Анотація

Поняття та види перевезень та їх правове регулювання. Договір на організацію перевезень вантажів. Відповідальність за невиконання плану перевезень. Зміст договору. Перевізні документи (накладна, квитанція, коносамент, чартер). Строки перевезення. Права та обов'язки сторін. Виконання договору перевезення вантажів. Відповідальність сторін за неналежне виконання і за невиконання зобов'язань по перевезенню вантажів. Підстави І межі відповідальності перевізника за втрату, недостачу, пошкодження, псування чи присвоєння вантажу. Підстави звільнення перевізника від відповідальності. Особливості відповідальності морського перевізника. Відповідальність вантажовідправника і вантажоодержувача.  Претензії та позови по перевозках.

Література

Цивільний кодекс України: Офіційне видання. — К.: АтІка,2003. — 416 с

Бірюков І.Л., Заїка Ю.О., Підопригора О.О. Цивільне правоУкраїни: Курс лекцій. — К.: НАВСУ, 2001.

Дзера О.В., Кузнецова Н.С. Цивільне право України. —Книга друга. — К„ 2004.

Цивільне право України: Підручник // Є.О. Харитонов,Н.О. Саніахметова. — К.: Істина, 2003. — 776 с

Повітряний кодекс України від 04.05.1993 р. № 3167—XII.

Закон України "Про залізничний транспорт" від 07.04.1996 р.№ 273/96 ВР.

Матеріал для вивчення

загрузка...

У ст. 6 Закону України "Про транспорт" від 10.11.1994 р. визначено загальні основи господарської діяльності підприємств транспорту. Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг здійснюють залізниці, пароплавства, порти (пристані), автомобільні, авіаційні, дорожні підприємства, якщо це передбачено їх статутами. Транспортні договори поділяються на основні (договори про перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, Договори буксирування) та допоміжні (договори на організацію перевезень, експедиції, на експлуатацію під'їзних колій тощо).

Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти залежно видів транспорту, якими вони здійснюються, поділяються на:

залізничні;

внутрішніми водними шляхами (річкові);

морські;

автомобільні;

повітряні.

На морському транспорті перевезення та буксирування буваї

каботажні — між портами України;

міжнародні — між Іноземними портами.

Зміст, укладення та оформлення договорів про перевеї вантажів. Договір про перевезення є оплатиш і двостороннії

Підприємства залізничного, повітряного, морського, автомобілі та річкового транспорту, враховуючи встановлені обсяги перевез для кожного з відправників, укладають з ними особливі організї договори (спеціальні, річні, довгострокові, навігаційні), спрямоваі організацію майбутніх перевезень вантажів. Так, відповідно до 34-36 Статуту автомобільного транспорту за річним договор автотранспортне підприємство зобов'язується у встановлені сі приймати, а вантажовідправник — пред'являти до перевезення ваі в обумовленому обсязі. У річному договорі встановлюються обсі умови перевезення, порядок розрахунків, визначаються раціоі маршрути та схеми вантажопотоків.

Договори про організацію перевезень на морському транс називаються довгостроковими (ст.  128 Кодексу торговелі мореплавства), на річковому — навігаційними (ст. 60 Стаї внутрішнього водного транспорту).

За ст. 914 ЦК України укладення довгострокових догої можливе на будь-якому виді транспорту: перевізник і власник (і ділець) вантажу в разі потреби здійснювати систематичні переве; можуть укласти довгостроковий договір. За цим договором перевіз) зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володп вантажів — передавати їх до перевезення у встановленому обсі довгостроковому договорі про перевезення вантажів визначаї обсяги, строки та Інші умови надання транспортних засобів і по; вантажів до перевезення, порядок розрахунків та інші уі перевезень.

Договори про організацію перевезень є консенсуальними, oct вважаються укладеними з моменту надання угоді сторін налез (гіисьмової) форми. Вони не передбачають перевезення конкретного вантажу, тому не є товарними угодами.

Зобов'язання з перевезення конкретного вантажу виникає з договору перевезення, що укладається у момент прийняття перевізником від відправника вантажу разом з відповідним транспортним документом. Якщо укладенню договору передує планове завдання, то сторони конкретизують його на основі оперативних документів, зокрема декадних заявок — на залізничному, річковому та повітряному транспорті.

Начальник залізниці та уповноважені ним посадові особи за заявою відправника без додаткової плати дозволяють завантаження понад план та поза планом, змінюють передбачені планом залізниці та станції призначення в порядку та розмірах, установлених Правилами, дозволяють внутрістанційні перевезення вантажів. Начальник станції за заявою вантажовідправника дозволяє без додаткової плати змінювати передбачений планом тип рухомого складу, змінювати вид вантажу у межах однієї номенклатурної групи, передбаченої планом, змінювати в місячних планах перевезень залізниці та станції призначення в обсягах до 50 відсотків планової (договірної) норми.

З плану перевезень або прийнятого до виконання замовлення на перевезення вантажу виникає зобов'язання, за яким перевізник повинен подати перевізні засоби відправникові та прийняти від нього вантаж, а відправник пред'явити вантаж до перевезення.

За незабезпечення залізницею подачі вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень та за невикористання вантажовідправником поданих вагонів і контейнерів чи відмову від вагонів І контейнерів для виконання плану перевезень сплачується штраф у таких розмірах:

за вантажі, перевезення яких планується у тоннах І вагонах, — з тонни по 5 відсотків ставки добової плати за користування вагонами;

за вантажі, перевезення яких планується тільки у вагонах (контейнерах), за вагон (контейнер) по дві добові ставки плати за користування вагонами (контейнерами).

За незабезпечення завантаження маршруту з винної сторони стягується на користь іншої сторони, крім штрафу за невиконання плану перевезень, штраф за маршрут у розмірі трьох добових ставок плати за користування вагонами.

Залізниця і відправник несуть також відповідальність за недодержання зобов'язань з надпланових перевезень вантажів за заявками відправника, прийнятими залізницею, а також за надолуження невиконання плану попереднього місяця.

За невиконання плану перевезень залізницями признач вантажовідправник сплачує штраф за вагон (контейнер) у роз однієї добової ставки за користування вагоном (контейнере (ст. 106 Статуту залізниць).

У разі невиконання планів перевезення вантажів на річкої транспорті перевізник та відправник відповідають у розмірі 25 відсої перевізної плати за всю непред'явлену або невивезену кілі вантажу. Таку саму відповідальність несе відправник за непред'яі вантажу до перевезення. Штрафи за невиконання зобов'язань, випливають з плану перевезення чи прийнятого до викон; замовлення на позапланове перевезення, є виключною неустоі' адже збитки від неподання перевізних засобів та непред'явл вантажу сторони одна одній не відшкодовують.

У транспортних статутах і кодексах наведено вичерпний пе\ обставин, за наявності яких відправник і перевізник звільняютьсї сплати штрафу за невиконання плану перевезення вантажів, автотранспортна організація і відправник звільняються від ві дальності за порушення обов'язків щодо обсягу належного до везення вантажу, якщо це сталося внаслідок:

явищ стихійного характеру (заметів, повені, пожежі тої

аварії на підприємстві, внаслідок якої робота підприємстваприпинена на строк не менше трьох діб;

тимчасового припинення або обмеження перевезень вантгвизначеними шляхами, встановленими у порядку, передбачеіСтатутом автомобільного транспорту.

Підстави для звільнення сторін від відповідальності за невикої плану перевезення передбачені також на інших видах транепс Проте, коли невиконання плану перевезення сталося з причиї зазначених у цих переліках, але які не можуть бути визнані провина сторони у зобов'язанні, відповідальність з перевізнш відправника не знімається.

Сторонами у договорі перевезення вантажу є перевізник і правник. Перевізниками вважаються ті транспортні організації; мають права юридичної особи та яким надано право укладати догої перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспорті статутами (кодексами). Це залізниці, річкові та морські пароплаї авіаційні підприємства та автогосподарства. Договір з відправі вантажу укладає транспортна організація, яка сама або через» підрозділи приймає вантаж для перевезення у пункті відправлеї

Всі наступні транспортні організації, які беруть участь у перевезенні, щодо початкового перевізника є третіми особами, на які за чинними _на транспорті правилами покладається виконання зобов'язання з перевезення. Відправниками вантажів можуть бути як організації (юридичні особи), так і громадяни, яким вантаж належить або на праві власності, або на праві господарського відання, або на праві оперативного управління, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором.

Крім перевізника та відправника, учасником перевезення є також одержувач вантажу. Вантажоодержувач, як правило, перебуває у договірних відносинах з вантажовідправником (з поставки, контрактації- купівлі-продажу тощо) і вже на основі цих договорів повинен прийняти доставлений йому перевізником вантаж.

Обов'язок одержувача прийняти вантаж у пункті призначення випливає також з юридичного факту укладення договору перевезення конкретного вантажу. Цей обов'язок закріплено у транспортних статутах (кодексах). Так, на залізничному транспорті вантажоодержувач повинен прийняти і вивезти зі станції вантаж, який прибув на його адресу. У разі прибуття вантажу, поставка якого не передбачена договором, одержувач повинен прийняти цей вантаж від станції на відповідальне зберігання. Отже, договір перевезення вантажу можна розглядати як договір на користь третьої особи (одержувача), для якої виникають не лише права (наприклад, вимагати від перевізника видачі вантажу), а й передбачені транспортними правилами обов'язки (прийняти вантаж, здійснити доплату за перевезення тощо).

Перевезення вантажу оформляється спеціальним транспортним документом, який супроводжує вантаж і по суті є письмовою формою договору. Таким документом при перевезеннях вантажів залізничним і річковим транспортом є накладна (ст. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту), автомобільним — товарно-транспортна накладна (ст. 47 Статуту автомобільногб транспорту), морським -коносамент (статті 134 і 135 Кодексу торговельного мореплавства).

Договір морського перевезення вантажу може бути укладений за умови надання для перевезення всього судна, його частини або певних суднових приміщень (п. 1 ст. 134 і ст. 136 Кодексу торговельного мореплавства). Такий договір називається рейсовим чартером або Це рте пар тією, він є консенсуальним договором. Проте й при Укладенні рейсового чартеру для посвідчення прийняття вантажу до Морського перевезення перевізник видає відправникові коносамент,

який, на відміну від основних транспортних документів на інших транспорту, є товаророзпорядчим документом. Чартер застосовує і для перевезення пасажирів, багажу, вантажів та пошти повіт транспортом. Чартерне повітряне перевезення виконується на пц договору чартеру (фрахтування повітряного судна), за яким і сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні (фр вальникові) за плату всю місткість одного чи кількох повітряних на один або кілька рейсів для повітряного перевезення паса) багажу, вантажу і пошти або для іншої мети, якщо це не супе чинному законодавству (ст. 61 Повітряного кодексу).

Відповідальність сторін за договором про перевезення, тажу. Фактичною підставою відповідальності за порушення зобов' є склад цивільного правопорушення. Він містить такі елементи

а)         протиправну поведінку боржника;

б)         збитки як результат цієї поведінки;

в)         причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збит

г)          вину боржника. Зазначені умови необхідні, за загальнійвилом, і для покладання майнової відповідальності за невиконаїненалежне виконання сторонами зобов'язань з перевезення вант

Головні обов'язки перевізника за договором про перевезенні гають у тому, що він повинен забезпечити цілість і схоронність вг та доставити його одержувачеві в обумовлений строк. Цей обої виникає з моменту прийняття його до перевезення і до одержувачеві в пункті призначення. Порушення цього обов'язі зводить до відповідальності за втрату, нестачу, псування чи пс дження вантажу.

Втрата вантажу — це не лише фізична загибель, крадй знищення вантажу, прийнятого до перевезення. Втраченим ввг також вантаж, якщо він не виданий на вимогу одержуві залізничному та внутрішньому водному транспорті протягом 3( на повітряному — протягом 10 днів після закінчення строку де а при перевезенні вантажу в прямому змішаному сполученні закінчення 4 місяців з дня прийняття його до перевезення почат транспортним підприємством (ст. 190 Статуту внутрішнього транспорту). На автомобільному транспорті вантаж вважаєтьсі ченим, якщо він не був виданий одержувачеві на його вимої

МІСЬКОМУ І ПРИМІСЬКОМУ Перевезенні — ПрОТЯГОМ 10-ТИ ДНІВ З ДНЯ)

няття вантажу, при міжміському перевезенні — 30-ти днів після; чення строку доставки (ст. 140 Статуту автомобільного транепс

Нестача має місце тоді, коли перевізник видає одержувачеві вантаж у меншій кількості, ніж його було прийнято від відправника за одним транспортним документом. Нестача може бути наслідком крадіжок вантажів під час перевезення чи зловживань з боку відправника, який недовантажує перевізний засіб тощо.

Псування — це хімічні або біологічні зміни вантажу, а пошкодження — механічні зміни (поломка, руйнування), що спричинюють зниження цінності вантажу внаслідок зменшення ефективності використання за призначенням. Причини пошкодження, псування вантажів полягають у порушенні температурного режиму під час перевезення вантажів, які швидко псуються, у неправильному розміщенні їх на транспортних засобах тощо.

У транспортних статутах (кодексах) можуть бути передбачені випадки, коли доказування вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача чи відправника. Так, морський перевізник не відповідає за нестачу вантажу, що прибув у порт призначення:

у справних суднових приміщеннях, ліхтерах, контейнерах зісправними пломбами відправника;

у цілій справній тарі без слідів її розпакування в дорозі;

у супроводі провідника відправника або одержувача, якщо тільки одержувач не доведе, що нестача вантажу сталася з вини перевізника (ст. 178 Кодексу торговельного мореплавства).

При морських перевезеннях вантажу перевізник не відповідає за втрату, нестачу чи його пошкодження, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дій або недогляду капітана, інших осіб суднового екіпажу І лоцмана у судноводінні або управлінні судном (навігаційні помилки). Розміри відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування чи пошкодження вантажу визначено транспортними статутами (кодексами).

При втраті чи нестачі вантажу перевізник, крім відшкодування Дійсної вартості або оголошеної цінності вантажу, повертає плату за перевезення, одержану за втрачений вантаж, якщо вона не входила у Ціну цього вантажу.

Відповідно до ч. З ст. 13 Закону України „Про транспорт", підприємства транспорту відповідають за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу та багажу у розмірі фактичної шкоди, якщо вони не доведуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з їх вини.

За Статутом залізниць (ст. 114) залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з ЇЇ вини під час перевезення вантажу, а саме:

а)         за втрату чи нестачу — у розмірі дійсної вартості втраченевантажу чи його нестачі;

б)         за втрату вантажу, який здано для перевезення з оголошеївартістю, — у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доіщо оголошена вартість перевищує дійсну, — у розмірах дійсної варте

в)          за псування І пошкодження — у розмірах тієї суми, набуло знижено його вартість. Загальна сума відшкодування збитінезбереження вантажу в усіх випадках не може перевищуватияка сплачується за повністю втрачений вантаж. Поряд із відшкеванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягза цей вантаж перевізну плату, якщо вона не включається до вартвтраченого вантажу. Витрати і збитки, не передбачені догоїперевезення і цим Статутом, не підлягають відшкодуванню.

За пошкодження вагонів (суден) відправник або одерж сплачують штраф: на залізничному транспорті — у розмірі кратної, на річковому — трикратної вартості ремонту пошкодж( (втрачених) частин, а також відшкодовують збитки, завдані никові внаслідок пошкодження рухомого складу, перевантаж вантажу на інший засіб (статті 203 і 204 Статуту внутрішнього во; транспорту).

Після прибуття вантажу до пункту призначення відповідалі перед перевізником за одержання конкретного вантажу несе оде( вач. Однак він може перекласти на відправника всі суми штрі зборів та збитків, які сплачені перевізникові внаслідок неправій дій відправника з даного перевезення (ст. 205 Статуту внутріші водного транспорту).

Претензії та позови при перевезеннях. Порушення учасї ми перевезення та буксирування своїх обов'язків є підставок пред'явлення уповноваженою особою претензій і позовів до порушника. Обставини, що можуть зумовити матеріальну ві; дальність перевізників, відправників, одержувачів вантажів і пас та бути підставою для пред'явлення претензії і позову, засвідчу! комерційними актами та актами загальної форми.

Комерційний акт складається для засвідчення нестачі, псуі чи пошкодження вантажу або багажу, виявлення вантажів без с відних документів та документів без вантажу, повернення перевізї вкраденого вантажу (багажу), непередачі вантажу залізнице! під'їзну колію протягом 24-ьох годин після оформлення в това конторі видачі вантажу за документами.

 Претензії, які виникають з перевезень вантажів, пред'явлї до транспортної організації пункту призначення вантажу. Відпс до ст. 925 ЦК України, до вчинення перевізникові позову, що виї з перевезення вантажу, є обов'язковим пред'явлення претензії в по( передбаченому транспортними статутами та кодексами. Позов до візника може бути вчинено вантажовідправником або вант? одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника зг нити претензію або неодержання від перевізника відповіді у мі< строк. Позовна давність за вимогами, що випливають з перевей вантажу, встановлюється в один рік з моменту, що визначається з транспортними статутами (кодексами).

Строки позовної давності та порядок пред'явлення позовів у сі пов'язаних з перевезеннями в закордонному сполученні, встан< ються транспортними статутами (кодексами) або міжнародним» дами (ст. 926 ЦК України).

Договір чартеру (фрахтування).   Цивільний кодекс Ук закріпив у ст. 912 визначення договору чартеру як договору, за одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій сі фрахтувальнику за плату всю або частину місткості одного чи транспортних засобів на один або кілька рейсів для перевезення жирів, багажу, вантажу та пошти або з іншою метою, якщо суперечать законам та іншим правовим актам. Кодекс встаної що порядок і форма укладення договору фрахтування встановлю! транспортними статутами і кодексами.

Найбільшого поширення договори чартеру набули у сферїі ських та повітряних перевезень. Проте, незважаючи на те, що доги морського та повітряного чартеру мають однакову правову прирс них є ряд відмінностей. Це пояснюється, зокрема, тим, що техні економічні характеристики повітряних перевезень істотно ві ються від характеристик морських. Морські чартерні договс основному стосуються перевезень вантажу, в той час як повї чартери здебільшого використовуються для перевезення пасаз та їхнього багажу. Різними також є джерела регулювання догої повітряного і морського чартеру.

Договір морського чартеру. Договір чартеру є консенсуалі Враховуючи те, що його укладення не свідчить про прийняття ваі до перевезення і не дає можливості розпорядитися ним, при чартер перевезеннях може бути виписаний і коносамент. У тих виш коли чартер суперечить коносаменту, умови, що містяться у чаї є превалюючими.

Договір чартеру може бути укладений як на один рейс, так і на кілька рейсів або на рейс туди і назад (кілька послідовних рейсів туди і назад). Договір морського чартеру має бути укладений у письмовій формі. Реквізити рейсового чартеру закріплені у ст. 136 КТМ України. Зокрема встановлено, що він повинен містити найменування сторін, судна і вантажу, портів відправлення і призначення. Рейсовий чартер підписується фрахтівником і фрахтувальником або повноважними представниками.

Фрахтівником є особа, що вступила від свого імені у договір фрахтування (чартер) і взяла на себе обов'язок за встановлену плату здійснювати перевезення вантажу морем у порт призначення з умовою надання для розміщення вантажу судна, його частини чи певних приміщень.

Фрахтувальник — особа, яка вступила від свого імені у договір фрахтування і отримала у зв'язку із цим право вимагати, щоб обумовлений у договорі вантаж за встановлену плату був перевезений морем у порт призначення з умовою про надання судна для розміщення вантажу судна, його частини чи певних суднових приміщень.

Основним обов'язком фрахтувальника є сплата проїзної плати (фрахту). В цілому розмір фрахту, а також порядок його оплати визначаються за згодою сторін. Разом з тим слід зазначити, що окремі аспекти оплати фрахту регулюються законодавчо (статті 170-175 КТМ України).

На відміну від договору чартеру, у договорі морського перевезення вантажу вид і кількість вантажу, що перевозиться, завжди вказується точно.

Характеризуючи відповідальність сторін договору повітряного чартеру, слід зазначити, що, залежно від виду порушення, вона може мати обмежений чи необмежений характер.

Як зазначалося, за своїм правовим становищем фрахтівник є перевізником. За чинним законодавством України обмежена відповідальність перевізника настає у разі втрати, нестачі або пошкодження вантажу і багажу, а також речей, що є у пасажира.

Контрольні питання

Як визначається договір перевозки?

Які існують види транспортних договорів?

Які істотні умови договору перевозки?

Які права та обов'язки сторін за договором перевозки вантажів?

Охарактеризуйте відповідальність сторін за договором перевозки.