8.1. Права споживачів та їх захист

У ст. 39 ГКУ встановлено права споживачів, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або вико­ристання товарів (робіт, послуг) з метою задоволення своїх по­треб. Зокрема, споживачі мають такі права:

на державний захист своїх прав;

на гарантований рівень споживання;

на належну якість товарів (робіт, послуг);

на безпеку товарів (робіт, послуг);

на необхідну, доступну та достовірну інформацію про кіль­кість, якість і асортимент товарів (робіт, послуг);

на відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, по­слугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної не­безпечними для життя і здоров'я людей товарами (роботами, послугами), у передбачених законом випадках;

на звернення до суду та до інших уповноважених органів влади за захистом порушених прав або законних інтересів. Такі самі норми дублюються у ст. 3 Закону України "Про

загрузка...

захист прав споживачів".

З метою захисту своїх прав та законних інтересів громадяни можуть об'єднуватися на добровільній основі у громадські орга­нізації споживачів (об'єднання споживачів).

Держава забезпечує громадянам як споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг), здо­буття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостій­них рішень під час придбання та використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одер­жання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для під­тримання здоров'я і життєдіяльності.

Державний захист прав громадян як споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України, органи і установи державного санітарно-епідеміологічного нагляду України, інші органи виконавчої вла­ди, органи місцевого самоврядування відповідно до законодавст­ва, а також судові органи (ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів").

8.2. Повноваження, права,

обов'язки і відповідальність органів

виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів

та його територіальних органів

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіаль­ні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів у централь­них та місцевих органах виконавчої влади і суб'єктів господар­ської діяльності, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право:

давати суб'єктам господарської діяльності обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав спожи­вачів;

перевіряти у суб'єктів господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг якість товарів (робіт, по­слуг), додержання обов'язкових вимог щодо безпеки товарів (робіт, послуг), а також додержання правил торгівлі та на­дання послуг. Безперешкодно входити та обстежувати відпо­відно до законодавства будь-які виробничі, складські, торго­вельні та інші приміщення цих суб'єктів;

відбирати у суб'єктів господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг зразки товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для пере­вірки їх якості на місці або здійснення незалежної експертизи у відповідних лабораторіях та інших установах з оплатою вар­тості зразків і виконаних досліджень (експертиз) за рахунок суб'єктів господарської діяльності, що перевіряються (поря­док добору таких зразків визначається Кабінетом Міністрів України), здійснювати контрольні перевірки правильності роз­рахунків зі споживачами за надані послуги та реалізовані то­вари. У разі неможливості повернення зроблених затрат їх відшкодування відноситься на результати діяльності господа­рюючих суб'єктів. Порядок проведення таких перевірок ви­значає Кабінет Міністрів України;

одержувати від суб'єктів господарської діяльності, що переві­ряються, безплатно копії необхідних нормативних документів та інші відомості, які характеризують якість товарів (робіт, послуг), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, що використовуються для виробництва цих товарів (виконання робіт, надання послуг);

припиняти відвантаження і реалізацію товарів, що не відпо­відають вимогам нормативних документів, до усунення суб'єк­тами господарської діяльності виявлених недоліків;

забороняти суб'єктам господарської діяльності реалізацію спо­живачам товарів (виконання робіт, надання послуг), на які немає документів, що засвідчують їх відповідність вимогам нормативних документів; на які в актах законодавства, норма­тивних документах встановлено обов'язкові вимоги щодо за­безпечення безпеки життя, здоров'я, майна споживачів і охо­рони навколишнього природного середовища, якщо ці товари (роботи, послуги) внесені до переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, але не мають сертифіката відповід­ності (свідоцтва про визнання іноземного сертифіката); завезе­них на територію України без документів, які підтверджують їх належну якість; на яких термін придатності не зазначений або зазначений з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, термін придатності яких минув;

приймати рішення про припинення у сфері торгівлі, громад­ського харчування і послуг продажу та виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, що не відповідають вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, — до усунення виявлених недоліків; про тимчасове припинення діяль­ності підприємств торгівлі (секцій, відділів), громадського хар­чування, сфери послуг, складів підприємств оптової і роздріб­ної торгівлі та організацій незалежно від форм власності, що систематично реалізують недоброякісні товари, порушують пра­вила торгівлі та надання послуг, умови зберігання та транспор­тування товарів, до усунення виявлених недоліків;

опломбовувати в передбаченому законодавством порядку у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг виробничі, склад­ські, торговельні та інші приміщення, а також несправні, з неправильними показаннями, з пошкодженим повірочним тав­ром або без нього чи з таким, термін дії якого закінчився, засоби вимірювальної техніки, за допомогою яких здійсню­ється обслуговування споживачів, з подальшим повідомленням про це територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації;

вилучати неякісні товари, документи та інші предмети, що свідчать про порушення прав споживачів;

подавати до суду позови про захист прав споживачів;

передавати матеріали перевірок на дії осіб, що містять ознаки злочину, органам дізнання чи попереднього слідства;

накладати на винних осіб у передбачених законодавством ви­падках адміністративні стягнення;

накладати на суб'єкти господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, у тому числі на громадян-підприємців, передбачені законом (ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів") стягнення в порядку, що визнача­ється Кабінетом Міністрів України. Результати перевірок су­б'єктів господарської діяльності службовими особами спеціаль­но уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальних орга­нів оформлюються відповідними актами.

Порядок припинення відвантаження і реалізації товарів су­б'єктами господарської діяльності, тимчасового припинення ви­робництва товарів, виконання робіт і надання послуг, діяльності підприємств торгівлі, громадського харчування і сфери послуг, а також вилучення неякісних товарів, документів та інших пред­метів, що свідчать про порушення прав споживачів, визначається законодавчими актами України (ст. 5 Закону України "Про за­хист прав споживачів").

Інші органи виконавчої влади здійснюють державний захист прав споживачів у межах своєї компетенції, визначеної чинним законодавством.

Обов'язки і відповідальність службових осіб органів виконав­чої влади, які здійснюють захист прав споживачів, регламенто­вані ст. 7 Закону України "Про захист прав споживачів".

Службові особи органів виконавчої влади, які здійснюють за­хист прав споживачів, зобов'язані суворо додержувати законо­давства України, а також прав громадян, підприємств, установ та організацій, що охороняються законом. Вони зобов'язані не розголошувати отримані при здійсненні своїх повноважень відо­мості, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороня­ється законом. За невиконання або неналежне виконання служ­бовими особами своїх обов'язків вони притягаються до відпові­дальності згідно з чинним законодавством.

Скарги на рішення органів виконавчої влади, що здійснюють захист прав споживачів, їх службових осіб, а також на дії таких осіб розглядаються в порядку, визначеному законодавством. По­дання скарги не зупиняє виконання рішення органу виконавчої влади, що здійснює захист прав споживачів, його службових осіб, а також дій таких осіб.

Працівники правоохоронних органів подають допомогу службо­вим особам органів виконавчої влади, що здійснюють захист прав споживачів, у виконанні ними службових обов'язків і припиняють незаконні дії громадян, які перешкоджають виконанню покладе­них на них функцій.

8.3. Правовий захист службових осіб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальних органів

Службова особа спеціально уповноваженого органу виконав­чої влади у сфері захисту прав споживачів при виконанні своїх службових обов'язків перебуває під захистом закону. Держава гарантує захист життя, здоров'я, честі, гідності та майна службо­вої особи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів і членів її сім'ї від злочинних посягань та інших протиправних дій.

Усі службові особи спеціально уповноваженого органу виконав­чої влади у сфері захисту прав споживачів підлягають державно­му обов'язковому страхуванню за рахунок коштів державного бюджету.

Порядок та умови страхування службової особи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів встановлює Кабінет Міністрів України.

Образа службової особи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, а також опір, погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на неї завдань, зумовлюють встановлену законом відповідальність. У разі каліцтва чи інвалідності, що сталися у зв'язку з виконанням службових обов'язків, службова особа спе­ціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захис­ту прав споживачів одержує компенсацію в розмірі від річного до п'ятирічного грошового утримання залежно від ступеня втрати працездатності, а в разі її загибелі із зазначеної причини сім'ї загиблого виплачується одноразова допомога в розмірі десятиріч­ного грошового утримання за останньою посадою.

Збитки, завдані майну службової особи спеціально уповноваже­ного органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів або членів її сім'ї у зв'язку з виконанням нею службових обов'яз­ків, компенсуються в повному обсязі за рахунок коштів державного бюджету з подальшим стягненням цієї суми з винних осіб.

Органи місцевого самоврядування з метою захисту прав спо­живачів можуть створювати при їх виконавчих органах структурні підрозділи з питань захисту прав споживачів, які мають право (ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів"):

розглядати звернення споживачів, консультувати їх з питань захисту прав споживачів;

аналізувати договори, що укладаються продавцями (виконав­цями, виробниками) із споживачами, з метою виявлення умов, які обмежують права споживачів;

при виявленні товарів (робіт, послуг) неналежної якості, фаль­сифікованих, небезпечних для життя, здоров'я, майна спожи­вачів чи/та навколишнього природного середовища терміново повідомляти про це відповідні територіальні органи у справах захисту прав споживачів, інші органи, що здійснюють конт­роль і нагляд за якістю та безпекою товарів (робіт, послуг);

при виявленні продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), які не супроводжуються доступною, достовірною, необ­хідною інформацією та відповідними супровідними докумен­тами або з простроченими термінами придатності, призупиняти продаж товарів (виконання робіт, надання послуг) до пред'яв­лення інформації, супровідних документів або припиняти про­даж товарів (виконання робіт, надання послуг);

готувати подання до органу, який видав дозвіл на здійснення відповідного виду діяльності, для вирішення питання про при­зупинення дії цього дозволу чи про дострокове його анулю­вання в разі систематичного порушення прав споживачів;

подавати до суду позови про захист прав споживачів.

8.4. Права споживачів на придбання товарів належної якості

Право громадян-споживачів на придбання товарів належної якості в незалежній Україні стало одним з основних конститу­ційних прав громадянина, реалізація якого потребує встанов­лення певних гарантій. Так, у ст. 50 Конституції України за­значено: "Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформа­ції про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена".

У законодавстві радянського періоду теж містилися норми, спрямовані на підвищення якості виготовлених товарів, якості торговельного обслуговування. Однак в умовах планової команд­но-адміністративної системи, відсутності конкуренції серед товаро­виробників і у сфері торгівлі, загального дефіциту багатьох това­рів народного споживання ці заходи були малоефективні. У новому ринковому законодавстві України закладено принципово нові підходи до вирішення цієї проблеми. Хоча й вони поки що не досягли належного рівня. Останніми роками ринок насичений та перенасичений різноманітними товарами вітчизняного та інозем­ного походження, що не завжди мають належну якість, про що свідчать скарги споживачів та перевірки Державного комітету у справах захисту прав споживачів. І все-таки конкуренція това­ровиробників, вимогливість споживача та наявність у нього мо­жливостей вибору товару є тими ефективними впливовими засо­бами, які в кінцевому підсумку сприятимуть насиченню ринку України високоякісними товарами.

Право громадянина на безпечне для життя довкілля і на інфор­мацію про якість товарів є соціально-економічним правом, оскіль­ки може бути реалізоване насамперед завдяки відповідному рівню матеріального виробництва та соціальних відносин у суспільстві. Водночас наведену конституційну норму не можна вважати такою, що зобов'язує державу забезпечити громадянина якісними това­рами. Держава бере на себе обов'язок встановлювати для виго­товлювачів певні вимоги щодо якості товарів і зобов'язувати виробників та продавців надавати споживачам усю інформацію щодо ступеня корисних та інших властивостей пропонованого товару. З цією метою держава приймає відповідні закони, ство­рює спеціальні органи контролю за якістю продукції та захисту прав потерпілих тощо. Споживач самостійно приймає рішення щодо придбання товару з урахуванням своїх потреб, фінансових та інших можливостей.

З огляду на викладене постає питання про відповідність норм Закону України "Про захист прав споживачів", що визначають право споживачів на якісні товари, положенням Конституції Украї­ни. Так, відповідно до ст. 3 цього Закону споживачі мають право на належну якість товарів торговельного обслуговування, їх без­пеку, необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент.

Визначити зміст поняття "право на належну якість" немож­ливо без розкриття змісту поняття "якість товару (продукції)". Це водночас дає змогу визначити, що таке належна якість товару (продукції). В юридичній та економічній літературі радянського періоду ця проблема досліджувалася доволі активно.

За підрахунками вчених радянського періоду існувало близь­ко 300 тлумачень поняття якості продукції, якими проблема не вичерпувалась і не вичерпується, що свідчить про неоднозначність цього поняття [29, с. 70].

Проблема якості товарів (продукції) та її правового врегулю­вання зберігає актуальність і в умовах ринкових реформ, оскільки її вирішення дуже важливе для громадян-споживачів. Чинне зако­нодавство так само має прогалини і нечіткості з цього питання, а тому потребує вдосконалення. Так, в економічній літературі минулих років якість продукції, зокрема, визначалась як сукуп­ність властивостей і ознак, які зумовлюють ступінь придатності продукції для її споживання за призначенням, як ступінь задо­волення споживчої вартості певної суспільної потреби або як сукупність корисних властивостей чи сукупність усіх функціональ­них, естетичних і економічних показників продукції [29, с. 71]. Як бачимо, наведені визначення принципово не різняться. В одних випадках йдеться про властивості продукції задовольняти по­треби громадян, в інших — про характеристики вказаних власти­востей, що зумовлюють здатність продукції задовольняти потреби суспільства, але об'єднуючим фактором в усіх випадках є здат­ність продукції забезпечувати відповідні потреби людини. У ба­гатьох випадках економічна категорія якості ставилась у залеж­ність від ступеня розвитку виробничих відносин і технічного прог­ресу на тому чи іншому етапі розвитку суспільства. Те, що вчора вважалось якісним товаром, сьогодні може не відповідати техніч­ним новинкам, здатним краще задовольняти щораз вищі потре­би споживачів. Особливо це виявляється в галузі комп'ютерної техніки, телерадіотехніки, де відбувається технічна революція. Як правило, у згаданих економічних визначеннях домінували дві ознаки: сукупність корисних властивостей продукції і здат­ність продукції задовольняти особисті й виробничі потреби. Якість продукції в цьому стандарті визначалась як сукупність власти­востей продукції, що зумовлюють її здатність задовольняти від­повідно до призначення потреби людей.

Проблема якості продукції (товарів) була предметом і право­вих досліджень, адже від правильного визначення поняття "якість продукції" залежить формування відповідних вимог і правил щодо кількісних і якісних показників, яким має відповідати та чи інша продукція [30, с. 19].

На думку представників юридичної науки, найважливішим критерієм якості продукції є її корисність, що виявляється у ступені придатності, а її здатність задовольняти відповідні потре­би людини зумовлюється її властивостями, зокрема надійністю, довговічністю, ефективністю, які відповідають нормативним вимогам, плановим приписам і договорам. Відповідно в узагаль­неній формі якість продукції, як правило, розглядалася в ра­дянській юридичній літературі як ступінь відповідності її техні-ко-економічних властивостей соціальним вимогам, закріпленим у юридичних нормах. Отже, у визначеннях з позицій права якості продукції основою є техніко-економічні властивості продукції, які забезпечують той чи інший ступінь її придатності для вико­ристання за призначенням. У цьому зв'язку перед юристами постало питання про можливість дати суто правове визначення поняття якості без економічного забарвлення. Правознавці у своїх визначеннях якості продукції наголошували на правових ознаках, що дало підстави для їх звинувачення в тому, що за таких умов фактично дається правове визначення якості продук­ції.

8.5. Права споживачів

на достовірну інформацію про товари та послуги і їх належну якість та безпеку

Права споживачів на інформацію про товари (роботи, послуги) регулюються законами України "Про захист прав споживачів" (ст. 3, 18), "Про інформацію", "Про рекламу", а також Указом Президента України "Про додаткові заходи щодо поліпшення інформаційної діяльності" від 5 жовтня 1998 р. Споживач має право на одержання необхідної, доступної та достовірної інфор­мації про товари (роботи, послуги), що забезпечує можливість їх компетентного вибору.

Оскільки процес придбання товарів починається з вирішення проблеми, який саме товар вибрати серед багатьох запропонова­них, дуже важливу роль для споживача відіграє рекламна кам­панія, яку запроваджують виробники та реалізатори продукції (товарів, послуг). Згідно зі ст. 1 Закону України "Про рекламу" "реклама — спеціальна інформація про осіб чи продукцію, яка розповсюджується в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку". До основ­них принципів рекламної діяльності належать:

законність;

точність;

достовірність;

використання державної та інших мов відповідно до законо­давства України;

•           використання форм та засобів, які не заподіють споживачеві реклами моральної, фізичної або психічної шкоди.

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про рекламу" з метою захис­ту прав споживачів у рекламі забороняється:

поширювати інформацію про продукцію, виробництво або реа­лізація якої заборонені законодавством України;

використовувати засоби і технології, які безпосередньо впли­вають на підсвідомість споживача;

наводити твердження, що дискримінують осіб, які не корис­туються рекламованою продукцією;

рекламувати продукцію, яка підлягає обов'язковій сертифі­кації або виробництво чи реалізація якої потребує наявності спеціального дозволу (ліцензії), якщо немає відповідного серти­фіката;

імітувати (копіювати або наслідувати) загальне вирішення, текст, зображення, музичні та звукові ефекти, що застосову­ються в рекламі іншої продукції, якщо інше не передбачено законодавством України про авторські та суміжні права. Дуже важливою є норма, за якою рекламодавець на вимогу

виробника розповсюджувача реклами зобов'язаний надати йому документальні підтвердження достовірності інформації, необхід­ної для виробництва та розповсюдження реклами.

Недобросовісною вважається реклама, яка внаслідок неточ­ності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчуван­ня, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюджен­ня та інших вимог, передбачених законодавством України, вво­дить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам або державі.

Недобросовісна реклама заборонена (ст. 10 Закону України "Про рекламу"). Рішення про визнання реклами недобросовіс­ною приймають уповноважені на це державні органи.

Визначившись з тим, який саме товар необхідно придбати, споживач, купуючи товар чи отримуючи послугу, повинен бути впевнений, що отримає якісну продукцію або послуги й тим са­мим реалізує своє право на належну якість і безпеку товарів та послуг.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про рекламу" прода­вець (виробник) зобов'язаний своєчасно надавати споживачеві необхідну достовірну інформацію про товар у доступній формі, яка б забезпечувала можливість компетентного вибору. Інфор­мація про товари повинна містити назви нормативних докумен­тів, вимогам яких повинні відповідати товари, перелік основ­них споживчих властивостей товарів, а щодо продуктів харчу­вання — склад (включаючи перелік використаних у процесі виготовлення продукції інших продуктів харчування і харчо­вих добавок), калорійність, вміст шкідливих для здоров'я ре­човин порівняно з обов'язковими вимогами нормативних доку­ментів і протипоказання щодо застосування; ціну та умови при­дбання товарів, дату їх виготовлення; гарантійні зобов'язання виробника; правила та умови ефективного використання това­рів; термін служби (придатності) товарів; відомості про необ­хідні дії споживача після завершення терміну придатності, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; на­йменування та адресу виробника (продавця) і підприємства, яке приймає претензії від споживача, а також виконує ремонт і технічне обслуговування товарів. Стосовно товарів, які підля­гають обов'язковій сертифікації, споживачеві повинна надава­тись інформація про їх сертифікацію; щодо товарів, які за пев­них умов можуть бути небезпечними для життя, здоров'я спо­живача та його майна, виробник (продавець) зобов'язаний до­вести до відома споживача інформацію про такі товари і мож­ливі наслідки їх впливу. Інформація доводиться до відома спо­живачів виробником (продавцем) у технічній документації, що додається до товарів на етикетці, а також маркуванням чи в інший спосіб, прийнятий для окремих видів товарів або в окре­мих сферах обслуговування. Продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні, повинні забезпечуватись інформацією про місце їх походження. Громадянин, який здійснює підпри­ємницьку діяльність, на етикетці товару повинен надати інфор­мацію про номер документа, що засвідчує його право займатися підприємницькою діяльністю, і найменування органу, що видав цей документ, а за потреби й відомості про його сертифікацію. Надання інформації в технічній документації, на етикетці тощо іноземною мовою без перекладу в зазначеному щойно обсязі розцінюється як відсутність необхідної інформації.

Певну інформацію про товар можуть надавати реклама та штрихове кодування товарів. Товари в Україні повинні рекла­муватися відповідно до Закону України "Про рекламу", а штри­хове кодування надаватися відповідно до Положення про штри­хове кодування, затвердженого МЗЕЗТ України від 27.08.96. Запобіжно-контрольні гарантії реалізуються переважно шляхом створення умов та порядку, які повинні забезпечувати збережен­ня властивостей товарів при їх транспортуванні, зберіганні та здійсненні контролю за їх дотриманням. Такі гарантії встанов­люються Правилами продажу продовольчих і непродовольчих товарів, Правилами роботи підприємств громадського харчуван­ня, Правилами роздрібної торгівлі алкогольними напоями та ін­шими нормативними актами.

Надання недостовірної або неповної інформації про товар та виробника (продавця) може спричинитися до такого:

придбання товару, що не має потрібних споживачеві власти­востей; у цьому разі споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків;

неможливості використання придбаного товару за призначен­ням; у цьому разі споживач має право вимагати надання у розумно короткий термін, але не більше місяця, належної інформації. Якщо інформацію в обумовлений термін не буде надано, споживач має право розірвати договір і вимагати від­шкодування збитків;

•           заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну споживача; у цьому разі споживач має право висунути продавцю (виробни­ку) вимоги щодо відшкодування збитків, завданих природним об'єктам, що перебувають у його володінні на праві власності або на інших передбачених законом чи договором підставах. Збитки, завдані споживачеві товарами, придбаними в резуль­таті недобросовісної реклами, підлягають відшкодуванню вин­ною особою в повному обсязі.

Сплата неустойки (штрафу, пені) продавцем (виробником), як і відшкодування збитків, коли при цьому не порушується питання про розірвання договору, не звільняє продавця від ви­конання зобов'язання в натурі.

Споживач має право перевірити якість, комплектність, міру, масу та ціну товарів, які купує, здійснити демонстрацію безпеч­ного та правильного їх використання. У цьому разі на вимогу споживача продавець зобов'язаний надати йому контрольно-вимі­рювальні прилади, а також відповідні документи про ціну това­рів. Якщо під час гарантійного терміну необхідно визначити при­чини втрати якості товару, продавець зобов'язаний у триденний термін з дня одержання від споживача письмової заяви направи­ти цей товар на експертизу. Експертиза здійснюється за рахунок продавця.

Право на інформацію забезпечується:

обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяль­ність та прийняті рішення;

створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що повинні забезпечувати у встановленому порядку доступ до інформації;

вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статис­тичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обме­ження цього доступу зумовлюються лише специфікою ціннос­тей та особливими умовами їх схоронності, що визначається законодавством;

створенням механізму реалізації права на інформацію;

здійсненням державного контролю за додержанням законо­давства про інформацію.

Зокрема, для реалізації гарантій прав споживачів на інформа­ційне забезпечення в системі Державного комітету з метрології, стандартизації та сертифікації України і його структурних орга­нах функціонують інформаційно-аналітичні відділи, до повнова­жень яких входять попередження й оперативне оповіщення спо­живачів.

Головне управління постійно співробітничає з понад 50 засо­бами масової інформації.

Крім того, прес-релізи Головного управління з різних питань розміщуються на веб-сторінках інформаційних агентств (УНІАН, ДІНАУ, Український фінансовий сервер) у мережі Інтернет. Управ­лінням розроблена й діє в мережі Інтернет веб-сторінка пйр: // -игиги. щі. кіеу. иа/зрогПіуаеП.

8.6. Захист прав споживачів за договором купівлі-продажу

Відносини між споживачами товарів і продавцями регулює Закон України "Про захист прав споживачів". Споживачем, права якого захищаються на підставі зазначеного Закону, визнається лише громадянин (фізична особа), що купує або має намір при­дбати товари для власних побутових потреб. Цим Законом регу­люються також відносини споживача з підприємством, устано­вою, організацією незалежно від форми власності чи громадяни-ном-підприємцем, які продають товари (продавець) та які його виготовляють (виробник). На відносини стосовно продажу това­рів громадянином, який не є підприємцем, а також на випадок придбання товарів лише для підприємницької діяльності або під­приємствами, установами, організаціями, дія Закону не поши­рюється.

Договір купівлі-продажу зі споживачами укладається в усній чи письмовій формі. Письмова угода може оформлюватися квитан­цією, товарним чи касовим чеком або іншими документами. При продажу товару продавець зобов'язаний видати споживачеві кви­танцію, товарний чи касовий чек або інший письмовий доку­мент, що засвідчує факт купівлі. Оскільки в системі роздрібної торгівлі договір купівлі-продажу, як правило, збігається з його виконанням, на нього відповідно до Цивільного кодексу України не поширюються вимоги щодо обов'язкової письмової форми. Згідно з Постановою пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" від 12.04.96 втрата зазначених документів, неодер­жання їх при придбанні товару чи неможливість їх відновлення не позбавляє споживача права доводити факт купівлі-продажу з допомогою свідків.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про захист прав спожи­вачів" споживачі товарів мають право на державний захист своїх прав; гарантований рівень споживання; належну якість товарів і торговельного обслуговування; безпеку товарів; необхідну, до­ступну та достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент товарів; відшкодування збитків, завданих товарами неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами; звернення до суду та інших уповноваже­них державних органів за захистом порушених прав; об'єднання у громадські організації споживачів (об'єднання споживачів). Зазначений перелік прав споживачів не вичерпний. Законодав­чими актами і договорами можуть передбачатися й інші права споживачів та зобов'язання продавців, а умови договору, які об­межують передбачені законодавством права споживача, є недійс­ними.

Споживач має право вимагати від продавця, щоб якість при­дбаного ним товару відповідала вимогам нормативних докумен­тів, умовам договору, а також інформації про товар, що надає продавець. Продавець зобов'язаний продавати тільки ті товари, термін придатності яких не минув. Вимоги до товару щодо його безпеки для життя, здоров'я і майна споживачів, а також на­вколишнього природного середовища встановлюються законо­давчими та іншими нормативними актами. На товари, що заво­зяться на територію України, чинним законодавством повинен бути передбачений документ, який підтверджує їх належну якість.

Зобов'язання перед споживачем за законом має не тільки про­давець, а й виробник товару. Зокрема, виробник товару зобов'я­заний забезпечити:

можливість використання товару за призначенням протягом терміну його служби, передбаченого нормативним докумен­том або встановленого ним за домовленістю зі споживачем, а в разі відсутності таких термінів — протягом 10 років;

технічне обслуговування та гарантійний ремонт товару;

випуск і поставку для підприємств, що здійснюють технічне обслуговування і ремонт, у необхідних обсягах і асортименті запасних частин протягом усього терміну його виробництва, а після зняття з виробництва — протягом терміну служби, у разі відсутності такого терміну — протягом 10 років;

нормальну роботу (застосування, використання) товару, у тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного встанов­леного законодавством терміну, а в разі його відсутності — договором;

припинення виробництва (реалізації) товарів, які завдають або можуть завдати шкоду життю, здоров'ю, майну споживача чи навколишньому природному середовищу до усунення при­чин шкоди, а в разі потреби вжити заходів для вилучення таких товарів з обороту і відкликання від споживачів до усу­нення причин шкоди;

відшкодування в повному обсязі завдані споживачам збитки, пов'язані з відкликанням товарів;

інформування споживачів про можливий ризик і про безпечне використання товару за допомогою прийнятих у міжнародній практиці позначень.

Гарантійний термін має зазначатися в паспорті на товар або на його етикетці чи в будь-якому іншому документі, що додається до товару. Для медикаментів, харчових продуктів, виробів побу­тової хімії, парфюмерно-косметичних та інших товарів, споживчі властивості яких можуть з часом погіршуватися і становити не­безпеку для життя, здоров'я, майна і навколишнього природного середовища, встановлюється термін придатності, який зазнача­ється на етикетках, упаковці або в інших документах, що дода­ються до них при продажу, і який вважається гарантійним тер­міном. Термін придатності обчислюється від дати виготовлення, яка також має бути вказана на етикетці або в інших докумен­тах, і визначається або часом, протягом якого товар придатний для використання, або датою, до настання якої товар придат­ний для використання. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію окремих положень Закону України "Про захист прав споживачів"» від 19.03.94 на сезонні товари гаран­тійний термін обчислюється з початку відповідного сезону: на одяг, хутряні та інші вироби весняно-літнього асортименту — з 1 квітня, осінньо-зимового асортименту — з 1 жовтня, на взуття зимового асортименту — з 15 листопада по 15 березня, весняно-осіннього асортименту — з 15 березня по 15 травня, літнього — з 15 травня по 15 вересня.

Гарантійні терміни на комплектуючі вироби повинні бути не меншими, ніж на основний виріб, якщо інше не передбачено законодавством чи договором. При продажу товарів за зразками, поштою, а також коли час укладення договору купівлі-продажу і час передання товару споживачеві не збігаються, гарантійні терміни обчислюються від дня доставки товару споживачеві, а якщо товар потребує спеціальної установки (підключення) чи складання — від дня їх здійснення; якщо день доставки, вста­новлення (підключення) чи складання товару, а також передан-ня нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у споживача до укладення договору купівлі-прода-жу — від дня укладення договору купівлі-продажу.

При виконанні гарантійних ремонтів гарантійний термін збіль­шується на час перебування товару на ремонті, що обчислюється від дня, коли споживач звернувся з вимогою про усунення недо­ліків. При обміні товару його гарантійний термін обчислюється заново від дня обміну. Стосовно товарів, на які гарантійні термі­ни не встановлено, споживач має право виставити продавцю від­повідні вимоги, якщо недоліки були виявлені протягом 6 міся­ців, а стосовно нерухомого майна — не пізніше 3 років від дня придбання їх споживачем.

Споживач має право на належну якість товарів. Тому прода­вець не має права продавати товар неналежної якості, який не відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору або вимогам, що до нього висуваються, наданій щодо нього ви­робником чи продавцем інформації, а також після закінчення терміну його придатності чи фальсифікований. При виявленні недоліків або фальсифікації товару протягом гарантійного або інших термінів, встановлених обов'язковими для сторін прави­лами чи договором, споживач має право відповідно до п. 1 ст. 14 Закону України "Про захист прав споживачів" за власним вибо­ром вимагати від продавця або виробника безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою; заміни на аналогічний товар належної якості; відповідного зменшення його купівельної ціни; заміни на такий самий товар іншої моделі з відповідним перера­хуванням купівельної ціни; розірвання договору та відшкоду­вання збитків, яких він зазнав. Зазначені вимоги встановлюються за вибором споживача продавцеві за місцем купівлі товару; вироб­нику або підприємству, що задовольняє їх за місцезнаходжен­ням споживача, філіям, що здійснюють продаж аналогічних при­дбаним споживачем товарів або підприємствам, на які ці функції покладено на підставі договору. Функції представників підпри-ємств-виробників виконують створені з цією метою їх представ­ництва та філії або виробники підприємств, які виконують вка­зані вимоги на підставі договору з виробником. Продавець і ви­робник при продажу (реалізації) товару зобов'язані інформувати споживача про підприємства, які задовольняють відповідні ви­моги.

Доставка великогабаритних товарів і товарів масою понад 5 кі­лограмів продавцю, виробнику (підприємству, що виконує їх функ­ції) та їх повернення споживачеві здійснюються силами і засоба­ми продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції). У разі невиконання цього зобов'язання, а також відсутності про­давця, виробника (підприємства, що виконує їх функції) у місце­знаходженні споживача доставка і повернення товарів можуть бути здійснені споживачем за їх рахунок. За наявності товару вимога споживача про його заміну підлягає негайному задово­ленню, а якщо потребується перевірка якості товару — протя­гом 14 днів або за домовленістю сторін. У разі відсутності товару вимога споживача про заміну підлягає задоволенню у двомісяч­ний термін з часу подання відповідної заяви. Якщо задовольни­ти вимогу споживача про заміну товару у встановлений термін неможливо, споживач має право за власним вибором висунути продавцю, виробнику (підприємству, що виконує їх функції) інші вимоги згідно з чинним законодавством. При заміні товару з недоліками на аналогічний товар належної якості, ціна на який змінилася, його вартість не перераховується, а в разі заміни товару з недоліками на такий самий товар іншої моделі вартість перераховується виходячи з цін, що діяли на час обміну. У разі припинення договору зі споживачем при підвищенні ціни на то­вар розрахунки здійснюються виходячи з вартості товару на час виставлення відповідної вимоги, а в разі зниження ціни — вихо­дячи з вартості товару на час купівлі. У разі придбання спожи­вачем продовольчих товарів неналежної якості продавець зобо­в'язаний замінити їх на якісні товари або повернути споживаче­ві сплачені ним гроші, якщо вказані недоліки виявлені в межах терміну придатності.

Висунуті споживачем вимоги щодо безоплатного усунення не­доліків товару повинні бути задоволені протягом 14 днів або за згодою сторін в інший термін. На вимогу споживача на час ремон­ту йому надається (з доставкою) аналогічний товар незалежно від моделі. Для цього виробник разом з продавцем зобов'язані на договірній основі створити обмінний фонд таких товарів: теле­візори, мікрохвильові печі, магнітоли, кухонні машини, магні­тофони, в'язальні машини, радіоприймачі, пилососи, холодиль­ники, електропраски, морозильники, електроміксери, пральні машини, електросоковижималки.

За кожний день затримки виконання вимоги про надання аналогічного товару та за кожний день затримки усунення недо­ліків понад встановлений термін (14 днів) споживачеві виплачу­ється неустойка в розмірі одного відсотка вартості товару або складової товару, на які встановлено гарантійні терміни. Гаран­тійний термін на новий комплектуючий виріб і складову обчислю­ється від дня видачі товару споживачеві після ремонту. Спожи­вач має право виставити виробнику вимогу про безоплатне усу­нення недоліків товару після закінчення гарантійного терміну. Ця вимога може бути висунута протягом встановленого терміну служби товару, а якщо такий не встановлено — протягом 10 ро­ків, якщо у товара було виявлено значні недоліки, допущені з вини виробника. Значним вважається недолік, який робить не­можливим чи неприпустимим використання товару відповідно до його цільового призначення або не може бути усунутий щодо цього споживача, або для його усунення необхідні великі затрати праці й часу, або він робить товар іншим, ніж передбачено дого­вором, або виявляється знову після його усунення. Якщо вимо­га про безоплатне усунення недоліків не задоволена у 14-денний термін, споживач має право за власним вибором виставити вироб­нику інші вимоги, встановлені п. 1 ст. 14 Закону України "Про захист прав споживачів".

Вимоги споживача розглядаються після пред'явлення ним квитанції, товарного чи касового чека або іншого письмового документа, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні термі­ни, — технічного паспорта чи іншого документа, що його замі­нює. Споживач має право брати участь у перевірці якості товару особисто або через свого представника.

Товари, які продаються, повинні бути безпечними для життя, здоров'я людей та навколишнього природного середовища і не повинні завдавати шкоди майну. У разі відсутності норматив­них документів, що містять обов'язкові вимоги до товару, ви­користання якого може завдати шкоду життю, здоров'ю спо­живача, навколишньому природному середовищу, а також май­ну споживача, відповідні органи державної виконавчої влади, що здійснюють державний захист прав споживачів, зобов'язані негайно заборонити виготовлення і реалізацію таких товарів. На товари, використання яких понад визначений термін небез­печне для життя, здоров'я споживача, навколишнього природ­ного середовища або може заподіяти шкоду майну споживача, встановлюється відповідний термін служби (термін придатнос­ті). Ці вимоги можуть поширюватись як на виріб загалом, так і на окремі його складові. Виробник (продавець) повинен попе­реджати споживача про наявність терміну служби (придатнос­ті) товару або його складових, обов'язкові умови його викорис­тання та можливі наслідки в разі їх невиконання, а також про необхідні дії після закінчення цього терміну. Якщо для безпеч­ного використання товарів, їх зберігання, транспортування та утилізації необхідно додержувати спеціальних правил, вироб­ник зобов'язаний розробити такі правила і надати їх продавцю або споживачу, а продавець — споживачу. Товари, на які ак­тами законодавства або іншими нормативними документами встановлено обов'язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров'я споживачів, їх майна, навколишнього природ­ного середовища, підлягають обов'язковій сертифікації згідно з чинним законодавством. Реалізація та використання таких то­варів (у тому числі імпортних) без сертифіката відповідності заборонені. Підставою для дозволу на ввезення таких товарів на територію України є поданий до митних органів сертифікат відповідності, виданий або визнаний уповноваженими на те ор­ганами.

Шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну споживача то­варами, що містять конструкторські, виробничі, рецептурні або інші недоліки, підлягає відшкодуванню в повному обсязі, якщо законодавством не передбачено ступінь відповідальності. Право вимагати відшкодування заподіяної шкоди визнається за кож­ним потерпілим споживачем незалежно від того, чи перебував він у договірних відносинах з виробником (продавцем). Таке право зберігається протягом встановленого терміну служби (терміну придатності), а якщо такий не встановлено — протягом 10 ро­ків з часу виготовлення товару.

Якщо товар не підійшов за формою, габаритними розмірами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути використаний за призначенням, споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості протягом 14 днів, без ура­хування дня купівлі на аналогічний товар у продавця, в якого він був придбаний. Обмін товару належної якості здійснюється, якщо він не споживався і якщо збережено його товарний ви­гляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також товарний чи касовий чек або інші документи, видані споживачеві разом з проданим товаром. Перелік товарів, що не підлягають обміну (поверненню), якщо вони не задовольняють споживачів з будь-яких причин, затверджується Кабінетом Міністрів України згідно з постановою «Про реалізацію окремих положень Закону України "Про захист прав споживачів"» від 19.03.94. До таких товарів, зокрема, належать продовольчі товари, лікарські препарати та засоби, предмети санітарної гігієни, світлочутливі, корсетні това­ри, парфюмерно-косметичні та пір'яно-пухові вироби, дитячі іг­рашки м'які та гумові надувні, зубні щітки, мундштуки, апарати для гоління, помазки для гоління, розчіски, гребінці та щітки масажні, сурдини (для духових музичних інструментів), скрип­кові підборіддя, грамплатівки, рукавички, ювелірні вироби з доро­гоцінних металів, вироби з бурштину, тканини, тюлегардинні та мереживні полотна, килимові вироби метражні, білизна натільна та постільна, панчішно-шкарпеткові вироби, товари в аерозоль­ній упаковці, друковані видання, лінійний та листковий метало­прокат, трубна продукція, пиломатеріали, матеріали погонажні (плінтус, наличник), плитні (деревоволокнисті та деревоструж­кові плити, фанера) і скло, нарізані або розкроєні під розмір, визначений покупцем, некондиційні товари.

Якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу, споживач має право або придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості, або одержа­ти гроші в розмірі вартості повернутого товару, або обміняти товар на аналогічний при першому ж надходженні відповідного товару у продаж. У день надходження товару у продаж продавець зобов'язаний повідомити про це споживача, який вимагає обмі­ну товару.

Контрольні питання

Права споживачів згідно з чинним законодавством.

Органи державної виконавчої влади, уповноважені здійснювати за­хист прав споживачів.

Суть гарантій прав споживачів на продовольчі товари належної якості.

Суть гарантій прав споживачів на достовірну інформацію про това­ри та послуги і їх належні якість та безпеку.

Як мають бути захищені права споживачів за договором купівлі-продажу?