Цивільне право не регулює безпосередньо творчу науко­во-технічну, літературну та іншу діяльність. Процес науко­во-технічної і художньої творчості залишається за межами дії його норм.

Цивільне право традиційно виконує функції визнання авторства на вже створені творчі результати, встановлює їх правовий режим, матеріальне і моральне стимулювання та захист їх авторів. Разом з тим норми сучасного цивільного права регулюють відносини з організації (на підставі дого­ворів) створення, передачі та використання нових досягнень у галузі науково-технічної, художньої та іншої творчої ді­яльності.

Норми цивільного права сприяють підвищенню культур­ного рівня суспільства, охороні прав та інтересів творців наукових і літературно-художніх цінностей. У свою чергу, право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок, селекційні досягнення, товарний знак та ін. забезпечує вирішення таких важливих завдань, як прискорення науково-технічного прогресу, підвищення ефективності виробництва, якості та конкурентоспро­можність продукції.

Конституція України визначила правові засади розвит­ку будь-якого виду творчості, раціонального використання її результатів та їх правової охорони. Ці засади реалізовані в Цивільному кодексі України (книга четверта), яка скла­дається з 12 глав (ст. 418—508). Книга містить загальні положення про інтелектуальну власність, а також норми авторського права і суміжних прав, права на наукове відкриття, права промислової власності, права на компону­вання інтегральної мікросхеми, право на раціоналізаторську пропозицію, право на сорти рослин, породу тварин, право на комерційне найменування, право на торговельну марку, право на географічне зазначення та право на комерційну таємницю.

За Цивільним кодексом України, тільки правочин регу­лює відносини між володільцем права інтелектуальної влас­ності і її користувачем. Саме правочин визначає розміри, порядок обчислення і витрати за використання об'єктів інте­лектуальної власності. Кабінет Міністрів України може ли­ше встановлювати мінімальні ставки авторської винагороди.

У Цивільному кодексі України передбачено нові інститу­ти — це суміжні права (права виконавців, виробників фо­нограм та організацій мовлення), право компонування інте­гральної мікросхеми, право на раціоналізаторську пропози­цію, право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, на комерційне найменування, на торговельну мар­ку, географічне зазначення, на комерційну таємницю.

Визначається тільки судовий порядок захисту поруше­ного права суб'єктів прав інтелектуальної власності.

Отже, четверта книга сприятиме активному розвитку в Україні ініціативи в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва та в інших видах творчої діяльності.

Що є об'єктами права інтелектуальної власності?

Науково-технічний рівень виробництва, культура, ефек­тивність економіки, соціально-економічний прогрес су­спільства в цілому значною мірою залежать від рівня та ефективності творчої діяльності. Творча інтелектуальна діяльність є одною з рушійних сил розвитку всієї цивілі­зації. Країни з високорозвинутою ринковою економікою характеризуються високим рівнем розвитку культури, на­уки і освіти. Тут культуру слід розуміти в найширшому значенні цього слова — це рівень розвитку мистецтва, ви­робництва, виробничої інфраструктури, матеріально-техніч­ного забезпечення побуту тощо. Ці фактори зумовлюють та визначають рівень цивілізації того чи іншого суспільства. Вони ж і є результатами творчої діяльності людини.

загрузка...

Творчість — це цілеспрямована інтелектуальна діяль­ність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється оригінальністю, неповторністю і суспіль­но-історичною унікальністю.

Будь-якій людині властива творчість у діяльності: ху­дожній, літературній, науковій, технічній, виробничій тощо. За цілеспрямованістю творчість можна умовно по­ділити на два основних види: духовна і науково-технічна творчість.

Зміст, спрямованість, сила емоційного впливу літерату­ри, мистецтва, науки визначають духовність сучасного су­спільства. Творчість гуманітарного характеру, спрямовану на збагачення внутрішнього світу людини, вважають духов­ною творчістю. Духовна творчість охоплює літературу, на­уку, мистецтво, виконавську майстерність артистів, звуко­запис, радіо, телебачення та інші види діяльності гумані­тарного характеру.

До результатів науково-технічної творчості належать наукові відкриття, винаходи в усіх галузях людської діяль­ності, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин та ін. Ці результати науково-технічної твор­чості можна використовувати в будь-який спосіб, що не суперечить закону в підприємницькій діяльності, — у про­мисловості, сільськогосподарському виробництві тощо.

Крім того, до результатів творчої діяльності належать комерційне найменування, торговельна марка, комерційні таємниці та ін. Призначення їх — індивідуалізація учас­ників цивільного обігу, товарів, послуг.

Цивільне законодавство встановлює, що всі результати творчої діяльності визнаються товаром і, отже, є об'єктами . права інтелектуальної власності.

До об'єктів права інтелектуальної власності Цивіль­ний кодекс України відносить:

• твори науки, літератури і мистецтва;

• виконання творів;

• фонограми і організації мовлення;

• комп'ютерні програми;

• компіляції даних (бази даних);

• наукові відкриття;

• винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

• компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

• раціоналізаторські пропозиції;

• сорти рослин, породи тварин;

• комерційні (фірмові) найменування, торговельні мар­ки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

• комерційні таємниці.

Права на об'єкти інтелектуальної власності виникають за фактом їх створення або внаслідок надання їм правової охорони уповноваженим державним органом у випадках і в порядку, встановлених Цивільним кодексом України або іншими законами.

Отже, всі результати творчої діяльності з погляду ци­вільно-правової охорони умовно можна поділити на три гру­пи: одна група охороняється авторським правом, друга — правом промислової власності, третя — правом на засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу товарів і послуг.

Які особливості судового захисту права інтелектуальної власності?

Право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивіль­ним кодексом України та іншим законом. Всім авторам результатів інтелектуальної діяльності належать щодо них особисті немайнові та майнові права. Захист цих прав здійснюється нормами різних галузей права — криміналь­ного, адміністративного, цивільного.

Проте найчастіше застосовують цивільно-правові засоби захисту права інтелектуальної власності. Порушення прав автора можуть бути пов'язані з порушенням його майнових інтересів або тільки особистих прав. Наприклад, випуск у світ твору без імені автора, зі змінами, самовільно внесени­ми видавництвом, постановки драматичного твору зі зміна­ми без схвалення автора, перекручення твору — все це по­рушення особистих прав без матеріальної шкоди. У таких випадках автор має право вимагати здійснення заходів, не­обхідних для задоволення його порушених інтересів.

Однак дуже часто порушення особистих прав автора зав­дає йому також майнових збитків (наприклад, використан­ня промислового зразка без дозволу автора і без виплати йому винагороди). Ввезення на митну територію України виробів (товарів), в яких використано об'єкти права інте­лектуальної власності, захищеного на території України, без дозволу суб'єктів права інтелектуальної власності, є пору­шенням цього права незалежно від того, чи ці об'єкти захи­щалися або захищатимуться в країнах їх походження. Ви­роби (товари) виготовлені з використанням об'єктів інтелек­туальної власності та розповсюджені в межах України з порушенням права на них, є контрафактними.

Будь-яке порушення права інтелектуальної влас­ності, в тому числі невизнання цього права чи посяган­ня на нього, тягне за собою відповідальність, встановле­ну Цивільним кодексом Украіни, законом чи договором.

Порушення права інтелектуальної власності тягне за собою обов'язок порушника відшкодування власнику зав­даних збитків. У зв'язку з цим кожній особі надається пра­во звернутися до суду за захистом свого права інтелекту­альної власності. Способи захисту цих прав визначено ст. 16 Загальних положень Цивільного кодексу України.

У випадках та в порядку, встановлених законом, суд за заявою потерпілого може застосувати негайні заходи, спря­мовані на запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів. Зокрема, до розгляду справи в суді він має право постановити рішення про заборону відповідачеві чи іншій особі, щодо якої є до­статні підстави вважати, що вона є порушником права інте­лектуальної власності, вчиняти певні дії (виробництво, відтворення, розповсюдження, а також транспортування, збереження або володіння з метою випуску в цивільний обіг виробів (товару), щодо яких припускається, що вони є кон­трафактними).

Суд має право постановити такі рішення:

• про зупинення пропуску через митний кордон Украї­ни товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з пору­шенням права інтелектуальної власності;

• вилучення з цивільного обігу товарів, виготовлених або введених у цивільний обіг з порушенням права інтелекту­альної власності;

• вилучення всієї партії виробів (товарів), щодо яких припускається, що вони є контрафактними, а також мате­ріалів і обладнання, призначених для їх виготовлення і розповсюдження;

• застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання пра­ва інтелектуальної власності (розмір такого стягнення ви­значається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення);

• опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та змісту судового рішення щодо такого порушення.

Крім того, за наявності достатніх даних про вчинення зло­чину, за який відповідно до чинного законодавства передбаче­на кримінальна відповідальність, для забезпечення цивільно­го позову, суд може вжити заходи з накладення арешту:

а) на вироби (товари), щодо яких припускається, що вони є контрафактними;

б) матеріали та обладнання, призначені для виготовлен­ня і використання таких виробів (товарів);

в) документи, рахунки та інші предмети, що можуть бути доказом вчинення дій, за які відповідно до чинного законо­давства передбачена кримінальна відповідальність.

Порушник права інтелектуальної власності зобо­в'язаний:

• задовольнити всі вимоги, що випливають із факту порушення права інтелектуальної власності;

• відшкодувати заподіяні порушенням збитки, включа­ючи втрачену вигоду;

• повернути суб'єктові права інтелектуальної власності, одержані внаслідок порушення доходи (прибутки) в повно­му обсязі;

• відшкодувати володільцеві права інтелектуальної влас­ності моральну шкоду в розмірі, що визначається судом.

Особа, яка неправомірно використала засоби індивідуа­лізації учасників цивільного обігу, товарів і послуг, зобов'я­зана знищити зображення індивідуалізації, усунути його з товару та його упаковки.

Що таке авторське право?

Головними напрямами духовної творчості людей є на­укова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності, невичерпні за формами, спо­собами об'єктивного вираження духовного багатства лю­дини, є предметом правової охорони. Суспільні відносини, що виникають у зв'язку з їх використанням, потребу­ють правового регулювання, яке і бере на себе авторське право.

В об'єктивному розумінні авторське право — це су­купність правових норм, які регулюють відносини, що ви­никають внаслідок створення і використання творів літера­тури, мистецтва й науки. Авторське право встановлює спри­ятливі правові умови для творчої діяльності, забезпечує доступність результатів цієї діяльності всьому суспільстві. Воно визначає і забезпечує широкий захист особистих (не-майнових) і майнових прав авторів.

У суб'єктивному розумінні, авторське право — це су­купність прав, які належать автору або його правона­ступнику у зв'язку зі створенням і використанням тво­ру літератури, науки, мистецтва.

Основними нормативними актами, які регулюють су­спільні відносини, пов'язані з авторським правом, є Кон­ституція України, Цивільний кодекс України, Закон Украї­ни "Про авторське право та суміжні права" у редакції від 11 липня 2001 р. та інші закони. Важливе значення у регу­люванні авторських відносин мають також типові авторські договори, які затверджуються Кабінетом Міністрів Украї­ни або за його дорученням відповідними відомствами і твор­чими спілками.

Особливу групу джерел сучасного авторського права ста­новлять міжнародні договори: Всесвітня (Женевська) кон­венція про авторське право (1952 р.); Конвенція, що ство­рює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана в Стокгольмі в 1967 р., чинна з 1970 р.); Же­невська конвенція про охорону інтересів виробників фоно­грам від незаконного їх відтворення (1971 р.); Брюссель­ська конвенція про розповсюдження програм, що несуть сиг­нали, які передають через супутники (1974 р.). Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов'язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжна­родного співробітництва в галузі авторського права. В Україні укладення міжнародних договорів є конституцій­ним правом.

Для правильного й однозначного застосування законо­давства про захист авторського права важливе значення має також судова практика розгляду справ, що виникають у разі порушення авторських прав. Верховний Суд України си­стематизує й аналізує таку практику, робить висновки, про які повідомляє суди.

Що є об'єктом авторського права?

Об'єктом авторського права є твір науки, літератури чи мистецтва, виражений у будь-якій об'єктивній формі, неза­лежно від жанру, достоїнства, обсягу, мети (освіта, інфор­мація, пропаганда, розваги тощо), а також способу і форми їх відтворення. Твір — це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. У Цивільному ко­дексі України вміщено загальний перелік об'єктів автор­ського права та їх загальні ознаки. Він не дає повного пере­ліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об'єктивно­го вираження творчої діяльності людей.

Але об'єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої діяльності автора. Наприклад, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних) охо­роняються як літературні твори нарівні з музичними, фо­тографічними, аудіовізуальними творами. Однак не буде об'єктом авторського права суто технічна робота (напри­клад, передрук на комп'ютері чужого твору). Авторське пра­во не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі, офіційні документи (зако­ни, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні перекла­ди, офіційні символи і знаки (прапори, герби, ордени, гро­шові знаки тощо), повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації.

Сам твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, але обов'язково повинен бути придатний для сприймання, відтворювання. Ця об'єк­тивна форма може бути усною та письмовою (ноти, схеми, запис на плівку, магнітну плівку, фотографії тощо).

До об'єктів авторського права відносять сценічні оброб­ки творів та обробки фольклору, придатні для суспільного показу, програми для електронних обчислювальних машин усіх видів, включаючи прикладні програми та операційні системи, переклад твору іншою мовою, оскільки робота перекладача також вважається творчою.

Сучасний рівень науки і техніки дає змогу створювати складні твори, в яких поєднано кілька форм, наприклад кіно — і телефільми (літературний текст, музика, декорації тощо). У цьому разі об'єктом авторського права є фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктами авторського пра­ва в аудіовізуальному творі можуть бути сценарій, музика, текст, робота оператора, художника-постановника, які уві­йшли як частина до твору.

Отже, твір як об'єкт авторського права втілений у певну матеріальну форму: скульптура, картина, ноти, рукопис тощо. Але авторське право на твір (як нематеріальний об'єкт авторського права) і право власності на річ, в яку він втіле­ний, не залежать одне від одного. Тому не слід плутати твір як об'єкт авторського права і річ — картину, скульптуру, книгу. На річ, в яку матеріально втілюється твір, може бути право власності, право користування тощо, але не ав­торське право. Так, продаж художником своєї картини не позбавляє його авторського права. Таким чином, право інте­лектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного.

Хто є суб'єктом авторських відносин?

Право на твір належить його творцеві, тому, хто створив скульптуру, музику, аудіовізуальний твір, оригінальне ком­понування інтегральної мікросхеми, написав картину, кни­гу. Тобто первинним суб'єктом авторського права є автор твору. Однак поняття "автор твору" і "суб'єкт авторського права" не тотожні як за змістом, так і за значенням. Автор твору, як зазначалося, може бути тільки його творець, тоб­то фізична особа: громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Суб'єктом авторського права можуть бути автор твору, а також інші фізичні та юридичні особи, для яких право може виникати в силу закону, договору або спадкування. Але в усіх випадках за автором залишаються його особисті немайнові права. Отже, суб'єкти авторських прав — неавтори — не можуть мати права, які мають ав­тори творів. Особисті немайнові права автора є невід'ємни­ми від нього.

Таким чином, первинним суб'єктом, якому належить авторське право є автор, а авторське право правона­ступників є похідним.

Згідно з Цивільним кодексом України та Законом Украї­ни "Про авторське право та суміжні права", авторське право поширюється:

• на авторів, незалежно від громадянства і постійного місця проживання, твори яких уперше опубліковані або не

опубліковані, але знаходяться в об'єктивній формі на тери­торії України;

• авторів, незалежно від громадянства і постійного місця проживання, твори яких уперше опубліковані в іншій країні та протягом ЗО днів після цього опубліковані в Україні;

• авторів, які є громадянами України або мають постійне місце проживання на території України, незалежно від того, на якій території вперше було опубліковано їх твори.

Відповідно до міжнародних договорів України, авторське право поширюється на авторів незалежно від громадянства, твори яких уперше опубліковані або не опубліковані, але вони знаходяться в об'єктивній формі на території іншої держави.

Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа, але іноді у творчому процесі беруть участь кілька осіб — співавторів. Авторське право на твір, ство­рений спільною працею двох і більше осіб (співавторство), належить співавторам спільно, незалежно від того, чи ста­новить такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення. Взаємовід­носини співавторів можуть визначатися договором між ними. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно. Право на використання твору належить співвласникам спільно, а винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частинах, якщо в договорі не передбачено інше.

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завданням певної організації. Ця колективна пра­ця не є одним цілим. Особи, що організовують створення творів (видавці енциклопедій, виробники фільмів, продю­сери тощо) не визнаються авторами творів.

Видавцям належить виключне право на використання таких видань у цілому, а також право на зазначення свого найменування при будь-якому використанні такого видан­ня. Автори творів, включених до таких видань, зберігають виключні права на використання своїх творів незалежно від видання в цілому, якщо інше не передбачено договором на створення такого твору.

Авторами аудіовізуального твору вважаються автори сценаріїв, музичних творів, спеціально створених для да­ного аудіовізуального твору, режисери-постановники, опе­ратори та ін. Автор раніше створеного твору, переробленого: або включеного як частина аудіовізуального твору, також вважається співавтором аудіовізуального твору. Постанов­ник аудіовізуального твору має право за будь-якого вико­ристання твору зазначити своє ім'я або найменування чи вимагати такого зазначення.

Автор музичного твору з текстом або без тексту, створе­ного спеціально для аудіовізуального твору, зберігає право на одержання винагороди за використання свого музичного твору при кожному публічному виконанні аудіовізуального твору і його публічному сповіщенні, а також здавання в прокат примірників аудіовізуального твору.

Без згоди автора та інших володільців майнових прав на фільм забороняється знищення остаточного варіанта фільму (негатива, оригінального запису).

Авторське право на твір, створений за договором найму, належить авторові. Розмір авторської винагороди за кож­ний вид використання твору, створеного за договором най­му, та порядок її виплати встановлюються в самому дого­ворі найму.

Виключне право на використання твору, створеного за договором найму, належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцеві), якщо в договорі най­му не передбачено інше. Роботодавець також має право при будь-якому використанні твору, створеного за договором найму, зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення.

Авторське право на запис інтерв'ю належить особі, що дала інтерв'ю, та особі, що взяла інтерв'ю і здійснила його

запис, як співавторам, якщо інше не передбачено угодою між ними. Опублікування запису інтерв'ю допускається лише за згодою особи, що дала це інтерв'ю.

Суб'єктом похідного авторського права може стати будь-яка фізична чи юридична особа, держава, до яких ав­торське право може перейти від автора чи іншої особи, яка має авторське право, в порядку спадкування. Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти пере­крученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Який зміст суб'єктивного авторського права?

Відповідно до закону автору належать особисті немай-{. нові і майнові права, що виникають зі створенням і викори-\ станням будь-якого твору науки, літератури чи мистецтва. ' При цьому для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Ав­торське право виникає з моменту створення твору. Осо­ба, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі — ©, імені особи, яка має автор­ське право і року першої публікації твору.

Автор або особа, яка має авторське право на твір, може зареєструвати це право в офіційних державних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Орган, який забезпечує державну реєстрацію, видає свідоцтва про реє­страцію прав автора на твір, включаючи правомочності осо­би на твір, факт і дату публікування твору, договорів, які засвідчують право автора на твір, складає і періодично видає каталог державної реєстрації. У разі виникнення спору, державна реєстрація визнається судом як юридична пре­зумпція прав автора або особи, яка має виключну право-

мочність на твір, тобто вважається дійсною, якщо в судово­му порядку не буде доведено інше.

Особистими немайновими правами автора є право на авторське ім'я, право авторства, право на обнародування твору і право протидіяти будь-якому перекрученню, спо­творенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому по­сяганню на твір (недоторканність твору).

Право на авторське ім'я дає авторові змогу випускати свій твір під власним ім'ям, умовним (псевдонімом) або взагалі без зазначення імені (анонімно). Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора.

Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець вправі називати себе автором твору, а всі інші осо­би, що використовують твір, зобов'язані зазначати ім'я його автора.

Право на обнародування твору — це дія, що робить твір доступним для публіки, якими б засобами це не досягалось. Його ще називають правом випуску твору у світ. Письмові твори (наукові, художні, музично-драматичні тощо) випус­кають у світ шляхом видання; твори образотворчого ми­стецтва — шляхом їх показу на виставках, розміщення в музеях для загального огляду. Право першого опублікуван­ня твору належить самому авторові.

Право на недоторканність твору — це протидія будь-якому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репу­тації автора. За чинними в Україні типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна зро­бити лише за згодою автора. Право автора на недоторканність полягає і в тому, що переклад твору іншою мовою з метою випуску у світ допускається лише за згодою автора або його правонаступників і на підставі договору. Переклад можли­вий лише за умови збереження цілісності та змісту твору.

Автору чи іншій особі, що має авторське право, нале­жать майнові права. Майнові права інтелектуальної влас­

ності іноді називають виключним правом. Виключне право — це право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить ав­торське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу (ліцензії), за ви­нятком випадків, встановлених іншим законом. Майнови­ми правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти вико­ристання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання.

Закон надає автору чи іншій особі, що має авторське право, виключне право дозволяти або забороняти:

1. Відтворення творів, тобто виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі.

2. Публічне виконання і публічне сповіщення творів. Публічне виконання — це подання творів, фонограм, вико­нань, передач, організацій мовлення шляхом декламації, співу, гри, танцю та іншим способом як у живому вико­нанні, так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах), у місцях, де присутні чи можуть бути присутні особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих сім'ї.

Публічне сповіщення — це така передача в ефір чи по проводах зображення і (або) звуків твору, виконань фоно­грам, передач організацій мовлення, коли зазначені зобра­ження чи звуки можуть бути сприйняті невизначеним ко­лом осіб.

3. Публічний показ — це будь-яка демонстрація оригі­налу або примірника творів, виконань, передач організацій мовлення безпосередньо або на екрані за допомогою теле­візійного кадру, слайда, плівки (за винятком передачі в ефір по проводах) або за допомогою інших пристроїв чи процесів невизначеному колу осіб.

4. Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах уже переданих в ефір творів, якщо воно

здійснюється іншою організацією. Зокрема, організація, яка вирішила передати в ефір чи по проводах той чи інший твір, якщо він навіть уже був переданий, може це здійснити тільки з дозволу автора чи його правонаступників.

5. Переклади творів. Автор оригіналу може сам пере­класти свій твір іншою мовою (авторський переклад). За наявності авторського перекладу, ніхто інший не може пе­рекладати цей твір тією ж мовою без дозволу автора.

6. Переробка, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів. Будь-яка переробка твору, наприклад драма­тичного в розповідний чи навпаки, сценарного в розповідний чи навпаки, пристосування музичного твору до інших інстру­ментів (аранжування) та будь-яка інша переробка твору може мати місце лише за згоди автора чи його правонаступників.

7. Розповсюдження творів шляхом продажу, відчу­ження в інший спосіб або шляхом здавання в найм чи у прокат та іншої передачі до першого продажу при­мірників твору. Автор має невідчужуване право на одер­жання грошової суми у розмірі 5 % від суми кожного про­дажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіна­лу, здійсненого автором. Зазначена сума сплачується про­давцем оригіналу твору.

8. Здавання в найм після першого продажу, відчужен­ня іншим способом примірників аудіовізуальних творів, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина. Тобто аудіовізуальний твір після його пер­шого продажу може бути зданий у найм власником твору.

9. Імпорт примірників творів. Ввезення з-за кордону примірників твору для їх розповсюдження в Україні можли­ве лише за дозволом автора чи його правонаступників. Це правило має силу і тоді, коли твір за кордоном було видано чи розтиражовано з дозволу автора чи його правонаступників.

Зазначений перелік авторських майнових прав не є ви­черпним. Автор має право дозволяти або забороняти вико­ристовувати свій твір й іншими способами.

Разом з тим закон певною мірою обмежує виключне право автора на використання твору. Дозволяється в окре­мих, визначених законом випадках, вільне використання творів без згоди автора і без виплати йому авторської вина­городи та вільне використання твору без згоди автора, але з виплатою йому авторської винагороди. Наприклад, вико­ристання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів;

використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, у передачах мовлення, або зображення навчаль­ного характеру; відтворення творів судового й адміністра­тивного провадження та ін.

Допускається вільне відтворення одного примірника твору репрографічним способом бібліотеками та архівами для власних потреб. Допускається також без згоди автора чи іншої особи, що має авторське право, вільне відтворення примірників твору для навчання. Детально регламентовано вільне відтворення комп'ютерних програм. Допускається відтворення виключно в особистих цілях творів, зафіксова­них у звуко- та відеозаписах.

Зазначені обмеження майнових прав здійснюються за умови, що вони не завдаватимуть шкоди нормальному ви­користанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні інтереси автора.

Право на авторську винагороду — це особливе майнове право автора чи іншої особи, що має авторське право.

Юридичними фактами, що породжують у автора право на винагороду, можуть бути:

• авторський договір (видавничий, постановчий, сценар­ний, художнього замовлення тощо);

• факт позадоговірного використання твору, коли не вимагається згода автора, але передбачена виплата автор­ської винагороди;

• неправомірне використання твору.

Винагорода, одержана автором чи іншою особою, яка має авторське право, є, по суті, винагородою за працю, вкладе­ну у створення твору. Вона може здійснюватися у вигляді одноразового платежу, у формі відрахувань (процентів) за кожний проданий примірник чи кожне використання тво­ру або складатися зі змішаних платежів.

Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за створення і використання твору визначаються в авторсько­му договорі.

Іноземним авторам та їх правонаступникам, права яких підлягають охороні на території України, винагорода нара­ховується у розмірі та порядку, встановлених для україн­ських авторів.

Кабінет Міністрів України може встановити мінімальні ставки авторської винагороди, що індексуються одночасно з індексацією мінімальних розмірів заробітної плати.

Відповідно до чинного законодавства авторське право дія протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Особисті немайнові права автора охороняються безстрокове.

Зразок позовної заяви до суду про визнання авторства (співавторства)

До Кіровського місцевого районного суду м. Дніпропетровська

Позивач:

Саєнко Володимир Васильович, який мешкає за адресою:

м. Дніпропетровськ, вул. Травнева, 50, кв. 15

Відповідач:

Видавництво "Слово", юридична адреса:

м. Дніпропетровськ, пров. Холодний, 26

Ярема Петро Андрійович, який мешкає за адресою:

м. Дніпропетровськ, вул. Світла, 104, кв. 43

ПОЗОВНА ЗАЯВА

2003 р. видавництво "Слово" видало книгу "Будівництво та архітектура великого міста", автором якої вказаний Ярема Петро Андрійович.

Вважаю, що авторство названого вище твору вказано неправо­мірно. Даний твір створений мною особисто.

Моє авторство на твір підтверджується наявністю у мене рукопису твору у повному обсязі, фотографіями, які я робив особисто для ілю­страцій твору, а також окремими публікаціями в журналі "Архі­тектура і будівництво" № 4, 8 за 1998 р., № 3, 11 за 1999 р. і № 4 за 2002 р., кресленнями, які я виконував для об'єктів будівництва.

На підставі п. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права"

ПРОШУ:

1. Визнати мене автором твору "Будівництво та архітектура великого міста".

2. Стягнути на мою користь авторський гонорар у сумі вісімсот гривень.

3. Викликати свідків:

— Мороза Олега Петровича, який мешкає за адресою: м. Дні­пропетровськ, пров. Теплий, 6, кв. 14;

— Орловську Галину Іванівну, яка мешкає за адресою: м. Дні­пропетровськ, вул. Пушкіна, 10.

Додаток:

— рукопис твору, фотографії, креслення;

— копія позовної заяви;

— публікації в журналах "Архітектура і будівництво"

15 квітня 2004 р.                           Саєнко В.І.

Що таке суміжні права?

Підґрунтям для виникнення суміжних прав є твір авто­ра, який може бути певним шляхом розповсюджений. На­приклад, носіями суміжних прав є диригент і музикант, які виконують твір композитора, студія звукозапису, яка впер­ше здійснила запис компактного диска співака; телекомпа-нія, яка транслює свої програми. Чинне цивільне законо­давство забезпечує правову охорону суміжних прав вико­навців, виробників фонограм і організацій мовлення.

Отже, суміжні права — це. права виконавців на резуль­тати творчої діяльності, а також права виробників фонограм та організацій мовлення щодо використання творів науки, літератури, мистецтва, які охороняються авторським правом.

Об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів та незалежно від їх при­значення, змісту, цінності тощо, а також способу їх вира­ження є:

• будь-які способи виконання творів літератури і ми­стецтва, включаючи твори фольклору;

• запис будь-якого виконання або інші звуки на фоно" грамі;

• сповіщення програм шляхом трансляції в ефір і по проводах;

• відеограми.

До первинних суб'єктів суміжних прав цивільне зако­нодавство відносить: виконавців (актори, співаки, музикан­ти, диригенти, танцюристи та інші особи, які виконують роль, співають, декламують, особи, які виконують естрадні, лялькові номери); виробників фонограм (фізичні або юри­

дичні особи, які вперше здійснили запис будь-якого вико­нання чи інших звуків на фонограмі — плівці, кіноплівці, магнітофонній стрічці тощо); організації мовлення (юридичні особи, які використовують твори літератури і мистецтва у своїх передачах як в ефірі, так і по проводах — телерадіоор-ганізації). Суб'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули прав відповідно до договору чи закону.

Цивільне законодавство передбачає такі умови охорони суміжних прав:

1. Права виконавців охороняються, якщо:

• виконання вперше мало місце на території України;

• виконання зафіксоване на фонограмі, що охороняється законом;

• виконання, не зафіксоване на фонограмі, включене в передачу організації мовлення, що охороняється відповід­но до закону.

2. Права виробників фонограм охороняються, якщо:

• виробник є громадянином України або юридичною осо­бою з офіційним місцезнаходженням на території Україні;

• фонограма вперше опублікована на території України або опублікована на території України протягом ЗО днів від дня її першого опублікування в іншій державі;

• перша фіксація фонограми мала місце в Україні.

3. Права організацій мовлення охороняються, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території Украї­ни і здійснюють передачі з передавачів, розташованих на території України.

4. Суміжні права іноземних юридичних і фізичних осіб охороняються відповідно до міжнародних договорів України.

Виникнення і здійснення суміжних прав не потребує виконання будь-яких формальностей. Виконавці та виробники фонограм для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм, або їх упаковках використову­вати знак охорони суміжних прав, який складається з ла­тинської літери К у колі — ®, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми. Наприклад, можливий напис на компактному диску: ® Музична філармонія 2003.

Виконавцям належить виключне право на використання виконання у будь-якій формі, включаючи право на одержан­ня винагороди за кожнии вид використання. Їм належать особисті (немайнові) і майнові права. До немайнових прав виконавця належать право на ім'я, на охорону своїх виступів від спотворення, право згадування свого імені в зв'язку з використанням виконання. Виконавцям належить виключ­не право дозволяти чи забороняти публічне повідомлення їх виконань, фіксацію на матеріальному носії раніше незафік-сованого виконання та передачу в ефір і по проводах їх вико­нань, а також відтворювати, розповсюджувати способом пер­шого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, або способом оренди чи прокату фонограм, на яких зафіксо­ване їх виконання незалежно від першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння. Виключні права вико­навців можуть передаватися іншим особам на підставі дого­вору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору і використання виконань тощо. У тому разі коли виконання використовується в аудіовізуальному творі, вважається, що виконавець передає організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру всі майнові права на виконання, якщо інше не встановлено договором.

Виробники фонограм (відеограм) мають право дозволя­ти чи забороняти їх відтворення, розповсюдження при­мірників способом першого продажу, іншого відчуження, а також шляхом здавання в найм, в оренду, прокат та іншої передачі незалежно від першого продажу, а також на переробку, імпорт фонограм. Ці права виробники фонограм можуть передавати іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання фонограм, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору, викори­стання фонограм тощо.

Організації мовлення (чи організації кабельного мовлен­ня), до яких належать телерадіоорганізації, мають виключні, права на використання своїх програм у будь-якій фонограмі, дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, публічного сповіщення передач у місцях з платним вихо­дом, а також забороняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми, органам розповсюдження, для яких цей сигнал зі супутника не при­значався. Організаціям мовлення належить право на одер­жання винагороди за будь-яке використання їх передач.

Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання, особисті не­майнові права — безстрокове.

Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років від дати першого опублікування фоно­грами (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапи-су), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована про­тягом зазначеного часу.

Організації мовлення користуються суміжними права­ми протягом 50 років від дати першого публічного спові­щення передачі.

До спадкоємців виконавців і правонаступників вироб­ників фонограм і відеограм та організацій мовлення пере­ходить право дозволяти чи забороняти використання вико­нань, фонограм, відеограм, публічні сповіщення, а також право на одержання винагороди у межах указаних вище строків.

Що означає термін "промислова власність"? Які її об'єкти?

Другим видом творчості є науково-технічна діяльність, результати якої умовно називають промисловою власністю. Відповідно до чинного законодавства України про промис­лову власність до цієї групи об'єктів інтелектуальної влас­ності належать: винаходи, корисні моделі, промислові зраз­ки. Промислова власність — один із видів інтелектуальної власності, є її складовою.

Отже, промислову власність можна визначити як результати науково-технічної творчості, які можуть бути використані на користь суспільства в будь-якій діяльності людей.

Основними джерелами законодавства України про про­мислову власність є: Цивільний кодекс України, Закон України "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності" від 13 грудня 1991 р.; За­кон України "Про науково-технічну інформацію" від 25 чер­вня 1993 р.; Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15 грудня 1993 р.; Закон України "Про охорону прав на промислові зразки" від 15 грудня 1993 р.;

Закон України "Про тваринництво" від 15 грудня 1993 р.;

Положення про Державне патентне відомство України від 21 липня 1992 р.; Положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні від 8 вересня 1992 р. та ін. Держпатент України у розвиток прийнятих законодавчих актів про промислову власність прийняв низку підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок оформлення прав на об'єкти про­мислової власності та інші відомчі акти.

Уряд України взяв на себе обов'язки, що випливають із Паризької конвенції про охорону промислової власності, Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію законів, Договору про патентну кооперацію.

Право промислової власності в об'єктивному значенні —

це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються в процесі створення, оформ­лення та використання результатів науково-технічної творчості.

Право промислової власності в суб'єктивному зна­ченні — це право, яким наділяється відповідно до законо­давства автор будь-якого результату науково-технічної діяльності.

Основними об'єктами промислової власності є результа­ти винахідництва та промислові зразки. Чинне законодав­ство встановило вимоги, яким мають відповідати винахід, корисна модель і промисловий зразок.

Винахід — це технічне рішення в будь-якій галузі су­спільна корисної діяльності, яке відповідає умовам патен­тоспроможності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне для використання. Можливі об'єкти винаходу такі: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин); спосіб (включаючи біотехнічні способи, способи лікування і діа­гностики та профілактики). Правова охорона не на­дається винаходу, що суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі й не відповідає умовам патентоспроможності.

Винахід відповідає патентоспроможності, якщо він новий, має винахідницький рівень і є придатним для користуван­ня. Не визнається винаходом пропозиція, на яку вже подано заявку або видано авторське свідоцтво чи патент. Винахід­ницький рівень свідчить передусім про творчий характер пропозиції. Тому не вважається винаходом запозичення відо-

мого рішення, перенесення і використання позитивного до­свіду, оскільки в таких випадках не відбувається творчого процесу самого винахідництва. Винахідницьким рівнем ха­рактеризуються пропозиції, які відкривають нові галузі тех­ніки, у медицині, сільському господарстві або створюють нові види цінних матеріалів, машин, виробів, ліків тощо. Винахід повинен бути придатним для використання не тільки в про­мисловості, а й у сільському господарстві, в системі охорони здоров'я, оборони, транспорту на інших галузях народного господарства. Крім того винахід повинен мати ще одну які­сну ознаку — позитивний ефект.

Корисна модель — це конструктивне виконання при­строю, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим і промислове придатним. Винаходи і ко­рисні моделі — близькі між собою результати технічної творчості.

Вони мають відповідати таким умовам патентоспромож­ності, як умови світової новизни і промислової придатності. Однак до корисної моделі не ставиться умова винахідни­цького рівня. Відмінність між винаходами і корисними мо­делями полягає в об'єкті — до перших відносять продукти і способи, до других — конструктивне виконання пристрою. Сутність корисної моделі полягає саме в оригінальному компонуванні пристрою. Якщо винахід має певну перевагу перед відомим прототипом своїм змістом, новим розв'язком задачі, то корисна модель — новим компонуванням еле­ментів пристрою. Цей розв'язок тому і називають "корисна модель" певного пристрою, тобто нове розташування еле­ментів пристрою, нова корисна модель.

Промисловий зразок — це нове конструктивне рішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд і придатне для здійснення промисловим способом.

Об'єктом промислового зразка мають бути форма, малю­нок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Промис­ловий зразок відповідає патентоспроможності, якщо він новий і промислове придатний. Цей зразок визнають но­вим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загаль­нодоступною у світі до подання заявки до Держпатенту України. Промисловий зразок визнають промислове при­датним, якщо його може бути використано в промисловості або в будь-якій іншій галузі діяльності. Законодавство про промислові зразки не поширюється на об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друковану продукцію як таку;

об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних речовин тощо.

Хто може бути суб'єктом права на винаходи, корисні моделі і промислові зразки?

Автором будь-якого результату творчої праці може бути громадянин України, громадянин будь-якої іншої держави або особа без громадянства, тобто це завжди буде фізична особа, незалежно від віку.

Суб'єктом права на винахід, корисну модель чи промис­ловий зразок можуть бути як автори результату, так і його правонаступники — будь-які фізичні і юридичні особи, яким автор передав своє суб'єктивне майнове право на ре­зультати творчої праці. Правонаступниками можуть бути спадкоємці або інші особи, держава. Наприклад, власни­ком патенту може стати Фонд винахідників України.

Суб'єктами зазначених прав можуть бути будь-які фізичні чи юридичні особи, до яких суб'єктивне право ав­торів переходить за договором або за заповітом. Але слід пам'ятати, що при переході суб'єктивних прав автора до

інших осіб в усіх випадках за автором залишаються його особисті немайнові права.

Винахід, корисна модель чи промисловий зразок можуть бути створені не одним автором, а спільною творчою пра­цею кількох співавторів. У цьому разі складаються відно­сини, які називають співавторством. Відносини між співав­торами визначаються угодою між ними.

Чинне законодавство про винаходи, корисні моделі та промислові зразки містить норми, відповідно до яких право на одержання патенту має роботодавець, якщо винахід, ко­рисну модель чи промисловий зразок створено у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи дорученням роботодав­ця, за умови, що трудовим договором (контрактом) не перед­бачено інше. Роботодавець повинен укласти письмовий до­говір з автором і за його умовами видати винагороду автору відповідно до економічної цінності винаходу, корисної мо­делі чи промислового зразка та інші вигоди, одержані робо­тодавцем від використання зазначених об'єктів промислової власності. У свою чергу винахідник корисної моделі або ви­находу чи автор промислового зразка повинен подати робо­тодавцеві письмове повідомлення про досягнутий ним резуль­тат творчої праці з описом, що розкриває сутність винаходу, корисної моделі чи промислового зразка настільки повно і ясно, що робить можливим його використання.

Як оформлюють право на винаходи, корисні моделі і промислові зразки?

Право на винахід, корисну модель і промисловий зразок охороняються державою і засвідчується патентом.

Патент — це техніка-юридичний документ, який засвід­чує визнання заявленої пропозиції винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком, авторство на них, пріо­ритет і право власності на зазначені об'єкти.

Оформлення прав на винаходи, корисні моделі та про­мислові зразки потребує виконання низки формальностей. Це передусім подання належним чином оформленої заявки до Держпатенту України. Заявка на видачу патенту Украї­ни на винахід і корисну модель має відповідати вимогам, встановленим Правилами складання і подання заявки на видачу патенту України на винахід і корисну модель, за­твердженими наказом Держпатенту України від 17 листо­пада 1994 р. Обсяг правової охорони визначається форму­лою винаходу, корисної моделі, сукупністю суттєвих ознак промислового зразка.

Заявка на промисловий зразок має відповідати вимогам Правил складання та подання заявки на видачу патенту України на промисловий зразок, затверджених наказом Держпатенту України від 15 січня 1995 р.

Наступним після подання заявки етапом є проведення спеціальних експертиз поданої заявки в тих випадках, коли їх передбачено. Останній етап — внесення до спеціального державного Реєстру об'єктів, які відповідають умовам па­тентоспроможності. Після державної реєстрації видається правоохоронний документ — патент.

Право на подання заявки передусім має автор. Він може (але не зобов'язаний) подати заявки до Держпатенту Украї­ни через представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного) або іншу довірену особу. Іноземні громадяни і юридичні особи, що мають постійне місцезна­ходження за межами України, подають заявки тільки че­рез представників у справах інтелектуальної власності.

Право на подання заявки мають роботодавець, а також правонаступники як авторів, так і роботодавців, та Фонд винахідників України.

Заявка складається українською мовою і має стосува­тись лише одного результату творчої діяльності. Об'єднан­ня в одній заявці двох винаходів, корисних моделей чи промислових зразків не допускається.

Заявка повинна містити: заяву про видачу патенту України на винахід, корисну модель чи промисловий зразок відповідно, опис (якщо на ньому є посилання на опис); рефе­рат; документ про сплату встановленого збору за подання заявки. Заявка надсилається на адресу Науково-дослідного центру патентної експертизи. У заяві на видачу патенту обо­в'язково має бути вказано прізвище заявника (заявників), його адресу, а також автора (авторів) заявної пропозиції.

Опис винаходу і корисної моделі викладається у визна­ченому порядку і має розкривати їх сутність настільки ясно і повно, щоб його зміг здійснити фахівець у зазначеній га­лузі. Він має підтверджувати обсяг правової охорони, ви­значений формулою винаходу чи корисної моделі. Форму­ла винаходу чи корисної моделі — це стисла словесна ха­рактеристика технічної суті винаходу чи корисної моделі, що містить сукупність ознак, достатніх для досягнення за­значеного заявником технічного результату.

Реферат складається лише для інформаційних цілей. Він не може братись до уваги з іншою метою, зокрема для тлу­мачення формули винаходу чи корисної моделі й визначен­ня рівня техніки.

За датою надходження заявки до Держпатенту України визначається пріоритет пропозиції. Якщо пропозицію було створено окремими авторами незалежно один від одного, то пріоритет визнається за автором, заявка якого надійшла до Держпатенту раніше.

Після надходження заявки до Держпатенту України вона підлягає спеціальній експертизі. Усі заявки перевіряють за формальними ознаками (формальна експертиза), крім того, заявка на винахід підлягає експертизі по суті. При цьому варто пам'ятати, що заявки на корисні моделі й промислові зразки експертизі по суті не піддаються і патент на зазна­чені об'єкти видається під відповідальність заявника і без гарантії його чинності.

У разі виявлення на момент одержання матеріалів заяв­ки, що її матеріали не відповідають вимогам закону. Держ­патент повідомляє про це заявника. Виявлені недоліки за­явки необхідно усунути протягом двох місяців від дати одер­жання заявником повідомлення про це.

На підставі рішення Держпатенту про видачу патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок Держпатент публікує у своєму офіційному бюлетні визначені ним відо­мості про видачу патенту. Одночасно з публікацією відомо­стей про видачу патенту Держпатент здійснює їх державну реєстрацію, для чого вносить до відповідного Державного реєстру України відомості про патент. У місячний строк після цього патент видають особі, яка має право на його одержання.

Строк дії патенту на винахід становить 20 років від дати подання заявки до Держпатенту. Строк дії патенту на ко­рисну модель — 10 років від дати подання заявки до Держ­патенту, і за клопотанням власника його чинність може бути продовжена, але не більше як на три роки. На промисловий зразок патент видається строком на 15 років від дати по­дання заявки до Держпатенту, і його чинність може бути продовжена за клопотанням власника патенту, але не більш як на 5 років.

За одержання патенту та підтримання його чинності не­обхідно сплачувати спеціальний збір, розмір і порядок спла­ти якого встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Чинність майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок може бути припинена достроково за ініціативою особи, якій вони нале­жать, якщо це не суперечить умовами договору, а також в інших випадках, передбачених законом. У разі припинення чинності виключних прав інтелектуальної власності на ці об'єкти ті можуть вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом.

Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на винахід, корисну модель, промисловий зразок, або, якщо було заяв­лено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала винахід, корисну мо­дель, промисловий зразок в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або вико­ристання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (пра­во попереднього користувача).

Який зміст суб'єктивних прав на винаходи, корисні моделі та промислові зразки?

Права, які надаються суб'єктам права на винаходи, ко­рисні моделі та промислові зразки, поділяють на дві групи: особисті немайнові і майнові права.

До особистих немайнових прав належать право авторства, право на ім'я (спеціальну назву), право на подання заявки на одержання патенту на винахід, корисну модель чи про­мисловий зразок. Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець може називати себе автором винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. Усі інші особи, які використовують названі об'єкти, зобов'язані зазначати ім'я автора. Право авторства закріплює факт створення того чи іншого творчого результату конкретною особою, а це має зна­чення для суспільної оцінки як самого результату, так і особи автора. Зазначення імені автора в разі використання винахо­ду, корисної моделі чи промислового зразка обов'язкове.

Необхідно звернути увагу не те, що особисті немайнові права авторів творів науки, літератури і мистецтва і авторів науково-технічних досягнень не збігаються. Закон не за­кріплює за винахідниками та авторами промислових зразків права на недоторканність, на обнародування чи опубліку­вання. Право на недоторканність твору не властиве резуль­татам технічної творчості і не стосується їх, винахід можна удосконалювати будь-кому. Не можна також приховувати від суспільства готовий винахід.

Майнові права суб'єктів права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки. Право власності на винахо­ди, корисні моделі і промислові зразки, проголошене чин­ним законодавством, дає його суб'єкту ті самі правомоч­ності, які дає право власності на будь-який інший об'єкт цивільного права.

Право власності на винахід, корисну модель чи промис­ловий зразок засвідчується патентом. Патент надає його власнику виключне право на використання зазначених об'єктів на свій розсуд. Якщо патент на ці об'єкти видано кільком особам (співавторам), то відносини між ними ви­значаються на підставі угоди.

Права, що надаються патентом, набувають чинності від дати публікації відомостей про його видачу, але за умови сплати річного збору за підтримання чинності патенту.

Використанням винаходу, корисної моделі та промис­лового зразка визнаються: виготовлення; пропонування для продажу; запровадження в господарський обіг; застосуван­ня або введення чи зберігання в зазначених цілях продук­ту, що охороняється патентом. Іншими словами, викори­станням визнається будь-який продаж продукту, що охоро­няється патентом на території України. І не тільки продаж, а навіть пропонування для продажу, тобто демонстрація продукту на ярмарках, виставках, вітринах тощо.

Застосуванням, безумовно, визнається будь-яке викори­стання винаходу. Використанням визнається також ввезен­ня з-за кордону продукту, виготовленого на основі винахо­ду, корисної моделі чи промислового зразка, що охороня­ється патентом. Відомо, що патент має чинність лише на території тієї держави, що його видала. Отже, якщо за кор­доном стали виготовляти продукцію на основі винаходу, що охороняється в Україні, і почали завозити цю продукцію в Україну, то це буде порушенням патентних прав власника патенту з усіма наслідками, що з цього випливають.

Використанням винаходу визнається застосування спо­собу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні. Отже, особа, яка знає про те, що цей спосіб охороняється патентом і пропонує його для за­стосування, порушує чужі патентні права, що зумовлює відповідальність за порушення патентних прав. Спосіб, що охороняється патентом, визнається застосованим, якщо використано кожну ознаку, включену до незалежного пун­кту формули винаходу, або ознаку, еквівалентну їй.

Використанням промислового зразка визнаються виго­товлення, пропонування для продажу, запровадження в господарський обіг або зберігання в зазначених цілях виро­бу, виготовленого із застосуванням запатентованого промис­лового зразка, якщо при цьому використано всі суттєві ознаки промислового зразка.

Крім виключного права на використання, власник па­тенту має право забороняти іншим особам використовувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок без його дозволу. Безумовно, виключне право на використання ви­находу, корисної моделі чи промислового зразка не може бути безмежним, тому в законодавстві про промислову власність передбачено можливі випадки використання за­патентованого винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, які не є порушенням патентних прав.

Не визнається порушенням патентних прав на винахід, корисну модель чи промисловий зразок, якщо зазначені об'єкти використовуються без комерційної мети, тобто для задоволення власних потреб; якщо ці об'єкти використову­ються з науковою метою або в порядку експерименту. Доз­воляється використовувати названі об'єкти без дозволу суб'єкта права на них у випадках надзвичайних обставин (катастрофа, епідемія, стихійне лихо тощо). Не є порушен­ням патентних прав разове виготовлення в аптеках за ре­цептом лікаря, якщо вони виготовлені з використанням винаходу, корисної моделі.

Винахід, корисна модель і промисловий зразок є това­ром, і тому можуть бути об'єктом будь-яких цивільно-пра­вових правочинів. Вони можуть бути відчужені в будь-який спосіб: продаж, міна, дарування тощо. Одним зі способів використання зазначених об'єктів є також видача дозволу на використання винаходу, корисну модель і промислового зразка будь-якій особі на основі ліцензійного договору, тобто видача ліцензії на право використання. Ці договори набирають чинності лише за умови, що їх складено у письмо­вій формі, підписано сторонами і зареєстровано в Держ­патенті України.

Проте права, що надаються патентом його власнику, у визначених законодавством випадках можуть бути приму­сово відчужені. Так, керуючись суспільними інтересами та інтересами національної безпеки. Кабінет Міністрів України має право дозволити використання винаходу, ко­рисної моделі та промислового зразка без згоди власника патенту, але з виплатою йому відповідної компенсації. Крім того, якщо винахід, корисна модель чи промисловий зразок не використовується або недостатньо використо­вується в Україні протягом трьох років, починаючи від дня публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли використання зазначених об'єктів було припинено, то будь-яка особа, котра має бажання і готовність викори­стати винахід, корисну модель чи промисловий зразок, у разі відмови володільця патенту від укладення ліцензій­ного договору може звернутись до суду із заявою про на­дання їй дозволу на використання зазначених об'єктів. Будь-яка особа, яка має право на одержання патенту, може запатентувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок у зарубіжних країнах. Виходячи з промислових інтересів та інтересів національної безпеки. Держпатент може заборонити патентування зазначених об'єктів у за­рубіжній країні.

Винахід, корисна модель і промисловий зразок, чинність патенту на які припинилась у зв'язку із закінченням строків їх чинності, можуть бути використані будь-якою особою без дозволу патентоволодільця і без виплати йому винагороди. Чинність патенту припиняється також у разі несплати у встановлений строк річного збору для підтримання його чинності. Заяву про відновлення права на патент можна подати в Держпатент України протягом трьох років від дати припинення чинності патенту. Відмова у відновленні права на патент може бути оскаржена до суду. Суди розглядають також усі інші спори, пов'язані з охоронною прав патенто-власників, що надаються законодавством про промислову власність. Патент на винахід, корисну модель або промисловий зразок може бути визнаний судом недійсним у разі відсутності в них ознак патентоспроможності, а також у випадках видачі патенту особі, яка не мала права на його одержання.

Що розуміють під правом інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію?

Раціоналізаторські пропозиції, які зараз широко вико­ристовують, дають досить значний корисний ефект, що інко­ли навіть перевищує економічний ефект від використання винаходів, тому Цивільним кодексом України врегульова­но також право інтелектуальної власності на раціоналіза­торську пропозицію.

Раціоналізаторською слід визнавати пропозицію, що визнана юридичною особою як пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері й діяльності. Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес. Це може бути створення або зміна конструкції виробів, техно­логії виробництва і застосовуваної техніки або складу мате­ріалів та ін. Тобто раціоналізаторська пропозиція має бути новою і корисною для підприємства, якому її подано. Це означає, що її використання дає змогу підвищити економіч­ну ефективність виробництва або одержати інший позитив­ний ефект.

Автором раціоналізаторської пропозиції має визнавати­ся особа, творчою працею якої ця пропозиція створена. Якщо раціоналізаторську пропозицію створено кількома особами, то всі вони визнаються співавторами, У цьому разі порядок користування правами на пропозицію визначається угодою між ними. Надання технічної, організаційної чи матеріальної допомоги або сприяння оформленню прав на раціоналізаторську пропозицію та її використання не ви­знається співавторством.

Автору раціоналізаторської пропозиції мають належати особисті (немайнові) і майнові права. Майнові права автора можуть переходити у спадщину.

Для визнання пропозиції раціоналізаторською автор повинен подати письмову заяву з описом сутності пропо­зиції, до якої в разі необхідності додаються креслення, ес­кізи або схеми.

Заява має містити матеріали, достатні для практичного здійснення пропозиції. Заява подається тому підприємству, де пропозиція може бути використана, незалежно від того, чи працює на ньому автор чи ні. Коли пропозиція може бути використана на кількох підприємствах, то заява подається кожному з них.

За результатами розгляду заяви має бути прийня­то одне з рішень:

• визнати пропозицію раціоналізаторською і прийняти її до використання;

• провести дослідну перевірку пропозиції;

• відхилити пропозицію із зазначенням мотивів відхи­лення.

Коли пропозицію визнано раціоналізаторською, автору видається посвідчення, яке підтверджує визнання пропо­зиції раціоналізаторською, дату її видачі та авторство. Ав­тор чи співавтори мають право на винагороду, якщо раціо­налізаторська пропозиція використана на підприємстві, яке визнало її раціоналізаторською. Розмір, порядок обчислен­ня та порядок виплати винагороди визначаються угодою між автором і підприємством. Підприємство може підви­щити розмір винагороди за використання раціоналізатор­ської пропозиції, яка не може бути широко використана.

Права раціоналізаторів у разі їх порушення підлягають захисту відповідно до положень Цивільного кодексу України.

Що таке право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин?

Відносини, що виникають у зв'язку з виведенням, вико­ристанням, захистом, відчуженням нових сортів рослин і нових тварин (селекційні досягнення) регулюються Ци­вільним кодексом України, Законом України "Про охорону прав на сорти рослин" від 21 березня 1993 р., Законом України "Про племінне тваринництво" від 15 грудня 1993 р. Вказані нормативно-правові акти визначають поняття "сорт", "порода", "племінне тваринництво" та ін., пов'язані з право­вою охороною сортів рослин і нових порід тварин.

Так, селекційним досягненням у рослинництві ви­знається сорт, що має один або кілька господарських знак, які відрізняють його від існуючих сортів рослин.

Селекційним досягненням у тваринництві визнаєть­ся порода, тобто цілісна численна група тварин загаль­ного походження, що створена людиною та має генеало­гічну структуру і властивості, які дають змогу від­різнити Ті від інших тварин цього самого виду, і є кіль­кісно достатньою для розмноження як однієї породи.

Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин становлять:

• особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені державною реє­страцією;

• майнові права інтелектуальної власності на сорт рос­лин, породу тварин, засвідчені патентом;

• майнове право інтелектуальної власності на поширен­ня сорту рослин, породу тварин, засвідчене державною реє­страцією.

Суб'єктом правовідносин, що виникають у процесі ство­рення та використання сорту рослин і порід тварин, може бути будь-яка фізична і юридична особа. Автором селекцій­ного досягнення визнається особа, творчою працею якої створено цей сорт чи породу. Автор селекційного досягнен­ня має право визначати його назву, яка має відповідати встановленим законом щодо селекційних досягнень вимогам і підлягає схваленню державним органом, що відає випро­буванням та охороною селекційних досягнень. Присвоєння назви зареєстрованого селекційного досягнення насінню і племінному матеріалу, що не належить до них, є порушен­ням прав патентоволодільця і селекціонера.

Право на одержання патенту може мати, а отже, бути суб'єктом права на селекційне досягнення, будь-яка особа, якій автор передав своє право на одержання патенту. В су­часних умовах одним із важливих суб'єктів права на селек­ційне досягнення стає роботодавець, який має право на одержання патенту, якщо сорт чи породу виведено праців­ником — автором селекційних досягнень при виконанні ним службових обов'язків, конкретного завдання, одержаного працівником від роботодавця. Суб'єктом інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин може стати також Фонд винахідників України, якщо автор селекційного до­сягнення назвав у заявці фонд особою, якій він передає право на одержання патенту.

Патентоволодільцеві на селекційне досягнення належить виключне право на використання цього досягнення в ме­жах, встановлених законом про інтелектуальну власність на сорт рослин, породу тварин.

Автор інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, який не є патентоволодільцем, має протягом стро­ку чинності патенту (ЗО років, а щодо дерев та винограду — 35 років) право на одержання винагороди від патентоволо­дільця за використання селекційного досягнення. Розмір та умови виплати винагороди авторові визначаються дого­вором, що укладається між ним і патентоволодільцем. Розмір винагороди не повинен становити менше ніж 2 % від сум щорічних надходжень, які одержує патентоволоді-лець за використання селекційного досягнення, включаю­чи надходження від продажу ліцензій. Винагорода випла­чується авторові протягом шести місяців після закінчення кожного року, в якому використовувалося селекційне до­сягнення, якщо договором не передбачено інше.

Патентоволоділець інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин зобов'язаний підтримувати відповід­ний сорт рослини чи відповідну породу тварин протягом строку чинності патенту таким чином, щоб збереглися озна­ки, зазначені в описанні сорту чи породи, складеному в заявці на видачу патенту. Внесення сортів рослин і тварин до державного реєстру селекційних досягнень, які допуска­ються до використання, проводиться державним органом, який відає випробуваннями та охороною селекційних до­сягнень, за результатами державних випробувань на госпо­дарську корисність.

Патент може бути визнаний недійсним повністю або частково у таких випадках:

• заявлений сорт чи порода не відповідає патентоспро­можності;

• у патенті неправильно визначено автора (співавтора) сорту, породи або власника патенту.

Скарга проти видачі патенту за наведеними підставами, може бути розглянута Апеляційною радою Держпатенту України в присутності скаржника. Визнання патенту на сорт рослин, породу тварин недійсним проводиться в судо­вому порядку.

Як здійснюється право на захист комерційної таємниці?

В умовах ринкової економіки все більше зростає значен­ня будь-якої інформації, в тому числі науково-технічної, що має конфіденційний характер.

Специфічність інституту комерційної таємниці полягає в тому, що вона не підлягає офіційній реєстрації. Опис, який становить її сутність, має конфіденційний характер і пере­дається з рук у руки під серйозні застереження. В ліцензій­них договорах, як правило, обумовлюються порядок і умо­ви передачі цієї інформації.

Цими та іншими факторами зумовлюється необхідність окремого правового інституту захисту такої нерозкритої інформації, оскільки нині вона набуває все більшої цінності як товар.

Здійснення правової охорони нерозкритої інформації в Україні стало можливим на підставі Закону України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р., інших законів про інфор­мацію і прийнятого Цивільного кодексу України.

Комерційною таємницею визнається технічна, орга­нізаційна, комерційна, виробнича та інша інформація, здатна сприяти підвищенню виробництва або давати інший позитивний ефект, яка невідома третім особам, внаслідок чого має комерційну цінність.

Особа, котра правомірно володіє такою інформацією, має право на захист від незаконного використання цієї інфор­мації.

Не визнається нерозкритою інформацією комерційна та інші види таємниць, які охороняються спеціальними зако­нами, а також якщо ця інформація захищається авторським чи патентним правом та іншими промисловими правами.

Комерційна таємниця охороняється законом від не­законного використання третіми особами за умови, що:

• ця інформація має дійсну або потенційну цінність і фактично невідома третім особам;

• до цієї інформації немає вільного доступу третіх осіб на законних підставах;

• володілець зазначеної інформації вживає відповідних заходів для збереження її конфіденційності.

Разом з тим має бути можливість до відчуження зазна­ченої інформації її володільцем, тобто її можна відокреми­ти від її носія і передати іншим особам.

Комерційна таємниця може мати найрізноманітніший характер, отже, і заходи щодо збереження її конфіденцій­ності також можуть бути найрізноманітніші. Наприклад, маляр знає, в якій пропорції треба змішувати фарби, щоб одержати необхідний відтінок. Це знання (інформацію) він може зберегти шляхом мовчання, тобто нікому не розкрива­ти свого знання. У складних технологіях, безумовно, потрібен письмовий опис такої нерозкритої інформації, яку можна зберегти лише шляхом збереження цього опису в таємниці.

Органи державної влади зобов'язані охороняти від недо­бросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує знач­них зусиль і яка надана їм з метою отримання встановлено­го законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтич­ними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання,

Володілець нерозкритої інформації має виключне пра­во на її використання. Це право володілець може передава­ти іншим особам (тобто і як право власності, і як виключне право на використання). Як власник, він може відчужува­ти свою власність будь-кому і в будь-який правомірний спосіб. Як володілець виключного права він має право ви­давати ліцензії на використання інформації, а також пере­шкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці.

Строк правової охорони нерозкритої інформації обумов­лений строком збереження її конфіденційності, тобто доки зазначена інформація буде прихована від третіх осіб, доти зберігатиметься правова охорона.

Спори з приводу використання комерційної таємниці, виплати винагороди розглядає тільки суд.

Зразок договору про захист комерційної таємниці

ДОГОВІР ПРО ЗАХИСТ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ

М.Дніпропетровськ                  15 квітня 2004 р.

Сторона, що розкриває: ТОВ "ААА", в особі директора Кучеря­вого 0.0., що діє на підставі Статуту товариства з однієї сторони,

і Сторона, що отримує: ТОВ "ЛЛЛ", в особі директора Ямко­вого Л.Л., що діє на підставі Статуту товариства з другої сторони, з додержанням вимог ст. 505—508 Цивільного кодексу України уклали цей договір про нижчевикладене:

1. Предмет договору

1.1. Сторона, що розкриває, передає Стороні, що отримує, визначену інформацію, яку вважає конфіденційною або секрет­ною, зокрема — інформацію про складові спеціального антикоро­зійного покриття.

Сторона, що отримує, може застосовувати цю інформацію у виробництві антикорозійного покриття для річкових суден.

Передача інформації обумовлена співробітництвом сторін відпо­відно до договору про сумісну діяльність від 10 лютого 2004 р.

2. Обов'язки сторін

Сторони підтверджують розуміння важливості питання і по­годжуються взяти на себе такі зобов'язання:

2.1. Протягом п'яти років від дати укладення цього договору Сторона, що отримує, не буде розголошувати будь-якої інформації, отриманою нею від Сторони, що розкриває, що є секретом фірми або конфіденційною, будь-якій іншій особі, організації, установі, фірмі і не буде використовувати цю інформацію для власної виго­ди, за винятком мети, визначеної вище.

2.2. Сторона, що отримує, буде постійно вживати відповідні й адекватні заходи щодо збереження секретності цієї інформації.

3. Особливі умови

3.1. Будь-яка інформація, передача якої оформлена письмово і віднесена обома сторонами до договору, вважається конфіден­ційною або секретом фірми (протокол про передачу інформації, Додаток 1).

3.2. Інформація не буде вважатися конфіденційною або секре­том фірми і Сторона, що отримує, не буде мати будь-яких зобов'я­зань відносно цієї інформації, якщо вона відповідає одному з та­ких пунктів:

— уже відома Стороні, що отримує;

— є або стає публічно відомою в результаті неправильного, недбалого ставлення чи навмисних дій Сторони, що розкриває;

— легальне отримана від третьої сторони без обмежень і без порушення договору;

— надана третій стороні Стороною, що розкриває, без анало­гічного обмеження на права третьої особи;

— незалежно розроблена Стороною, що отримує, за умови, що особа чи група осіб, які розробляли її, не мали доступу до кон­фіденційної або такої, що є секретом фірми, інформації;

— дозволена до випуску письмовим дозволом Сторони, що розкриває;

— розкрита уряду на вимогу державного органу. Сторона, що отримує, докладає максимальні зусилля для поводження з цією інформацією як з конфіденційною або коли розкриття вимагає закон.

4. Відповідальність сторін

4.1. Сторона, що отримує, буде відповідальна за:

а) необережне розголошення чи використання конфіденційної інформації, якщо вона не дотримувалась такого ж високого сту­пеня обережності, якого б вона додержувалась у розумних межах

відносно власної конфіденційної чи такої, що є секретом фірми, інформації аналогічної важливості і, після виявлення необереж­ного розголошення чи використання цієї інформації, не намага­ється припинити необережне розголошення чи використання;

б) несанкціоноване розголошення чи використання конфіден­ційної або такої, що є секретом фірми, інформації, особами, які працюють або працювали на неї за наймом, якщо їй не вдається охороняти цю інформацію з таким же високим ступенем дбайли­вості, якого б вона додержувалась у розумних межах відносно своєї особистої конфіденційної або такої, що є секретом фірми, інфор­мації аналогічної важливості.

4.2. Сторона, що отримує, призначає вказану нижче особу своїм відповідальним за секретність для отримання за її доручен­ням всієї конфіденційної або такої, що є секретом фірми, інфор­мації відповідно до цього договору. Сторона, що отримує, може замінити свого Відповідального за секретність шляхом письмово­го повідомлення Сторони, що розкриває, про ім'я та адресу ново­го призначеного Відповідального за секретність у дводенний строк після його призначення.

4.3. Вся інформація, яка видається Стороною, що розкриває, Стороні, що отримує, у будь-які формі відповідно до цього догово­ру, буде і залишиться виключною власністю Сторони, що розкри­ває, і вся чи інші її копії повинні негайно повертатися Стороні, що розкриває, на письмову вимогу або знищуватися на розсуд Сторони, що розкриває.

5. Розкриття інформації

5.1. Жодна зі сторін не буде розголошувати факт наявності цього договору без попередньої згоди другої сторони.

5.2. Договір не може бути дорученим чи переданим Сторо­ною, що отримує, в силу закону або через зміну керівництва. Будь-яка спроба Сторони, що отримує, доручити договір без по­передньої письмової згоди Сторони, що розкриває, є недійсною. Якщо третя сторона подасть позов чи спричинить інші юри­дичні дії на предмет розкриття якої-небудь конфіденційної інформації. Сторона, що отримує, негайно повідомляє Сторо­ну, що розкриває, і забезпечує їй у розумному обсязі таку допо­могу, якої Сторона, що розкриває, потребує для відвернення розголошення.

6. Спеціальні положення

6.1. Цей договір підлягає юрисдикції і тлумаченню відповідно до положень законодавства України.

6.2. Сторона, яка виграла в будь-якому позові чи іншому судо­вому спорі між сторонами, що виникли з приводу цього договору, буде мати право на відшкодування в розумних розмірах гонорарів її адвокатам та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді.

6.3. У разі встановлення вини Сторони, що отримує, в розго­лошенні конфіденційної або такої, що є секретом фірми, інфор­мації Сторона, що розкриває, на свій розсуд має право вимагати відшкодування збитків, понесених у зв'язку з розголошенням чи використанням цієї інформації, або одержати від Сторони, що отримує, штраф у розмірі, визначеному письмово при передачі інформації.

7. Інші умови

7.1. Цей договір складено у двох примірниках, по одному для кожної сторони.

7.2. Всі усні доповнення до цього договору не мають сили. Договір може бути змінено чи доповнено тільки письмово з підпи­сом обох сторін.

7.3. Цей договір укладено на строк з 16 квітня 2004 р. по 15 квітня 2005 р.

7.4. Відповідальний за секретність Харченко Сергій Сергійо­вич, який мешкає в м. Дніпропетровськ, вул. Обхідна, 11.

Юридична адреса, банківські реквізити сторін:

Сторона, що розкриває _______________ (Кучерявий 0.0.)

Сторона, що отримує  _______________ (Ямковий Л.Л.)

Які є правові засоби індивідуалізації учасників товарного обігу, товарів і послуг?

З переходом України до ринкової економіки різко зросла потреба в правовому регулюванні відносин у галузі індивіду­алізації як учасників цивільного обігу, так і товарів, і по­

слуг, що наповнює ринок. 15 грудня 1993 р. було прийнято Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг". У рамках цього Закону Держпатент прийняв низку відомчих нормативних актів. Інтереси розвитку підприєм­ництва сприяли тому, що інститути про комерційне найме­нування, торговельну марку і географічне зазначення були детально врегульовані також у Цивільному кодексі України.

Підприємницька діяльність надзвичайно різноманітна. Багато товариств і установ виробляють одну й ту ж продук­цію, надають одні й ті ж послуги, але не однакових якості та рівня. Споживачеві часом непросто відрізнити товар од­ного підприємця від такого ж товару, що виробляється іншим виробником, послуги одного підприємця від послуг іншого. Саме тут споживачеві допомагають правові засоби індивідуалізації товарів, послуг і самих виробників, посе­редників та ін. Проте в сучасних умовах ринкової еконо­міки одних знаків для товарів і послуг уже замало. Виник­ла необхідність розрізняти виробників, що надають послу­ги такого ж роду. Тому і виник такий засіб розрізнення ви­робників, як їх назва, найменування, фірма. Склалися певні цивільно-правові інститути — право на комерційне найме­нування та торговельну марку, завданням яких є індивіду­алізація виробників з метою захисту їх ділової репутації від неправомірних посягань третіх осіб.

Часто на якісні характеристики товару впливають і при­родні властивості географічного району, місця виготовлен­ня товару, що, безумовно, впливає на попит на товар. На­приклад, шемахінське вино, чернігівське пиво тощо. Тому виникла необхідність розрізняти деякі товари також за місцем їх виробництва. Так з'явився ще один цивільно-пра­вовий інститут — право інтелектуальної власності на гео­графічне зазначення.

Таким чином, склалася група із трьох цивільно-пра­вових інститутів, завданням яких є індивідуалізація учасників цивільного обігу, товарів і послуг: право на ко­мерційне найменування; право на торговельну марку;

право на географічне зазначення.

Що означає право інтелектуальної власності на комерційне найменування?

Індивідуалізація товариства чи установи через комер­ційне найменування зумовлює необхідність надання право­вої охорони такому найменуванню. Без правової охорони використання комерційного найменування втрачає будь-який сенс, практичний резон. Але надання правової охоро­ни комерційному найменуванню з боку держави можливе лише за наявності певних умов.

У Цивільному кодексі України зазначено, що охорону прав на комерційне найменування може мати лише комер­ційна фізична чи юридична особа, зареєстрована в установ­леному порядку.

Ще однією правовою умовою має бути чітка відмінність найменування особи від інших подібних. Не може дістати правову охорону найменування, яке повторює уже викори­стовуване або настільки схоже з ним, що його легко сплута­ти з іншими.

Однією з необхідних умов має бути і відповідність назви характеру діяльності цієї фірми. Ця вимога в законодавстві зарубіжних країн дістала назву принципу істотності фір­ми. Не може бути визнане комерційне найменування фірми "Дарунки лісу" як такої, що продає вироби з риби.

Чинність права на комерційне найменування настає з дати державної реєстрації найменування в Україні. Без такої реєстрації право на найменування не настає. Чинне законодавство України передбачає норму про право попе­реднього користування. Відповідно до неї фірма, яка вико­ристовувала найменування до його реєстрації іншою фір­мою, зберігає право на його подальше використання. Право попереднього користування стосується всіх об'єктів промис­лової власності, а також фірмового найменування.

Право на комерційне найменування полягає в тому, що комерційна особа, яка його використовує і зареєструвала в установленому порядку, має виключне право на його ви­

користання. Це означає, що володілець комерційного най­менування має право забороняти іншим особам використо­вувати фірмове найменування на товарах, упаковці, в рек­ламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіцій­них бланках, вивісках та іншій документації, пов'язаній з його діяльністю, а також при демонстрації товарів на ви­ставках і ярмарках, які проводяться на території України чи іншим чином. Комерційне найменування володілець може також використовувати в товарних знаках, які нале­жать цьому володільцю.

Використання зареєстрованого на ім'я певної юридич­ної особи комерційного найменування іншими особами без дозволу володільця не допускається. Володілець, безумов­но, має право передати своє виключне право на викори­стання комерційного найменування іншим особам за певну винагороду, шляхом видачі виключної або невиключної ліцензії. В ліцензійному договорі мають бути обумовлені заходи, які б виключили введення в оману споживачів. Виключне право на використання комерційного наймену­вання не обмежується певними строками.

Як захищається право на торговельну марку?

Споживач повинен точно знати, хто виробник того чи іншого товару, хто надає ті чи інші послуги, чим характе­ризується той чи інший товар (послуга), який товар вигід­ніше придбати, які послуги вирізняються вищою якістю тощо. Тут споживачеві й допомагають знаки для товарів і послуг (більш усталений термін — торговельна марка).

Торговельною маркою може бути будь-яке позначен­ня або будь-яка комбінація, придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (нада­ються) іншими особами.

Законодавство передбачає, що об'єктом знака для товарів і послуг можуть бути словесні (наприклад, КРАЗ, "Таврія");

зображувальні (композиція ліній, фігур, плям, форм на площині); об'ємні (композиції фігур у трьох вимірах, тобто у формі самого виробу або його упаковки — пляшки, фла­кони тощо); звукові (наприклад, музикальні сигнали як позивні тієї чи іншої радіостанції); буквено-цифрові; ком­біновані (сполучення зображувальних, словесних і об'ємних елементів). Знаки можуть бути виконані в будь-якому ко­льорі чи поєднанні кольорів. Цивільний кодекс України не містить вичерпних підстав чи критеріїв, за якими те чи інше позначення можна визнати торговельною маркою. Кодекс лише наводить перелік позначень, які не можуть бути ви­знані знаками для товарів і послуг. Це знаки для товарів і послуг, які суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі та не відповідають умовам патенто­спроможності.

Чинний Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" наводить перелік позначень, що не мо­жуть бути визнані як знаки, і поділяє їх на чотири групи. До першої групи належать герби, прапори, емблеми, офі­ційні назви держав, міжнародних організацій. Другу гру­пу становлять позначення, які не відповідають вимогам законодавства і можуть ввести в оману споживача. До тре­тьої групи належать позначення, що є тотожними або схо­жими настільки, що їх можна сплутати (наприклад, "Конь­як", "Шампанське" — продукція, яка має походження з відповідних провінцій Франції, і тому такі позначення в Україні не можуть бути визнані знаками для товарів). Не визнаються знаками для товарів і послуг позначення, які підпадають під чинність інших законів (промислові зразки, прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди та ін.), — четверта група.

Позначення нових товарів чи послуг торговельною мар­кою накладає на їх володільця серйозні зобов'язання, дис­циплінує виробника чи особу, що надає послуги. Жоден підприємець, який зареєстрував знак на своє ім'я, не стане ризикувати діловою репутацією, виробляти товари чи на­давати послуги нижчої якості порівняно з товарами і по­слугами конкурентів. В іншому разі йому треба припинити свою підприємницьку діяльність, бо він не витримає кон­куренції в умовах ринку. Споживач дуже швидко розбереть­ся в якості товарів та послуг, у тому, хто виробляє товари чи надає послуги.

Правова охорона торговельної марки посвідчується свідоцтвом, в якому міститься перелік товарів і послуг, що позначаються зареєстрованим знаком. Строк чинності сві­доцтва — 10 років від дати державної реєстрації. Він може бути продовжений Держпатентом України за клопотанням володільця свідоцтва щоразу на 10 років.

Свідоцтво надає його власнику виключне право кори­стування і розпорядження знаком на свій розсуд. Торговель­на марка може бути використана у будь-який спосіб, що не суперечить чинному законодавству. Якщо торговельна мар­ка належить кільком власникам, то користування нею ви­значається угодою між ними. Власник свідоцтва має право забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торговельну марку без його дозволу.

Володілець свідоцтва може передати на підставі догово­ру виключне право на торговельну марку іншій особі, яка стає правонаступником володільця свідоцтва. Проте пере­дача права на торговельну марку не допускається, якщо така передача може ввести в оману споживача щодо товару і послуг або щодо особи, яка виробляє товар чи надає послу­ги. Суб'єкту права власності на торговельну марку належить право видавати дозвіл (ліцензію) будь-якій іншій особі на використання торговельної марки на підставі ліцензійного договору. Договір про передачу власності на торговельну марку та ліцензійний договір під страхом їх недійсності мають бути зареєстровані у Держпатенті України.

Використання торговельної марки для товарів і послуг має здійснюватись так, щоб це не завдавало шкоди іншим особам. Власник свідоцтва повинен добросовісно користу­ватися виключним правом, що випливає зі свідоцтва.

Чинність свідоцтва може бути припинена або свідоцтво може бути визнане недійсним в установлених законом ви­падках. Так, свідоцтво на торговельну марку припиняє свою чинність у разі несплати збору за подовження строку його дії. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку припиняється в установленому законом порядку достроково у зв'язку з перетворенням торговель­ної марки у загальновживане позначення певного виду то­варів чи послуг. Чинність свідоцтва може бути припинена і рішенням суду, якщо торговельна марка не використову­ється або недостатньо використовується в Україні протя­гом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання торговельної марки було припинено. Проте при вирішенні цього питан­ня суд може зважати на подані власником свідоцтва докази того, що знак не використовувався з незалежних від влас­ника причин.

Свідоцтво або його частина, визнані недійсними, вважа­ються такими, що не набрали чинності від дати подання заявки.

Торговельна марка може бути зареєстрована в іноземній державі будь-якою особою. Якщо торговельна марка в іно­земній державі реєструється відповідно до Мадридської угоди про реєстрацію знаків, то заявка на зарубіжну реє­страцію подається через Держпатент України. Пов'язані з реєстрацією в іноземній державі витрати несе заявник або за його згодою інша особа.

Будь-яка особа, котра до дати подання заявки на торго­вельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку до такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користування).

Що означає право інтелектуальної власності на географічне зазначення?

Окрім основних факторів, які впливають на якісні ха­рактеристики вироблення товару, значну роль можуть ві­дігравати певні властивості того чи іншого географічного району. Це можуть бути різноманітні фактори — вода, по­вітря, ґрунти, кліматичні, гідрологічні та інші умови. На­приклад, певні сорти вина можна виробити з винограду, що вирощується тільки в певній місцевості; на виробництво пива впливає низка властивостей саме певного географіч­ного району — вода, ячмінь, хміль тощо; тканина певного сорту може бути вироблена з вовни овець певної породи, що вирощується в певній місцевості.

Цивільний кодекс України визначає, що обсяг правової охорони географічного зазначення визначається харак­теристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (їі) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на геогра­фічне зазначення. Географічне місце — це будь-який гео­графічний об'єкт із офіційно визначеними межами, зокре­ма країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо.

Заявником на реєстрацію місця походження товару, можуть бути будь-яка юридична чи фізична особа, асоціа­ція споживачів, інша особа, визначена законом, яка має намір виробляти товар з характерними для цього географіч­ного об'єкта властивостями або вже виробляє зазначений товар. Проте слід мати на увазі ту особливість цього інсти­туту, що право на використання найменування місця по­ходження товару не є монопольним, тобто не є виключним правом. Це означає, що одне й те саме найменування місця походження товару може бути зареєстровано на ім'я кількох заявників — користувачів цього найменування.

Особа, яка зареєструвала на своє ім'я найменування місця походження товару, одержує право на його використання (але не виключне право), якщо вироблюваний товар відповідає вимогам, викладеним у заявці на реєстрацію.

Право користування найменуванням місця походження товару на підставі державної реєстрації може бути надано за такої умови: виробник товару знаходиться в тому ж гео­графічному місці й виробляє товар з тими ж властивостя­ми, які визначені у свідоцтві про реєстрацію. Реєстрації підлягає тільки кваліфіковане зазначення товарів, яке скла­дається із двох видів: назва походження товару і географіч­не зазначення походження товару.

Правова охорона походження товару надається за таких умов:

• е назвою географічного місця, з якого цей товар похо­дить;

• вживається як назва певного товару чи як складова цієї назви;

• у вказаному цією назвою географічному місці об'єктив­но існують характерні природні умови чи поєднання харак­терних природних умов і людського фактора, що надають товару особливі властивості порівняно з однорідними това­рами з інших географічних місць;

• позначуваний цією назвою товар має відповідні вла­стивості, що виключно або головним чином зумовлені ха­рактерними для цього географічного місця природними умо­вами чи поєднанням цих умов з характерним для цього гео­графічного місця людським фактором;

• виробництво (видобування) і переробка позначувано-го цією назвою товару здійснюється в межах зазначеного географічного місця.

Свідоцтво, що посвідчує реєстрацію права на викори­стання кваліфікованого географічного зазначення, діє без­строкове за умови збереження характеристик товару (по­слуги), позначених цим зазначенням.

Заявка на реєстрацію в іноземній державі кваліфікова­ного зазначення походження товару, пов'язаного з геогра­ фічним місцем на території України, може бути подана тіль­ки після його реєстрації в Україні.

Право на використання зареєстрованого географічного зазначення походження товару може бути припинено: за рішенням суду (у зв'язку з втратою товаром особливих вла­стивостей або інших характеристик, описаних у Реєстрі); у разі ліквідації юридичної особи або смерті фізичної особи, що є володільцем свідоцтва; у разі подання володільцем свідоцтва заяви про відмову від права на використання цьо­го зазначення; у разі несплати збору за продовження дії свідоцтва.