розвитку зо­бов'язання реальне виконання передбачає і належне виконання, а після пору­шення боржником зобов'язання — виконання у натурі3.

Найбільш прийнятною у цьому питанні є позиція М. І. Брагінського, який зауважив, що реальне та належне виконання — це різноплощинні явища. У пер­шому виявляється суть виконання як вчинення певної дії, у другому — якісна характеристика дії (або утримання від дії). Перевіряючи, чи виконав боржник зо­бов'язання, вирішуються два самостійні за значенням питання: чи вчинила особа дію, яка є об'єктом відповідних правовідносин (тобто чи дотримана вимога реаль­ного виконання), а також яким чином ця дія вчинена (чи дотримана вимога на­лежного виконання)4.

З розвитком ринкових засад в економіці принцип реального виконання зо­бов'язання, який набував особливого значення для господарських договорів, пев­ною мірою, втратив своє первісне значення. Це пов'язано з тим, що сплата кре­диторові збитків, які виникли через невиконання зобов'язання в натурі боржником, в умовах ринкової економіки і може задовольнити інтерес у повному обсязі. За таких обставин новий ЦК України виходить з того, що в умовах рин­кової економіки його роль поступово зменшуватиметься5.

У ЦК України (ст. 528) загальні умови виконання'зобов'язань формулюються так: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов догово­ру та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсут­ності таких — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зви­чайно ставляться. Отже, зобов'язання має бути виконано не тільки в натурі (реально), але й належним чином, тобто в такому вигляді, як це випливає з від­повідної підстави виникнення зобов'язання (договору, адміністративного акта), або відповідно до вимог, що звичайно ставляться. При цьому спеціально підкреслено ще дві обставини, а саме: при виконанні зобов'язання можуть застосовува­тися звичаї ділового обороту; виконання зобов'язання має спиратися на засади добросовісності, розумності та справедливості. Саме ці оціночні категорії набу­вають у сучасному цивільному праві особливого значення. Вони розглядаються як найважливіші критерії, за допомогою яких може визначатися принцип належ­ного виконання зобов'язання. Не припускається одностороння відмова від вико­нання зобов'язання або його одностороння зміна, за винятком випадків, перед­бачених угодою сторін або вказаних безпосередньо в законі.