7.1. Антимонопольно-конкурентне регулювання: основні поняття і ознаки

Законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму в господарській діяльності, регламентується гл. 3 ГКУ, законами України "Про Антимонопольний комітет Украї­ни", "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від не­добросовісної конкуренції", "Про природні монополії", "Про за­хист прав споживачів", "Про рекламу", "Про знаки для товарів та послуг" та іншими законами і підзаконними актами із зазначе­них питань. Зауважимо, що положення гл. 3 ГКУ не поширю­ються на відносини, у яких беруть участь суб'єкти господарю­вання та інші учасники господарських відносин, якщо результат їх діяльності виявляється лише за межами України, якщо інше не передбачено чинним міжнародним договором, згоду на обов'яз­ковість якого надано Верховною Радою України.

Законом можуть бути визначені особливості регулювання від­носин, пов'язаних з недобросовісною конкуренцією та монополіз­мом на фінансових ринках і ринках цінних паперів.

Утримання конкуренції тісно пов'язано з інститутом антимоно-польної діяльності, оскільки обмеження дій підприємців має на меті створення конкурентного середовища у сфері підприємництва.

Разом з тим у процесі розвитку підприємств і концентрації капіталу, як правило, виникає класична монополія, яка з часом для усунення конкурентів і підриває конкуренцію, створюючи загрозу існування власне ринку.

З огляду на негативні наслідки монополізму для розвитку економіки країни з ринковими відносинами почали застосовувати правові засоби обмеження цього явища. Зазначену функцію ви­конує держава, що є єдиним суб'єктом у системі ринкових відно­син, яка має змогу виконувати антимонопольні функції.

У ст. 25 ГКУ встановлено, що держава підтримує конкурен­цію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економіч­них переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умови реалізації товару на ринку. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності або ставлять у нерівне становище окремі кате­горії суб'єктів господарювання чи в інший спосіб порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи держав­ної влади, до повноважень яких входять контроль і нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єкти господарювання можуть оспорювати такі акти у встановленому законом порядку.

Уповноважені органи державної влади і органи місцевого само­врядування повинні аналізувати стан ринку та рівень конкурен­ції на ньому і вживати передбачених законом заходів упорядку­вання конкуренції суб'єктів господарювання.

Згідно із законодавством України держава забезпечує захист комерційної таємниці суб'єктів господарювання.

загрузка...

Правові засади обмеження конкуренції

У ст. 26 ГКУ визначається, що можуть вважатись обґрун­тованими рішення або дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які спрямовані на обмеження конку­ренції чи можуть мати наслідком такі обмеження, у таких випад­ках:

подання допомоги соціального характеру окремим суб'єктам господарювання за умови, що допомога подається без дискримі­нації інших суб'єктів господарювання;

подання допомоги за рахунок державних ресурсів з метою відшкодування збитків, завданих стихійним лихом або іншими надзвичайними подіями, на визначених ринках товарів або послуг, перелік яких встановлюється законодавством;

подання допомоги, у тому числі створення пільгових економіч­них умов окремим регіонам з метою компенсації соціально-економічних втрат, спричинених важкою екологічною ситуа­цією;

•           здійснення державного регулювання, пов'язаного з реалізацією проектів загальнонаціонального значення.

Умови і порядок обмеження конкуренції встановлюються зако­ном відповідно до ГКУ.

Правові засади обмеження монополізму в економіці

Монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта гос­подарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг).

Суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) ста­новище на ринку товару, якщо:

на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можли­востей доступу інших суб'єктів господарювання до закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним вважається становище суб'єкта господарюван­ня, частка якого на ринку певного товару перевищує встановле­ну законом. Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України "Про за­хист економічної конкуренції" від 1 січня 2001 р. монопольним (домінуючим) становище суб'єкта господарювання є тоді, коли його частка на ринку товару перевищує 35 %, якщо він не дове­де, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним може бути визнано також становище суб'єктів господарювання на ринку товару за наявності інших визначених законом умов. Так, згідно зі ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" монопольним (домінуючим) може бути визнано також становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 % або менше, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема, внаслідок порівняно неве­ликих часток на ринку, які належать конкурентам.

Вважається, що кожний із двох чи більше суб'єктів господа­рювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає кон­куренції або є незначна конкуренція і щодо них разом узятих виконується одна з умов, передбачених ч. 1 ст. 12 Закону Укра­їни "Про захист економічної конкуренції".

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кож­ного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

сукупна частка щонайбільше трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки, переви­щує 50 %;

сукупна частка щонайбільше п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки, переви­щує 70 % і при цьому вони не доведуть, що між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція, на цьому ринку він не має жодного конкурента або суб'єкт господарювання не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливос­тей доступу інших суб'єктів господарювання до закупівлі си­ровини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

У разі суспільної необхідності та з метою усунення нега­тивного впливу на конкуренцію органи державної влади здійс­нюють стосовно існуючих монопольних утворень заходи анти-монопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за винятком природних монополій. Так, органи Антимонопольного комітету України беруть участь у процесах демонополізації економіки галузей та регіонів. У межах своїх повноважень органи Комітету здійснюють конт­роль за діяльністю суб'єктів господарювання всіх форм власності, органів державної влади, місцевого самоврядування, адмініст­ративно-господарського управління та контролю в усіх галузях економіки України.

Органам державної влади та органам місцевого самоврядуван­ня забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарювання — моно­полістів та утворення без достатніх підстав нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізо­ваний розподіл товарів (ст. 27 ГКУ).

7.2.      Правові засади діяльності

 

природних монополій

Стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку ефективніше за відсутності конкуренції внаслідок техноло­гічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшен­ням витрат виробництва на одиницю продукції в міру збільшен­ня обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами господарювання, не можуть бути замінені у спожи­ванні іншими, у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку меншою мірою залежить від зміни цін на такі товари, ніж попит на інші товари (послуги), вважається природною монополією. Таке визначення природних монополій міститься в ч. 1 ст. 28 ГКУ та в ч. 1 ст. 1 Закону України "Про природні монополії" від 20 квітня 2000 р.

Суб'єктами природної монополії можуть бути суб'єкти госпо­дарювання будь-якої форми власності (монопольні утворення), які виробляють (реалізують) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.

Законом України "Про природні монополії" визначаються сфери діяльності суб'єктів природних монополій, органи державної влади, місцевого самоврядування, інші органи, які регулюють діяльність зазначених суб'єктів, а також інші питання регулю­вання відносин, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, і на суміжних рин­ках за участі суб'єктів природних монополій.

Мета зазначеного Закону — забезпечити ефективність функціо­нування ринків, що перебувають у стані природної монополії, на основі збалансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій та споживачів їх товарів.

7.3.      Зловживання монопольним становищем

 

на ринку

Зловживання монопольним становищем прийнято зарахову­вати до першої групи правопорушень у сфері антимонопольно-конкурентних відносин.

Відповідно до ст. 29 ГКУ зловживанням монопольним стано­вищем вважаються: • нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів

у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потріб­ного контрагенту;

обмеження або припинення виробництва, а також вилучення товарів з обороту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

інші дії, вчинені з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) суб'єктів господарювання;

встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів або обмежує права окремих споживачів;

встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції.

У ч. 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конку­ренції" наводиться таке визначення зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку: це дії чи бездіяльність су­б'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) стано­вище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конку­рентоспроможності інших суб'єктів господарювання або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливі за існування значної конкуренції на ринку.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист еконо­мічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за існування знач­ної конкуренції на ринку;

застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

обумовлення укладення угод прийняттям суб'єктом господа­рювання додаткових зобов'язань, які за природою або за торго­вими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяль­ності не стосуються предмета договору;

обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарю­вання, покупцям, продавцям;

часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господа­рювання.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і зумовлює відповідальність згідно із законом.

7.4. Неправомірні угоди

між суб'єктами господарювання

До другої групи правопорушень належать неправомірні угоди між суб'єктами господарювання.

Відповідно до ст. 30 ГКУ неправомірними угодами між суб'єк­тами господарювання визнаються угоди або погоджені дії, спря­мовані:

на встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок;

на розподіл ринків за територіальним принципом, обсягом реалізації чи закупівлі товарів, їх асортиментом або за ко­лом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополі­зації;

на усунення з ринку або обмеження доступу до нього продав­ців, покупців, інших суб'єктів господарювання. Узгодженими діями є укладення суб'єктами господарювання

угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша узгоджена конкурентна пове­дінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.

Узгодженими діями вважається також створення суб'єкта го­сподарювання, метою чи наслідком створення якого є координа­ція конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання.

Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій (ст. 5 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

У ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" наводяться визначення і перелік дій, які визнаються антиконку-рентними узгодженими діями.

Так, антиконкурентними узгодженими є дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження кон­куренції.

Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються дії, які стосуються:

встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації то­варів;

обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологіч-ного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель, колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тенде­рів;

усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продав­ців;

застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єк­тами господарювання, що ставить останніх у невигідне ста­новище в конкуренції;

укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами госпо­дарювання додаткових зобов'язань, які за змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивних причин. Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і

зумовлює відповідальність згідно із законом.

7.5. Дискримінація суб'єктів господарювання

До третьої групи правопорушень належить дискримінація су­б'єктів господарювання.

Відповідно до ст. 31 ГКУ дискримінацією суб'єктів господа­рювання органами влади визнається:

•           заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм господарювання в будь-якій сфері господарської діяль­ності, а також встановлення обмежень щодо здійснення окре­мих видів господарської діяльності або виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;

примушування суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової реалізації товарів певним споживачам або до вступу в господарські організації та інші об'єднання;

прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку;

встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону України в іншому;

надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб'єк­тів господарювання, що призводить до монополізації ринку певного товару;

обмеження прав суб'єктів господарювання щодо придбання та реалізації товарів;

встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб'єктів господарювання або груп підприємців.

У розд. III ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначаються антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-госпо­дарського управління та контролю.

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управлін­ня та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказі­вок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), що призвели або можуть призвести до недопу­щення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Відповідно до закону антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-гос­подарського управління та контролю, зокрема, визнаються:

•           заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, прид­бання чи реалізацію певних видів товарів;

пряме або опосередковане примушування суб'єктів господа­рювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіо­нальні чи інші форми об'єднань або здійснення концентрації суб'єктів господарювання в інших формах;

пряме або опосередковане примушування суб'єктів господа­рювання до пріоритетного укладення договорів, першочерго­вої поставки товарів певному колу споживачів чи першочер­гового їх придбання у певних продавців;

будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи про­давців;

встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за пев­них умов;

надання окремим суб'єктам господарювання або групам су­б'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що при­зводить або може призвести до недопущення, усунення, обме­ження чи спотворення конкуренції;

дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурен­тами;

дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, форму­вання програм діяльності та розвитку, розпорядження прибут­ком.

Вчинення антиконкурентних дій органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господар­ського управління та контролю забороняється і зумовлює відпо­відальність згідно із законом.

Згідно зі ст. 16 Закону України "Про захист економічної конку­ренції" органам влади та органам місцевого самоврядування забо­роняється делегування окремих владних повноважень об'єднан­ням, підприємствам та іншим суб'єктам господарювання, якщо це призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про захист економічної конку­ренції" забороняються також дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-госпо­дарського управління та контролю (колегіального органу чи поса­дової особи), що полягають у схилянні суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адмі­ністративно-господарського управління та контролю до порушень законодавства про захист економічної конкуренції, створенні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації.

Законом можуть встановлюватись винятки із зазначених по­ложень з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів.

7.6. Недобросовісна конкуренція

До четвертої групи правопорушень антимонопольно-конкуре-нтного законодавства належить використання методів, що ста­новлять недобросовісну конкуренцію.

У соціально-економічному розвитку Україна перебуває на етапі переходу до ринкової економіки, що, як засвідчує світовий досвід, не може існувати без конкуренції. Адже остання дуже важлива для становлення і розвитку економіки нашої держави загалом. Конкуренція є невіддільною складовою підприємницької діяль­ності. Це підтверджується тим, що, з одного боку, підприємни­цька діяльність здійснюється з метою одержання прибутку, і це обґрунтовує прагнення підприємця до пошуку оптимальних еко­номічних рішень для того, щоб вироблені ним товари і послуги користувалися попитом у споживачів. З іншого боку, оскільки в умовах ринку до описаної ситуації прагне кожний суб'єкт під­приємницької діяльності, великий прибуток одержить той, що зробить свій товар конкурентоздатним. У цьому розумінні конку­ренція завжди є необхідною умовою підприємницької діяльності в суспільстві, а отже, і ринкової економіки, заснованої на товар­ному виробництві й обміні.

Однак змагальність у середовищі суб'єктів підприємницької діяльності за споживчий попит на ринку може здійснюватись як добросовісно, на чесних звичаях ділового обороту, так і такими методами суперництва, що завдають шкоди підприємцям, спо­живачам і суспільству загалом. У цьому разі йдеться про недоб­росовісну конкуренцію — явище вкрай небажане для української держави в період побудови ринкових відносин, що відповідають світовим стандартам.

Останніми роками в Україні у сфері законодавчого регулюван­ня проблем конкуренції зроблено значні кроки.

З прийняттям 7 червня 1996 р. Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" на законодавчому рівні було за­проваджено визначення поняття недобросовісної конкуренції: це будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Таке саме визначення міститься і у ст. 32 ГКУ.

У гл. 2—4 зазначеного Закону визначаються дії, що станов­лять недобросовісну конкуренцію. Разом з тим названі безпосе­редньо в Законі дії не є винятково недобросовісною конкуренцією. Так, в одній із праць Н. О. Саніахметової недобросовісна кон­куренція визначається як будь-яке поводження, метод конкуре­нтної боротьби, що суперечать звичаям чесної підприємницької практики, пов'язані з порушенням прийнятих на ринку норм та правил і спостерігаються у відносинах між конкуруючими су­б'єктами.

Недобросовісною конкуренцією визнаються:

неправомірне використання ділової репутації суб'єкта госпо­дарювання;

створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі кон­куренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

неправомірне збирання, розголошення та використання комер­ційної таємниці;

інші дії, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Недобросовісна конкуренція зумовлює юридичну відповідаль­ність осіб, якщо їх дії негативно впливають на конкуренцію на території України незалежно від того, де вчинено такі дії.

До першого виду правопорушень належить неправомірне ви­користання ділової репутації суб'єкта господарювання.

Відповідно до ст. 33 ГКУ неправомірним використанням ді­лової репутації суб'єкта господарювання визнаються:

•           неправомірне використання чужих позначень, рекламних ма­теріалів, упаковки;

неправомірне використання товару іншого виробника;

копіювання зовнішнього вигляду виробу іншого виробника;

порівняльна реклама.

У гл. 2 Закону України "Про захист від недобросовісної кон­куренції" міститься перелік дій, що вважаються неправомірним використанням ділової репутації суб'єкта господарювання.

Неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, комерційного найменування, торговельної марки, інших позначень, а також належних іншій особі реклам­них матеріалів тощо, що може призвести до плутання з діяльні­стю іншого суб'єкта господарювання, який має пріоритет щодо їх використання.

Використання в комерційному найменуванні власного імені громадянина правомірне, якщо до власного імені додається будь-який відмітний елемент, що виключає плутання з діяльністю іншого суб'єкта господарювання.

Неправомірним використанням товару іншого виробника вва­жається введення в господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень ви­робника без дозволу уповноваженої на те особи.

Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зов­нішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарювання і вве­дення його в господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до плутання з діяльністю іншого суб'єкта господарювання. Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копіювання зумовлено виключно їх функціональним засто­суванням (ч. 5 ст. 33 ГКУ). Але такі дії не вважаються неправо­мірними, якщо поширюються на вироби, що перебувають під охороною як об'єкти права інтелектуальної власності.

Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами (роботами, послугами) чи діяльністю іншого суб'єкта господарю­вання. Не визнається неправомірним порівняння в рекламі у випадках, передбачених законом. У ст. 7 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" зазначається, що не ви­знається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, достовірні, об'єктивні, корисні для інформування спо­живачів.

Другий вид правопорушень становить створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції.

У ст. 34 ГКУ визначається, що перешкодами у процесі кон­куренції вважаються дискредитація суб'єкта господарювання, нав'язування споживачам примусового асортименту товарів (робіт, послуг), схиляння до бойкоту суб'єкта господарювання або дис­кримінації покупця (замовника) чи до розірвання договору з кон­курентом, підкуп працівника постачальника або покупця (замов­ника).

У гл. 3 Закону України "Про захист від недобросовісної кон­куренції" міститься перелік дій, що вважаються створенням пе­решкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції.

Дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення в будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомос­тей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.

Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг із примусовим асортиментом є купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-про-дажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потріб­них споживачу або контрагенту.

Схилянням до бойкоту суб'єкта господарювання вважається спонукання конкурентом іншої особи безпосередньо або через посередника до відмови від встановлення договірних відносин із цим суб'єктом господарювання.

Схилянням постачальника до дискримінації покупця є спо­нукання безпосередньо або через посередника до надання поста­чальником конкуренту покупця певних переваг без достатніх на це підстав.

Схилянням суб'єкта господарювання до розірвання договору з конкурентом іншого суб'єкта господарювання вважається вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спону­кання суб'єкта господарювання — учасника договору до невико­нання або виконання в неналежний спосіб договірних зобов'я­зань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування суб'єкту господарювання — учаснику договору безпосередньо або через посередника матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.

Підкуп працівника постачальника — це надання або пропо­нування йому конкурентом покупця (замовника) безпосередньо або через посередника матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання пра­цівником постачальника службових обов'язків, що випливають з укладеного чи пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурен­том покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замов­ником). До працівника постачальника прирівнюється й інша осо­ба, яка згідно зі своїми повноваженнями приймає рішення від імені постачальника про постачання товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або в якийсь спосіб пов'язана з ним.

Підкуп працівника покупця (замовника) — це надання або пропонування йому конкурентом постачальника безпосередньо або через посередника матеріальних цінностей, майнових чи не-майнових благ за неналежне виконання або невиконання пра­цівником покупця (замовника) службових обов'язків, що випли­вають з укладеного або пов'язані з укладенням між постачаль­ником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальни­ком. До працівника покупця (замовника) прирівнюється й інша особа, яка згідно зі своїми повноваженнями приймає рішення від імені покупця (замовника) про придбання товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або в якийсь спосіб пов'язана з ним.

До другого виду правопорушень належить також досягнення неправомірних переваг у конкуренції. Відповідно до ст. 35 ГКУ досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання певних переваг стосовно іншого суб'єкта господарювання шля­хом порушення законодавства, яке підтверджене рішенням від­повідного органу державної влади.

До третього виду правопорушень належать неправомірне зби­рання, розголошення та використання відомостей, що є комер­ційною таємницею.

Згідно зі ст. 36 ГКУ пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарю­вання відомості, що не є державною таємницею і розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, а також спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання.

У гл. 4 Закону України "Про захист від недобросовісної кон­куренції" визначаються дії, що є неправомірними щодо комер­ційної таємниці.

Неправомірним збиранням відомостей, що становлять комерційну таємницю, вважається здобуття протиправним спо­собом зазначених відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення ін­шої особи без згоди уповноваженої на те особи з відомостями, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, осо­бою, якій ці відомості були довірені у встановленому законом порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

Схиляння до розголошення комерційної таємниці — спону­кання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відо­мості, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування при плануванні чи здійсненні підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до закону комерційну таємницю.

За неправомірне збирання, розголошення або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, винні особи несуть відповідальність, що встановлюється законом.

7.7. Відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства

Неможливо протидіяти зловживанню монопольним станови­щем на ринку, антиконкурентним узгодженим діям, дискриміна­ції суб'єктів господарювання лише законодавчими заборонами.

Задля цього потребує розроблення правовий механізм, поклика­ний сприяти підтримуванню і заохоченню конкуренції, запобі­ганню монопольній практиці та штучним обмеженням розвитку конкуренції, захисту економічної конкуренції і протидіяти пору­шенням антимонопольно-конкурентного законодавства.

Одним з важливих елементів правового забезпечення протидії порушенням антимонопольно-конкурентного законодавства в господарській діяльності є система охоронних засобів правового впливу, що застосовуються за такі правопорушення.

Згідно зі ст. 51 Закону України "Про захист економічної кон­куренції" порушення законодавства про захист економічної кон­куренції зумовлює відповідальність, встановлену законом.

За порушення антимонопольно-конкурентного законодавства можливе застосування заходів адміністративної, цивільно-пра­вової відповідальності, а також двох специфічних санкцій у ви­гляді накладання Антимонопольним комітетом штрафів і при­мусового поділу монопольних утворень.

Відшкодування збитків передбачено як основну цивільно-пра­вову санкцію за порушення антимонопольно-конкурентного за­конодавства.

Найпоширенішою санкцією за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства в Україні є накладання штрафів на підприємців Антимонопольним комітетом України. Зі ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" випливає, що органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання: юридичних осіб і фізичних осіб; групу суб'єктів господарювання — юридич­них та/або фізичних осіб, що відповідно до ст. 1 Закону визна­ються суб'єктами господарювання.

Згідно зі ст. 50 Закону порушеннями законодавства про за­хист економічної конкуренції вважаються:

антиконкурентні узгоджені дії;

зловживання монопольним (домінуючим) становищем;

антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самовря­дування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

невиконання рішення, попереднього рішення органів Анти-монопольного комітету України або їх виконання не в повному обсязі;

здійснення учасниками узгоджених дій — суб'єктами господа­рювання дій, заборонених ч. 5 ст. 10 Закону;

делегування повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування у випадках, заборонених ст. 16 Закону;

вчинення дій, заборонених ст. 17 Закону;

обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена ч. 2 ст. 18, ст. 19 і 20 Закону;

обмежувальна діяльність, заборонена ч. 1 ст. 18 Закону;

недодержання умов, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 22 Закону;

порушення положень узгоджених з органами Антимонополь-ного комітету України установчих документів суб'єкта господа­рювання, створеного в результаті концентрації, якщо це при­зводить до обмеження конкуренції;

концентрація без отримання відповідного дозволу органів Анти-монопольного комітету України за умови, що наявність тако­го дозволу необхідна;

неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у строки, встановлені органа­ми Антимонопольного комітету України, головою його терито­ріального відділення чи нормативно-правовими актами;

подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у строки, встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-право­вими актами;

подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню;

створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення під час перевірок, огляду, вилучення чи накладання арешту на майно, докумен­ти, предмети чи інші носії інформації;

надання рекомендацій суб'єктами господарювання, об'єднаннями, органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, що схи­ляють до вчинення порушень законодавства про захист еконо­мічної конкуренції чи сприяють вчиненню таких порушень;

обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного комітету України, його територіального відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конку­ренції;

•           невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було зумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію;

•           обмежувальна діяльність об'єднань, заборонена ст. 21 Закону. За порушення законодавства про захист економічної конкурен­ції до суб'єктів господарювання застосовуються відповідні санк­ції. Розглянемо основні з них.

1. Штрафи. Відповідно до ст. 52 Закону України "Про за­хист економічної конкуренції" штрафи накладають органи Анти-монопольного комітету на об'єднання, суб'єктів господарювання за такі порушення:

антиконкурентні узгоджені дії; зловживання монопольним (домінуючим) становищем; невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету або виконання їх не в повному обсязі до 10 % доходу (виручки) суб'єкта гос­подарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, за який наклада­ється штраф. За наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує 10 % зазначеного доходу (виручки), штраф накладається в розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав роз­мір доходу (виручки), штраф накладається в розмірі до 20 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

узгоджені дії суб'єктів господарювання, заборонені ч. 5 ст. 10 Закону; обмежувальну та дискримінаційну діяльність, заборо­нену ч. 2 ст. 18, ст. 19 і 20 Закону; недодержання умов, пе­редбачених п. 2 ч. 3 ст. 22 Закону; порушення положень узго­джених з органами Антимонопольного комітету України уста­новчих документів суб'єкта господарювання, створеного в ре­зультаті концентрації, якщо це призводить до обмеження кон­куренції; концентрацію без отримання відповідного дозволу ор­ганів Антимонопольного комітету України за умови, що наяв­ність такого дозволу необхідна; невиконання учасниками узго­джених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було зу­мовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концент­рацію — до 5 % доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, за який накладається штраф, а якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Анти-монопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф наклада­ється в розмірі до 10 тисяч неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян;

• обмежувальну діяльність, заборонену ч. 1 ст. 18 Закону; не­подання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у строки, встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територі­ального відділення чи нормативно-правовими актами; подан­ня інформації в неповному обсязі Антимонопольному коміте­ту України, його територіальному відділенню у строки, вста­новлені органами Антимонопольного комітету України, голо­вою його територіального відділення чи нормативно-правови­ми актами; подання недостовірної інформації Антимонополь-ному комітету України, його територіальному відділенню; ство­рення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення під час перевірок, огляду, вилучення чи накладання арешту на майно, докумен­ти, предмети чи інші носії інформації; обмеження в господар­ській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного комітету України, його територіального відділення із заявою про порушення законо­давства про захист економічної конкуренції — до 1 % доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, за який накладається штраф, а якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф накладається в розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян. Рішення про накладення штрафів у розмірах понад одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян при­ймають виключно Антимонопольний комітет України і адмі­ністративна колегія Антимонопольного комітету України на їх засіданнях.

2.         Примусовий поділ. Як вид господарсько-організаційних

 

санкцій за порушення законодавства про захист економічної кон-

 

куренції примусовий поділ застосовується Антимонопольним комі-

 

тетом тоді, коли суб'єкт господарювання, що займає монопольне

 

(домінуюче) становище на ринку, зловживає ним.

Примусовий поділ не застосовується в таких випадках:

за неможливості організаційного або територіального відокрем­лення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;

за наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, струк­турних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг про­дукції, яка вживається суб'єктом господарювання, перевищує 30 % валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці).

Рішення органів Антимонопольного комітету України про при­мусовий поділ суб'єкта господарювання підлягає виконанню у вста­новлений строк, який не може бути менший від шести місяців.

3.         Відшкодування шкоди. Особи, яким заподіяно шкоду внаслі-

 

док порушення законодавства про захист економічної конкурен-

 

ції, можуть звернутися до суду, арбітражного суду із заявою про

 

її відшкодування.

Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист еко­номічної конкуренції, передбаченими п. 1, 2, 5, 10, 12, 18 і 19 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", відшкодовується особою, яка вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

4.         Вилучення товарів. У разі встановлення факту неправомір-

 

ного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упа-

 

ковки або факту копіювання виробів заінтересовані особи можуть

 

звернутися до Антимонопольного комітету України, його тери-

 

торіальних відділень із заявою про вилучення товарів з неправо-

 

мірно використаним позначенням або копій виробів іншого су-

 

б'єкта господарювання як у виробника, так і у продавця.

Порядок використання вилучених товарів визначає Кабінет Міністрів України.

Товари з неправомірно використаним позначенням та копії виробів іншого суб'єкта господарювання вилучаються тоді, коли можливість плутання з діяльністю іншого суб'єкта господарю­вання не може бути усунута в інший спосіб.

Зауважимо, що суб'єкта господарювання не можна притягнути до відповідальності за порушення законодавства про захист еко­номічної конкуренції, якщо закінчився строк давності притяг­нення до відповідальності.

Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить 5 ро­ків з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушен­ня — з дня закінчення вчинення порушення.

Строк давності притягнення до відповідальності за порушен­ня законодавства про захист економічної конкуренції, передба­чений п. 13—16 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", становить 3 роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення — з дня закінчення вчинення пору­шення.

Перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про порушення за­конодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до Закону України "Про захист економічної кон­куренції" посадові особи та інші працівники суб'єктів господа­рювання, працівники органів влади, органів місцевого самовря­дування, органів адміністративно-господарського управління та контролю несуть адміністративну відповідальність за пору­шення антимонопольно-конкурентного законодавства.

Так, згідно із законом посадові особи та інші працівники су­б'єктів господарювання, працівники органів влади, органів міс­цевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю несуть адміністративну відповідальність за правопорушення у вигляді неподання інформації Антимоно-польному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, голо­вою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки; подання інформації в неповному обсязі Антимо-нопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-право­вими актами строки; подання недостовірної інформації Антимо-нопольному комітету України, його територіальному відділенню; створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення під час перевірок, огля­ду, вилучення чи накладення арешту на майно, документи, пред­мети чи інші носії інформації.

Адміністративна відповідальність за такі порушення передба­чена ст. 1661—1664 Кодексу України про адміністративні право­порушення (далі — КпАП України). Зловживання монопольним становищем на ринку і неправомірні угоди між підприємцями зумовлюють накладення штрафу на керівників (розпорядників кредитів) підприємств (об'єднань, господарських товариств тощо) у розмірі до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, — до 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дискримінація підприємців органами влади та управління спричинює накладення штрафу в розмірі до 15 неоподатковува­них мінімумів доходів громадян. Порушення порядку подання інформації і виконання рішень Антимонопольного комітету Укра­їни та його територіальних відділень карається накладенням штрафу на посадових осіб та керівників у розмірі до 7 неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займа­ються підприємницькою діяльністю, — до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; ухиляння від виконання рішень Антимонопольного комітету та його територіальних відділень чи несвоєчасне виконання їх рішень спричинює накладення штрафу на посадових осіб та керівників у розмірі до 6 неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян, а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, — до 16 неоподатковуваних мі­німумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 24 і 25 Закону України "Про Антимонополь-ний комітет України" державні уповноважені й голови терито­ріальних відділень Комітету в разі порушення антимонополь-ного законодавства складають і передають до судів протоколи про адміністративні правопорушення.

За порушення антимонопольного законодавства в Україні пе­редбачена кримінальна відповідальність (ст. 230 Кримінального кодексу України). Так, умисне неподання або подання завідомо неправдивих документів чи іншої інформації Антимонопольному комітетові України або його територіальному відділенню, а також ухиляння від виконання законних рішень цих органів, вчинене службовою особою органу державної влади, органу місцевого само­врядування, органу адміністративно-господарського управління і контролю, підприємства, установи, організації, якщо це було пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах, караються штрафом від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до 5 років або виправними роботами на строк до 2 років.

Великим розміром доходу вважається такий, що у 500 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Крім заходів відповідальності охоронні засоби, що застосову­ються за порушення антимонопольного законодавства, включають і засоби захисту. Це спонукання Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями правопорушника до таких дій (бездіяльності):

припинення незаконних дій (примушування до виконання обов'язків);

відновлення первісного становища;

припинення неправомірних угод між підприємцями;

скасування або змінення прийнятих органами влади та управ­ління неправомірних актів;

здійснення примусового поділу монопольних утворень.

7.8. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію

Характеристика юридичної відповідальності за недобросовісну конкуренцію

Згідно зі ст. 37 ГКУ вчинення дій, визначених як недобросо­вісна конкуренція, зумовлює адміністративну, цивільну чи кри­мінальну відповідальність винних осіб суб'єктів господарюван­ня у випадках, передбачених законом.

Правомірні відносини у сфері економічних відносин і захист конкуренції забезпечуються різними засобами, у тому числі юри­дичною відповідальністю. Як відомо, юридична відповідальність є заходом державного примусу і осудження, що застосовується за здійснення правопорушення і пов'язаний з покладанням на винну особу обов'язку витерпіти несприятливі наслідки особистого і майнового характеру.

Підставою для відповідальності конкретної особи є вчинене нею правопорушення.

Розрізняють кілька умов виникнення відповідальності. Насам­перед це вимога так званої конкурентної ситуації. Іншими слова­ми, відмінність недобросовісної конкуренції від цивільного делікту полягає в тому, що така конкуренція припускає наявність акта конкуренції. Для позову про припинення недобросовісної конкурен­ції визначальним є факт, що сторони перебувають у конкурентних відносинах, а недозволена діяльність має конкурентну мету. Отже, у конкурентній ситуації визначальними є конкурентні відносини підприємців (торговців), що мають на ринку однакове коло клієн­тів, є суперниками у сфері підприємництва і пропонують на ринок ідентичні чи подібні товари (послуги). Разом з тим не потребу­ється повний збіг сфер діяльності конкуруючих підприємців. Для визнання правопорушення достатньо часткового збігу сфер.

Друга умова відповідальності — винна дія (це положення спірне в науковій літературі у зв'язку з тим, що зі змісту Закону Укра­їни "Про захист від недобросовісної конкуренції" щодо суперечок про неправомірне використання ділової репутації суб'єкта госпо­дарювання немає потреби доводити, що порушник мав намір чи наявна інша форма провини при його здійсненні, спрямована на плутання споживачем джерела товару чи його послуги. Проте розгляд провини в тому аспекті, про який йтиметься далі як про одну з умов виникнення юридичної відповідальності, характери­зується особливостями, пов'язаними з природою недобросовісної конкуренції. Винна дія в такому виді правопорушення пов'язана насамперед з елементом недобросовісності. Заборона недобросові­сної конкуренції розглядається як обмеження свободи торгівлі й підприємництва, що, у свою чергу, обмежує свободу конкуренції на ринку. Факт допущення свободи конкуренції об'єктивно спри­чинює заподіяння шкоди інтересам однієї групи підприємців з боку їх вдаліших конкурентів. Але таке заподіяння шкоди в умовах товарного ринку вважається правомірним, оскільки зу­мовлюється легальними способами конкурентної боротьби. Не­правомірними кваліфікуються лише недобросовісні способи і при­йоми ведення конкурентної боротьби на ринку. Отже, основна особливість винної дії в такому правопорушенні полягає в недобро­совісності конкурента. Це встановлюється судовою практикою емпірично і залежать в кожному конкретному випадку від обста­вин справи.

У сфері застосування конкурентного законодавства правопо­рушення виявляється в поведінці, що суперечить нормам, і є одним з видів недобросовісної конкуренції.

Розглянемо основні класифікації і відповідно види юридичної відповідальності в конкурентних відносинах.

Залежно від органу, що поклав відповідальність на правопо­рушника, розрізняють відповідальність, що накладається:

органом виконавчої влади (Антимонопольним комітетом Украї­ни і його територіальними відділеннями);

судом.

Зазначений поділ на види здійснюється на основі різного по­рядку (процесу) накладення стягнення, а також розбіжностей правових сфер захисту відповідними органами і їх компетенції. Домінуюче положення має суд, оскільки тільки суд може притягти особу до кримінальної відповідальності, а також скасувати рі­шення антимонопольного органу.

За суб'єктним складом, а практично залежно від "ваги" (розміру у грошовому еквіваленті) юридичної відповідальності й кількості загальногалузевих видів юридичної відповідальності, що можуть бути застосовані до правопорушника, розрізняють юридичну від­повідальність юридичних осіб і громадян-підприємців. Варто ви­окремити ст. 23 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції": "вчинення в інтересах третіх осіб дій, класифіко­ваних законодавством як недобросовісна конкуренція, громадя­нами, що не є підприємцями".

Доходимо висновку, що за інших рівних умов (і взагалі на підставі ст. 22, 23 Закону України "Про захист від недобросовіс­ної конкуренції) штраф, накладений на юридичну особу, перевищу­ватиме штраф, покладений на фізичну особу, насамперед оскільки юридична особа є більшою господарською структурою і повинна ретельніше стежити за своєю діяльністю, тому що може заподіяти набагато більше шкоди, ніж громадянин-підприємець, а надто конкурентні відносини, як правило, характерні тільки для вели­ких економічних суб'єктів — юридичних осіб.

Якщо до адміністративної відповідальності залучається особа, що безпосередньо не бере участі в конкурентних відносинах, то обов'язковим є чітке встановлення в кожному конкретному ви­падку причинного зв'язку між її діями і сприятливими наслідка­ми, що настають для третіх осіб, тобто чи був громадянин, влас­не кажучи, виконавцем волі одного з конкуруючих суб'єктів. Однак для цього необхідно встановити, чи усвідомлював він не­правомірний характер своїх дій (був намір чи необережність) і чи домовлявся з конкурентом. У противному разі до відповідаль­ності залучається "опосередкований", недобросовісний конкурент, що намагається завуалювати неправомірні дії за допомогою актів волевиявлення іншої особи. Якщо ж громадянин діяв без попе­редньої домовленості з конкурентом, то останній не підпадає під юридичну відповідальність.

До основних належать класифікації, побудовані за суб'єктив­ним аспектам правопорушника залежно від виду провини — юри­дичної відповідальності за навмисну і ненавмисну (необережну) недобросовісну конкуренцію.

У літературі існують й інші класифікації, наприклад, в основу яких покладено шкоду, яку заподіює правопорушник залежно від типу законодавства, на основі якого і здійснюється стягнен­ня. Однак вагомішими з практичних позицій залишаються роз­глянуті класифікації.

Згідно зі ст. 20 Закону України "Про захист від недобросовіс­ної конкуренції" здійснення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, спричинює накладення Антимонопольним коміте­том України штрафів, а також адміністративну, цивільну і кри­мінальну відповідальність у випадках, передбачених законодав­ством.

Види відповідальності

за порушення законодавства про захист

від недобросовісної конкуренції

Розглянемо види юридичної відповідальності й типи санкцій, що застосовуються до правопорушників на основі класичної кла­сифікації, а саме крізь призму галузевої належності юридичної відповідальності.

За здійснення дій, визнаних недобросовісною конкуренцією, законодавством передбачені санкції, що залежать від галузевої належності.

Кримінальна відповідальність передбачена за злочини, що порушують вимоги законодавства про збереження комерційної таємниці. Згідно зі ст. 231 Кримінального кодексу України не­законне збирання чи використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (підприємницьке шпигунство), якщо це заподіяло великих матеріальних збитків суб'єкту підприємни­цької діяльності, карається позбавленням волі на термін до 3 ро­ків чи штрафом від 300 до 500 мінімальних розмірів заробітної плати.

Навмисне розголошення комерційної таємниці без згоди її влас­ника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною чи службовою діяльністю, якщо це вчинено з корисливих чи інших особистих спонукань і заподіяло великого матеріального збитку суб'єкту підприємницької діяльності, зумовлює кримі­нальну відповідальність за ст. 232 Кримінального кодексу Ук­раїни.

Цивільно-правовою санкцією за недобросовісну конкуренцію є відшкодування збитку. Збиток, заподіяний внаслідок здійснен­ня дій, визначених законом як недобросовісна конкуренція, під­лягає відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у поряд­ку, визначеному цивільним законодавством України (ст. 24 За­кону України "Про захист від недобросовісної конкуренції").

Крім зазначених санкцій галузевої належності ст. 25 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" передба­чені дві спеціальні санкції за окремі види правопорушень, визна­них недобросовісною конкуренцією, зокрема вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням і копій виробів іншого суб'єкта господарювання. Ця санкція застосовується в разі вста­новлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів і упакування (ст. 4 Закону) або копіювання виробів (ст. 6 Закону). Ця санкція означає безоплатне вилучення, у тому числі зі звертання, товарів, що стали предметом недобро­совісної конкуренції. Особливість цієї санкції полягає в її засто­суванні не тільки за два види правопорушень, а й тоді, коли можливість і плутання з діяльністю іншого суб'єкта господарю­вання не може бути усунута в інший спосіб.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про захист від недобро­совісної конкуренції" у разі встановлення факту дискредитації суб'єкта господарювання Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення мають право прийняти рішення про офіційне спростування за рахунок порушника поширених помилкових, неточних чи неповних відомостей у термін і спосіб, що визначаються законодавством або цим рішенням.

Таким чином, санкцією є спонука порушника до здійснення дій з офіційного спростування зазначених відомостей за його ра­хунок.

Зауважимо, що всі застосовувані санкції становлять стягнен­ня у вигляді грошового еквівалента, причому його межі дуже великі. У законодавстві необхідно закріпити той факт, що при обчисленні конкретного розміру стягнення необхідно враховува­ти такі фактори:

провину особи;

розмір переваг, отриманих у результаті здійснення правопо­рушення: що більшої шкоди завдано постраждалій особі, то більший розмір санкції (тут важливе питання про співвідно­шення шкоди, нанесеної діловій репутації, і матеріального збитку). В остаточному підсумку все залежить від конкрет­них обставин справи, але, на думку авторів, перевагу варто віддавати тому, що заробити набагато важче (діловій репута­ції), і важливо враховувати не тільки розмір шкоди, а й її пропорції щодо всієї господарської діяльності потерпілої сто­рони;

економічний стан правопорушника, під яким варто розуміти сукупність економічних показників діяльності суб'єкта, що характеризують його майно, зобов'язання, господарські опера­ції та кінцеві фінансові результати на основі даних бухгалтер­ського обліку і звітності.

Останній критерій необхідно враховувати тільки тоді, коли неможливо розрахувати прибуток, отриманий недобросовісним конкурентом (наприклад, при незаконному використанні техноло­гії), а тому визначена частка прибутку повинна інкримінуватись правопорушнику як отримана за рахунок неправомірних дій.

У ст. 21—23 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" регулюється застосування адміністративних штра­фів за порушення конкуренції. При цьому законодавчо встанов­лено різні підходи до юридичних і фізичних осіб, що, безумовно, запозичено з попередньої юридичної системи. Проте зазначимо, що в Законі України "Про захист економічної конкуренції" тако­го розмежування не існує.

Різний підхід до юридичних і фізичних осіб, можливо, і при­веде до того, що стосовно фізичних осіб, які нині можуть займа­тися підприємницькою діяльністю, застосовуватимуться нижчі розміри штрафів, ніж до юридичних осіб. Це однозначно по­рушить принцип рівності, визначений у ст. 24 Конституції Ук­раїни.

Здійснення суб'єктами господарювання — юридичними особами і їх об'єднаннями дій, визначених законом як недобросовісна конкуренція, спричинює накладення на них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до 3 % виторгу від реалізації товарів, робіт, послуг господарюючого суб'єкта, за останній звітний рік, що передував року, у якому накладається штраф.

Якщо обчислити виторг суб'єкта господарювання неможливо чи він відсутній, то відповідні штрафи накладаються в розмірі до 5 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 21 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції").

Здійснення дій, визначених ст. 22 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" як недобросовісна конкуренція, юридичними особами, їх об'єднаннями та об'єднаннями грома­дян, що не є суб'єктами господарювання, спричинює накладення на них Антимонопольним комітетом України, його територіаль­ними відділеннями штрафів у розмірі до 2 тисяч неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян.

Здійснення дій, визначених законом як недобросовісна конку­ренція, громадянами, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, спричинює накладення адмініст­ративного стягнення.

Здійснення в інтересах третіх осіб дій, визначених законом як недобросовісна конкуренція, громадянами, що не є підприєм­цями, так само спричинює накладення адміністративного стяг­нення.

Відповідно до ч. 1 ст. 164 КпАП України неправомірне ви­користання фірмового найменування, знака для товарів і по­слуг чи будь-якого маркування товару, неправомірне копію­вання форми, упакування, зовнішнього оформлення, а також імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого під­приємця, самовільне використання його імені зумовлюють на­кладення штрафу в розмірі до 50 неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян.

Відповідно до ч. 2 ст. 164 КпАП України навмисне поширен­ня помилкових чи неточних відомостей, що можуть заподіяти шкоду діловій репутації чи майновим інтересам іншого підпри­ємця, спричинює накладення штрафу в розмірі від 5 до 10 неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян.

Штраф у розмірі від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян встановлений за одержання, використання і розголошення комерційної таємниці та конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації чи майну іншого підприємця (ч. 3 ст. 164 КпАП).

Як бачимо, ці штрафи значно менші від тих, що застосову­ються до юридичних осіб.

У разі встановлення факту неправомірного використання чу­жих позначень, рекламних матеріалів, упакування, передбаче­них ст. 4 Закону України "Про захист від недобросовісної кон­куренції", заінтересовані особи можуть звернутися до Антимоно-польного комітету України, його територіальних відділень із за­явою про вилучення товарів з неправомірно використаним по­значенням чи копій товарів іншого суб'єкта господарювання, (підприємця) як у виробника, так і у продавця.

Порядок використання вилучених товарів визначає Кабінет Міністрів України.

Товари з неправомірного використаним позначенням і копії товарів іншого суб'єкта господарювання (підприємця) вилуча­ються тоді, коли можливість плутання з діяльністю іншого су­б'єкта господарювання (підприємця) не може бути усунута в ін­ший спосіб.

Згідно зі ст. 4 і 6 Закону України "Про захист від недобросовіс­ної конкуренції" для підприємств, знак, рекламний матеріал, упаку­вання яких було неправомірно використано конкурентом чи про­дукцію яких було скопійовано, не бажано, щоб великі партії не­правомірно позначених чи скопійованих товарів залишались у конкурента чи навіть у торговельній мережі після того, як Анти-монопольний комітет України заборонив їх подальше викорис­тання. Це зумовлено тим, що існує небезпека введення цих товарів у господарський обіг. У такому разі підприємство може звернути­ся до Антимонопольного комітету України із заявою про виїмку партій товару, що залишились у виробника, а також у торговель­ній мережі. Рішення про знищення чи інше застосування такого товару приймає Кабінет Міністрів України. І навпаки, якщо буде знято неправомірне позначення чи скопійована продукція буде однозначно позначена як зроблена фірмою, що здійснила копію­вання, товар не підлягає вилучення. За вилучені товари ані вироб­ник, ані торговці не одержують відшкодування ні з боку держави, ні з боку підприємства, що подає заяву про вилучення. У ст. 46 так званої Угоди "Тгірз" (Угода про пов'язані з торгівлею аспекти права інтелектуальної власності) зазначається: для створення ефек­тивного механізму недопущення порушень суди повинні бути на­ділені повноваженнями для ухвалення рішення про вилучення без будь-якого відшкодування з обороту товарів, що визнані як такі, які порушують закон у такій формі, що виключає заподіяння будь-яких збитків законному власнику, чи при знищенні товарів, за винятком, коли це суперечить існуючим конституційним пра­вам. Доповнення ст. 8 Постанови ЄЕС № 3295/94 зобов'язує дер-жав-членів застосовувати необхідні заходи для того, щоб компе­тентні органи "...могли знищувати чи вилучати з ринкового обо­роту без якого-небудь відшкодування і витрат з державного бю­джету на це товари, що були визнані як підроблені чи виготовлені без дозволу чи копії підробки, для того щоб обмежити збитки законного власника".

У разі встановлення факту дискредитації суб'єкта господарю­вання Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення мають право прийняти рішення про офіційне спросту­вання за рахунок порушника розповсюджених ним неправди­вих, неточних чи неповних відомостей у термін і спосіб, визначе­ні законодавством чи цим рішенням (ст. 26 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції").

Правила професійної етики у конкуренції

Концептуально новими є положення ст. 38 ГКУ, де визнача­ється, що суб'єкти господарювання за сприяння заінтересованих організацій можуть розробляти правила професійної етики у кон­куренції для відповідних сфер господарської діяльності, а також для певних галузей економіки. Правила професійної етики у кон­куренції погоджуються з Антимонопольним комітетом України. Зазначені Правила можуть використовуватися при укладенні договорів, розробленні установчих та інших документів суб'єк­тів господарювання.

7.9. Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства

Відповідно до ст. 40 ГКУ державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюють Анти-монопольний комітет України і його територіальні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севас­тополі відповідно до їх повноважень, визначених законом.

До складу Антимонопольного комітету України входять Го­лова і десять державних уповноважених (гл. II ст. 6 Закону Укра­їни "Про антимонопольний комітет").

Голова Антимонопольного комітету України, що признача­ється Верховною Радою України, входить до складу Кабінету Міністрів України. Термін повноважень Голови Антимонополь­ного комітету України — сім років.

Правове становище Антимонопольного комітету України визна­чається Законом України "Про Антимонопольний комітет Ук­раїни".

Згідно зі ст. 3 цього Закону до завдань Антимонопольного комітету України входять такі:

здійснення державного контролю за дотриманням антимоно­польного законодавства;

захист законних інтересів підприємців і споживачів шляхом застосування заходів запобігання і припинення порушень анти-монопольного законодавства;

сприяння розвитку добросовісної конкуренції в усіх сферах економіки.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про Антимонопольний комі­тет" Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах законності, гласності, захисту прав господарюючих суб'єктів на засадах їх рівності перед законом і пріоритету прав споживачів.

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комі­тет" до компетенції Антимонопольного комітету України вхо­дять:

контроль за дотриманням антимонопольного законодавства при створенні, реорганізації та ліквідації господарюючих суб'єк­тів;

розгляд справ про порушення антимонопольного законодав­ства і прийняття рішень за результатами розгляду в межах повноважень Антимонопольного комітету України;

звертання до суду або господарчого суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням антимонопольного законодавства;

розроблення рекомендацій державним органам щодо вжиття заходів, спрямованих на розвиток підприємництва і конкурен­ції;

участь у складанні проектів актів законодавства, що регу­люють питання розвитку конкуренції, антимонопольної полі­тики і демонополізації економіки;

участь у висновку міждержавних угод, розробленні та реалі­зації міжнародних проектів і програм з питань, що входять у компетенцію Антимонопольного комітету України;

узагальнення практики застосування антимонопольного за­конодавства, розроблення пропозицій щодо його вдоскона­лення;

розроблення і організація заходів, спрямованих на запобіган­ня порушень антимонопольного законодавства;

систематичне інформування населення України про діяльність Антимонопольного комітету України.

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про Антимонопольний комі­тет" Антимонопольний комітет України в межах наданої йому компетенції має право:

визначати межі товарного ринку, а також монопольне стано­вище підприємців на ньому;

давати підприємцям обов'язкові для виконання розпорядження про припинення порушень антимонопольного законодавства, примусовий поділ монопольних утворень;

давати центральним і місцевим органам державної виконавчої влади, виконавчим органам місцевого і регіонального само­врядування обов'язкові для виконання розпорядження про скасування або зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству;

вносити у відповідні державні органи обов'язкові для розгляду пропозиції щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності підприємців у разі порушен­ня ними антимонопольного законодавства;

накладати штрафи у випадках, передбачених чинним законо­давством;

розробляти і затверджувати нормативні акти, обов'язкові для виконання центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального само­врядування, підприємцями, їх об'єднаннями, а також конт­ролювати їх виконання.

Державні уповноважені Антимонопольного комітету України з питань дотримання антимонопольного законодавства мають право безперешкодного доступу до інформації органів влади, управління, а також будь-яких підприємців. Збитки, нанесені розголошенням відомостей, що становлять комерційну таємницю, повинні бути відшкодовані Антимонопольним комітетом у пов­ному обсязі за рахунок Державного бюджету.

Антимонопольний комітет України здійснює свої повноваження з дотриманням Конституції і законів України незалежно від центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, орга­нів місцевого та регіонального самоврядування, їх посадових осіб і підприємців, а також об'єднань громадян.

Вплив у будь-якій формі на працівника Антимонопольного комітету України і його територіальних відділень з метою пере­шкоджання виконанню ним службових обов'язків або ухвален­ня неправомірного рішення спричиняє відповідальність, перед­бачену законодавством.

Розпорядження Антимонопольного комітету, його державних уповноважених, що приймаються в межах їх повноважень, обов'язкові для виконання. Реалізуються такі розпорядження шляхом подачі заяви (позову) до суду або до арбітражного суду.

З метою запобігання монопольному становищу окремих суб'єк­тів господарювання на ринку створення, реорганізація та лікві­дація суб'єктів господарювання, придбання їх активів, часток (акцій, паїв) господарських товариств, а також утворення об'єд­нань підприємств або перетворення органів влади на зазначені об'єднання у передбачених законодавством випадках здійснюються за умови одержання згоди на це Антимонопольного комітету України. Підстави для надання згоди на концентрацію суб'єктів господарювання визначаються законом. Так, відповідно до ст. 25 Закону України "Про захист економічної конкуренції" Антимо-нопольний комітет України чи адміністративна колегія Антимо-нопольного комітету України надають дозвіл на концентрацію за умови, що вона не призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на ринку загалом або у його частині.

Кабінет Міністрів України може дозволити концентрацію, на здійснення якої Антимонопольний комітет України не надав до­зволу через те, що вона не відповідає умовам ч. 1 ст. 25 Закону України "Про захист економічної конкуренції", якщо позитивний ефект для суспільних інтересів зазначеної концентрації перева­жає негативні наслідки обмеження конкуренції.

Дозвіл не може бути наданий, якщо обмеження конкуренції, що зумовлені концентрацією, не є необхідними для досягнення мети концентрації або становлять загрозу для системи ринкової економіки.

Якщо суб'єкти господарювання зловживають монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комітет України має право прийняти рішення про примусовий поділ монопольних утворень. Строк виконання такого рішення не може бути мен­ший від шести місяців.

Примусовий поділ монопольних утворень не застосовується в таких випадках:

у разі неможливості організаційного або територіального від­окремлення підприємств або структурних підрозділів;

за наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, струк­турних підрозділів, якщо частка внутрішнього обороту в за­гальному обсязі валової продукції підприємства (об'єднання тощо) не досягає 30 %.

Реорганізація монопольного утворення, що підлягає примусо­вому поділу, здійснюється на розсуд суб'єкта господарювання за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку.

Антимонопольний комітет України та його територіальні відді­лення у встановленому законом порядку розглядають справи про недобросовісну конкуренцію та інші передбачені законом справи щодо порушення антимонопольно-конкурентного законо­давства.

Рішення Антимонопольного комітету України та його тери­торіальних відділень можуть бути оскаржені до суду. У ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зазнача­ється, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскар­жити рішення органів Антимонопольного комітету України пов­ністю або частково до суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлений.

Рішення Антимонопольного комітету України, адміністратив­ної колегії Антимонопольного комітету України та державного уповноваженого Антимонопольного комітету України оскаржу­ються до Вищого господарського суду України. Рішення адмініс­тративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду Автоном­ної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських арбітражних судів.

Прийняття судом, господарським судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України не зупиняє його виконання, крім випадків порушення судом, господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого згідно з ч. 1 ст. 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ч. 1 ст. 30 Закону України "Про за­хист від недобросовісної конкуренції"; за результатами перевірки відповідно до ч. 5 ст. 57 Закону України "Про захист економіч­ної конкуренції"; за результатами перегляду відповідно до ч. 3 ст. 58 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також перевірки в порядку нагляду чи перегляду за нововиявле-ними обставинами за заявою сторони відповідного рішення (по­станови) суду, господарського суду зупиняє виконання зазначе­ного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду справи, перевірки чи перегляду відповідного рішення (постанови) суду, господарського суду, якщо органом Антимо-нопольного комітету України відповідно до ч. 3 ст. 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" чи судом, госпо­дарським судом не визначено інше.

За наявності достатніх підстав суд і господарський суд можуть зупинити дію рішення органу Антимонопольного комітету Ук­раїни.

Збитки, завдані незаконними рішеннями Антимонопольного комітету України або його територіальних відділень, відшкодо­вуються з Державного бюджету України за позовом заінтересо­ваних осіб у порядку, визначеному законом.

Контрольні питання

Якими нормативними актами регулюються антимонопольно-конку-рентні відносини?

Що таке монопольне становище суб'єктів господарювання?

Що означає поняття "природна монополія"?

Чим природна монополія відрізняється від державної?

Які дії суб'єктів господарювання вважаються зловживанням моно­польним становищем?

Що таке конкуренція? Як вона пов'язана з антимонопольною полі­тикою?

Яка відповідальність передбачена за порушення антимонопольно-кон-курентного законодавства?

Яке значення для державного регулювання антимонопольно-конку-рентних відносин можуть мати правила професійної етики в конку­ренції?

Структура та повноваження антимонопольного комітету України.