Зобов'язальне право є основним розділом будь-якого при­ватного права. Воно регулює майнові відносини у сфері ви­робництва і цивільного обороту. Предмет зобов'язального пра­ва — це певна поведінка зобов'язальної особи. У джерелах римського права зобов'язання — оЬ1і§аїіо — визначалося так:

зобов'язання є правовими ланцюгами, що примушують нас щось виконати відповідно до законів нашої держави.

До виникнення зобов'язання боржник абсолютно віль­ний: не обтяжений ніякими обіцянками, не обмежений у своїй поведінці. Вступивши в зобов'язання, він певним чином обмежує себе, обтяжує обіцянками, обмежує свою свободу, покладаючи на себе правові обов'язки, правові пута. Саме тому у визначеннях зобов'язань римські юристи наголошують на ланцюгах, кайданах, путах тощо.

Зобов'язання — це складне юридичне поняття, право­відносини, в яких сторонами є кредитор і боржник, а змістом — права і обов'язки сторін. Як і будь-які право­відносини, зобов'язання підлягає захисту з боку держави.

У сфері майнових відносин зобов'язання посідають про­відне місце. Вони опосередковують усі сфери виробництва, переміщення і розподілу товарів. Виробництво, будівництво, транспортування, цивільний обіг товарів, побутове обслу­говування населення, цивільно-правові операції з руху то­варів здійснюються у формі цивільно-правового зобов'язан­ня. Зобов'язання пронизують сферу майнових відносин у будь-якому суспільстві й в усі часи. Так, у Німецькому цивільному уложенні (1896 р.), положення якого вплинули на норми Японії, Бразилії, Швейцарії, Австрії, Перу та інших держав, включаючи колишній СРСР, зобов'язально­му праву присвячена Друга книга.

Книга п'ята Цивільного кодексу України "Зобов'язаль­не право" складається з трьох розділів і 37 глав (ст. 509—-1215). Ідеться про договірні відносини, пов'язані з передан-ням майна у власність, виконанням робіт, наданням послуг тощо. Крім того, книга регулює відносини, що виникають із правомірних односторонніх дій, із заподіяння шкоди і безпідставного збагачення. Кожний вид зобов'язань має особливості, що зумовлює їх відносну самостійність і ство­рення окремих інститутів зобов'язального права. Загальні правила, що поширюються на всі види зобов'язань, станов­лять загальні положення про зобов'язання. До них нале­жать норми про поняття зобов'язання, сторони зобов'язан­ня, виконання і забезпечення виконання зобов'язання, при­пинення зобов'язання, правові наслідки порушення зобов'я­зання та відповідальність за його порушення.

Норми договірного права є переважно диспозитивними, а недоговірні зобов'язання регламентуються імперативни­ми нормами. В регулюванні договірних відносин важливе значення надається звичаям ділового обігу.

До новел книги п'ятої необхідно віднести інститут замі­ни кредитора у зобов'язанні, поняття порушення зобов'я­зань, нову форму цивільної відповідальності (сплати штраф­ної неустойки), нові договори, що забезпечують економіч­ний обіг (лізинг, договірне управління майном, факторинг, комерційна концесія тощо), нові недоговірні зобов'язання, що виникають із односторонніх правомірних дій (публічне обіцяння винагороди без оголошення конкурсу, вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення, ве­дення чужих справ без доручення).

Серед охоронюваних зобов'язань новим є інститут зобо­в'язань, які виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної осо­би, створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної або юридичної особи. Доповнено умови настання відповідаль­ності з відшкодування шкоди, завданої органами держав­ної влади. Автономної Республіки Крим та місцевого само­врядування, відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину, а також шкоди через недоліки у товарах, виконаних роботах, наданих послугах.

Що таке зобов'язання? Які підстави його виникнення?

загрузка...

Норми, які регулюють зобов'язання, становлять один із найважливіших інститутів цивільного права — зобов'язаль­не право. Норми зобов'язального права є найбільш знач­ною частиною цивільного законодавства. Система зобов'я­зального права складається із інститутів Загальної частини та інститутів Особливої частини. Загальна частина вклю­чає: поняття зобов'язання, сторони в зобов'язанні; виконан­ня зобов'язання; забезпечення виконання зобов'язання;

припинення зобов'язання; відповідальність за порушення зобов'язання. Особлива частина врегульовує конкретні види зобов'язань.

Як і будь-яке цивільне правовідношення, зобов'язання включає такі елементи: суб'єкти, об'єкти, зміст.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сто­рона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, вико­

нати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Суб'єктами в зобов'язанні виступають його учасники, яких законодавець називає кредитором і боржником. Кре­дитор — це особа, яка має право вимагати. Боржник — протилежна сторона зобов'язання — повинен вчиняти певні дії або утримуватися від них.

До виникнення зобов'язання боржник абсолютно віль­ний: не обтяжений ніякими обіцянками, не обмежений у своїй поведінці. Вступивши в зобов'язання, він певним чи­ном обмежує себе, обтяжує обіцянками, обмежує свою сво­боду, покладаючи на себе правові обов'язки. У більшості зобов'язань кожна зі сторін є одночасно і кредитором, і борж­ником, оскільки, з одного боку, має права, а з іншого — зобов'язання виконати певні дії (купівля-продаж, оренда, поставка, комерційна концесія тощо).

У зобов'язальних правовідносинах можуть брати участь один кредитор і один боржник. Якщо на боці кредитора чи на боці боржника виступають кілька осіб, то в цих випад­ках ідеться про множинність осіб у зобов'язанні. При множинності осіб законодавець розрізняє зобов'язання до-льові (часткові) і солідарні.

Поруч з дольовими (частковими) і солідарними зобов'я­заннями є субсидіарні, або додаткові, зобов'язання. Їх сутність полягає в тому, що у разі невиконання чи нена­лежного виконання боржником своїх зобов'язань відпові­дальність за певних обставин може бути покладена на до­даткового боржника (наприклад договір гарантії).

Зобов'язання не створює обов'язків для третіх осіб, але у випадках, передбачених домовленістю сторін, може по­роджувати для третіх осіб права щодо однієї чи обох сторін зобов'язання.

Об'єкти зобов'язань — це те, на що спрямовані права та обов'язки суб'єктів, тобто певні дії щодо речей, грошей, послуг. Ці дії можуть полягати: 1) в передачі речі у власність чи користування; 2) виконанні певної роботи;

3) сплаті грошей (відшкодуванні збитків) та ін. Проте необхідно пам'ятати, що власне дії зобов'язаної особи є юри­дичним об'єктом зобов'язання, а речі, гроші, послуги — це матеріальні об'єкти зобов'язання.

Змістом зобов'язання є сукупність прав та обов'язків суб'єктів зобов'язання. Залежно від особливостей змісту, специфіки об'єкта і підстав використання зобов'язання в цивільному праві розрізняють односторонні і взаємні види зобов'язань. Коли одній стороні зобов'язання належить право, а іншій — обов'язок, зобов'язання вважається одно­стороннім. Наприклад, такі зобов'язання характерні для договору дарування. Якщо кожна зі сторін набуває поруч з правами ще й певних обов'язків, то зобов'язання вважаєть­ся взаємним (купівля-продаж, оренда, перевезення).

Залежно від ступеня визначеності предмета зобов'язан­ня їх поділяють на однооб'єктні, альтернативні і факуль­тативні. За однооб'єктним зобов'язанням кредитор має право вимагати від боржника виконання певної дії. Так, за договором купівлі-продажу будинку продавець повинен передати покупцеві саме будинок, а не якусь іншу річ чи виконати інші дії.

Альтернативне зобов'язання — це зобов'язання, змістом якого є право вимоги і відповідний йому обов'язок здійсни­ти одну з кількох дій на вибір. Здійснення однієї із цих дій і становить виконання зобов'язання.

На відміну від альтернативних, факультативні зобов'я­зання — це зобов'язання, в силу яких боржник повинен виконати певну дію, але йому надається можливість замість цієї дії виконати іншу. Наприклад, боржник повинен пере­дати кредитору майно, але замість цього може виконати певну роботу, якщо виконання першого стає неможливим, при цьому кредитор не має права вимагати вчинення іншої, ніж визначено, дії.

Особа, яка за певних умов, визначених законом чи дого­вором, обставин виступила в ролі боржника і надала креди­тору належне, набуває право регресу.

Регресні зобов'язання (право зворотної вимоги до вин­ної особи) — це зобов'язання, в силу яких одна особа, що з вини боржника сплатила певну грошову суму третій особі (кредиторові), має право вимагати від боржника відшкоду­вання цієї суми. Так, держава. Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворот­ної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потер­піла від цього злочину.

Регресні зобов'язання виникають як наслідок виконай' ня іншого зобов'язання. Вони можуть виникнути не лише при солідарності боржників (боржник, що задовольнив ви­могу кредитора, сам стає кредитором щодо іншого боржни­ка), а й у випадках наявності вини зобов'язаної особи і відсутності вини кредитора. Наприклад, якщо водій авто-підприємства вчинить дорожньо-транспортну пригоду, то відповідальною особою перед потерпілим буде автопідприєм-ство (як власник джерела підвищеної небезпеки), яке, у разі задоволення позову потерпілого, має право звернутися з регресним позовом до безпосереднього винуватця аварії — водія.

Підставами виникнення зобов'язань є певні юридичні факти або їх поєднання, з настанням яких закон пов'язує виникнення тих чи інших прав і обов'язків. Сам закон не є підставою виникнення зобов'язань, він лише визначає, з яких саме юридичних фактів вони виникають.

У Цивільному кодексі України вказано, що зобов'язан­ня виникають із договорів та інших правочинів, у резуль­таті створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної діяльності. Зобов'язан­ня також виникають внаслідок заподіяння шкоди, без­підставного збагачення та інших підстав, зазначених у Кодексї. та інших законах України. Зобов'язання має ґрунту­ватися на засадах добросовісності, розумності та справед­ливості.

Серед підстав виникнення зобов'язань центральне місце належить договору і правочину. Таке значення договору і правочину зумовлено самою суттю цивільних правовідно­син, саме договір та правочин є основними формами зв'яз­ку між володільцями тих чи інших речей. Саме за допомо­гою договору товаровиробники реалізують продукцію, ви­конують роботи, власники розпоряджаються майном.

Прикладом зобов'язання, що виникло на підставі одно­стороннього правочину, може бути публічне оголошення сплатити винагороду за надання інформації щодо особи, яка вчинила тяжкий злочин. Це оголошення породжує обов'я­зок сплатити винагороду.

Заподіяння шкоди (як одна з підстав виникнення недо-говірного зобов'язання) покладає на заподіювача шкоди обов'язок відшкодувати її в повному обсязі.

Особа, яка набула майно за рахунок іншої особи без достатніх підстав (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави), зобов'язана повернути його цій особі.

До недоговірних зобов'язань, що виникають із цивіль­них правопорушень, належать також дії юридичних та фізичних осіб, які при здійсненні підприємницької та іншої господарської діяльності створюють небезпеку (загрозу) життю і здоров'ю фізичних осіб, а також їхньому май­ну і майну юридичних осіб. Такі дії породжують зобов'я­зання усунути цю небезпеку (загрозу).

Серед інших підстав, які породжують виникнення зобо­в'язань, можна назвати: рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи та вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без Ті до­ручення. Підставою виникнення зобов'язань може стати і певна подія. Так, пожежа як страховий випадок зобов'язує страхову компанію відшкодувати збитки страхувальнику. Зобов'язання може виникнути і на підставі рішення суду.

Підстави виникнення конкретних договірних і недого­вірних зобов'язань та їх зміст, які встановлені Цивільним кодексом України, детальніше розглянуто нижче.

Як виконують зобов'язання?

Виконання зобов'язання — це вчинення боржником саме тих дій, які він повинен виконати в силу договору чи за­кону, тобто передати річ, виконати роботу, надати по­слугу, відшкодувати шкоду тощо.

Боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утримати­ся від них, а кредитор повинен прийняти виконане. Вчи­нення боржником дій, прийнятих кредитором, і буде виконанням зобов'язання.

Зобов'язання вважається виконаним належним чином, якщо дотримано всіх вимог, що ставляться стосовно су­б'єкта, предмета, місця і способу виконання зобов'язання. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповід­но до звичаїв ділового обігу або інших умов, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язання має спиратися на за­сади добросовісності, розумності та справедливості. Одно­стороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається — крім випадків, передбаче­них угодою сторін або законом.

Виконання зобов'язання покладається на боржника. Якщо виконання безпосередньо пов'язане з особистістю боржника, то саме він і повинен виконати зобов'язання, оскільки кредитор може відмовитися від виконаного. Так, якщо вірш за зобов'язанням повинен написати П., то замі­нити П. у цьому зобов'язанні не може ніхто інший — ні його сестра, ні його син. Виконання зобов'язань може бути покладено боржником і на третю особу, якщо із закону, з умов суті договору не випливає обов'язок боржника вико­нати зобов'язання особисто.

Під предметом зобов'язання розуміють блага, яких кредитор набуває внаслідок виконання цього зобов'язання. Це може бути майно, яке боржник передає за договором поставки, купівлі-продажу, контрактації, або річ у новій якості, якщо на боржника покладався обов'язок її відре­монтувати, чи надана послуга.

У грошових зобов'язаннях предметом виконання є гро­шова сума, яка повинна бути виражена і сплачена в націо­нальній валюті, крім випадків, передбачених законом. Сума, що виплачується за грошовим зобов'язанням безпо­середньо на утримання фізичної особи, — на відшкодуван­ня збитків, заподіяних життю або здоров'ю, за договором довічного утримання та в інших випадках — зі збільшен­ням встановленого законом неоподатковуваного мінімуму заробітної плати пропорційно збільшується.

Але якщо суми, що підлягають виплаті за іншими гро­шовими зобов'язаннями, спричинюють для сторони, зобо­в'язаної проводити ці виплати, таку шкоду, в результаті якої вона значною мірою позбавиться того, на що мала пра­во розраховувати при укладенні договору, то на вимогу цієї сторони договір може бути розірвано за рішенням суду.

За користування чужими коштами боржник зобов'яза­ний сплатити проценти. Розмір процентів встановлю­ється угодою сторін.

За відсутності кредитора чи його ухилення від прийнят­тя виконання грошового зобов'язання, боржник має право внести кошти на депозит державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса. Такі дії боржника визнаються виконанням зобов'язання.

Строки виконання зобов'язання можуть бути визначені законом, договором або моментом витребування. Якщо строк виконання зобов'язання визначено моментом витре­бування, то, як правило, боржнику надається пільговий семиденний строк для його виконання, щоб він не опинив­ся у скрутному становищі внаслідок вимоги про негайне виконання. Пільговий строк не надається, якщо негайне виконання передбачене законом, договором чи випливає зі змісту зобов'язання.

Для належного виконання зобов'язання суттєву вагу має місце виконання, яке звичайно визначається з договорів, випливає зі змісту зобов'язання або передбачене в законі. Зрозуміло, що місцем виконання за договором ремонту квар­тири є її місцезнаходження. Коли немає можливості вста­новити місце виконання, то застосовують загальні правила, встановлені в Цивільному кодексі України. Відповідно до цих правил виконання повинне бути проведене:

а) за зобов'язаннями про передачу нерухомого майна — за його місцезнаходженням;

б) за зобов'язаннями про передання товару або іншого майна, що передбачає перевезення цього товару або іншого майна, — за місцем здавання товару або іншого майна пер­шому перевізникові для передання його кредиторові;

в) за іншими зобов'язаннями боржника про передання товару або іншого майна — за місцем виготовлення або збе­рігання майна, якщо це місце було відоме кредитору на момент виникнення зобов'язання;

г) за грошовими зобов'язаннями — за місцем проживан­ня кредитора на момент виникнення зобов'язання; якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання або місцезнаходження і сповістив про це борж­ника, — за новим місцем проживання або місцезнахо­дженням кредитора з віднесенням на рахунок кредитора усіх витрат, пов'язаних зі зміною місця виконання;

д) в інших випадках — за місцем проживання боржника, а якщо боржник юридична особа — за її місцезнаходженням.

Взаємні обов'язки за договором мають виконуватися одночасно, якщо інше не випливає з договору, закону, зви­чаїв ділового обігу або суті зобов'язання. У разі неналежно­го виконання зобов'язання стороною зобов'язання або за наявності обставин, що вочевидь свідчать про те, що вико­нання не буде проведено у встановлений строк чи термін або не буде здійснено в повному обсязі, сторона, на яку покладено зустрічне виконання, має право зупинити вико­нання свого зобов'язання, відмовитися від виконання зобо-

в'язання в частині, що відповідає неналежному виконан­ню, або відмовитися від виконання цього зобов'язання в цілому і вимагати відшкодування збитків.

Спосіб виконання визначається предметом і змістом виконання. За загальним правилом, зобов'язання не може виконуватися за частинами, якщо інше не випливає з дого­вору, закону чи звичаїв ділового обігу.

Солідарний обов'язок, або солідарна вимога, виника­ють у випадках, встановлених договором або законом, зо­крема у разі неподільності предмета зобов'язання. У разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кож­ний із кредиторів має право пред'являти боржникові вимо­ги у повному обсязі. До пред'явлення вимоги одним із со­лідарних кредиторів боржник має право виконати свій обо­в'язок будь-кому з них на свій розсуд. Солідарний креди­тор, який одержав виконання від боржника, зобов'язаний передати належне з решти солідарних кредиторів у рівній частці, якщо інше не встановлено договором між ними.

У разі солідарного обов'язку боржника (солідарних борж­ників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Виконання солідарного обов'язку в повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має пра­во на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідар­них боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка при­падає на нього.

Приймаючи виконання зобов'язання, кредитор зобов'я­заний на вимогу боржника видати йому розписку про одер­жане виконання повністю або його частини. Коли на по­свідчення зобов'язання боржник видав кредитору борговий документ, кредитор, прийнявши виконання, повинен повер­нути документ боржнику. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен зазначити це в роз­писці, яку видає боржнику. Перебування боргового доку­мента у боржника посвідчує виконання зобов'язання.

Що означає заміна кредитора і боржника в зобов'язанні?

Зобов'язальні відносини здійснюються і діють між кон­кретними особами. Ними, як правило, виконуються зобов'я­зання. Під час виконання зобов'язання іноді виникає по­треба замінити кредитора чи боржника іншими особами. Оскільки попередні учасники зобов'язання вибувають, то їхні права і обов'язки переходять до суб'єктів, які заступи­ли їх. Це має місце як внаслідок універсального правона-ступництва, коли до правонаступника переходить увесь об­сяг прав та обов'язків правопопередника (наприклад, при злитті юридичних осіб), так і в силу часткового правона-ступництва, коли право (вимога), що належить кредиторові на підставі зобов'язання, може бути передана ним іншій особі за правочином, або перейти до іншої особи на підставі виконання обов'язку боржника поручителем або заставодав­цем (майновим поручителем) чи виконання обов'язку борж­ника третьою особою(суброгація).

Заміна боржника в зобов'язанні називається переведен­ням боргу.

Передання кредитором своїх прав за правочином означає, що він поступився своїми правами, а його місце займає інший кредитор. Така заміна кредитора має назву цесії, кредитор, який поступається своїм правом, називаєть­ся цедентом, а особа, яка права набула, — цесіонарієм. На­приклад, позикодавець, одержавши лише частину боргу від позичальника, передає розписку на решту боргу своєму братові, який стає кредитором (цесіонарієм) у зобов'язанні, що виникло на підставі договору позики.

Цесія має бути здійснена у тій самій формі, що й дії, на яких вона ґрунтується. В зазначеному прикладі цесія має бути письмовою, тому що договір позики укладено письмо­во. Разом з тим необхідно повідомити боржника про цесію, щоб боржник знав, кому виконати зобов'язання. Якщо борж­ник не був повідомлений про цесію, то виконання зобов'язання первісному кредиторові визнається в порядку цесії виконанням належному кредиторові. До цесіонарія перехо­дять також права, що забезпечують виконання зобов'язання.

Цедент відповідає лише за недійсність вимоги, але не відповідає за невиконання цієї вимоги боржником, крім випадків, коли цедент узяв на себе поруку за боржника перед цесіонарієм. За загальним правилом цесія може за­стосовуватись у будь-яких зобов'язаннях, якщо вона не су­перечить закону чи договору або коли вимога не пов'язана з особою кредитора. Так, не допускається цесія про відшко­дування майнової шкоди, викликаної ушкодженням здоро­в'я або заподіяння смерті.

Зразок договору про заміну кредитора в зобов'язанні

ДОГОВІР ПРО ЗАМІНУ КРЕДИТОРА №__ М.Дніпропетровськ                  10 вересня 2004 р.

Приватне підприємство "ЛЛЛ", надалі — "Кредитор", в особі директора Мамаєва В. В., що діє на підставі Статуту підприємства, та Товариство з обмеженою відповідальністю "ККК", надалі — "Новий кредитор", в особі директора Глущенко П.П., що діє на підставі Статуту товариства, враховуючи положення Цивільного кодексу України, що регулюють заміну кредитора у зобов'язанні, уклали цей договір на таких умовах:

1. Предмет договору

1.1. Кредитор відступає Новому кредитору право вимоги на одержання від ВАТ "ААА" 10 000 грн заборгованості за розрахун­ками за поставлену продукцію за договором поставки № 1 від 10 травня 2004 р., укладеним між Кредитором та ВАТ "ААА", та актом приймання продукції від 13 липня 2004 р.

1.2. Новий кредитор здійснює залік суми вимоги, якою посту­пився, до боргу Кредитора за договором № 3 від 5 лютого 2004 р. про зворотну фінансову допомогу.

2. Зобов'язання сторін

2.1. Протягом трьох днів з дня укладення цього договору кре­дитор зобов'язаний повідомити свого боржника про відступлення права вимоги.

2.2. Одночасно з укладенням цього правочину передати Ново­му кредитору всі документи, що стосуються переданої вимоги.

2.3. У разі відмови боржника від виконання зобов'язання за переданим правом вимоги Новий кредитор має права позивача у господарському суді.

3. Відповідальність сторін

3.1. Невиконання зобов'язань за цим договором дає право на стягнення з винної сторони усіх завданих цим невиконанням збитків, включаючи втрачену вигоду.

3.2. Кредитор відповідає перед Новим кредитором за недій­сність переданої йому вимоги.

4. Дія договору

4.1. Договір набирає чинності з дня його укладення і діє до 1 грудня 2004 р.

4.2. Договір може бути припинений достроково тільки з пись­мової згоди сторін. В обох випадках обов'язкове повідомлення боржника.

Юридичні адреси та банківські реквізити сторін:

Договір уклали:

Директор                    _______ (Мамаєв В. В.)

Директор                   _______(Глущенко П.П.)

Можлива підстава для заміни кредитора в зобов'язанні — виконання обов'язку боржника третьою особою. Така зміна кредитора у зобов'язанні називається суброгацією. Суброгацією визнається придбання всіх прав, що належали

раніше кредиторові, внаслідок виконання третьою особою (суброгантом) обов'язків боржника щодо цього кредитора. Тобто суброгант стає на місце кредитора. Приклад законної суброгації — суброгація на користь спадкоємця, який прий­няв у спадщину майно за умови виплати ним за рахунок своїх коштів боргу спадкодавця. Зацікавленість спадкоєм­ця в такій операції пояснюється тим, що заставний креди­тор може вимагати продажу заставного майна, у чому спад­коємець незаінтересований, а відшкодовуючи йому борг спадкодавця, спадкоємець вступає в права за іпотекою. Як приклад суброгації можна навести й випадок, коли страхо­ва компанія відшкодує страхувальнику вартість зіпсовано­го чи знищеного майна й у неї виникає право вимоги до особи, з вини якої настав страховий випадок.

Протиставляючи суброгацію регресу, слід звернути ува­гу на те, що при суброгації на відміну від регресу заміня­ються тільки кредитори, але не заміняється зміст самого зобов'язання. У регресі заміняються не тільки боржник, а й саме зобов'язання. Крім того, основою суброгації є зобо­в'язання, яке пов'язує суброганта (виконавця за боржни­ка) із суброгантом (посереднім кредитором), а не з боржни­ком. Вважається, що до переходу всіх прав суброганту пра­вовідносин між ним і боржником не було.

Суброгація відрізняється і від цесії (передання кредито­ром своїх прав іншій особі за правочином). У цесії з'явля­ється новий кредитор, який має право вимагати від борж­ника виплати боргу, тому що він ще не отримав передбаче­ного зобов'язанням. У суброгації кредитор повністю, як пра­вило, отримав свій борг від суброганта і яких-небудь пре­тензій до боржника у нього бути не може.

Право первісного кредитора при суброгації переходить до нового кредитора в тому ж обсязі й на тих самих умовах, що були на момент переходу права, якщо інше не передба­чено законом або договором. Зокрема, до нового кредитора переходять права, що забезпечують виконання зобов'язан­ня, а також інші, пов'язані з вимогою права, у тому числі право на несплачені проценти.

Підставою для зміни кредитора в зобов'язанні може бути також виконання обов'язку боржника поручителем або за­ставодавцем. Так, після виконання поручителем зобов'язан­ня, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Кредитор, який передав право іншій особі, зобов'язаний передати їй документи, що засвідчують передане право, і пе­реказати відомості, важливі для здійснення цього права. Борж­ник має право не виконувати зобов'язання новому кредито­рові до надання йому доказів переходу прав до цієї особи.

Заміна боржника у зобов'язанні допускається лише за згодою кредитора, оскільки тому не байдуже, хто повинен виконувати зобов'язання. Новий боржник має право вису­вати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником. Порука і встановлена третьою особою застава припиняються після переведення боргу, якщо поручник або заставодавець не висловив згоди відповідати за нового боржника. Застава, встановлена на забезпечення боргу первісним боржником, зберігається після переведення боргу на іншу особу, якщо інше не передбачено законом або договором.

Зразок договору про заміну боржника у зобов'язанні

ДОГОВІР ПРО ЗАМІНУ БОРЖНИКА м. Дніпропетровськ                   1 грудня 2004 р.

ТОВ "ННН", надалі — "Кредитор", в особі директора Костен­ко 1.1., що діє на підставі Статуту товариства,

ТОВ "ДДТ", надалі — "Боржник", в особі директора Петри-ка М.М., що діє на підставі Статуту товариства,

Приватне підприємство "ААА", надалі — "Підприємство", в особі директора Попова Б.Б., що діє на підставі Статуту підприєм­ства, уклали цей договір з додержанням вимог ст. 520—523 Ци­вільного кодексу України, на таких умовах:

1. Предмет договору

1.1. Боржник передає, а Підприємство бере на себе зобов'я­зання щодо сплати боргу в розмірі ЗО 000 (тридцять тисяч) грн за договором № 1 від 15 лютого 2004 р., укладеним між Кредитором та Боржником.

1.2. Кредитор дає згоду на заміну боржника за договором, зазначеним у ст. 1.1 цього договору.

2, Зобов'язання сторін

2.1. Боржник зобов'язується протягом двох днів від дня укла­дення цього договору передати Підприємству для реалізації товар в обсягах та цінах, що дають можливість сплатити борг за раху­нок реалізації цього товару, та передати Кредитору всі документи на товар для реалізації.

2.2. Підприємство у термін до ЗО днів від дати, зазначеної у ст. 2.1, перераховує на рахунок Кредитора суму, зазначену у ст. 1.1,і таким чином виконує зобов'язання Боржника перед Кре­дитором.

2.3. Кредитор зобов'язаний прийняти виконання за розрахун­ками згідно з договором, зазначеним у ст. 1.1, а Підприємство набуває з дня укладення цього договору всіх прав Кредитора за договором № 1 від 15 лютого 2004 р.

3. Відповідальність сторін

3.1. Невиконання зобов'язань за цим договором дає право на стягнення з винної сторони всіх завданих цим невиконанням збитків, включаючи втрачену вигоду.

3.2. За порушення терміну перерахування грошових коштів за зобов'язаннями Підприємства воно сплачує Кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за весь термін прострочення виконання.

4. Дія договору

4.1. Договір набирає чинності з дня його укладення і діє до повного виконання зобов'язань сторін.

4.2. Договір не може припинятися або змінюватися жодною зі сторін без письмової згоди Кредитора.

Юридичні адреси та банківські реквізити сторін:

Договір уклали:

Директор                    ______(Костенко й.)

Директор                    ______(Петрик М.М.)

Директор                      _______(Попов Б.Б.)

Які є способи забезпечення виконання зобов'язань?

Цивільно-правові зобов'язання сторони повинні викону­вати добровільно. До особи, яка не виконує або виконує неналежним чином юридичний обов'язок, можуть бути за­стосовані заходи примусу. Водночас з метою посилення за­хисту інтересів уповноваженої особи можуть застосовува­тися додаткові стимули у вигляді спеціальних засобів, спря­мованих на забезпечення виконання зобов'язань.

Згідно з Цивільним кодексом України виконання зобо­в'язань може забезпечуватися неустойкою, порукою, га­рантією, заставою, утриманням та іншими способами, вста­новленими законами або договором. Загалом ці способи за­безпечення поділяють на зобов'язально-правові та речово-правові.

До першої групи віднесено неустойку, поруку, гарантію та завдаток, до другої — заставу і притримання.

Наведені вище способи забезпечення виконання зобов'я* зання мають спільну мету: надати кредитору додаткову можливість отримати належне йому за зобов'язанням.

Кожен зі встановлених способів обумовлює поруч з го­ловним (основним) зобов'язанням нове зобов'язання, яке є додатковим до головного, тобто має акцесорний характер. З цього випливає, що додатковим зобов'язанням можна забезпечувати лише дійсні вимоги, тобто такі, які реально існують на момент укладення правочину.

Якщо недійсним буде основне зобов'язання, то, відповід­но, недійсними стають і будь-які способи забезпечення його виконання. Але недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсності основно­го зобов'язання.

Правочин щодо встановлення способу забезпечення ви­конання зобов'язання має бути укладено тільки в письмовій формі незалежно від форми основного зобов'язання. Недо­держання письмової форми спричиняє недійсність право-чину щодо встановлення способів забезпечення виконання.

Способи, які забезпечують виконання зобов'язань, вста­новлюють в інтересах кредитора. Тому при переході прав до нового кредитора переходять усі права, які забезпечують виконання зобов'язання. Водночас при переході боргу збе­рігають чинність лише ті способи забезпечення зобов'язань, які стосуються зобов'язань між ними і третіми особами (по­рука, гарантія).

Що таке завдаток і аванс?

Завдаток — це грошова сума або рухоме майно, що ви­дається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'я­зання і на забезпечення його виконання.

Коли не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважаєть­ся авансом. Як спосіб забезпечення виконання зобов'язань завдаток має такі особливості:

• предметом завдатку може бути лише грошова сума або рухоме майно (наприклад, якщо при купівлі телевізора вартістю в 1000 грн покупець видав продавцю 100 грн зав­датку, то йому необхідно доплатити в майбутньому за теле­візор ще 900 грн );

• завдатком забезпечується виконання лише договірних зобов'язань, а не зобов'язань, які виникли з інших підстав;

• він може мати місце лише за погодженням сторін;

• дача завдатку є доказом укладання договору, особли­во в тих випадках, коли договір не потребує письмової фор­ми; угода про завдаток, яка обов'язково є письмовою, під­тверджує наявність договору.

Якщо сторона, яка дала завдаток, відмовляється від виконання договору, завдаток залишається в іншої сто­рони. Іншими словами, якщо покупець вважає, що ціна телевізора велика чи його не влаштовує ця модель, то нада­ний завдаток 100 грн залишається у продавця. Якщо від виконання договору ухиляється інша сторона (наприклад, продавець телевізора знайшов вигіднішого покупця), то вона зобов'язана не лише повернути завдаток, а й сплатити таку ж за розміром суму, так званий подвійний завдаток, тоб­то повернути не 100, а 200 грн.

Сторона, відповідальна за невиконання договору, зобов'я­зана відшкодувати іншій стороні збитки із заліком суми завдатку.

У разі припинення зобов'язання до початку його вико­нання за порозумінням сторін або внаслідок неможливості його виконання завдаток має бути повернутий.

Завдаток необхідно відрізняти від авансу. Аванс — це також визначена грошова сума. Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не по­кладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання. Тому незалежно від того, яка сторона відпо­відальна за невиконання зобов'язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути. І якщо продавець чи підряд­ник отримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то незалежно від того, з чиєї вини це трапи­лось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.

Зразок договору, виконання якого забезпечується завдатком

ДОГОВІР

М.Дніпропетровськ                   10 вересня 2004 р.

Ми, які нижче підписалися, Кушнір Микола Павлович, що мешкає в м. Дніпропетровськ по вул. Броварській, 10.кв. 1, і Іва­нов Михайло Іванович, що мешкає в м. Дніпропетровськ по вул. Черкаській, 20, кв. 5, уклали цей договір про таке:

1. Кушнір Микола Павлович продає, а Іванов Михайло Іва­нович купує відеомагнітофон моделі "РпШрз-ІІІ" за 2000 (дві ти­сячі) грн.

2. При підписанні цього договору в рахунок платежу за відео­магнітофон Кушнір М.П. отримав від Іванова М.І. завдаток у сумі 200 (двісті) грн. Суму, що залишилася за відеомагнітофон — 1800 (тисяча вісімсот) грн, Іванов М.І. зобов'язується виплатити не пізніше 1 жовтня 2004 р.

3. Кушнір М.П. зобов'язується передати відеомагнітофон Іва­нову М.І. як тільки отримає за нього в цей строк решту 1800 (ти­сячу вісімсот) грн.

4. Зміст положень ст. 570—571 Цивільного кодексу України сторонам відомо.

Цей договір складений у двох примірниках, один із них вида­ний Кушніру М.П., другий — Іванову М.І.

Підписи                               (Кушнір М.П.) (Іванов М.І.)

Що таке порука?

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання останнім свого обо­в'язку. Порука має бути оформлена як договір, що укла­дається між основним боржником і поручником на користь третьої особи — кредитора з основного боргу. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа чи кіль­ка осіб. Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржнику.

У разі невиконання основного зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручитель відповідає в тому самому обсязі, що й борж­ник, зокрема відповідає за сплату основного боргу, про­центів, сплату неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

На поручителя покладається обов'язок до задоволення вимоги кредитора попередити про це боржника, а якщо проти поручителя вчинено позов, — залучити боржника до участі у справі. В іншому разі боржник має право висунути проти вимоги поручителя, який виконав зобов'язання борж­ника, всі заперечення, які він мав проти кредитора.

Поручитель має право висунути проти вимоги кредито­ра заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умов, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Пору­читель не втрачає права на ці заперечення навіть у тому разі, якщо боржник від них відмовився або визнав свій борг.

До поручителя, який виконав зобов'язання, переходять усі права кредитора з цього зобов'язання, в тому числі й ті, що забезпечували виконання основного зобов'язання. Після виконання поручителем зобов'язання кредитор по­винен вручити поручителю документи, які посвідчують вимоги до боржника та права, що забезпечують ці вимоги.

Зразок договору, виконання якого забезпечується порукою

ДОГОВІР ПОРУКИ м. Дніпропетровськ                   2 вересня 2003 р.

Ми, які нижче підписалися. Чабан Петро Іванович, мешкає в м. Дніпропетровськ по вул. Сільська, 20, кв. 20, і Сидоренко Андрій Федорович, мешкає в м. Дніпропетровськ по вул. Дніп­ровська, 6, кв. 6, уклали цей договір про таке:

Мішков Сергій Петрович, мешкає в м. Дніпропетровськ по вул. Сільська, 102, кв. 11, позичив у Сидоренко А.Ф. 5000 (п'ять тисяч) грн строком до 1 січня 2004 р. (договір позики від 2 вересня 2003 р.)

Я, Чабан П.І., зобов'язуюсь перед Сидоренком А.Ф. відповіда­ти за повернення Мішковим С.П. боргу в сумі 5000 (п'ять тисяч) грн у зазначений вище строк.

Якщо до 1 січня 2004 р. борг у сумі 5000 (п'ять тисяч) грн Мішков С.П. не поверне, Сидоренко А.Ф. зобов'язується повідо­мити про це Чабана П.І., який протягом п'ять днів після отри­мання такого повідомлення зобов'язується виплатити цю суму Сидоренко А.Ф.

Я, Сидоренко А.Ф., отримавши від Чабана П.І. суму боргу 5000 (п'ять тисяч) грн, зобов'язуюсь передати йому право вимоги за договором позики від 2 вересня 2003 р. для зажадання виплати йому Мішковим С.П. — 5000 грн.

Зміст положень ст. 553—559 Цивільного кодексу України сто­ронам відомо.

Цей договір складений у двох примірниках, один із них вида­ний Чабану П.І., другий—Сидоренку А.Ф.

(Чабан П.І.) Підписи                               (Сидоренко А.Ф.)

Порука припиняється з припиненням забезпечуваного нею зобов'язання. Також вона припиняється, якщо креди­тор протягом шести місяців від дня настання строку вико­нання забезпеченого порукою зобов'язання не вчинить по­зову проти поручителя. Коли строк основного зобов'язання не зазначено і не може бути визначено або визначено мо-; ментом витребування, порука припиняється, якщо креди­тор не вчинить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення поруки.

Що таке гарантія?

Гарантією визнається письмове зобов'язання банку, іншої кредитної установи, страхової організації (гаран­та), яке видається на прохання іншої особи (принципа­ла), за яким гарант зобов'язується сплатити кредито­рові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов га­рантійного зобов'язання грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату. Гарантія діє протягом строку, на який її видано, і є чинною від дня видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржником.

Виходячи із суті цього способу забезпечення зобов'язан­ня, слід виділити такі його особливості. Гарантом може бути лише юридична особа або держава. Як правило, гарантію застосовують для забезпечення належного виконання обо­в'язків у кредитних договорах. Належне бенефіціарові за гарантією право вимоги до гаранта не може бути передано іншій особі, якщо в гарантії не передбачено інше.

Зобов'язання гаранта перед бенефіціаром є самостійним і таким, що не залежить від основного зобов'язання, на за­безпечення виконання якого гарантію видано. Гарантію не може відкликати гарант, якщо в ній не передбачено інше.

Гарант на відміну від поручителя несе субсидіарну відпо­відальність. Тобто передбачене гарантією зобов'язання гаранта перед бенефіціаром обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. Така відповідальність настає, якщо борж­ник не має відповідних коштів для повернення бенефіціару.

Гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сум, сплачених бенефіціарові за гарантією, якщо інше не передбачено угодою гаранта з прин­ципалом. Однак гарант не має права вимагати від принци­пала в порядку регресу відшкодування сум, сплачених бе­нефіціарові за гарантією не відповідно до умов гарантії або за порушення зобов'язань гаранта перед бенефіціаром, якщо угодою гаранта з принципалом не передбачено інше.

Гарант повинен розглянути вимогу бенефіціара з додани­ми до неї документами в зазначений у гарантії строк, а в разі відсутності його — у розумний строк, і виявити розумну дбай­ливість, щоб установити, чи відповідають ця вимога та додані до неї документи умовам гарантії. Гарант має право відмови­ти бенефіціарові в задоволенні його вимоги, якщо вона або подані до неї документи не відповідають умовам гарантії, або вони подані гарантові після закінчення визначеного в гарантії строку. При цьому гарант повинен негайно повідомити бене­фіціара про відмову задовольнити його вимогу.

Зобов'язання гаранта перед бенефіціаром за гаран­тією припиняється:

• сплатою бенефіціарові суми, на яку видано гарантію;

• закінченням визначеного в гарантії строку, на який її видано;

• внаслідок відмови бенефіціара від своїх прав за гаран­тією шляхом повернення її гарантові;

• внаслідок відмови бенефіціара від своїх прав за гаран­тією за допомогою письмової заяви щодо звільнення гаран­та від його зобов'язання.

Що таке неустойка?

Одним із найбільш поширених видів забезпечення зобо­в'язань є неустойка. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума чи інша встановлена у договорі майнова цінність, яку боржник зобов'язаний сплатити або пере­дати кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання ним основного зобов'язання. Предметом не­устойки крім грошової суми може бути рухоме і нерухоме майно. Право на неустойку виникає незалежно від того, чи зазнав кредитор збитків унаслідок невиконання або нена­лежного виконання зобов'язання. Слід пам'ятати, що про­центи на неустойку не нараховуються. Неустойкою може бути забезпечена тільки дійсна вимога, тому що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню.

Коли предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодав­ства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений угодою сторін. Зменшення неустойки за домов­леністю сторін можливе лише у випадках, визначених за­коном. Неустойка, яка підлягає сплаті, може бути зменше­на також за рішенням суду за наявності обставин, які за­слуговують на увагу, зокрема у випадках, коли розмір не­устойки значно перевищує розмір заподіяної шкоди.

Залежно від особливостей визначення розміру неустой­ки і характеру порушення є такі різновиди неустойки:

штраф і пеня.

Штраф — це неустойка у твердо визначеній грошовій сумі, яка стягується одноразово у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Так, відповідно до Положення про поставку продукції за поставку неякіс­ної продукції з постачальника стягується штраф у розмірі 20 % від вартості браку.

Пеня — це неустойка, яка обчислюється у відсотковому відношенні відносно розміру платежу за кожний день прострочення. Наприклад, відповідно до п. 39 Правил продажу непродовольчих товарів (27 травня 1996 р.) за кожний день затримки усунення недоліків у проданому товарі покупцеві сплачується неустойка в розмірі 1 % вартості товару.

За співвідношенням неустойки і збитків сторони можуть визначити та застосувати виключну, залікову, альтернатив­ну або штрафну неустойку.

За виключною неустойкою стягується лише неустойка. Цей вид неустойки широко застосовується в нормативних актах, які регулюють договори перевезення.

За заліковою неустойкою стягненню підлягає неустой­ка, а збитки відшкодовує винна сторона не в повному об­сязі, а лише в частині, яка не покрита неустойкою.

За альтернативною неустойкою уповноважений суб'єкт має право стягнути або неустойку, або збитки. Отже, право вибору надається кредиторові.

За штрафною неустойкою стягненню підлягають у по­вному обсязі неустойка і збитки.

Сплата (перед ання) неустойки, встановленої на випадок прострочення або неналежного виконання зобов'язання, не .звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі, якщо інше не передбачено порозумінням сторін. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків у повному обсязі за невиконання зобов'язання.

Кредитор має право на свій розсуд зажадати замість сплати неустойки і відшкодування збитків боржником тіль­ки виконання ним зобов'язання в натурі, якщо це відпові­дає інтересам кредитора.

Які є речові способи забезпечення виконання зобов'язань?

Невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань дезорганізують виробництво, кредитно-фінансовий ринок, економіку в цілому, а тому питанню забезпечення до­говірних зобов'язань тепер надається велике значення. На­приклад, у сучасній банківській практиці застава є пріори­тетним способом забезпечення зобов'язань. Спосіб забезпечен­ня виконання зобов'язання шляхом застави за своєю приро­дою має речово-правовий характер, оскільки заставодавець, який порушує зобов'язання, позбавляється права на річ шля­хом примусового її вилучення на підставі судового рішення.

Особа, яка надає майно в заставу, називається заставо­давцем. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручник). При заставі майна заста­водавцем може бути як власник майна, так і особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на нього. Особа, яка отримує майно в заставу, нази­вається заставодержателем.

Застава виникає на підставі договору, закону або рішен­ня суду. Заставою може бути забезпечена вимога, яка ви­никне в майбутньому.

Отже, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодав­цем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом. Найбільш поширеними видами застав є: іпотека (застава нерухомого майна, що залиша­ється у володінні заставодавця або третьої особи; іпотека землі (предметом цієї застави є земля); заклад (застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержа-теля або за його наказом у володіння третьої особи).

Предметом застави може бути будь-яке майно (в тому числі речі, цінні папери, майнові права), яке може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стяг­нення. Як правило, предмет застави залишається у заставо­давця. Право застави поширюється також на плоди, про­дукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна (майбутній урожай, приплід худоби та ін.).

Якщо закон або договір вимагає оцінки предмета заста­ви, така оцінка здійснюється заставодавцем із заставоутри­мувачем відповідно до цін, що звичайно діють на подібні предмети в торговельному обігу на момент застави. Пред­метом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом. Майно, що перебуває у спільній власності, може передаватись у заставу лише за згодою всіх співвласників.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошко­дження предмета застави несе власник заставленого майна. Якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страху­ванню, його можна застрахувати за згодою сторін на домов­лену суму.

Договір застави повинен укладатись у письмовій формі. У договорі мають бути зазначені суть зобов'язання, що за­безпечене заставою, опис заставленого майна. Опис майна в договорі може мати й загальну форму (вказівка на вид за­ставленого майна тощо).

Нотаріальне посвідчення договору застави вимагається, якщо предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти. Застава нерухомого майна підля­гає також державній реєстрації (внесенням запису до Дер­жавного реєстру застав рухомого майна).

Право виникнення застави виникає з моменту укладен­ня договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, — з моменту нотаріального посвідчення, якщо інше не випливає з умов договору.

Заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, його не буде виконано (якщо інше не передбачено законом чи дого­вором). У разі ліквідації юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває права звернення стягнення на за­ставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою. При частковому ви­конанні боржником забезпеченого заставою зобов'язання застава зберігається в початковому обсязі.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду, якщо інше не передбачено законом або договором. Заставлене майно, на яке звернено стягнення, реалізується державним виконавцем на підставі виконав­чого листа суду або виконавчого напису нотаріальних органів. Реалізація проводиться з публічних торгів у поряд­ку, передбаченому процесуальним законодавством, якщо інше не передбачено договором або законом. У разі коли протягом розумного строку заставлене майно не буде про­дано, заставоутримувач має право залишити заставлене майно за собою.

Заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнен­ня на майно виконанням свого зобов'язання.

Право застави припиняється у разі:

• припинення забезпеченого заставою зобов'язання;

• загибелі заставленого майна, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

• набуття заставодержателем права власності на пред­мет застави;

• реалізації предмета застави;

• при закінченні терміну дії права, що становить пред­мет застави.

Другим способом забезпечення виконання зобов'язан­ня, який за своєю природою також має речово-правовий характер, є право притримання. Сутність цього способу полягає в тому, що кредитор, у якого перебувала річ, що її належить передати боржникові або особі, зазначеній борж­ником, у разі невиконання боржником у строк зобов'язан-

ня щодо оплати цієї речі або компенсації кредиторові по­в'язаних з нею витрат та інших збитків, має право при­тримувати її доти, доки відповідне зобов'язання не буде виконано.

Особливість притримання як способу забезпечення ви­конання зобов'язання полягає в тому, що кредитору нале­жить право притримувати річ боржника до виконання остан­нім зобов'язання, і для реалізації цього права кредитору не потрібно, щоб можливість утримання речі була передбаче­на договором.

Кредитор, який притримує річ, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника. Кредитор не має права кори­стуватися притриманим майном. Він відповідає за його втра­ту, псування або пошкодження, якщо не доведе, що це ста­лося внаслідок дії непереборної сили.

Боржник, який є власником притриманої речі, зберігає право розпорядження нею. У цьому разі він зобов'язаний сповістити набувача речі про факт притримання речі та права кредитора.

Вимоги кредитора, який притримує річ, задовольня­ються з її вартості відповідно до положень про звернення стягнення на предмет застави.

Зразок договору застави

ДОГОВІР ЗАСТАВИ №__ м. Дніпропетровськ                  1 грудня 2004 р.

ТОВ "ААА", надалі — "Заставодержатель", в особі директора Оніщенка В. В., що діє на підставі Статуту товариства, та ВАТ "МММ", надалі — "Заставодавець", в особі голови правління то­вариства Куценка Я.Ф., що діє на підставі Статуту, з урахуван­ням положень Цивільного кодексу України, що регулює заставу, уклали договір на таких умовах:

1. Предмет договору

1.1. Заставодавець забезпечує вимоги, що містяться у його зобов'язаннях за договором № 1 від 1 листопада 2004 р., про на­дання безпроцентної зворотної фінансової допомоги шляхом пе­редачі Заставодержателю у заставу сільськогосподарської про­дукції, що є його власністю, згідно з переліком, у кількості, з показниками якості та за ціною, вказаними у складському свідоцтві, яке додається (Додаток № 1).

1.2. Заставодержатель набуває права власності на об'єкт за­стави у разі невиконання зобов'язань Заставодавця згідно із за­значеним у ст. 1.1 договору.

2. Зобов'язання сторін

2.1. Заставодавець зобов'язується одночасно з укладенням цього договору передати Заставодержателю документи, які під­тверджують його право власності на об'єкт застави: копії при­буткових накладних, а також сертифікатів на продукцію, що підлягає обов'язковій сертифікації, санітарні та карантинні по­свідчення.

2.2. Забезпечені заставою зобов'язання Заставодавця, зазна­чені у ст. 1.1, здійснюються шляхом повернення суми, одержаної як фінансова допомога, у термін, визначений договором.

2.3. Заставодавець гарантує відсутність прав третіх осіб на заставлену продукцію та зобов'язується не відчужувати, а також не передавати в заставу цю продукцію за іншими зобов'язаннями і занести цей договір до книги застав підприємства.

2.4. Заставодержатель зобов'язується не розголошувати комер­ційну таємницю, що складається з відомостей про об'єкт застави.

2.5. У разі невиконання Заставодавцем умов ст. 2.2 цього дого­вору право власності на заставлену продукцію передається Заста­водержателю на підставі ст. 1.2 цього договору по закінченні трьох діб з дня закінчення строку повернення фінансової допомоги.

3. Відповідальність сторін

3.1. У разі невиконання зобов'язань за цим договором винна сторона відшкодовує завдані збитки, включаючи неодержаний прибуток.

3.2. За кожний день прострочення зобов'язань Заставодавця, обумовлених ст. 2.5 цього договору, він сплачує пеню у розмірі 0,5 % вартості об'єкта застави.

Договір набирає чинності з дня його укладення та діє до його

повного виконання.

Зміни до договору можуть бути внесені письмовою угодою

сторін.

Юридичні адреси та банківські реквізити сторін:

Заставодержатель                        ________

Заставодавець                           ________

Договір підписали:

Директор                     ______(Оніщенко В.В.)

Голова правління               _______(Куценко Я.Ф.)

Які умови (підстави) цивільно-правової відповідальності?

Згідно з положеннями Цивільного кодексу України, ци­вільно-правова відповідальність — це санкції, що засто­совуються до правопорушника у вигляді накладення на нього додаткових цивільно-правових обов'язків або поз­бавлення належного йому цивільного права. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушен­ням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідальність може наставати у таких формах: від­шкодування збитків, сплата неустойки, втрата завдатку, конфіскація майна, компенсація моральної (немайнової) шкоди і т. ін.

За підставами виникнення прав та обов'язків, за пору­шення яких встановлена відповідальність, вона поділяєть­ся на договірну і недоговірну. Договірна відповідальність настає у вигляді санкцій за порушення договору (коли борж­ник вчасно не передає речі, не виконує роботу або виконує її неналежним чином, то він повинен відшкодувати креди­торові збитки, заподіяні таким невиконанням). На відміну від договірної недоговірна відповідальність має місце, коли відповідна санкція застосовується до правопорушника, який не перебуває у договірних відносинах з потерпілим (у разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я юри­дична чи фізична особа, відповідальні за шкоду, зобов'я­зані відшкодувати потерпілому заробіток, виплатити одно­разову допомогу і т. ін.).

Юридичне значення розмежування договірної і недого-вірної відповідальності полягає в тому, що форми та розмір недоговірної відповідальності встановлюються тільки зако­ном, а форми і розмір договірної відповідальності визнача­ються як законом, так і договором.

При укладенні договору сторони можуть передбачити відповідальність за такі правопорушення, за які чинне за­конодавство не передбачає будь-якої відповідальності. Сто­рони можуть також підвищити або знизити розмір відпові­дальності порівняно зі встановленим законом.

У разі порушення зобов'язання настають правові на­слідки, встановлені договором або законом, зокрема:

• припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

• зміна умов зобов'язання;

• сплата неустойки (штраф, пеня);

• відшкодування збитків та моральної шкоди.

Збитки включають:

• дійсні збитки — це сума, на яку зменшилась вартість майна кредитора внаслідок неправомірних дій боржника. Вони складаються з витрат, які кредитор зробив або пови­нен був зробити для відновлення порушеного права, а та­кож вартості втраченого кредитором майна (витрати з ре­монту автомобіля, на придбання пошкодженої речі і т. ін.).

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доводиться кредитором. Коли інше не передбачено законом або договором, при визначенні збитків беруть до уваги рин­кові ціни, що діяли на день добровільного задоволення борж­ником вимоги кредитора, у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, — у день вчинення позову. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що діяли на день ухвалення рішення;

• втрачену вигоду (неодержані доходи) — доходи, які особа могла реально одержати за звичайних умов, якби її право не було порушено. При визначенні неодержаних до­ходів враховують вжиті кредитором заходи для їх одержан­ня і здійснені з цією метою приготування. Прикладом втра­ченої вигоди може бути випадок, коли наймач пошкодив найнятий автомобіль, внаслідок чого наймодавець не тільки змушений витратити кошти на ремонт автомобіля, а й не отримав прибутку, який мав би від перевезення пасажирів, якби не було правопорушення.

Коли за порушення зобов'язання встановлена неустой­ка, то її стягують у повному розмірі понад відшкодовані збитки, якщо інше не було передбачено угодою сторін.

Відшкодування збитків у разі невиконання зобов'язан­ня і сплати неустойки за його невиконання звільняє борж­ника від виконання зобов'язання в натурі, якщо інше не передбачено законом або договором.

У разі невиконання боржником обов'язку передати кре­диторові індивідуально визначену річ як предмет зобов'язан­ня кредитор має право вимагати відшкодування завданих йому збитків, а також відібрання цієї речі у боржника. Останнє право відпадає, якщо річ уже передано іншій особі, яка має однорідне право. Якщо річ ще не передано, перева­гу має той з кредиторів, зобов'язання на користь якого ви­никли раніше, а якщо це неможливо визначити, — той, хто раніше вчинив позов.

Боржник не звільняється від відповідальності за неви­конання грошового зобов'язання. Коли збитки, завдані кре­диторові неправомірним користуванням його грошовими коштами, перевищують суму процентів, передбачених уго­дою, він має право вимагати від боржника відшкодування збитків у частині, що перевищує цю суму.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простро­ченої суми, якщо договором або законом не встановлено інший розмір процентів.

Коли порушення зобов'язання сталося з вини обох сторін, суд відповідно зменшує розмір відповідальності борж­ника. Суд має право також зменшити розмір відповідальності : боржника, якщо кредитор з необережності сприяв збільшен­ню розміру збитків, завданих порушенням виконання зобо­в'язання, або не вжив заходів для їх зменшення.

Боржник відповідає за порушення зобов'язання третіми особами, на яких було покладено його виконання, якщо за­коном не передбачено відповідальність безпосередньо вико­навця.

Договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відпо­відальність іншої особи. Наприклад, за гарантією банк, інша фінансова установа відповідає перед кредитором за пору­шення зобов'язання боржником. У цьому разі до пред'яв­лення вимоги гаранту кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовив­ся задовольнити вимогу кредитора чи кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимо­гу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Після отримання вимоги кредитора особа, яка несе суб­сидіарну відповідальність, повинна до задоволення вимоги, пред'явленої їй кредитором, повідомити про це основного боржника, а у разі подання позову, — подати клопотання про залучення основного боржника до участі у справі.

За загальним правилом цивільно-правова відповідаль­ність може мати місце за наявності складу правопорушення. Саме склад цивільного правопорушення є юридичним фактом, який породжує правовідносини між правопоруш­ником і потерпілим та створює певні претензії потерпілого та обов'язки порушника відшкодувати шкоду, заподіяну протиправними діями. Сукупність умов, за яких може на­стати відповідальність у вигляді відшкодування збитків, і називають загальним складом цивільно-правової відпові­дальності. До таких умов належать:

• протиправність поведінки боржника. Протиправною визнається поведінка, яка порушує норму права, незалеж­но від того, чи знав правопорушник про протиправність своєї поведінки (передбачається порушення закону або договору боржником). Протиправна поведінка набуває вираження у вигляді не тільки протиправної дії, а й бездіяльності. На­приклад, прострочення боржника або прострочення креди­тора;

• шкода є другою неодмінною умовою цивільно-право­вої відповідальності у формі відшкодування збитків. Шко­да може бути майновою (пов'язана з відповідними матері­альними втратами) або моральною, яка полягає у втратах немайнового характеру внаслідок моральних і фізичних страждань потерпілого;

• причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками чи іншими негативними наслідками, що настали для потерпілої сторони. Причинний зв'язок — зв'язок, що об'єктивно існує між поведінкою боржника і наслідком, який настав. У тих випадках, коли наслідок є проявом ви­падкового, незакономірного збігу певних обставин, серед яких поведінка боржника не є істотною, причинний зв'я­зок відсутній. Не вважається таким випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобо­в'язання, відсутність у боржника необхідних коштів;

• вина боржника. Вина — це певне психічне ставлен­ня особи до своєї неправомірної поведінки та її наслідків. У кримінальному праві діє презумпція невинності, а в цивільному — презумпція винності боржника. Відсутність ' власної вини в цивільному праві доводиться особою, яка і порушила зобов'язання. Боржник буде вважатися винним доти, доки не доведе свою невинність. Особа є невинною, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. В цивільному праві і форма вини, як правило, не впливає на розмір відповідальності.

Якщо для покладення на правопорушника цивільної і відповідальності у формі відшкодування збитків необхідний повний склад цивільного правопорушення (протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок, вина), то для стяг-; нення неустойки або втрати завдатку кредиторові досить ' довести, що поведінка боржника є протиправною, а вина його припускається, коли він не довів відсутності своєї ! вини в порушенні зобов'язання. Тут має місце неповний, "урізаний" склад правопорушення.

Особливістю цивільно-правової відповідальності є також те, що вона може настати й без вини, якщо це передбачено законом або договором. Це можна пояснити специфікою деяких договорів та особливостями позадоговірних відно­син. Так, власник джерела підвищеної небезпеки зобов'я­заний відшкодувати шкоду, заподіяну цим джерелом підви­щеної небезпеки, якщо не доведе, що шкода виникла вна­слідок непереборної сили або умислу потерпілого. За дого­вором зберігання професійний зберігач відповідає також за втрату або пошкодження речі, якщо не доведе, що це стало­ся внаслідок непереборної сили.

У Цивільному кодексі України відповідальність без вини (крім дії непереборної сили) встановлена також для осіб за порушення зобов'язань у зв'язку зі здійсненням ними підприємницької діяльності.

Що таке цивільно-правовий договір? Який його зміст?

Однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов'я­зань закон називає договір. Як юридичний факт договір належить до числа правомірних дій, що вчиняються з волі його учасників і спрямовується на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав або обов'язків. Проте роль договору не обмежується тільки тим, що він впливає на динаміку цивільних правовідносин (породжує, змінює або припиняє їх). Відповідно до вимог Цивільного кодексу України, звичаїв ділового обігу, вимог розумності та спра­ведливості договір також визначає зміст конкретних прав та обов'язків учасників договірного зобов'язання. В цьому розумінні договір є засобом регулювання поведінки цивіль­них правовідносин.

У сучасних умовах зростає роль договору як універсаль­ної та найбільш доцільної форми опосередкування товарно-грошових відносин.

Визначальним моментом договору є домовленість сторін. Кожна особа вільна у своєму виборі укладати чи не уклада­ти договір. Свобода договору передбачає вільний вибір кон­трагента. Сторони вільні у виборі виду договору. Вони мо­жуть укласти як договір, безпосередньо передбачений Ци­вільним кодексом України чи іншим нормативним актом, так і договір, який поєднує ознаки кількох видів договорів, так званий змішаний договір.

У сторін є можливість виявити своє бачення змісту дого­вору. Вони можуть відмовитися від традиційних положень і перерозподіляти обов'язки в договорі на свій розсуд. Але договір є завжди обов'язковим для виконання сторонами.

Оскільки договір є різновидом правочину, то класифі­кувати договори можна за тими ж критеріями, що й пра-вочини (односторонні, двосторонні і багатосторонні, кон-сенсуальні й реальні, сплатні й безплатні, абстрактні й ка­зуальні тощо).

Систему цивільно-правових договорів за юридичною та економічною ознаками можна побудувати на тих же заса­дах, що й систему зобов'язань, які виникають із договорів, наприклад: 1) договори про передачу майна у власність (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, дарування, ; рента, постачання енергетичних ресурсів тощо); 2) договори про передачу майна у тимчасове користування (майно-; вий найм, оренда, лізинг, позичка тощо); 3) договори на і. виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне Г будівництво, на виконання проектних і розвідувальних і робіт, з виконання аудиторських робіт тощо); 4) договори на передачу результатів творчої діяльності (авторські, лі­цензійні договори, договори на передачу науково-технічної продукції тощо); 5) договори про надання послуг з переве-' зень (залізничних, морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням); 6) кредитні договори (позика, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, факторинг, розрахунки); 7) договори зі стра­хування (майнове та особисте страхування); 8) договори з надання послуг (доручення, комісія, експедиція, зберігання, охорона тощо); 9) договори про сумісну діяльність, комер­ційна концесія.

Договір — це взаємна угода, тому в ньому містяться окремі положення, умови, які визначають права та обов'яз­ки сторін. Сукупність цих умов, погоджених між сторона­ми, становить зміст договору.

Традиційно в цивільному праві розрізняють істотні, зви­чайні й випадкові умови договору. Ця класифікація має не лише теоретичне, а й практичне значення, особливо тоді, коли йдеться про встановлення самого факту укладення договору.

Істотними умовами договору є умови, без погоджен­ня яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Так, для договору купівлі-продажу істотними умовами є предмет, ціна, кількість, якість. Для договору майнового найму крім пред­мета і ціни істотною умовою є також строк договору.

Звичайні умови — це умови, які традиційно, за звичаєм, включають до договору. Від істотних вони відрізняються тим, що не потребують окремого погодження і про них не обов'язково застерігати у тексті договору. Наприклад, якщо в договорі майнового найму сторони не обумовили, хто з них — наймодавець чи наймач — буде проводити поточний ремонт зданого в найм майна, то діятиме диспозитивне пра­вило, зазначене чинним законодавством, а саме: обов'язок проводити за свій рахунок поточний ремонт покладається на наймача.

Випадковими умовами прийнято вважати умови до­говору, погоджені сторонами у відступ від положень дис­позитивних норм або з метою вирішення питань, що взагалі не врегульовані законодавством. Наприклад, якщо за договором майнового найму обов'язок проводити поточ­ний ремонт сторонами було покладено на наймодавця, то ця умова для цього конкретного договору і буде вважатися випадковою.

Всі умови — істотні, звичайні, випадкові — після укла­дення договору стають однаково обов'язковими і сторони повинні їх дотримуватися.

У визначенні змісту договорів, важливу роль відіграють типові, або взірцеві, договори. Типові, або взірцеві, дого­вори є уніфікованим засобом (взірцем), що забезпечує одна­кове оформлення конкретних договірних відносин, вироб­лених практикою й опублікованих у пресі. Типові, або взірцеві, договори часто використовують при укладенні так званих публічних договорів і договорів про приєднання.

Публічним визнається договір, в якому однією зі сторін є підприємець або інша особа відповідно до закону, що взя­ли на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконан­

ня робіт або надання послуг кожному, хто до неї зверта­ється (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загаль­ного користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, бан­ківське обслуговування тощо). При цьому ціна товарів (робіт, послуг), а також інші умови публічного договору встановлюються однаково для всіх споживачів. Підприє­мець не повинен віддавати переваги одній особі перед іншою щодо укладення публічного договору, крім випадків, перед­бачених законодавчими актами. Відмова підприємця від укладення публічного договору за наявності у нього мож­ливості надання споживачеві відповідних товарів або послуг не допускається.

Договором про приєднання визнається договір, умови якого визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах і можуть бути прийняті іншою сторо­ною не інакше як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Сторона, яка приєдналася до договору, може вимагати розірвання або зміни договору і відшкоду­вання заподіяних їй збитків, якщо договір про приєднання, хоч і не суперечить законодавчим актам, але позбавляє цю сторону звичайно наданих їй прав, виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язань або містить інші явно обтяжливі умови для сторони, яка приєдналася до договору. При цьому вважається, що сторо­на, яка приєдналась, виходячи зі своїх розумних інтересів, не прийняла б цих умов, якби в неї була можливість брати участь у визначенні умов договору. Якщо вимоги щодо зміни або приєднання, розірвання договору пред'явлені стороною, що приєдналась до договору у зв'язку зі здійсненням своєї підприємницької діяльності, сторона, яка надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналась, знала або по­винна була знати, на яких умовах укладає договір.

Попереднім договором є договір, сторони якого зобо­в'язуються протягом певного строку (у певний термін)

укласти договір у майбутньому (основний договір) на умо­вах, встановлених попереднім договором. Істотні умови ос­новного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому в попередньому договорі, коли такий порядок не встановлений актами ци­вільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, — письмово. Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Договір на користь третьої особи є договором, в яко­му боржник зобов'язується виконати свій обов'язок на ко­ристь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не перед­бачено договором або законом чи не випливає із суті догово­ру. З моменту вираження третьою особою наміру скориста­тися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої сторони, коли інше не передбачено договором. У разі відмови третьої сторони від права, нада­ного їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим пра­вом, якщо інше не випливає із суті договору.

При укладенні договорів, а найчастіше при їх виконанні та вирішенні спорів, пов'язаних з порушенням договірних зобов'язань, виникає потреба у з'ясуванні змісту договору в цілому або окремих його умов, тобто в тлумаченні договору.

При тлумаченні договору суд або третейський суд бере до уваги буквальне визначення виразів, що в ньому містя­ться. Якщо буквальне значення якоїсь умови договору не­зрозуміле, його встановлюють шляхом порівняння цієї умо­ви з іншими умовами і розумінням договору в цілому. Коли в такий спосіб тлумачення не вдається встановити зміст до­говору, то з'ясовують дійсну спільну волю сторін з ураху­ванням мети договору. При цьому враховують усі обстави­

ни, які передували укладенню договору, переговори і ли­стування, практику, що склалась у взаємних сторін, звичаї ділового обороту, подальшу поведінку учасників.

Тлумачення умов договору здійснюють за тими самими правилами, що й тлумачення правочинів, але при цьому можуть враховуватись також взірцеві умови (взірцеві дого­вори), якщо навіть у конкретному договорі й немає поси­лання на ці умови.

Зразок попереднього договору між юридичними особами

ПОПЕРЕДНІЙ ДОГОВІР м. Дніпропетровськ                  10 березня 2004 р.

Сторона-1 ЗАТ "БББ", в особі директора Філімонова В.В., що діє на підставі Статуту товариства,

і Сторона-2 ТОВ "ААА", в особі директора Сидоренка П.П., що діє на підставі Статуту товариства, надалі — Сторони, з додер­жанням вимог ст. 365 Цивільного кодексу України та на підставі двосторонніх переговорів, проведених у м. Дніпропетровську 9 бе­резня 2004 р., підписали цей договір про таке:

1. Сторони визнають, що їх науково-виробничий і фінансовий потенціал дає їм підстави встановити довгострокове та взаємови­гідне співробітництво в галузі розробки і втілення різних комер­ційних, науково-виробничих і комерційних проектів.

2. Сторони планують здійснити на першому етапі співробіт­ництва сумісну науково-виробничу діяльність з розробки промис­лової холодильної установки.

3. Для прийняття остаточного рішення щодо реалізації зазна­ченої програми уповноважені представники Сторін проводять спільні консультації і зустрічаються не пізніше 10 травня 2004 р,

4. Сторони зобов'язуються до 1 вересня 2004 р. укласти до­говір про сумісну діяльність.

Договір, який Сторони мають укласти, повинен включати такі умови:

а) Сторона-1 зобов'язується здійснити закупівлю та постачан­ня технологічного устаткування цеху з виробництва промислової холодильної установки;

б) Сторона-2 зобов'язується передати для будівництва цеху будівельний майданчик на відведеній їй земельній ділянці по вул. Болгарській, 1 у місті Дніпропетровську.

5. Проект договору доручається скласти Стороні-2. Проект договору Сторона-2 зобов'язана надати на розгляд Сто-роні-1 не пізніше 1 серпня 2004 р.

6. У разі безпідставної відмови однієї зі Сторін від укладення договору за п. 4 цього договору чи здійснення дій, у результаті яких укладення вищезазначеного договору стане неможливим, винна Сторона несе відповідальність у порядку і на умовах, пе­редбачених чинним Цивільним кодексом України.

Цей попередній договір підписали:

Від Сторони-1                          (Філімонов В.В.) Від Сторони-2                          (Сидоренко П.П.)

Як здійснюються укладення, зміна і розірвання договору?

Договір вважається укладеним, якщо сторони в на­лежній формі погодили між собою його істотні умови. Ці умови погоджують у процесі переговорів, які передують укладенню договору.

Загальний порядок укладення договорів регулюється відповідними статтями Цивільного кодексу України. Ос­кільки договір є спільним юридичним актом двох чи більше осіб, погодження ними умов договору проходить принаймні дві стадії: а) пропозиція однієї сторони укласти договір, або оферта; б) прийняття пропозиції другою стороною, або ак­цепт. Відповідно сторона, яка зробила пропозицію, нази­вається оферентом, а сторона, яка прийняла її, — акцеп­тантом. Щоб пропозиція укласти договір вважалася офер­тою, вона повинна відповідати певним умовам:

• у ній повинні міститися всі істотні умови майбутнього договору (предмет, ціна, строк та ін.), щоб сторона, яка отримала пропозицію, зрозуміла про що йдеться. Пропози­ція укласти договір повинна виражати і намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Якщо пропозиція таких умов не містить, то вона є не офер­тою, а лише викликом на оферту, який ні до чого не зобо­в'язує;

• оферта має бути адресована конкретній особі. Тому різноманітні реклама, об'яви, прайс-листи не можуть ви­знаватися офертою, це лише пропозиція невизначеному колу осіб зробити оферту.

Відповідь особи, якій адресована оферта, про прийнят­тя нею пропозиції визнається акцептом. Акцепт завжди повинен бути повним і безумовним. Це означає, що акцеп­тант повністю погоджується із запропонованими умовами договору і повідомляє про це оферента. Коли особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, ви­конала роботу, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія і є прийнят­тям пропозиції, якщо інше не вказано в пропозиції або не встановлено законом.

Якщо сторона погоджується в цілому з пропозицією, але бажає внести до умов договору деякі корективи, скажімо, зазначає, що поставку продукції бажано здійснювати не автомобільним транспортом, а залізницею, не помісячне, а поквартальне, то така пропозиція є не акцептом, а новою офертою.

Коли пропозиція укласти договір була направлена із зазначенням строку для відповіді, то договір вважається укладеним, якщо позитивну відповідь було надано протя­гом зазначеного строку. У разі, коли строк на відповідь не зазначався, договір вважається укладеним, якщо згода його укласти дана негайно або протягом звичайного нормально­го часу для відповіді.

Договір вважається укладеним у момент одержання акцепту особою, яка направила оферту. Якщо для укла­дення договору, крім згоди сторін, потрібні передача майна (реальний договір) або вчинення іншої дії (договір підлягає нотаріальному посвідченню чи державній реєстрації), то він вважається укладеним з моменту передачі відповідного майна або вчинення певної дії.

Місцем укладення договору є місце проживання фізич­ної особи або місцезнаходження юридичної особи, яка зро­била пропозицію про укладення договору. Договір є укла­деним, якщо сторони в належній формі д осягли згоди з усіх істотних умов договору. Він може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встанов­лено законом. Наприклад, згідно з Цивільним кодексом України договір ренти укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, а договір про переда­чу нерухомого майна під виплату ренти підлягає також державній реєстрації.

Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної вла­ди, органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування, вирішуються судом. Коли роз­біжності виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правових актів зазначених органів, то вони можуть бути вирішені судом тільки у випадках, встановле­них за домовленістю сторін або законом.

Якщо згідно із законом або угодою сторін договір пови­нен бути укладений у письмовій формі, він може бути укла­дений як шляхом складання одного документа, так і шля­хом обміну листами, телеграмами, телефонограмами тощо, підписаними стороною, яка їх надіслала. Нині розширили­ся технічні можливості вираження волі сторін на укладен­ня договору, зокрема за допомогою факсимільного, елект­ронного чи іншого зв'язку.

Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами ци­вільного законодавства.

Зміна договору означає, що зобов'язання сторін діють відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Розірванням договору зобов'язання сторін припиня­ється. Але зміна і розірвання договору допускаються лише за згодою сторін, тому що договір є обов'язковим для вико­нання сторонами. Угода про розірвання чи зміну договору вчиняється в тій самій формі, що й договір, якщо із закону, іншого нормативно-правового акта, договору або звичаїв ділового обігу не випливає інше.

Договір може бути змінено чи розірвано за згодою сторін або за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істот­ного порушення договору другою стороною та в інших ви­падках, встановлених договором (зокрема, зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішен­ням суду у виняткових випадках, коли розірвання догово­ру суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує витрати, необхідні для вико­нання договору на умовах, змінених судом).

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні цього договору.

Коли сторони не досягли згоди щодо приведення догово­ру у відповідність до обставин, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути на вимогу заінте­ресованої сторони розірваний або змінений за рішенням суду за наявності одночасно таких умов:

• у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

• зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересо­вана сторона не могла усунути після їх виникнення за всієї турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

• виконання договору порушило б співвідношення май­нових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

• із суті договору або звичаїв ділового обігу не випли­ває, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

При розірванні договору внаслідок істотної зміни обста­вин суд, на вимогу будь-якої зі сторін, визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливо­го розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'яз­ку з виконанням цього договору.

Коли договір змінений або розірваний у зв'язку з істот­ним порушенням договору однією зі сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Зразок угоди сторін про розірвання договору

УГОДА ПРО РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУ №____

Від "_" ______ 200_ р.

м. _________        "_"______ 200_ р.

Замовник: _________________________________,

з однієї сторони, та

Виконавець:_______________________\_________

в особі: ___________________, який діє на підставі Стату­ту, з другої сторони,

Уклали цю Угоду про таке:

1. Замовник і Виконавець у зв'язку з _______________

(мотиви, підстави з яких сторони вирішили розірвати договір)

Домовились розірвати договір № ______ від " "___200_ р.

2. З моменту набрання чинності цією Угодою сторони не вва­жають себе пов'язаними будь-яким правами і обов'язками.

3. Зобов'язання, припинені цією Угодою, виконання яких повинно бути здійснено в такому порядку:

Замовник _________________________________

Виконавець ______________________________

4. Ця Угода складена у двох примірниках, один з яких знахо­диться в Замовника, а другий — у Виконавця.

5. Ця Угода набирає чинності з моменту її підписання.

Замовник                             Підпис _____ Виконавець                           Підпис _____

Які особливості договору купівлі-продажу?

За договором купівлі-продажу одна сторона (прода­вець) передає або зобов'язується передати майно (то­вар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Це сплатний, двосторонній і консенсуальний договір. Він спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність покупця, і, отже, є юридичною підставою ви­никнення такого зобов'язального правовідношення, яке обумовлює в покупця абсолютне речове право.

Договір купівлі-продажу, як правило, має одноразовий характер і укладається переважно на те майно, яке є в на­явності і підготовлене для відчуження. Продавцеві спла­чується вартість відчужуваного майна лише у грошовому вираженні. Оплата придбаного майна повинна здійснюва­тися у національній валюті України — гривні, за винятком випадків, передбачених законом.

Предметом цього договору може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створе-

ний (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. В окремих випадках для покупця становить інтерес не саме придбане майно (як матеріальний об'єкт), а зафіксоване в ньому те чи інше право вимоги, наприклад, у разі купівлі цінних паперів. Предметом цього договору може бути і пра­во вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовують поло­ження про відступлення права вимоги.

Загальні положення про купівлю-продаж застосовують до договорів купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів. Особливості купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватись і законом.

Необхідно підкреслити, що договір купівлі-продажу зе­мельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна уклада­ється у письмовій формі й підлягає нотаріальному по­свідченню та державній реєстрації.

Право продажу майна, крім випадків примусового про­дажу, належить власникові. Це означає, що приймати рішення про відчуження майна (визначати його правову долю) має право лише його власник, оскільки за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати не лише саме майно, а й право власності на нього. Тільки за такої умови у покупця може виникнути відповідне право. Прода­вець не може передати покупцеві те, на що він сам не має права. Якщо продавець товару (майна) не є його власни­ком, покупець набуває права власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Так, Цивільним кодексом України встановлюється особливий порядок реалізації не витребуваних за договором побутово­го підряду виготовлених підрядником речей, або не витре­буваних на транспорті вантажів і багажу, майна, відправ­леного через органи зв'язку. У цих випадках продаж зазна­ченого майна не є примусовим, а лише здійснюється без згоди власника, оскільки такий невідомий або не виявляє Інтересу до належного йому майна, що може завдати охо­ронцю майнової шкоди.

Власникові не обов'язково особисто брати участь в укла­денні договору купівлі-продажу. Він може здійснити ці повноваження через свого представника чи комісіонера. Таким чином, якщо продавцем майна може бути лише пев­на особа, тобто, як правило, власник, то покупцем може бути будь-яка особа. Але обов'язковою умовою участі фізич­них осіб стороною в договорі купівлі-продажу є наявність у них достатньої дієздатності.

Правове регулювання відносин купівлі-продажу здій­снюється Цивільним кодексом України, Законами України "Про захист прав споживачів", "Про цінні папери і фондо­ву біржу", "Про товарну біржу", "Про приватизацію май­на державних підприємств", "Про приватизацію невели­ких державних підприємств", численними підзаконними нормативними актами.

Основні обов'язки продавця передбачено Цивільним ко­дексом України і Законом України "Про захист прав спо­живачів", відповідно до яких продавець зобов'язаний:

• передати покупцеві товар, передбачений договором.

Цей обов'язок вважається виконаним, якщо продавець од­ночасно з переданням товару передав покупцеві його при­належності, а також документи, що до нього належать (тех­нічний паспорт, сертифікат якості тощо), передбачені дого­вором чи нормативно-правовими актами. У разі невиконан­ня цього обов'язку покупець має право вимагати передати йому товар і відшкодувати збитки чи взагалі відмовитись від виконання договору і вимагати відшкодування завда­них збитків. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покуп­цеві, якщо договором передбачено обов'язок продавця щодо доставки товару; надання товару в розпорядження покуп­ця, якщо товар має бути переданий покупцеві в місцезна­ходженні товару. Товар вважається наданим у розпоряджен­ня покупця, якщо він чітко ідентифікований для цілей цього договору шляхом маркування, повідомлення, надісла­ного покупцеві, або іншим чином;

— попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, права застави, до­вічного користування тощо). Невиконання цього правила дає покупцеві право вимагати зниження ціни або розірван­ня договору і відшкодування збитків, крім випадків, коли було доведено, що покупець знав або повинен був знати про права третіх осіб;

— виступити у справі на боці покупця, якщо до нього вчинено позов третіх осіб про відібрання товару з підстав, що виникли до його продажу. Продавець, що був притяг­нений до участі у справі, але не взяв у ній участі, позбавля­ється права доводити неправомірність ведення справ по­купцем. Якщо за рішенням суду товар буде відібрано у покупця, продавець зобов'язаний відшкодувати йому зав­дані збитки;

— повідомити покупця щодо якості товару, його не­доліків. Продавець відповідає за недоліки товару, які не були застережені ним при продажу. Так, відповідно до п. 17 Правил продажу непродовольчих товарів, затверджених на­казом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і тор­гівлі України від 27 травня 1996 р. № 294, при продажу товарів вітчизняного й іноземного виробництва господарю­ючий суб'єкт зобов'язаний надати покупцям достовірну інформацію про товар:

— назву нормативних документів, вимогам яких пови­нен відповідати товар;

— недоліки основних споживчих якостей товару;

— ціну та умови придбання товару;

— дату виготовлення;

— гарантійні зобов'язання виробника;

— правила й умови ефективного використання товару;

— строк придатності товару, інформацію про дії покуп­ця після його закінчення, а також можливі наслідки при невиконанні цих дій;

— назву й адресу виробника, а також підприємства, яке приймає претензії від покупців і здійснює ремонт та техніч­не обслуговування товару;

— відомості про сертифікацію товару (якщо він підля­гає обов'язковій сертифікації).

До обов'язків продавця також належить повідомлення покупця про товари, які за відповідних умов можуть стано­вити небезпеку для життя, здоров'я і майна покупця.

Щодо товарів, які надійшли в продаж від підприємця, повинна бути інформація про його прізвище, адресу, номер документа, який підтверджує право на заняття підприєм­ницькою діяльністю, назву органу, який видав його, гаран­тійний строк і строк придатності;

— зберігати майно і не допускати його погіршення, коли право власності переходить до покупця раніше від його передання. Наприклад, Порядок заняття торговель­ною діяльністю і правила торгового обслуговування населен­ня, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р., передбачає, що придбані покупцем ве­ликогабаритні товари (меблі, будівельні матеріали, піаніно, холодильник, пральна машина та ін.) можуть бути залишені ним на зберігання в магазині, але не більш як одну добу (п. 27). У такому разі продавець протягом цього строку відпо­відає за стан і якість майна, однак ризик випадкової заги­белі майна покладається на покупця як власника.

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умо­ви: про кількість товару (встановлюється у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні); асортимент товару (продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті за видами, моделями, розмірами, кольорами чи іншими ознаками, погодженими сторонами); якість товару (продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору); гарантії якості товару (товар, що передається покупцеві, має відповідати вимогам щодо

його якості в момент передання; договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару); строк придатності товару (законом або іншими нормативно-правовими актами може бути вста­новлений строк, із закінченням якого товар вважається непридатним для використання за призначенням; продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, на який встановле­но строк придатності, з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до закінчення цього стро­ку); комплектність товару (продавець зобов'язаний переда­ти весь товар, який входить до комплекту, одночасно, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобо­в'язання); тару та упаковку (на продавця покладається обо­в'язок передати покупцеві товар у тарі та (або) в упаковці, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання); ціну товару (повинна бути обов'язково ви­значена в договорі шляхом досягнення щодо цього обо­пільної згоди); оплату товару (покупець зобов'язаний опла­тити товар після його прийняття або прийняття товаророз-порядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару); страхування товару (договором може бути встановлений обов'язок продавця або покупця застрахува­ти товар).

Які права покупця у разі придбання товару неналежної якості за договором роздрібної купівлі-продажу?

За договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу то­вару, зобов'язується передати покупцеві товар, що зви­чайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його. Цей договір є публічним. До відносин за догово­ром роздрібної купівлі-продажу з участю покупця — фізич­ної особи, не врегульованих Цивільним кодексом України, застосовують законодавство про захист прав споживачів.

Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам цього договору. Це означає, що товар повинен відповідати встановленим стандартам, техніч­ним умовам, зразкам, а якщо товар має недоліки, то прода­вець зобов'язаний зробити застереження про них. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений про конкретну мету придбання товару, про­давець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети. У разі продажу това­ру за зразком та (або) за описом продавець повинен переда­ти покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису.

За недоліки товару продавець відповідає, коли покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які були до цього моменту. Якщо продавцем надано гарантії щодо якості товару, то продавець відпові­дає за їх недоліки, коли він не доведе, що вони виникли після передання товару покупцеві внаслідок порушення останнім правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.

Покупець у разі виявлення недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товарів протягом гарантійно­го або інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, має право на свій вибір вимагати від продавця або виготовлювача:

• співрозмірного зменшення купівельної ціни;

• безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

• відшкодування своїх витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості това­ру покупець має право на свій вибір:

• відмовитись від виконання договору і вимагати повер­нення сплаченої за товар грошової суми;

• замінити товар неналежної якості на товар, що відпо­відає умовам договору.

У всіх названих випадках покупець має право на відшко­дування зазначених ним збитків.

Якщо продавець товару неналежної якості не є його ви­готовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виготовлювача.

Вимога покупця про заміну товару підлягає негайному задоволенню, а в разі необхідності перевірки якості товару — протягом 14 днів або в інший строк за згодою сторін.

При заміні товару неналежної якості на товар на­лежної якості, ціна на який змінилась, перерахування вартості не здійснюється.

При розірванні договору розрахунки з покупцем у разі підвищення ціни на товар проводяться, виходячи з його вартості на час пред'явлення відповідної вимоги (якщо покупець вимагає повернути гроші за неякісний телевізор, ціна на який підвищилась, повернення грошей здійснюється за новою ціною, а не за ціною, за яку його було придбано), при зниженні ціни та товар — виходячи з вартості на час придбання (ст. 14 Закону України "Про захист прав спо­живачів").

Вимоги покупця розглядають після подання ним товар­ного чи касового чека, квитанції чи іншого письмового до­кумента, а відносно товарів, на які передбачено гарантійні строки, — при поданні технічного паспорта чи іншого до­кумента, який його замінює. Нагадаємо, що продавець, продаючи товар, зобов'язаний видати покупцеві товарний чи касовий чек, квитанцію або інший письмовий документ, який підтверджує факт купівлі.

Слід мати на увазі, що покупець, який придбав непродо­вольчі товари, що були в користуванні та реалізовувані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, про що він був проінформований продавцем, має право пред'являти зазначені вище вимоги, якщо придбані товари містили істотні недоліки, не застережені продавцем.

Які є гарантії захисту прав покупця за договором роздрібної купівлі-продажу?

Продавець зобов'язаний надати покупцеві необхідну і до­стовірну інформацію про товар, що пропонується до продажу. Ця інформація має відповідати вимогам закону та правилам роздрібної торгівлі щодо її змісту і способів надання. Якщо покупцеві не надано можливості негайно одержати повну і достовірну інформацію про товар у місці його продажу, він має право вимагати відшкодування збитків, завданих не-обґрунтованим ухиленням від укладення договору, а коли до­говір укладено, — в розумний строк відмовитися від догово­ру, вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми і відшкодування збитків, а також моральної шкоди.

Продавець або виготовлювач (чи уповноважені ними представники) зобов'язані прийняти товар неналежної яко­сті від покупця і задовольнити його вимоги про заміну то­вару або усунення недоліків.

Вимога покупця про заміну товару підлягає негайному задоволенню, а в разі необхідності перевірки якості товару — протягом 14 днів або, за домовленістю сторін, в інший строк. У разі відсутності необхідного товару вимога покупця про заміну товару підлягає задоволенню у двомісячний строк з моменту подання відповідної заяви.

Вимога покупця про безоплатне усунення недоліків то­вару підлягає задоволенню продавцем або виготовлювачем протягом 14 днів або, за домовленістю сторін, в інший строк.

За кожний день прострочення продавцем або виготов­лювачем усунення недоліків товару і невиконання вимоги про надання в користування аналогічного товару на час усунення недоліків продавець сплачує покупцеві неустой­ку в розмірі 1 % вартості товару.

Покупець у разі порушення його прав може звернутись із позовом до суду за місцем свого проживання або за місце­знаходженням відповідача — торговельної організації (ст. 126 Цивільного процесуального кодексу України).

Покупці звільняються від сплати державного мита за позовом, пов'язані з порушенням їх прав (ст. 24 Закону України "Про захист прав споживачів").

У разі, якщо на товари не встановлено гарантійного стро­ку або строку придатності, вимоги, пов'язані з недоліками, можуть бути пред'явлені покупцем за умови, що недоліки в проданому товарі було виявлено в розумний строк, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна (будинків, квартир, споруд, земельних ділянок тощо) — не пізніше ніж за три роки з дня передання товару покупцеві, якщо три­валіші строки не встановлено договором або законом. По­зовна давність для вимог, пов'язаних із недоліками прода­ного товару, встановлюється в один рік, що обчислюється від дня виявлення недоліків у межах строків, зазначених вище, а якщо на товари встановлено гарантійний строк (строк придатності), — від дня їх виявлення протягом га­рантійного строку (строку придатності).

При задоволенні вимог покупця суд одночасно вирішує питання про відшкодування йому моральної (немайнової) шкоди. Якщо торговельна організація відмовляється задо­вольнити вимоги покупця (про заміну товару неналежної якості, повернення грошей за нього, відшкодування збитків, пов'язаних з ремонтом та ін., передбачених Цивільним ко­дексом України), Державний комітет України у справах захисту прав споживачів чи його органи в областях, містах Києві і Севастополі мають право накласти на торговельну організацію штраф у розмірі 10-кратної вартості товару, відносно якого виник спір (ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів").

Зразок позовної заяви про захист права споживача

До Кіровського місцевого районного суду м. Дніпропетровська

Позивач:

Колісник Григорій Михайлович, який мешкає за адресою:

м. Дніпропетровськ, вул. Шевченка, 101, кв. 10

Відповідач:

магазин №10 "Регул", юридична адреса:

м. Дніпропетровськ, вул. Вокзальна, За

ПОЗОВНА ЗАЯВА

1 липня 2004 р. у магазині № 10 "Регул", що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Вокзальна, За, я купив теле­візор "Рпііірз-300", за який сплатив одну тисячу триста дев'яно­сто гривень.

Підприємство-виготовлювач гарантує якість даної речі протя­гом 24 місяців з дня її придбання.

Через тиждень з дня придбання телевізора мною було виявле­но, що він не працює від мережі постійного струму. Усунути ви­явлені недоліки у гарантійній майстерні неможливо у зв'язку а відсутністю необхідних деталей.

Оскільки дефекти придбаної речі виявлені у період гарантій­ного строку, я звернувся до магазину, де придбав його, з прохан­ням замінити телевізор на аналогічний належної якості. Мага­зин відмовив в обміні речі належної якості, не пояснюючи при­чин цього.

Відповідно до ст. 708 Цивільного кодексу України, ст. 14 За­кону України "Про захист прав споживачів", п. 34 Правил прода­жу непродовольчих товарів,

^^                ПРОШУ:

Стягнути з магазину № 10 "Регул" на мою користь сплачені за товар неналежної якості гроші в сумі 1390 (одна тисяча триста дев'яносто) грн.

Додаток:

1. Паспорт телевізора.

2. Касовий чек магазину про сплату вартості телевізора.

3. Довідка майстерні з гарантійного ремонту про виявлені недоліки телевізора.

4. Копія позовної заяви.

1 вересня 2004 р.                Підпис (Колісник Г.М.)

Які є різновиди договорів купівлі-продажу?

Договір купівлі-продажу, є одним із найефективніших засобів взаємозв'язку виробництва і споживання, регуля­тором функціонування господарського комплексу всієї дер­жави. Разом з поступовим становленням в Україні елементів ринкової економіки істотно зросла роль цього договору. В умовах ринкової економіки договір купівлі-продажу є основним регулятором взаємовідносин між виробниками і споживачами, відносин у сфері розподілу і перерозподілу матеріальних благ, забезпечуючи вільний і оптимальний розвиток усіх форм власності, підприємництва і торгівлі.

З укладенням договору купівлі-продажу, як і будь-яко­го іншого правочину, у кожної сторони виникають права і обов'язки, які й становлять його зміст. Важливо, що права однієї сторони співвідносяться з обов'язками іншої сторони так, що відповідному обов'язку продавця кореспондується відповідне право покупця і навпаки. Зокрема, одним із най­важливіших обов'язків продавця є передача майна у влас­ність покупця, а останній набуває право вимагати передачі йому цього майна. У свою чергу покупець зобов'язаний прийняти від продавця придбане майно і сплатити за нього обумовлену ціну, а продавець, відповідно, вправі вимагати прийняття покупцем проданого майна (якщо він у цьому зацікавлений) і сплати за нього належної грошової суми. Тому аналіз змісту обов'язків дає одночасно уявлення і про відповідний зміст прав сторін, що робить недоцільним де­тальний розгляд усіх прав сторін. Виконувати зазначені обов'язки мають обидві сторони одночасно, якщо інше не передбачено законом або договором.

З урахуванням особливостей організаційно-правових форм торгівлі, що використовуються на території перебу­вання сторін договору купівлі-продажу, особливостей спо­собу укладення та виконання договору, є кілька різновидів договору купівлі-продажу, зокрема:

• договори купівлі-продажу в оптовій і роздрібній тор­гівлі (особливості договору роздрібної купівлі-продажу роз­глянуто вище);

• договори, які укладаються на біржах і аукціонах;

• договори купівлі-продажу, які укладаються у внутріш­ньому і зовнішньоекономічному обігу;

• договори купівлі-продажу житлових будинків, квар­тир, земельних ділянок, автомашин, валютних цінностей;

• договори купівлі-продажу об'єктів приватизації;

• договори купівлі-продажу на умовах комісії, консиг­нації та поставки;

• форвардні та ф'ючерсні договори купівлі-продажу.

Кожен із цих видів має певні, особливості щодо умов укладення та виконання, визначення прав і обов'язків сторін та правових наслідків невиконання (неналежного виконання) договору.

Які особливості договору купівлі-продажу житлового будинку і квартири?

Договір купівлі-продажу житлового будинку і квартири має (порівняно з загальними правилами купівлі-продажу) відповідні особливості.

Суворі вимоги чинного законодавства до дотримання форми договору пояснюються важливістю житлового будин­ку і квартири як об'єкта права приватної власності. Договір купівлі-продажу житлового будинку чи квартири обов'яз­ково повинен бути нотаріально посвідченим і підлягає державній реєстрації.

Договір купівлі-продажу житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки та іншо­го нерухомого майна укладається за місцезнаходженням будівлі (ст. 55 Закону України "Про нотаріат").

При посвідченні договору продавець зобов'язаний нада­ти документи, які підтверджують його право власності на майно, яке відчужується: нотаріально посвідчений до­говір купівлі-продажу, зареєстрований на біржі; свідоцтво про право власності, видане при приватизації житлового приміщення органами приватизації; договір довічного утри­мання; свідоцтво про право власності на частину в спільно­му майні подружжя; свідоцтво про придбання будинку на публічних торгах; свідоцтво про право на спадщину; рішен­ня суду про визнання права власності на об'єкти нерухо­мості та інші правовстановлюючі документи.

Інколи квартири продають спадкоємці померлого, не маючи відповідних повноважень. Необхідно пам'ятати, що заповіт чи близька спорідненість не є доказом того, що про­давець — власник квартири померлого громадянина. Таким власником він стає тільки через шість місяців після відкрит­тя спадщини (після смерті спадкоємця), отримавши в нота­ріальній конторі свідоцтво про прийняття спадщини.

Слід мати на увазі, що коли від імені продавця за дові­реністю виступає довірена особа, не виключається, що така довіреність може бути недійсною (наприклад, довіритель помер, скасував її, визнаний недієздатним та ін.), і тоді укладений довіреною особою правочин також буде недій­сним.

Якщо будинок належить подружжю на праві спільної власності, необхідна взаємна згода їх на його продаж. Така згода має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Якщо продавцеві належить частина будинку або квар­тири на праві спільної власності, необхідно надати доказ про відмову співвласників від переважного права купівлі цієї частки.

Продавець зобов'язаний надати довідку-характеристи­ку з Бюро технічної інвентаризації, яка містить характе­ристику будівлі, а якщо в населеному пункті інвентариза­ція не проведена, то довідку виконкому відповідної Ради.

Порядок отримання довідок-характеристик детально ре­гламентовано в Інструкції "Про порядок видачі довідок-ха­рактеристик на об'єкти нерухомого майна, які знаходять­ся у власності юридичних і фізичних осіб", затвердженій наказом Держкомжитлокомунгоспа України від ЗО квітня 1996 р. № 35.

Різноманітні господарські забудови (літня кухня, сарай та ін.) відповідно до цієї Інструкції є підсобними забудова­ми і становлять разом з будинком єдине ціле. У разі прода­жу будинку вони переходять до нового власника разом з будинком, якщо при укладенні договору купівлі-продажу не було передбачено інше.

Якщо квартира належить державній організації, то її можна продати тільки з дозволу Фонду державного майна України.

Нотаріус зобов'язаний перевірити відсутність забо­рони на відчуження будинку (квартири) чи арешту. За­борона на відчуження може бути, наприклад, у зв'язку з укладенням продавцем договору під заставу житлового бу­динку. Якщо покупець дав згоду придбати будинок і відпо­відати за зобов'язаннями продавця (у цьому разі повернути борг), то за згодою кредитора такий договір може бути по-

свідчений. Довідка про відсутність заборони дійсна протя­гом трьох місяців. Для запобігання можливій недобросо­вісності продавця таку довідку потрібно вимагати для на­дання напередодні посвідчення договору.

Ціна будинку (квартири), що продається, визначається угодою сторін, але не може бути меншою за балансову оцін­ку, яку зазначено в довідці-характеристиці.

За посвідчення договору купівлі-продажу нотаріус стя­гує державне мито в розмірі 5 % від суми договору (але не менше як 0,5 % неоподатковуваного мінімуму доходів гро­мадян), а якщо будинок відчужується близьким родичам — дітям, подружжю, батькам, то розмір державного мита ста­новить 1 % (але не менше ніж 0,2 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян). При укладенні договору на біржі, в агентстві нерухомості державне мито стягується в таких самих розмірах.

Після посвідчення договору купівлі-продажу покупець зобов'язаний звернутись до Бюро технічної інвентаризації і перереєструвати на себе придбане домоволодіння.

Покупець має право заявити претензію за недоліками в будинку, якщо їх було виявлено не пізніше ніж за три роки з дня передачі будинку покупцеві, а якщо день передачі установити неможливо — з дня укладення договору купівлі-продажу.

Аналогічні вимоги пред'являють при продажу іншого нерухомого майна — гаража, садового будинку.

Які особливості договору купівлі-продажу автомобіля?

Особливості купівлі-продажу автомобілів і мотоциклів усіх типів і моделей та інших транспортних засобів вітчиз­няного та іноземного виробництва, а також номерних агре­гатів до них (двигуни, кузови, шасі, рами), які не були в експлуатації і пройшли відповідну сертифікацію, встанов­лено Правилами торгівлі транспортними засобами і но­мерними агрегатами, затвердженими Міністерством зов­нішньоекономічних зв'язків і торгівлі 18 грудня 1995 р. (зі змінами від 7 червня 1998 р.), вимоги яких поширю­ються на всі суб'єкти господарювання незалежно від форм власності.

Продаж автотранспортних засобів дозволяється осо­бам, які досягли 18 років, а мототранспортних засобів — особам, які досягли 16 років, з дозволу батьків чи піклу­вальників.

Продаж нових транспортних засобів з дефектами, які погрожують безпеці руху або за технічним станом не відповідають чинним в Україні нормативам і стандар­там, а також які не пройшли передпродажну підготов­ку, заборонено (п. 2.2 Правил).

При продажу транспортного засобу неналежної якості чи неповної комплектності знижується його ціна та він знімається з гарантії, про що інформують покупця.

На проданий транспортний засіб торговельна організа­ція зобов'язана видати покупцю такі документи:

• сервісну книжку;

• інструкцію про порядок експлуатації;

• товарний (касовий) чек чи інший письмовий документ, який підтверджує факт купівлі;

• довідку-рахунок, яка є підставою для реєстрації транс­портного засобу в органах ДАІ.

У разі відсутності сервісної книжки покупцю видається довідка про проведення передпродажної підготовки (п. 2.4 Правил).

Довідка-рахунок повинна бути виконана машинописним способом або чорнилом від руки одним почерком і підписа­на керівником (його заступником), головним бухгалтером, касиром та завірена печаткою.

У разі виявлення у придбаному автомобілі недоліків і прихованих виробничих дефектів у період гарантійного строку експлуатації покупець (якщо при цьому він не пору­шив правил користування чи зберігання транспортного за­собу) має право на безкоштовне усунення неполадок чи об­міну на новий та інші права, передбачені ст. 14 Закону України "Про захист прав споживачів".

Недоліки, виявлені в період гарантійного строку, по­винні бути усунені протягом 14 днів.

Обов'язки з доставки транспортного засобу суб'єкту госпо­дарювання для усунення недоліків і з його повернення покуп­цю покладаються на суб'єкт господарювання (п. 2.11 Правил).

Якщо транспортний засіб реалізовано через посередни­ка чи придбано за межами України, претензії покупця за­довольняються за рахунок суб'єкта господарювання, який його продав.

Зразок договору

купівлі-продажу транспортного засобу з участю громадян

ДОГОВІР КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ м. Дніпропетровськ                  2 вересня 2003 р.

Ми, які нижче підписалися, Шелест Микола Павлович, меш­кає в м. Дніпропетровськ по вул. Щорса, 10, кв. 10, далі — "Про­давець", і Сірко Степан Степанович, мешкає в м. Дніпропетровськ по вул. Смілянській, 3, кв. 1, названий далі "Покупець", уклали цей договір про таке:

1. Я, Шелест Микола Павлович, продав Сіркові Степану Сте­пановичу належний мені на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ № 0030 серія ЯАА, виданого МРЕВ № 2 м. Дніпропетровська 10.10.2001 р., мотоцикл "ИЖ-Планета-спорт" за № 0012345631, реєстраційний номер № 01-02 ЯАА.

2. Зазначений предмет Шелест Микола Павлович продає Сірку Степану Степановичу за одну тисячу грн, які Продавець одержав від Покупця під час підписання цього договору.

3. До укладення договору мотоцикл "ИЖ-Планета-спорт" № 0012345631 нікому не проданий, не заставлений, у спорі і під

забороною (арештом) не перебуває.

4. Витрати з укладення цього договору несе Сірко Степан Сте­панович.

5. Цей договір складений у трьох примірниках, один із них

зберігається у справах 2-ї нотаріальної контори за адресою:

м. Дніпропетровськ, вул. Прохолодна, 6А, інші видані Шелесту Миколі Павловичу і Сірку Степану Степановичу.

Підпис                                (Щелест М.П.) Підпис                                (Сірко С.С.)

(Посвідчення нотаріуса)

За згодою сторін нотаріально можуть посвідчуватись і договори, щодо яких законодавство цього не вимагає. Саме так вчинили сторони, уклавши договір купівлі-продажу мотоцикла "ИЖ-Планета-спорт".

Після придбання транспортного засобу покупець зобов'я­заний протягом 10 днів зареєструвати його в органах ДАІ.

Порядок і умови такої реєстрації встановлено Правила­ми державної реєстрації і обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, які сконструйовані на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, при­чепів, напівпричепів і мотоколясок, затвердженими поста­новою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. .№ 1388 (зі змінами від 19 квітня 1999 р.).

Транспортні засоби реєструються за місцем постійного чи тимчасового проживання громадянина.

Не підлягають реєстрації і перереєстрації транспортні засоби, у яких підроблені чи знищені ідентифікаційні номе­ри вузлів і агрегатів (п. 14 Правил). Експлуатація транспорт­них засобів, не зареєстрованих в органах ДАІ, заборонена.

Які особливості договору купівлі-продажу в кредит?

Особливість цього договору полягає в тому, що поку­пець стає власником придбаного товару тільки після його повної оплати. З моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право заста­ви на цей товар.

Правове регулювання продажу товарів у кредит здій­снюється Цивільним кодексом України і Правилами торгівлі у розстрочку (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1998 р.), дія яких поши­рюється на об'єкти господарювання всіх форм власності.

До приблизного переліку товарів, які можуть бути про­дані у кредит фізичній особі, входять садові будинки, бу­дівельні матеріали, транспортні засоби, побутова телерадіо-апаратура, меблі, газові плити, дитячі коляски, одяг, взут­тя. Конкретний перелік цих товарів тривалого користуван­ня визначає безпосередньо торгова організація.

Продаж товарів у кредит здійснюється особам, які по­стійно проживають у населеному пункті, де знаходиться тор­гова організація, після пред'явлення паспорта і довідки з місця роботи (навчання чи від органу, який виплачує пен­сію. Довідка для придбання товарів може бути видана за умови, що особа не менше трьох місяців пропрацювала на цьому підприємстві (в установі, організації).

Довідка не може бути видана особам, у яких розмір утримання за виконавчими листами становить 50 % заробітної плати (стипендії, пенсії).

Для придбання товарів у кредит може бути видана тільки одна довідка. Наступна можливість придбання товарів у кредит з'являється у покупця тільки після повної сплати за придбаний за цією довідкою у кредит товар (п. 7 Правил).

До особливостей договору купівлі-продажу в кредит на­лежить його обов'язкова письмова форма. Сторони підпи­сують договір, відповідно до якого торговельна організація зобов'язується продати зазначений у договорі товар, а гро­мадянин-покупець — сплатити за товар у строки, передба­чені договором. Договір-зобов'язання складається у трьох примірниках: один залишається в магазині, другий пере­дається покупцю, третій — організації, яка видала довідку.

Сума наданого кредиту не повинна перевищувати тримі­сячної заробітної плати, коли продаж товару в розстрочку платежів становить шість місяців, шестимісячної — при розстрочці платежів на 12 місяців, дванадцятимісячної — на 24 місяці.

Якщо вартість товару перевищує граничну суму креди­ту, різницю між вартістю товару і сумою кредиту, що на­дається, повинен сплатити покупець, за винятком купівлі транспортного засобу.

Продаж товарів у кредит і сплата внесків здійсню­ються за ціною, яка діє на день продажу. Наступні зміни ціни на товар, проданий у кредит, не тягнуть за собою перерахунків.

Спочатку покупець сплачує не менше як 25 % вартості товару, а якщо його ціна перевищує 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — не менше як 50 % . Останню частину вартості товару покупець повинен сплатити в строк від 6 до 12 місяців, а товар, ціна якого перевищує 50 неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян, — у строк до двох років; для транспортних засобів строк може бути про­довжений до п'яти років (п. 10 Правил).

При продажу товарів у кредит з покупців стягуються проценти від суми наданого кредиту. Їх розмір встановлює торговельна організація відповідно до звичайної процент­ної ставки за кредит, яка, у свою чергу, відповідає щомі­сячному офіційному індексу інфляції. Наступні зміни ста­вок за банківські кредити не тягнуть за собою перерахунку.

За невнесення у встановлені строки чергових платежів з покупця стягується пеня, розмір якої передбачений у дого­ворі й не перевищує 1/365 встановленої річної процентної ставки за кредит від суми прострочення за кожний день несвоєчасної оплати (п. 17 Правил).

При звільненні працівника, який не сплатив вартості придбаного у кредит товару, адміністрація підприєм­ства повідомляє про це торгову організацію у п'ятиден­ний строк.

Якщо покупець прострочив оплату трьох чергових пла­тежів, торговельна організація має право в беззаперечному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса стягну­ти всю суму заборгованості та пені від простроченої суми незалежно від строку настання чергового платежу.

На товари, придбані у кредит, поширюються гарантійні строки користування і порядок обміну, встановлені для товарів, які купуються у роздрібній торгівлі з розрахунком на місці.

У разі придбання товару неналежної якості та вимоги покупця розірвати договір розрахунки з ним при підвищенні ціни на товар здійснюються, виходячи з вартості товару на час здійснення відповідної вимоги, а при зниженні ціни товару — виходячи з його вартості на день купівлі.

Якщо покупець скористався правилом заміни недобро­якісного товару на аналогічний належної якості, але при цьому ціна товару змінилась, перерахунок вартості не про­водиться.

Які особливості договору купівлі-продажу на ринках?

Купівля-продаж на ринках підлягають загальним пра­вилам договору, встановленим Цивільним кодексом Украї­ни, а особливості цього виду договору містяться у Прави­лах торгівлі на ринках, які затверджено наказом Міністер­ства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України 12 бе­резня 1996 р. (зі змінами від ЗО січня і 7 червня 1998 р.).

Правилами встановлені вимоги відносно функціонування ринків, організації продажу на них продовольчих товарів, утворення відповідних умов і надання необхідних послуг у процесі купівлі-продажу товарів, дотримання санітарних вимог і прав покупців.

Для покупця вхід на ринок безоплатний (п. 19 правил). Продавець за день торгівлі на ринку повинен сплатити рин­ковий збір, суму якого встановлюють місцеві Ради. Збір не стягують із сільськогосподарських підприємців, підпри­ємств торгівлі, громадського харчування, кооперативів, громадян, які уклали з дирекцією ринку договори про орен­ду приміщень чи інших стаціонарних пунктів торгівлі.

Громадяни, які систематично (більше чотирьох разів на рік) продають товари на ринках, повинні мати дозвіл на торгівлю (сертифікат, ліцензію) і стати на облік у подат­ковій інспекції.

Якщо юридична або фізична особа займається торгово-посередницькою діяльністю чи реалізацією виготовлених товарів через стаціонарні пункти на ринку, то вона повинна мати відповідні ліцензії чи сертифікати.

Дирекція та інші працівники ринку не мають права вимагати від громадян, підприємств і організацій докумен­ти про належність їм продукції, якою вони торгують (крім тропічних фруктів і овочів, які надходять за імпортом).

Торгівля продукцією тваринного і рослинного похо­дження дозволяється тільки після проведення експерти­зи на ринку й отримання відповідного документа про якість продукції (п. 37 Правил).

На ринках заборонено продавати такі товари;

1) продовольчі:

• солоні і мариновані гриби, консервовані продукти до­машнього виготовлення (м'ясо, риба, овочі та ін.), м'ясні і рибні кулінарні вироби та напівфабрикати, м'ясо дикої пер-

натої птиці і тварин, кондитерські вироби домашнього ви­робництва;

• хліб і хлібобулочні вироби, алкогольні напої і тютю­нові вироби приватних осіб;

• дикі рослини, риби, занесені у Червону книгу, польові квіти, лікарські рослини;

• зернові і крупи, забруднені насінням шкідливих бу­р'янів;

2) непродовольчі:

• вогнепальна, газова і холодна зброя;

• готове військове спорядження, а також тканини, які використовуються для його виготовлення, обмундируван­ня, інші товари військового асортименту;

• білизна зі штампами організацій і підприємств;

• іграшкова зброя з пластиковими кулями;

• товари для дітей (до трьох років);

• дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, а також вироби з них;

• шкіра цінних звірів без відповідного маркування під­приємства-виготовлювача;

• ліки, лікарняні рослини, наркотичні засоби;

• паливні матеріали;

• балони з побутовим газом;

• порнографічні вироби.

Товари побутової хімії, парфумерні вироби, предмети гігієни, санітарії дозволяється реалізовувати тільки за наявно­сті сертифіката якості або сертифіката встановленого зразка.

Газові плити дозволяється продавати тільки за наявності документа про придатність їх до експлуатації, який вида­ється службою газового господарства.

Продавцям на ринках заборонено використовувати осо­бистий санітарний одяг, вимірювальні прилади і торговий інвентар, а також палити і приймати їжу на торговому місці.

Якщо покупцю було реалізовано товар неналежної якості й про це його не повідомили, він має право замінити його на якісний, повернути продавцеві та отримати сплачену суму чи вимагати зменшення ціни (п. 28 Правил).

Дирекція ринку зобов'язана інформувати продавців і покупців про вимоги Правил торгівлі на ринках, обладна­ти на доступному місці контрольні терези з відповідною інформаційною таблицею і контролювати дотримання про­давцями цих правил (п. 45 Правил).

Що таке договір купівлі-продажу в зовнішньоторговельному обігу?

Особливості цього виду купівлі-продажу зумовлені уча­стю в товарообігу іноземних суб'єктів господарської діяль­ності, необхідністю захисту економічних інтересів держави міжнародними звичаями та договорами. Основні принци­пи, умови та порядок здійснення зовнішньоекономічної торгівлі визначено Законом України "Про зовнішньоеконо­мічну діяльність", іншими актами законодавства. Продав­цями і покупцями в зовнішньоторговельному договорі ку­півлі-продажу можуть бути всі суб'єкти зовнішньоекономіч­ної діяльності, перелічені у ст. З Закону "Про зовнішньо­економічну діяльність". Крім юридичних осіб, таке право мають фізичні особи, які постійно проживають на території України і зареєстровані як підприємці. Суб'єкти, які є сто­ронами цього договору (в зовнішньоекономічній практиці його іменують контрактом), мають бути здатними до укла­дення договору відповідно до законів України та (або) зако­ну країни, де його укладено. При цьому його учасники мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій.

Цей договір повинен укладатись у письмовій формі. Якщо стороною в договорі є фізична особа, потрібен підпис лише цієї особи. Від імені інших суб'єктів зовнішньоеконо-мічний договір (контракт) підписують особа, яка має таке право за посадою відповідно до Статуту, та особа, яку упов­новажено дорученням, виданим за підписом керівника суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності одноособове, якщо Статут не передбачає інше.

Зовнішньоекономічні договори (контракти) мають укла­датися з урахуванням Положення про форму зовнішньо­економічних договорів (контрактів), затвердженого 5 жов­тня 1995 р. Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України. Недодержання форми цих договорів і порядку підписання може призвести до недійсності їх.

Відповідно до Указу Президента України від 7 листопа­да 1994 р. окремі види контрактів мають бути зареєстро­вані Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і тор­гівлі України та уповноваженими ним органами на умовах, визначених Положенням про порядок реєстрації окремих видів договорів (контрактів), затвердженим цим самим Указом.

З метою однакового тлумачення комерційних термінів суб'єктами підприємницької діяльності України при укла­денні договорів, а також учасниками відносин, що виника­ють у зв'язку з такими договорами. Указом Президента України "Про застосування Міжнародних правил інтер­претації комерційних термінів" від 4 жовтня 1994 р. (на­далі Правила ІНКОТЕРМС) було встановлено, що ці Прави­ла застосовуються при укладенні суб'єктами підприємни­цької діяльності усіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних, предметом яких є товари (роботи, послуги).

Єдині правила, які мають застосовуватися в міжна­родній купівлі-продажу, були також зафіксовані в 1980 р. у Конвенції 00Н про договори міжнародної купівлі-прода­жу товарів.

Зразок контракту купівлі-продажу

КОНТРАКТІ__

Україна м. Дніпропетровськ                  15 листопада 2003 р.

Продавець: Фірма "222 Іпс.", що є юридичною особою за зако­нодавством Республіки Кіпр, в особі виконавчих директорів Н. Орасіса та Д. Кіпріоніса, що діють на підставі Статуту фірми,

Покупець: Відкрите акціонерне товариство "ННН", що є юри­дичною особою за законодавством України, в особі директора В.В. Калюжного, що діє на підставі Статуту товариства, і вповно­важеного представника правління ВАТ 1.1. Сіманько, що діє на підставі довіреності правління .№ 10 від 10 листопада 2003 р., уклали контракт на таких умовах:

1. Предмет контракту

1.1. Продавець продає, а Покупець купує товар, зазначений у специфікації (Додаток № 1), на суму 100 000 доларів США з до­держанням умов цього контракту.

1.2. До ціни входять вартість тари, пакування та маркірування.

1.3. Перелік товарів та їх вартість можуть бути змінені в ме­жах загальної суми контракту угодою сторін шляхом внесення змін до специфікації або укладення додаткової угоди.

2. Термін та умови поставки товару

2.1. Продавець поставляє Покупцеві товар, придбаний за цим контрактом, на умовах ІНКОТЕРМС, у редакції 2000 р.: ГСА (франко-перевізник) до станції Дніпропетровськ Південно-Захід-ної залізниці.

2.2. Поставка повинна бути здійснена протягом 10 днів від дня відкриття акредитива.

2.3. Продавець сповістить Покупця і про відправку товару телефаксом протягом 24 годин з часу його відвантаження. У цей же термін Продавець надає Покупцеві копії товаросупроводжу-вальних документів та сертифікати згідно з умовами специфікації.

2.4. У разі порушення терміну поставки Продавець сплачує Покупцеві заздалегідь оцінені збитки у розмірі:

— 0,5 % вартості непоставленого товару за перший тиждень затримки поставки;

— 5 % вартості непоставленого товару за кожний наступний тиждень, але не більш як 50 % вартості непоставленого товару за весь термін непоставки.

У разі затримки поставки понад шість тижнів Покупець має право припинити дію цього контракту без будь-якої компенсації збитків Продавця.

2.5. У разі пошкодження товару під час поставки або вияву його недоброякісності чи кількісної недопоставки Покупець зобо­в'язаний по телефаксу сповістити про це Продавця у термін до 48 годин з часу прийняття товару.

Недоброякісний товар підлягає заміні Продавцем протягом трьох тижнів, а недопоставка виправленню в цей же термін.

2.6. Якість проданого за цим контрактом товару повинна підтверджуватися сертифікатом якості виготівника товару.

Товар вважається зданим Продавцем та прийнятим Покупцем за якістю — згідно з сертифікатом, що додається до товару, а за кількістю — згідно з відвантажувальними документами.

Невідповідність товару умовам контракту за якістю повинна підтверджуватися експертизою Покупця або державних служб сертифікації. Рекламації подаються у 7-добовий термін.

3. Оплата

3.1. Оплата товару здійснюється згідно з Уніфікованими пра­вилами та звичаями для документарних акредитивів (УСР) у ре­дакції 1993 р., публікації Міжнародної торговельної палати № 500.

У термін до 10 днів від дня укладення контракту Покупець відкриває на ім'я Продавця безвідкличний неподільний акреди­тив у доларах США на суму контракту, з платежем проти подан­ня обумовлених контрактом документів.

Акредитив повинен бути підтверджений банком Продавця, і платежі будуть здійснюватися проти подання Продавцем таких документів:

— комерційного рахунка;

— дубліката залізничної накладної; *

— сертифікатів якості на весь перелік товарів згідно зі спе­цифікацією.

3.2. Акредитив як окрема угода повинен містити умови його неподільності.

3.3. Усі банківські видатки на території Покупця сплачує Покупець, а поза територією Покупця — Продавець.

3.4. У разі прострочення відкриття акредитива Покупець спла­чує Продавцеві 0,5 % від суми акредитива за весь час прострочен­ня. Він має право припинити дію контракту, якщо таке простро­чення перевищило ЗО днів.

4. Пакування та маркування

4.1. Упаковка, у якій відвантажується товар, повинна відпо­відати встановленим стандартам та забезпечувати, за умови на­лежного поводження з вантажем, збереження товару під час транс­портування, перевалок, а також захист товару від атмосферного впливу.

4.2. Усі засоби пакування повинні з двох боків мати таке мар­кування:

Найменування та адреса покупця

Обережно Не кантувати Контракт №____

Продавець__________________________________

Наряд №____

Транс №____

Вага брутто _______________кг

Вага нетто ________________кг

Нестандартні засоби пакування не можуть мати місця.

5. Відповідальність та арбітраж

5.1. Відповідальність Продавця та Покупця не може переви­щувати межі санкцій, встановлених розділами 2 та 3 контракту. Максимальна відповідальність Продавця перед Покупцем, що виникає (або пов'язана) з продажем чи використанням товару, доставленого Покупцеві згідно з умовами контракту, не повинна ні за яких обставин перевищувати фактичну суму, сплачену По­купцем Продавцеві за контрактний товар.

5.2. Форс-мажор. Ніяка відповідальність не може мати місце за невиконання контракту, якщо це невиконання було залежне від обставин, що перебувають поза сферою контролю сторони, що не виконує, а саме: стихійне лихо, воєнні дії, втручання влади на період, що починається з моменту письмового повідомлення сто-

роною, що не виконує. Форс-мажор автоматично за цієї умови подовжує термін виконання зобов'язань за контрактом на шість місяців. По закінченні цього терміну будь-яка зі сторін може припинити дію контракту.

5.3. У разі виникнення спору у зв'язку з цим контрактом сто­рони передають його на розгляд Міжнародного комерційного ар­бітражного суду Торгово-промислової палати України з підпоряд­куванням його регламенту та у провадженні українською мовою.

6. Інші умови

6.1. Контракт набирає чинності з дня його укладення і діє до 15 жовтня 2004 р. Усі усні та письмові угоди, які мали місце до укладення контракту, з цього часу втрачають силу. Узгодження змін у контракті здійснюється тільки у письмовій формі з допу­щенням застосування електронних засобів.

6.2. У разі тлумачення цього контракту мають застосовувати документ ІНКОТЕРМС 2000 року та Конвенція 00Н про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року.

6.3. Сторони домовились про конфіденційність цього контрак­ту та про те, що Покупець не буде здійснювати реекспорт одержа­ного за контрактом без письмової згоди Продавця.

6.4. Контракт складений англійською та українською мовами у чотирьох автентичних примірниках, по два примірники двома мовами кожній зі сторін.

Додаток: специфікація.

7. Юридичні адреси, банківські та транспортні реквізити сторін:

Продавець                                _______

Покупець                                _______

Контракт уклали:

Директор                               _______

М.П.                           ,

Директор                               _______

М.П.

Директор                               _______

Уповноважений                          _______

Який зміст договору поставки?

Найдоцільнішою правовою формою регулювання госпо­дарських відносин з постачання продукцією і товарами є договір поставки. Договір поставки — це основний доку­мент, що визначає права та обов'язки сторін з поставок усіх видів товарів.

За договором поставки продавець (постачальник), що є підприємцем, зобов'язується передати в обумовлені строки (строк), товари у власність покупця для вико­ристання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'я­зується прийняти товари і сплатити за них певну гро­шову суму. До договору поставки застосовують загальні правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не перед­бачено договором або не випливає з характеру відносин сторін. Іншими словами поставка — це комерційна купів­ля-продаж або купівля-продаж у господарському обігу.

Особливості договору поставки такі:

• продавцем (постачальником) за договором поставки є тільки підприємець;

• предметом договору поставки може бути лише майно (товар), що використовується у підприємницькій діяльності (промислової переробки чи комерційного перепродажу);

• строки укладення договору і його виконання, як пра­вило не збігаються. Укладення договору з одночасним чи одномоментним виконанням тягне визнання його договором купівлі-продажу;

• постачальник зобов'язаний передавати товар неодно­разово, тобто більше ніж один раз.

Договір поставки, як і договір купівлі-продажу, є кон-сенсуальним, двостороннім і сплатним.

Відповідно до Цивільного кодексу України договір по­ставки вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. В договорі обов'язково обумов­люються кількість, номенклатура (асортимент), якість, строки поставки, ціна товару, відвантажувальні та платіжні реквізити.

Кількість належних до поставки товарів визначається у договорі на основі замовлення покупця. З визначення кількості належної до поставки продукції тісно пов'язане поняття асортименту. Розподіл товарів за окремими група­ми та співвідношення їх і становлять асортимент. Він обумовлюється або в самому договорі, або в специфікації, яка додається до договору і є його невід'ємною частиною.

Якщо йдеться про поставку продукції, замість терміна "асортимент" іноді вживають рівнозначний термін "номен­клатура". Розрізняють асортимент груповий і розгорнутий. Груповий асортимент — це співвідношення більш-менш значних груп певної продукції, обумовленої в договорі. Розгорнутий (або внутрішньогруповий) асортимент — це характеристика в договорі окремих груп належної до по­ставки продукції більш детальними показниками (за арти­кулами, фасонами, моделями, розмірами тощо).

Однією з істотних умов договору, яка характеризує пред­мет поставки з погляду придатності до використання за цільовим призначенням, є умова щодо якості продукції.

Якість продукції — це сукупність властивостей і ха­рактеристик, які відображають рівень новизни, надійності, довговічність, економічність продукції і зумовлюють здатність її задовольняти відповідно до свого призначення потреби споживачів. У договорі на поставку продукції по­трібно зазначити посилання на нормативні документи, що пройшли державну реєстрацію за якістю, за якими буде поставлятися продукція.

Договір може передбачати більш високі вимоги щодо якості продукції порівняно з нормативними документами. Постачальник засвідчує якість продукції відповідним до­ кументом, який надсилається покупцеві разом з продук­цією, якщо інше не передбачено обов'язковими правилами чи договором.

Продукція, що імпортується та підлягає обов'язковій сертифікації на території України, повинна супроводжува­тися сертифікатом, який підтверджує відповідність її обов'язковим вимогам нормативних документів.

У справі забезпечення якості, надійності та довговічності продукції, призначеної для тривалого користування чи збе­рігання, важливе місце відводиться гарантійним строкам.

На вимогу покупця постачальник повинен виправити недоліки, виявлені протягом гарантійного строку, або за­мінити продукцію доброякісною, або повернути сплачену за неї суму, якщо не доведе, що недоліки виникли внаслі­док порушення покупцем правил користування продукцією або зберігання її. Сторони можуть визначити гарантійні строки в договорі, якщо вони не передбачені нормативними документами, і навіть продовжувати вже встановлені га­рантійні строки. Виготовлювач гарантує якість продукції в цілому, включаючи складові та комплектуючі вироби.

Надзвичайно важливе значення у договорі поставки має комплектність продукції. Продукція повинна поставля­тися комплектне, відповідно до вимог стандартів, техніч­них умов або прейскурантів. Якщо комплектність не визна­чена цими документами, вона в необхідних випадках обумовлюється договором.

Також до найважливіших умов договору поставки ци­вільне законодавство відносить строки поставки. Прий­нято поділяти ці строки на загальні та окремі (часткові).

Загальний строк поставки збігається по суті й зі стро­ком дії договору. Якщо загальний строк поставки є відрізком часу, протягом якого постачальник повинен здійснити поставку всієї передбаченої договором кількості продукції, то окремі (часткові) строки визначають постав­ки продукції частинами, окремими партіями у межах стро­ку дії договору. Ці строки сторони визначають самі, з ура­хуванням необхідності безперебійного постачання покупців, забезпечення ритмічності поставки та особливостей вироб­ництва. Вони можуть бути квартальними, місячними, де­кадними тощо.

Істотною умовою договору поставки є ціна. Від ціни та обсягу поставки залежить загальна сума договору. Ціни на продукцію, а також на тару й упаковку встановлюються в порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до вимог стандартів, технічних умов або до­говору постачальник повинен маркувати продукцію, яку виготовляє. Крім того, на упаковці або безпосередньо на самій продукції слід проставляти товарні знаки, зареєстро­вані в установленому порядку.

Для забезпечення схоронності продукції при перевезенні або зберіганні її потрібно поставляти у належній тарі чи упаковці. Вимоги щодо якості тари й упаковки визнача­ються стандартами, технічними умовами або договором. Тара, пакувальні та в'язальні матеріали багаторазового ви­користання, спеціальні контейнери, засоби пакетування підлягають поверненню постачальникові або здачі тарозби-ральним організаціям.

Крім визначених умов, у договорі поставки можуть обумов­люватись порядок відвантаження, доставки і здачі продукції покупцеві, порядок розрахунків та інші умови поставки.

Зразок договору поставки

ДОГОВІР №__ м. Дніпропетровськ                    23 квітня 2003 р.

ТОВ "ЛЛЛ", надалі — "Постачальник", в особі директора Гри-горенка 0.0., що діє на підставі Статуту товариства,

та ТОВ "МММ", надалі — "Покупець", в особі директора Чуй-кова В.В., що діє на підставі Статуту товариства, уклали цей до­говір на таких обов'язкових для сторін умовах:

1. Предмет та сума договору

1.1. Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прий­няти та оплатити вугілля марки "Ж" у кількості 50 000 метрич­них тон, згідно зі специфікацією, яка виконується як невід'ємна

частина договору (Додаток № 1).

1.2. Сторони дійшли згоди про ціну товару на умовах базису поставки та специфікацією до нього, у 80 грн. за одну метричну тонну вугілля нетто, усього на суму 4 000 000 грн.

2. Умови поставки

2.1. Поставка вугілля здійснюється залізничним транспортом у відкритих вагонах на умовах ІНКОТЕРМС-2000 — ГСА: (Фран-ко-перевізник) від станції Дніпропетровськ до станції Сміла.

2.2. Термін поставки та місячні норми відвантажування вста­новлені узгодженим графіком поставки, що є невід'ємною части­ною договору (Додаток № 2).

На виконання зобов'язань за договором Покупець повинен:

— не пізніше п'яти календарних днів з дати одержання від Постачальника письмового (телефаксного, телеграфного) належ­ним способом посвідченого повідомлення про готовність до відван­таження дати підтвердження про згоду на прийняття вугілля;

— протягом 12 годин від дати подачі вагонів з вугіллям під розвантаження письмово повідомити Постачальника про одержан­ня вугілля.

Зобов'язання Постачальника:

— протягом 10 календарних днів від дня укладення цього договору письмово повідомити Покупця про готовність до відван­таження вугілля;

— передати Покупцеві усі документи відповідно до предмета

поставки (сертифікати, накладні, розрахунки).

2.3. За кількістю вугілля вважається поставленим Покупцеві — згідно з транспортними документами, за якістю —Згідно з робо­чим сертифікатом якості.

2.4. У разі недопоставки або поставки неякісної продукції Покупець зобов'язаний протягом 12 годин письмово повідомити Постачальника про це і не оформляти без представника Поста­чальника акт приймання за кількістю (якістю) протягом однієї

доби від дня повідомлення.

Постачальник протягом 12 годин з часу повідомлення пови­нен направити свого представника для участі у прийманні. Не-

прибуття представника Постачальника у цей термін є підставою для складання акта приймання без його участі.

Дійсним підтвердженням недопоставки або поставки неякіс­ного вугілля є оформлений з додержанням зазначених умов акт приймання за кількістю і якістю та висновки незалежного екс­перта щодо наслідків результатів лабораторного аналізу.

3. Порядок розрахунків

3.1. Оплата вартості вугілля відповідно до його договірної ціни здійснюється в такому порядку:

Покупець протягом п'яти банківських днів з дня одержання від Постачальника повідомлення про готовність до відвантажен­ня зобов'язаний перерахувати на рахунок Постачальника 50 % (п'ятдесят) вартості місячної норми відвантаження, а залишок 50 % вартості місячної норми — протягом 10 банківських днів після надходження товарної партії згідно з графіком поставки.

3.2. Усі банківські видатки відносяться на Покупця.

3.3. З метою уникнення інфляційного впливу на ціну вугілля застосовується її валютний еквівалент у доларах СІЛА. Він стано­вить 40 доларів США за тонну за курсом гривні щодо долара, вста­новленим НБУ на день укладення договору. При здійсненні платежів за поставлене вугілля ціна в гривнях перераховується до долара США за курсом, встановленим НБУ на день перерахування коштів.

4. Відповідальність сторін

4.1. У разі прострочення поставки Постачальник сплачує По­купцеві пеню у розмірі 0,5 % від вартості простроченого зобов'я­зання за кожний день прострочення.

4.2. За порушення термінів перерахування платежів Покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

4.3. У разі поставки вугілля, не відповідного за якістю до показників специфікації, ціна його знижується відповідно до особ­ливих умов специфікації — зольності, сумішей і т. ін.

4.3. Форс-мажор. Ніяка відповідальність не може мати місця за невиконання договору, якщо це невиконання викликане при­чинами, що перебувають поза сферою контролю сторони, що не виконує, а саме: стихійне лихо, воєнні дії, страйки та локаути, втручання владних структур на період, що починається з терміну письмового повідомлення стороною, що не виконує.

Форс-мажор автоматично за цієї умови подовжує термін вико­нання зобов'язання за договором на чотири місяці. Якщо по за­кінченні цього терміну зазначені обставини тривають, договір при­пиняє дію.

5. Дія договору

5.1. Договір набирає чинності від дня його укладення і діє протягом 12 місяців.

5.2. Дострокове припинення чинності договору або внесення змін до нього може мати місце тільки за згоди на це обох сторін.

5.3. Договір складений у двох примірниках і має додатки згідно з переліком за текстом.

Додаток: специфікації, графік поставок.

Реквізити сторін:

Постачальник: __________________

Покупець: __________________________

Договір уклали:

Директор              ________________ (Григоренко 0.0.)

Директор             _______________(ЧуйковВЛ.)

Що таке договір контрактації сільськогосподарської продукції?

У міру створення в Україні спеціалізованих аграрних бірж закупівлі частини сільськогосподарської продукції здійсню­ють шляхом торгів ф'ючерсними і договірними контрактами на цих біржах. Оскільки біржова торгівля сільгосппродук­цією ще тільки налагоджується, ця продукція може закупо­вуватися заготівельниками та іншими контрактантами без­посередньо у виробників за договорами контрактації.

За договором контрактації товаровиробник сільсько­господарської продукиії зобов'язується виробити і передати її у власність контрактанту (заготівельникові) або зазначеному ним одержувачеві, а контрактант зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.

До відносин за договором контрактації, не врегульова­них правилами Цивільного кодексу України, застосовують загальні положення про договір купівлі-продажу і правила про договори поставки, якщо інше не передбачено догово­ром, законом або іншими нормативно-правовими актами.

Сторони цього договору можна назвати так: контрак­тант (заготівельник) і товаровиробник (селянські (фер­мерські) та інші господарства, що виробляють сільського­сподарську продукцію). Іноді контрактант (заготівельник) видає товаровиробникові так звану відвантажувальну роз­нарядку про відправку продукції не за своєю адресою, а за адресою іншої організації — одержувача, з якою він пере­буває в договірних відносинах з поставок. Тоді просування сільгосппродукції від товаровиробника до споживача (про­мислового чи торговельного підприємства) оформляються двома договорами — договором контрактації і договором поставки. Договір поставки пов'язує контрактанта (заготі­вельника) і одержувача продукції.

Предметом договору контрактації є сільськогосподар­ська продукція у сирому вигляді або така, що пройшла пер­винну обробку. Проте при укладенні договору сторони мо­жуть передбачити, що в рахунок виконання зобов'язання щодо здавання продукції у свіжому (натуральному) вигляді товаровиробник частину продукції продає у переробленому вигляді. Як бачимо, за предметом і змістом договір контрак­тації близький до договору купівлі-продажу і поставки.

Сільгосппродукція у сирому вигляді є предметом дого­вору поставки, коли він укладений між заготівельною орга­нізацією і промисловим підприємством. За загальним пра­вилом на реалізацію переробленої продукції укладається до­говір поставки. Проте, щоб уникнути укладення двох дого­ворів з одним товаровиробником — на реалізацію сільгосп­ продукції у сирому вигляді й окремо у переробленому ви­гляді, укладають тільки договір контрактації. Взагалі сто­ронам надається можливість вибору правової форми реалі­зації сільгосппродукції (купівля-продаж, контрактація або поставка).

Укладення договорів на реалізацію сільгосппродукції на спеціальних аграрних біржах визначається правилами організації та проведення торгів ф'ючерсними та форвард­ними контрактами під закупівлю сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки.

За договором контрактації товаровиробник і контрактант (заготівельник) пов'язані взаємними правами і обов'язка­ми. У ньому мають бути зазначені назва, кількість (за ви­дами продукції), якість, ціна, строки, загальна сума дого­вору, порядок та умови доставки, місця здавання-прийман­ня, вимоги до тари й упаковки, порядок розрахунків, обо­в'язки контрактанта (заготівельника) щодо надання това­ровиробнику допомоги в організації виробництва сільгосп­продукції, взаємна майнова відповідальність сторін за по­рушення договору та інші умови, які сторони визнають за необхідне передбачити в договорі.

Законом можуть бути передбачені особливості виконан­ня цих договорів. Зокрема контрактант (заготівельник) може бути зобов'язаний на умовах, передбачених догово­ром, забезпечувати сільськогосподарського товаровиробни­ка основними матеріально-технічними ресурсами в рахунок авансів під закупівлю продукції (паливно-мастильні мате­ріали, мінеральні добрива, засоби захисту рослин тощо).

Коли контрактант здійснює закупівлю сільгосппродукції для державних потреб, зазначені ресурси поставляються за цінами, що регулюються державою. На контрактанта (заго­тівельника) покладається обов'язок прийняття продукції у місцях її виробництва і вивезення своїми засобами, якщо інше не передбачено договором.

Якщо згідно з умовами договору прийняття продукції здійснюється в місцезнаходженні заготівельника або іншому зазначеному ним місці, заготівельник не має права відмовитися від прийняття продукції, яка відповідає умовам догово­ру і передана заготівельникові в обумовлений строк.

Договором контрактації можуть бути передбачені обо­в'язки заготівельника, який здійснює переробку сільгосп­продукції, повернути виробникові на його вимогу продукти переробки або відходи від переробки продукції з виплатою за цінами, що визначені договором контрактації.

Контрактант (заготівельник) має право контролювати виробництво і зберігання сільгосппродукції відповідно до технологічних, санітарних та інших правил, спрямованих на захист здоров'я населення та охорону довкілля.

Який зміст договору постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу?

Користування електричною, тепловою енергією чи газом допускається лише на основі договору, що укладається між енергопостачальною організацією і споживачем.

За договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу сторона, що постачає, зобов'язується забезпечувати іншу сторону — спожива­ча (абонента) ресурсами, передбаченими договором, а споживач зобов'язується оплачувати вартість прийня­тих ресурсів. До цього договору застосовують загальні по­ложення про купівлю-продаж, положення про договір по­ставки, якщо інше не встановлено законом або випливає із суті відносин сторін.

Договори на відпуск електричної, теплової енергії та газу укладаються між енергопостачальною організацією і спо­живачем (абонентом), установки якого безпосередньо при­єднані до мережі енергопостачальної організації. Такий споживач вважається основним споживачем. За згодою організації, що постачає, абонент може передавати енерге­тичні або інші ресурси, прийняті від організації, що поста­чає через приєднану мережу, іншим споживачам (субабо-нентам).

Договір на постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу є консенсуальним, двостороннім і сплатним.

Найголовніші права та обов'язки сторін при постачанні енергетичними та іншими ресурсами визначаються у дого­ворах, що укладаються згідно з типовими договорами. Головним обов'язком енергопостачальної організації є без­перервне або за погодженим графіком постачання спожива­ча електричною, тепловою енергією чи газом. Кількість енергетичних та інших ресурсів зазначається у договорі згідно з установленими лімітами відпуску енергії та газу.

У договорах на відпуск теплової енергії у вигляді пари або гарячої води окремо визначається кількість енергії, що йде на опалення, вентиляцію, гаряче водопостачання і тех­нологічні потреби. Кількість газу визначається у договорах згідно із затвердженими річними і квартальними планами. Газ подається і відбирається протягом місяця рівномірно у межах середньодобової норми споживання, а в разі необхід­ності відхилення цієї норми — за погодженими між сторо­нами диспетчерськими графіками.

Енергія та газ, які подаються споживачам через приєдна­ну мережу, повинні за якістю відповідати певним вимо­гам. Якість електроенергії визначається напругою (у воль­тах) і частотою (у періодах на секунду), які підтримуються на межі електромереж електропостачальної організації та споживача. Теплова енергія характеризується тиском і тем­пературою пари або води. Якість газу, що надається у ма­гістральні газопроводи, повинна відповідати вимогам стан­дарту. Газ подається очищеним від газового бензину, нафти і механічних домішок.

Енерго- і газопостачальні організації повинні стежити за технічним станом і правильно експлуатувати свої мережі, забезпечувати техніку безпеки та можливість нормального використання енергії і газу споживачами.

Споживач повинен безперешкодно допускати персонал постачальних організацій для контролю за режимами спо­живання енергії та газу. Він зобов'язаний негайно повідомляти організацію енергопостачальника про всі несправ­ності в роботі приладів обліку енергії і газу, про аварії, про ураження електричним струмом людей і тварин.

Обов'язком споживача є своєчасна і повна оплата одер­жаної енергії та газу за цінами (тарифами), встановленими договором.

Порушення постачальною організацією або споживачем їхніх обов'язків за договором призводить до невигідних майнових наслідків.

Матеріальна відповідальність енергопостачальних органі­зацій перед споживачами за невідпуск енергії чи газу не настає, коли це було викликано:

• стихійними явищами (пожежами, повенями, бурею тощо);

• неправильними діями персоналу споживача або сто­ронніх осіб (помилкове увімкнення, або вимкнення, наки­дання предметів на проводи повітряних ліній тощо);

• припиненням або обмеженням подачі енергії з вини споживача.

Незалежно від причин недовідпуску енергії постачальна організація не зобов'язана поповнювати їі в наступних періодах. Це стосується й недоподачі газу.

Споживач відповідає за несвоєчасну оплату рахунків у формі пені.

Штрафи з постачальної організації за порушення умов щодо кількості і якості енергії та газу є виключною не­устойкою, бо збитки при цьому не відшкодовуються.

Крім того, повне або часткове припинення подачі енергії чи газу споживачеві, після попередження його постачаль­ною організацією, допускається у разі:

а) незадовільного стану енергоустановок споживача;

б) порушення встановленого режиму енергопостачання;

в) самовільного приєднання до мережі нових приймачів енергії чи газу;

г) недопущення службових осіб постачальної організації до енергоустановок і приладів обліку енергії чи газу.

Які особливості договору дарування?

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати іншій стороні (об­даровуваному) безоплатно майно у власність.

Договір дарування, як і договори купівлі-продажу, міни, поставки, спрямований на безповоротне припинення пра­ва власності у дарувальника і виникнення права власності в обдаровуваної особи. Як і продавець, дарувальник пови­нен бути власником відчужуваного в такий спосіб майна.

Проте на відміну від названих договорів договір дару­вання є завжди безоплатним, тому дарувальник не вправі вимагати від обдаровуваного зустрічних дій майнового або немайнового змісту.

Право власності на дарунок виникає з моменту його прийняття, а тому договір дарування належить до категорії реальних.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути також майнові права, якими уже володіє дарувальник, а також ті, які можуть виникнути у нього у зв'язку зі здійсненням права інтелектуальної власності, та інші пра­ва. При даруванні необхідно також дотримуватися спеціаль­них правил, встановлених для набуття права власності гро­мадянами на окремі види майна (наприклад, вогнепальна зброя, автомобіль).

Договір дарування укладається у формі, яка визнача­ється загальними правилами цивільного законодавства про форму правочинів. Так, договір дарування предметів особи­стого користування та побутового призначення може бути укладено усно, а договір дарування нерухомої речі укла­дається обов'язково письмово і посвідчується нотаріусом.

Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір доходу, що не оподат­ковується, також укладається письмово і посвідчується нотаріусом. При даруванні рухомих речей, які мають особ­ливу цінність, договір укладається письмово. Письмово укладається і договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому. У разі недодержання письмової форми такий договір є нікчемним.

Сторонами в договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, Автономна Республіка Крим і територіальні громади.

Батьки, опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних. Від імені дарувальника договір дарування може бути укладений його представником, але доручення на укладення договору дарування, в якому не зазначено імені обдаровуваного, є недійсним.

Дарувальник несе відповідальність за шкоду, заподіяну обдаровуваному річчю з недоліками, відомими дарувальни-ку, про які він не повідомив обдаровуваного.

Підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчими документами дарувальни­ка. Це правило не поширюється на право юридичної особи укласти договір пожертви.

Обдаровуваний має право у будь-який час односторон-ньо відмовитися від договору дарування і повернути річ дарувальникові, якщо вона не потребує догляду або особли­вих умов утримання чи зберігання. Якщо річ потребує до­гляду або особливих умов утримання чи зберігання, вона може бути повернута дарувальнику тільки за його згодою.

Договором дарування може бути встановлений обо­в'язок дарувальника передати обдаровуваному дарунок у майбутньому через певний час (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини. При настанні строку (терміну), який встановлено договором з обов'язком передати дарунок у майбутньому, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшко­дування його вартості.

Якщо до настання строку (терміну), встановленого дого­вором дарування з обов'язком передати дарунок у майбут­ньому, дарувальник або обдаровуваний помре, договір да­рування припиняється. Дарувальник має право відмовити­ся від передання дарунка у майбутньому, якщо після укла­дення договору його майновий стан істотно погіршився.

За договором дарування може бути встановлений і обов'язок обдаровуваного на користь третьої особи, тобто обов'язок вчинити певну дію майнового характе­ру (не на користь дарувальника), а на користь третьої особи (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'яв­ляти вимог до третьої особи про виселення тощо). У разі порушення обдаровуваним цього обов'язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення подарунка, а якщо таке повернення неможливе, — відшкодування його вартості.

Дарувальник має право скасувати договір дарування нерухомих речей чи іншого цінного майна, якщо:

• обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) та дітей;

• дарунок становить для дарувальника велику немай-нову цінність, а обдаровуваний створює загрозу її безпово­ротної втрати;

• через недбале ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена.

На вимоги про скасування договору дарування застосо­вується позовна давність в один рік. У разі скасування дого­вору дарування дарувальнику повертається дарунок у натурі.

Зразок договору дарування автомобіля

ДОГОВІР м. Дніпропетровськ                    10 вересня 2004 р.

Ми, які нижче підписалися: Яковенко Віктор Семенович, що мешкає: м. Дніпропетровськ, вул. Степова, 15, кв. 10, та Яковен­ко Андрій Вікторович, що мешкає: м. Дніпропетровськ, вул. Тан­кістів, 20, кв. 7, керуючись положеннями Цивільного кодексу України, що регулюють дарування, уклали цей договір про таке:

1. Яковенко Віктор Семенович подарував, а Яковенко Андрій Вікторович прийняв у дар легкову автомашину моделі ВАЗ-2109, рік випуску 2000, № кузова 0935641, № двигуна 1155421, дер­жавний знак 13111 АВ.

2. Ця автомашина належить дарувальнику, Яковенку Віктору Семеновичу, на підставі технічного паспорта, виданого МРЕВ м. Дніпропетровська 13 жовтня 2000 р. за № 01243.

3. Ця автомашина оцінюється сторонами в 10 000 (десять ти­сяч) грн.

4. Дарувальник свідчить, що згадана автомашина до цього часу нікому не продана, не подарована, не заставлена, у спорі чи під забороною не перебуває.

5. Усі витрати за складання та оформлення цього договору платить Яковенко А.В.

6. Цей договір складено у двох примірниках, з яких перший примірник залишається на зберігання в нотаріальній конторі, а дру­гий примірник, що має силу оригіналу, видається обдарованому.

10 вересня 2004 р. цей договір посвідчено мною, Волотко О.В., державним нотаріусом Дніпропетровської державної нотаріаль­ної контори.

Договір підписано сторонами у моїй присутності. Особу сторін установлено, їх дієздатність, а також належність громадянину Яко­венку Віктору Семеновичу відчужуваної автомашини перевірено.

Затверджено у реєстрі за № ЗУ-5421

Печатка нотаріальної               Державний нотаріус контори                           ______

(підпис)

Різновидом договору дарування, є пожертва. Пожерт­вою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, конкретним особам для до­сягнення ними певної, наперед обумовленої мети.

Договір про пожертву є укладеним з моменту прийняття пожертви. Пожертвувач має право контролювати викори­стання пожертви відповідно до обумовленої мети. Якщо по­жертва використовується не за призначенням, то пожерт-вувач або його правонаступники мають право вимагати ска­сування договору про пожертву.

Які особливості договору ренти?

За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає іншій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти зобов'язується в обмін на одер­жане майно періодично сплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі. За цим договором сторони можуть встановити обов'язок сплачува­ти ренту безстрокове або протягом певного строку. Сто­ронами цього договору можуть бути фізичні або юридичні особи.

Договір ренти укладається письмово і підлягає обов'яз­ковому нотаріальному посвідченню. Крім того, договір, що передбачає відчуження нерухомого майна під виплату рен­ти, підлягає також державній реєстрації.

Майно, що відчужується під виплату ренти, може бути передане одержувачем ренти у власність платника ренти як за плату, так і безоплатно.

У випадках, коли договором передбачається відчужен­ня майна у власність платника ренти за плату, то до відно­син сторін щодо передапня майна та його оплати застосову­ють правила купівлі-продажу, а у випадках, коли таке май­но передається безоплатно, — правила договору дарування.

Рента обтяжує земельну ділянку, підприємство, бу­динок, споруду чи інше нерухоме майно, передане під її

виплату. У разі відчуження такого майна платником рен­ти іншій особі його зобов'язання за договором ренти пе­реходять на набувача майна. При цьому платник ренти, який передав обтяжене рентою нерухоме майно у власність іншої особи, несе субсидіарну (додаткову) з нею відпові­дальність на вимоги одержувача ренти, що виникли у зв'язку з порушенням договору ренти, якщо договором або законом не передбачена солідарна відповідальність за цим зобов'язанням.

Істотною умовою цього договору є те що, у разі передан-ня під виплату ренти земельної ділянки або іншого нерухо­мого майна одержувач ренти набуває права застави на це майно.

У разі невиконання платником ренти своїх обов'язків, а також у разі втрати забезпечення або погіршення його умов внаслідок обставин, за які одержувач ренти не відповідає, одержувач ренти має право розірвати договір ренти і вима­гати відшкодування збитків, спричинених розірванням цього договору.

Ренту виплачують у розмірі, що встановлюється догово­ром. Рента може виплачуватися у грошовій формі або шля­хом передання речей, виконання робіт чи надання послуг. У разі передання під виплату ренти грошової суми вона сплачується в межах облікової ставки банківського процен­та, застосовуваної в певній місцевості. Розмір ренти змі­нюється відповідно до зміни розміру облікової ставки На­ціонального банку України.

Коли в договорі не було визначено строк виплати ренти, вона виплачується після закінчення кожного календарного кварталу. За прострочення виплати ренти платник ренти сплачує одержувачеві ренти проценти, розмір яких вста­новлюється договором.

Платник виплачуваної безстрокове ренти має право відмовитися від подальшої виплати ренти шляхом її вику­пу. Викупна ціна ренти визначається в договорі сторонами. У разі відсутності умови щодо викупної ціни в договорі, за яким майно передано у власність під виплату ренти з опла­тою, викуп здійснюється за ціною, що відповідає річній сумі належної до виплати ренти. Умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною. Сторони можуть встановити умови здійснення відмови від договору платником безстро­кової ренти. Договір ренти припиняється після закінчення трьох місяців від дня одержання одержувачем ренти пись­мової відмови платника безстрокової ренти від договору за умови повного розрахунку між ними.

Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору, якщо:

• платник ренти прострочив її виплату більш як на один рік;

• платник безстрокової ренти порушив свої зобов'язан­ня щодо забезпечення виплати ренти;

• платник ренти визнаний неплатоспроможним або ви­никли інші обставини, які явно свідчать, що рента не ви­плачуватиметься ним у розмірі та в строки, встановлені до­говором.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошко­дження майна, переданого безоплатно під виплату безстро­кової ренти, несе платник ренти. Але він має право вимага­ти відповідно припинення зобов'язання щодо виплати рен­ти або зміни умов її виплати. Випадкове знищення чи ви­падкове пошкодження майна, переданого під виплату рен­ти на певний строк, не звільняє платника ренти від зобо­в'язання сплачувати її до закінчення строку виплати ренти на умовах, передбачених договором.

Відносини фізичних осіб, пов'язані з рентою, можуть бути врегульовані так.

Зразок договору ренти фізичних осіб

ДОГОВІР РЕНТИ м. Дніпропетровськ                    25 січня 2004 р.

Ми, які нижче підписалися, Бондаренко Андрій Миколайо­вич, мешкає у місті Дніпропетровськ, по вул. Зоряній, 7,кв. 10, названий далі "Одержувач ренти", і Бондаренко Семен Андрійо­вич, мешкає у місті Дніпропетровську, вул. Степова, 15, надалі — "Платник ренти", уклали цей договір про таке:

1. Одержувач ренти передав у власність під виплату ренти, а Платник ренти придбав будинок, який складається з трьох кімнат загальною площею 80 кв. м, у тому числі житлової 59 кв. м. за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Черкаська, 15.

2. Будинок, що передається під виплату ренти, належить Отримувачу ренти на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого згідно з розпорядженням від 13 травня 1997 р. Кіровської районної державної адміністрації і зареєстрованого в реєстрі № 9.

3. Одержувач ренти передав у власність Платникові ренти будинок, який вказаний у п. 1 цього договору безстрокове і без­оплатно.

4. До укладення цього договору про ренту відчужуваний буди­нок нікому не проданий, не заставлений, у спорі і під забороною не перебуває.

5. Фактична вартість будинку встановлена оцінкою комісії у сумі 40 000 (сорок тисяч) грн (Акт оціночної комісії від 10 січня 2004 р.).

6. Платник ренти зобов'язується безстрокове взамін будинку, отриманого під виплату ренти, який вказаний у п. 1 цього дого­вору, за свій рахунок і власними засобами здійснювати ремонт квартири Отримувача ренти, що знаходиться за адресою: м. Дні­пропетровськ, вул. Зоряна, 7,кв. 10, а також брати участь відпо­відно до займаної площі Отримувачем ренти у витратах, пов'яза­них з технічним обслуговуванням і ремонтом, у тому числі капі­тальним, всього будинку.

7. Платник ренти набуває прав власності (володіння, користу­вання, розпорядження) на будинок з моменту його прийняття та

посвідчення договору нотаріусом і реєстрації його в бюро техніч­ної інвентаризації Кіровського району м. Дніпропетровська.

8. Для забезпечення виплати ренти, передбаченої п. 4 цього договору, Одержувач ренти набуває права застави на будинок, переданий ним під виплату ренти, який вказаний у п. 1 цього договору.

9. Платник ренти має право відчужувати будинок, переданий йому під виплату ренти, лише за згодою Одержувача ренти.

10. Цей договір може бути припинено за ініціативою Платни­ка ренти і за вимогою Одержувача ренти на підставах, встановле­них законом.

11. Ризик випадкового знищення або пошкодження будинку, переданого під виплату ренти, несе Платник ренти.

12. Зміст положень ст. 731—743 Цивільного кодексу Украї­ни, які регулюють договір ренти, сторонам роз'яснено.

13. Цей договір складено у трьох примірниках, один із них знаходиться у справах державної нотаріальної контори м. Дніп­ропетровська, другий видається Отримувачу ренти, третій — Платнику ренти.

Отримувач ренти             Платник ренти Підпис (Бондаренко А.М.)       Підпис (Бондаренко СА.)

Які особливості договору довічного утримання?

Договір довічного утримання — це одна з правових форм можливості фізичної особи у разі необхідності забезпечити собі довічний догляд.

За договором довічного утримання одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність будинок, квартиру або їх частину, інше неру­хоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач майна зобов'язується забезпечувати відчу-жувача утриманням та (або) доглядом довічно. Відчу-жувачем у договорі може бути фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я. Цивільним кодексом України допус­кається і встановлення довічного утримання на користь кількох фізичних осіб, частки яких у праві на одержання утримання вважаються рівними.

Набувачем у цьому договорі може бути повнолітня діє­здатна фізична або юридична особа.

У договорі довічного утримання має бути обов'язково вказано оцінку відчужуваного майна, яка визначається за погодженням сторін, а також конкретні види грошового і матеріального забезпечення та строки його надання.

Зразок договору довічного утримання

ДОГОВІР ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ м. Дніпропетровськ                   1 лютого 2004р.

Ми, які нижче підписалися: Лисяк Олексій Васильович, що мешкає: м. Дніпропетровськ, вул. Зелена, ЗО, з однієї сторони, та Співак Павло Іванович, що мешкає: м. Дніпропетровськ, вул. Заліз­нична, 5, кв. 140, з другої сторони, уклали цей договір про таке:

1. Я, Лисяк Олексій Васильович, передаю у власність Співака Павла Івановича жилий будинок, що знаходиться: м. Дніпропет­ровськ, вул. Зелена, ЗО, на земельній ділянці площею 800 кв. м, який належить мені на праві приватної власності.

На цій ділянці розташовані цегляний будинок жилою площею 40 кв. м, загальною площею 65 кв. м, сарай, погріб.

2. Відчужуваний будинок належить мені, Лисяку Олексію Васильовичу, на підставі свідоцтва про право на спадкування, виданого 1 січня 1970 р. 1-ю Дніпропетровською державною но­таріальною конторою за реєстром № 1-100.

3. Вартість відчужуваного будинку визначена нами у 60 000 грн. Страхова оцінка будинку — 20 000 грн.

4. Я, Співак Павло Іванович, зобов'язуюсь:

а) зберегти в безоплатному довічному користуванні Лися-ка О. В. одну кімнату у 12 (дванадцять) квадратних метрів з півден­ної сторони будинку;

б) повністю утримувати Лисяка О.В., надаючи йому необхідне харчування, одяг, медичне обслуговування і необхідний догляд.

Вартість харчування, одягу, медичного обслуговування і догля­ду оцінюється у розмірі шести мінімальних зарплат щомісячно.

5. Будинок, який передається у власність Співака П.І., до цього часу нікому не проданий, не подарований, не заставлений, у спорі чи під забороною не перебуває.

6. Усі витрати за складення та оформлення цього договору несе

Співак П.І.

7. Зміст статей 744—758 Цивільного кодексу України, які регулюють договір довічного утримання, сторонам роз'яснено.

8. Цей договір складено у трьох примірниках, з яких перший примірник залишається на зберіганні в державній нотаріальній конторі, другий видається Лисяку О.В., третій — Співаку П.І.

Підписи                                    (Лисяк О.В.) (Співак П.І.)

Договір довічного утримання укладається у пись­мовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, а якщо він передбачає відчуження нерухомого майна, то підлягає також державній реєстрації.

Набувач не має права під час дії договору обтяжувати одержане майно боргами та відчужувати його. Відчужу-вач майна набуває права застави на це майно. Випадкова втрата або пошкодження майна, одержаного набувачем, не звільняє набувача від обов'язків, взятих на себе за до­говором.

Договір довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду:

• на вимогу відчужувача або осіб, на користь яких був укладений договір, якщо набувач майна не виконує обо­в'язків, які він взяв на себе за договором;

• на вимогу набувача майна (фізичної особи), якщо з незалежних від нього обставин його майновий стан змінив­ся настільки, що він не в змозі надавати відчужувачеві або зазначеній ним третій особі обумовлене забезпечення (суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором).

У разі розірвання договору із зазначених вище підстав майно має бути повернене відчужувачеві. При цьому, ви­трати на забезпечення відчужувача, здійснені набувачем майна до розірвання договору, не відшкодовуються.

Договір припиняється зі смертю відчужувача. Якщо право на одержання мали кілька осіб, то у разі смерті однієї з них договір припиняється щодо особи, яка померла.

У разі смерті набувача майна (фізичної особи) обов'язки за договором переходять до тих спадкоємців, до яких пере­ходить майно, яке було відчужене за договором, а при ліквідації юридичної особи обов'язки за договором довічно­го утримання переходять до правонаступників юридичної особи, яка уклала договір.

Що таке договір найму?

У господарському обігу значно поширені відносини май­нового найму, зокрема такі його різновиди, як оренда та прокат. За допомогою майнового найму розширяються гос­подарські можливості використання майна. Поряд з цим найм є засобом взаємодопомоги між громадянами і органі­заціями та сприяє упорядкуванню побуту громадян.

За договором найму наймодавець передає або зобов'я­зується передати наймачеві майно у користування за плату і на певний строк. Крім Цивільного кодексу Украї­ни особливості укладення та виконання найму (оренди) можуть бути передбачені окремим законом.

Право на передання у найм має тільки власник майна або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

На відміну від договору купівлі-продажу майно пере­дається не у власність, а на визначений строк. Коли строк найму не встановлено, договір найму вважається укладе­ним на невизначений строк. У цьому разі кожна зі сторін може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна — за три місяці. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна.

Об'єктом договору можуть бути лише індивідуально ви­значені речі, споживча вартість яких передається поступо­во і які в цивільному праві називаються неспоживчими. Це зумовлено змістом самого договору майнового найму, за яким наймач після закінчення строку договору або його припинення достроково зобов'язується повернути ту саму річ у натурі.

До обов'язків наймодавця належать такі:

• передати наймачеві річ у користування негайно або у строк, визначений договором;

• надати наймачеві річ у комплекті в стані, який би відпо­відав умовам договору і забезпечував досягнення мети найму;

• попередити наймача про особливі властивості та недо­ліки речі, які йому відомі і які можуть становити небезпе­ку для життя, здоров'я, майна наймача або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею;

• проводити за свій рахунок капітальний ремонт речі.

Обов'язки наймача такі:

• вносити плату за користування річчю щомісячно (сто­рони можуть визначити й інші строки внесення плати);

• перевірити в присутності наймодавця справність речі при її передачі у володіння;

• користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору;

• проводити за свій рахунок поточний ремонт речі;

• усунути погіршення стану речі, які сталися з його вини;

• у разі припинення договору негайно повернути наймо-давцю річ у стані, в якому вона була від нього одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Наймодавець має право відмовитись від договору і вима­гати повернення речі, якщо наймач не вносить плати за ко­ристування нею протягом трьох місяців підряд. Договір у цьому разі вважається розірваним з моменту одержання най­мачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Наймач має право вимагати розірвання договору, якщо наймодавець передав у користування річ, якість якої не відпо­відає умовам договору, а також коли наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі.

Передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише зі згоди наймодавця, якщо інше не передбачено договором або законом.

Продукція, яка була виготовлена шляхом використан­ня речі, передана йому в користування, є власністю найма­ча. Плоди і доходи, одержані наймачем від використання речі при здійсненні ним підприємницької діяльності, також є власністю наймача.

Якщо наймач належно виконував свої обов'язки за дого­вором найму, то після закінчення строку договору він має переважне право перед іншими особами на укладення ново­го договору найму. Умови нового договору визначаються домовленістю сторін.

У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших істотних умов договору переважне право наймача на укла­дення договору припиняється.

Наймач, який належно виконує свої обов'язки за дого­вором, у разі продажу речі, переданої у найм, має переваж­не право перед іншими особами на її придбання.

Річ, яка була поліпшена наймачем, залишається влас­ністю наймодавця. У разі поліпшення речі зі згоди наймо­давця наймач має право відшкодування необхідних витрат користування нею. За відмови наймодавця провести таке зарахування або компенсувати вартість витрат на поліпшен­ня речі наймач має право вилучити поліпшення речі, якщо це можливо без її пошкодження.

На вимогу про відшкодування збитків у зв'язку з по­шкодженням речі, яка була передана у користування най­мачеві, а також на вимогу про відшкодування витрат на поліпшення цієї речі встановлюється позовна давність в один рік. Позовна давність щодо вимог наймодавця почи­нається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача — з моменту припинення договору найму.

Поряд з терміном "майновий найм" в юридичній літера­турі та законодавстві широко використовують інші терміни (оренда, прокат), які за правовою природою однорідні, оскільки у цих випадках ідеться про сплатну передачу май­на у тимчасове користування. Але якщо предметом догово­ру прокату є рухомі речі, які використовують для задово­лення побутових невиробничих потреб (телевізори, холо­дильники, посуд), то відповідно до договору оренди предме­том є земля, капітальні споруди, транспортні засоби, цілісні майнові комплекси юридичних осіб, які використовуються для підприємницької діяльності.

Які особливості договору прокату?

Прокат — це різновид майнового найму, тому низка норм Цивільного кодексу України про майновий найм поши­рюється і на договір прокату.

За договором прокату наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобов'язується передати рухому річ найма­чеві у користування за плату на певний строк.

Предметом прокату можуть бути індивідуально визна­чені рухомі речі, які використовують для задоволення по­бутових невиробничих потреб. Предмет прокату може ви­користовуватися також для виробничих потреб, коли це встановлено договором.

Залежно від предмета прокату не всі громадяни можуть бути наймачами. Так, для одержання напрокат автомобіля, катера необхідно, крім паспорта, мати посвідчення на пра­во керування. Наймач не має права на укладення договору піднайму. Не має він і переважного права на придбання речі у разі її продажу наймодавцем.

Договір прокату є договором про приєднання. Він укла­дається в усній формі, але при цьому, як правило, наймода-вець видає письмовий документ, наприклад квитанцію.

У місцях масового відпочинку предмети прокату вида­ються в погодинне користування після пред'явлення гро­мадянином-наймачем паспорта (іншого документа) або під грошовий завдаток.

Письмова форма обов'язкова у випадках, коли цього вимагають типові договору прокату. Наймодавцю надається право встановлювати типові умови договору, але ці догово­ри не можуть порушувати прав наймачів, визначених Ци­вільним кодексом України про найм.

Плата за користування річчю встановлюється тарифами наймодавця. При укладенні договору на строк до ЗО діб наймач вносить повну вартість прокату згідно з прейску­рантом. За прокат на більший строк оплата проводиться помісячне, а плата за прокат на місці — за погодинним графіком.

Для відносин побутового прокату характерне те, що при укладенні договору наймодавець зобов'язаний у присутності наймача перевірити справність майна, що здається в найм, і ознайомити його з правилами технічної експлуатації склад­них предметів. Тим самим посилюються гарантії наймача щодо передачі йому речі належної якості та надійного ви­користання її.

Сторони, визначаючи строки договору прокату, можуть керуватися відповідними типовими договорами і Правила­ми побутового прокату.

На відміну від звичайного договору майнового найму наймач за договором прокату вправі без пояснення при­чин у будь-який час розірвати договір і повернути майно наймодавцеві. При цьому плата, сплачена за весь строк дії договору, зменшується відповідно до тривалості користу­вання річчю.

Капітальний і поточний ремонт речі здійснює наймода­вець за свій рахунок, якщо не доведе, що її пошкодження сталося з вини наймача.

Яке майно заборонено здавати в оренду?

Оренда — це один із видів майнового найму. Відноси­ни оренди, встановлені правилами Цивільного кодексу України, регулюються також спеціальним нормативним ак­том — Законом України "Про оренду державного майна" (1995 р.). Крім того, деякі питання оренди регулюються законами України "Про оренду землі" (1998 р.), "Про підприємства в Україні" (1991 р.). Земельним кодексом України (2002 р.) та іншими законодавчими актами, поста­новами і декретами Кабінету Міністрів України, рішенням Фонду державного майна України.

Відповідно до Закону України "Про оренду державно­го майна" об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси підприємств або їх структурних підрозділів (цехів, дільниць, філій), окреме індивідуально визначене май­но, наприклад: окремі будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, інструменти, інші матеріальні цінності.

Законодавством встановлюються види цілісних майно­вих комплексів підприємств, які за характером своєї діяльності не можуть бути об'єктами оренди. Наприклад, ді­яльність з виготовлення і реалізації наркотичних засобів, військової зброї та боєприпасів для неї, вибухових речовин, діяльність з виробництва, ремонту і реалізації спортивної, мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, а та­кож холодної зброї.

Не можуть бути об'єктом оренди транспортні підприєм­ства, які здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів, підприємства, діяльність яких пов'я­зана з видобуванням дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів, виготовленням і реалізацією виробів з їх викори­станням, та ін.

Декретом Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. (зі змінами від 24 грудня 1998 р.) затверджено Перелік майнових комплексів державних підприємств, їх струк­турних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається. До таких об'єктів належать:

• радіотелевізійні передавальні центри та об'єкти, що становлять загальнодержавну систему зв'язку;

• об'єкти, що забезпечують зв'язком органи законодав­чої та виконавчої влади;

• магістральні лінії електропередач;

• магістральні трубопроводи;

• магістральні залізниці;

• автомобільні шляхи сполучення державного значення;

• метрополітени;

• гідро- і атомні електростанції;

• протирадіаційні споруди;

• психіатричні лікарні закритого типу;

• пенітенціарні заклади;

• цвинтарі та ін.               *

Який зміст договору оренди нежитлового приміщення?

Договір оренди нежитлового приміщення можна скла­сти таким чином.

Зразок договору оренди нежитлового приміщення

ДОГОВІР ОРЕНДИ №__ М.Дніпропетровськ                 10 листопада 2003р.

Відкрите акціонерне товариство "ААА", надалі — "Орендода­вець", в особі голови правління Микитенка 0.0., що діє на підставі Статуту товариства, та товариство з обмеженою відповідальністю "ННН", надалі — "Орендар", в особі директора Головні П.П., що діє на підставі Статуту товариства, уклали договір про нижченаведене:

1. Предмет договору і його основні умови

1.1. Орендодавець передає Орендареві у володіння та користу­вання нежитлове приміщення площею 50 кв. м, балансовою вар­тістю 5000 грн, розміщене за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Данченко, 2, для використання у вигляді складу промислових товарів відповідно до статутного предмета діяльності Орендаря.

1.2. Термін оренди — три роки від дня укладення договору. Якщо по закінченні цього терміну жодна зі сторін письмово не заявить про його припинення, договір вважається продовженим на такий же термін та на таких же умовах.

1.3. Орендна плата встановлюється в розмірі 300 грн щоміся­ця. Внесення орендної плати на розрахунковий рахунок Орендо­давця проводиться Орендарем щомісяця до 10 (десятого) числа поточного місяця.

Оплата рахунків Орендодавця для відшкодування витрат на енергозабезпечення та інші встановлені договором комунальні послуги проводиться одночасно з орендною платою відповідно до рахунків Орендодавця. Відшкодування цих витрат здійснюється Орендарем за показниками вимірювальних приладів, пропорцій­но до розміру орендованих площ до загальної площі будівлі і з обліком часу роботи приладів, що споживають електроенергію, та устаткування, систем тепло-, водопостачання.

1.4. Амортизаційні відрахування залишаються в Орендаря і спрямовуються на відновлення орендованого майна.

1.5. Орендар має право здійснювати поліпшення орендованого майна після узгодження їх характеру і обсягу з Орендодавцем. При припиненні дії договору відокремлювані поліпшення переда­ються у власність Орендаря, а вартість невідокремлюваних ком­пенсується Орендодавцем за ціною, що склалася на час компен­сації, з урахуванням їх амортизації.

2. Обов'язки Орендодавця

2.1. Передати Орендареві за актом об'єкт оренди протягом трьох днів від дня укладення договору.

2.2. Забезпечувати орендоване приміщення електро-, тепло­та водопостачанням з відшкодуванням вартості цих комунальних послуг. Вчасно (не пізніше терміну оплати) повідомляти Оренда­ря про зміну ставок і тарифів на комунальні послуги.

2.3. Забезпечувати вільний доступ до об'єкта оренди праців­ників Орендаря, з додержанням режиму роботи Орендодавця.

2.4. Забезпечувати пропускний режим і охорону об'єкта орен­ди на рівних умовах з охороною всієї будівлі.

2.5. По закінченні терміну оренди прийняти орендоване при­міщення за актом.

3. Обов'язки Орендаря

3.1. Використовувати орендоване майно тільки в цілях, зазна­чених у договорі.

3.2. У термін, визначений договором, перераховувати Орендо­давцю орендну плату та платежі за комунальні послуги.

3.3. Виконувати поточний ремонт орендованого приміщення та додержувати санітарних і протипожежних норм. Заздалегідь пись­мово погоджувати умови робіт щодо поліпшення приміщення.

3.4. По закінченні терміну оренди передати Орендодавцю за актом орендоване приміщення.

4. Відповідальність сторін

4.1. За несвоєчасну передачу Орендареві об'єкта договору в термін, обумовлений п. 2.1, Орендодавець сплачує Орендареві 0,5 % від вартості орендованого приміщення за кожний день по­рушення строку.

4.2. Орендар за кожний день порушення строку перерахуван­ня орендної плати та платежів за комунальні послуги сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої в цей період, нарахованої на суму прострочених платежів за кожний день порушення строку.

4.3. Сплата пені не звільняє сторони від сплати збитків, ви­кликаних невиконанням чи неналежним виконанням договору.

5. Припинення та зміна договору

5.1. Дострокове припинення договору може мати місце за письмовою угодою сторін або за рішенням господарського суду у зв'язку з неодноразовим (чи грубим) порушенням стороною умов договору.

5.2. Зміни до договору можуть бути внесені додатковою уго­дою сторін, укладеною в письмовій формі.

5.3. Реорганізація чи ліквідація Орендодавця не тягне припи­нення дії договору. На правонаступників Орендодавця поширю­ються умови цього договору.

Договір набирає чинності від дня його укладення і діє протя­гом терміну, наведеного у п. 1.2.

Юридичні адреси та банківські реквізити сторін:

Орендодавець                              Орендар

Договір уклали:

Голова правління                  Директор ____ (Микитенко 0.0.)          ____(Головня ПЛ.)

Які особливості договору найму (оренди) транспортних засобів?

За договором найму (оренди) транспортних засобів одна сторона — наймодавець (орендодавець) передає або зобов'язується передати за плату і на певний строк транспортні засоби у користування.

Цей договір є двостороннім і сплатним та має багато спільного з договором майнового найму, проте в системі дого­ворів у Цивільному кодексі України займає самостійне місце.

До транспортних засобів, стосовно цього договору, нале­жать повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби. Відповідно до умов договору наймачеві може надаватись у користування транспортний засіб з екіпажем, який його обслуговує, або без нього. Сто­рони можуть домовитися про надання наймодавцем найма­чеві за необхідності також комплексу послуг для забезпе­чення нормального використання транспортного засобу.

Договір найму транспортних засобів укладається письмо­во, а договір з участю фізичної особи також посвідчується нотаріально. Наймач транспортного засобу зобов'язаний підтримувати його в належному технічному стані.

Всі витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу, у тому числі зі сплатою податків, також несе най­мач. Крім того, він зобов'язаний застрахувати відповідаль­ність за шкоду, яка може бути завдана третім особам у зв'яз­ку з використанням транспортного засобу. На наймача по­кладається і зобов'язання з відшкодування збитків, які виникають у зв'язку з втратою або пошкодженням транс­портного засобу, якщо наймач не доведе, що це сталося не з його вини. Він зобов'язаний відшкодувати і шкоду, завда­ну іншій особі у зв'язку з використанням транспортного засобу, відповідно до загальних положень Цивільного ко-; дексу України про відшкодування шкоди.

Комерційне використання транспортного засобу наймач здійснює самостійно. Він має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори, відповідно до призначення транспортного засобу.

Наймач самостійно здійснює комерційне використання транспорту і в разі найму транспортного засобу з екіпажем, що його обслуговує. Всі витрати на утримання екіпажу несе наймодавець. Екіпаж транспортного засобу зобов'язаний відмовитися від виконання розпоряджень наймача, якщо ці розпорядження суперечать умовам договору, використан­ню транспорту за призначенням, а також якщо вони мо­жуть бути небезпечними для екіпажу, транспортного засо­бу, прав інших осіб.

Які особливості найму (оренди) землі?

Право оренди землі — це основане на договорі строкове сплатне володіння і користування землею, необхідне орен­дарю для здійснення підприємницької чи іншої діяльності.

Земля може передаватися в оренду громадянам і юри­дичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам.

Правове регулювання відносин, пов'язаних з наймом (оренди) землі, здійснюється Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі".

Предметом найму є земельна ділянка з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою — не більше як п'ять років і довгостроковою — не більше як 50 років. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в користування іншій особі (піднайм, суборенда) лише з дозволу наймодавця, орендодавця.

Договір найму (оренда) земельної ділянки укладається письмово, а з участю фізичної особи посвідчується нотарі­ально. Крім того, цей договір підлягає обов'язковій дер­жавній реєстрації. Істотні умови договору визначаються законом. Плата за користування земельною ділянкою, яка є державною або комунальною власністю, не може бути нижчою за встановлену законом.

Наймач (орендар) земельної ділянки зобов'язаний:

• використовувати земельну ділянку відповідно до мети, визначеної в договорі;

• здійснювати комплекс заходів щодо запобігання псу­ванню, забрудненню земельної ділянки;

• утримуватися від порушень прав власників сусідніх земельних ділянок і суб'єктів сервітутних прав.

Наймодавець (орендодавець) має право вимагати, розірвання договору в разі, якщо:

• наймач протягом одного року не почав використову­вати земельну ділянку, у зв'язку з чим ділянка може втра­тити свою споживчу вартість;

• наймач використовує земельну ділянку не за призна­ченням, яке було визначено договором;

• наймач протягом трьох місяців підряд не вносить пла­ти за користування земельною ділянкою;

• наймач, незважаючи на попередження наймодавця, не здійснює заходів для запобігання псуванню, забрудненню земельної ділянки або не вживає заходів для відновлення якості ділянки, що було визначено в договорі.

Наймач (орендар) має право відмовитися від найму земель­ної ділянки, попередньо повідомивши про це наймодавця (орендодавця). У разі відмови наймача від договору наймо-давець має право на одержання з нього плати за шість місяців, якщо доведе, що не міг знайти осіб, які бажали б укласти договір найму (оренди) на таких самих умовах.

Право найму земельної ділянки у разі смерті наймача переходить до його дітей, до того з подружжя, що пережив іншого, до батьків, а також інших членів сім'ї, якщо вони разом із наймачем користувалися земельною ділянкою.

Що таке договір лізингу?

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) пе­редає або зобов'язується передати іншій стороні (лізин-гоодержувачеві) у користування належне їй на праві власності майно, яке було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізинго­одержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові пла­тежі) .

Предметом договору лізингу можуть бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відпо­відно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші при­родні об'єкти, а також інші речі, встановлені законом.

До договору лізингу застосовують правила, що регулю­ють договори купівлі-продажу, поставки, найму (оренди), якщо інше не передбачено договором лізингу, законом, іншими нормативно-правовими актами.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом. Ризик випадкового знищення або випадкового по­шкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержу-вач, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як один із різновидів оренди лізингові операції на За­ході набули інтенсивного розвитку в період після Другої світової війни (США, Європа, Японія). Сьогодні вони стали невід'ємною частиною економіки в більшості промислово розвинутих країн та країн, що розвиваються.

Лізинг — це особлива форма оренди, пов'язана з переда­чею в користування машин, обладнання, інших матері­альних засобів і майна. Застосування лізингу дає мож­ливість підприємцям розширювати і модернізувати ви­робництво, не витрачаючи грошових коштів для інве­стицій у власний основний капітал, а сплачуючи лише лізингові платежі.

Відносини між суб'єктами лізингу регулюються Цивіль­ним кодексом України, Законом України "Про лізинг" (1997 р.) та укладеним відповідно до них договором лізин­гу. Залежно від особливостей відносин сторін, передбаче­них договором, лізинг може бути зворотним, фінансовим, оперативним або іншого виду.

За договором оперативного лізингу лізингоодержувач користується одержаним за договором з лізингодавцем май­ном протягом строку, який є коротшим від строку аморти­зації цього майна. По закінченні строку дії договору майно, як правило, повертається лізингодавцеві, який його здає в оренду іншому лізингоодержувачу. Тобто лізингодавець не розраховує на амортизацію всіх витрат за рахунок надхо­джень від одного орендаря і строки дії договору не охоплю­ють терміну фактичного зносу майна. Ризик псування або втрати майна несе в основному лізингодавець. В іноземній літературі оперативний лізинг називають лізингом з непов­ною окупністю.

На відміну від оперативного лізинг з повною окупністю має назву фінансовий лізинг (іноді вживають термін "інве­стиційний лізинг"). Переважну кількість лізингових угод у світовій і господарській діяльності становить саме ця фор­ма оренди, яку іноді розглядають як рівноцінну з надан­ням орендареві довгострокового кредиту. В операціях фіксованого лізингу на початкових стадіях беруть участь три суб'єкти:

• виробник або продавець устаткування, який,укдавши правочин купівлі-продажу або поставки, втрачає право влас­ності на зазначене устаткування;

• лізингодавець (лізингова компанія), який укладає до­говір купівлі-продажу (поставки) з виробником і стає влас­ником устаткування;

• лізингоодержувач, який отримує майно у володіння ї та користування і здійснює лізингові (орендні) платежі повної амортизації цього майна. Лізингоодержувач має право набути використовуване майно із закінченням строку орен­ди за встановлену строками ціну, що відповідає передбачу­ваній залишковій вартості майна.

Лізингоодержувач має стосовно продавця (постачальни­ка) майна (предмет лізингу) усі права вимоги, що виплива­ють із договору купівлі-продажу (поставки) цього майна, зокрема щодо якості та комплектності майна, строків його передання (поставки). Однак лізингоодержувач не має пра­ва припиняти або змінювати дію договору купівлі-продажу (поставки).

Право лізингоодержувача на ремонт і технічне обслуго­вування майна (предмет лізингу) визначається у самостійно­му договорі з продавцем (постачальником).

Це традиційна і найпоширеніша з погляду техніки про­ведення лізингова операція, яка повністю фінансується лізингодавцем, і тому називається прямою лізинговою опе­рацією (прямим лізингом). Разом з тим у комерційній практиці використовують непрямий лізинг, за якого до кола суб'єктів, що беруть участі у такій практиці, залучається банк, що фінансує угоду. При цьому важливо укласти договір про сумісну діяльність між банком та лізинговою компанією.

Ризик випадкового знищення або випадкового псування майна, що є предметом прямого лізингу, несе лізингоодер­жувач, коли інше не встановлено договором чи законом. Якщо лізингодавець або продавець (постачальник) простро­чили передання предмета договору лізингоодержувачу або лізингоодержувач прострочив повернення договору лізингу лізингодавцю, ризик випадкового знищення або випадко­вого пошкодження несе сторона, яка прострочила.

Певний інтерес з погляду перспектив застосування в господарській практиці України становить і так званий зворотний лізинг. У разі виникнення потреби в грошових коштах (наприклад, для повернення отриманого для при­дбання устаткування кредиту і процентів за ним) підприє­мець — володілець устаткування може продати його лізин­говій компанії з тим, щоб потім взяти це устаткування в оренду. Як правило, предметом такого виду лізингу є устаткування, що певний час експлуатувалося.

Видом лізингу, здатним задовольнити як підприємства — лізингоодержувачів, так і лізингові компанії, можна назва­ти компенсаційний лізинг. За цього виду лізингу лізинго­одержувач поставляє лізингодавцю частину продукції, що виробляється на орендованому устаткуванні. Заміна лізин­гових платежів у грошовій формі розрахунками виробле­ною продукцією особливо приваблива за міжнародного лізингу для товаровиробників, що не мають валютних коштів для розрахунків з іноземним лізингодавцем або для придбання імпортного обладнання в інофірми-виробника.

Лізингоодержувач зобов'язаний:

• належним чином користуватися майном, підтримува­ти його відповідно до умов договору, на яких воно було передане, з урахуванням його природного зносу та змін майна, погоджених сторонами;

• своєчасно та у повному обсязі за погодженим з лізин­годавцем графіком здійснювати лізингові платежі;

• у разі припинення договору, якщо він не реалізує своє право на купівлю (викуп) майна та не продовжить його використання, повернути майно у стані, зазначеному в до­говорі.

Лізингоодержувач має право:

• відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не і відповідає умовам договору, або затримувати належні лізин-годавцеві платежі до усунення ним порушення;

• вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, що виникли внаслідок його винних дій або упущень.

Що таке позичка?

За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. До договору позички застосо-; вують правила Цивільного кодексу України, які регулюють відносини найму (оренди).

Позичкодавцями можуть бути фізичні та юридичні осо-| би. Однак юридична особа, яка займається підприємництвом, і не може передавати речі у безоплатне користування особі, І яка є її засновником, учасником, членом її органу управлін­ня або контролю. Особа, яка здійснює довірче управління, і може бути позичкодавцем лише за згодою власника.

Договір позички між юридичними особами, а також між юридичними та фізичними особами укладається письмово. Позичка транспортних засобів з участю фізичних осіб укладається письмово і посвідчується нотаріально. Договір позички речей побутового призначення між фізичними особами може укладатися усно.

У разі невиконання позичкодавцем обов'язку передати : річ у користування, друга сторона має право вимагати розі­рвання договору позички та відшкодування завданих ' збитків.

Коли сторони не встановили строку користування річчю, його визначають відповідно до мети користування нею.

Позичкодавець має право відчужити річ, передану ним у безоплатне користування. До нового власника речі переходять права та обов'язки позичкодавця. Новий власник має право вимагати розірвання договору, який укладено без зазначення строку. Про розірвання договору заздалегідь повинен бути повідомлений користувач.

Користувач не має переважного права перед іншими особами на купівлю речі, яка передана йому в користуван­ня. Він має право повернути річ у будь-який час, не очіку­ючи на закінчення строку договору. Однак, якщо річ потре­бує особливого догляду або зберігання, користувач зобов'я­заний повідомити позичкодавця про розірвання договору щонайменше за сім днів до повернення речі.

Користувач несе звичайні витрати щодо підтримання речі в належному стані. Він зобов'язаний користуватися річчю особисто і лише відповідно до мети, визначеної в договорі, та повернути її після закінчення строку договору в тому само­му стані, в якому річ була на момент її передання.

Позичкодавець має право вимагати розірвання дого­вору і повернення речі, якщо:

• річ самочинно передана у користування іншій особі;

• у зв'язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібна йому самому;

• користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору;

• у результаті недбалого поводження з річчю їй загро­жує небезпека знищення або пошкодження.

Договір позички припиняється у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи, якій майно було на­дано у користування.

Якщо після припинення договору користувач не повер­тає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих йому збитків.

Правовідносини між фізичними особами з приводу по­зички автотранспортного засобу можуть бути врегульовані таким чином.

Зразок договору позички між фізичними особами

ДОГОВІР ПОЗИЧКИ м. Дніпропетровськ                   20 лютого 2004 р.

Ми, які нижче підписалися, Корнієнко Сергій Петрович, меш­кає у м. Дніпропетровськ, вул. Зарічна, 2, кв. 10, названий далі "Позичкодавець", і Мороз Анатолій Семенович, мешкає у м. Дні­пропетровськ, по вул. Горького, 15, кв. 5, названий далі "Кори­стувач", керуючись положеннями ст. 827—836 Цивільного кодек­су України, уклали цей договір про таке:

1. Позичкодавець безоплатно передає Користувачеві у кори­стування свій автомобіль марки ВАЗ-21099, двигун № 01234597, кузов № 2343456, реєстраційний № А 3333 АЯ, який перебуває на обліку в МРЕВ № 3 м. Дніпропетровська.

2. Користувач використовує автомобіль, зазначений п. 1 цьо­го договору, тільки особисто і зобов'язується стежити за техніч­ним станом автомобіля, бути представником Позичкодавця у ДАІ, розписуватися за нього і вчиняти всі дії, пов'язані з недопущен­ням знищення або пошкодження предмета позички. Користувач здійснює за свій рахунок експлуатацію і поточний ремонт пред­мета договору з додержанням чинних єдиних правил і норм на умовах, визначених для автомобіля цієї марки.

3. Після закінчення строку цього договору Користувач зобов'я­заний повернути предмет позички в такому самому стані, в якому він був на момент його передання.

4. Автомобіль, що передається в користування, належить Позичкодавцеві на підставі свідоцтва про реєстрацію, виданого міжрайонним реєстраційним екзаменаційним відділом № З м. Дніпропетровська 15 травня 2003 р.

5. Вартість автомобіля, що є предметом позички цього догово­ру, визначена сторонами в розмірі ЗО 000 (тридцять тисяч) грн.

6. До укладення договору позички автомобіль, що передається в користування, нікому не проданий, не заставлений, у спорі і під забороною не перебуває.

7. Користувач використовує автомобіль, що є предметом цьо­го договору, до 20 червня 2004 р. Він має право повернути автомобіль, переданий йому в користування, у будь-який час до за­кінчення зазначеного строку договору.

8. У разі прострочення повернення автомобіля, переданого у користування на строк, визначений п. 6 цього договору, Користу­вач сплачує Позичкодавцеві штраф у розмірі 20 % вартості авто­мобіля.

9. Цей договір складено у трьох примірниках, один із них знаходиться у справах 1-ї нотаріальної контори м. Дніпропетров­ська, другий видається Позичкодавцеві, третій — Користувачеві.

Підпис (Корнієнко С.П.)              Підпис (Мороз А.С.)

20 лютого 2004 року цей договір посвідчений мною, Шевчен­ком К.К., державним нотаріусом державної нотаріальної конто­ри Л/° 1 М.Дніпропетровська.

Зареєстровано у реєстрі за № 4 5648

Державний нотаріус             Підпис (Шевченко К.К.)

Що таке договір підряду?

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобо­в'язується на свій ризик виконати певну роботу за зав­данням другої сторони (замовника), а замовник зобов'я­заний прийняти та оплатити виконану роботу. Аналіз цього визначення договору підряду дає достатні підстави для висновку про те, що це консенсуальний, двосторонній і сплатний договір.

Предметом договору підряду є індивідуальний резуль­тат праці підрядника, який набуває тієї чи іншої матеріа­лізованої форми, придатної для оцінки. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку або переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовнику.

Договірними сторонами можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи. Підрядні роботи виконують спеціально

створені для цього організації (будівельні, будівельно-мон­тажні, у сфері побутового обслуговування тощо), а також інші організації, що займаються виробничо-господарською діяльністю. Звичайно спеціалізовані організації виступають як підрядник. Підрядник має право доручити виконання певної роботи третім особам, несучи відповідальність перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідряд­ником — як замовник.

Підрядник зобов'язаний виконати роботу, обумовлену договором, зі своїх матеріалів і своїми засобами, якщо інше не передбачено договором. Він відповідає за неналежну якість наданих ним матеріалів і устаткування, а також за надання матеріалу чи устаткування, обтяженого правами третіх осіб.

Якщо робота виконується повністю або частково з мате­ріалу замовника, підрядник несе відповідальність за непра­вильне використання цього матеріалу. Він зобов'язаний надати замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його залишок.

Ризик випадкового знищення матеріалів або випадко­вого псування (пошкодження) до настання строку здаван­ня підрядником обумовленої договором роботи несе сторо­на, що надала матеріали, а після настання цього строку — сторона, що прогаяла строк, якщо інше не встановлено до­говором.

Особливості договору підряду такі:

• як на стороні підрядника, так і на стороні замовника можлива участь декілька осіб;

• підрядник має право залучати до виконання роботи третю особу без згоди замовника. У цьому разі замовник укладає договір з генеральним підрядником, а підрядник — договір підряду з субпідрядником;

• генеральний підрядник виступає одночасно як підряд­ник за договором генерального підряду і як замовник за до­говором субпідряду;

• підрядник сам вибирає засоби і способи досягнення обумовленого договором підряду результату;

• замовник зобов'язаний сприяти підрядникові у вико­нанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановле­них договором підряду;

• підрядник має право не розпочинати роботу, а вже розпочату зупинити, якщо замовник не надав матеріал, устаткування або річ, що підлягає переробці, і цим створив неможливість виконання договору підрядником;

• якщо замовник не сплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядникові у зв'язку з виконанням договору, підрядник має право притримати результат робо­ти, а також устаткування, залишок невикористаного мате­ріалу та інше майно замовника, що є у підрядника;

• підрядник не має права вимагати винагороди за робо­ту, якщо предмет підряду до здавання його замовникові випадково знищений або закінчення роботи стало немож­ливим без вини сторін;

• окрім предмета і ціни істотними умовами договору підряду є строк виконання робіт або строки виконання окремих етапів робіт. Якщо у договорі немає вказівок про строки виконання робіт, підрядник зобов'язаний виконати роботи, а замовник має право вимагати їх виконання в ро­зумні строки, виходячи із суті зобов'язання, характеру та обсягів робіт і звичаїв ділового обігу;

• ціна договору визначається кошторисом. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Якщо в договорі немає інших вказівок, кошторис визнається твер­дим. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися тільки за погодженням сторін;

• для виконання окремих видів робіт, передбачених за­коном, субпідрядник зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл (ліцензію) на ведення цих робіт;

• позовна давність для вимог, спричинених неналежною якістю роботи, виконаної за договором підряду, становить один рік, а щодо будівель і споруд — три роки від дня прий­няття роботи замовником. Якщо відповідно до договору підряду робота прийнята замовником частинами, перебіг позовної давності починається від дня прийняття роботи в цілому.

Цивільний кодекс України визначає такі різновиди договорів підряду, побутовий підряд; будівельний підряд; підряд на проектні та пошукові роботи.

Які обов'язки сторін за договором підряду?

Уклавши договір підряду, сторони тим самим беруть на себе відповідні обов'язки з одночасним набуттям відповід­них прав. Права та обов'язки підрядника і замовника знач­ною мірою обумовлюються умовами договору, якщо інше прямо не передбачено законом або типовими договорами.

За Цивільним кодексом України на підрядника покла­даються такі обов'язки:

• своєчасно попередити замовника:

а) про неякісність або непридатність матеріалів, одер­жаних від замовника;

б) те, що додержання вказівок замовника загрожує міцності або придатності виконуваної роботи;

в) наявність інших, незалежних від підрядника, обста­вин, які загрожують міцності або придатності виконуваної роботи;

• своєчасно приступити до роботи;

• у разі несвоєчасного попередження замовника про необхідність перевищення зазначеного в договорі коштори­су, зобов'язаний виконати договір, зберігаючи право на оплату робіт за ціною, визнаною в договорі;

• вжити всіх заходів щодо забезпечення збереження наданого йому замовником майна та нести відповідальність за втрату або пошкодження цього майна, що сталося з його вини;

• надавати замовникові звіт про використання матеріа­лу та повернути його залишок;

• якісно виконати роботу, яка має відповідати умовам договору, а в разі їх відсутності або неповноти — вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру;

• надавати якісні матеріали для виконання роботи і нести відповідальність за їхню якість за правилами про відповідальність продавця за товари неналежної якості;

• передати замовникові разом з результатом роботи інформацію щодо експлуатації або іншого використання предмета договору, якщо це передбачено договором або ха­рактер інформації такий, що без неї неможливе викори­стання результатів роботи для цілей, зазначених у договорі.

За Цивільним кодексом України на замовника покла­даються такі обов'язки:

• прийняти роботу, виконану підрядником згідно з до­говором, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від договору або інших недоліків заявити про них підрядникові негайно. Якщо замовник протягом одного місяця ухиляється від прийняття виконаної роботи, підряд­ник має право після дворазового попередження продати результат роботи, а суму виторгу, з вирахуванням усіх на­лежних підрядникові платежів, внести на депозит нотаріу­са на ім'я замовника, коли інше не встановлено договором;

• якщо договором не передбачено попередню оплату виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'я­заний сплатити підрядникові обумовлену ціну після оста­точного здавання роботи за умови, що робота виконана на­лежним чином і в погоджений строк або, за згодою сторін, — додатково. У разі невиконання замовником обов'язку спла­тити встановлену ціну або іншу суму, належну підрядни­кові у зв'язку з виконанням договору, підрядник має право на утримання результату роботи, а також належного замов­никові устаткування, переданого для перероблення речі, залишку невикористаних матеріалів та іншого майна замовника, що опинилося у нього до сплати замовником відповідних Сум;

• в обсязі та в порядку, що передбачені договором підря­ду, сприяти підрядникові у виконанні роботи. У разі неви­конання замовником цього обов'язку підрядник має право вимагати відшкодування завданих збитків, включаючи до­даткові витрати, спричинені простоєм, або перенесення строків виконання роботи, або підвищення ціни роботи.

Що таке будівельний підряд?

За договором будівельного підряду підрядник зобов'язу­ється збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисноі документації, а замовник зобов'язується на­дати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийня­ти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на здійснен­ня нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічне переоснащення) підприємств, будівель, споруд, ви­конання монтажних, проектно-налагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних із місцезнаходженням об'єкта. Тобто предметом договору є побудований відповідно до за­твердженої документації об'єкт, зданий комісії замовника і підготовлений до експлуатації.

За Цивільним кодексом України сторони в договорі на будівельний підряд — замовник і підрядник — це органі­зації, наділені правами юридичної особи, або громадяни (фізичні особи). Цей договір має консенсуальний, двосто­ронній і сплатний характер.

Укладенню договору будівельного підряду передує вели­ка підготовча робота, яка передбачає затвердження титуль­них списків будови, проектно-кошторисної документації, забезпечення фінансування будівництва об'єкта тощо.

Зміст договору будівельного підряду становлять його умови про права і обов'язки сторін. Оскільки цей договір є двостороннім, то обидві сторони наділені і правами, і обо­в'язками.

Обов'язки і права замовника. Він повинен у строки, якщо договором це покладено на нього, надати підряднику проектно-кошторисну та іншу документацію, передати йому майданчик для будівництва, забезпечити своєчасне відкрит­тя і безперервність фінансування будівництва та оплату виконаних будівельно-монтажних робіт. Договором може бути покладено на замовника і обов'язок своєчасно забезпе­чити "життєдіяльність" об'єкта — приєднання прокладених нових мереж водо-, газо- і паропроводів, каналізації, заліз­ничних колій, кабельних ліній та інших комунікацій до діючих мереж та ліній.

У разі необхідності консервації будівництва з незалеж­них від сторін обставин замовник зобов'язаний оплатити підряднику виконані до консервації роботи та відшкодува­ти йому пов'язані з консервацією витрати.

Замовник має право вносити зміни до проектних доку­ментів як до початку робіт, які належить виконати, так і в процесі їх виконання, за умови що спричинена цим додат­кова робота за вартістю не перевищує 10 % зазначеної в кошторисі вартості будівництва і не змінює характеру ро­боти, передбаченого в договорі будівельного підряду.

Внесення змін, які потребують додаткових робіт, у розмірі, що перевищують 10 %, допускається тільки за згодою підряд­ника. Підрядник має право у цьому разі відмовитися від дого­вору та зажадати відшкодувати відповідні збитки.

Замовник має право з метою здійснення контролю та нагляду за будівництвом і прийняття від свого імені відпо­відних рішень у відносинах з підрядником укласти договір про надання такого виду послуг зі спеціалізованою органі­зацією або спеціалістом. У цьому разі в договорі будівель­ного підряду визначаються функції та повноваження тако­го спеціаліста.

За невиконання або неналежне виконання покладених на замовника за договором обов'язків він сплачує підряд­никові передбачену договором або законом неустойку та відшкодовує у повному обсязі збитки, якщо не доведе, що порушення договору мали місце не з його вини.

Обов'язки і права підрядника. Власником об'єкта будів­ництва або результату інших будівельних робіт до їх зда­вання замовникові є підрядник. Матеріально-технічне за­безпечення будівництва покладається на підрядника, якщо інше не передбачено договором, а тому досить широке коло обов'язків покладено на підрядника.

Він зобов'язаний побудувати передбачений договором об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації, забезпечити виконання будівельно-монтажних робіт відпо­відно до будівельних норм і правил, зробити індивідуальне випробовування змонтованого ним устаткування, взяти участь у комплексному випробуванні устаткування, здати робочій комісії закінчені об'єкти будівництва, підготовлені до випуску продукції і надання послуг, а також забезпечити разом із замовником введення їх у дію в установлені строки. Підрядник має забезпечити виконання будівельно-монтаж­них робіт згідно з графіком, складеним з урахуванням норм тривалості будівництва та узгодженим із замовником.

Підрядник зобов'язаний своїм коштом здійснити стра­хування передбачених договором об'єкта або комплексу робіт, якщо інший порядок та умови не визначені сторона­ми в договорі.

Підрядник, якщо інше не передбачено договором, гаран­тує якість виконаних робіт протягом певного часу (гаран­тійного строку). Гарантійний строк становить 10 років від дня прийняття об'єкта замовником, якщо триваліший строк не передбачено в договорі або законі.

Підрядник, який виявив у ході будівництва не врахо­вані технічною документацією роботи і необхідність у зв'яз­ку з цим проведення додаткових робіт і збільшення кошто­рису будівництва, зобов'язаний сповістити про це замовника. У разі неодержання від замовника відповіді на своє по­відомлення протягом розумного строку підрядник зобов'я­заний призупинити відповідні роботи з віднесенням збитків, спричинених простоюванням, на рахунок замовника. Замов­ник звільняється від відшкодування цих збитків, якщо доведе, що у проведенні додаткових робіт немає необхід­ності. Підрядник, що не виконав цього обов'язку, позбав­ляється права вимагати від замовника оплати виконаних ним додаткових робіт і відшкодування спричинених цим збитків, зокрема у зв'язку з тим, що призупинення роботи могло призвести до знищення або пошкодження об'єкта, що будується.

Підрядник, до обов'язку якого належить матеріально-технічне забезпечення будівництва, несе ризик виявленої неможливості витрат без погіршення якості виконуваних робіт, наданих ним матеріалів (деталей, конструкцій) або устаткування. У разі неможливості використання без по­гіршення якості виконаних робіт наданих замовником ма­теріалів (деталей, конструкцій) або устаткування підрядник має право відмовитися від договору та зажадати від замов­ника сплати ціни договору пропорційно частині виконаних робіт, а також відшкодування збитків, не покритих цією сумою.

Підрядник несе відповідальність за недоліки побудова­ного об'єкта, за прострочення строку здавання його замов­никові та інші порушення умов договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що вони мали місце не з його вини.

За невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором підрядник сплачує передбачену договором або за­коном неустойку та відшкодовує в повному обсязі збитки.

Як здійснюються здавання та прийняття виконаних робіт за договором будівельного підряду?

Договір будівельного підряду вважається виконаним підрядником і замовником, якщо об'єкт у встановлений ; договором строк прийнятий в експлуатацію без недоліків і дефектів.

Замовник, що одержав повідомлення підрядника про го­товність до здавання робіт, виконаних за договором будівель­ного підряду, або, якщо це передбачено договором, — етапу , робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття. |    Прийняття замовник здійснює своїм коштом, якщо інше не передбачено договором. У передбачених законом або іншими нормативно-правовими актами випадках у прий­нятті робіт мають брати участь представники державних органів та органів місцевого самоврядування.

Замовник, що попередньо прийняв окремі етапи робіт, несе наслідки їх знищення або пошкодження не з вини підрядника, у тому числі й у випадках, коли договором передбачено виконання робіт на ризик підрядника.

Здача робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюються актом, підписаним обома сторонами. Да­тою введення об'єкта в експлуатацію вважається дата підпи­сання акта всім складом приймальної комісії. У разі відмо­ви однієї зі сторін від підписання акта у ньому робиться про це позначка і акт підписує інша сторона.

Односторонній акт здавання або прийняття робіт може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови від підписання акта суд визнає обґрунтованими.

Коли це передбачено договором або випливає з характе­ру роботи, виконаної за договором будівельного підряду, її прийняттю мають передувати попередні іспити. У цих ви­падках прийняття роботи можливе тільки у разі позитив­них результатів проведених іспитів.

Замовник має право відмовитися від прийняття роботи у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання для зазначеної в договорі мети та можуть бути усунені підрядником, замовником або третіми особами.

Підрядник несе відповідальність за дефекти, виявлені в межах гарантійного строку, якщо не доведе, що вони сталися внаслідок природного зносу об'єкта або його частини, непра­вильної експлуатації об'єкта або неправильної інструкції щодо його експлуатації, розробленої замовником чи залученими ним третіми особами, неналежного ремонту об'єкта, здійсненого самим замовником чи залученими ним третіми особами.

Перебіг гарантійного строку переривається на весь час, протягом якого об'єкт не міг експлуатуватися внаслідок недоліків, за які несе відповідальність підрядник.

У разі виявлення протягом гарантійного строку недоліків замовник повинен заявити про них підрядникові у розум­ний строк після їх виявлення.

Оплата робіт здійснюється після прийняття замовником об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не передбачено погодженням сторін.

Договором будівельного підряду може бути передбачено право замовника відрахування передбаченої в договорі ча­стини, зазначеної в кошторисі ціни робіт до закінчення га­рантійного строку.

Зразок договору будівельного підряду

ДОГОВІР ПІДРЯДУ №_ М.Дніпропетровськ                   15 лютого 2004 р.

Товариство з додатковою відповідальністю "ЛЛЛ", надалі — "Підрядник", в особі директора Власова В.В., що діє на підставі Статуту товариства,

та відкрите акціонерне товариство "ДДД", надалі — "Замов­ник", в особі директора Петрова 0.0., що діє на підставі Статуту

товариства, керуючись положеннями ст. 875—886 Цивільного кодексу України, уклали договір про нижченаведене:

1. Предмет договору

1.1. Замовник доручає, а Підрядник бере на себе виконання будівельних робіт зі зведення гаражних боксів на відведеній За­мовнику земельній ділянці у м. Дніпропетровську по вул. Чайков-ського, 1, відповідно до проектно-кошторисної документації (До­даток № 1).

Виготовлення (замовлення) та узгодження проектно-кошторис­ної документації, а також одержання дозволів на будівельні робо­ти здійснює Замовник.

Роботи виконуються з матеріалів Підрядника. За умовами окремих додаткових угод частина робіт може виконуватися з матеріалів, переданих Підряднику Замовником.

1.2. Замовник зобов'язується прийняти і оплатити виконані роботи згідно з актами здавання-приймання виконаних робіт.

Здавання-приймання виконаних робіт та їх оплата здійсню­ються згідно з календарним планом виконання робіт (Додаток .№ 2).

1.3. Вартість робіт відповідно до кошторису становить 10 000 грн. Підрядник має право збільшувати вартість робіт за кожним з етапів у таких випадках:

— у разі збільшення Замовником обсягу робіт;

— у разі зміни вартості будматеріалів, конструкцій, устатку­вання та інших витрат Підрядника.

Угодою сторін допускається зміна вартості робіт на інших підставах.

2. Порядок виконання та приймання робіт

2.1. Термін виконання робіт установлюється з 15 березня по 15 листопада 2004 р. за умови надання Підряднику будівельного майданчика під об'єкт підрядних робіт.

При виконанні робіт Підрядник несе відповідальність за доб­роякісність своїх матеріалів.

У разі виконання робіт з матеріалів Замовника Підрядник несе відповідальність за будь-які упущення, що спричинили втрату (по­шкодження) цих матеріалів. Він відповідає за додержання норм видатку матеріалів та звітує перед Замовником про їх використання.

2.2. Якість виконаних робіт повинна відповідати проектно-кошторисній документації,

2.3. Замовник зобов'язаний прийняти роботи, виконані Під­рядником, протягом трьох діб з дня подання їх до приймання. Термін подання до приймання виконаних робіт — день передачі Замовнику акта про виконання робіт.

Замовник у зазначений термін зобов'язаний підписати акт приймання або у разі виявлення недоліків у виконаній роботі скласти за участі Підрядника акт про їх наявність.

При цьому виконані роботи підлягають оплаті Замовником, а недоліки усуваються за рахунок Підрядника.

Якщо по суті акта про недоліки (порушення умов якості чи обсягів) виникає спір, для участі у прийманні залучається неза­лежна експертна організація.

За відсутності спору за цим актом Підрядник зобов'язаний протягом семи діб безоплатно усунути недоліки.

2.4. Замовник має право через своїх інспекторів перевіряти терміни виконання робіт та додержання Підрядником вимог про­ектно-кошторисної документації.

3. Вартість робіт та порядок розрахунків

3.1. Вартість робіт Замовник сплачує протягом двох банків­ських днів від дня пред'явлення чергового етапу виконаних робіт до приймання. Несвоєчасність приймання з боку Замовника не може бути підставою затримки оплати пред'явлених до приймання робіт.

Згідно з угодою сторін може бути встановлено авансування робіт на 50 % їх вартості.

3.2. Розрахунки за договором виконуються платіжними дору­ченнями Замовника.

3.3. Якщо після укладення договору виникла необхідність змінити кошторисну вартість робіт, Підрядник зобов'язаний по­відомити Замовника про це до настання терміну чергового етапу приймання робіт.

Якщо Підрядник не попередив Замовника про перевищення кошторису, він зобов'язаний виконати роботи, не вимагаючи відшкодування витрат понад кошторис.

3.4. Розрахунки за надані Замовником Підряднику матеріали та послуги можуть здійснюватися як на підставі рахунків Замов­ника, так і шляхом заліку їх вартості у вартість робіт.

4. Особливі умови

4.1. Підрядник самостійно забезпечує перевезення робітників на об'єкт підряду та їх побутове обслуговування.

Він же забезпечує збереження на об'єкті інструментів та мате­ріалів як власних, так і одержаних від Замовника.

4.2. Забезпечення робіт електроенергією та водопостачанням покладається на Замовника.

5. Відповідальність сторін

5.1. Відповідальність сторін настає у разі невиконання чи не­належного виконання зобов'язань, що є підставою для стягнення з винної сторони пені та відшкодування завданих збитків.

5.2. За порушення термінів здавання-приймання робіт винна сторона сплачує пеню у розмірі 0,5 % вартості робіт за кожний день прострочення.

5.3. У разі пророчення оплати виконаних робіт Замовник спла­чує Підрядникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

6. Дія договору

6.1. Договір укладено на сім місяців. Він набирає чинності з

дня його підписання.

6.2. Зміна умов договору може мати місце згідно з письмовою

угодою сторін.

6.3. Дострокове припинення договору може мати місце як за угодою сторін, так і в судовому порядку за заявою будь-якої сто­рони про порушення умов договору.

Юридичні адреси та інші реквізити сторін:

Замовник                                Підрядник

Договір підписали:

Директор                     Директор ______(Петров 0.0.)         _______(Власов В.В.)

Які особливості договору побутового підряду?

Договір побутового підряду є одним із різновидів догово­ру підряду. За цим договором підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особи­стих потреб, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір побутового підряду є публічним. Надавати побутові послуги населенню можуть не тільки організації, а й окремі громадяни, які набули статусу підприємця.

Нерідко організації побутового обслуговування викону- . ють замовлення інших суб'єктів господарювання (суб'єктів підприємництва). За таких обставин на зазначені підрядні відносини мають поширюватися загальні правила договору підряду, встановлені Цивільним кодексом України.

Кабінету Міністрів України надано право затверджува­ти з окремих видів обслуговування громадян типові догово­ри побутового замовлення. Правила про договори підряду з обслуговування побутових потреб громадян можуть встанов­люватися й іншими законодавчими актами. Особливе зна­чення для регулювання відносин з побутового обслуговуван­ня населення має закон України "Про захист прав спо­живачів".

Побутове замовлення оформлюється договором, квитан­цією, розпискою чи іншим документом, в якому мають за­значатися необхідні реквізити. Відсутність у замовника на­званих документів не позбавляє його можливості посилати­ся на свідчення свідків на підтвердження факту укладення договору або його умов.

До укладення договору побутового підряду підрядник зобов'язаний надати замовникові необхідну та достовірну інформацію про пропоновані роботи, їх види та особливості, ціну та форму оплати роботи. Якщо за характером роботи це має значення, підрядник повинен вказати замовникові конкретну особу, що буде її виконувати. При здаванні робіт замовникові підрядник зобов'язаний повідомити його про вимоги, яких необхідно додержуватися для ефективного та безпечного використання виготовленої або переробленої речі або іншої виконаної роботи.

Замовник має право вимагати розірвання укладеного договору побутового підряду та відшкодування збитків у випадках, коли внаслідок неповноти або недостовірності отриманої від підрядника інформації був укладений договір І на виконання робіт, які не мають властивостей, що їх мав на увазі замовник.

За договором підрядник виконує роботу зі свого матері­алу, а за бажанням замовника — з його матеріалів. У ви­падках, передбачених договором, матеріал може бути нада-ний підрядником у кредит (із розстроченням платежу). Подальша зміна ціни наданого в кредит матеріалу не при­зводить до перерахунку, якщо інше не передбачено догово­ром. Якщо робота виконується з матеріалів замовника, то у квитанції або іншому документі, що видається підрядни­ком при укладенні договору, мають бути зазначені точне найменування матеріалу, його кількість і оцінка, здійснена за погодженням сторін.

Вартість робіт, виконаних за договором, визначається погодженням сторін, якщо інше не передбачено у встанов­леному порядку прейскурантами, тарифами тощо. Робота оплачується замовником після її остаточного здавання підрядником. За згодою замовника робота може бути ним оплачена при укладенні договору повністю або шляхом ви­дачі авансу.

У разі нез'явлення замовника за одержанням виконаної роботи або іншого ухилення замовника від її прийняття підрядник має право, письмово попередивши замовника, із закінченням двох місяців від дня такого попередження продати предмет договору за розумну ціну, а виторг, з відра­хуванням усіх належних підрядникові платежів, внести на депозит нотаріальної контори на ім'я замовника. У цих випадках підрядник має право замість продажу предмета договору підряду скористатися правом на його утримання або стягнути із замовника завдані збитки.

Якщо підрядником допущено істотні відступи від умов договору побутового підряду або інші істотні недо­ліки в роботі, виконаній із матеріалу замовника, він має право на свій вибір вимагати:

а) виготовлення іншої речі з однорідного матеріалу такої самої якості;

б) розірвання договору та відшкодування збитків.

У разі виявлення інших недоліків, що призвели до по­гіршення виконаної роботи або інших відступів від догово- • ру, замовник має право на свій вибір вимагати безоплатно­го усунення цих недоліків, або відшкодування витрат, яких він зазнав при усуненні своїм коштом недоліків роботи, або відповідного зменшення винагороди.

Вимога про безоплатне усунення таких недоліків робо­ти, виконаної за договором, які можуть становити небезпе­ку життю або здоров'ю самого замовника та інших осіб, може бути поставлена замовником або його правонаступни­ком протягом 10 років з моменту прийняття роботи, якщо у встановленому законом порядку не передбачено більш тривалі строки (строки служби).

Що таке договір на надання послуг?

Крім зобов'язань про виконання робіт (побутовий підряд, будівельний підряд тощо), цивільне законодавство регулює спеціальні зобов'язання, що мають загальну назву, — зобо­в'язання про надання послуг. Вони розрізняються між со­бою тим, що в зобов'язаннях із виконання робіт на одного з контрагентів покладається обов'язок виконати роботу, яка б завершувалася досягненням певного матеріального резуль­тату, а в зобов'язаннях про надання послуг діяльність кон­

трагента спрямована на вчинення фактичних і юридичних дій, які безпосередньо не породжують матеріальних наслід­ків або зовсім не повинні завершуватися матеріальними наслідками.

Послуги — це певна діяльність, що не пов'язується зі ство­ренням речі (її відновлення, ремонт), однак яка сама по собі породжує відповідне благо, що має споживну вартість і внаслідок цього стає об'єктом цивільного права.

Є різні послуги, які надають один одному учасники ци­вільного обігу.

За договором надання послуг одна сторона (викона­вець) зобов'язується за завданням другої сторони (за­мовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної діі або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначе­ну послугу. Виконавець повинен надати послугу особисто, однак має право покласти виконання договору про надання послуг і на третю особу, залишаючись відповідальним пе­ред замовником за порушення договору в повному обсязі.

За договором про сплатне надання послуг, замовник повинен оплатити надану йому послугу в строк та в поряд­ку, що визначені договором. У разі неможливості виконати договір, що виникла не з вини виконавця, замовник пови­нен виплатити виконавцеві розумну винагороду. За немож­ливості виконання договору з вини замовника винагорода підлягає виплаті у повному обсязі. При безоплатному на­данні послуг замовник повинен відшкодувати виконавцеві усі фактично понесені ним витрати.

Строк договору про надання послуг визначається пого­дженням сторін, якщо інше не передбачено законом або іншими нормативними актами.

Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконан­ням договору про сплатне надання послуг, підлягають від­шкодуванню виконавцем у повному обсязі лише за наявності вини виконавця. Виконавець, який порушив договір про сплатне надання послуг при здійсненні підприємницької діяльності, несе відповідальність, якщо не доведе, що нена­лежне виконання стало неможливим внаслідок дії непере­борної сили.

Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконан­ням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів заробітної плати, якщо договором не передбачено іншого розміру відповідальності виконавця.

Договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі в односторонньому порядку, на підставах, передбаче­них Цивільним кодексом України, законом або угодою сторін.

Ці загальні правила можуть застосовуватися до всіх до­говорів про надання послуг, у тому числі договорів переве­зення, транспортної експедиції, зберігання, страхуван­ня, доручення, комісії.

Як здійснюється правове регулювання перевезень?

Особливість транспорту, як одної з головних галузей суспільного виробництва, полягає в тому, що в процесі діяльності транспорту (залізничного, автомобільного, по­вітряного, річкового, морського) нова вартість не утворю­ється, оскільки надання транспортних послуг полягає у пе­реміщенні вантажів, пасажирів, багажу, пошти.

Головна особливість договорів про надання послуг пере­везення, на відміну від договорів про виконання робіт, по­лягає в тому, що надання послуг невіддільне від діяльності особи, яка надає послуги.

Корисний ефект такої діяльності не настає у вигляді певного досягнутого матеріального результату, як це має місце у підрядних договорах, а полягає в самому процесі надання послуги. Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надання послуг на основі державних кон­трактів і договорів на перевезення пасажирів і вантажів з урахуванням економічної ефективності провізних і перероб­них можливостей транспорту.

Економічні відносини підприємств транспорту, що ви­никають у процесі перевезення, ґрунтуються на принципах взаємної вигоди, рівної та повної відповідальності.

Транспортні договори поділяють на основні та допоміжні.

Основні транспортні договори опосередковують головну сферу взаємовідносин транспортних організацій і клієнтів (договори перевезення пасажирів, вантажів, багажу та по­шти, договори буксирування).

Допоміжні договори сприяють нормальній організації перевізного процесу (договори на організацію перевезень, експедиції, на експлуатацію під'їзних колій, подачу і при­бирання вагонів тощо).

Перевезення пасажирів, вантажів та пошти залежно від видів транспорту, яким воно здійснюється, поділяють на:

а) залізничні;

б) річкові;

в) морські;

г) повітряні;

д) автомобільні.

При цьому перевезення у межах територіальної сфери дії однієї транспортної організації (наприклад Придні­провської залізниці) вважаються перевезеннями місцевого сполучення; перевезення двома чи кількома організаціями одного виду транспорту є перевезенням у прямому сполу­ченні, а перевезення за єдиним транспортним документом організаціями різних видів транспорту — перевезеннями у прямому змішаному сполученні,

На морському транспорті перевезення бувають:

а) каботажні — між портами України;

б) міжнародні — між іноземними портами.

У Цивільному кодексі України окремо дається визначен­ня таких договорів: перевезення вантажу; перевезення па­сажира та багажу; договору чартеру (фрахтування); догово­ру транспортного експедитування.

Детальніше умови перевезення регулюються статутами (кодексами) окремих видів транспорту і правилами, що ' прийняті у встановленому порядку. Основними норматив­ними актами є такі транспортні кодекси і статути:

• Повітряний кодекс України (4 травня 1993 р.);

• Кодекс торговельного мореплавства України (9 груд­ня 1994 р.);

• Статут автомобільного транспорту (27 червня 1969 р.);

• Статут залізниць України (6 квітня 1998 р.);

• Статут внутрішнього водного транспорту СРСР (15 жовтня 1955 р., діє дотепер).

Крім того, прийнято Закони України "Про транспорт" (10 листопада 1994 р.), "Про залізничний транспорт" (4 чер­вня 1996 р.), "Про трубопровідний транспорт" (15 травня 1996 р.), "Про перевезення небезпечних вантажів" (6 квітня 2000 р.). Кабінет Міністрів України затвердив Правила на­дання послуг пасажирам автомобільного транспорту (18 лютого 1997 р.) і Порядок обслуговування громадян за­лізничним транспортом (13 квітня 1997 р.), а Міністерство транспорту України — Правила перевезення вантажів ав­томобільним транспортом (14 жовтня 1997 р.).

Які зобов'язання сторін за договором перевезення вантажів?

За договором перевезення вантажу одна сторона (пе­ревізник) зобов'язується доставити довірений йому дру­гою стороною (відправником) вантаж до пункту призна­чення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладання договору підтверджується складанням транспорт­ної накладної (коносамента або іншого документа, передба­ченого транспортними статутами та кодексами).

Належне виконання договору перевізником обумовлене дотриманням ним низки обов'язків, що випливають безпо­середньо зі статуту (кодексу) і необхідних умов для нормаль­ного початку та завершення перевізного процесу. Це, зо­крема, реалізується на різних стадіях виконання договору:

при його укладенні; у процесі перевезення вантажу; збере­ження і видачі в пункті призначення.

На перевізника покладається обов'язок:

• своєчасно подати відправникові вантажу перевізні за­соби, справні в технічному і комерційному стані, тобто при­датні для перевезення конкретного вантажу (наприклад, контейнери й вагони, які очищені від залишків вантажу і сміття, а в необхідних випадках — промиті та продезінфі­ковані);

• своєчасно здійснити завантаження вантажу й оплом­бувати транспортний засіб (якщо за договором це покладе­но на перевізника);

• забезпечити цілісність і схоронність прийнятого до перевезення вантажу. Цей обов'язок виникає з моменту одержання перевізником вантажу до перевезення і до ви­дачі його одержувачеві у пункті призначення. Забезпечення цілісності та схоронності вантажу включає також дотри­мання особливих правил перевезення щодо певних видів вантажів (наприклад, вантаж, який швидко псується при перевезенні, потребує дотримання відповідних температур);

• доставити вантаж до пункту призначення у строк, встановлений погодженням сторін, якщо транспортними статутами, кодексами та правилами, що видаються згідно з ними, не передбачено інше, а в разі відсутності таких стро­ків — у розумний строк. Наприклад, на морському тран­спорті строки доставки вантажів можуть бути встановлені законом або договором, а в разі їх відсутності вантаж до­ставляється відповідно до строків, звичайно прийнятих у морській практиці (ст. 160 Кодексу торговельного море­плавства України);

• своєчасно повідомити одержувача про прибуття ван­тажу на його адресу. Так, залізниця повідомляє одержува­ча в день прибуття вантажу, проте не пізніше 12 годин на­ступного дня (ст. 58 Статуту залізниць);

• видати вантаж одержувачеві, зазначеному в транспорт­ному документі. При видачі вантажу в пункті призначення перевізник повинен дотримуватись правил, чинних на пев­ному виді транспорту. Так, відповідно до ст. 66 Статуту автомобільного транспорту, перевізник при здаванні ван­тажу одержувачеві зобов'язаний перевірити масу, кількість місць і стан вантажу в разі: видачі вантажу зі складу ван­тажної автостанції; прибуття вантажу в несправному ку­зові рухомого складу та ін.

З фактом укладення договору перевезення вантажу певні права та обов'язки виникають також у відправника ванта­жу. Деякі з них передбачені транспортними статутами (ко­дексами) і правилами перевезень вантажів та передують укладенню договору, зокрема:

• відправник повинен пред'явити вантаж до перевезен­ня у належному стані, у справній тарі та упаковці, відпо­відно до державних стандартів і технічних умов, які забез­ печують повну його схоронність. Відповідно до транспорт­них статутів (кодексів), усі необхідні для перевезення мате­ріали (стойки, прокладки тощо) заготовляє і подає відправ­ник;

• відправник одночасно з пред'явленням вантажу подає перевізникові необхідну кількість примірників правильно заповнених транспортних документів, а також прикладає до них усі документи, необхідні для дотримання санітар­них, митних, карантинних та інших правил. На посвідчен­ня прийняття вантажу до перевезення відправникові на­дається вантажна квитанція;

• відправник повинен з метою ефективного використан­ня транспортних засобів, за загальним правилом, своєчас­но, повно і раціонально завантажувати їх. Водночас, на морському транспорті на вимогу відправника, якому для перевезення надано все судно (чартер), перевізник повинен відправити судно в плавання, навіть якщо не весь вантаж було завантажено. Перевізник у цьому разі зберігає право на повний фрахт, тобто плату за перевезення (ст. 155 Кодек­су торговельного мореплавства України);

• відправник зобов'язаний сплатити за перевезення ван­тажу встановлену плату за тарифом.

Обов'язки одержувача:

• своєчасно прийняти вантаж;

• здійснити остаточні розрахунки з перевізником і очи­стити транспортні засоби.

На деяких видах транспорту передбачається винагорода за дострокове навантаження або вивантаження транспорт­них засобів. Наприклад, за угодою сторін у договорі мор­ського перевезення може бути передбачена винагорода за закінчення завантаження судна раніше, ніж це передбаче­но стадійним часом (час, що визначається згідно з Кодек­сом торговельного мореплавства України) (ст. 49 Кодексу торговельного мореплавства України).

Який зміст договору перевезення вантажу автомобільним транспортом?

Договір перевезення вантажу автомобільним транспор­том можна укласти таким чином.

Зразок договору перевезення вантажу автомобільним транспортом

ДОГОВІР ПЕРЕВЕЗЕННЯ №__ м. Дніпропетровськ                     10 січня 2004 р.

Автотранспортне підприємство ТОВ "ККК", надалі — "Пере­візник", в особі директора Яроша 0.0., що діє на підставі Статуту Товариства,

і відкрите акціонерне товариство "ННН", надалі — "Замов­ник", в особі голови правління Олійника В.В., що діє на підставі Статуту товариства, уклали цей договір на таких умовах:

1. Предмет договору

1.1. Перевізник зобов'язується доставити довірений йому За­мовником (чи зазначеним Замовником "Відправником") вантаж до пункту призначення і видати його Замовнику (чи зазначеному Замовником "Одержувачу"), а Замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену цим договором плату.

1.2. Об'єкт перевезення та інші особливі умови договору ви­значаються в узгодженому сторонами замовленні, що є не­від'ємною частиною договору.

2. Зобов'язання Перевізника

2.1. Прийняти вантаж до перевезення на умовах, викладених у замовленні, перевірити відповідність складання та кріплення вантажу до вимог безпеки дорожнього руху.

При міжнародних перевезеннях Перевізник має право не прий­няти вантаж у випадках:

— складання митних і транспортних документів з порушен-, ням чинних нормативів;

 — якщо митне забезпечення, покладене на транспортний засіб | та пакування вантажу виключає можливість доступу до вантажу ,; без порушення такого забезпечення.

2.2. Одержати у Замовника (Відправника) копію належної ': товарно-транспортної накладної, а при міжнародних (транзитних) І перевезеннях — додатково усі документи, необхідні для прохо-і' дження вантажу через митницю (ліцензії, сертифікати, декларації та ін.).

2.3. Здійснити перевезення вантажу до місця призначення у термін, встановлений замовленням.

2.4. Забезпечити збереження вантажу на весь час перевезен­ня, якщо інше не встановлено додатковими умовами замовлення.

2.5. Здати вантаж Замовнику (Одержувачу) в місці розванта­ження з належною відміткою в товарно-транспортній накладній. За міжнародними перевезеннями вантаж здається тільки після повного митного оформлення. При виявленні недостачі (пошко­дження) вантажу надати свого представника для участі у прий­манні вантажу.

2.6. Забезпечити при перевезенні додержання Правил дорож­нього руху та Правил перевезення вантажу.

2.7. У разі виникнення дорожньо-транспортної пригоди, по­в'язаної з пошкодженням чи розсипом вантажу, а також при роз­краданні вантажу на шляху — викликати на місце пригоди (місце розкрадання) представника Замовника. У міжнародних переве­зеннях такий огляд проводити з участю представника митниці.

2.8. За відмови Замовника (Вантажоодержувача) від прийман­ня вантажу перевезти його до власного місця схову і зберігати протягом 10 діб за рахунок Замовника. У разі відмови одержати вантаж після зазначеного в цій статті терміну Перевізник зобов'я­заний розпорядитися вантажем на свій розсуд.

У цьому випадку Замовнику відшкодовується тільки різниця між заявленою вартістю вантажу та видатками на його перевезен­ня і зберігання.

2.9. Перевізник не несе відповідальності за невідповідність вантажу до зазначеного в супровідних документах, якщо цей ван­таж пройшов митну перевірку і засоби забезпечення його збере­ження та підконтрольності митниці не порушені.

3. Зобов'язання Замовника

3.1. Нижчевикладені зобов'язання Замовника в повному об­сязі поширюються на вказаних у замовленні Відправника і Одер­жувача. Відповідальність за виконання Відправником і Одержу­вачем умов цього договору повністю покладається на Замовника.

3.2. Замовник надає Перевізнику замовлення на перевезення за встановленою формою за п'ять діб до початку перевезення.

Після узгодження і підписання Перевізником у термін до трьох діб цього замовлення починають діяти зобов'язання сторін, по­в'язані з перевезенням.

3.3. До прибуття транспортного засобу під завантаження За­мовник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення та здійснити завантаження, кріплення (укриття) в час і термін, об­умовлені замовленням. За міжнародними перевезеннями Замов­ник зобов'язаний зробити повну митну перевірку вантажу.

3.4. По закінченні навантаження пред'явити вантаж представ­никові Перевізника і передати йому товарно-транспортні докумен­ти на вантаж. В обумовлених замовленням випадках передати також додаткові документи — перепустку, дозвіл і т. ін.

За міжнародними перевезеннями обов'язкова передача Пере­візнику ліцензій, сертифікатів та інших документів, що виклю­чають затримку транспортного засобу на митниці. У випадках, передбачених митними правилами, здійснювати навантаження з участю представника митниці.

Вантаж, не підготовлений до перевезення, або такий, що не має належних супровідних документів, вважається не пред'явле­ним до перевезення.

3.5. Розвантажити та прийняти вантаж, перевезений в об­умовлений замовленням пункт призначення і термін. Підтверди­ти приймання записом у товарно-транспортній накладній. У між­народних перевезеннях здійснювати вивантаження тільки після проходження митного догляду і одержання дозволу на ввезення.

За наявності недостачі (пошкодження) вантажу здійснювати приймання тільки з участю представника Перевізника.

3.6. Направляти свого представника для участі в огляді (пере­вантаженні) вантажу у разі повідомлення про транспортну приго­ду. За зовнішньоторговими перевезеннями забезпечувати виклик представника митниці.

3.7. Відшкодовувати витрати на підготовчі, вантажно-розван­тажувальні роботи, що виникають із зобов'язань за договором.

3.8. Нести відповідальність за понаднормативний простій транспортного засобу, у т. ч. за затримку вантажу разом з транс­портним засобом через невідповідність вантажу, зазначеному в митних деклараціях.

3.9. Замовник зобов'язаний використовувати транспортний засіб Перевізника не менш як повний (8-годинний) робочий день, а у випадках перевезень за межі м. Дніпропетровська — понад робочий час — перерахувати і видатки на відрядження водія транс­портного засобу.

4. Вартість послуг та порядок розрахунків

4.1. Замовник сплачує Перевізнику, в термін до 48 годин з часу прийняття замовлення до виконання, вартість послуг з пере­везення в сумі згідно з рахунком Перевізника.

Крім того, за рахунок Перевізника він сплачує суми додатко-' вих видатків, пов'язаних з усуненням перешкод при доставці вантажів (їх рятуванню при сніжних заметах, повенях та за інших і незалежних від Перевізника обставин). ,     4.2. Вартість послуг за цим договором включає вартість ви-" трат на перегін транспортного засобу до місця завантаження та ; від місця розвантаження до місцезнаходження гаража Перевізника. '     У разі перевищення норм стояння транспортного засобу під , навантаженням або розвантаженням Замовник відраховує додат­кову плату за встановленим тарифом залежно від часу простою. ,     4.3. Для додаткових платежів встановлюється термін у три ', доби від дня пред'явлення Замовнику рахунків на ці платежі.

5. Відповідальність сторін

5.1. У разі нестачі (недостачі), ушкодження чи псування ван­тажу з вини Перевізника він відшкодовує Замовнику всі завдані збитки.

Недостача у межах норм природного зменшення, а також не­стача (псування, пошкодження) вантажу в контейнері, якщо він не має слідів розпакування та має справні пломби, відшкодуван­ню не підлягають.

5.2. За порушення термінів перевезення з вини Перевізника він сплачує Замовнику пеню в розмірі 0,5 % від вартості сплаче­них послуг за кожний день прострочення.

5.3. У разі затримання транспортного засобу на термін понад 24 години за порушення митних правил з вини Замовника транспортний засіб підлягає звільненню від вантажу з розміщенням його на митному складі за рахунок Замовника.

В усіх інших випадках затримки транспортного засобу для перевірки вантажу уповноваженими на це державними органами транспортний засіб підлягає звільненню від вантажу протягом 24 годин. Подальше розпорядження вантажем здійснює Перевізник.

5.4. За порушення терміну вантажно-розвантажувальних робіт (непред'явлення вантажу до навантаження чи відмова від на­вантаження) Замовник сплачує Перевізнику штраф у розмірі 200 гривень.

5.5. За порушення терміну виконання грошових зобов'язань з винної сторони стягується пеня в розмірі подвійної облікової став­ки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день простро­чення.

5.6. Перевізник звільняється від відповідальності за нестачу (пошкодження):

— якщо вантаж мав особливі властивості, про які не був попе­реджений Перевізник;

— якщо вантаж супроводжувався представником Замовника (Відправника);

— якщо вантаж вчасно не розвантажений Замовником (Одер­жувачем);

— якщо перевезенню перешкоджали обставини непереборної сили — стихійне лихо, воєнні дії, заборонні рішення (дії) держав­них владних структур.

5.7. За будь-яких умов сторони беруть зобов'язання вживати залежні від них дії щодо збереження вантажу.

6. Дія договору

6.1. Договір укладений на п'ять місяців і набирає чинності від дня його підписання. Виконання зобов'язань щодо перевезення настає у термін, встановлений договором для узгодження і прий­няття замовлення до виконання.

6.2. Зміни до договору можуть бути внесені тільки письмовою угодою сторін.

6.3. Договір може бути припинений достроково як за угодою сторін, так і на вимогу однієї сторони '— рішенням суду — за порушення будь-якою зі сторін зобов'язань за договором.

Юридичні адреси, банківські та транспортні реквізити:

Замовник                       '         Перевізник

Договір підписали:

Голова правління товариства    Директор _____ (Олійник ВД.)          ______ (Ярош 0.0.)

В яких випадках перевізник звільняється від відповідальності за втрату, псування і пошкодження вантажу?

Фактичною підставою відповідальності за порушен-\ ня зобов'язань є склад цивільного правопорушення, який містить такі елементи (умови):

• протиправна поведінка боржника;

• збитки як результат такої поведінки;

• причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками;

• вина боржника.

Зазначені умови необхідні, за загальним правилом, і для накладення майнової відповідальності за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов'язань з перевезення

вантажу.

Головні обов'язки перевізника за договором перевезен­ня полягають у тому, що він повинен забезпечити цілісність і схоронність вантажу і доставити його одержувачеві в об­умовлений строк. Цей обов'язок виникає з моменту при­йняття вантажу до перевезення і до видачі одержувачеві у пункті призначення. Порушення цього обов'язку призво­дить до відповідальності за втрату, нестачу, псування чи пошкодження вантажу.

У разі прострочення в доставці вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати одержувачеві збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо погодженням сто­рін, транспортними статутами та кодексами не передбаче­но інші форми відповідальності. Перевізник несе відпові­дальність за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу або багажу в розмірі' фактичної шкоди.

До вчинення перевізникові позову, що випливає з переве­зення вантажу, слід обов'язково пред'явити йому претензії у порядку, передбаченому транспортними статутами та кодек­сами. Позов до перевізника може бути вчинений вантажовід­правником або вантажоодержувачем у разі повної або част­кової відмови перевізника задовольнити претензію або не­одержання від перевізника відповіді в місячний строк. Позовна давність за вимогами, що випливають із перевезен­ня вантажу, встановлюється в один рік з моменту, що визна­чається згідно з транспортними статутами та кодексами.

У транспортних статутах і кодексах дається перелік об­ставин, за яких перевізник звільняється від відповідальності за втрату, псування і пошкодження вантажу.

Зокрема, перевізник звільняється від відповідаль­ності, коли:

• вантаж прибув у справному вагоні (контейнері) і зі справними пломбами відправника;

• вантаж перевозився в супроводі провідника вантажо­відправника або вантажоодержувача;

• нестача не перевищує норм природної втрати;

• нестача, псування та пошкодження сталися внаслідок природних причин, пов'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;

• вантаж, який швидко псується, став непридатним, але перевізник не порушив строків доставки та встановленого правилами перевезення температурного режиму;

• вантаж здано до перевезення без зазначення у на­кладній його особливих властивостей, які потребують особ­

ливих умов або забезпечення заходів для збереження ван­тажу при перевезенні (наприклад, "обережно — скло");

• здано до перевезення вантажу, вологість якого пере­вищує встановлену норму;

• недоліки тари чи упаковки не були помічені за зов­нішнім виглядом під час прийняття вантажу до перевезен­ня чи застосовано тару, що не відповідає властивостям ван­тажу, встановленим стандартам, за відсутності слідів пошко­дження тари в дорозі.

Залежно від виду транспорту можуть бути визначені додаткові підстави звільнення перевізника від відповідаль­ності. Небезпеки і стихійні явища зумовлюють розширен­ня кола обставин, за яких морський перевізник звільня­ється від відповідальності за несхоронність вантажу.

Такими обставинами можуть бути'.

• непереборна сила;

• небезпеки та випадковості на морі;

• рятування людей, суден та вантажів;

• пожежі, що виникли не з вини перевізника;

• воєнні дії та народні заворушення;

• страйки чи інші обставини, які викликали зупинення або обмеження роботи (ст. 176 Кодексу торговельного мо­реплавства).

Які права пасажира за договором перевезення залізничним транспортом?

За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж до пункту призна­чення та видати його особі, що має право на одержання

багажу; пасажир зобов'язується сплатити встановле­ну плату за проїзд, а при здаванні багажу — і за прове-зення багажу. Договір перевезення пасажира та багажу по-свідчується відповідно квитком і багажною квитанцією.

У приміщенні вокзалу, на станції пасажир має право отримати повну і своєчасну інформацію: про час та місце відправлення транспортного засобу, вартість проїзду, пра­вил перевезення пасажирів, багажу, про розклад роботи кас, камер зберігання, про розташування приміщень вокзалу, про послуги, які надаються на вокзалі, а також адреси і телефони органів виконавчої влади, які здійснюють захист прав споживачів.

Після придбання квитка пасажир має право без опла­ти і безперешкодно проходити в зали очікування, опе­раційні зали, в підземні та наземні переходи, в санітарні вузли.

У разі неодержання місця у вагоні відповідно до придба­ного квитка залізниця зобов'язана, за згодою пасажира, надати йому місце в іншому вагоні (у тому числі вищої категорії) без додаткової оплати. При наданні місця нижчої категорії пасажиру повертається різниця вартості проїзду (п. 59 Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом).

У купейних, плацкартних і м'яких вагонах пасажири всіх поїздів не менше трьох разів на день обслуговуються чаєм, цілодобово — кип'ятком і прохолодною водою, а в загальних вагонах — питною.

За окрему плату пасажир має право отримати від провідника постільні речі, при цьому їх доставка та при­бирання за ЗО хвилин до прибуття пасажира до пункту призначення покладаються на провідника.

У кожному вагоні повинна бути наглядна інформація про розклад руху поїзда, вартості платних послуг, виписки з правил поїзда.

Не пізніше ніж за ЗО хвилин провідник повинен попере­дити пасажира про наближення поїзду до пункту призна­чення і повернути проїзні документи.

Пасажир має право провозити із собою безоплатно ручну поклажу вагою до 36 кг і здати для перевезення ба­гаж за окрему плату. Пасажир отримує багаж на станції призначення за багажною квитанцією.

Якщо багаж не надійшов на станцію призначення про­тягом 10 діб по закінченні строку доставки, він вважається втраченим, а його вартість відшкодовується пасажиру (п. 48 Правил).

Крім того, пасажир має право:

• провозити із собою безоплатно одну дитину віком до 6 років, якщо вона не займає окремого місця;

• купувати на дітей віком від 6 до 14 років дитячі квит­ки у пільговому порядку;

• зробити не більше однієї зупинки в дорозі з продов­женням строку чинності проїзних документів не більше ніж на 10 діб, а в разі хвороби — на весь час хвороби;

• відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержа­ти назад повну або часткову вартість квитка — залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановлени­ми транспортними статутами та кодексами.

Усі спори і конфлікти, які виникають між пасажиром і працівниками залізниці, вирішує начальник станції чи начальник вокзалу, а в поїздах у період руху — начальник поїзда.

Відповідальність перевізника за шкоду, завдану життю ? або здоров'ю пасажира, визначається правилами, встанов-леними Цивільним кодексом України, якщо законом або '' договором перевезення не передбачена підвищена відпові-! дальність перевізника.

Що таке договір транспортного експедирування?

Серед допоміжних договорів, пов'язаних з перевезенням вантажів, багажу та пошти, необхідно виділити договори експедирування. У зв'язку з розвитком централізованих перевезень вантажів автомобільному транспорту часто пе­редаються функції, пов'язані з виникненням або завершен­ням процесу перевезення вантажів на інших видах транс­порту. Автотранспортні або спеціально створювані транс­портно-експедиційні організації беруть на себе весь ком­плекс операцій з відправлення вантажів водним, залізнич­ним та повітряним транспортом, одержанню від них ван­тажів і доставці їх клієнтам, проведенню розрахунків за перевезення тощо. Відносини цих організацій з клієнтурою та іншими транспортними організаціями й оформляються договорами транспортного експедирування.

Згідно з Цивільним кодексом України за договором транспортного експедирування одна сторона (експеди­тор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторо­ни (клієнта) виконати або організувати виконання ви­значених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Цим договором може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспор­том і за маршрутом, вибраним експедитором а^іо клієнтом, зобов'язання укласти від свого або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправлення й одержан­ня вантажу. Крім того, договором може бути Передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки ван­тажу (перевірка кількості та стану вантажу, його заванта­ження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, по­кладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержан­ня у пункті призначення, одержання необхідних для екс­порту та імпорту документів, виконання митних формаль­ностей тощо). Зазначені положення поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконує сам пере­

візник. Отже, договір транспортного експедирування може містити елементи кількох видів: перевезення, доручення, комісії, підряду, зберігання тощо, які тісно переплітаються в одному юридичному факті (договорі).

Договір транспортного експедирування укладають у письмовій формі. Крім того, клієнт повинен видати експе­диторові довіреність, якщо вона необхідна для виконання його обов'язків. Клієнт зобов'язаний також надати експе­диторові документи та іншу інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання експедитором обов'язків, встанов­лених договором. У свою чергу, експедитор повинен повідо­мити клієнта про виявлення недоліків одержаної інфор­мації, а в разі її неповноти — вимагати у клієнта необхідну додаткову інформацію.

У разі ненадання клієнтом документів та необхідної інформації експедитор має право відкласти виконання своїх обов'язків за договором до надання документів та інформації в повному обсязі. Клієнт відповідає за збитки, завдані екс­педиторові у зв'язку з порушенням обов'язку щодо надан­ня документів та інформації про властивості вантажу та умови його перевезення.

При виконанні своїх обов'язків експедитор має право залучити інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків інших осіб він відповідає перед клієнтом за порушення договору. За невиконання чи нена­лежне виконання обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відпо­відно до положень Цивільного кодексу України, що вста­новлюють відповідальність за порушення зобов'язання.

Клієнт і експедитор мають право відмовитися від дого­вору, попередивши про це другу сторону в розумний строк. Сторона, яка заявила про таку відмову, повинна відшкоду­вати другій стороні збитки, завдані їй у зв'язку з розірван­ням договору транспортного експедирування.

Для чого складають комерційний акт?

Порушення учасниками перевезення своїх обов'язків є підставою для пред'явлення уповноваженою особою претензій і подання позовів до правопорушника. Обставини, що можуть виключати матеріальну відповідальність перевізників, відправників, одержувачів вантажів, пасажирів і бути підста­вою для пред'явлення претензій та подання позову, посвідчу-ються комерційними актами та актами загальної форми.

Комерційний акт складається для посвідчення нестачі, псування чи пошкодження вантажу або багажу, виявлення вантажів без супроводжувальних документів та документів без вантажу, повернення перевізникові вкраденого вантажу (ба­гажу), непередачі вантажу залізницею на під'їзну колію протя­гом 24 годин після оформлення в товарній конторі видачі ван­тажу за документами (ст. 129 Статуту залізниць України).

Акт загальної форми складається для посвідчення інших порушень договору перевезення. Відповідно до ст. 158 Статуту автомобільного транспорту і розділу 9 Правил перевезення вантажів автотранспортом обставини, пов'я­зані з несхоронністю вантажів та іншими порушеннями договору перевезення, фіксуються в товарно-транспортній накладній, а у разі розходження в оцінці сторонами при­чин і характеру порушень, оформлюються актами встанов­леної форми, що прирівнюються до комерційних, актів та актів загальної форми на інших видах транспорту^

Акт складається перевізником, якщо він сам виявить зазначені вище обставини або їх наявність стверджується відправником чи одержувачем вантажу. Необґрунтовану відмову перевізника скласти комерційний акт можна оскар­жити у встановленому порядку. В цьому разі прийняття вантажу слід оформити відповідно до правил про порядок прийняття продукції та товарів за кількістю і якістю, що діють при поставці, контрактації тощо.

Які особливості договору зберігання?

Договір зберігання належить до групи договорів, спря­мованих на надання фактичних послуг. За договором збе­рігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберіга­ти річ, яка передана їй другою стороною (поклажодав-цем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. У договорі зберігання може бути передбачений обов'язок збе-рігача зберігати річ, яка буде йому передана в майбутньо­му. Якщо зберігання речей здійснює суб'єкт підприємни­цької діяльності на складах (у камерах, інших приміщен­нях) загального користування, такий договір є публічним.

Договір зберігання, що передбачає обов'язок зберігача взяти річ на зберігання, має бути укладений у письмовій формі незалежно від складу учасників цього договору і вар­тості речі, що передається на зберігання.

Письмова форма договору вважається додержаною, якщо взяття речі на зберігання посвідчено видачею поклажодав­цеві зберігальної розписки, квитанції або іншого докумен­та, підписаного зберігачем. Замінником письмової форми може бути видача зберігачем номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання (знаки легітимації). Це можна зробити для речей, які здаються на короткострокове зберігання в гардероби установ театрів, їдалень тощо.

Договір зберігання може укладатися на певний строк і без зазначення строку. Строк у договорі зберігання встанов­люється в інтересах поклажодавця. Відповідно поклажода-вець може вимагати від зберігача повернення майна до­строково незалежно від строку зберігання. Проте в договорі без зазначення строку зберігач управі у будь-який час відмо­витись від договору, але зобов'язаний надати поклажодав­цеві достатній строк для одержання ним свого майна.

Особа, що здійснює на засадах підприємницької діяль­ності зберігання речей на складах (у камерах, приміщен­нях) загального користування, не має права відмовитися від

укладення договору зберігання за наявності у неї такої мож­ливості, тому що договори, які підлягають укладенню в таких випадках, як було зазначено вище, визнаються пуб­лічними.

Зберігач зобов'язаний вжити всіх заходів, передбачених договором, законом, іншими нормативно-правовими акта­ми для забезпечення схоронності речі, переданої йому на зберігання. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, збе-рігач зобов'язаний піклуватися про взяту на зберігання річ, як про власну. Він не має права без згоди поклажодавця користуватися переданою йому на зберігання річчю, а та­кож надавати третім особам можливість користуватися нею. У разі небезпеки, нестачі чи пошкодження речі, зберігач зобов'язаний змінити спосіб, місце та інші умови зберіган­ня речі, не очікуючи на вказівки поклажодавця.

Плату за зберігання, строки її внесення визначають сто­рони в договорі. Якщо інше не визначено договором, то й витрати зберігача зі зберігання речі також включають до винагороди за зберігання. При безоплатному зберіганні по-клажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здій­снені ним витрати зі зберігання речі, якщо законом або договором не передбачено інше.

Зберігач зобов'язаний повернути поклажедавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, річ, що була передана на зберігання, а якщо договором було передбачено зберіган­ня знеособлених речей (змішані родові), — тотожну або обумовлену кількість речей того самого роду та-якості. То­тожність речі, прийнятої на зберігання, і речі, повернутої поклажодавцеві, може підтверджуватися свідченнями свід­ків. Зберігач також зобов'язаний передати і плоди та дохо­ди, одержані ним за час зберігання речі.

Зберігач відповідає за втрату, нестачу, пошкодження майна, переданого на зберігання. Збитки, завдані поклажо­давцеві втратою, нестачею чи пошкодженням речей, відшко­довуються на загальних підставах. За втрату, нестачу чи пошкодження прийнятих на зберігання речей після того, як настав обов'язок поклажодавця взяти ці речі назад, збе­рігач несе відповідальність лише за наявності з його боку умислу чи грубої необережності.

Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, прийняту на зберігання, навіть якщо пе­редбачений договором строк її зберігання ще не закінчив­ся. Однак у цьому разі поклажодавець зобов'язаний від­шкодувати зберігачеві збитки, спричинені достроковим при­пиненням зобов'язання, якщо інше не передбачено умова­ми договору.

Слід підкреслити, що розглянуті правила застосовують до всіх видів зберігання, встановлених Цивільним кодек­сом України, якщо правилами про окремі види зберігання не встановлено інше.

Цивільний кодекс України визначає права та обов'язки сторін за договором складського зберігання, а також спеці­альних видів зберігання: зберігання у ломбарді; зберігання цінностей у банку; зберігання речей у камерах схову транс­портних організацій; зберігання речей у гардеробах орга­нізацій; зберігання речей у готелях; зберігання речей, що є предметом спору (секвестр); зберігання транспортних за­собів; договору охорони.

Що таке договір складського зберігання?

За договором складського зберігання товарний склад (зберігач) зобов'язується за плату зберігати товар, пе­реданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Вважається, що письмова форма договору додержа-на, якщо його укладення та прийняття товару на склад посвідчені складськими документами. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, визнається публічним.

Товарний склад визнається складом загального кори­стування у випадках, коли із закону, інших нормативно-

правових актів або виданого підприємницькій організації дозволу (ліцензії) випливає, що вона зобов'язана прийняти на зберігання товари будь-якого товароволодільця (елева­тори, холодильники,склади).

Товарний склад зобов'язаний здійснити за свій рахунок огляд товарів при прийнятті їх на зберігання для визначен­ня їх кількості та зовнішнього стану. Зберігач зобов'язаний надати й товароволодільцеві можливість огляду товарів або їх зразків (якщо зберігання здійснюється зі знеособленням), взяття проб та вжиття заходів, необхідних для забезпечен­ня схоронності товарів. Кожна зі сторін договору при по­верненні товару має право вимагати його огляду та пере­вірки якості. Втрати, пов'язані з оглядом речей, несе сторо­на, що зажадала їх огляду та перевірки.

Якщо при поверненні товару його не було спільно огля­нуто чи перевірено сторонами, заяву про нестачу або по­шкодження товару внаслідок неналежного зберігання має зробити товароволоділець у письмовій формі при одержанні товару, а щодо нестачі та пошкодження, які не могли бути виявлені за звичайного способу прийняття товару, — про­тягом трьох днів після його одержання. Якщо немає заяви товароволодільця, вважається, що товар повернено складом відповідно до умов договору, коли товароволоділець не до­веде інше.

У цивільному праві відповідальність, як правило, настає за наявності вини особи, яка не виконала зобов язання або виконала його неналежним чином. У зобов'язаннях за до­говором складського зберігання передбачається виняток із цього правила. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження товару, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі власти­вості товару, про які зберігач, приймаючи його на зберіган­ня, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. У науці цивільного права таку відповідальність називають підвищеною в тому ро­зумінні, що вона настає незалежно від вини зберігача.

Товарний склад на підтвердження прийняття товарів видає один із таких документів:

1) складську квитанцію;

2) просте складське свідоцтво;

3) подвійне складське свідоцтво.

Товар, прийнятий на зберігання за простим або по­двійним складським свідоцтвом, може бути предметом за­стави протягом строку зберігання товару шляхом застави відповідного свідоцтва. Подвійне складське свідоцтво скла­дається із двох частин: складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта), які можуть бути відокремлені один від одного.

Складське та заставне свідоцтво можуть передаватися разом або окремо за передавальними написами. Утриму­вач складського та заставного свідоцтв має право розпо­ряджатися товаром, що зберігається на складі. Утриму­вач, який має лише складське свідоцтво, має право розпо­ряджатися товаром, але цей товар не може бути взятий зі складу до погашення кредиту, виданого за заставним сві­доцтвом. Просте складське свідоцтво видається на пре­д'явника.

Товарний склад видає товар утримувачеві складського та заставного свідоцтва (подвійного складського свідоцтва) не інакше, як в обмін на обидва свідоцтва разом. Утримува­чеві складського свідоцтва, який не має заставного свідо­цтва, але вніс суму боргу за ним, товар видається складом не інакше, як в обмін на складське свідоцтво та за умов надання разом із ним квитанції про сплату всієї суми боргу за заставним свідоцтвом.

Утримувач складського та заставного свідоцтва має пра­во вимагати видачі товару частинами. При цьому в обмін на первісні свідоцтва йому видають нові свідоцтва на това­ри, що залишилися на складі.

Зразок договору складського зберігання

ДОГОВІР ЗБЕРІГАННЯ № м. Кіровоград                         10 травня 2004 р.

Відкрите акціонерне товариство "ЛЛЛ", надалі — "Товарово-лоділець", в особі директора Радутного В.В., що діє на підставі Статуту товариства,

і закрите акціонерне товариство "Цибулівська нафтобаза", надалі — "Зберігач", в особі голови правління Сидоренка С.С., що діє на підставі Статуту товариства, керуючись положеннями ст. 956—966 Цивільного кодексу України зі зберігання на товар­ному складі, уклали договір про нижченаведене:

1. Предмет договору

1.1. Товароволоділець передає, а Зберігач приймає на відпо­відальне зберігання нафтопродукти, далі пойменовані "Товар", — у кількості, на термін зберігання та інших обов'язкових умов договору, що визначаються попередньо погоджуваними сторона­ми заявками — специфікаціями на кожну товарну партію.

1.2. Товароволоділець оплачує послуги за договором шляхом перерахування на рахунок Зберігача суми, належної до сплати за кожною із заяв-специфікацій. Дозволяється додатковою угодою сторін встановлення розрахунків за зберігання переданням у власність Зберігача частини товару (за закупівельною ціною То-вароволодільця) на суму, що підлягає сплаті.       >

2. Обсяг, терміни та умови приймання товару

2.1. Поставка товару на зберігання здійснюється залізничним транспортом за рахунок та під ризик Товароволодільця з базисом постачання резервування ЗАТ "Цибулівська нафтобаза".

Зберігач забезпечує приймання товару по закінченні п'яти діб від погодження сторонами заяви-специфікації на кожну з товар­них партій. Погодження заяви може бути здійснене шляхом об­міну по телефаксу текстом заяви з посвідченими печатками підпи­сами перших керівників сторін.

До погодження заяви-специфікації на кожну товарну партію товар на зберігання не приймається.

2.2. Протягом 12 годин від часу повідомлення про прибуття товару відповідно до базису поставки Товароволоділець направляє свого представника для участі в передачі товару на зберігання, неприбуття представника Товароволодільця протягом 24 годин з часу повідомлення є підставою для актування приймання (за кількістю та якістю) без участі представника Товароволодільця.

2.3. Товар приймається на зберігання за кількістю та якістю згідно з транспортними документами та сертифікатом якості ви­робника. У разі приймання здійснюється обов'язковий відбір ар­бітражних проб згідно з вимогами ГОСТ 2517—85 "Нафта та на­фтопродукти. Засіб відбору проб".

Якість та кількість товару, що передається на зберігання, за­значені в акті приймання, вважається остаточними і не можуть бути предметом претензій Товароволодільця.

2.4. При прийманні товару за кількістю сторони керуються вимогами ГОСТ 26976—86 "Нафта та нафтопродукти. Засоби ви­міру маси" та Інструкцією про порядок надходження, схову, відпуску і обліку нафти та нафтопродуктів у нафтобазах і АЗС № 06/21-8-446 від 15 серпня 1985 р.

3. Обсяг, терміни, умови зберігання та відвантаження

3.1. Загальний обсяг товарної партії, що передається на збе­рігання у резервуарах Зберігача, не повинен перевищувати:

автобензин А-80 — 10 000 тонн та А-95 — 2000 тонн;

дизельного палива — 2000 тонн,

3.2. Зберігач веде забалансовий облік руху прийнятого на збе­рігання товару і здійснює його відвантаження за рознарядками (довіреностями) Товароволодільця з додержанням мінімальних норм відвантаження. Вивезення товару може здійснюватися за­лізничним транспортом чи безпосередньо транспортними засоба­ми Товароволодільця чи Зберігача (на додатково погоджених умо­вах). При використанні автотранспорту Зберігача Товароволо­ділець здійснює оплату транспортування у розмірі та порядку, уз­годжених додатково.

3.3. Приймання товару від Зберігача Товароволодільцем (або

одержувачем, покупцем) оформляються під час відвантаження з резервуарів Зберігача. На відвантажений товар складається прий­мально-здавальний акт за участю представника Товароволоділь­ця (одержувача, покупця) та з відбором арбітражних проб.

3.4. Сторони передбачають безповоротні втрати товару відпо­відно до норм природної нестачі нафтопродуктів, встановлених Постановою Держпостачу СРСР № 40 від 26 березня 1986 р.

3.5. Зберігач на підтвердження приймання товару на зберіган­ня видає Товароволодільцю складську квитанцію.

4. Порядок розрахунків

4.1. Вартість послуг Зберігача за кожною товарною партією визначається при прийнятті та узгодженні заяв-специфікацій.

Цим документом можуть встановлюватися умови натуропла­ти послуг Зберігана.

4.2. Розрахунки за послуги Зберігача здійснюються протягом нормального терміну, необхідного для перерахування за платіж­ним дорученням Товароволодільця, але не більше як п'ять днів з дня приймання товару на зберігання.

Розрахунки за додаткові послуги здійснюються за викладени­ми у цій статті правилами в той же термін від дня пред'явлення Зберігачем відповідних рахунків.

^ б. Відповідальність сторін

5.1. У разі втрати (розкрадання, псування) переданого на збе­рігання товару Зберігач зобов'язується відшкодувати нестачу шляхом оплати вартості товару за цінами, що склалися на день відшкодування, у термін не більш як 10 днів.

У такому ж порядку відшкодовуються збитки, викликані зни­женням якості товару за час зберігання, якщо на цій підставі Товароволоділець відмовляється від одержання товару.

5.2. У разі відмови від товару Товароволодільця, по закінченні терміну зберігання, Зберігач має право реалізувати товар на свій розсуд з відшкодуванням Товароволодільцеві вартості, за якою товар був придбаний до передачі на зберігання, за винятком ви­трат Зберігача, пов'язаних зі зберіганням та реалізацією товару.

5.3. За прострочення платежів за договором Товароволоділець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

5.4. Форс-мажор. Сторони звільняються від відповідальності за невиконання зобов'язань, якщо таке невиконання викликане об­ставинами, що не залежать від волі сторін та є поза їх компетен­цією, а саме: стихійним лихом, техногенними аваріями, воєнними діями, страйками, локаутами або рішеннями державних органів влади (управління), що унеможливили виконання договору.

Належна сторона зобов'язана письмово повідомити другу сто­рону про настання таких обставин з вказівкою на офіційне джере­ло інформації про них. З дня такого повідомлення дія договору припиняється на три місяці. Якщо по закінченні цього терміну форс-мажорні обставини не припиняються, договір втрачає силу. Але сторони зобов'язані повернути за належністю одна одній все одержане без підстави до припинення дії договору.

6. Дія договору

6.1. Цей договір набирає чинності з дня його укладення і діє

протягом 12 місяців.

6.2. Дострокове припинення договору та внесення до нього змін можуть мати місце за письмовою угодою сторін.

Юридичні адреси, банківські та транспортні реквізити:

Товароволоділець                             Зберігач

Договір підписали:

Директор                        Голова правління _____ (Радутний ВЯ.)          ___ (Сидоренко С.С.)

Які особливості спеціальних видів зберігання?

Цивільний кодекс України передбачає такі спеціальні види зберігання: зберігання у ломбарді; зберігання цінно­стей у банку; зберігання речей у камерах схову транспорт­них організацій; зберігання речей у гардеробах організацій; зберігання речей у готелях; зберігання речей, що є предме­том спору (секвестр); зберігання транспортних засобів.

Короткий розгляд деяких з цих договорів розпочнемо з договору зберігання у ломбарді. Прийнявши від фізичної особи на зберігання річ, ломбард видає їй іменну охоронну квитанцію, яка і є формою оформлення цього договору. На ломбард покладається обов'язок застрахувати на користь поклажодавця за свій рахунок прийняту на зберігання річ у повній сумі її оцінки. Річ, здана до ломбарду, оцінюється за погодженням сторін.

Річ, яка не була витребувана поклажодавцем із ломбар­ду із закінченням трьох місяців від дня закінчення догово­ру зберігання, може бути продана ломбардом у порядку, встановленому законом. Із виторгу від продажу речі пога­шаються плата за зберігання та інші платежі, які належить зробити ломбардові. Залишок суми повертається ломбардом поклажодавцеві.

Зберігання цінностей у банку. Банк може прийняти на зберігання цінні папери, дорогоцінні метали та каміння, інші коштовності та інші цінності, в тому числі документи. Договір зберігання цінностей у банку оформляються вида­чею банком поклажодавцеві іменного зберігального доку­мента, пред'явлення якого є підставою для видачі цінно­стей, що зберігаються, поклажодавцеві.

У випадках, передбачених договором зберігання цінних паперів, банк, окрім забезпечення їх зберігання, може вчи­няти щодо цих паперів і юридичне значущі дії.

Договором зберігання цінностей у банку може бути пе­редбачено надання поклажодавцеві індивідуального банків­ського сейфа (частини сейфа, окремого приміщення для збе­рігання), що охороняється, а також право поклажодавця працювати у банку з цінностями, що зберігаються в інди­відуальному банківському сейфі. У такому разі банк зобов'я­заний надати поклажодавцеві ключ від сейфа, картку, що ідентифікує поклажодавця, інший знак чи документ, що посвідчує право пред'явника на доступ до сейфа та одер­жання з нього цінностей.

За договором зберігання цінностей у банку з використан­ням поклажодавцем індивідуального банківського сейфа банк приймає від клієнта цінності, які мають зберігатися у сейфі, здійснює контроль за їх поміщенням до сейфа та ви­лученням із сейфа клієнтом.

До договору про надання банківського сейфа в користу­вання без відповідальності банку за вміст сейфа застосову­ються правила про майновий найм (оренду).

Зберігання речей у камерах схову транспортних органі­зацій. Камери схову загального користування, що перебу­вають у віданні транспортних організацій, зобов'язані бра­ти на зберігання речі пасажирів та інших осіб незалежно від наявності у них проїзних документів.

Договір зберігання речей у камерах схову транспортних організацій є публічним. На підтвердження прийняття речі на зберігання до камери схову (крім автоматичних камер) поклажодавцеві видається квитанція чи номерний жетон.

Збитки, зазнані поклажодавцем внаслідок втрати, не­стачі або пошкодження речей, зданих до камери схову, відшкодовуються поклажодавцеві протягом однієї доби, якщо при здаванні речі на зберігання її було оцінено або якщо сторони дійшли згоди щодо суми збитків, які підля­гають відшкодуванню.

Строк, протягом якого камера схову зобов'язана збері­гати речі, визначається правилами, які видаються відповід­но до транспортних статутів або кодексів, або за погоджен­ням сторін. Речі, не затребувані у названий строк, камера схову зобов'язана зберігати протягом трьох місяців. Із за­кінченням цього строку не витребувані речі можуть бути продані у порядку, передбаченому законом.

В разі втрати квитанції чи жетона річ, здана до камери схову, видається поклажодавцеві з поданням доказів належ­ності йому речі.

Зберігання речей, що є предметом спору (секвестр). За договором зберігання речей, що є предметом спору, двоє або більше осіб, між якими виник спір про право на річ, пере­дають цю річ третій особі, яка бере на себе обов'язок після розв'язання спору повернути річ тій особі, якій вона при­суджена за рішенням суду або за погодженням усіх осіб, що спорять (договірний секвестр).

Річ, яка є предметом спору, може бути передана на збе­рігання в порядку секвестру і за рішенням суду (судовий секвестр). Зберігачем за судовим секвестром може бути як особа, призначена судом, так і особа, визначена за взаєм­ною згодою сторін, що спорять. В обох випадках вимага­ється згода зберігача.

На зберігання в порядку секвестру можуть бути пере­дані як рухомі, так і нерухомі речі.

Зберігач, що здійснює зберігання речі в порядку секве­стру, має право на винагороду за рахунок сторін, що спо­рять, якщо договором або рішенням суду, яким встанов­люється секвестр, не передбачено інше.

Зберігання транспортних засобів. За договором зберіган­ня транспортних засобів на автостоянкових зберігачів покла­дається зобов'язання створити належні умови для заїзду транс­портного засобу на стоянку, зберігати його й надати мож­ливість поклажодавцю чи уповноваженій ним особі забрати його в будь-який час, а поклажодавець зобов'язаний дотриму­ватись правил зберігання й платити встановлену суму.

Що таке договір про охорону?

Правовідносини, що виникають на підставі договору про охорону об'єктів, мають усі ознаки, властиві цивільно-право­вим зобов'язанням про надання послуг. За цим договором, одна сторона (охоронець), що є суб'єктом підприємництва, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна. Володілець майна або особа, яку охороняють, зобов'я­зані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісяця сплачувати встановлену плату.

Договір про охорону має багато спільного з договором зберігання: ці договори спрямовані на досягнення однієї мети — забезпечення охорони майна. Водночас вони мають суттєві відмінності.

За договором про охорону, власник доручає органам охорони здійснювати щоденно охорону майна або особи, без

передачі їх у господарську сферу органу, що здійснює охо­рону. За договором зберігання поклажодавець передає май­но зберігачу. Крім того, учасниками договору про охорону можуть бути тільки суб'єкти підприємництва, а учасника­ми договору зберігання — також громадяни. Договір про охорону завжди сплатний, а договір зберігання може бути як сплатним, так і безоплатним.

Договір про охорону укладається в тому самому поряд­ку, що й інші договори. Специфіка цього договору полягає в тому, що його укладенню передують організаційно-тех­нічні заходи, проводиться обстеження об'єкта з метою уз­годження виду охорони, визначення кількості постів, необхідності обладнання засобами сигналізації і пожежега-сіння, технічного управління, виходячи з розмірів території, яку займає об'єкт, технології виробництва продукції, ре­жиму роботи та інших умов забезпечення схоронності влас­ності. Результати обстеження оформлюють актом. На до­говірній основі силами підрозділів охорони чи інших орга­нізацій здійснюється монтаж засобів сигналізації.

Приймання об'єктів під охорону оформлюється догово­ром між охороною і власником. При укладенні договору сторони готують окремий документ, що називається Дисло­кацією об'єктів охорони. Внаслідок проведення зазначених заходів погоджують такі важливі умови договору, як об'єкт охорони, предмет договору і вартість послуг охорони.

Договір укладається на строк, погоджений сторонами, і набирає чинності з дня його підписання. При розірванні договору з ініціативи власника охороні відшкодовують по­в'язані з цим витрати.

За неналежне виконання договірних зобов'язань охоро­нець несе повну майнову відповідальність. Така відпові­дальність передбачає відшкодування не тільки прямих збитків, а й втраченої вигоди. Основною формою цієї відпо­відальності є відшкодування збитків, заподіяних власнику крадіжкою, грабежем, розбоєм, знищенням або пошкоджен­ням майна сторонніми особами, які проникли на об'єкт охорони, чи внаслідок пожежі, що сталася з вини як сто-ронніх осіб, так і працівників охорони. Розміри збитків та залишки товарно-матеріальних цінностей підтверджуються відповідними документами і розрахунками, звіреними з бухгалтерськими даними на день події.

Таким чином, договір охорони є ефективним (запобіж­ним) засобом недопущення крадіжок, пошкодження або знищення майна і забезпечує недоторканність особи.

Що таке договір про охорону квартири?

Договір про охорону квартири є різновидом договірних послуг. Як зазначалося вище, він має багато спільного з договором зберігання. Мета цих договорів — забезпечити збереження майна. Але якщо за договором зберігання річ передається у володіння зберігачу, то при укладенні дого­вору про охорону вона залишається у володінні власника. Останніми роками значного поширення серед населення набув договір про охорону квартири.

Договір про охорону квартири власники укладають з підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України (Положення про державну службу охорони затверджено Кабінетом Міністрів України 10 серп­ня 1993 р.).

Права та обов'язки сторін за договором детально регла­ментовані Типовим договором про централізовану охорону квартир підрозділами державної служби охорони, затвер­дженим наказом Головного управління державної служби охорони 4 травня 1995 р. № 52.

Договір на один рік укладається після обладнання квар­тири засобами охоронної сигналізації та контрольної пере­вірки їх технічного стану і набуває чинності на наступний день після його підписання.

Періодом охорони вважається час, з якого квартира прийнята для охорони й до зняття її з охорони. Вартість майна оцінює сам "Клієнт" в односторонньому порядку (від ціни договору залежить і розмір оплати охоронних послуг).

За несвоєчасну сплату з "Клієнта" стягується пеня в розмірі 0,5 % суми прострочення за кожний день. Крім того, "Охорона" має право після попередження в односторонньо­му порядку розірвати договір достроково.

Охорона несе матеріальну відповідальність за шко­ду, спричинену сторонніми особами, які проникли в квар­тиру в період охорони шляхом відмикання чи руйнуван­ня заблокованих технічними засобами охоронної сигна­лізації вікон, дверей та інших конструкцій та здійснили крадіжку, грабіж, розбій, умисне знищення чи пошко­дження майна, яке зберігалось у квартирі.

Охорона зобов'язана відшкодувати матеріальні збитки в межах вартості майна, оціненого клієнтом при укладенні договору. Збитками є не тільки вартість украденого чи пошкодженого майна, а й вкрадені грошові кошти (однак у цьому разі розмір компенсації обмежується 10 міні­мальними зарплатами), а також ювелірні вироби з оголо­шеною цінністю (але не більш як 20 розмірів мінімальної зарплати).

Вартість вкраденого майна визначається, виходячи з діючих роздрібних цін та з урахуванням його зносу.

Охорона може нести відповідальність також за вкрадені антикварні речі, але тільки за умови, що при укладенні договору їй було передано нотаріально посвідчений, скла­дений компетентними спеціалістами опис вартості анти­кварних речей.

При повернені вкраденого майна "Клієнт" зобов'язаний у місячний термін повернути "Охороні" вартість отриманої раніше компенсації.

У договорі передбачені й обставини, за яких "Охоро­на" звільняється від матеріальної відповідальності:

• якщо, особа, яка проникла в квартиру, була затрима­на на місці;

• якщо збитки стали наслідком стихійного лиха, масо­вих безпорядків;

• якщо зловмисник проник у квартиру через місце, яке власник відмовився обладнати технічними засобами охоро­ни (наприклад, власник квартири, що проживає на 10-му поверсі, відмовився від блокування балконної двері і якраз через неї зловмисники проникли в квартиру);

• якщо крадіжка сталася в той період, коли охорона тимчасово не могла здійснюватись із технічних причин, про що "Клієнта" було своєчасно повідомлено;

• коли "Клієнт" не здав дублікатів ключів від вхідних дверей квартири, під'їзду, східцевої площадки, що пере­шкоджало своєчасному виявленню причин спрацювання сигналізації і затриманню зловмисників на місці події;

• якщо "Клієнт" розголосив правила користування тех­нічними засобами чи присвоєний кодовий номер;

• якщо "Клієнт" здійснив зміни у схемі блокування тех­нічними засобами сигналізації, що стало причиною її непо­ладок, і в деяких інших випадках, передбачених договором.

Які особливості договору страхування?

Страхування — це вид цивільно-правових відносин із за­хисту майнових інтересів і громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом спла­ти ними страхових платежів (страхових внесків, стра­хових премій).

Майнові та особисті немайнові відносини, що виника­ють внаслідок страхування, регулюються нормами Цивіль­ного кодексу України, Законом України "Про страхуван­ня" (7 березня 1996 р.), правилами окремих видів страху­вання, що встановлюються відповідними нормативними актами законодавства України. Відносини з морського стра­

хування суден, вантажів та інших об'єктів регулюються нормами, що містяться в Кодексі торговельного мореплав­ства України і правилах про окремі види морського стра­хування.

Страхування здійснюється на основі договору між стра­ховиком і страхувальником (добровільне страхування). У випадках, передбачених законом або іншими нормативно-правовими актами, проводиться страхування без укладен­ня договору (обов'язкове страхування).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (стра­хову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачува­ти страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Страховик — це юридична особа, яка спеціально створе­на для здійснення страхової діяльності і яка одержала у встановленому порядку ліцензію на цей вид діяльності.

Громадяни та юридичні особи з метою страхового захи­сту своїх майнових інтересів можуть створювати товари­ства взаємного страхування. Необхідною умовою реєстрації та отримання ліцензії є наявність у страховика мінімаль­ного статутного фонду в сумі, еквівалентній 100 тис. євро. Державною страховою компанією в Україні сьогодні є На­ціональна акціонерна страхова компанія (НАСК) "Оранта", оскільки частка держави в її статутному фонді становить 58 %.

Страхувальники — це фізичні та юридичні особи, які страхують свій майновий інтерес і вносять страхові пла­тежі.

Страхувальники мають право при укладенні договорів страхування призначати громадян чи юридичних осіб для одержання страхових сум або страхового відшкодування (винагородонабувачів), а також замінювати їх до настання страхового випадку.

Об'єктами страхування є майнові інтереси, які не су­перечать законодавству і пов'язані:

• з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням страхувальника або застрахованої особи (осо­бисте страйкування);

• володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

• відшкодуванням страхувальникові завданої ним шко­ди особі або майну фізичної особи, а також шкоди, завданої юридичній особі (страхування відповідальності).

Договір страхування укладається в письмовій формі ' шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). Істотними умовами догово­ру страхування, які зазначаються у страховому свідоцтві (полісі, сертифікаті), визнаються об'єкт страхування, розмір страхової суми, страхового внеску і строки його сплати, страховий ризик (страхові випадки), строк страхування, початок і закінчення дії договору страхування. У договорі також можуть бути передбачені інші умови страхування.

Договір страхування набирає чинності з моменту внесен­ня страхового платежу (внеску, премії), якщо інше не пе­редбачено умовами страхування. Зі згоди страхувальника об'єкт страхування може бути застрахований за одним до­говором страхування кількома страховиками (співстраху-вання). У таких випадках у договорі мають міститися умо­ви, що визначають права та обов'язки кожного зі страхо­виків. За наявності відповідної угоди між страховиками і страхувальником один зі співстраховиків може представ­ляти всіх інших у відносинах зі страхувальником, залиша­ючись відповідальним перед ним у розмірах своєї частки.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:

• навмисних дій страхувальника, якщо вони були спря­мовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'яза-' них із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без переви­щення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я,

честі, гідності та ділової репутації;

• вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що при­звів до страхового випадку;

• подання страхувальником завідомо неправдивих відо­мостей про об'єкт страхування або про факт настання стра­хового випадку;

• одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка

їх завдала;

• несвоєчасне повідомлення страхувальника без поваж­них на те причин про настання страхового випадку або ство­рення страховикові перешкод у визначенні обставин, харак­теру та розміру збитків.

Своє рішення про відмову здійснити страхову виплату страховик повинен повідомити страхувальника у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом 10 робочих днів після пред'явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від до­говору страхування, якщо інше не встановлено цим дого-

вором. Але страховик не має права відмовитися від догово­ру особистого страхування без згоди на це страхувальника, який не припускався порушень договору, коли інше не вста­новлено самим договором або законом. Про намір відмови­тися від договору страхування страхувальник або страхо­вик зобов'язані повідомити другу сторону не пізніш як за ЗО днів до "припинення договору.

Крім загальних підстав, за якими правочини визнаються недійсними, договір страхування визнається недійсним у разі, якщо:

• він укладений після настання страхового випадку;

• об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набрали законної сили.

Що розуміють під страховим випадком і страховим ризиком?

Страховий випадок — це передбачена законодавством або договором подія, з настанням якої виникає обов'язок страхової організації здійснити виплату страхової суми чи страхового відшкодування страхувальникові або іншій третій особі.

У момент виникнення страхового зобов'язання сторонам невідомо, чи настане страховий випадок (наприклад, загибель врожаю від засухи, граду, урагану тощо). Проте у разі неми­нучості настання події (наприклад, смерть страхувальника при змішаному страхуванні) сторони все одно не знають, коли саме вона настане. Однак це не означає, що договір страху­вання є правочином, укладеним під відкладальною умовою.

У договорі страхування виникнення обов'язків страхо­вика залежно від настання певної страхової події є неодмін­

ною істотною умовою, що визначає суть страхування, тоді як відкладальна умова в інших правочинах є випадковим

елементом.

До страхових подій належать: травма, одержана страху­вальником внаслідок нещасного випадку, випадкове гостре отруєння недоброякісними харчовими продуктами, загибель тварини від транспортної події, закінчення строку за дого­вором змішаного страхування життя тощо.

Страховий ризик — це подія, на випадок якої проводи­ться страхування і яка має ознаки ймовірності та ви­падковості настання.

Від ступеня ймовірності настання певної страхової події залежать розміри страхових внесків за конкретним видом страхування. Наприклад, страхові внески за договором змі­шаного страхування життя зростають у міру збільшення віку страхувальника на день подання ним заяви про стра­хування, адже з віком збільшується ймовірність його смерті. На ступінь страхового ризику можуть впливати різні обста­вини. Так, відповідно до п. 8 Правил страхування домашніх тварин, затверджених правлінням НАСК "Оранта" (25 чер­вня 1996 р.), не укладається договір страхування тварин у місцевостях, де діють карантинні обмеження. Відповідно до п. 6.1 Правил страхування забудов, затверджених правлін­ням НАСК "Оранта" (15 травня 1996 р.), не підлягають стра­хуванню старі й аварійні забудови.

Які обов'язки сторін за договором страхування?

Договір страхування належить до двосторонніх, оскіль­ки права і відповідні обов'язки виникають для обох контр­агентів.

За договором страхування страховик зобов'язаний:

.^~"\_^ ^- ознайомити страхувальника з умовами страхування.

Н;а жаль, страховик не завжди виконує цей обов'язок на­лежним чином. Так, згідно з чинним законодавством, паса­жири повітряного і наземного транспорту підлягають обо­в'язковому страхуванню і до вартості проїзного квитка включаються страхові внески, які стягуються з них. Але на залізничних вокзалах, автостанціях відсутня інформація для пасажирів про умови страхування;

• негайно, як тільки стане відомо про настання страхо­вого випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необ­хідних документів для своєчасної виплати страхової суми або страхового відшкодування страхувальникові (протягом двох робочих днів повинні бути оформлені необхідні документи);

• при настанні страхового випадку здійснити виплату страхової суми або страхового відшкодування у встановле­ний договором строк;

• за заявою страхувальника у разі вжиття страховиком заходів, які зменшили страховий ризик, або в разі збільшен­ня вартості майна переукласти з ним договір страхування;

• зберігати в таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан.

Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчас­ну виплату страхової суми (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальникові неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається законом чи іншими нормативно-правовим актами або погодженням сторін, а також відшко­довує збитки, завдані страхувальникові при настанні стра­хового випадку у зв'язку з діями щодо запобігання ним або зменшення їх розміру.

Обов'язкам страхувальника відповідають права страхо­вика в договорі страхування. Страхувальник за цим дого­вором зобов'язаний:

 

 

• своєчасно вносити страхові платежі;

• при укладенні договору страхування надати страхови­кові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;

• вжити заходів щодо запобігання збиткам та зменшен­ня збитків, завданих внаслідок настання страхового ризику;

• повідомити страховика про настання страхового випад­ку в строк, передбачений умовами страхування;

• повідомити страховика про інші чинні договори стра­хування щодо цього об'єкта страхування. Метою страхуван-, ня майна не може бути збагачення страхувальника за раху­нок страхової компанії, а тому законодавець передбачив, що якщо майно застраховане у декількох страховиків, то [ страхове відшкодування, яке будуть виплачувати всі стра-| хові компанії, не може перевищувати дійсної вартості май­на. Необхідно пам'ятати, що коли страхувальник не повідо­мив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, но­вий договір страхування є нікчемним.

Виплата страхових сум і страхового відшкодування про­водиться страховиком згідно з умовами договору та прави­лами страхування на підставі заяви страхувальника і стра­хового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт скла­дається страховиком або уповноваженою ним особою.

Які категорії громадян підлягають обов'язковому особистому страхуванню?

Особливість обов'язкового особистого страхування поля­гає в тому, що громадянин вважається застрахованим неза­лежно від його бажання. Обов'язкове особисте страхування здійснюється згідно з нормативними актами, які встанов­люють категорії осіб, що підлягають обов'язковому особи­стому страхуванню, випадки, при настанні яких виплачу­ється страхова сума, права та обов'язки сторін.

Важливою особливістю цього виду страхування є те, що воно діє без обмеження строку і незалежно від оплати стра­хових платежів. Така форма страхування зумовлена турбо­тою держави про інтереси своїх громадян.

Зокрема^ в обов'язковому порядку підлягають стра­хуванню пасажири, машиністи, провідники, члени команд суден і екіпажі літаків, військовослужбовці, співробітники органів внутрішніх справ, працівники прокуратури, мит­ниці, державної лісової охорони, судді, посадові особи дер­жавних органів у справах захисту прав споживачів, конт­рольно-ревізійної служби, державного архітектурно-буді­вельного контролю, спортсмени вищої кваліфікації, діти-сироти, які перебувають на вихованні в дитячих будинках, робітники небезпечних професій, народні депутати та деякі інші категорії громадян.

Розмір страхової суми при загибелі особи, яка підлягає обов'язковому особистому страхуванню, уніфікований і ста­новить, як правило, грошове забезпечення особи за 10 років.

Розмір страхового відшкодування при інвалідності та пораненні визначено відповідними Правилами. Так, при отриманні інвалідності І групи працівнику міліції випла­чується відшкодування в розмірі грошового забезпечення за п'ять років, II групи — за чотири роки, III групи — за три роки.

При тяжкому пораненні працівнику міліції виплачуєть­ся страхове відшкодування в розмірі його грошового забез­печення за чотири місяці, при легкому пораненні — за два місяці.

Які особливості обов'язкового особистого страхування пасажирів?

Обов'язковість страхування пасажирів передбачена По­ложенням про обов'язкове особисте страхування від нещас­них випадків на транспорті від 14 серпня 1996 р.

Застрахованими вважаються:

• пасажири залізничного, морського і водного, автомо­більного та електротранспорту;

• водії усіх підприємств, організацій і закладів, незалеж­но від форм власності та виду діяльності, машиністи, провідни­ки поїздів (у тому числі приміських і метрополітену), члени команди судна, працівники бригад медичної допомоги.

Страхування не поширюється на пасажирів:

• залізничного, морського і водного транспорту на екс­курсійних і прогулянкових маршрутах;

• внутрішнього водного транспорту внутрішньомісько-го сполучення і переправ;

• автомобільного і електротранспорту на міських марш­рутах.

Обов'язковість страхування пасажирів полягає в тому, що сам факт придбання пасажиром квитка породжує стра­хові зобов'язання, оскільки при купівлі квитка страховий платіж включається до ціни квитка. Пасажири, які мають право на безоплатний проїзд згідно з чинним законодав­ством, підлягають обов'язковому страхуванню без сплати страхового платежу. Так, без сплати страхового платежу страхують осіб, які користуються безоплатним службовим проїзним квитком, діти віком до п'яти років та ін.

Пасажир вважається застрахованим з моменту оголо­шення посадки на морське чи річкове судно, поїзд, автобус або інший транспортний засіб і до моменту закінчення поїздки, а водїі — тільки на період обслуговування поїздки.

Страховими випадками вважаються:

• загибель чи смерть застрахованого внаслідок нещас­ного випадку на транспорті;

• отримання травми в результаті нещасного випадку на транспорті за умови встановлення потерпілому інвалідності;

• тимчасова непрацездатність внаслідок нещасного ви­падку на транспорті.

На залізничному, морському, водному, автомобільному та електротранспорті пасажир вважається застрахованим на 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Про кожний нещасний випадок, який мав місце на транс­порті, транспортна організація повинна скласти акт і видати потерпілому довідку із зазначенням страхової компанії (її місцезнаходження, дати укладення договору страхування).

У разі загибелі чи смерті пасажира в результаті нещас­ного випадку на транспорті його спадкоємцям виплачується страхове відшкодування у розмірі 100 % страхової суми.

У разі отримання застрахованим травми внаслідок не­щасного випадку на транспорті при встановленні потерпі­лому інвалідності виплачується: при інвалідності І групи — 90 % страхової суми; II — 75; III — 50 % страхової суми.

У разі тимчасової втрати працездатності потерпілому па­сажиру виплачується 0,2 % страхової суми за кожний день непрацездатності, але не більше як 50 % страхової суми.

Страхова сума виплачується не пізніше 10 днів після подання всіх необхідних документів: заяви пасажира (чи його спадкоємців) про виплату, акта про нещасний випа­док, медичної довідки про тимчасову втрату працездатності чи довідки про інвалідність або копії свідоцтва про смерть і документи про правомочність спадкоємців.

Застрахованому пасажиру чи його спадкоємцям стра­хове відшкодування не виплачується:

• якщо пасажир вчинив дії, в яких слідчі чи судові орга­ни встановили ознаки злочину;

• якщо дії пасажира перебувають у прямому причинно­му зв'язку з алкогольним, наркотичним чи токсичним сп'я­нінням;

• якщо потерпілий сам спричинив собі шкоду з метою отримання страхового відшкодування;

• якщо пасажир не виконав розпорядження капітана корабля, начальника поїзда, водія автобуса або інших упов­новажених на це офіційних осіб на транспорті, порушив правила проїзду на транспорті.

Підстави і межі відповідальності повітряного перевізни­ка за шкоду, спричинену життю і здоров'ю пасажира, перед­бачає Положення про порядок і умови проведення обов'язко­вого страхування відповідальності повітряного перевізни­ка і виконувача повітряних робіт по відшкодуванню збит­ків, спричинених пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятих до перевезення, іншим користувачам повітря­ного транспорту і третім особам, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 1998 р.

Страхова сума, яка виплачується за шкоду, спричинену пасажиру під час виконання польоту в межах України, визначається договором обов'язкового страхування. Розмір страхової суми не повинен бути меншим за суму, еквіва­лентну 20 тис. дол. СІЛА за офіційним курсом гривні на день здійснення польоту (п. 6 Положення).

Які особливості договору доручення?

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок іншої особи (довірителя) певні юридичні дії. Отже, сторонами цього договору виступають повірений і довіритель. Повіре­ний — особа, яка зобов'язується виконати юридичні дії, а довіритель — особа, яка доручає повіреному виконати ці дії. Повіреним і довірителем можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Фізичні особи, які виступають повіреними чи довірителями, мають бути дієздатними. Будь-яка юри­дична особа вправі бути довірителем, а повіреним — лише за умови, що це не виходить за межі її дієздатності. На-

приклад, товарні біржі, банки, юридичне бюро, посеред­ницькі організації. Цей договір досить поширений у ци­вільному обігу.

Предметом договору доручення є юридичні дії повіре­ного. До таких юридичних дій належать не тільки право-чини, а й інші дії повіреного (складання актів, вчинення процесуальних дій тощо), внаслідок яких довіритель здій­снює свої права та обов'язки або набуває, змінює і припи­няє їх. Трапляється, що повірений, виконуючи доручен­ня, здійснює також окремі фактичні дії. Наприклад, огля­дає майно, яке хоче придбати довіритель, перевозить речі тощо. Ці дії не є предметом договору доручення. Вони мають супровідний характер і не можуть мати правове значення у відносинах між повіреним і довірителем, який зобов'язаний відшкодувати дії повіреного, пов'язані зі здійсненням фактичних дій.

Характерним для договору доручення є те, що повіре­ний виконує юридичні дії від імені та за рахунок довірите­ля. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, при­пиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Може бути встановлено і виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором.

У договорі можуть бути встановлені також строк дії та­кого доручення та (або) територія, у межах якої чинне ви­ключне право повіреного. Повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за цим договором. Коли в дого­ворі не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.

Оскільки повірений виступає від імені та за рахунок довірителя, то, звичайно, він має керуватися інтересами свого довірителя і діяти відповідно до вказівок, що дав йому довіритель. Тому в договорі або у виданій на підставі дого­вору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Ці дії мають бути право­мірними, конкретними та здійсненними.

Повірений повинен виконати дане йому доручення осо­бисто. Але він має право і передати доручення іншій особі (замісникові), якщо це передбачено договором або якщо повірений був примушений до цього обставинами, з метою охорони інтересів довірителя. У таких випадках повірений несе відповідальність тільки за вибір замісника. Довіритель має право у будь-який час відхилити замісника, обраного повіреним.

За договором доручення повірений зобов'язаний:

• повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання доручення;

• після виконання доручення або в разі припинення до­говору до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк чинності якої не закінчився, і надати звіт із залученням виправдних документів, якщо це вимагається умовами договору та характером доручення;

• негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням договору.

Довіритель зобов'язаний, якщо інше не передбачено договором:

• забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення;

• відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з вико­нанням доручення;

• негайно прийняти від повіреного усе виконане ним згідно з договором і виплатити повіреному винагороду, якщо вона йому належить.

Договір доручення припиняється внаслідок: скасу­вання доручення довірителем; смерті довірителя або по­віреного; визнання будь-кого з них недієздатним, обмеже­ним у дієздатності або безвісно відсутнім. Довіритель має право скасувати доручення, а повірений — відмовитися від

нього у будь-який час. Угода про відмову від цих прав є нікчемною.

Сторона, що відмовляється від договору з повіреним, який діє як підприємець, має сповістити іншу сторону про припинення договору за один місяць, якщо триваліший строк не передбачено договором. У разі реорганізації юри­дичної особи, яка виступає комерційним представником, довіритель має право скасувати доручення без такого попе­реднього сповіщення.

У разі смерті повіреного його спадкоємці повинні спові­стити довірителя про припинення договору доручення та вжити заходів, необхідних для охорони майна довірителя, зокрема зберегти його речі та документи і потім передати їх довірителеві. Такий самий обов'язок покладено на ліквіда­тора юридичної особи, що є повіреним.

Зразок договору доручення

ДОГОВІР ДОРУЧЕННЯ №__ М.Дніпропетровськ                   1 жовтня 2004 р.

ТОВ "ННН", надалі — "Довіритель", в особі директора Сидо­ренка Г.Г., що діє на підставі Статуту товариства,

і приватне підприємство "ЛЛЛ", надалі — "Повірений", в особі директора Іванова 1.1., що діє на підставі Статуту підприємства, та керуючись положеннями ст. 1000—1010 Цивільного кодексу України уклали договір про нижченаведене:

1. Предмет договору

1.1. Повірений зобов'язується укласти від імені й за рахунок Довірителя правочини з постачання Довірителю продукції вироб­ничо-технічного призначення, а Довіритель — прийняти виконан­ня та оплатити послуги Повіреного.

1.2. Це доручення підлягає виконанню відповідно до вказівок Довірителя про найменування, кількість та інші обов'язкові умо­ви постачання.

2. Порядок розрахунків

2.1. Послуги Повіреного сплачуються у розмірі 0,4 % від вар­тості продукції, яка підлягає постачанню Довірителю за укладе­ними згідно з його вказівками правочинами.

2.2. Оплата послуг Повіреного здійснюється Довірителем про­тягом двох діб після передачі Довірителю звіту Повіреного з дода­ванням документів на підтвердження виконання доручення.

2.3. У такому ж порядку відшкодовуються витрати Повірено­го, пов'язані з виконанням доручення.

2.4. Додатковою угодою до цього договору може бути передба­чена плата за послуги Повіреного у формі натуроплати.

3. Відповідальність сторін

3.1. Правочини, здійснені всупереч вказівкам Довірителя, є недійсними для нього, а видатки за цими правочинами відшкодо­вуються за рахунок Повіреного.

3.2. За порушення терміну розрахунків з Повіреним Довіри­тель сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення.

4. Дія договору

4.1. Цей договір набирає чинності з дня його укладення і діє до 31 грудня 2004 р.

Він може бути достроково припинений на таких підставах:

— скасування його Довірителем;

— відмова Повіреного від виконання;

— за угодою сторін.

У разі припинення договору ініціатор зобов'язаний повідоми­ти іншу сторону про це за ЗО днів.

4.2. Зміни до договору можуть бути внесені письмовою угодою сторін.

Юридичні адреси та банківські реквізити сторін:

Довіритель_________________________

Повірений__________________________

Договір уклали:

Директор                           Директор _____ (Сидоренко Г.Г.)              ____ (Іванов 1.1.)

Які особливості має договір комісійної торгівлі?

Цей договір опосередковує відносини, як правило, з на­дання торговельних послуг шляхом вчинення правочинів однією особою для другої (торгове представництво). Договір комісії має широку сферу застосування у внутрішньому, а також у зовнішньому обігу.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобо­в'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Договір комісії є кон-сенсуальним, двостороннім і сплатним. Комітент — це осо­ба, яка дає комісійне доручення. Комітентом можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Комісіонерами, як прави­ло, виступають відповідні організації в межах своєї дієздат­ності, наприклад, комісійні магазини, зовнішньоторговельні організації тощо.

Договір може бути укладений на визначений строк або без зазначення строку його чинності, із зазначенням або без зазначення території його виконання, з умовою чи без умо­ви щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Ко­мітент може бути зобов'язаний утримуватися від укладен­ня договору комісії з іншими особами.

Істотними умовами цього договору, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну. Майно, що надійшло до комісіонера від комітента або придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю останнього.

Комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вка­зівок. Коли в договорі таких вказівок немає, комісіонер по­винен вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обігу або вимог, що звичайно ставляться. Якщо комісіонер вчи­нив правочин на більш вигідних умовах, ніж визначені ко­мітентом, додатково одержана вигода належить комітентові.

Комісіонер має право відступити від вказівок комітента, якщо цього вимагають інтереси комітента і комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав у розум­ний строк відповіді на свій запит. У цьому разі комісіонер повинен повідомити комітента про допущені відступи від його вказівок як тільки це стане можливим. Комісіонерові, який є підприємцем, може бути надано право відступати від вказівок комітента без попереднього запиту про це, але з обов'язковим повідомленням комітента про допущені

відступи.

Після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати все одержане за договором. Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом ЗО днів від дня отримання звіту. Якщо такі запе­речення не надійдуть, звіт вважається прийнятим.

Комітент зобов'язаний прийняти від комітента все на­лежно виконане за договором і оглянути майно, придбане для нього комісіонером, та негайно повідомити комісіонера про виявлені у цьому майні недоліки.

Комісіонер відповідає перед комітентом за втрату, недо­стачу або пошкодження майна комітента. Він не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або сам по­ручився за виконання договору (делькредере).

Комісіонер має право для забезпечення своїх вимог за договором комісії притримати річ, яка має бути передана комітентові. У разі оголошення комітента банкрутом ко­місіонер вважається заставодержателем притриманої ним речі.

Договір комісії дуже подібний до договору доручення. Як у договорі комісії, так і в договорі доручення викона­вець діє в інтересах і за рахунок довірителя. Відмінність між цими договорами полягає перш за все в тому, що до­говір доручення є договором про представництво, тобто по­вірений діє від імені довірителя на підставі довіреності, а

при укладенні договору комісії комісіонер, незважаючи на те, що діє в інтересах комітента, — від свого імені.

Тепер розглянемо, як здійснюється комісійна торгівля непродовольчими товарами. Комісійна торгівля непродо­вольчими товарами підпорядковується загальним нормам договору комісії, встановленим цивільним законодавством, але з урахуванням особливостей, визначених Правилами комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затвердже­ними Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і тор­гівлі України від 13 березня 1995 р.

На комісію приймають непродовольчі товари, придатні для використання (як нові, так і ті, які були в користуванні, але не потребують ремонту чи реставрації і відповідають санітарним вимогам), а також антикварні й унікальні речі, твори мистецтва.

Не приймають для комісійної торгівлі військове спо­рядження, тканини та інші товари військового асортимен­ту, білизну зі штампами установ, товари побутової хімії, лікувальні засоби і вироби медичного призначення, газові плитки і балони до них без документів служби газового гос­подарства, товари з простроченим строком зберігання, піро­технічні вироби, іграшки для дітей віком до трьох років, іграшкову зброю з пластиковими кулями, примірники аудіовізуальних творів і фонограм, які були у користуванні, а також нові у разі відсутності супроводжувальних доку­ментів, зазначених у п. 5 Правил роздрібної торгівлі екзем­плярами аудіовізуальних творів і фонограм.

Ціни на комісійні товари установлює комітент за узго­дженням з комісіонером на підставі ринкового попиту.

На кожну одиницю товару, який приймається на комі­сію, комісіонер виписує квитанцію у двох примірниках і товарний ярлик, підписані спеціалістом-оцінником і комі­тентом. Перший примірник квитанції видається комітен­ту» другий залишається у комісіонера і додається до товар­ного звіту.

Технічно складні товари, на які не закінчився строк гарантії, приймають на комісію разом з паспортом та га­

рантійним талоном, які при продажу передаються покуп­цеві. При цьому гарантійний строк не продовжується.

Строк реалізації прийнятого на комісію товару — 60 календарних днів (за винятком антикваріату, творів мисте­цтва й унікальних речей, строк реалізації яких не обмежений).

Якщо річ не продана протягом 60 днів, магазин може повернути товар або знизити його ціну на ЗО %. Якщо річ не була продана після цього протягом 15 днів, ціна на неї знижується на 40 % від ціни після першого зниження. Якщо товар не реалізовано після другої уцінки протя­гом 15 днів, комісіонер знімає його з продажу без письмо­вого попередження комітента (п. 4.1 Правил).

Виклик комітента для узгодження умов переоцінки необов'язковий, оскільки згода на проведення уцінки това­ру на названих умовах комітентом підтверджується підпи­сом у квитанції. У разі незгоди комітента з умовами здаван­ня товару на комісію, строками чи розміром уцінки комі­сіонер має право відмовитися від прийняття товару.

На вимогу комітента ціна на товар може бути знижена і раніше від установлених Правилами строків.

Спортивна і мисливська вогнепальна зброя та боєприпаси до неї, а також холодна зброя, спеціальні засоби, споряджені речовинами сльозоточивої і дратівливої дії приймаються і реалізуються торговельною організацією на підставі ліцензії відповідної форми, яка видається органами внутрішніх справ, і тільки тим громадянам, що мають на це дозвіл.

Товари, прийняті на комісію, мають бути виставлені в торговому залі для продажу не пізніше наступного дня.

За комітентом залишається право власності на товар, прийнятий на комісію, до моменту його придбання покуп­цем. Іншими словами, ризик випадкової загибелі зданих на комісію речей (у разі пожежі та ін.) покладається на ко­мітента.

При поверненні нереалізованих товарів, особа, яка зда­ла їх на комісію, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'я­зані зі зберіганням, у таких розмірах:

• за перші ЗО календарних днів — 2 % установленої ціни товару;

• за наступні ЗО календарних днів — 3 % установленої ціни товару;

• за наступні ЗО календарних днів — 4 % залишкової ціни товару після проведених уцінок.

За кожний день зберігання знятого з продажу товару по закінченні 90 календарних днів з комітента стягується пеня, розмір якої визначається договором (п. 5.7 Правил).

При поверненні комітентові антикваріату, творів ми­стецтва та унікальних речей, які не були реалізовані, ви­трати з їх зберігання визначаються угодою сторін.

Гроші за проданий товар виплачуються комітентові го­тівкою на третій день після продажу товарів, не рахуючи дня продажу, вихідних і святкових днів (п. 5.8 Правил).

Порядок прийняття на комісію і продажу автомобілів, мотоциклів, тракторів та інших транспортних засобів регу­люється Правилами торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами, затвердженими Міністерством зов­нішньоекономічних зв'язків і торгівлі України від 18 груд­ня 1995 р.

Зразок договору комісії щодо закупівлі сільськогосподарської продукції

ДОГОВІР КОМІСІЇ №__ м. Дніпропетровськ                   20 травня 2004 р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЛЛ", надалі — "Комісіонер", в особі директора Варлагіна П.П., що діє на підставі Статуту товариства,

та відкрите акціонерне товариство "ННН", надалі — "Комі­тент", в особі директора Варави П.П., що діє на підставі Статуту товариства, керуючись положеннями ст. 1011—1028 Цивільного кодексу України, уклали цей договір про нижченаведене:

1. Предмет договору

1.1. Комітент доручає, а Комісіонер зобов'язується укласти від свого імені за рахунок Комітента правочини з третіми особами щодо закупівлі сільськогосподарської продукції згідно з письмо­вими вказівками Комітента, передати все одержане за правочина-ми Комітенту та надати йому звіт про виконання.

1.2. Комітент зобов'язується забезпечувати комісіонера фінан­совими коштами, необхідними для вчинення правочинів, випла­тити комісійну винагороду, відшкодувати витрати Комісіонера щодо виконання цього договору та прийняти усе придбане за правочинами, укладеними Комісіонером згідно з вказівками Ко­мітента.

2. Розрахунки за договором

2.1. Належна Комісіонеру винагорода розраховується від об­сягу правочинів, здійснених згідно з вказівками Комітента, і ста­новить 6 % від вартості продукції, придбаної за кожний з таких правочинів.

2.2. Комісійна винагорода перераховується Комісіонеру пла­тіжним дорученням Комітента в термін до семи днів від дня здійснення кожного з правочинів згідно з вказівками комітента.

У такому ж порядку відшкодовуються витрати Комісіонера з виконання цього договору.

2.3. Комісіонер має право утримати належні йому суми з коштів, що надійшли до нього за рахунок Комітента.

3. Порядок виконання

3.1. Згідно з одержаною від Комітента вказівкою Комісіонер зобов'язаний виконати доручення на умовах, найбільш вигідних для Комітента.

3.2. Комісіонер має право відступити від вказівок Комітента, якщо за обставин, що склалися, це необхідно в інтересах Комі­тента, а Комісіонер не міг попередньо запитати Комітента та одер­жати термінову відповідь на свій запит.

3.3. Комісіонер повинен виконувати всі обов'язки та здійсню­вати всі права, що випливають із цього договору, правочинів з третіми особами, але не відповідає перед Комітентом за виконан­ня правочину третьою особою.

3.4. Комісіонер подає комітенту звіт протягом двох днів від дня виконання першого та кожного наступного правочину.

4. Додаткові умови

4.1. Якщо умови правочину менш вигідні для Комітента, ніж зазначені у його вказівках, доцільність їх здійснення погоджу­ється додатково протягом трьох днів.

4.2. У разі здійснення правочину Комісіонер має право прий­няти на себе поруку (делькредере) за виконання третьою особою цього правочину. З цією метою сторони за договором повинні укласти спеціальну додаткову угоду.

4.3. У разі одержання письмових запитів однією зі сторін вона зобов'язана у 3-добовий термін дати іншій стороні письмову відповідь.

4.4. Комісіонер має право одержати від Комітента будь-яку інформацію, необхідну для виконання цього договору, в порядку, передбаченому п. 4.3.

5. Відповідальність сторін

5.1. За невиконання чи неналежне виконання обов'язків за договором сторони несуть відповідальність, передбачену догово­ром та чинним законодавством України.

5.2. Якщо один чи декілька правочинів не виконуються з вини Комітента, він сплачує комісіонеру належну йому комісійну ви­нагороду та відшкодовує його витрати.

5.3. Якщо один чи декілька правочинів не виконуються з вини Комісіонера, він сплачує Комітенту штраф у розмірі 2 % від ціни відповідного правочину.

5.4. За прострочення розрахунків з Комісіонером Комітент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

5.5. Сторони не несуть відповідальності, передбаченої цим договором, якщо неможливість виконання ними своїх зобов'язань викликана обставинами, не залежними від сторін та поза їх ком­петенцією.

6. Дія договору

6.1. Договір набирає чинності від дня укладення і діє протя­гом одного року. Він може бути припинений достроково згідно з письмовою угодою сторін чи за рішенням господарського суду на підставах, передбачених законодавством.

6.2. Зміни до договору можуть бути внесені додатковою уго­дою сторін.

Юридичні адреси та банківські реквізити сторін:

Комісіонер                               Комітент

Договір підписали:

Директор                         Директор _____ (Варлагін ПЛ.)            ____(Варава П.П.)

Що таке договір управління майном?

За договором управління майном одна сторона (установник управління) передає іншій стороні (упра­вителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або особи, зазначеної ним (вигодонабувача).

Предметом договору управління майном можуть бути підприємства як майнові комплекси, окремі об'єкти, що належать до нерухомого майна, цінні папери, виключні права та інше майно. В управління також може бути пере­дане майно, що є предметом договору застави. Не можуть бути самостійним об'єктом довірчого управління гроші. Майно, передане в управління, має бути відокремлене як від іншого майна установника управління, так і від майна, яке належить управителеві. Для розрахунків за діяльністю, пов'язаною з управлінням, управителеві відкривається окремий банківський рахунок.

Управитель, вчиняючи фактичні та юридичні дії, пов'я­зані зі здійсненням ним управління майном, зобов'язаний інформувати своїх контрагентів про те, що він хоч і висту­пає у відносинах з ним від свого імені, проте є не власником майна, а лише управителем. При вчиненні правочинів та інших дій, що потребують письмового оформлення, у доку-

ментах в обов'язковому порядку має бути зазначено, що вони вчинені управителем майна. Права, набуті управите­лем у результаті вчинення дій щодо управління майном, включаються до складу майна, переданого в управління, а обов'язки, що виникли в результаті таких дій, виконуються за рахунок цього майна.

Управителем може бути як фізична, так і юридична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності. Не може бути управителем майна орган державної влади, орган вла­ди Автономної Республіки Крим або орган місцевого само­врядування.

Управитель може доручити іншій особі (замісникові) вчинити від його імені дії, необхідні для управління май­ном, якщо це передбачено договором або цього потребують інтереси установника управління чи вигодонабувача у разі неможливості отримати в розумний строк відповідні вказів­ки установника управління. У цьому разі управитель відпо­відає за дії обраного ним замісника, як за власні.

Управитель зобов'язаний управляти майном відповідно до умов договору. При цьому він може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір заста­ви лише за згодою установника управління. Управителю, який має речове право на чуже майно, що передано йому в управління, надається право на захист цього права, у тому числі від установника управління.

Установником управління є власник майна. Всі виго­ди від майна, переданого в управління, належать йому. Коли власником майна є малолітня особа чи фізична осо­ба, визнана недієздатною, або особа, місце перебування якої невідоме чи її визнано безвісно відсутньою, установ­ником управління може бути опікун або орган опіки та піклування. Якщо власником майна є особа, цивільна дієздатність якої обмежена, то установником управління є її піклувальник.

Перехід права власності на майно, що підлягає управ­лінню, від установника управління до іншої особи не має наслідком припинення управління майном, крім випадків,

коли право власності на майно переходить внаслідок звер­нення на нього стягнення.

Установник управління майном має право зазначити в договорі й особу, яка має право здобувати вигоди від майна, переданого в управління (вигодонабувач). У цьому разі такий договір буде визнаватися договором на користь тре­тьої особи. Але вигодонабувач не може бути управителем цього майна.

Договір управління майном має бути укладений у письмо­вій формі, а договір управління нерухомим майном, крім того, має бути нотаріально посвідчений і підлягає державній реєстрації. Коли сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на п'ять років. Для окремих видів майна, що передається в управ-• ління, законом можуть бути встановлені інші граничні стро­ки дії договору.

У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договору після закінчення строку його чинності він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах. Кожна зі сторін має право відмовитися від договору, попередивши про це другу сторону за три місяці. У разі припинення договору, майно, що перебувало в управлінні, повертається власникові.

Управитель має право на винагороду, передбачену дого­вором, а також на відшкодування необхідних витрат, поне­сених ним при управлінні майном. Він має право відраху­вати належні йому грошові суми безпосередньо з доходів від використання майна, переданого в управління.

Управитель, який не виявив при управлінні майном належної турботи про інтереси власника або вигодонабува­ча, зобов'язаний відшкодувати власникові заподіяні збит­ки, а вигодонабувачеві — втрачену вигоду. Він відповідає за завдані збитки, якщо не доведе, що збитки виникли вна­слідок непереборної сили, винних дій установника управлін­ня або вигодонабувача.

Управитель несе субсидіарну відповідальність за борга­ми, що виникли в результаті здійснення ним управління, у

тому разі, якщо вартість майна, що перебуває в управлінні, недостатня для задоволення вимог кредитора. Субсидіарна відповідальність управителя настає також у разі вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень.

Слід підкреслити, що звернення стягнення на майно, передане в управління, за вимогою кредитора установника управління не допускається, крім випадку визнання уста­новника управління банкрутом або звернення стягнення за вимогою заставодержателя на майно, що є предметом дого­вору застави. У разі визнання установника управління бан­крутом договір управління цим майном припиняється і воно включається до ліквідаційної маси.

До договору управління майном обов'язково включа­ють такі умови:

• про перелік майна, що передається в управління;

• вказівку про вигоди набувача;

• строки надання звітів управителем майна установни­ку управління;

• розмір і форму винагороди управителя;

• строк договору.

До договору можуть бути включені також інші умови. Договір управління майном припиняється у разі:

• загибелі майна, переданого в управління;

• припинення договору за заявою однієї зі сторін у зв'яз­ку із закінченням його строку;

• смерті фізичної особи — вигодонабувача або ліквідації юридичної особи — вигодонабувача;

• відмови вигодонабувача від одержання вигоди за до­говором;

• визнання управителя недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності або смерті;

• відмови управителя або установника управління від договору управління майном у зв'язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном;

• визнання фізичної особи — установника управління — банкрутом.

У разі відмови однієї сторони від договору управління майном вона повинна повідомити другу сторону про це за три місяці до припинення договору, якщо самим договором не встановлено інший строк.

Як укладається договір позики?

За договором позики одна сторона (позикодавець) пе­редає у власність другій стороні (позичальникові) гроші або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичаль­ник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошей або рівну кількість речей того самого роду та якості. Договір позики є одностороннім і реальним. Він вважається таким, що укладений з моменту передачі гро­шей або речей.

Договір позики має бути укладений у письмовій формі, якщо його сума не менше ніж у 10 разів перевищує вста­новлений законом розмір неоподатковуваного доходу, а у випадках, коли позикодавець є юридичною особою, — не­залежно від суми.

За бажанням сторін договір може бути посвідчений но­таріально, але в цьому разі необхідно виплатити державне мито у розмірі 5 % суми позики (підпункт "з" п. З ст. З Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито").

На підтвердження договору позики та його умов може бути подано розписку позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми або визначеної кількості речей.

Позикодавець має право на одержання від позичаль­ника процентів на суму позики v розмірах і в порядку, що

передбачені договором. Якщо в договорі немає умови про розмір процентів, їх розмір визначається обліковою став­кою банківського процента (ставкою рефінансування), вста­новленою Національним банком України. У разі відсутності іншої угоди проценти виплачують щомісяця до дня повер­нення суми позики.

Договір позики буде безпроцентним, якщо:

• укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує 50-кратного розміру неоподатковуваного дохо­ду, встановленого законом, і не пов'язаний зі здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією зі сторін;

• позичальникові передаються речі, визначені родови­ми ознаками.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві одержану позику у строк та в порядку, що передбачені договором. У випадках, коли строк повернення договором не встановлений або визначений моментом вимоги, сума позики має бути повернута протягом ЗО днів від дня вистав­лення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не передба­чено договором.

Предмет безпроцентної позики може бути повернутий позичальником достроково. Сума позики, наданої під про­центи, може бути повернена достроково за згодою позико­давця або якщо це передбачено договором. Позика вважа­ється повернутою у момент її передачі позикодавцеві або зарахування суми грошей, що позичалися, на його банків­ський рахунок.

Якщо інше не передбачено договором або законом, у випадках, коли позичальник не повертає своєчасно суму позики, на цю суму підлягають сплаті проценти. Якщо до­говором передбачено повернення позики частинами (з роз­строченням), то в разі порушення позичальником строку, встановленого для повернення чергової частини позики, позикодавець має право зажадати дострокового повернення

всієї суми позики, що залишилася, разом з належними процентами.

Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що гроші або речі насправді не були одержані від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж зазначено в договорі. У випадках, коли договір позики має бути укладений письмово, свідчення свідків для підтвер­дження того, що гроші або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж зазначено у договорі, не допускаються.

За погодженням сторін борг, що виник із купівлі-про­дажу, найму майна або іншої підстави, може бути за­мінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позико­вим зобов'язанням проводиться із додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, передбаченій для договору позики.

Зразок договору про зворотну фінансову допомогу між юридичними особами

ДОГОВІР ПОЗИКИ №__ м. Дніпропетровськ                   10 липня 2004 р.

ВАТ "ННН", надалі — "Позикодавець", в особі голови прав­ління Кушніра В.В., що діє на підставі Статуту товариства,

та фермерське господарство "ККК", надалі — "Позичальник", в особі директора Сліпченка А.А., що діє на підставі Статуту фер­мерського господарства, з додержанням вимог ст. 1046—1053 Цивільного кодексу України уклали договір на таких обов'язко­вих для сторін умовах:

1. Предмет договору та його основні умови

1.1. Позикодавець здійснює на зворотній основі фінансову допомогу Позичальнику в розмірі ЗО 000 грн з метою реалізації

програми забезпечення посівної засобами захисту рослин, а Пози­чальник приймає ці фінансові кошти, користується ними та по­вертає їх відповідно до умов цього договору з оплатою процентів від суми позики за їх користування.

1.2. Переказ та повернення фінансової допомоги здійснюють у такому порядку:

№	Сума	Термін переказу	Термін повернення
1	15000грн	до 10.06.2004р.	до 10.10.2004р.
2	15000грн	до 15.07.2004р.	до 10.11.2004р.

 

1.3. Позика вважається повернутою зарахуванням на банків­ський рахунок Позикодавця всієї суми грошей, отриманої Пози­чальником за цим договором, та процентів від суми позики.

1.4. Розмір процентів за користування фінансовими коштами за цим договором встановлюється на рівні облікової ставки На­ціонального банку України.

1.5. Повернення процентів за користування фінансовими кош­тами, які визначені п. 1.3 цього договору, Позичальник зобов'я­зується здійснити одночасно з поверненням фінансової допомоги в строки, визначені п. 1.2 договору.

1.6. Позичальник не має права передавати одержані фінансові кошти третім особам у вигляді безвідплатної допомоги, вкладів у сумісну діяльність або статутні фонди, а також надавати гарантії чи поруку під грошові кошти.

Прибуток, а також майно, придбане за рахунок фінансової допомоги за цим договором, після повернення фінансової допомо­ги є власністю Позичальника.

1.7. З дня укладення цього договору Позикодавець має право вимагати від Позичальника звіти про використання фінансової допомоги.

2. Відповідальність сторін

2.1. Невиконання зобов'язань за договором надає право на стяг­нення з винної сторони усіх завданих цим невиконанням збитків.

2.2. Сторони звільняються від відповідальності за невиконан­ня зобов'язань, якщо це невиконання викликане обставинами, які не залежать від волі сторін та є поза їх компетенцією, як-от: зміна правового регулювання таких правочинів або прийняття органа­

ми державної влади актів, що роблять неможливим виконання

цього договору.

Проте в цьому разі Позичальник зобов'язується повернути всі кошти, одержані за договором (у тому числі проценти за викори­стання позики) протягом 10 днів з дня виникнення таких обставин.

2.3. У разі прострочення повернення суми позики у строки, визначені п. 1.2 цього договору, Позичальник сплачує Позико­давцю штраф у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення.

3. Дія договору

3.1. Договір набирає чинності з дня його підписання і діє до

31 грудня 2004 р.

3.2. Зміни до договору можуть бути внесені письмовою угодою

сторін.

Юридичні адреси та банківські реквізити сторін:

Позикодавець                             Позичальник

Договір підписали:

Голова правління                Директор _____ (Кушнір В.В.)         _____ (Сліпченко А.А.)

Що таке договір банківського вкладу?

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої особи (вкладни­ка) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобо­в'язується виплачувати вкладникові таку суму та про­центи на неї або дохід в іншій формі на умовах та в по­рядку, що визначені договором. Договір банківського вкла­ду, в якому вкладником є фізична особа, визнається пуб­лічним. Правила щодо банків застосовують також до інших кредитних організацій при укладенні ними договору бан­ківського вкладу.

Договір банківського вкладу має бути укладений пись­мово. Вважається, що письмової форми договору банків­ського вкладу додержано, якщо внесення суми посвідчено книжкою, ощадним або депозитним сертифікатом чи іншим документом, що виданий банком вкладникові та відповідає вимогам, передбаченим для таких документів законом, вста­новленим відповідно до них банківськими правилами та звичаями ділового обігу, які застосовуються у банківській практиці. Наслідок недодержання письмової форми банків­ського вкладу — нікчемність такого договору.

Жителі України можуть вносити заощаджувальні вкла­ди в будь-який комерційний банк. За чинним законодав­ством умови прийняття коштів від вкладників банки вста­новлюють самостійно. Доходи за вкладами не підлягають оподаткуванню. Вкладники вільні у виборі банку для збе­рігання своїх коштів і можуть мати вклади в одному чи кількох установах банку.

Є такі види вкладів: на умовах вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) і на умовах повернення вкладу із закін­ченням зазначеного договором строку (строковий вклад). У випадках, коли вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу із закінченням строку або суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, — після настання передбачених договором обставин, договір вважається та­ким, що продовжений на умовах вкладу на вимогу. Фізич­на або юридична особа може укласти договір банківського вкладу (зробити вклад) на користь третьої особи. Визначен­ня імені фізичної особи, на користь якої зроблено вклад, є істотною умовою банківського вкладу.

Проценти на суму банківського вкладу в розмірі, ви­значеному договором, нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, до дня, який передує поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладни­ка з інших підстав. Якщо інше не передбачено умовами договору, банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу. У разі зменшення бан­ком розміру процентів новий розмір процентів застосову­

ється до вкладів, внесених до сповіщення вкладників про зменшення процентів, із закінченням місяця з моменту відповідного сповіщення. Коли договором не встановлено розмір процентів, банк повинен виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

Проценти на суму банківського вкладу виплачують вкладникові на його вимогу із закінченням кожного квар­талу окремо від суми вкладу, а не витребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на який нараховуються проценти. У разі повернення вкладу виплачують усі нара­ховані до цього моменту проценти.

Вклад може бути зроблений у банк на ім'я визначеної третьої особи, яка набуває прав вкладника з моменту над­ходження грошей на її рахунок. До набуття особою, на ко­ристь якої зроблений банківський вклад, прав вкладника ці права належать особі, яка зробила вклад. Визначення імені фізичної особи або найменування юридичної особи, на користь якої зроблено вклад, є істотною умовою договору банківського вкладу. У разі відмови від вкладу особи, на користь якої укладено договір банківського вкладу, особа, яка уклала цей договір має право вимоги повернення вкла­ду або переведення його на своє ім'я.

Укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення коштів на її рахунок за вкладом по-свідчується ощадною книжкою. Видача вкладу, виплата процентів за ним і виконання розпоряджень вкладника про перерахування коштів з рахунка за вкладом іншим особам здійснюються банком у разі пред'явлення ощадної книж­ки. В ощадній книжці мають бути зазначені та посвідчені банком найменування і місцезнаходження банку, номер рахунка за вкладом, а також усі суми коштів, зараховані на рахунок, усі суми коштів, списані з рахунка, та зали­шок коштів на рахунку на момент пред'явлення ощадної книжки у банк. У разі втрати ощадної книжки або приве­дення її у непридатний для пред'явлення стан банк за за­явою вкладника повинен видати йому нову ощадну книжку.

Крім того, укладення договору банківського вкладу по-свідчується ощадним (депозитним) сертифікатом.

Ощадний (депозитний) сертифікат є документом, який посвідчує суму вкладу, внесеного у банк, і права вклад­ника (утримувача сертифіката) на одержання із закінченням встановленого строку суми вкладу та процентів, обумовлених у сертифікаті, у банку, який видав сертифікат. У разі до­строкового пред'явлення ощадного (депозитного) сертифіката до оплати банком виплачуються сума вкладу та проценти, які виплачуються за вкладами на вимогу, якщо умовами сертифіката не встановлено інший розмір процентів.

Які особливості договору факторингу?

За договором факторингу (фінансування під відступ-лення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факто­рові своє право грошової вимоги до третьої особи (борж­ника). Грошова вимога до боржника може бути передана клієнтом факторові також з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання факто­ра може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Сторонами договору факторингу є фактор і клієнт.

Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторин­гові операції.

Клієнтом факторингу можуть бути фізичні та юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності.

Предметом договору факторингу може бути як грошо­ва вимога, строк платежу якої закінчився (наявна вимога),

так і право на одержання коштів, Ике виникне в майбут­ньому (майбутня вимога). При переданні майбутньої вимо­ги вона вважається такою, що перейшла до фактора після того, як виникло саме право на одержання з боржника гро­шових коштів, які є предметом передання вимоги, передба­ченої договором.

Якщо передання грошової вимоги обумовлене певною подією, воно набуває чинності після настання цієї події. У цих випадках додатково передання вимоги не оформлю­ється. Договір факторингу є дійсним, навіть якщо між клі­єнтом та його боржником є угода про заборону передання грошової вимоги або її обмеження.

Клієнт несе відповідальність перед фактором за дійсність грошової вимоги, що є предметом відступлення. Але клієнт не несе відповідальності за невиконання або неналежне виконання боржником вимоги, що є предметом відступлен­ня, пред'явленої до виконання фактором, якщо інше не передбачено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, вважається дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступ­лення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслі­док яких боржник має право не виконувати вимогу.

Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення грошової вимоги цьому фак­торові й у повідомленні визначена грошова вимога, яка підля­гає виконанню, а також названо фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від факто­ра надання йому в розумні строки доказів того, що відступ­лення грошової вимоги факторові справді мало місце.

Якщо фактор не виконує цього обов'язку, боржник має право здійснити цей платіж клієнтові на виконання його зобов'язання перед ним. У разі звернення фактора до борж­ника з вимогою здійснити платіж боржник має право пред'я­вити до заліку свої грошові вимоги, що ґрунтуються на договорі з клієнтом, які виникли у боржника до моменту, коли він був повідомлений про відступлення вимоги факто-

рові. Вимоги, які боржник міг пред'явити клієнту у зв'яз­ку з порушенням останнім угоди про заборону або обмежен­ня факторингу, не мають чинності проти фактора.

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансу­вання клієнта здійснюється шляхом придбання у нього гро­шової вимоги фактором, останній набуває права на всі суми, які він одержить від клієнта на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором за те, що одержані останнім суми виявилися меншими від ціни, за яку фактор придбав вимогу.

При відступленні грошової вимоги факторові, здійсне­ному з метою забезпечення виконання йому зобов'язання і клієнта, коли договором факторингу не передбачено інше, фактор повинен надати клієнтові звіт та передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечує відступ-лення вимоги. Якщо кошти, одержані фактором від борж­ника, виявилися меншими від суми боргу клієнта перед фактором, клієнт зобов'язаний сплатити факторові зали­шок боргу.

У разі порушення клієнтом своїх обов'язків за догово­ром, укладеним з боржником, останній не має права вима­гати від фактора повернення сум, уже сплачених йому на грошову вимогу, яка була передана, якщо боржник має право одержати ці суми безпосередньо від клієнта.

Боржник, який має право одержати безпосередньо від клієнта суми, сплачені факторові за відступленою грошо­вою вимогою, має право вимагати повернення цих сум фак­тором, коли фактор не виконав свого зобов'язання з пере­дачі клієнтові грошових коштів, пов'язаних з відступлен-ням права грошової вимоги, або передав клієнтові грошові кошти, знаючи про порушення клієнтом зобов'язання пе­ред боржником, пов'язаного з відступленням права грошо­вої вимоги.

Приклад факторингової операції — придбання права вимоги поставок товарів і надання послуг, прийняття ризи­ку виконання таких вимог та інкасація цих вимог, які здійснюють комерційні банки.

У чому полягає правове регулювання розрахункових відносин?

Цивільний кодекс України передбачає обов'язкове збе­рігання всіма юридичними особами будь-якої форми влас­ності коштів на рахунках у кредитних установах. Це зумовлює необхідність здійснення платежів за зобов'язан­нями суб'єктів підприємницької діяльності, громадськими організаціями і бюджетними установами саме через уста­нови банків. Розрахунки з участю фізичних осіб, не пов'я­зані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, мо­жуть проводитися готівкою без обмеження суми або в без­готівковому порядку. Розрахунки між юридичними особа­ми, а також розрахунки з участю фізичних осіб, пов'язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, прово­дяться в безготівковому порядку. Розрахунки між цими особами можуть проводитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

При здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки платіжними дорученнями, акредитивом, чека­ми, розрахунки за інкасо, а також розрахунки в інших формах, передбачених законом, встановленими згідно з ним банківським правилами та застосовуваними у банківській практиці звичаями ділового обігу. Сторони в договорі ма­ють право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд. Безготівкові розрахунки проводяться через банки, інші кредитні організації, в яких відкрито відповідні рахунки.

Розрахунки платіжними дорученнями. Цю форму безго­тівкових розрахунків застосовують для здійснення поперед­ньої плати за отримання поставлених товарів, наданих по­слуг та ін. При розрахунках платіжними дорученнями банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок коштів, що зберігаються на його рахунку, переказати певну суму на рахунок зазначеної платником особи в цьому чи в іншо-

му банку у строк, передбачений законом або встановлений згідно з ним, — якщо більш короткий строк не передбаче­ний договором або не визначається застосовуваними у банківській практиці звичаями ділового обігу.

Банк приймає доручення до виконання тільки в сумі, яка може бути сплачена за наявними власними або взяти­ми у кредит коштами. Доручення виконується банком із додержанням черговості сплачування коштів з рахунка. Банк повинен негайно інформувати платника на його вимо­гу про виконання доручення. Зміст платіжного доручення та розрахункових документів, що подаються разом з ним, і їхня форма мають відповідати вимогам, передбаченим за­коном і встановленими згідно з ним банківськими правила­ми. У разі невиконання або неналежного виконання дору­чення клієнта банк несе відповідальність, передбачену Ци­вільним кодексом України за порушення зобов'язань.

Розрахунки за акредитивом. Акредитивну форму широ­ко застосовують в умовах ринкової економіки як у межах України, так і в міжнародних розрахунках. Сутність її по­лягає в тому, що іногородній банк покупця (імпортера) до­ручає іногородньому банку постачальника (експортера) про­вести оплату рахунків постачальника на умовах, зазначе­них в акредитивній замові.

Залежно від ступеня відповідальності банків розрізня­ють відкличні та безвідкличні акредитиви.

Відкличні акредитиви можуть бути анульовані в будь-який момент як банком, що їх випустив, так і покупцем (імпортером). Вони рідко застосовуються у зовнішньотор­говельній практиці, оскільки немає гарантії оплати.

Безвідкличні акредитиви, навпаки, не можуть зміню­ватися й анулюватися без згоди постачальника (експорте­ра). Їх сума поновлюється автоматично в межах установле­ного загального ліміту й строку дії.

За засобами забезпечення акредитиви поділяють на по­криті й непокриті. Відкриваючи покритий акредитив, банк-емітент одночасно переказує кошти для розрахунку.

| Непокритий акредитив відкривається покупцеві у банку [ постачальника шляхом надання йому права списувати всі суми акредитива з розрахунку банку-емітента, коли між банками встановлені кореспондентські відносини.

Строк відкриття і дії акредитива залежить від характе­ру товару, умов його зберігання та транспортування. Все це передбачається в договорі. Для виконання акредитива одер­жувач коштів подає до виконуючого банку документи, що підтверджують виконання всіх умов акредитива. У разі порушення хоча б однієї з цих умов виконання акредитива не провадиться. Якщо виконуючий банк відмовляє у прий­нятті документів, які за зовнішніми ознаками не відповіда­ють умовам акредитива, він повинен негайно проінформу­вати про це одержувача коштів і банк-емітент із зазначен­ням причин відмови. Якщо банк-емітент, одержавши прий­няті виконуючим банком документи, вважає, що вони не відповідають за зовнішніми ознаками умовам акредитива, він має право відмовитися від їх прийняття і зажадати від виконуючого банка суму, сплачену одержувачеві коштів за порушення умов акредитива, а за непокритим акредитивом відмовитися від відшкодування виплачених сум. Про за­криття акредитива виконуючий банк повинен повідомити банк-емітент. Невикористана сума покритого акредитива підлягає поверненню банку-емітентові негайно, одночасно із закриттям акредитива. Банк-емітент зобов'язаний зара­хувати повернені суми на рахунок платника, з якого депо­нувалися кошти.

Розрахунки чеками. Ця форма безготівкових розра­хунків є однією з найпоширеніших у світовій практиці. Чеком визнається документ, що містить нічим не обумов­лене розпорядження чекодавця банку провести платіж за­значеної у ньому суми чекоутримувачеві.

Платником за чеком може бути зазначений тільки банк, де чекодавець має кошти, якими він має право розпоря­джатися шляхом виставлення чеків. Відкликання чека до закінчення строку для його подання не допускається. Ви-

дача чека не погашає грошового зобов'язання, на виконан­ня якого він виданий. Форма чека та порядок його запов­нення і використання визначаються законом і встановле­ними згідно з ним банківськими правилами.

Чек підлягає оплаті платником за умови подання його до оплати у строк, встановлений законом. Платник за че­ком повинен пересвідчитися усіма доступними способами у справжності чека, а також у тому, що пред'явник чека є правоуповноваженою за ним особою. Збитки, що виникли внаслідок оплати платником підробленого, викраденого або втраченого чека покладаються на платника або чекодавця — незалежно від того, з чиєї вини їх було завдано. Особа, що оплатила чек, має право вимагати перед ання їй чека з роз­пискою про одержання платежу.

Воля чекодавця є односторонньою, однак вона породжує правовідносини між трьома суб'єктами: між чекодавцем і чекоутримувачем, а також між чекодавцем і банком, що його обслуговує. Безпосередніх відносин між банком і чеко­давцем не виникає. Претензії за несплату чека до банку може пред'явити лише чекодавець, а не чекоутримувач. Банк буде нести відповідальність за несплату або неналеж­ну оплату чека перед чекоутримувачем у тому разі, коли це сталося з вини банка.

Здатність видавати чеки мають усі особи, наділені ци­вільною правоздатністю, тобто юридичні і фізичні особи во­лодіють активною чековою правоздатністю. Пасивна чеко­ва правоздатність обмежена, бо платником за чеком може бути лише банк, у якому відкрито рахунок чекодавця.

Є іменні чеки, чеки на пред'явника та переказні. Імен­ний чек не підлягає переданню. Він може передаватися іншим особам тільки шляхом укладання правочину про відступлення права вимоги (цесію). У переказному чеці індо­самент (напис на зворотному боці чека) на платника має силу розписки про одержання платежу. Особа, що володіє пере-казним чеком, одержаним за індосаментом, вважається його законним володільцем, якщо застосовує своє право на без­перервному ряді індосаментів.

Платіж за чеком може бути гарантований повністю або частково авалем. Гарантія платежу за чеком (аваль) може надаватися будь-якою особою, крім платника. Той, хто га­рантує платіж за чеком, несе солідарну відповідальність з особою, яка видала чек. Особа, що гарантувала платіж та оплатила чек, набуває прав, які випливають із чека, як проти того, за кого вона дала гарантію, так і проти тих, хто зобов'язаний перед останнім.

Подання чека до банку, який обслуговує чекоутримува-ча, на інкасо для одержання платежу вважається поданням чека до платежу. Кошти за інкасовим чеком на рахунок чекоутримувача зараховують після одержання платежу від платника, якщо інше не передбачено договором між чеко­утримувачем і банком.

У разі відмови платника в оплаті чека чекоутримувач має право на свій вибір вчинити позов до однієї, кількох або усіх зобов'язаних за чеком осіб (чекодавцеві, авалістам, індосантам), які несуть перед ним солідарну відповідаль­ність. Цей позов чекоутримувача може бути вчинений про­тягом одного року від дня закінчення строку подання чека до платежу.

Розрахунки за інкасовими дорученнями. У разі розра­хунків за інкасовими дорученнями (на інкасо) банк (банк-емітент) за дорученням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу. Випадки застосування та порядок здійснення роз­рахунків на інкасо встановлюються законом, банківськими правилами та звичаями ділового обігу.

При виконанні інкасового доручення документи пода­ються платникові у тій формі, в якій вони одержані, за ви­нятком банківських відміток і виписів, необхідних для оформ­лення інкасового доручення. Документи, що підлягають оплаті при їх поданні, виконуючий банк повинен подати до платежу негайно з отриманням інкасового доручення.

Коли документи підлягають оплаті в інший строк, вико­нуючий банк зобов'язаний для одержання акцепту платни-

ка подати документи для акцепту негайно з отриманням інкасового доручення, а вимогу платежу має здійснити не пізніше ніж у день настання строку платежу, вказаного в документі.

Одержані (інкасовані) суми виконуючий банк негайно передає у розпорядження банку-емітента, який повинен зарахувати ці суми на рахунок клієнта. При цьому викону­ючий банк має право відрахувати з інкасованих сум належні йому плату та відшкодування витрат або видатків.

Які особливості ліцензійного договору?

Особливою правовою формою використання творів на­уки, літератури, мистецтва і об'єктів промислової власності є цивільно-правові договори, які дістали назву договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Важлива особливість цих договорів — це те, що об'єктами (предметами) їх є нематеріальні блага — твори науки, літератури, мистецтва чи винаходи. Вони стають об'єктом договору за однієї умови — якщо виражені в такій об'єктивній формі, яка дає можливість відтворювати і роз­множувати їх.

Цивільний кодекс України визначає, що розпоряджен­ня майновими правами інтелектуальної власності може здійснюватися на підставі таких договорів:

• ліцензія на використання об'єкта права інтелектуаль­ної власності;

• ліцензійний договір;

• договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

• договір про передання виключних майнових прав інте­лектуальної власності;

• інший договір щодо розпорядження майновими пра­вами інтелектуальної власності.

За зазначеними договорами ми й розглянемо особливості

ліцензійного договору.

За ліцензійним договором сторона, що володіє виключ­ним правом на об'єкт права інтелектуальної власності (ліцензіар), надає іншій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та іншого закону.

Як і будь-який цивільно-правовий договір, ліцензійний договір має відповідати вимогам закону і містити всі не­обхідні умови та реквізити, без яких договір недійсний. Ліцензійний договір має бути укладений у письмовій формі, якщо інше не передбачено погодженням сторін. Письмова форма не є обов'язковою для авторських ліцензійних дого­ворів про опублікування твору в періодичних виданнях та енциклопедичних словниках. Ліцензійні договори на право використання об'єктів права промислової власності наби­рають чинності тільки після їх реєстрації в патентному відомстві України.

Ліцензійні договори про надання використання об'єктів права інтелектуальної власності можуть мати форму про­стої невиключної ліцензії або виключної ліцензії.

За простою невиключною ліцензією ліцензіар передає ліцензіатові право на використання об'єкта інтелектуаль­ної власності й при цьому зберігає за собою право на вико­ристання цього самого об'єкта і видачі ліцензії на право використання цього самого об'єкта іншим особам.

За договором про виключну ліцензію ліцензіар передає право на використання об'єкта інтелектуальної власності іншій особі (ліцензіату) в певному обсязі, на визначеній території та на обумовлений строк. При цьому ліцензіар залишає за собою право використовувати цей самий об'єкт

у частині, що не передана ліцензіату, а також має право видавати ліцензію іншим особам за межами виданих лі­цензій.

Автор може за договором взяти на себе зобов'язання ство­рити в майбутньому твір, винахід або інший результат інтелектуальної діяльності та передати замовникові, що не є його роботодавцем, виключні права на використання цьо­го результату. Такий договір повинен визначати характер, призначення та інші вимоги до результату інтелектуальної діяльності, що має бути створений на замовлення, а також цілі або способи його використання.

Істотними умовами ліцензійного договору мають бути: способи використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що передаються за таким дого­вором; строк дії і територія, на якій передається право);

розмір винагороди і (або) порядок визначення розміру ви­нагороди за кожний спосіб використання об'єкта права інте­лектуальної власності, порядок і строки її виплати, а та­кож інші умови, які сторони вважатимуть за доцільне вклю­чити до договору. Безстрокові договори не допускаються, але якщо в договорі немає умови про строк, на який ви­дається право, договір може бути розірваний ліцензіаром із закінченням п'яти років від дати його укладення, якщо користувач буде письмово повідомлений про це за шість місяців до розірвання договору. У разі відсутності в ліцен­зійному договорі умови про територію, на яку видається право, чинність його поширюється на територію України.

Якщо в договорі немає умови про спосіб використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що передаються за договором), договір вважається укладе­ним на способи використання об'єкта права інтелектуаль­ної власності, які можуть вважатися необхідними для до­сягнення наміру сторін, викладені при укладенні договору.

Розмір винагороди за використання права інтелектуаль­ної власності визначається погодженням сторін. Якщо в договорі про видання або інше відтворення твору (напри­

клад, сценарій чи драматичний твір може бути переробле­ний на розповідний) винагорода визначена у вигляді фіксо­ваної суми, то в договорі має бути встановлений максималь­ний тираж твору.

Відмова суб'єктів права на використання об'єкта права інтелектуальної власності від права на одержання винаго­роди за використання зазначених об'єктів є нікчемною (не­дійсною). Умови ліцензійного договору, що обмежують ав­торів або винахідників у створенні в майбутньому нових об'єктів права інтелектуальної власності на певну тему або в певній галузі, також є недійсними.

Відповідними відомствами і творчими спілками можуть розроблятися і затверджуватися у встановленому порядку типові ліцензійні договори на використання об'єктів пра­ва інтелектуальної власності. Ліцензійні договори на вико­ристання об'єктів права інтелектуальної власності можуть містити умови, не передбачені типовими ліцензійними до­говорами.

Умови договору, які погіршують становище автора (або його правонаступників) порівняно зі становищем, визначе­ним чинним законодавством, визнаються недійсними. До­говори, що зобов'язують автора надавати іншим особам виключні права на використання будь-яких результатів інтелектуальної діяльності, які автор створить у майбут­ньому, є нікчемними.

Сторона, що не виконала або неналежним чином вико­нала зобов'язання за ліцензійним договором, зобов'язана відшкодувати завдані іншій стороні збитки, включаючи втрачену вигоду. Якщо автор не передав замовлений резуль­тат інтелектуальної діяльності в обумовлений строк і відпо­відно до встановлених договором вимог, він повинен відшко­дувати шкоду, завдану замовникові.

Уповноважені відомства або творчі спілки можуть за­тверджувати типові ліцензійні договори, але ліцензійний договір, укладений сторонами, може також містити умови, не передбачені цим типовим договором. Умови ліцензійно­го договору, укладеного з творцем об'єкта права інтелекту-

альної власності, що погіршують його становище порівня­но зі становищем, передбаченим законом або типовим дого­вором, є нікчемними і замінюються умовами, встановлени­ми типовим договором чи законом.

Що означає термін "комерційна концесія"?

Створення підприємницького сектору в Україні зумов­лює необхідність правової бази його функціонування. У ринковій економіці є три головні шляхи заснування влас­ної справи:

• заснування власного бізнесу;

• придбання існуючого бізнесу;

• здійснення комерційної концесії.

Якщо нормативна база для реалізації в Україні перших двох шляхів тією чи іншою мірою сформувалася, то понят­тя комерційної концесії вперше розкрито і запроваджено в Цивільному кодексі України.

Комерційна концесія — це підприємницька діяльність, яка оформлюється договором з довгострокового ділового співробітництва, у процесі якого компанія (правоволоді-лець) надає юридичній або фізичній особі (приватному підприємцю або групі підприємців) — (користувачам) за плату право користування відповідно до Ті вимог ком­плексом належних цій стороні прав з метою виготовлен­ня та (або) продажу певного виду товару та (або) на­дання послуг. •

Предмет договору — це комплекс виключних прав інте­лектуальної власності (торговельних марок, промисло­вих зразків, винаходів, товарів, комерційних таємниць

тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Дого­вором може бути передбачено використання предмета. договору із зазначенням або без зазначення території. використання щодо певної сфери цивільного обігу.

Комерційна концесія здійснюється відповідно до дого­вору, який регулює правовідносини між суб'єктами під­приємницької діяльності. Договір комерційної концесії пе­редбачає використання комплексу виключних прав, діло­вої репутації, комерційного досвіду правоволодільця в по­вному обсязі (зокрема з визначенням мінімального чи мак­симального обсягу використання) із зазначенням певної сфери підприємницької діяльності (продаж товарів, одер­жаних від правоволодільця або вироблених користувачем, здійснення іншої торговельної діяльності, виконання робіт, надання послуг).

Договір комерційної концесії укладається письмово і реєструється органом, який здійснює реєстрацію юридич­ної особи або підприємця, що виступає за договором як правоволоділець. Якщо правоволоділець зареєстрований як юридична особа або підприємець в іноземній державі, реє­страцію договору здійснює орган, який зареєстрував юри­дичну особу або підприємця, що є користувачем. У відноси­нах з третіми особами сторони договору мають право посилатися на договір комерційної концесії лише з мо­менту його державної реєстрації.

Договір комерційної концесії на використання об'єкта, що охороняється відповідно до патентного законодавства, підлягає реєстрації також у центральному органі виконав­чої влади в галузі патентів і знаків для товарів і послуг. У разі недодержання цих вимог договір комерційної концесії вважається нікчемним (недійсним).

Сторонами в цьому договорі можуть бути і юридичні, і фізичні особи, зареєстровані як підприємці. Договір укла­дається з визначенням або без визначення строку його дії. В ньому може бути передбачено право користувача в межах відповідної території і ринку виступати в ролі субконцесіо-

нера, тобто дозволяти іншим особам користуватися нада­ним йому комплексом виключних прав на умовах комер­ційної концесії, погоджених із правоволодільцем або ви­значених у договорі. Договір комерційної субконцесії не може бути укладений на більш тривалий строк, ніж договір, на підставі якого він укладається. Користувач та субкори-стувач відповідають перед правоволодільцем за завдану йому шкоду солідарно.

Якщо користувач належним чином виконував свої обо­в'язки, він має право після закінчення строку договору на укладення договору комерційної концесії на новий строк на тих самих умовах.

Кожна зі сторін договору, укладеного без зазначення строку, має право у будь-який час відмовитися від догово­ру, повідомивши про це іншу сторону за шість місяців, якщо договором не передбачено більш тривалий строк. Перехід до іншої особи будь-якого виключного права, що входить до комплексу наданих користувачеві прав, не визнається під­ставою для зміни або розірвання договору комерційної кон­цесії. Новий правоволоділець стає стороною цього договору в частині прав і обов'язків, що стосуються відчуженого виключного права. Форму, розмір, строки внесення та по­рядок перегляду винагороди за договором визначають за домовленістю сторін.

У разі зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця, права на використання яких входять до комплексу прав, наданих користувачеві за договором ко­мерційної концесії, цей договір зберігає чинність щодо но­вого позначення правоволодільця, якщо користувач не ви­магає розірвання договору і відшкодування збитків. При продовженні чинності договору користувач має право ви­магати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати.

Які права і обов'язки сторін за договором комерційної концесії?

З урахуванням характеру та особливостей діяльності, що здійснюється за договором комерційної концесії, правово­лоділець зобов'язаний:

• передати користувачеві технічну та комерційну доку­ментацію і надати іншу інформацію, необхідну користува­чеві для здійснення прав, наданих йому договором комер­ційної концесії, а також проінструктувати користувача та його працівників з питань, пов'язаних зі здійсненням цих прав;

• надавати користувачеві постійне технічне та консуль­тативне сприяння, включаючи проведення спеціальних навчальних курсів для персоналу його працівників;

• забезпечити державну реєстрацію договору.

Правоволоділець має право постійно перевіряти товари (роботи, послуги), що виробляються (виконуються або на­даються) користувачем споживачам відповідно до договору комерційної концесії.

Користувач зобов'язаний:

• не розголошувати секрети виробництва правоволоділь­ця та іншу одержану від нього конфіденційну комерційну

інформацію;

• інформувати правоволодільця про свій досвід викори­стання торговельної марки та інших позначень правоволо­дільця на договірній території та можливе його поліпшення;

• експлуатувати торговельну марку та інші позначення виключно з додержанням інструкцій і вказівок правоволо­дільця, спрямованих на забезпечення відповідності харак­теру, способів та умов використання тому, як вони викори­стовуються правоволодільцем, у тому числі вказівок щодо зовнішнього і внутрішнього оформлення комерційних при-

міщень, використовуваних користувачем при здійсненні наданих йому за договором прав;

• використовувати торговельну марку та інші позначен­ня правоволодільця визначеним у договорі способом;

• забезпечити відповідність якості товарів, що виробля­ються ним на основі договору, виконуваних робіт, послуг, що надаються, якості аналогічних товарів, робіт і послуг, що виробляються, виконуються або надаються правоволо-дільцем;

• надавати покупцям (замовникам) усі додаткові послу­ги, на які б вони могли розраховувати, купуючи (замовля­ючи) безпосередньо у правоволодільця;

• інформувати покупців (замовників) найбільш очевид­ним для них способом про те, що він використовує торго­вельну марку та інші позначення, за договором комерцій­ної концесії утримуватися від пошуку споживачів (замов­ників) за межами наданої договором території (закріпленої за користувачем);

• не брати участі та не мати будь-якого майнового інте­ресу прямо або опосередковано в будь-якій підприємницькій діяльності, що може конкурувати з діяльністю правоволо­дільця;

• дозволяти правоволодільцю інспектувати договірні приміщення, транспортні засоби, товари та послуги, що надаються, свої інвентаризаційні та фінансові документи.

Умови договору комерційної концесії, відповідно до яких правоволоділець має право визначати ціну товару (робіт, послуг), передбаченого договором, або встановлювати верх­ню чи нижню межу цієї ціни, є нікчемними.

Зразок договору комерційної концесії

ДОГОВІР №__ м. Дніпропетровськ                    15 травня 2004 р.

ЗАТ "БББ", надалі — "Правоволоділець", в особі директора Глущенко С.С., що діє на підставі статуту товариства,

і ТОВ "ВВВ", надалі — "Користувач", в особі директора Пет" ренко М.М., що діє на підставі статуту товариства, з додержан­ням вимог ст. 1115—1129 Цивільного кодексу України, уклали цей договір про нижченаведене:

1. Предмет договору

1.1. Цей договір укладається з метою успішної реалізації то­варів і послуг на ринку Дніпропетровської області та ділового співробітництва сторін для досягнення найкращих економічних

результатів.

1.2. Користувач, враховуючи те, що система виробництва і реалізації виробів, позначених торговельною маркою Правоволо­дільця, підтвердила свою високу якість, бажає здійснювати ви­робниче і ділове співробітництво з Правоволодільцем і тим самим увійти у виробництво морозива "Морозно", і в цій діяльності за­стосовувати спосіб та метод виробництва Правоволодільця, і ви­користовувати технічну допомогу Правоволодільця.

1.3. Сторони погодилися з тим, що вони мають таку ділову мету:

а) розподіл праці і спеціалізація виробництва;

б) підвищення обсягу виробництва і виробничої програми;

в) забезпечення економічності виробництва за рахунок зни­ження вартості одиниці продукції і закупівельної ціни на сирови­ну і репродуктивний матеріал;

г) збільшення гнучкості виробництва і реалізації відповідно

до вимог ринку;

д) швидке оволодіння новими виробами, які користуються

попитом на ринку.

2. Планування виробництва і розвитку

2.1. Для досягнення спільної мети, визначеної п. 1 цього дого­вору, сторони домовились про таке:

а) їх ділові відносини за договором ґрунтуються на співробіт­ництві і наданні допомоги в повсякденній діяльності;

б) для визначення цін при взаємному обміні товарами і послу­гами застосовуються ринкові критерії;

в) Користувач планує виробництво і розвиток за єдиною мето­дологією з урахуванням пропозицій Правоволодільця;

г) Сторони докладають усіх зусиль для того, щоб у галузі пла­нування господарської діяльності була прийнята єдина методоло­гія і забезпечена відповідна координація як на виробництві, так і в галузі реалізації продукції, яка є предметом співробітництва за цим договором.

3. Предмет комерційної концесії

3.1. Предметом цього договору є здійснення співробітництва і об'єднання у виробництві та реалізації засобів і праці Правоволо­дільця і Користувача відповідно до положень цієї статті.

3.2. Комерційна концесія в рамках надання допомоги для розвитку виробничих потужностей охоплює:

а) співробітництво в забезпеченні технічних умов для отри­мання дозволу відносно місця виробництва від компетентних органів;

б) розробка програми навчання персоналу і організацію на­вчання;

в) забезпечення документацією для пуску і роботи об'єкта;

г) розробка програми виробництва і плану роботи;

д) регулювання питання про право використання торговель­ної марки;

е) забезпечення засобами праці для спільної діяльності. 3.3. Зазначені заходи в п. 3.2 становлять "пакет послуг", які

надає Правоволоділець, а їх вартість за договором визначається в

100 000 грн.

4. Обов'язки Користувача

4.1. Користувач зобов'язаний надати такі засоби для здійснен­ня сумісної діяльності в рамках комерційної концесії:

а) фінансові кошти на суму 50 000 грн;

б) виробничі приміщення і обладнання;

в) робочу силу відповідно до потреб виробництва.

4.2. Користувач зобов'язується:

— працювати за виробничою програмою Правоволодільця;

— використовувати торговельну марку "Морозно" на підприєм­ствах, які працюють з предметом договору про комерційну кон­цесію;

— забезпечувати відповідність якості товарів (робіт, послуг),

що виробляються (виконуються, надаються) за договором, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що виробляються (викону­ються, надаються) Правоволодільцем;

— надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які б вони могли розраховувати, купуючи (замовляючи) товари (ро­боти, послуги) безпосередньо у Правоволодільця;

— інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень Правоволодільця за договором комерційної концесії;

— не розголошувати секрети виробництва Правоволодільця, іншу одержану від нього конфіденційну інформацію;

— не одержувати аналогічні права від конкурентів (потенцій­них конкурентів) Правоволодільця;

— погоджувати з Правоволодільцем місця розташування примі­щень для продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), перед­бачених договором, а також їх внутрішнє і зовнішнє оформлення.

4.3. Користувач зобов'язується за використання пакета послуг виплачувати Правоволодільцю винагороду в процентах від запла­нованого обсягу діяльності спільно організованого виробництва і реалізації виробів, які є предметом договору. Початкова винаго­рода покриває витрати Правоволодільця за п. 3.2 цього договору

і становить 20 % .

4.4. Користувач зобов'язаний виплачувати Правоволодільцю і поточну винагороду (комісійні), які покривають витрати на техніч­ну допомогу, послуги з реалізації готової продукції і послуги з органі­зації праці та виробництва, передбачених інвестиційною програмою.

4.5. Користувач відшкодовує економічно обґрунтовані, фак­тичні витрати на навчання кадрів.

5. Обов'язки Правоволодільця

5.1. Правоволоділець зобов'язаний передати Користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за цим договором,

а також проінформувати Користувача та його працівників з пи­тань, пов'язаних зі здійсненням цих прав.

5.2. Розробити інвестиційну програму виробництва і надати Користувачеві всю необхідну технічну і організаційну допомогу, передбачену договором.

5.3. Надати комісійні послуги для придбання обладнання Користувачем і своєчасно поставляти виробничий матеріал у за­планованій кількості та відповідної якості.

5.4. Надати необхідну допомогу в розробці технологічної до­кументації для роботи виробничої одиниці.

5.5. Надати постійну спеціальну допомогу в організації вироб­ництва і здійснювати нагляд за якістю виробів, що є предметом цього договору.

5.6. Надавати виробничі приміщення для виконання передба­ченого обсягу виробництва відповідно до можливостей виробни­чої одиниці.

5.7. Своєчасно виплачувати Користувачеві вартість виробів, які регулярно поставляються і реєструються відповідно до поло­жень цього договору.

5.8. Не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для їх використання на закріпленій за Користувачем території — Дніпропетровській області.

6. Спільний орган господарської діяльності

6.1. Для успішної господарської діяльності сторони погоди­лись утворити спільний орган господарської діяльності, який є Органом паритетного складу, а голова призначається із числа осіб, яких називає Користувач.

6.2. Компетенція, спосіб роботи і прийняття рішень спільним органом будуть врегульовані у спеціальному додатку до договору і робочої інструкції, яку спільний орган приймає за згодою сторін цього договору.

6.3. Сторони погодилися з тим, що всі спори вони будуть по­передньо вирішувати дружнім шляхом на підставі пропозицій спільного органу.

7. Строк дії, продовження і припинення договору, відмова від нього

7.1. Цей договір укладено на п'ять років.

7.2. Договір автоматично продовжується на наступні п'ять років, якщо кожна зі сторін не пізніше як за шість місяців до закінчення строку його дії не відмовиться від нього письмово.

7.3. Користувач має право на укладення договору на новий строк на тих же умовах, якщо він належним чином виконував свої обов'язки за цим договором.

7.4. Перехід виключного права на торговельну марку від Пра-воволодільця до іншої особи не є підставою для зміни або розі­рвання цього договору.

7.5. Державна реєстрація договору після його укладення та у разі його розірвання покладається на Правоволодільця.

7.6. Договір припиняється у разі:

— припинення права Правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в цьому договорі, без його заміни

аналогічним правом;

— оголошення Правоволодільця або Користувача неплато­спроможним (банкрутом).

8. Вирішення спорів

8.1. Усі спори, які будуть виникати з цього договору чи у зв'яз­ку з ним, сторони вирішують за домовленістю.

8.2. Якщо сторони не дійшли згоди щодо вирішення спору, вони звертаються до Дніпропетровського господарського суду,

який і вирішує спір.

8.3. Сторони зобов'язуються виконати рішення господарсько­го суду в строк, який визначений у самому рішенні.

9. Заключні положення

9.1. Цей договір набирає чинності після його підписання Пра-воволодільцем і Користувачем та державної реєстрації.

9.2. Зміни і доповнення до цього договору можуть бути здій­снені тільки письмово.

9.3. Додатки і протоколи можуть змінювати чи доповнювати цей договір за умови, що вони підписані представниками обох

сторін.

9.4. Цей договір складено у двох примірниках, по одному для

кожної зі сторін.

Юридичні адреси та банківські реквізити сторін:

Договір уклали:

Праволоділець                Користувач Директор (Глущенко С.С.)     Директор (Петренко П.П.)

Які особливості договору простого товариства^

Відносини, що виникають між суб'єктами права при з'єднанні своїх внесків (майно, знання тощо) і організації співпраці для досягнення спільної мети є різновидом ци­вільних правовідносин, а саме зобов'язаннями за спільною діяльністю. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. З'єднання внесків і по­дальша спільна діяльність для досягнення спільної мети вимагають від учасників чіткої організації. Отже, зобов'я­зання зі спільної діяльності мають чіткий організаторський характер.

Є дві основні організаційно-правові форми та два основ­них види зобов'язань за спільною діяльністю. По-перше, учасники мають обрати організаційно-правову форму їх спільної діяльності, що не передбачає створення юридичної особи. В цьому разі відносини, що виникають між учасни­ками, оформлюються у договорі про спільну діяльність, який є юридичним фактом або підставою виникнення зобо­в'язання за спільною діяльністю і містить всі істотні та інші умови взаємовідносин сторін. По-друге, спільна діяльність учасників може бути спрямована на здійснення співробіт­ництва у межах самостійного суб'єкта права — юридичної особи, який створюється на підставі установчих договорів. У Цивільному кодексі України положення про установчі договори містяться у главі "Юридичні особи". У зв'язку з цим розглянемо договір про спільну діяльність без створен­ня юридичної особи — просте товариство.

За договором простого товариства сторони (учасни­ки) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або іншою метою.

Предметом договору про спільну діяльність є результат, на досягнення якого спрямовані дії учасників з об'єднання

внесків та спільної діяльності. Оформлення предмета дого­вору дає змогу визначити юридичну природу взаємовідно­син учасників і на цій основі узгоджувати інші умови співро­бітництва.

Вкладом учасника визнається все те, що він вносить у спільну справу, в тому числі гроші, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репута­ція та ділові зв'язки. Вклади учасників передбачаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає з договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцін­ка вкладу учасника провадиться за погодженням між учас­никами.

Внесене учасниками майно, яким вони володіли за пра­вом власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності пло­ди і доходи визнаються їхньою спільною частковою влас­ністю, якщо інше не встановлено договором простого това­риства. Ведення бухгалтерського обліку спільного майна учасників може бути доручено ними одній з осіб, що беруть участь у договорі. Користування спільним майном учасників здійснюється за їх спільною згодою, а в разі недосягнення згоди — у порядку, що встановлюється судом.

У разі спільного ведення справ для вчинення кожного правочину потрібна згода всіх учасників. У відносинах із третіми особами повноваження учасника вчиняти право-чини від імені всіх учасників посвідчується довіреністю, виданою іншими учасниками, або договором простого то­вариства.

Учасник, що вчинив від імені всіх учасників правочи-ни, щодо яких його право на ведення спільних справ учас­ників було обмежене, або вчинив в інтересах усіх учасників правочини від свого імені, може вимагати відшкодування Здійснених ним за свій рахунок витрат, якщо були достатні підстави вважати, що ці правочини необхідні в інтересах усіх учасників. Рішення щодо спільних справ учасників приймаються учасниками за спільною згодою, якщо інше не передбачено договором.

Кожний учасник незалежно від того, чи правоуповнова-жений він вести спільні справи учасників, має право озна­йомлюватися з усією документацією з ведення справ. Відмо­ва від цього права або його обмеження, в тому числі за по­годженням учасників, є нікчемною.

Порядок покриття витрат і збитків, пов'язаних зі спіль­ною діяльністю, визначається угодою учасників. За відсут­ності такої угоди кожний учасник несе витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу в спільну справу. Прибу­ток, одержаний учасниками в результаті їх спільної діяль­ності, розподіляється пропорційно до вартості вкладів учас­ників. Угода про усунення будь-кого з учасників у прибут­ку є недійсною.

Кредитор учасника договору простого товариства має право виставити вимогу про виділ його частки у спільному майні.

Якщо договір простого товариства не пов'язаний зі здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, кожний учасник відповідає за спільними договірними зобо­в'язаннями усім своїм майном пропорційно вартості вкла­ду в спільну справу. За спільними зобов'язаннями, що ви­никли зі здійсненням учасниками підприємницької діяль­ності, учасники відповідають солідарне за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення.

Заява про відмову учасника від безстрокового договору простого товариства має бути зроблена ним не пізніше ніж за три місяці до передбачуваного виходу з договору. Угода про обмеження права на відмову від безстрокового договору простого товариства є недійсною. У разі якщо договір про­стого товариства не був припинений у результаті заяви будь-кого з учасників про відмову від подальшої участі або до­говір розірвано на вимогу одного з учасників, особа, участь якої в договорі припинилася, відповідає перед третіми осо­бами за спільними зобов'язаннями, які виникли в період її участі у договорі так, ніби вона залишилася учасником до­говору простого товариства.

Договір простого товариства припиняється у разі:

• визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо

інших учасників;

• оголошення учасника банкрутом, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо

інших учасників;

• смерті фізичної особи — учасника або ліквідації юри­дичної особи — учасника договору простого товариства, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збере­ження договору щодо інших учасників або заміщення учас­ника, який вибув;

• відмови учасника від подальшої участі у договорі про­стого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не перед­бачено збереження договору щодо інших учасників;

• закінчення строку договору простого товариства;

• виділу частки учасника на вимогу його кредитора, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збере­ження договору щодо інших учасників;

• досягнення мети товариства або настання обставин, коли досягнення мети товариства стало неможливим.

|      У разі припинення договору простого товариства речі, |   передані у спільне володіння та (або) користування учас-I   ників, повертаються учасникам, які їх надали, без винаго-I   роди, якщо інше не було передбачено домовленістю сторін.

Зразок договору простого товариства про сумісну підприємницьку діяльність

ДОГОВІР №_ ПРО СУМІСНУ ДІЯЛЬНІСТЬ

М.Дніпропетровськ                      10 січня 2004 р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВВ", надалі — "Товариство", в особі директора Яценка В.В., що діє на підставі Статуту товариства,

і приватне підприємство "ЮЮЮ", надалі — "Підприємство", в особі директора Кривди С.С., що діє на підставі Статуту, з ура­хуванням вимог ст. 1132—1143 Цивільного кодексу України уклали договір про сумісну діяльність на таких умовах:

1. Предмет договору

1.1. Сторони за цим договором беруть на себе зобов'язання спільно діяти для досягнення спільної господарської та комерцій­ної мети — будівництва та експлуатації цеху з виробництва лок- ' шини на устаткуванні фірми "ККК".

1.2. Керівництво сумісною діяльністю (ведення спільних справ) та облік результатів цієї діяльності покладаються на Товариство. Для цього Товариство веде окремий баланс вкладів, витрат та прибутку сторін. Показники цього балансу не включаються до балансу Товариства. У бухгалтерській звітності сторін за догово­ром відображаються фінансові та інші результати сумісної діяль­ності, що належать відповідно до умов договору кожній зі сторін.

2. Права та обов'язки сторін

2.1. Для реалізації цілей сумісної діяльності сторони здійсню­ють заходи, роблять фінансові та інші вклади у вигляді матері­альних засобів, трудових ресурсів та комплексу заходів, спрямо­ваних на будівництво та експлуатацію об'єкта договору.

2.2. Вклади сторін у сумісну діяльність приймаються у про­центних частках і визначаються за балансом витрат на сумісну діяльність. Частки сторін можуть коригуватися додатковими уго­дами до цього договору.

Грошові та інші майнові вклади сторін, а також майно, ство­рене або придбане внаслідок сумісної діяльності, є спільною влас­ністю сторін, і кожна з них не має права розпоряджатися цим майном без згоди другої сторони.

Цим договором закріплюється такий порядок розподілу при­бутку згідно з результатами сумісної діяльності.

Починаючи від дня введення в експлуатацію об'єкта договору протягом п'яти років прибуток від сумісної діяльності розподі­ляється щоквартально, не пізніше 10 числа першого за минулим кварталом місяця, в частках:

Товариство — 40 % Підприємство — 60 %

У наступні роки розподіл прибутку здійснюється у рівних

частках.

2.3. Сторони зобов'язані не розголошувати комерційну та іншу Конфіденційну інформацію як про сумісну діяльність, так і відо­му їм таку інформацію про діяльність окремої сторони.

2.4. Товариство зобов'язується:

2.4.1. Фінансувати закупівлю технологічного устаткування та будівництво цеху (і монтаж технологічного устаткування) в об­сязі 40 % витрат згідно з рахунками Підприємства в термін не більш як п'яти діб з дня одержання повідомлення Підприємства про необхідність перерахування відповідних грошових коштів.

2.4.2. Передати для будівництва цеху будмайданчик на відве­деній Товариству земельній ділянці по вул. Пархоменко, 2 у місті

Дніпропетровську.

2.4.3. Здійснювати постачання сировини для виробництва го­тової продукції згідно з умовами додаткової угоди до цього дого­вору та надавати торговельні площі для реалізації продукції су­місного виробництва.

2.5. Підприємство зобов'язується:

2.5.1. Здійснити закупівлю та постачання технологічного устаткування цеху з виробництва локшини фірми "ККК" у термін

до 10 червня 2004 р.

2.5.2. Замовити проектно-кошторисну документацію на будів­ництво цеху, зробити необхідні погодження та здати цех в екс­плуатацію до 10 жовтня 2004 р. Для цього Підприємству нада­ються права генерального замовника.

2.5.3. Здійснювати експлуатацію об'єкта сумісної діяльності з використанням власного персоналу.

3. Відповідальність сторін

3.1. У разі невиконання чи неналежного виконання зобов'я­зань за договором винна сторона відшкодовує другій стороні усі завдані цим збитки.

3.2. За порушення термінів виконання зобов'язань за догово­ром винна сторона сплачує пеню у розмірі 0,05 % вартості про­строченого зобов'язання за кожний день прострочення.

У разі прострочення виконання грошових зобов'язань винна сторона сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченого платежу за кожний день прострочення.

4. Дія договору

4.1. Договір набирає чинності з дня його укладення і є без­строковим.

4.2. Дія договору може бути припинена письмовою угодою сторін або з ініціативи однієї сторони з обов'язковим попереджен­ням про це за три місяці. Зміни до договору вносяться письмовою угодою сторін.

Юридичні адреси та банківські реквізити сторін:

Договір підписали:

Директор                          Директор ____ (Яценко В.В.)                ____ (Кривда С.С.)

Які зобов'язання належать до недоговірних?

У більшості випадків цивільно-правові зобов'язання виникають із договорів. Назва "недоговірні зобов'язання" підкреслює те, що вони виникли не з договорів чи іншої будь-якої угоди, а саме з односторонньої дії якої-небудь особи. Підставою для виникнення їх може бути односто­ронній правочин або інше майнове надання однієї сторони іншій. Разом з тим зобов'язально-правові відносини, що виникають із такого роду односторонніх дій осіб, за харак­тером і змістом практично не відрізняються від подібних відносин, які виникли з договору. Саме тому такі відноси­

ни у римському приватному праві називали ніби договір­ними, подібними до договірних, що виникають ніби з дого­вору, хоча самого договору або якогось іншого правочину між сторонами зобов'язання немає.

Одностороння дія, з якої виникло подібне зобов'язання, за характером повинна бути правомірною. Із недозволеної дії виникає зовсім інший тип недоговірних зобов'язань — заподіяння шкоди (деліктні зобов'язання).

До недоговірних правомірних зобов'язань Цивільний кодекс України відносить такі категорії зобов'язань:

1) публічне обіцяння винагороди без оголошення кон­курсу;

2) публічне обіцяння винагороди за результатами

конкурсу;

3) вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без

її доручення;

4) рятування здоров'я та життя іншої особи, майна

фізичної або юридичної особи.

До недоговірних зобов'язань належить також група зобо­в'язань, що виникають з цивільних правопорушень. На відміну від зазначених вище недоговірних зобов'язань, в основу яких покладено дозволені дії, в основу деліктних зобов'язань покладено, навпаки, тільки неправомірні дії.

Такими недоговірними зобов'язаннями є:

1) створення загрози життю, здоров'ю, майну фізич­ної особи або майну юридичної особи;

і     2) заподіяння шкоди;

3) набуття, збереження майна без достатньої право­вої підстави.

Який зміст зобов'язань, що виникають

із публічного обіцяння винагороди

без оголошення конкурсу і публічного обіцяння

винагороди за результатами конкурсу?

Цивільний кодекс України встановлює, що особа, яка виступила з публічним обіцянням нагороди за передан-ня їй відповідного результату (передання інформації про знайдення речі, фізичної особи, що пропала, повідомлен­ня необхідних відомостей тощо), зобов'язана передати обіцяну нагороду особі, що надала цей результат.

Обіцяння нагороди вважається публічним, якщо воно сповіщене будь-яким чином у засобах масової інформації чи в інший спосіб невизначеному колу осіб. У сповіщенні публічної обіцянки винагороди мають бути визначені зав­дання, строк та місце його виконання, форма та розмір винагороди. Ця нагорода може бути виражена у грошовій або іншій формі. Передання нагороди повинно відбутися одночасно з переданням результату, якщо інше не випли­ває з характеру нагороди чи публічного сповіщення.

Особа, яка виступила з публічним обіцянням нагороди, має право змінити завдання та умови надання винагороди. Коли зміна умов про надання винагороди щодо виконання завдання призвела до втрати інтересу в особи, яка присту­пила до його виконання, до зміни цих умов, то особа має право на відшкодування понесених нею витрат. Якщо у публічному обіцянні нагороди не встановлено строк його чинності, воно є чинним протягом розумного часу. При виконанні завдання і передання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду, повинна виплатити її. У разі виконання завдання кількома особами одночасно винагоро­да розподіляється між ними порівну.

Публічне обіцяння нагороди за результатами конкур­су (змагання) має місце тоді, коли фізична або юридич­

на особа (засновник конкурсу) публічно оголосила про це через засоби масової інформації або іншим чином і при­значила для переможця спеціальну нагороду (премію).

Організація конкурсів (від лат. Сопсига — змагання) — одна з форм змагання у створенні високоякісних творів літе­ратури, науки, мистецтва і техніки. Так, проводяться тема­тичні конкурси винахідників, конкурс на створення кращого оповідання, картини, повісті, музичного твору, архітектурно­го проекту тощо. Ці обставини й зумовили необхідність пра­вового регулювання конкурсів у новому цивільному кодексі.

Предметом конкурсу є як дії (виконання музичного, ху­дожнього твору), так і результат дії (створення картини, машини, роману). Предмет конкурсу, нагорода (премія), яка має бути виплачена переможцеві, є істотними умовами ого­лошення конкурсу.

Оголошення про конкурс повинно широко повідомлятись у газетах, журналах, на радіо, телебаченні, у наказах відпо­відного відомства і має містити виклад завдання, строк його виконання, розмір та форму нагороди, місце представлення результатів, порядок і строк порівняльної оцінки їх. Умови конкурсу повинні бути сформульовані чітко, ясно і, звичай­но, мають бути незмінними, в іншому разі немає можли­вості їх виконати. Зміна умов конкурсу припустима лише до початку конкурсу. Про зміну умов конкурсу має бути сповіщено учасникам конкурсу в такому самому порядку, в якому конкурс було оголошено.

За наслідками оцінювання результатів інтелектуальної, творчої діяльності, які подані на конкурс, засновник кон­курсу (конкурсна комісія, журі) може прийняти рішення:

• про присудження усіх призових місць та нагород (премій), які були визначені умовами конкурсу;

• присудження окремих призових місць, якщо їх було встановлено декілька, та нагород (премій);

• відмову у присудженні призових місць, якщо жодна з робіт, поданих на конкурс, не відповідає його умовам;

• присудження заохочувального призу та (або) нагоро­ди (премії).

Рішення про виплату нагороди (премії) має бути винесе­не та сповіщене здобувачам у строк, встановлений оголошен­ням, і в порядку, зазначеним цим оголошенням. Переможець конкурсу має право вимагати від його засновника виконан­ня свого обов'язку в строки, встановлені умовами конкурсу.

Використовувати премійовані твори творчості, що при­були на конкурс, засновник конкурсу має право тільки на підставі договору зі здобувачем.

Засновник конкурсу може залишити у себе річ, подану на конкурс, лише за згодою учасника конкурсу. Коли учас­ник конкурсу протягом місяця від дня оголошення його результатів не пред'явив вимоги про повернення йому речі, поданої на конкурс, вважається, що засновник конкурсу має право володіння нею. Але учасник конкурсу має право у будь-який час пред'явити вимогу про повернення йому речі, поданої на конкурс.

Що означає вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення?

Вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без їі доручення — це недоговірне зобов'язання, тобто випа­док, коли одна особа за певних обставин діє в майнових інтересах іншої особи без їі доручення. Цими обставина­ми, наприклад, може стати небезпека настання невигідних майнових наслідків, а тому особа має право без доручення вчиняти дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення. Такі дії можуть бути виявлені в найрізноманіт­ніших формах: надання якої-небудь юридичної чи фактич­ної послуги; управління майном; годування тварин, охоро­на майна та ін. Наприклад, раптово виїхав господар і зали­шив без догляду свою худобу. Його сусід з власної ініціати­ви вживає заходів щодо охорони, годівлі, догляду цієї ху­

доби тощо. Неодмінною умовою такого недоговірного зобо­в'язання є виявлення турботи про чуже майно без доручен­ня, за власною ініціативою і волевиявленням, а не на під­ставі договору чи закону. Особа, яка взялася за ведення чужої справи, повинна виконувати її з усією старанністю і ретельністю, як власну, та при першій нагоді сповістити цю іншу (заінтересовану) особу про свої дії. Якщо заінтере­сована особа схвалить ці дії, надалі до відносин сторін за­стосовують правила відповідного договору.

У разі неможливості сповіщення заінтересованої особи, той, хто почав дії без доручення, зобов'язаний довести їх до кінця, вживаючи всіх залежних від нього заходів щодо по­передження негативних майнових наслідків для такої осо­би. При цьому особа, яка діє без доручення, зобов'язана взяти на себе все, що пов'язане з веденням справи, у тому числі обов'язки щодо вчинених правочинів.

Якщо особа, яка діє в інтересах іншої особи без доручення, при першій нагоді не сповістить про це заінтересовану особу, вона не має права вимагати відшкодування понесених витрат. Вкладена у ведення чужої справи праця підлягає оплаті в межах фактично понесених витрат, якщо вони були ви­правдані обставинами ведення справи. Після закінчення ве­дення справи особа повинна негайно надати заінтересованій особі звіт про свої дії і передати їй усе, що при цьому було одержано.

Який зміст зобов'язань, що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи?

Шкода, що їі зазнала особа, яка без відповідних повно­важень запобігала реальній загрозі здоров'ю та життю фізичної особи, підлягає відшкодуванню у повному обсязі

державою.

Суб'єктами цього зобов'язання є громадянин, який має право на відшкодування понесеної шкоди і виступає в особі кредитора (потерпілого), та інша фізична особа, за яку дер­жава зобов'язана цю шкоду відшкодувати.

Право вимагати відшкодування шкоди, якої зазнано при рятуванні здоров'я та життя іншої особи, належить будь-якому громадянинові, котрий, виконуючи свій громадян­ський обов'язок, зазнав цієї шкоди. До того ж важливо, щоб дії становили здійснення громадянського обов'язку, а не здійснювалися під час виконання трудових обов'язків. Пра­ва на відшкодування за цим правилом не мають так звані професійні рятувальники, оскільки такі працівники зобо­в'язані ризикувати своїм життям і здоров'ям у силу трудо­вих (службових) обов'язків і ризик шкідливих наслідків по­винен падати на них.

Зміст зобов'язання, що виникає внаслідок рятування здоров'я та життя іншої фізичної особи, становить право потерпілого одержати відшкодування шкоди, якої він за­знав, і обов'язок держави відшкодувати цю шкоду.

Об'єктом зобов'язання є відшкодування шкоди потерпі­лому, якої він зазнав при рятуванні здоров'я та життя іншої фізичної особи.

Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здо­ров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних по­вноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується дер­жавою в повному обсязі.

Інша шкода, якої зазнав громадянин при рятуванні май­на, що має істотну цінність, від реальної загрози повинна бути відшкодована власником (володільцем) цього майна з урахуванням матеріального становища і самого власника (володільця), і такого громадянина.

Небезпека, що загрожує майну, повинна бути реальною та наявною, об'єктивно існувати і фактично бути на момент вчинення дії із запобігання шкоді.

Для виникнення обов'язку відшкодувати шкоду необхід­но, щоб між діями потерпілого із запобігання загрози шкоди майна і шкодою, якої він зазнав, був причинний зв'язок.

Відшкодування шкоди можливе, якщо особа має змогу його надати, а також якщо майно, від якого було відверну­то реальну загрозу шкоди, мало істотну цінність. При цьо­му відшкодування шкоди не повинне перевищувати вартості цього майна.

Що означає зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави?

Безпідставне збагачення — це недоговірне зобов'язання, в основі вчинення якого лежать врешті-решт дозволені дії, проте мотиви їх здіснення неправомірні або через помилку, або через інші фактори. Між зобов'язаннями з договорів і зобов'язаннями з безпідставного збагачення є суттєві від­мінності. Вони полягають у тому, що в договорах передача майна здійснюється на законній підставі (угода сторін), і тому одержане за договором майно не може визнаватися безпідставним збагаченням.

Зобов'язання з безпідставного збагачення виникає саме через те, що певна особа одержала майно за рахунок іншої, тобто збагатилася без достатніх для цього правових підстав.

Цивільний кодекс України встановлює: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (по­терпілого) без достатньої правової підстави (безпідстав­но набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій його було набуто, згодом відпала.

Ці правила застосовують незалежно від того, чи стало безпідставне збагачення результатом поведінки набувача майна, самого потерпілого або третіх осіб, чи наслідком події.

Учасником цих зобов'язань можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Предметом зазначених зобов'язань є дії зобо­в'язальних осіб. Наприклад, у результаті помилки залізниця видала вантаж організації, яка не є вантажоодержувачем. У цьому разі зазначена організація придбала не належне їй май­но і зобов'язана повернути безпідставно придбане майно.

У разі невиконання цього обов'язку безпідставно одержа­не майно підлягає стягненню із зазначеної організації в при­мусовому порядку через суд або господарський суд. Для за­стосування цієї цивільно-правової санкції достатньо встано­вити об'єктивний факт придбання чи збереження майна без достатньої правової підстави. Наявності вини в діях зобов'я­зальної особи не вимагається. Це пояснюється тим, що, як зазначалося вище, безпідставно придбане майно може бути не лише результатом поведінки зобов'язальної особи, а й резуль­татом поведінки самого потерпілого чи результатом подій.

Те саме стосується характеру обов'язку особи, яка без­підставно зберегла майно за рахунок іншої особи. Напри­клад, електролічильник, встановлений у комунальній квар­тирі, записаний на ім'я одного з мешканців цієї квартири, який сплачує за користування електроенергією за всіх меш­канців цієї квартири. Однак останні при цьому не відшко­довують платникові свою частку. Ці співмешканці зберіга­ють своє майно (гроші) за рахунок володільця електролі­чильника, і тому вони зобов'язані відшкодувати йому ви­трати, пов'язані з оплатою кількості електроенергії, що спо­живається ними.

Такі правила підлягають застосуванню також до вимог:

• щодо повернення виконаного за недійсним правочи-ном;

• щодо витребування майна власником з чужого неза­конного володіння;

• однієї сторони у зобов'язанні до іншої щодо повернен­ня виконаного у зв'язку з цим зобов'язанням;

• відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Безпідставно набуте майно має бути повернене набува­чем потерпілому в натурі. В разі неможливості повернути безпідставно набуте майно в натурі, повинна бути відшко­дована його вартість, яка визначається на момент розгляду справи в суді про повернення майна.

Особа, яка безпідставно набула чи зберегла майно, зобо­в'язана також повернути або відшкодувати всі доходи, які вона одержала або повинна була одержати від цього майна відтоді, як ця особа дізналася або повинна була дізнатися про безпідставне збагачення. Від цього часу вона відповідає за допущення нею погіршення майна. На суму безпідстав­ного грошового збагачення підлягають нарахуванню також проценти за користування чужими коштами.

Не підлягають поверненню безпідставно набуті:

• заробітна плата і прирівняні до неї платежі, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої жит­тю та здоров'ю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб для існування, якщо виплата сум проведена юридичного чи фізичною особою добровільно, за відсутності розрахункової помилки з її боку і недобросовіс­ності з боку набувача;

• інше майно, якщо це передбачено законом.

Як відвернути загрозу, створену життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи?

Юридичні та фізичні особи при здійсненні підприємни­цької та іншої господарської діяльності, можуть вчиняти неправомірні дії — завдавати шкоду довкіллю, порушува-

ти умови безпеки і створювати, як наслідок, загрозу життю і здоров'ю громадян, їхньому майну та майну інших юри­дичних осіб.

Для заборони таких дій, що створюють небезпеку. Ци­вільний кодекс України дає можливість заінтересованій особі звернутися з позовом до суду. Вимогу про усунення небезпеки (загрози) мають право висунути будь-які фізичні та юридичні особи, які їй піддаються або інтересам яких вона загрожує. Такі вимоги можуть висунути й опікуни та піклувальники для захисту інтересів неповнолітніх.

У разі неусунення небезпеки (загрози) життю і здоров'ю фізичних осіб, їхньому майну і майну інших юридичних осіб суд має право з урахуванням конкретних обставин спра­ви ухвалити рішення:

• щодо вжиття належних заходів для усунення загрози в строк, передбачений у рішенні суду;

• щодо стягнення збитків, фактично зазнаних особою, яка піддавалася небезпеці (загрозі) і своїми діями запобігла цій небезпеці;

• щодо повної заборони діяльності, яка створює небез­пеку (загрозу).

У разі відмови в позові про заборону згаданої діяльності у зв'язку з тим, що це суперечить громадським інтересам, відповідач зобов'язаний таким чином задовольнити варті уваги вимоги особи, яка піддається небезпеці (загрозі), щоб було виключено подальший вплив на неї обставин, що ство­рюють цю небезпеку (загрозу).

Шкода, завдана внаслідок неусунення небезпеки (загро­зи) життю і здоров'ю фізичних осіб, їхньому майну і майну юридичних осіб, підлягає відшкодуванню у повному обсязі.

Що розуміють під зобов'язаннями за завдання шкоди?

Однією з підстав виникнення зобов'язань є заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від інших зобов'язань, які виникають із правомірних актів (наприклад договору, одно­стороннього правочину, адміністративного акта), цей вид зобов'язання виникає з неправомірних актів, яким є саме правопорушення, тобто протиправне винне заподіяння шко­ди деліктоздатною особою. Зобов'язання внаслідок заподі-яння шкоди називають деліктними (від лат. (іеіісіит — правопорушення). Воно виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від наявних між сторонами зобов'язальних відносин.

Деліктне зобов'язання — це зобов'язання, в якому особа, що протиправне і винно (неправомірними рішеннями, дія­ми чи бездіяльністю) заподіяла шкоду особистим немай-новим правам фізичної чи юридичної особи або шкоду їхньо­му майну, зобов'язана її відшкодувати в повному обсязі.

У цій формі виражена формула генерального делікту:

"Хто зі своєї вини заподіяв іншому шкоду, зобов'язаний її відшкодувати". Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоро­в'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Зміст деліктного зобов'язання становлять право кре­дитора та обов'язок боржника. Зокрема, обов'язком борж­ника є вчинення дій, за допомогою яких була б поновлена майнова сфера до такого рівня, в якому вона перебувала до порушення, а право кредитора — одержати таке відшко­дування.

Недоговірній відповідальності властиві риси, притаманні договірній відповідальності:

• майновий характер;

• реалізуються примусово, силами юрисдикційних органів;

• виконують виховну, попереджувальну функції.

Недоговірна відповідальність характеризується та­кими ознаками:

• настає у випадках, передбачених законом, тоді як підстави договірної відповідальності можуть бути передба­чені як у законі, так і в договорі;

• настає лише за наявності шкоди, тоді як договірна може мати місце і за її відсутності (наприклад, постачальник зобо­в'язаний сплатити неустойку за порушення строків поставки Продукції за договором і в разі відсутності збитків у покупця);

• має форму відшкодування шкоди в натурі чи повного відшкодування спричинених збитків, тоді як договірна може мати форму пені, неустойки, штрафу (наприклад, штраф за поставку неякісної продукції);

• це завжди новий обов'язок замість невиконаного (осо­ба протиправне заподіяла шкоду чужому майну), а догові­рна відповідальність становить додаткове зобов'язання, яке приєднується до невиконаного (у разі недопоставки про­дукції постачальник зобов'язаний сплатити за це штраф і допоставити продукцію);

• покладається на порушника чи на особу, яка за зако­ном несе за нього відповідальність (батьки, опікуни, медич­ний заклад) або взагалі на третю особу, в інтересах якої діяв заподіювач шкоди. До договірної відповідальності притя­гається безпосередньо порушник договору чи особа, яка відповідає за нього за договором (порушник).

Зобов'язання в результаті завдання шкоди виникають досить часто. Деліктні зобов'язання можуть виникати з різноманітних правопорушень. Наприклад, у побуті, бага­

тьом громадянам доводиться засмучуватись від мокрої стелі своєї щойно відремонтованої квартири і відмовою особи, яка завдала шкоду, відшкодувати її в повному обсязі. Для за­хисту своїх особистих, а також майнових прав, порушених неправомірними діями, особа вимушена звертатися до суду.

Зразок позовної заяви про відшкодування шкоди, завданої залиттям квартири

До Кіровського місцевого районного суду м. Дніпропетровська

Позивач:

Олійник Василь Петрович, який мешкає за адресою:

м. Дніпропетровськ, вул. Герцена, 11/10

Відповідач:

Копиця Андрій Трохимович, який мешкає за адресою:

м. Дніпропетровськ, вул. Герцена, 11/12

Третя особа:

ЖБК "Зоря-1", юридична адреса:

М.Дніпропетровськ, пр-т Пушкіна, 6

Ціна позову:

2000 (дві тисячі) грн

ПОЗОВНА ЗАЯВА

Я, Олійник Василь Петрович, є власником вказаної вище квар­тири, розташованої у будинку ЖБК "Зоря-1".

Відповідач Копиця А.Т. проживає поверхом вище. 5 травня 2004 р., близько 19-ої години моя квартира була залита водою.

У результаті залиття квартири мені завдана матеріальна шкода:

1) зіпсований паркет підлоги на площі 10 кв. м;

2) квартира потребує поновлювального ремонту;

3) на 25 % втратили товарний вигляд килимові покриття.

Згідно з актом комісії ЖБК залиття сталося з вини мешканців квартири № 12, власником якої є Копиця А.Т., в результаті за­лиття заподіяна шкода моїй квартирі та моєму майну.

Відповідач Копиця А.Т. не бажає відшкодовувати завдану шкоду.

Згідно зі складеним кошторисом, вартість робіт з ремонту квартири становить 1500 гривень.

Відповідно до висновку товарознавчої експертизи вартість відновлення товарного вигляду килимового покриття становить 300 гривень; проведення самої експертизи коштує 200 гривень.

Таким чином, матеріальна шкода, що повинна бути відшкодо­вана, становить 2000 гривень.

На підставі ст. 1166, 1192 Цивільного кодексу України

ПРОШУ:

— Стягнути з Копиці Андрія Трохимовича завдану мені мате­ріальну шкоду в сумі 2000 грн.

— Покласти на відповідача витрати, пов'язані з розглядом даної справи.

Додаток:

1. Акт комісії ЖБК.

2. Кошторис проведення поновлювального ремонту та заміни паркету.

3. Висновок товарознавчої експертизи.

4. Квитанція прихідного касового ордеру про вартість товаро­знавчої експертизи.

5. Копія позовної заяви.

6. Викопіювання плану квартири.

7. Квитанція про сплату державного мита.

1 липня 2004 р.                  Підпис (Олійник В.П.)

Які є види зобов'язань за завдання шкоди?

Той, хто завдав шкоду, звільняється від її відшкоду­вання, якщо доведе, що шкоду завдано не з його вини. Не

підлягає відшкодуванню шкода, завдана особою при здій­сненні нею права на самозахист, у тому числі у стані необ­хідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі. Якщо при здійсненні права на самозахист особа завдала шкоду іншій особі, ця шкода має бути відшкодована осо­бою, яка вчинила протиправну поведінку.

Шкода, завдана у стані крайньої необхідності (тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам чи правам фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за цих обставин не можна було усунути іншими засобами), має бути відшкодована особою, яка її завдала. Враховуючи обстави­ни, за яких було завдано шкоду, суд може покласти обов'я­зок її відшкодування на третю особу, або зобов'язати від­шкодувати шкоду частково як того, хто її завдав, так і тре­тю особу, або звільнити від відшкодування шкоди повністю чи частково як третю особу, так і того, хто її завдав.

Як зазначалося вище, зобов'язання, які виникають за завдання шкоди, — найбільш поширений вид недоговірних зобов'язань.

Умови виникнення зобов'язання за завдання шкоди такі:

1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду; 3) причинний зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, за якого протиправність є причиною, а шкода — наслідком; 4) вина особи, яка завдала шкоду.

Залежно від підстав виникнення зобов'язань за завдан­ня шкоди можна виділити окремі види, які мають відповідні особливості. До зобов'язань за заподіяння шкоди Цивіль­ний кодекс України відносить:

• відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи;

 

 

• відшкодування шкоди, завданою особою у разі здій­снення нею права на самозахист, а також завданої у стані крайньої необхідності;

• відшкодування шкоди, завданої прийняттям закону про припинення права власності на певне майно;

• відшкодування юридичною особою шкоди, завданої її працівником чи іншою особою;

• відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або міс­цевого самоврядування;

• відшкодування шкоди, завданої посадовою або служ­бовою особою органу державної влади Автономної Респуб­ліки Крим або місцевого самоврядування;

• відшкодування шкоди, завданої органом державної вла­ди, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності;

• відшкодування шкоди, завданої незаконними рішен­нями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду;

• відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину;

• відшкодування шкоди, завданої малолітньою, непов­нолітньою особою та неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності;

• відшкодування шкоди, завданої недієздатною фізич­ною особою;

• відшкодування шкоди, завданої особою, цивільна діє­здатність якої обмежена;

• відшкодування шкоди батьками, позбавленими бать­ківських прав;

• відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керу­вати ними;

• відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки;

• відшкодування ядерної шкоди;

• відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Як відшкодовують матеріальну шкоду?

Цивільний кодекс України передбачає два способи відшкодування майнової шкоди: відшкодування в натурі (на особу, яка заподіяла шкоду, накладається обов'язок надати річ такого ж роду і якості, усунути за свій рахунок пошкодження та ін.) або повне відшкодування завданих збитків.

Вибір конкретного способу відшкодування належить потерпілому. Якщо відшкодувати шкоду в натурі немож­ливо або це не відповідає інтересам потерпілого, то збитки відшкодовують шляхом виплати відповідної грошової ком­пенсації. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконан­ня робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Під збитками розуміють: понесені потерпілим витрати;

вартість знищеного чи пошкодженого майна; нестримані доходи.

У п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позо­вами по відшкодуванню шкоди" від 27 березня 1992 р. пе­редбачено, що у разі неможливості відшкодування шкоди в натурі потерпілому збитки відшкодовуються в повному об­сязі відповідно до реальної вартості на час розгляду справи про втрачене майно або робіт, які необхідно виконати, щоб усунути негативні наслідки неправомірних дій особи, яка завдала шкоду.

Захищаючи інтереси потерпілого власника в умовах інфляції. Пленум Верховного Суду України в Постанові "Про судову практику в справах по позовам про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 р. у п. 12 підкреслює, що коли виконання рішення суду буде затри­мано з вини боржника і за цей час ціни на майно збільша­ться, кредитор вправі пред'явити з цих підстав додаткові вимоги про відшкодування збитків.

На практиці найбільш поширений спосіб відшкодуван­ня шкоди — відшкодування завданих збитків.

Позовна заява може бути такого змісту.

Зразок позовної заяви про відшкодування завданих збитків

До Кіровського місцевого районного суду М.Дніпропетровська

Позивач: Кирпа Микола Степанович, який мешкає за адресою:

м. Дніпропетровськ, вул. Тиха,14/3

Відповідач:

закрите акціонерне товариство "Січ", юридична адреса: м. Дніпропетровськ, вул. Пархоменка, 100

Третя особа: Ющенко Семен Сидорович, який мешкає: м. Дніпропетровськ, вул. Довженко, 11

Ціна позову:

2800 (дві тисячі вісімсот) грн

ПОЗОВНА ЗАЯВА

10 квітня 2004 р. на перехресті вул. Дніпровської і проспекту Гагаріна сталася дорожньо-транспортна пригода. При цьому я на автомобілі ВАЗ-2110, 2001 р. випуску, державний реєстраційний номер А 65-11 ЯА, рухався по вул. Дніпровській і проїжджав перехрестя на дозволений сигнал світлофора, а водій Ющен­ко С.С. на автомобілів ГАЗ, мікроавтобус, державний реєстрацій­ний номер 30-15 ЯАА, рухався по проспекту Гагаріна і проїжджав перехрестя на заборонений сигнал світлофора.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобілю ВАЗ-2110, 2001 р. випуску, державний реєстраційний номер

А 65-11 ЯА, що належить мені на праві приватної власності, зав­дані технічні пошкодження.

Дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія Ющен­ка С.С., який керував автомобілем ГАЗ, державний реєстрацій­ний номер 30-15 ЯАА, що належить відповідачу. Про це свідчать матеріали перевірки, проведеної Державтоінспекцією Кіровсько­го району м. Дніпропетровська.

Згідно зі складеною калькуляцією вартість ремонту мого ав­томобіля становить:

а) вартість робіт — п'ятсот грн;

б) вартість замінених деталей і використаних матеріалів — тисяча шістсот грн;

в) за послуги зі складання калькуляції — сто грн.

Всього — дві тисячі грн.

• Крім того, за висновком експерта у мого автомобіля погіршив­ся товарний вигляд на 10 %, що у грошовому еквіваленті стано­вить вісімсот грн від його вартості.

Загальна сума завданої матеріальної шкоди становить 2800 (дві тисячі вісімсот) грн.

Відповідно до ст. 1188 Цивільного кодексу України

ПРОШУ:

Стягнути з відповідача — закритого акціонерного товариства "Січ" — на мою користь як відшкодування завданої шкоди дві тисячі вісімсот грн і судові витрати.

Додаток:

1. Довідка ДАІ про відмову в порушенні кримінальної справи.

2. Калькуляція вартості ремонту автомобіля.

3. Висновок експерта про втрату товарного вигляду автомобіля.

4. Квитанція про сплату витрат за складання експертного висновку.

5. Квитанція про сплату державного мита.

6. Копія позовної заяви.

21 травня 2004 р.                         Кирпа М.С.

Які особливості відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними діями правоохоронних органів і суду?

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шко­ди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяль­ністю органів державної влади, органів місцевого самовря­дування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями ор­ганів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, визначається Цивільним кодексом України та спеціальним законом.

Відповідно до Закону України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" шкода, заподіяна особі, відшкодову­ється в повному обсязі незалежно від вини осіб названих державних органів.

У ст. 1 Закону наводиться перелік незаконних дій:

• незаконне засудження, незаконне притягнення як об­винуваченого, незаконне взяття і тримання під вартою, незаконне проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконне накладення арешту на майно, незаконне відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежу­ють права громадян;

• незаконне застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконна конфіскація майна, незаконне накладення штрафу;

• незаконне проведення оперативно-розшукових заходів.

Право на відшкодування шкоди виникає у громадяни­на в таких випадках:

• постановлення виправдувального вироку суду;

• закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведе­ністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

• відмова в порушенні кримінальної справи або закрит­тя кримінальної справи з цих підстав;

• закриття справи про адміністративне правопорушення.

Шкода, заподіяна оперативно-розшуковими заходами до порушення кримінальної справи (тобто гласними чи неглас­ними розшуковими заходами, які здійснювались із засто­суванням оперативних і оперативно-технічних способів), відшкодовується за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийнято рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної спра­ви або таке рішення було скасовано.

Закриття справи за так званими нереабілітуючими обставинами — амністією, недосягненням віку, з якого на­стає кримінальна відповідальність, зміною обставин та ін. — не дають права на відшкодування шкоди згідно з цим законом.

Відповідно до ст. З Закону відшкодуванню підляга­ють:

• заробіток та інші грошові доходи, які особа втратила внаслідок незаконних дій;

• майно (в тому числі гроші, грошові вклади і процен-^ти за ними, цінні папери та проценти за ними, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами дізнан­ня чи попереднього слідства, органами, які здійснюють

оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

• штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

• суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги;

• моральна шкода.

Відповідно до ст. 7 Закону час перебування під вартою, час відбування покарання, а також час, протягом якого осо­ба працювала у зв'язку з незаконним відстороненням від роботи (посади), зараховується в загальний трудовий стаж, як і стаж роботи за спеціальністю, стаж державної служби, неперервний стаж.

Відповідно до ст. 9 Закону місцеві органи влади і само­врядування протягом одного місяця від дня звернення по­винні повернути громадянинові, який втратив право кори­стування житловим приміщенням у зв'язку з незаконним засудженням, раніше займане ним житлове приміщення, а у разі неможливості повернення (наприклад, будинок зне­сено чи переобладнано в нежитловий, після капітального ремонту житлового приміщення, яке займав громадянин, більше не існує чи воно значно зменшилося в розмірі, жиле приміщення у встановленому порядку надано іншій особі та ін.) — надають йому поза чергою протягом шести місяців після звернення громадянина в цьому ж населеному пункті рівнозначне житлове приміщення з урахуванням складу сім'ї і діючих норм жилої площі (від 9 до 13,65 кв. м жилої площі на кожного члена сім'ї).

Вартість втраченого житла відшкодовується виходячи з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина про відшкодування шкоди.

Питання про відшкодування моральної шкоди та її роз­мір вирішує суд за заявою громадянина відповідно до чин­ного законодавства.

Заяву про оскарження постанови про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, до-

судового слідства чи прокуратури, на вибір громадянина може бути подано до суду за місцем його проживання або місцезнаходженням відповідача. Сторони в цих справах звільняються від судових витрат.

Більш детально питання, пов'язані з відшкодуванням шкоди, роз'яснюються в Положенні про порядок застосу­вання вказаного закону, затвердженому наказом Міністер­ства юстиції України, Генеральної прокуратури України і Міністерства фінансів України 4 квітня 1996 р.

Які особливості відповідальності за шкоду, /-заподіяну джерелом підвищеної небезпеки?

Шкода може бути завдана у зв'язку з такою діяльністю, яка сама по собі становить певну небезпеку для оточення. Наприклад, експлуатація транспортного засобу створює для громадян небезпеку зіткнення автомобілів, аварії, наїзду.

Під джерелом підвищеної небезпеки звичайно розумі­ють діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, ра­діоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речо­вин, утриманням диких звірів, службових собак та со­бак бійцівських порід тощо, що створює небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

У Цивільному кодексі України наведено приблизний пе­релік осіб і організацій, діяльність яких пов'язана з підви­щеною небезпекою для оточення: володільці транспортних засобів, транспортні організації, промислові підприємства, будови та ін. Виходячи з цього переліку, неважко скласти уявлення про джерела підвищеної небезпеки. Це — різні транспортні засоби (локомотиви, автобуси, трамваї, тро­лейбуси, автомашини тощо), устаткування промислових підприємств (верстати, механізми, конструкції), будівель-

на техніка (бульдозери, екскаватори, баштові крани). Су­дова практика як джерело підвищеної небезпеки розгля­дає також рухомий склад залізниці, річкові і морські суд­на, обладнання гарячих цехів, мотоцикли, вибухові, отруй­ні, займисті речовини. Слід зазначити, що практика не відносить до джерел підвищеної небезпеки: велосипеди, вогнепальну і холодну зброю, свійських тварин, гужовий транспорт.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшко­довується особою, яка на відповідній правовій підставі права власності, іншого речового права володіє транспортним засо­бом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберіган­ня або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Для захисту інтересів громадян і організацій законода­вець встановив особливі умови відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки. Ця відповідальність має сут­тєву особливість — вона настає незалежно від вини особи, яка завдала шкоду, тобто ця особа не звільняється від відпо­відальності також за умови, коли встановлено її невинність.

Особливість відповідальності за шкоду, завдану джере­лом підвищеної небезпеки, полягає і в тому, що зобов'язан­ня з відшкодування шкоди завжди покладається на воло­дільця цього джерела підвищеної небезпеки. Володільцем джерела підвищеної небезпеки, який несе перед потерпілим відповідальність за завдану шкоду, визнається юридична чи фізична особа, якій належить джерело підвищеної не­безпеки на певній правовій основі і яка здійснює його екс­плуатацію (володіння, користування, зберігання, транспор­тування тощо). Володільцем джерела підвищеної небезпе­ки є той, хто здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі належного йому права власності (пра­ва спільної власності), права володіння та користування джерелом підвищеної небезпеки на підставі договору підря­ду, оренди, доручення та інших договорів. Права володіння й користування таким джерелом ґрунтуються на адміні­стративному акті чи іншій правовій підставі. Особою, відпо­відальною за завдання шкоди джерелом підвищеної небез­

пеки, також визнається особа, яка самочинно (протиправне і винно) заволоділа джерелом підвищеної небезпеки.

Якщо особа, яка керувала джерелом підвищеної небезпе­ки, не є його володільцем, а виконувала ці функції в силу трудової угоди з володільцем (наприклад, водій тролейбуса, машиніст електропоїзду), то вона не відповідає безпосеред­ньо перед потерпілим за завдану шкоду. Так, у разі дорож­ньо-транспортної пригоди перед потерпілим пішоходом відпо­відальність буде нести не водій тролейбуса, який безпосеред­ньо заподіяв шкоду, а трамвайно-тролейбусне управління (ТТУ) як володілець тролейбуса. Безпосередній винуватець (водій) несе відповідальність перед володільцем джерела підвищеної небезпеки. Така вимога кредитора (ТТУ) до борж­ника (водія) про повернення грошової суми, яку кредитор сплатив потерпілому за вини боржника третій особі (пішохо­ду), називається в цивільному праві регресним позовом.

Підставами звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності є непереборна сила або уми­сел потерпілого.

Володілець джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності, коли шкода виникла внаслідок непе­реборної сили, яка безпосередньо не давала змоги належ­ним чином експлуатувати джерело підвищеної небезпеки (наприклад, у результаті землетрусу сталася аварія поїзду, яка завдала шкоду пасажирам).

Умисел потерпілого визначає, що потерпілий передба­чає наслідки своїх дій і бажає цих наслідків (наприклад, громадянин кидається під колеса автомашини для отри­мання травм, щоб потім одержати страхове відшкодуван­ня). За таких обставин відшкодування шкоди потерпілому з боку володільця джерела підвищеної небезпеки було б не'-виправданим.

За наявності вини володільця у протиправному вилученні з його володіння джерела підвищеної небезпеки відпові­дальність може бути покладена як на володільця, так і на осіб, що заволоділи джерелом підвищеної небезпеки, у від­повідній частині, залежно від ступеня вини кожного з них.

Наприклад, Н. завів мотоцикл, що стояв уночі на вулиці, який належав П., виїхав на трасу і, не впоравшись з керу­ванням, допустив зіткнення з автомобілем Д., що стояв на узбіччі траси. Розглянувши позовну заяву Д. про відшко­дування збитків, суд поклав обов'язок з відшкодування шкоди на Н., який здійснив крадіжку мотоцикла і безпосе­редньо заподіяв шкоду, і на П., який не забезпечив належ­них умов зберігання мотоцикла.

Хто відповідає за шкоду, заподіяну малолітньою та неповнолітньою особою?

За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 14 років, відповідають його батьки (усиновлювачі) або опікуни чи інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють виховання неповнолітнього, — якщо не до­ведуть, що шкода виникла не з їхньої вини.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України винною поведінка батьків, опікунів визнається тоді, коли шкода, завдана неповнолітнім, стала наслідком несумлін­ного здійснення або нездійснення нагляду за ним (відсут­ність необхідної уваги, потурання, заохочення пустощів, хуліганських дій тощо), результатом чого стала негативна поведінка дітей, яка і спричинила шкоду.

Батьки і опікуни не можуть посилатись на відсутність вини і в тих випадках, коли в момент завдання шкоди ди­тина перебувала на вулиці, у знайомих, з друзями. Оскіль­ки батько і мати дитини мають рівні права і обов'язки, то, відповідно, до відповідальності вони повинні притягуватись незалежно від того, проживають вони разом з дитиною чи роздільно. На батьків, позбавлених батьківських прав, суд може покласти відповідальність за шкоду, завдану їхніми неповнолітніми дітьми, протягом трьох років після позбав­лення батьків батьківських прав, якщо поведінка непов­

нолітнього стала наслідком неналежного здійснення ними обов'язку виховання неповнолітнього.

Якщо неповнолітній завдав шкоду тоді, коли перебував під наглядом навчального, виховного, лікувального чи іншо­го закладу (школи, інтернату, табору, санаторію, лікарні та ін.), а також під наглядом особи, яка здійснювала нагляд на підставі договору, ці заклади та особи відповідають за шкоду, якщо не доведуть, що шкода при здійсненні нагля­ду виникла не з їхньої вини. Коли малолітній завдав шкоду як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини дитячого закладу, згадані особи і заклад зобов'язані відшко­дувати шкоду в частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду. Обов'язок батьків, опікунів, навчальних, виховних, лікувальних та інших закладів з відшкодування шкоди не припиняється після досягнення неповнолітніми повноліття або одержання ними майна, до­статнього для відшкодування шкоди. Якщо батьки, опіку­ни померли або вони не мають достатніх коштів для відшко­дування шкоди, завданої життю і здоров'ю потерпілих, а сам заподіювач, який став повністю дієздатним, має такі кошти, суд, з урахуванням майнового становища заподію-вача, а також інших обставин, має право ухвалити рішення про відшкодування шкоди повністю або частково за раху­нок майна самого заподіювача.

Неповнолітні віком від чотирнадцяти до вісімнадця­ти років за наявності їх вини відповідають за завдану шкоду своїм майном і заробітком. У випадках, коли та­кий неповнолітній не має майна чи заробітку (доходу), до­статнього для відшкодування шкоди, шкода має бути від­шкодована повністю або в частині, якої не вистачає, його батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо ті не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини. Обов'язок батьків, піклувальників і дитячого закладу відшкодувати шкоду припиняється після досягнення заподіювачем шко­ди повноліття або коли у нього до досягнення повноліття з'являються майно чи інші джерела доходу, достатні для відшкодування шкоди, або коли він до досягнення повно­ліття став дієздатним.

За шкоду, завдану спільними діями кількох неповно­літніх, які походять від різних батьків (усиновлювачів), батьки (усиновлювачі), а також опікун або піклувальник несуть часткову відповідальність перед потерпілим солідар-но. Якщо у спільному завданні шкоди брали участь непов­нолітні віком від 14 до 18 років, які перебували на ліку­ванні в дитячих закладах, ці заклади разом із батьками чи опікуном або піклувальником інших неповнолітніх, що спільно заподіяли шкоду, несуть часткову відповідальність перед потерпілими.

На кого покладається відповідальність за шкоду, завдану недієздатною особою і особою, яка не здатна розуміти значення своїх дій?

Згідно з положеннями Цивільного кодексу України за шкоду, завдану фізичною особою, що визнана в судовому порядку недієздатною, відповідають опікун або устано­ва, що зобов'язані здійснювати за нею нагляд, якщо не доведуть, що шкоду завдано не з їхньої вини. Звичайно такими установами є лікарні, в яких утримуються хворі, які страждають душевними хворобами. Обов'язок опікуна чи закладу відшкодувати шкоду, завдану фізичною особою, що визнана недієздатною, не припиняється у разі віднов­лення дієздатності такої особи.

Коли опікун недієздатної особи, яка завдала шкоди, помер або у нього відсутнє майно, достатнє для відшкоду­вання шкоди, а сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, зав­даної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, частково або в повному обсязі за рахунок май­на цієї недієздатної особи.

Іноді особи цілком дієздатні не можуть розуміти значен­ня своїх дій або керувати ними внаслідок, наприклад, рап­

тової втрати свідомості чи в стані афекту. За загальним правилом, оскільки в діях таких осіб відсутня вина, вони, не відповідають за завдану шкоду. Одним із доказів тако­го хворобливого стану заподіювача, а отже, і відсутності його вини, є висновок судово-психіатричної експертизи. В ухвалі про призначення експертизи перед експертом ставиться запитання: чи міг дієздатний заподіювач шкоди розуміти значення свої дій або керувати ними на момент заподіяння шкоди?

Ці правила не поширюються на випадки заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, оскільки його во­лоділець відповідає незалежно від вини. Володілець не може бути звільнений від відповідальності на підставі того, що, наприклад, водій, який є володільцем джерела підвищеної небезпеки, втратив свідомість і як неосудний не міг запо­бігти наїзду на пішохода.

Коли фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, в якому не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними, — в результаті вживання спирт­них напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підста­вах. Тобто такі особи не можуть бути звільнені від відпові­дальності за заподіяну ними шкоду.

Якщо шкода завдана особою, яка не могла розуміти зна­чення своїх дій або керувати ними внаслідок психічної хво­роби чи недоумства, обов'язок відшкодувати шкоду може бути покладений судом на тих, хто з нею проживає, праце­здатних і спроможних відшкодовувати шкоду іншого з по­дружжя, батьків, повнолітніх дітей, що знали про її стан, але не порушували питання про визнання заподіювача не­дієздатним і встановлення над ним опіки.

Які особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт, послуг?

Продавець, виробник, той хто надає послуги, зобов'я­зані відшкодувати шкоду, завдану фізичній чи юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецеп­турних та інших недоліків товарів, робіт, послуг, а також недостовірної або недостатньої інформації про них. Відшкодування шкоди не залежить від вини заподію-вачів, а також від того, чи перебував потерпілий з ними в договірних відносинах.

Шкода, завдана через недоліки товару, підлягає відшко­дуванню за вибором потерпілого — продавцем або виробни­ком товару. Коли шкода, завдана через недоліки робіт (по­слуг), то вона відшкодовується їх виконавцем. У разі завдан­ня шкоди внаслідок ненадання повної чи достовірної інфор­мації щодо властивостей і правил користування товаром, шкода відшкодовується за вибором потерпілого продавцем або виготовлювачем товару. Слід підкреслити, що шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт, послуг, підлягає відшкодуванню, коли її завдано протягом встановлених строків придатності цих товарів, робіт, послуг, а якщо вони не встановлені, — протягом 10 років від дня виготовлення товару, виконання робіт, надання послуги. За межами за­значених строків шкода підлягає відшкодуванню:

• якщо на порушення вимог законом строку не встанов­лено;

• якщо особу не було попереджено про необхідні дії після закінчення строку придатності та про можливі наслідки в разі невиконання зазначених дій.

Продавець або виробник товару, виконавець робіт (по­слуг) звільняється від відповідальності лише у випадках, якщо доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару (результатів робіт, послуг).

Що розуміють під моральною шкодою?

В якому розмірі вона підлягає відшкодуванню?

.і

Порушення особистих і майнових прав може спричи­нити виникнення у потерпілої особи моральної (немайно-вої) шкоди.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайново-го характеру внаслідок моральних і фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати в моральних пережи­ваннях, пов'язаних з такими обставинами: втратою рідних, отриманням травм, захворювань; порушенням права влас­ності (у тому числі і інтелектуальної), прав споживачів;

неможливістю продовження активного ділового чи гро­мадського життя; розголошенням особистої чи сімейної таємниці; незаконним перебуванням під слідством чи су­дом та іншими обставинами, які негативно впливають на потерпілого.

Цивільний кодекс України визначає, що моральна шко­да, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, компенсується запо-діювачем за наявності його вини. Зокрема, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної вла­ди, органу влади Автономної Республіки Крим, органу міс­цевого самоврядування фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо:

• шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здо­ров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підви­щеної небезпеки;

• шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконно­го засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжно­го заходу взяття під варту або підписки про невиїзд, неза-

конного затримання, незаконного накладення адміністра­тивного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Крім того, низка спеціальних нормативних актів прямо передбачає право громадянина на відшкодування мораль­ної шкоди: ст. 49 Закону України "Про інформацію", ст. 24 Закону України "Про захист прав споживачів", ст. 44 За­кону України "Про авторські і суміжні права", ст. 1831 Кодексу законів про працю України, ст. 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст. 21 Закону України "Про туризм" та ін.

Зокрема, ст. 4 Закону України "Про порядок відшкоду­вання шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" передбачає, що моральна шкода відшкодовується у тих випадках, коли незаконними діями органів дізнання, досу­дового слідства, прокуратури і суду громадянину завдана моральна шкода, яка призвела до порушення його нормаль­них життєвих зв'язків, спонукала його до додаткових зу­силь для організації свого життя.

Частина третя ст. 13 цього закону встановлює, що від­шкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом здійснюється із розміру не менше ніж однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць пере­бування під слідством чи судом.

Відшкодування моральної шкоди працівнику можливе і без втрати ним працездатності, якщо причиною моральних страждань стали небезпечні чи шкідливі умови праці.

Намагаючись компенсувати моральну шкоду, законода­вець прагне деякою мірою загладити завдані особі моральні страждання. Але людські емоції важко оцінити в грошовій сумі, особливо самому потерпілому.

Розмір компенсації моральної шкоди визначається су­дом залежно від характеру правопорушення, глибини фізич­них і моральних страждань, погіршення або позбавлення можливості реалізації потерпілим своїх здібностей, а також ступеня вини заподіювача у випадках, коли вина є підста­вою відшкодування. При визначенні розміру шкоди мають

враховуватися вимоги розумності та справедливості. Харак­тер фізичних і душевних страждань оцінюється судом з урахуванням фактичних обставин, за яких було завдано моральну шкоду, та особистості потерпілого. Моральна шко­да компенсується незалежно від майнової шкоди, яка підля­гає відшкодуванню, і не пов'язується із сумою цієї компен­сації. Моральна шкода може, компенсуватись одноразово, а моральна шкода, завдана каліцтвом — шляхом здійснен­ня щомісячних платежів.

Зразок позовної заяви про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання та досудового слідства, прокуратури і суду

До Кіровського місцевого районного суду м. Дніпропетровська

Позивач:

Омельченко Іван Петрович, який мешкає за адресою:

м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 7/3

Відповідач:

Кіровське районне управління головного управління МВС України у М.Дніпропетровську, юридична адреса:

М.Дніпропетровськ, 17

Вартість позову: 60 000 грн

ПОЗОВНА ЗАЯВА

20 квітня 2004 р., приблизно о 5-й годині ранку я проходив по вул. Дніпровській. У дворі будинку № 5 побачив чоловіка, який лежав на асфальті.

Я підійшов до нього, щоб побачити, що з ним. Переконавшись, що у нього відсутні ознаки життя, я повідомив про це в міліцію, працівники якої записали мої дані.

В цей же день мене затримали, а 25 квітня 2004 р. мені було пред'явлено обвинувачення і постановою суду Кіровського район­ного суду м. Дніпропетровська застосовано запобіжний захід — взяття під варту.

21 вересня 2004 р. відносно мене кримінальна справа була закрита за відсутністю в моїх діях складу злочину. В цей же день мене звільнили зі слідчого ізолятора, тобто я більше п'яти місяців був незаконно позбавлений волі.

У зв'язку з незаконними діями працівників органів досудо-вого слідства я був позбавлений конституційного права на на­вчання (до арешту я навчався на другому курсі ПТУ № 1 м. Дніп­ропетровська). Перебування в місцях позбавлення волі призвело до порушення моїх нормальних життєвих зв'язків, погіршення відносин з оточуючими людьми. За місцем проживання зі мною перестали вітатися сусіди, а на вулиці говорять, що я "вбивця", — у мене немає іншого виходу, як змінити місце проживання.

Крім того, під час незаконного утримання в місцях позба­влення волі я захворів і після звільнення перебував на лікуванні, але так і не відновив здоров'я.

Моральну шкоду, завдану мені незаконними діями працівни- . ків слідства Кіровського РУГУ МВС України в м. Дніпропетров­ську — незаконне притягнення мене до кримінальної відповідаль­ності, арешт та позбавлення волі протягом п'яти місяців і одного дня, я оцінюю в суму 60 000 грн, яку повинно відшкодувати Кіровське РУГУ МВС України в м. Дніпропетровську.

На підставі ст. 1176 Цивільного кодексу України, ст. 13 Зако­ну України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої грома­дянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", керуючись п. З, 9 Постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в спра­вах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди",

ПРОШУ:

Стягнути з Кіровського районного управління ГУ МВС Украї­ни в м. Дніпропетровську моральну шкоду в сумі 60 000 (шістде­сят тисяч)гривень.

 

 

Додаток:

1. Постанова про закриття кримінальної справи (копія).

2. Постанова про звільнення з-під варти (копія).

3. Лікарняний лист.

4. Довідка з військкомату про стан здоров'я до арешту.

5. Копія позовної заяви.

1 жовтня 2004 р.                      Омельченко І.П.