11.1. Поняття суб'єкта господарювання

Суб'єктами господарювання визнаються учасники господар­ських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалі-зуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і відповідальні за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбаче­них законодавством.

До суб'єктів господарювання належать:

господарські організації — юридичні особи, створені відповід­но до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГКУ, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані у встановленому законом порядку;

громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відпові­дно до закону як підприємці;

філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господар­ських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Суб'єкти господарювання реалізують власну господарську ком­петенцію на основі прав власності, господарського відання, опе­ративного управління та оперативно-господарського використання майна відповідно до визначення цієї компетенції ГКУ та відпові­дними законами України.

Суб'єктами господарювання є господарські організації, які ді­ють на основі прав власності, господарського відання чи опера­тивного управління, мають статус юридичної особи, що визнача­ється цивільним законодавством та ГКУ.

Суб'єкти господарювання — відокремлені підрозділи (структур­ні одиниці) господарських організацій — можуть діяти лише на основі права оперативно-господарського використання майна без статусу юридичної особи. Зазначені умови регламентуються ст. 55

загрузка...

ГКУ.

Суб'єкти господарювання зарубіжних країн

У зарубіжних країнах носіями юридичних прав і обов'язків можуть бути окремі громадяни, іноземні особи без громадянства (фізичні особи), об'єднання фізичних та юридичних осіб, а також державні підприємства та органи. У зарубіжній юридичній науці майнова правосуб'єктність розкривається через поняття права та дієздатності фізичних осіб, а особи, що об'єднали свої капіта­ли, визначаються, як правило, поняттям юридичної особи. У господарському законодавстві зарубіжних країн юридичні особи розглядаються як конкретні види суб'єктів господарювання. Порядок надання суб'єктам господарської діяльності правосуб'єкт-ності залежить від вимог національного законодавства певної країни та її місцезнаходження. Загальними умовами для визнання учасників господарської діяльності суб'єктами права є визначен­ня найменування, під яким підприємець повинен вступати в гос­подарські правовідносини, і державна реєстрація підприємства. До обов'язкових зобов'язань можна також зарахувати обов'я­зок суб'єктів господарювання вести бухгалтерські книги та скла­дати в зазначені строки балансові звіти за результатами своєї господарської діяльності. У більшості зарубіжних країн цей обо­в'язок закріплений за всіма суб'єктами господарської діяльності й розглядається як важливий захід контролю над ними з боку державних органів.

У законодавстві країн з розвиненою економікою багато уваги приділяється реєстрації суб'єктів господарювання. Зазвичай реєст­рація здійснюється у спеціальному реєстрі з визначенням харак­теристик суб'єкта, що реєструється, за якими можна отримати повну інформацію про нього. Так, згідно з німецьким Торговель­ним кодексом та Комерційним кодексом Франції при реєстрації насамперед подається інвентарна відомість, де фіксується сукуп­ний обсяг установчого капіталу у грошовій та натуральній фор­мах [38]. Порядок реєстрації, форма реєстру та можливість отри­мання зазначеної в цій відомості інформації мають публічний характер. Реєстрація повинна бути здійснена у відповідні стро­ки, які чітко визначаються законодавством країни.

Господарські товариства як суб'єкти господарювання можуть здійснювати свою діяльність за різними організаційно-правовими формами, а саме повні, командитні та акціонерні товариства, акціо­нерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю.

У країнах Західної Європи до об'єднання осіб належать това­риства, що засновані на особистій участі його членів (повне това­риство), для участі в яких достатньо внести лише певну частку в майно акціонерного товариства. Визначено також, що товари­ства класифікуються за ознакою майнової відповідальності това­риства і поділяються на три групи [36].

До першої групи належать товариства, члени яких відпові­дають за боргами товариства в повному обсязі, усім своїм особис­тим майном.

У другу групу входять товариства, одна частина членів яких несе повну відповідальність за зобов'язаннями товариства, а друга відповідає лише в розмірі вкладів, зроблених ними до капіталів товариства (командитні та негласні товариства).

До третьої групи зараховують товариства, члени яких відпові­дають лише розміром своїх вкладів у капіталі товариства, тобто не ризикують усім своїм особистим майном (акціонерні товариства).

У країнах Західної Європи вирізняються державні підприєм­ства, у Великій Британії — публічні корпорації, у США — дер­жавні корпорації або агентства, у Німеччині та Франції — пуб­лічні підприємства та публічні установи [32].

За правовим становищем державні підприємства у Великій Британії, Франції та ФРН поділяються на три організаційно-правові форми [29]:

підприємства, капітали яких організовано у формі торговель­них товариств, діють згідно із законодавством про торговельні товариства і, як правило, це акціонерні товариства та това­риства з обмеженою відповідальністю;

підприємства, капітали яких не підлягають розподілу на акції чи паї, діють згідно з нормативними актами, виданими для діяльності конкретних підприємств;

казенні товариства, не наділені господарською самостійністю.

У країнах Західної Європи до державних належать підпри­ємства з високим рівнем ризику і невисоким рівнем прибутку. У США корпорації класифікуються за основними видами:

утворені для отримання прибутку;

утворені не з метою отримання прибутку;

публічні.

До корпорацій, що утворені для отримання прибутку, нале­жать підприємницькі, залізничні, транспортні та банківські, які діють згідно із законом про підприємницькі корпорації штату Нью-Йорк 1963 р.

Корпорації, що не мають на меті отримання прибутку, діють згідно із законом про непідприємницькі корпорації 1970 р.

Публічними вважаються муніципальні корпорації, окружні й такі, що утворені з метою задоволення інтересів суспільства, і їх правове становище визначається характером діяльності.

Об'єднання підприємств класифікуються за способами правово­го закріплення відносин у межах певної групи. У ФРН згідно із законом про акціонерні товариства 1965 р. вони поділяються на три типи.

До першого типу належать об'єднання, в яких одне підпри­ємство стосовно інших є головним, тобто впливає на залежні підприємства, які юридично самостійні.

До другого типу зараховують об'єднання підприємств з таки­ми характерними ознаками:

конкретному підприємству (головному) товариства належать усі акції інших підприємств (залежних);

залежні підприємства юридично самостійні;

головне та залежні підприємства розташовані на території ФРН;

факт вступу залежного підприємства до складу головного фіксується в торговому реєстрі;

рішення про вступ залежного підприємства до складу голов­ного набирає силу після схвалення його зборами членів го­ловного товариства, і це рішення повинно бути прийнято більшістю акціонерів.

Третій тип об'єднань становить групу підприємств, заснова­них на підприємницьких договорах.

Акціонерним правом ФРН передбачено кілька видів підпри­ємницьких договорів, визначених законом про акціонерні това­риства 1965 р.

Правове становище акціонерних товариств та їх об'єднань тісно пов'язано з правосуб'єктністю їх філіалів. І можливість утворення філіалів становить важливий елемент з позицій права. На правовий статус філіалу впливають такі чинники:

порядок формування статутного капіталу;

мета утворення;

спосіб відносин між материнською компанією (засновником) та філіалом.

У Франції філіали утворюються трьома способами [41]:

на базі підприємств (підрозділів) материнських компаній;

приєднанням діючого самостійного підприємства до материн­ської компанії шляхом придбання контрольного пакета акцій;

утворенням нового підприємства, діяльність якого відрізняється від діяльності материнської компанії.

У Франції існують такі форми філіалів:

формальний, засновником якого є лише одна материнська компанія, що прагне не допустити участі в капіталі інших акціонерів з метою забезпечення максимального контролю над філіалом;

асоціація, що утворюється з метою спільної розробки, вироб­ництва та збуту партнерами на паритетній основі за відповід­ними угодами;

фінансовий, що утворюється для фінансування особливо ве­ликих та ризикованих щодо фінансування проектів, в яких беруть участь кілька материнських компаній.

11.2. Загальні умови створення

і державної реєстрації суб'єктів господарювання

Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) ор­гану, а у спеціально передбачених законодавством випадках та­кож за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виокрем­лення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта (суб'єк­тів) господарювання з додержанням вимог законодавства.

Суб'єкти господарювання можуть утворюватися шляхом при­мусового поділу (виокремлення) діючого суб'єкта господарюван­ня за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.

Створення суб'єктів господарювання здійснюється з додержан­ням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства (ст. 56 ГКУ).

Установчі документи суб'єкта господарювання

Установчими документами суб'єкта господарювання є рішен­ня про його утворення або засновницький договір, а в передбаче­них законом випадках — статут (положення) суб'єкта господарю­вання.

В установчих документах повинні зазначатись найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управ­ління, порядок прийняття ними рішень, а також порядок форму­вання майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорга­нізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утво­рити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяль­ності щодо його утворення, умови передання йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші передбачені зако­ном умови діяльності суб'єкта господарювання, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяль­ності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, відомості про органи управ­ління і контролю, їх компетенцію, умови реорганізації та лікві­дації суб'єкта господарювання, а також інші передбачені законо­давством відомості, пов'язані з особливостями організаційної фор­ми суб'єкта господарювання. Статут може містити й інші відо­мості, що не суперечать законодавству.

Статутом (положенням) визначається господарська компетен­ція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом.

Статут (положення) затверджується власником майна (зас­новником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону (ст. 57

ГКУ).

Державна реєстрація суб'єкта господарювання

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" державна реєст­рація юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців — це за­свідчення факту створення або припинення юридичної особи, за­свідчення факту набуття або позбавлення фізичної особи статусу підприємця, а також вчинення інших передбачених законом реєст­раційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру1.

Порядок державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців такий:

перевірка комплектності документів, які подаються держав­ному реєстратору, і повноти відомостей, вказаних у реєстра­ційній картці;

перевірка документів, які подаються державному реєстрато­ру, на відсутність підстав для відмови у державній реєстрації;

внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу — підприємця до Єдиного державного реєстру;

оформлення і видача свідоцтва про державну реєстрацію, а також виписки з Єдиного державного реєстру.

Зміни до установчих документів юридичної особи, а також прізвища та/або імені та/або по батькові (далі — імені) або міс­ця проживання фізичної особи — підприємця підлягають обов'яз­ковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру у встановленому законом порядку.

Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають дер­жавній реєстрації.

Представництва, філії іноземних компаній в Україні підля­гають акредитації на території України в установленому законом порядку.

1 Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів дер­жавної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інфор­мацією про юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців з Єдиного державного реєстру (ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців")

Суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації, крім випадків, встановлених ГКУ.

Державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в район­ній державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. Відпо­відно до ст. 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридич­них осіб та фізичних осіб — підприємців" з метою здійснення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи засновники (учасники) або уповноважений ними орган чи особа повинні подати реєстратору особисто (або надіслати рекомен­дованим листом з описом вкладення) такі документи:

заповнену реєстраційну картку на здійснення державної реєст­рації змін до установчих документів юридичної особи;

нотаріально посвідчену копію рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу, яким за­тверджено зміни до установчих документів;

оригінал установчих документів юридичної особи з відміткою про їх державну реєстрацію;

два примірники змін до установчих документів юридичної особи та два примірники установчих документів у новій редак­ції або два примірники установчих документів у новій редак­ції;

документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за здійснення державної реєстрації змін до установчих документів. У разі внесення до статуту змін, пов'язаних зі зменшенням

статутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридич­ної особи, крім зазначених документів додатково подається до­кумент, що підтверджує внесення плати за публікацію у спеціалі­зованому друкованому засобі масової інформації відповідного по­відомлення.

У разі внесення до установчих документів змін, пов'язаних зі зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім зазначених документів додатково подається або копія рішення про вихід юридичної особи зі складу засновників (учасників), завірена в установленому порядку, або нотаріально посвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасни­ків), або нотаріально посвідчений документ про передання права засновника (учасника) іншій особі, або рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу засновників (учасників) юридичної особи, якщо це передбачено законом або установчими документами юри­дичної особи.

У разі внесення до установчих документів змін, пов'язаних зі зміною складу засновників (учасників) юридичної особи на під­ставі факту смерті фізичної особи — засновника (учасника) та відмови інших засновників (учасників) у прийнятті спадкоємця (спадкоємців) померлого до складу засновників, крім зазначених документів додатково подається нотаріально посвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи або відповідна довідка орга­ну реєстрації актів громадянського стану чи судове рішення про оголошення громадянина померлим.

У разі внесення до установчих документів змін, пов'язаних зі зміною найменування або місцезнаходження юридичної особи, крім зазначених документів додатково подається свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи.

У разі внесення до установчих документів змін, пов'язаних зі зміною мети діяльності установи, крім зазначених документів додатково подається копія відповідного судового рішення.

Державному реєстратору забороняється вимагати від юридич­ної особи документи для здійснення державної реєстрації змін до установчих документів, якщо вони не передбачені законом.

Якщо документи для здійснення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи подаються засновником (учасником) юридичної особи або особою, уповноваженою заснов­никами (учасниками), особисто, то державному реєстратору до­датково подаються паспорт і документ, що засвідчує його (її) повноваження.

Документи для здійснення державної реєстрації змін до уста­новчих документів юридичної особи приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) засновникам (учасникам) юридичної особи або уповноваженій ними особі з відміткою про дату надходжен­ня документів.

Дата надходження документів для державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи вноситься до журна­лу обліку реєстраційних дій.

Про залишення документів, поданих для державної реєстра­ції змін до установчих документів юридичної особи, без розгляду засновникам (учасникам) юридичної особи або уповноваженій ними особі не пізніше наступного робочого дня з дати їх надхо­дження державним реєстратором видаються (надсилається ре­комендованим листом з описом вкладення) відповідне пові­домлення із зазначенням підстав залишення документів без роз­гляду та документи, що подавалися для державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, відповідно до опису.

Залишення документів, які подавалися для державної реєстра­ції змін до установчих документів юридичної особи, без розгляду не перешкоджає засновникам (учасникам) юридичної особи або уповноваженій ними особі повторному зверненню до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду.

Державний реєстратор має право залишити без розгляду доку­менти, які подані для державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, у таких випадках:

якщо документи подані за неналежним місцем здійснення дер­жавної реєстрації;

документи не відповідають встановленим вимогам;

документи подані не в повному обсязі;

документи подані з порушенням законодавчо встановленого строку.

Державна реєстрація змін до установчих документів юридич­ної особи здійснюється за процедурами, передбаченими законо­давством для державної реєстрації юридичної особи.

Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати здіснення державної реєстрації змін до установчих докумен­тів юридичної особи повинен видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) засновникам (учасникам) юридич­ної особи або уповноваженому ними органу один примірник ори­гіналу установчих документів у новій редакції, один примірник оригіналу установчих документів у старій редакції з відмітками державного реєстратора про державну реєстрацію змін до установ­чих документів і передати відповідним органам статистики, дер­жавної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного держав­ного реєстру й відомості з реєстраційної картки на здійснення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.

У разі здійснення державної реєстрації змін до установчих документів, пов'язаних зі зміною найменування або місцезнахо­дження юридичної особи, державний реєстратор крім передбачених документів додатково повинен видати (надіслати рекомендова­ним листом) засновникам (учасникам) юридичної особи або упов­новаженому ними органу нове свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи та свідоцтво, яке було замінено, з відміткою про видачу нового свідоцтва.

При створенні у процесі приватизації та/або корпоратизації відкритих акціонерних товариств повинен бути поданий також звіт про наслідки підписки на акції, затверджений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяль­ність без створення юридичної особи, подають реєстраційну карт­ку встановленого зразка, що є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного но­мера громадянина — платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Власник (засновник) або уповноважені ним органи відпові­дальні за невідповідність вимогам законодавства та недостовірність документів, що подаються для реєстрації.

Особливості створення суб'єктів господарювання за Цивіль­ним і Господарським кодексами України наведено в табл. 1.

 

 

Порушення встановленого законом порядку створення юри­дичної особи або невідповід­ність її установчих документів закону є підставою для відмови в державній реєстрації юридич­ної особи.

Відмова в державній реєст­рації з інших мотивів заборо­няється.

Відмова в державній реєст­рації, а також зволікання з нею можуть бути оскаржені до су­ду.

До Єдиного державного ре­єстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її наймену­вання, місце знаходження, ор­гани управління, філії та предс­тавництва, мету установи, а також інші відомості, встанов­лені законом

Державна реєстрація суб'єктів госпо-дарювайня здійснюється у строк не піз­ніше десяти днів з дня подання зазна­чених документів. Реєструючий орган зо­бов'язаний протягом цього строку вида­ти суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію.

Свідоцтво про державну реєстрацію су­б'єкта господарювання та копія докумен­та, що підтверджує взяття його на облік в органах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків в установах банків.

Відомості про державну реєстрацію су­б'єкта господарювання включаються до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Порушення встановленого законом по­рядку створення суб'єкта господарюван­ня або недостовірність чи невідповід­ність вимогам законодавства документів, що подаються для його реєстрації, є під­ставою для відмови в державній реєст­рації суб'єкта господарювання. Відмова в реєстрації суб'єкта господарювання з інших мотивів забороняється.

Відмову в державній реєстрації суб'єк­та господарювання може бути оскарже­но в судовому порядку.

Діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання, який підлягає держав­ній реєстрації, забороняється. Одержані таким суб'єктом доходи стягуються до Державного бюджету України у встанов­леному законом порядку

 

 

 

 

Перереєстрація суб'єкта господарювання здійснюється в разі зміни форми власності, на якій засновано суб'єкт, або організацій­ної форми господарювання чи найменування суб'єкта господарю­вання і здійснюється в порядку, встановленому для його реєст­рації.

Скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта гос­подарювання здійснюється за його особистою заявою, а також на підставі рішення суду в разі визнання установчих документів недійсними або такими, що суперечать законодавству, або здійс­нення діяльності, що суперечить закону чи установчим докумен­там, або в інших передбачених законом випадках.

Скасування державної реєстрації припиняє господарську діяль­ність і є підставою для здійснення заходів щодо ліквідації су­б'єкта господарювання.

Законодавством України можуть передбачатися спеціальні правила державної реєстрації окремих організаційних форм гос­подарювання.

Суб'єкти господарювання господарські організації — юридич­ні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГКУ, а також інші юридичні особи, які здійснюють госпо­дарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку, мають право відкривати філії (відділення), представ­ництва без створення юридичної особи. Відкриття вказаних під­розділів, як зазначалося, не потребує їх реєстрації. Суб'єкт гос­подарювання лише повідомляє про їх відкриття реєструючий ор­ган шляхом внесення додаткової інформації у свою реєстраційну картку.

11.3. Припинення діяльності суб'єкта господарювання

Порядок припинення діяльності суб'єкта господарювання ре­гламентується відповідними нормами законодавства (табл. 2).

 

 

вонаступників, а в передбачених за­конодавством випадках — за рішен­ням суду.

У разі злиття суб'єктів господа­рювання всі майнові права та обо­в'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, утво­реного внаслідок злиття.

У разі приєднання одного або кіль­кох суб'єктів господарювання до ін­шого суб'єкта господарювання до останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних су­б'єктів господарювання.

У разі поділу суб'єкта господа­рювання всі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних ча­стках до кожного з нових суб'єктів господарювання, утворених внас­лідок поділу.

У разі виокремлення одного або кількох нових суб'єктів господарю­вання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у від­повідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.

У разі перетворення одного су­б'єкта господарювання на інший до новоутвореного суб'єкта господарю­вання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

Суб'єкт господарювання лікві­дується:

з ініціативи осіб;

у зв'язку із спливом строку, на який він створювався, або в разі досягнення мети його створення;

у разі визнання його в установ­леному порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом;

у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбаче­них законом.

Скасування державної реєстра­ції позбавляє суб'єкта господарю­ного державного реєстру запису про її припинення.

Порядок припинення юридичної особи у процесі відновлення її плато­спроможності або банкрутства вста­новлюється законом. У ст. 106 ЦКУ регламентовано, що злиття, приєд­нання, поділ, виокремлення та пе­ретворення юридичної особи здійсню­ються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, упов­новаженого на це установчими до­кументами, а в передбачених зако­ном випадках — за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Законом може бути передбаче­но одержання згоди відповідних ор­ганів державної влади на припинен­ня юридичної особи шляхом злит­тя або приєднання.

Відповідно ст. 107 ЦКУ креди­тор юридичної особи, що припиня­ється, може вимагати від неї припи­нення або дострокового виконання зобов'язання. Після спливу строку для пред'явлення вимог кредитора­ми та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передаваль­ний акт (у разі злиття, приєднання чи перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які повинні містити положення про правонаступ-ництво щодо всіх зобов'язань юри­дичної особи, що припиняються, стосовно всіх її кредиторів та борж­ників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.

Передавальний акт та розподіль­чий баланс затверджуються учасни­ками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припи­нення. Нотаріально посвідчені копії передавального акта та розподіль­чого балансу передаються до орга­ну, який здійснює державну реєст­вання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з дер­жавного реєстру. Суб'єкт господа­рювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєст­ру запису про припинення його діяль­ності. Такий запис вноситься піс­ля затвердження ліквідаційного ба­лансу відповідно до вимог ГКУ рацію, за місцем державної реєст­рації юридичної особи, що припи­няється, а також до органу, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юри­дичної особи правонаступника.

Якщо правонаступниками юри­дичної особи є кілька юридичних осіб і точно визначити правонаступ­ника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи — пра­вонаступники несуть солідарну від­повідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася. У ст. 108 ЦК передбачається пере­творення юридичної особи як зміна її організаційно-правової форми і в результаті цього перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи

 

 

 

Оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця підлягає опублікуванню реєструючим органом у спеціальному до­датку до газети "Урядовий кур'єр" або офіційному друкованому виданні органу державної влади чи органу місцевого самовряду­вання за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з дня припинення діяльності суб'єкта господарюван­ня (ст. 59 ГКУ).

11.4. Загальний порядок ліквідації суб'єкта господарювання

Ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідацій­ною комісією, яку створює власник (власники) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представники (органи) або інший визначений законом орган, якщо інший порядок її утворення не передбачений ГКУ. Ліквідувати суб'єкт господарювання може також уповноважений на це орган управління суб'єкта, що лік­відується.

Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок і визначає строки здійс­нення ліквідації, а також строк для подання претензій кредито­рами, що не може бути менший за два місяці з дня оголошення про ліквідацію.

Ліквідаційна комісія або інший орган, який здійснює ліквіда­цію суб'єкта господарювання, вміщує у друкованих органах по­відомлення про його ліквідацію та про порядок і строки подання кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально в письмовій формі у встановлені ГКУ чи спеціаль­ним законом строки.

Водночас ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання, який ліквідується, і виявлення вимог кредиторів з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господа­рювання.

Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господа­рювання, що ліквідується, розраховується з кредиторами, скла­дає ліквідаційний баланс і подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність і повнота ліквіда­ційного балансу повинні бути перевірені у встановленому зако­нодавством порядку.

Порядок розрахунків з кредиторами при ліквідації суб'єкта господарювання

Претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквіду­ється, задовольняються з майна цього суб'єкта, якщо інше не передбачено ГКУ та законами України.

Черговість і порядок задоволення вимог кредиторів встанов­люються відповідно до закону.

Претензії, що не задоволені через відсутність майна суб'єкта господарювання, претензії, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо їх заявники в місячний строк після одержання повідом­лення про повне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відповідним позовом, а також претензії, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, вважаються по­гашеними.

Майно, що залишилося після задоволення претензій кредито­рів, використовується за вказівкою власника.