Ринкова економіка зумовлює необхідність чіткого розмежування як учасни­ків цивільного обороту, так і товарів та послуг, що наповнюють ринок. У радян­ські часи особливої потреби в такому розмежуванні не виникало. Радянський ри­нок у переважній своїй частині відчував постійну нестачу товарів і послуг, внаслідок чого проблема потреби в правовому регулюванні правових відносин, що складалися у сфері створення і використання розпізнавальних символів чи якихось інших позначень, не виникала. Правда, був прийнятий нормативний акт про товарні знаки. Проте він діяв скоріше в торгівлі колишнього СРСР із зару­біжними країнами. На території колишнього СРСР він застосовувався нечасто і не користувався великим попитом.

Звичайно, Україна свого законодавства про товарні знаки не мала.

З переходом України до ринкової економіки різко зросла потреба у правово­му регулюванні відносин у галузі індивідуалізації уже не лише товарів і послуг, а й учасників цивільного обороту. 15 грудня 1993 р. був прийнятий Закон Украї­ни "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (далі — Закон про товарні знаки)1. На розвиток цього закону патентне відомство прийняло ряд відомчих нормативних актів. ( Згідно з новим ЦК України знаки на товари та послуги ви­значаються як торговельна марка).                                         «

Підприємницька діяльність в умовах сучасної ринкової економіки надзвичай­но різноманітна, багатопрофільна і в той же час багато підприємств виробляють одну й ту саму продукцію, надають одні й ті самі послуги, але неоднакових якос­ті і рівня. Споживачеві іноді буває непросто відрізнити товар одного підприєм­ства від такого самого товару, що виробляється іншим підприємством, послуги одного підприємства від послуг іншого. Ось тут споживачеві можуть допомогти правові засоби індивідуалізації товарів, послуг і самих виробників, посередників тощо. Саме цими факторами було зумовлено прийняття Закону про товарні знаки.

Зазначені знаки допомагають споживачеві розрізняти товари різних виробни­ків. Проте в сучасних умовах ринкової економіки одних таких знаків уже зама­ло. Виникла потреба розрізняти виробників, які виробляють товари одного й то­го самого виду, підприємства, що надають послуги такого самого роду. Тому у світовій практиці виник такий засіб розрізнення виробників, як їх назва, найме­нування, фірма. Але якщо одна така фірма виробляє товари чи надає послуги, які роблять їй честь, то такою ж назвою можуть скористатися й інші підприємці, які виробляють товар нижчої якості, що не користується попитом у споживачів, з метою ввести в оману того ж споживача. Тому виникла потреба надати право­ву охорону такому найменуванню або фірмі, щоб нею не могли скористатися не­правомірно інші особи. Так склався цивільно-правовий інститут — право на фір­мове найменування або просто право на фірму (за новим ЦК України — комерційне найменування), завданням якого є індивідуалізація виробників з ме­тою захисту їх ділової репутації від неправомірних посягань третіх осіб.

Крім товарних знаків, виникла необхідність ще в одному правовому засобі розрізнення товарів одного й того самого виду. На ринку має значення не лише якість товару, його зовнішній вигляд та його виробник. Часто на якісні характе­ристики товару впливають природні властивості географічного району, місця ви­готовлення товару, що, безумовно, впливає на його попит. Наприклад, миргород­ська вода, оболонське пиво тощо. Отже, виникла потреба розрізняти деякі товари і за місцем їх виробництва. Так з'явився ще один цивільно-правовий інститут — право на зазначення походження товару ( за новим ЦК України — географічне зазначення).

Отже, склалася група з трьох цивільно-правових інститутів, завданням яких є індивідуалізація учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Це право на комерційне найменування, право на торговельну марку, право на географічне зазначення. У такому порядку й будуть викладені ці інститути.