Анотація

Поняття зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди. Елементи І зміст зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди. Шкода. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою І шкодою- Вина особи, що заподіяла шкоду. Сторони в зобов'язаннях, які виникають внаслідок заподіяння шкоди.

Література

Цивільний кодекс України: Офіційне видання. — К.: Атіка,2003. —  416 с

Бірюков І.А., Заїка Ю.О., Підопригора О.О. Цивільне правоУкраїни: Курс лекцій. — К.: НАВСУ, 2001.

Дзера О.В., Кузнецова Н.С. Цивільне право України. —Книга друга. — К., 2004.

Цивільне право України: Підручник // Є.О. Харитонов,Н.О. Саніахметова. — К.: Істина, 2003. — 776 с

Загорулько А.И. Обязательства по возмещению вреда,причиненного субъектами гражданского права. — Харьков, 1996. —С. 5-20.

Матеріал для вивчення

Поняття та елементи зобов'язань із заподіяння шкоди. Однією з підстав виникнення зобов'язань згідно зі ст. 1166 ЦК України є заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від інших зобов'язань, які виникають із правомірних актів (наприклад, договору, односторонньої угоди, адміністративного акта), цей вид зобов'язань виникає з неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди, називають деліктними (від лат. delictum — правопорушення). Заподіяння шкоди іншій особі не завжди породжує деліктне зобов'язання. Воно виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від наявних між сторонами зобов'язальних відносин.

загрузка...

Відсутність між потерпілим І заподіювачем зобов'язальних відносин до заподіяння шкоди не означає, що між ними не існувало ніяких цивільно-правових відносин. Вони перебували в абсолютних цивільних правовідносинах, змістом яких є абсолютне суб'єктивне цивільне право та абсолютний суб'єктивний цивільний обов'язок. До абсолютних прав належать: право власності, право на недоторканність життя і здоров'я, честі і гідності, особистої свободи, право на охорону здоров'я тощо. Якщо абсолютне суб'єктивне право охороняється від усіх І кожного, то кореспондуючий юридичний обов'язок також покладається на всіх і кожного. Абсолютний юридичний обов'язок характеризується пасивністю, його змістом є необхідність утримуватися від порушення чужого абсолютного суб'єктивного права. Невиконання такого обов'язку завжди призводить до порушення чужого суб'єктивного права і за наявності передбачених законом Інших підстав породжує деліктне зобов'язання.

Деліктне зобов'язання — це зобов'язання, в якому особа, що протиправно і винно заподіяла шкоду особистості громадянина або його майну чи майну організації, зобов'язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування заподіяної шкоди у повному обсязі. Деліктне зобов'язання — це різновид цивільно-правових зобов'язань, і тому йому властиві ті самі структурні особливості, що характеризують кожне зобов'язання. Такими структурними елементами є суб'єкт, об'єкт та зміст.

Суб'єктами деліктних зобов'язань можуть бути будь-які учасники цивільних правовідносин. Як і в інших цивільно-правових зобов'язаннях, їх називають кредитором і боржником.

Кредитор — це особа, якій заподіяно шкоду (потерпілий). Ним може бути будь-який громадянин України (дієздатний, недієздатний, неповнолітній, який не досяг 14-ти років, іноземець та особа без громадянства). Ним може бути також організація незалежно від того, чи користується вона правами юридичної особи, чи ні.

Боржник — це особа, яка відповідає за заподіяну шкоду. Як правило, нею є заподіювач шкоди. У деяких випадках, передбачених законодавством, боржником виступає не заподіювач шкоди, а особа, винна за поведінку заподіювача. Так, згідно зі ст. 1179 ЦК України за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 14-ти років, несуть відповідальність його батьки (усиновителі), опікун або навчальні, виховні чи лікувальні заклади, під наглядом яких перебував неповнолітній, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їхньої вини.

Громадянин виступає як боржник, за умови, що він є делікто-здатним, тобто здатним відповідати за свої дії. Деліктоздатність громадян за чинним цивільним законодавством України настає з 14-ти років. Наведене правило поширюється не лише на громадян України, а й на іноземців (тих, що не користуються екстериторіальністю) та осіб без громадянства.

Організація вважається деліктоздатною, за умови, що вона користується правами юридичної особи. На відміну від кредитора (потерпілого), яким може бути будь-яка організація незалежно від наявності у неї прав юридичної особи, боржником у деліктних зобов'язаннях може бути лише організація, що є юридичною Особою: підприємства, громадські об'єднання, спільні підприємства, релігійні організації тощо, які згідно з частиною 1 ст. 2 ЦК України можуть бути учасниками цивільних правовідносин. Боржником може бути також держава, територіальна громада.

Об'єктом деліктних зобов'язань є відшкодування, яке боржник зобов'язаний надати потерпілому. Воно полягає у поновленні майнової сфери потерпілого в натурі (надати річ того самого роду і якості, виправити пошкоджену річ і т. ін.) або в повному відшкодуванні заподіяних збитків. При ушкодженні здоров'я та заподіянні смерті відшкодування здійснюється у формі грошової Компенсації втраченого заробітку, а також Інших витрат.

Зміст деліктного зобов'язання становлять право кредитора та обов'язок боржника. Обов'язком боржника є вчинення дій, за допомогою яких майнова сфера була б поновлена до такого рівня, в якому вона перебувала до її порушення, а право Кредитора — одержати таке відшкодування.

Заподіювач у деліктному зобов'язанні зобов'язаний відшкодувати заподіяну шкоду шляхом відшкодування її в натурі або відшкодування заподіяних  збитків.

Метою деліктного зобов'язання, як це зазначено в імперативних нормах ст. 1166 ЦК України, є поновлення первісного майнового стану потерпілого, а якщо це неможливо — відшкодування заподіяних збитків. Деліктна відповідальність: поняття т_а зміст. У деліктних цивільних правовідносинах реалізуються зобов'язально-правові засоби захисту абсолютних прав. Потерпілий набуває права вимоги про відшкодування збитків і має право пред'явити позов про збитки. Праву потерпілого відповідає обов'язок заподіювача шкоди відшкодувати заподіяну шкоду.

З'ясування юридичної природи цього обов'язку пов'язане з розкриттям суті деліктної відповідальності. Суб'єктивне право потерпілого має однобічно дозвільний характер. Диспозитивне начало цивільно-правового регулювання у цьому випадку виявляється в тому, що потерпілий використовує своє право вимоги на свій розсуд: він може пред'явити або не пред'явити вимогу про відшкодування збитків заподіювачеві. Інша справа щодо суб'єктивного обов'язку заподіювана. Питання не лише в тому, що суб'єктивний обов'язок заподіювана, на відміну від пасивного обов'язку особи в абсолютних правовідносинах, є активним, тобто спрямованим на відшкодування заподіяної шкоди. Цей обов'язок істотно відрізняється від обов'язків, що виникають внаслідок правомірних дій, зокрема укладення договору. Останні обов'язкові, але не примусові, тоді як обов'язок заподіювача за своєю природою, сутністю примусовий. Він є елементом юридичного змісту цивільно-правового примусу. Цивільно-правовий примус є видовим поняттям щодо родового поняття державного примусу як одного з методів здійснення державної влади в суспільстві.

Одним з видів заходів примусу є цивільно-правова відповідальність. У цьому розумінні примусовий обов'язок заподіювача з відшкодування шкоди можна розглядати як вид цивільно-правової деліктної відповідальності. В зазначеному аспекті цивільно-правова деліктна відповідальність являє собою оснований на імперативній нормі цивільного права новий (поряд з порушеним або замість нього) суб'єктивний відносний обов'язок правопорушника (заподіювача) перетерпіти міри державного примусу, що включають у себе осудження його поведінки або стимулювання його до соціально необхідних дій у вигляді позбавлення благ особистого чи майнового характеру з метою поновлення порушених абсолютних правовідносин чи поновлення майнового стану потерпілого за наявності умов, зазначених у законі.

Особливості позадоговірної відповідальності та її функції. Деліктне зобов'язання — це правоохоронні відносини, в яких реалізується цивільна позадоговірна або деліктна відповідальність. Позадоговірній відповідальності властиві риси договірної відповідальності. Вона, як і договірна, — це завжди юридичний обов'язок примусового характеру, реалізація якого викликає у правопорушника негативні майнові наслідки. Але позадоговірна відповідальність має і свої особливості, що зумовлюють суб'єкт відповідальності, обсяг відповідальності, підстави звільнення від відповідальності.

Договірна відповідальність — це відповідальність за порушення існуючого між сторонами відносного зобов'язання, і тому вона як юридичний обов'язок має характер додаткового, що приєднується до невиконаного. Наприклад, на постачальника, що прострочив виконання юридичного обов'язку, змістом якого є постачання певної кількості продукції у передбачений договором строк, покладається обов'язок сплатити неустойку і відшкодувати завдані кредиторові збитки. Такий обов'язок боржника, порівняно з договірним, не замінює останнього, а лише приєднується до нього і має характер додаткового.

Позадоговірна відповідальність настає за порушення юридичного обов'язку, що має абсолютний характер, входить в абсолютні правовідносини, змістом яких є необхідність утримуватися від порушення суб'єктивного права чи особистого блага. Його порушення щодо конкретного носія права породжує новий обов'язок замість невиконаного — відшкодувати завдану шкоду. Внаслідок цього позадоговірна відповідальність — це завжди новий юридичний обов'язок, який покладається на правопорушника замість невиконаного.

Як договірна відповідальність, так і позадоговірна за змістом є майновими. Але  форми їх різні.

Договірна відповідальність має дві форми: загальну І спеціальну. Загальна форма — це стягнення збитків, її застосовують у всіх випадках, за винятком тих, де закон виключає її. Спеціальні форми, навпаки, можуть застосовуватися там, де це передбачено законом або договором. Неустойка, сплата чи втрата завдатку, позбавлення суб'єктивного цивільного права — спеціальні форми договірної відповідальності.

Важливе значення для розмежування договірної та позадоговірної відповідальності має характер норм, що регулюють види відповідальності. Позадоговірна відповідальність регулюється імперативними нормами, а тому встановлені ними правила не можуть бути змінені за згодою сторін. Якщо це стосується договірної відповідальності, то, за винятком деяких випадків, підстави та обсяг її можуть визначатися сторонами. Відповідальність за порушення договірного зобов'язання, коли в ньому беруть участь кілька осіб на стороні боржника, презю-мується частковою. Відмінність між видами відповідальності полягає в дії принципу повного відшкодування шкоди. Хоч він властивий обом видам відповідальності, проте у сфері договірних відносин, особливо між організаціями, законодавство містить деякі винятки, що призводять до значного обмеження дії принципу повного відшкодування збитків.

У договірній відповідальності розмір збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням договірного обов'язку, не може зменшити орган, який розглядає спір. Щодо неустойки, то вона може бути зменшена відповідно до майнового стану не тільки боржника, а й кредитора. Підставою зменшення неустойки є ступінь виконання зобов'язання, а також інші інтереси, що заслуговують на увагу.

Різниця у вимогах передбачення, пред'явлених до потерпілого та кредитора, зумовлюється тим, що при заподіянні шкоди поза зв'язком з договірним зобов'язанням правовідносини виникають для потерпілого несподівано, тому підвищеного передбачення в цьому випадку вимагати від потерпілого неможливо. При договірних зобов'язаннях, оскільки кредитор очікує виконання зобов'язання і готується прийняти виконання з моменту укладення договору, від кредитора власне і повинна вимагатися така сама передбачливість, яка вимагається від боржника. Боржник несе відповідальність і за просту необережність.

Зазначені особливості позадоговірної відповідальності, її відмінності від договірної мають важливе значення не тільки для теорії цивільного права, а й для практики.

Як захід державного примусу, позадоговірна відповідальність виступає як особлива реакція держави стосовно особи, яка вчинила правопорушення. Вона виражається в осуді її поведінки та супроводжується для неї негативними наслідками. Останні полягають у покладенні на правопорушника нового юридичного обов'язку, змістом якого є відшкодування заподіяної шкоди. Таке покладення впливає на правопорушника через його майнову сферу, що призводить до її зменшення, до позбавлення благ, належних йому. Позадоговірна відповідальність, викликаючи такі наслідки для правопорушника, має на меті поновити майнову сферу потерпілого. Вона виконує щодо нього відновну функцію. Остання здійснюється не тільки в галузі відновлення майнових відносин, а й щодо відновлення особистих немайнових відносин.

Впливаючи на особу правопорушника, позадоговірна відповідальність, як і інші види юридичної відповідальності, спрямована на запобігання новим правопорушенням. Примус, можливість примусу здатні психологічно спонукати до певної позитивної поведінки.

Позадоговірна відповідальність — це обов'язок особи, відповідальної за шкоду, відшкодувати її в натурі або повністю відшкодувати заподіяні збитки. Разом з тим характер порушеного права зумовлює і можливість його відновлення (компенсації) шляхом передачі потерпілому стягнених з правопорушника грошових сум або майна, за допомогою позадоговірної відповідальності усуваються несприятливі для

потерпілого майнові наслідки, спричинені правопорушенням. Така соціальна спрямованість позадоговірної відповідальності зумовлює виникнення у неї правовідновної (компенсаційної) функції. Правовідновною функцією цивільна відповідальність відрізняється від Інших видів юридичної відповідальності, деяким видам яких також властивий майновий зміст (наприклад, штраф і конфіскація як міра адміністративної чи кримінальної відповідальності).

Здійснення правовідновної функції має викликати зменшення майнової сфери правопорушника. Коли відновлення майнової сфери потерпілого не призводить до зменшення майна правопорушника, тоді такий захід не є позадоговірною відповідальністю. Прикладом може бути двостороння (одностороння) реституція, що має місце у разі визнання угоди недійсною, повернення одержаного майна без правової підстави. Втрата тієї чи іншої функції призводить до припинення існування позадоговірної відповідальності як правової категорії. Зазначені функції між собою тісно пов'язані, жодна з них не має переваги над іншою.

Мета позадоговірної відповідальності — виконання всіма учасниками цивільно-правових відносин диспозиції правової норми.

Підстави деліктної відповідальності. Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення (ст. 1166 ЦК України). Необхідні елементи складу такі: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою І протиправною поведінкою, вина. Фактичною підставою є вчинення правопорушення. У цій формі виражена формула генерального делікту: хто зі своєї вини заподіяв іншому шкоду, зобов'язаний її відшкодувати. Встановлений ст. 1185 ЦК України склад цивільного правопорушення поширюється на всі норми, що входять до глави 82 ЦК України, тією мірою, в якій його не змінюють спеціальні правила, передбачені окремими статтями цієї глави.

Шкода — зменшення або знищення майнових чи немайнових (особистих) благ, що охороняються законом. Виступаючи як зменшення наявних майнових, особистих благ, шкода може бути майновою І моральною (немайновою). Майновою вважається шкода, яка має певну економічну цінність і виражається у грошах. Моральною є шкода, яка не має економічного змісту. У судовій практиці моральна шкода визначається як моральні або фізичні страждання, заподіяні внаслідок порушення особистих немайнових прав громадянина або організації чи їхніх майнових прав (постанова Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 p.). Необхідно зазначити, що характер шкоди не визначається об'єктом, якому вона завдається. Майнова і моральна шкода може мати місце як при порушенні майнових, так і особистих благ. Наприклад, заподіяння каліцтва, що спричинило зниження працездатності, призводить до зменшення заробітної плати. Привласнення чужого авторства позбавляє автора одержати авторський гонорар. У наведених прикладах майнова шкода є наслідком порушення особистих немайнових благ. До складу правопорушення входить як майнова, так і моральна шкода (ст. 1167 ЦК України).

При пошкодженні чи знищенні майна шкода виражається у сумі вартості знищеної або пошкодженої речі. Коли така річ давала плоди і доходи, тоді шкода виражається у втраті можливості їх одержання, При ушкодженні здоров'я потерпілий втрачає повністю або частково працездатність, що обмежує вияв його особистості, внаслідок чого виникає повна або часткова втрата заробітної плати. При заподіянні смерті майнова шкода виявляється у втраті можливості одержувати майнове утримання непрацездатними особами, які були на утриманні померлого, а також у витратах на поховання померлого.

Майнова шкода, входячи до складу цивільного правопорушення, виконує ще одну функцію — її розмір визначає розмір цивільної відповідальності.

Протиправність поведінки — це невиконання юридичного обов'язку, встановленого нормою права. Юридичні обов'язки, ухилення від яких заборонено законом, виявляються у формі необхідності утримуватися від вчинення певних дій для невизначеного кола. Протиправність завжди виявляється у конкретних формах і поза ними не існує. Форми протиправної поведінки безпосередньо пов'язані з формами юридичних обов'язків:

необхідність вчиняти певні дії для конкретної особи (активний обов'язок);

необхідність утримуватися від вчинення дій, заборонених нормою права (пасивний обов'язок).

Якщо для виконання активного юридичного обов'язку необхідно, щоб зобов'язана особа вчиняла певні дії, то пасивний юридичний обов'язок виконується шляхом утримання від вчинення заборонених дій.

Відповідно до форм юридичних обов'язків протиправність виступає у формі дії і бездіяльності. Протиправна дія — це поведінка, що

заборонена законом. У разі протиправної бездіяльності особа не вчиняє дії, до якої вона зобов'язувалася нормою права. Сама по собі пасивність не є протиправною, вона стає такою лише у випадку, коли норма права зобов'язує дану особу до вчинення відповідної дії. Як дія, так і бездіяльність — де форми поведінки людини, в яких виражена її свідомість і воля. Вольова дія (бездіяльність) особи завжди допускає наявність І відображається в тому чи Іншому вчинку, який підпадає під правовий вплив. Право здатне вплинути і на імпульсивну поведінку особи, за якої людина зберігає достатні можливості самоконтролю. Не підлягають правовій оцінці рефлекторні дії, основу яких становить неусвідомлена реакція особи на зовнішнє роздратування, а також інстинктивні ДІЇ людини, що пов'язані з її вродженими формами або виявами, підпорядкованими умовним рефлекторним реакціям.

Протиправна дія (бездіяльність) особи характеризує зовнішню, очевидну сторону поведінки, що полягає у невиконанні юридичного обов'язку, розуміння протиправної дії чи бездіяльності як об'єктивної категорії означає, що, виявившись зовні, вона існує як факт, незалежний тепер від свідомості суб'єкта, і змінити який неможливо.

Отже, відповідно до загальної заборони першою формою протиправної поведінки є свідома І вольова дія, яка завдала шкоди особі громадянина, його майну або майну організації.

Інша форма протиправної поведінки — протиправна бездіяльність, якій відповідає юридичний обов'язок в активній формі -обов'язок вчинити необхідні дії. Якщо протиправність дії полягає в тому, що особз вчиняє заборонені дії, то при бездіяльності особа не вчиняє дій, до яких вона нормативно зобов'язувалася.

У ЦК України прямо зазначається, що відшкодовується шкода, завдана як неправомірними рішеннями, діями, так і бездіяльністю особи (ст. 1166).

Бездіяльність визнається протиправною за умови, якщо в ній виявлені свідомість і воля особи. Коли особа внаслідок об'єктивних обставин не могла діяти, тоді упущена нею бездіяльність не була виявом її розуму та волі. При цьому вона не може бути визнана протиправною. Така особливість іноді безпосередньо зазначається в нормі, яка покладає обов'язок діяти. Слід зазначити, що Кримінальний кодекс України, передбачаючи відповідальність за неподання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, пов'язує її з фізичною можливістю виконати: „мав можливість подати їй допомогу", „при можливості подати таку допомогу", „неподання без поважних причин допомоги" Відсутність такого застереження в нормі, яка покладає обов'язок діяти, не може бути підставою для неврахування об'єктивної можливості діяти. Протилежний висновок суперечив би суті поведінки людини.

Чинне законодавство передбачає випадки, коли заподіяння шкоди вважається правомірним. Відповідно до вимог ст. 1166 ЦК України, шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом. Заподіяння шкоди вважається правомірним у таких випадках:

здійснення прав та виконання обов'язку. Це найпоширенішийспосіб заподіяння шкоди правомірними діями;

згода потерпілого на заподіяння йому шкоди. Така згода маєюридичне значення за умови, що вона є добровільною та її здійсненняне порушує Інтереси нших осіб. Пошкодження, на відвернення якогодано згоду, є у вільному розпорядженні потерпілого. Проте не маєюридичного значення згода потерпілого на пошкодження здоров'я,заподіяння смерті, така дія завжди буде протиправною;

виключається протиправність заподіяння шкоди дією, якувчинено у стані необхідної оборони. Відповідно до ст. 1169 ЦК Українитака шкода не підлягає відшкодуванню. Необхідна оборона є правомкожного громадянина на самозахист та захист осіб від будь-якихпосягань з боку правопорушника. Шкода, заподіяна посягаючому, непідлягає відшкодуванню, оскільки вона є наслідком правомірних дій.В юридичній науці і судовій практиці докладно розроблено критеріїправомірності дій, вчинених у стані необхідної оборони.

У ЦК України закріплена судова практика, згідно з якою, якщо при захисті від протиправного посягання той, хто обороняється, заподіяв шкоду третім особам, вона відшкодовується тим, хто вчинив напад.

У разі перевищення меж необхідної оборони шкода, заподіяна посягаючому, підлягає відшкодуванню. Перевищення меж необхідної оборони являє собою комуляцію двох правопорушень — кримінального та цивільного. Підставою для покладення обов'язку на заподіювача шкоди є цивільне правопорушення. Проте розмір відшкодування не може визначатися без урахування того, що шкода виникла внаслідок злочинних дій потерпілого.

4)         правомірними вважаються дії, якими завдано шкоди у станікрайньої необхідності. Умовами правомірності заподіяння шкоди є:неможливість за певних обставин усунути небезпеку, що загрожує,іншими засобами.

Крайня необхідність, як і необхідна оборона, є здійснення права на захист, тобто правомірною дією. Однак на відміну від необхідної оборони, де шкода завдається посягаючому, при крайній необхідності шкода завдається особі, поведінка якої є правомірною. При крайній необхідності захист блага, якому загрожувала небезпека, здійснюється за рахунок порушення інтересів (заподіяння шкоди) особи, яка ніякого відношення до небезпеки, що виникла, не має.

В ЦК України назву статті про крайню необхідність приведено у відповідність з її змістом. Заголовок ст. 1171 Кодексу такий: „Відшкодування шкоди, завданої у стані крайньої необхідності".

ЦК України передбачає ще один варіант заподіяння шкоди правомірною дією. У зв'язку з цим сформульовано таку норму: „В разі прийняття закону, що припиняє право власності, завдані власникові внаслідок прийняття такого закону збитки підлягають відшкодуванню у повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності державою за рахунок загальнодержавної скарбниці, Автономною Республікою Крим за рахунок її скарбниці, територіальною громадою за рахунок її скарбниці". Ця норма покликана захистити інтереси власника шляхом відшкодування заподіяної шкоди (збитків).

Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода — наслідком. Заподіювач несе відповідальність лише за ту шкоду, яка є необхідним наслідком його поведінки. Визначаючи склад цивільного правопорушення, ст. 1166 ЦК України вимогу наявності причинного зв'язку виражає шляхом вказівки на особу, яка заподіяла шкоду.

Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою дає можливість визначити суб'єкта відповідальності та її межі, тобто особа несе відповідальність лише за ту шкоду, яка спричинена її поведінкою.

Вина відповідно до функції, яку вона виконує у структурі правопорушення, визначається як психічне ставлення особи до вчинюваної нею протиправної дії чи бездіяльності та її можливих наслідків. Вина тісно пов'язана з протиправністю та її наслідками. Питання про вину виникає лише за умови, коли вчинено протиправну поведінку. Маючи спільні риси з протиправністю, вина відрізняється від неї усвідомленням або можливістю усвідомлення протиправного чи соціально значущого характеру дії (бездіяльності) і передбаченням або можливістю передбачення шкідливих наслідків.

Залежно від співвідношення психічних елементів, що утворюють зміст внни, визначаються її форми — умисел і необережність. Для першої форми вини умислу — характерним є усвідомлення особою суспільної небезпеки своєї поведінки, передбачення негативних ЇЇ наслідків, бажання такої поведінки або небажання, але свідоме її допущення. В основу цієї характеристики умислу покладено різницю між його видами — прямим і евентуальним. Цивільне законодавство не поділяє умисел на види, оскільки немає такої потреби. Справа не лише в тому, що види умислу, як у цілому форми вини, не впливають на розмір відповідальності. При умисному цивільному правопорушенні правопорушник ні прямо, ні евентуально не ставить собі за мету завдати шкоду, зокрема громадянинові, його праву на недоторканність життя і здоров'я, яке порушує. Усвідомлюючи соціальне значення своєї поведінки та можливі її наслідки, правопорушник не намагається їх досягти — він намагається досягти іншого результату, корисного для нього самого.

Для іншої форми вини — необережності — характерно, що особа, яка вчиняє правопорушення, передбачала можливість настання негативних наслідків своєї поведінки, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості таких наслідків, хоч повинна була або могла їх передбачити. На відміну від кримінального законодавства, цивільне розрізняє просту і грубу необережності, що має значення при визначенні розміру відшкодування (ст. 1193 ЦК України). При грубій необережності особа порушує елементарні правила поведінки, а тому ступінь шкідливих наслідків досить великий. При простій необережності, навпаки, протиправність полягає у порушенні складних правил, у зв'язку з чим ступінь передбачення наслідків досить малий.

На відміну від кримінального права, де Існує презумпція (припущення) невинуватості, в цивільному законодавстві передбачено протилежне правило: „той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, коли доведе, що шкоду заподіяно не з його вини" (ст. 1166 ЦК України). Припущення вини заподіювача шкоди належить до презумпцій, що можуть бути спростовані, тобто, довівши свою невинуватість, заподіювач тим самим спростовує презумпцію, доводить її хибність. Якщо в процесі дослідження всіх матеріалів справи не вдалося спростувати цю презумпцію, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Презумпція вини заподіювача шкоди — одна з правових форм вираження принципу рівності сторін у цивільному процесі (щодо складності доведення).

У ЦК України відтворена презумпція винуватості заподіювача шкоди як одна з характерних галузевих особливостей цивільного права. Використання її в цивільному праві — результат врахування багаторічного досвіду судової практики. Остання свідчить на користь того, що заподіювачу (боржнику) легше довести свою невинуватість, ніж потерпілому (кредиторові) довести винність зобов'язаної особи.

Отже, підстава позадоговірної відповідальності — це цивільне правопорушення, структурними елементами якого є шкода, протиправність поведінки, причинний зв'язок та вина.

Контрольні питання

Які зобов'язання вважаються позадоговірними, в чому полягаютьїх особливості?

Що таке деліктне  зобов'язання?

Які учасники цивільних правовідносин можуть бути суб'єктамиделіктних зобов'язань?

Що є об'єктом деліктного зобов'язань?

Як визначати зміст деліктного зобов'язання?

Який зміст деліктної відповідальності?

Які підстави деліктної відповідальності?

Поясніть значення поняття „вина".

Що таке протиправна поведінка?