6.1. Відносини суб'єктів господарювання, пов'язані з діяльністю у сфері стандартизації та застосуванням її результатів

Закон України "Про стандартизацію" від 17 травня 2001 р. регулює відносини, пов'язані з діяльністю у сфері стандартизації та застосуванням її результатів, і поширюється на суб'єкти гос­подарювання незалежно від форм власності та видів діяльності, органи державної влади, а також на відповідні громадські орга­нізації (ст. 2 Закону). Дія зазначеного Закону не поширюється на ядерні матеріали, фармацевтичну продукцію, стандарти медич­ного обслуговування, бухгалтерського обліку, освіти, а також інші соціальні стандарти, сфера дії яких встановлюється відпо­відними законами.

Стандартизація — це діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування в певній сфері, результатом якої є підви­щення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар'єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву.

Міжнародною є стандартизація, що здійснюється на міжна­родному рівні і участь у якій відкрита для відповідних органів усіх країн.

Регіональною вважається стандартизація, що здійснюється на відповідному регіональному рівні й участь у якій відкрита для відповідних органів країн певного географічного або еконо­мічного простору.

Національною називається стандартизація, що здійснюється на рівні однієї країни.

Орган стандартизації — це визнаний на національному, регіо­нальному чи міжнародному рівні орган, що займається стандар­тизацією і основними функціями якого є розробка, схвалення чи затвердження стандартів.

Нормативним є документ, що встановлює правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх ре­зультатів. Цей термін охоплює такі поняття, як "стандарт", "ко­декс усталеної практики" та "технічні умови".

Консенсус — загальна згода, що характеризується відсутністю заперечень із суттєвих питань у більшості заінтересованих сторін і досягається в результаті процедури, спрямованої на врахуван­ня думки всіх сторін та зближення розбіжних точок зору.

загрузка...

Стандарт — документ, що встановлює для загального і бага­торазового застосування правила, загальні принципи або ха­рактеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості в пев­ній галузі, розроблений у встановленому порядку на основі кон­сенсусу.

Міжнародними та регіональними є стандарти, прийняті відпо­відно міжнародним та регіональним органом стандартизації.

Національними стандартами вважаються державні стандарти України, прийняті центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації та доступні для широкого кола користувачів.

Кодекс усталеної практики (звід правил) — документ, що містить практичні правила чи процедури проектування, виго­товлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації об­ладнання, конструкцій чи виробів. Кодекс усталеної практики може бути стандартом, частиною стандарту або окремим доку­ментом.

Технічні умови — документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Технічний регламент — нормативно-правовий акт, який прий­мається органом державної влади і встановлює технічні вимоги до продукції, процесів чи послуг безпосередньо або через поси­лання на стандарти чи відтворює їх зміст.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про стандартизацію" об'єк­тами стандартизації є продукція, процеси та послуги, зокрема матеріали, складові обладнання, системи, їх поєднання, правила, процедури, функції, методи чи діяльність.

Мета стандартизації в Україні — забезпечити безпеку для життя і здоров'я людей, тварин, рослин, а також майна та охоро­ни довкілля, створення умов для раціонального використання всіх видів національних ресурсів та відповідності об'єктів стан­дартизації своєму призначенню, сприяння усуненню технічних бар'єрів у торгівлі.

Державна політика у сфері стандартизації базується на таких принципах (ст. 5 Закону України "Про стандартизацію"):

забезпечення участі фізичних і юридичних осіб в розробці стан­дартів та вільного вибору ними видів стандартів при виробни­цтві чи постачанні продукції, якщо інше не передбачено зако­нодавством;

відкритості та прозорості процедур розробки і прийняття стан­дартів з урахуванням інтересів усіх заінтересованих сторін, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників;

доступності стандартів та інформації щодо них для користу­вачів;

відповідності стандартів законодавству;

адаптації до сучасних досягнень науки і техніки з урахуванням стану національної економіки;

пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнародних та регіональних стандартів;

дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації;

участі в міжнародній (регіональній) стандартизації.

6.2. Організація стандартизації

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про стандартизацію" суб'єк­тами стандартизації є такі:

центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації;

рада стандартизації;

технічні комітети стандартизації;

інші суб'єкти, що займаються стандартизацією. Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації

організовує, координує і здійснює діяльність з розроблення, схва­лення, прийняття, перегляду, зміни, поширення національних стандартів відповідно до Закону України "Про стандартизацію" і як національний орган стандартизації представляє Україну в між­народних та регіональних організаціях із стандартизації.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації виконує такі основні функції:

забезпечує реалізацію державної політики у сфері стандартизації;

вживає заходів гармонізації розроблюваних національних стан­дартів з відповідними міжнародними (регіональними) стандар­тами;

бере участь у розробленні й узгодженні технічних регламентів та інших нормативно-правових актів з питань стандартизації;

встановлює правила розроблення, схвалення, прийняття, пе­регляду, зміни та втрати чинності національних стандартів, їх позначення, класифікації за видами та іншими ознаками, кодування та реєстрації;

вживає заходів з виконання зобов'язань, зумовлених участю в міжнародних (регіональних) організаціях стандартизації;

співпрацює у сфері стандартизації з відповідними органами інших держав;

формує програму робіт зі стандартизації і координує її реалізацію;

приймає рішення про створення та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації, визначає їх повноваження і порядок створення;

організовує створення і ведення національного фонду норматив­них документів та національного центру міжнародної інфор­маційної мережі І8СЩЕТ Л¥ТО;

організовує надання інформаційних послуг з питань стандар­тизації.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації може виконувати й інші функції та повноваження згідно з чинним законодавством.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації вносить подання до Кабінету Міністрів України щодо делегуван­ня повноважень стосовно організації розробки, схвалення, при­йняття, перегляду та зміни національних стандартів у галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів централь­ному органу виконавчої влади в цій сфері діяльності (ст. 7 Зако­ну України "Про стандартизацію").

У ст. 8 Закону України "Про стандартизацію" зазначається, що Рада стандартизації (далі — Рада) є колегіальним консуль-тативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України.

Персональний склад Ради та положення про неї затверджує Кабінет Міністрів України.

Основна мета діяльності Ради полягає в налагодженні взаємодії між виробниками, споживачами продукції та органами державної влади, узгодженні інтересів у сфері стандартизації, сприянні роз­витку стандартизації.

Рада формується на паритетних засадах із представників орга­нів виконавчої влади, центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації, суб'єктів господарювання, Національної ака­демії наук України, галузевих академій наук та відповідних гро­мадських організацій. Діяльність Ради ґрунтується на засадах відкритості та гласності.

Основна функція Ради — вивчення, аналіз і розроблення про­позицій щодо вдосконалення діяльності у сфері стандартизації стосовно:

створення технічних комітетів стандартизації та визначення напрямків їх діяльності;

прийняття міжнародного, регіонального чи інших стандартів як національних;

здійснення експертиз проектів технічних регламентів та інших нормативних документів з питань технічного регулювання;

програм робіт зі стандартизації. Рада має право:

одержувати від органів виконавчої влади інформацію і матеріали з питань, що належать до її компетенції;

залучати в разі потреби у встановленому порядку до роботи в Раді спеціалістів органів виконавчої влади, науково-дослідних установ та організацій;

вносити пропозиції до відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань, що належать до її відання.

У ст. 9 Закону України "Про стандартизацію" зазначається, що центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації створює технічні комітети, на які покладаються функції з роз­роблення, розгляду та узгодження міжнародних (регіональних) та національних стандартів.

Технічні комітети стандартизації формуються з урахуванням принципу представництва всіх заінтересованих сторін. До робо­ти в технічних комітетах стандартизації залучаються на добро­вільних засадах уповноважені представники органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарю­вання та їх об'єднань, науково-технічних та інженерних това­риств (спілок), товариств (спілок) споживачів, відповідних гро­мадських організацій, провідні науковці й фахівці.

Організаційне забезпечення діяльності технічних комітетів здійснюють їх секретаріати.

Положення про технічні комітети затверджує центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації.

Технічні комітети стандартизації не можуть мати на меті одер­жання прибутку від своєї діяльності.

Інші суб'єкти, що займаються стандартизацією, перелічені у ст. 10 Закону України "Про стандартизацію", а саме Центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання та їх об'єднання, відповідні громадські організації, які мають право у відповідних сферах діяльності та в межах встановлених законом повноважень з урахуванням своїх господарських та професійних інтересів організовувати і викону­вати роботи зі стандартизації, зокрема:

розробляти, схвалювати, приймати, переглядати, змінювати стандарти відповідного рівня та припиняти їх дію, встанов­лювати правила їх розробки, позначення та застосування;

подавати до центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації пропозиції щодо створення технічних комітетів стандартизації та розробки національних стандартів чи прий­няття як національних стандартів міжнародних (регіональ­них) чи власних стандартів;

представляти Україну у відповідних міжнародних та регіональ­них спеціалізованих організаціях зі стандартизації, викону­вати зобов'язання, передбачені відповідними положеннями цих організацій;

створювати і вести інформаційні фонди нормативно-правових актів та нормативних документів для забезпечення своєї діяль­ності та інформаційного обміну;

видавати і розповсюджувати власні стандарти, документи спе­ціалізованих міжнародних, регіональних організацій зі стандар­тизації, членами яких вони є чи з якими співпрацюють на підставі положень цих організацій або відповідних договорів, а також делегувати ці повноваження іншим юридичним особам;

інформувати центральний орган виконавчої влади у сфері стан­дартизації про роботи зі стандартизації за відповідними на­прямками.

Заінтересовані особи мають право брати участь у сфері стандар­тизації, розглядати проекти розроблюваних національних стандар­тів і надавати розробникам відповідні пропозиції та зауваження до них.

Міністерство оборони України згідно з особливостями сфери оборони визначає порядок застосування стандартів для забезпе­чення потреб оборони України відповідно до покладених на нього функцій.

6.3. Стандарти та їх застосування

Залежно від рівня суб'єкта стандартизації, який приймає чи схвалює стандарти, розрізняють:

•           національні стандарти, кодекси усталеної практики і класи­фікатори, прийняті чи схвалені центральним органом вико­навчої влади у сфері стандартизації, видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного застосування;

•           стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті чи схвалені іншими суб'єктами, що займаються стан­дартизацією.

Стандарти повинні відповідати потребам ринку, сприяти роз­витку вільної торгівлі, підвищенню конкурентоспроможності віт­чизняної продукції та бути викладені так, щоб їх неможливо було використовувати з метою введення в оману споживачів про­дукції, якої стосується стандарт, чи надавати перевагу виробнику продукції або продукції залежно від місця її виготовлення.

Об'єкт стандартизації може бути об'єктом інтелектуальної чи промислової власності, якщо розробник стандарту в установле­ному законодавством порядку отримав дозвіл у власника прав на цей об'єкт.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації з урахуванням суспільної потреби у стандартах, державних пріо­ритетів, пропозицій технічних комітетів стандартизації та інших суб'єктів стандартизації щороку формує програму робіт із стан­дартизації, яка включає перелік національних стандартів, прий­нятих до розроблення. Ця програма публікується один раз на шість місяців в офіційному виданні центрального органу вико­навчої влади у сфері стандартизації та розміщується в інформа­ційних мережах.

Національні стандарти розробляють технічні комітети стандар­тизації, а в разі їх відсутності — інші суб'єкти стандартизації, що мають для цього відповідний науково-технічний потенціал.

Правила і порядок розроблення, схвалення, прийняття, пере­гляду, зміни та припинення дії національних стандартів, які встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, повинні передбачати:

критерії врахування чи відхилення пропозицій щодо розроб­лення національних стандартів;

критерії визначення розробників національних стандартів;

визначення пріоритетів щодо застосування міжнародних (ре­гіональних) стандартів;

механізм апеляції;

інформування заінтересованих сторін про стан робіт у сфері національної стандартизації. Строк розгляду проекту націо­нального стандарту та подання відгуків не може бути менший, ніж 60 днів від дня його опублікування;

• ознайомлення за рівних умов з проектами національних стан­дартів усіх заінтересованих сторін.

Під час схвалення або прийняття національного стандарту центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації визна­чає дату надання стандарту чинності з урахуванням часу на вико­нання підготовчих заходів щодо його впровадження.

Перелік національних стандартів, схвалених та прийнятих протягом місяця, публікується наступного місяця в офіційному виданні центрального органу виконавчої влади у сфері стандар­тизації.

Міжнародні (регіональні) стандарти запроваджуються як на­ціональні стандарти за умови їх прийняття центральним орга­ном виконавчої влади у сфері стандартизації.

Прийняття міжнародного (регіонального) стандарту — це опублікування національного стандарту, що ґрунтується на відпо­відному міжнародному (регіональному) стандарті, чи підтвер­дження того, що міжнародний (регіональний) стандарт має такий самий статус, що і національний стандарт із зазначенням будь-яких відхилень від міжнародного (регіонального) стандарту.

Перевірку чинних національних стандартів на відповідність законодавству, інтересам держави, потребам споживачів, рівню розвитку науки і техніки, вимогам міжнародних (регіональних) стандартів здійснюють відповідні технічні комітети або інші суб'єк­ти стандартизації відповідно до закону. Стандарти на продукцію перевіряються не рідше одного разу на п'ять років. За результа­тами перевірки відповідні технічні комітети або інші суб'єкти стандартизації подають пропозиції щодо перегляду, зміни чи скасу­вання стандартів до центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації.

Перегляд, у результаті якого розроблюється новий національ­ний стандарт або вносяться зміни до чинного стандарту, здійс­нюється в порядку, встановленому для розробки стандартів.

Припинення дії національного стандарту здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації в разі припинення випуску продукції, регламентованої цим стандартом, а також у разі розроблення, схвалення або прийняття замість нього іншо­го стандарту за поданням відповідного технічного комітету стан­дартизації або іншого суб'єкта стандартизації відповідно до за­кону.

Інформація про зміни і текст змін національних стандартів публікуються в офіційному виданні центрального органу вико­навчої влади у сфері стандартизації не пізніше, ніж за 90 днів до терміну надання їм чинності (ст. 11 Закону України "Про стан­дартизацію").

У ст. 12 Закону України "Про стандартизацію" регламентова­но порядок застосування стандартів. Відповідно до цієї статті стандарти застосовуються на добровільних засадах, якщо інше не встановлено законодавством.

Стандарти застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання на них в інших документах.

Застосування стандартів чи їх окремих положень стає обов'яз­ковим:

для всіх суб'єктів господарювання, якщо це передбачено в тех­нічних регламентах чи інших нормативно-правових актах;

для учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготов­лення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилан­ня на певні стандарти;

для виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні;

для виробника чи постачальника, якщо його продукція сер-тифікована щодо дотримання вимог стандартів. Міжнародні (регіональні) стандарти та стандарти інших країн,

якщо їх вимоги не суперечать законодавству України, можуть бути застосовані в Україні в установленому порядку шляхом посилання на них у національних та інших стандартах.

Стандарти, застосовані під час виготовлення продукції, повинні зберігатися у виробника протягом 10 років після випуску остан­нього виробу певного виду продукції.

Застосування стандартів у технічних регламентах та інших нормативно-правових актах

Технічні регламенти та інші нормативно-правові акти встанов­люють обов'язкові вимоги щодо:

захисту життя, здоров'я та майна людини;

захисту тварин, рослин;

охорони довкілля;

безпеки продукції, процесів чи послуг;

запобігання введенню в оману стосовно призначення та безпе­ки продукції;

усунення загрози для національної безпеки.

У разі посилання на стандарти в технічних регламентах, інших нормативно-правових актах зазначається, чи є дотримання пев­них стандартів єдиним або тільки одним зі шляхів виконання вимог цих документів. Виробник чи постачальник має довести, що продукція, яку він виробив без застосування цих стандартів, відповідає вимогам відповідних технічних регламентів або інших нормативно-правових актів.

У разі виникнення об'єктивних перешкод для застосування певних обов'язкових вимог національного стандарту виробник чи постачальник продукції зобов'язаний повідомити про це цент­ральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації. Одно­часно виробник може звернутися до центрального органу виконав­чої влади у сфері стандартизації з пропозиціями щодо скасуван­ня, позачергового перегляду та внесення відповідних змін до цього стандарту або з обґрунтованим клопотанням про надання дозволу на тимчасовий випуск продукції з відхиленнями від зазначених обов'язкових вимог. Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації вивчає обґрунтованість звернення виробника, здійс­нює в разі потреби відповідні експертизи і за наявності підстав після погодження з відповідним центральним органом виконавчої влади, що здійснює контроль за дотриманням відповідних вимог національного стандарту, може надати такий дозвіл і встановити обмеження терміну його дії.

У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (конт­рактом) визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлені техніч­ними регламентами або іншими нормативно-правовими актами України, дозволяється застосовувати норми угоди (контракту), якщо вони не суперечать законодавству України в частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та транспорту­вання на території України.

Державний нагляд за дотриманням вимог технічних регламен­тів або інших нормативно-правових актів здійснюється в порядку, встановленому законодавством.

Особи, винні в порушенні законодавства у сфері стандартиза­ції, несуть відповідальність згідно із законами України (ст. 13 Закону України "Про стандартизацію").

Знак відповідності національним стандартам

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації має право встановлювати знак відповідності продукції національ­ним стандартам.

Національний знак відповідності продукції національним стан­дартам — це знак, який засвідчує відповідність позначеної ним продукції вимогам стандартів, які поширюються на цю продукцію.

Опис і правила застосування національного знака відповід­ності продукції національним стандартам встановлюються цент­ральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації.

Відповідність продукції національним стандартам добровільно підтверджується в порядку, встановленому центральним орга­ном виконавчої влади у сфері стандартизації.

6.4. Інформаційне забезпечення

і право власності на стандарти,

кодекси усталеної практики та технічні умови

Право власності на національні стандарти, кодекси усталеної практики, класифікатори та каталоги належить державі. Від імені держави права власника на ці документи здійснює централь­ний орган виконавчої влади у сфері стандартизації.

Право власності на інші стандарти, що створені іншими суб'єк­тами стандартизації, належить суб'єктам, за кошти яких вони створені або яким воно передано в установленому законом по­рядку.

Національні стандарти, кодекси усталеної практики, класи­фікатори та каталоги видає, перевидає та розповсюджує централь­ний орган виконавчої влади у сфері стандартизації.

Видання і розповсюдження документів міжнародних (регіо­нальних) організацій зі стандартизації, членом яких є Україна, здійснюють центральний орган виконавчої влади у сфері стан­дартизації та інші суб'єкти стандартизації на підставі положень цих організацій.

Забороняється повністю чи частково відтворювати, тиражу­вати і розповсюджувати як офіційні видання будь-які стандар­ти, кодекси усталеної практики, технічні умови або їх частини без дозволу їх власника чи уповноваженої ним особи, крім випад­ків, передбачених законом.

У разі відтворення чи розповсюдження стандарту, кодексу уста­леної практики, технічних умов без дозволу їх власника чи упов­новаженої ним особи суб'єкт стандартизації не відповідає за невідповідність тексту розповсюджуваного документа його офіцій­ному тексту чи за наслідки, спричинені застосуванням розповсю­джуваного документа.

Суб'єкт стандартизації відповідно до закону має право на відшко­дування збитків, завданих йому несанкціонованим розповсюджен­ням стандарту, кодексу усталеної практики, технічних умов.

Порядок видання та розповсюдження технічних регламентів встановлюється законом (ст. 15 Закону України "Про стандар­тизацію").

У ст. 16 Закону України "Про стандартизацію" встановлено, що інформаційні послуги надаються шляхом опублікування офі­ційних текстів стандартів, інформаційних та довідкових видань, а також їх розповсюдження інформаційними мережами в ініціа­тивному порядку та на замовлення.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації через національний інформаційний фонд нормативних докумен­тів та національний центр міжнародної інформаційної мережі І8СЩЕТ Л¥ТО забезпечує інформацією вітчизняних та іноземних користувачів.

Для інформаційного забезпечення користувачів центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації організовує фор­мування каталогу нормативних документів у сфері стандартиза­ції на національному рівні, встановлює правила його створення та ведення.

Суб'єкт стандартизації, що відповідає за розроблення і схвален­ня стандартів, які можуть створити технічні бар'єри у торгівлі, надає відповідну інформацію центральному органу виконавчої влади у сфері стандартизації, який через міжнародну інформаційну мережу І8ОМЕТ Л¥ТО надає цю інформацію користувачам у стро­ки, встановлені кодексом усталеної практики стандартизації.

6.5. Правові та організаційні засади підтвердження відповідності

У Законі України "Про підтвердження відповідності" від 15 травня 2001 р. визначаються правові та організаційні засади підтвердження відповідності продукції, систем якості, управлін­ня якістю, управління довкіллям, персоналу та спрямований на забезпечення єдиної державної технічної політики у сфері підтвер­дження відповідності.

Зазначений Закон регулює відносини, що виникають у процесі підтвердження відповідності продукції, систем якості, управлін­ня якістю, управління довкіллям, персоналу вимогам, встанов­леним законодавством України, і поширюється на виробників та постачальників продукції незалежно від форми власності й видів діяльності, на органи із сертифікації, випробувальні лабораторії, а також відповідні органи державної влади.

Продукція — будь-який виріб, процес чи послуга, що виготов­ляється, здійснюється чи надається з метою задоволення суспіль­них потреб.

Виробник — юридична або фізична особа — суб'єкт підприєм­ницької діяльності, що відповідає за проектування, виготовлення, пакування та маркування продукції незалежно від того, викону­ються зазначені операції самою цією особою чи від її імені.

Система якості — сукупність взаємопов'язаних та взаємодію­чих елементів організаційної структури, визначених механізмів відповідальності, повноважень та процедур організації, а також процесів та ресурсів, які забезпечують здійснення загального керів­ництва якістю та її відповідність встановленим вимогам.

Система управління якістю — сукупність органів і об'єктів управління, взаємодіючих за допомогою матеріально-технічних та інформаційних засобів під час управління якістю продукції.

Система управління довкіллям — сукупність організаційної структури, діяльності та відповідних ресурсів і методів для форму­вання, здійснення, аналізу і актуалізації екологічної політики.

Постачальник — юридична або фізична особа — суб'єкт під­приємницької діяльності, що вводить в обіг продукцію чи безпо­середньо бере в цьому участь.

Підтвердження відповідності — діяльність, наслідком якої є гарантування того, що продукція, системи якості, управління якістю, довкіллям, персонал відповідають встановленим законо­давством вимогам.

Декларування відповідності — процедура, за допомогою якої виробник або уповноважена ним особа (далі — виробник) під свою повну відповідальність документально засвідчує, що продук­ція відповідає вимогам, встановленим законодавством.

Сертифікація — процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповід­ність продукції, систем якості, управління якістю, довкіллям, персоналу вимогам, встановленим законодавством.

Випробувальна лабораторія — лабораторія, яка виконує тех­нічні операції, що полягають у визначенні однієї чи кількох ха­рактеристик певної продукції згідно зі встановленою процеду­рою.

Сертифікат відповідності — документ, який підтверджує, що продукція, системи якості, управління якістю, довкіллям, пер­сонал відповідають встановленим вимогам конкретного стандар­ту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавст­вом.

Декларація про відповідність — документально оформлена в установленому порядку заява виробника, де дається гарантія відповідності продукції вимогам, встановленим законодавством.

Аудитор із сертифікації — особа, яка має відповідну кваліфіка­цію, теоретичну і практичну підготовку, необхідну для виконан­ня одного або кількох видів робіт із сертифікації, і атестована в установленому порядку та занесена до відповідного реєстру.

Технічний регламент з підтвердження відповідності — за­тверджений Кабінетом Міністрів України нормативно-правовий акт, де містяться опис видів продукції, що підлягає обов'язко­вому підтвердженню відповідності, вимоги безпеки для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, процедури підтвердження відповідності цим вимогам, правила маркування і введення продукції в обіг.

Свідоцтво про визнання відповідності — документ, що засвід­чує визнання іноземних документів про підтвердження відповід­ності продукції вимогам, встановленим законодавством України.

Введення продукції в обіг — виготовлення або ввезення на митну територію України продукції з подальшою самостійною або опосередкованою її реалізацією на території України.

Законодавчо регульована сфера — сфера, в якій вимоги до продукції та умови введення її в обіг регламентуються законо­давством.

Законодавчо нерегульована сфера — сфера, в якій вимоги до продукції та умови введення її в обіг не регламентуються законо­давством.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про підтвердження відповід­ності" об'єктами підтвердження відповідності є продукція, сис­теми якості, управління якістю, довкіллям, персонал.

Основні принципи державної політики у сфері підтвердження відповідності

Державна політика у сфері підтвердження відповідності базу­ється на таких принципах (ст. 5 Закону України "Про підтвер­дження відповідності"):

координації дій органів виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності, розмежування їх повноважень та уникнення дублювання;

неупередженості, прозорості та доступності процедур підтвер­дження відповідності;

застосування з урахуванням існуючої міжнародної практики способів підтвердження відповідності залежно від потенцій­ного ризику;

забезпечення ідентичних процедур підтвердження відповідності продукції вітчизняного та іноземного походження;

гармонізації національних нормативно-правових актів з підтвер­дження відповідності з міжнародними та європейськими актами;

сприяння розвитку сфери підтвердження відповідності в зако­нодавчо нерегульованій сфері;

дотримання вимог щодо конфіденційності інформації, отри­маної в результаті робіт з підтвердження відповідності;

забезпечення повного та всебічного інформування з питань підтвердження відповідності всіх заінтересованих сторін.

Повноваження органів виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності

У ст. 6 Закону України "Про підтвердження відповідності" визначаються повноваження органів виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності.

Кабінет Міністрів України у сфері підтвердження відповід­ності:

забезпечує здійснення державної політики у сфері підтверджен­ня відповідності;

визначає центральні органи виконавчої влади з питань техніч­ного регулювання у відповідних сферах діяльності;

визначає центральні органи виконавчої влади, на які поклада­ється розробка технічних регламентів;

затверджує технічні регламенти з підтвердження відповідності;

укладає міжнародні угоди у сфері підтвердження відповідності, приєднання України до міжнародних (регіональних) систем сертифікації.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності:

бере участь у формуванні державної політики у сфері підтвер­дження відповідності;

забезпечує здійснення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності;

готує пропозиції щодо укладення міжнародних угод у сфері підтвердження відповідності, приєднання України до міжна­родних (регіональних) систем сертифікації, приймає рішення про порядок визнання результатів робіт, проведених органа­ми із сертифікації інших країн;

координує діяльність центральних органів виконавчої влади у визначених сферах діяльності з підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері;

організовує розроблення проектів нормативно-правових актів, що встановлюють загальні вимоги та правила процедури під­твердження відповідності в законодавчо регульованій сфері;

подає методологічну допомогу центральним органам виконавчої влади у розробленні проектів законів, інших нормативно-пра­вових актів з підтвердження відповідності, у тому числі техніч­них регламентів;

узгоджує розроблені центральними органами виконавчої влади технічні регламенти з підтвердження відповідності, що пода­ються на затвердження Кабінету Міністрів України;

організовує ведення державного реєстру уповноважених органів із сертифікації та встановлює порядок надання ними інфор­мації, що стосується виданих сертифікатів відповідності та свідоцтв про визнання відповідності;

організовує підготовку та атестацію аудиторів із сертифікації;

організовує ведення національного фонду нормативно-право­вих актів з питань підтвердження відповідності;

здійснює інформаційне забезпечення з питань підтвердження відповідності.

Центральні органи виконавчої влади, на які покладено функції технічного регулювання у визначених сферах діяльності:

готують пропозиції щодо уповноваження органів із сертифі­кації на виконання робіт з підтвердження відповідності в зако­нодавчо регульованій сфері;

беруть участь у розробленні проектів технічних регламентів з підтвердження відповідності та інших нормативно-правових актів у цій сфері;

організовують підготовку та підвищення кваліфікації фахів­ців з підтвердження відповідності.

Центральний орган виконавчої влади з питань економіки:

•           за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності та з центральними органами виконавчої влади, на які покла­дено функції технічного регулювання у визначених сферах діяльності, уповноважує органи із сертифікації на виконання робіт з підтвердження відповідності у законодавчо регульова­ній сфері;

•           організовує нагляд за виконанням робіт з підтвердження відпо­відності уповноваженими органами із сертифікації. Процедура підтвердження відповідності в законодавчо ре­гульованій сфері є обов'язковою для виробника, постачальника чи уповноваженого органу із сертифікації.

Підтвердження відповідності в законодавчо нерегульованій сфе­рі здійснюється на добровільних засадах.

Відповідність продукції встановленим законодавством вимогам засвідчується декларацією про відповідність або сертифікатом відповідності (ст. 7 Закону України "Про підтвердження відпо­відності").

Національний знак відповідності — знак, який засвідчує від­повідність позначеної ним продукції вимогам технічних регла­ментів з підтвердження відповідності, які поширюються на цю продукцію.

Опис і правила застосування національного знака відповід­ності встановлює Кабінет Міністрів України.

Виробник зобов'язаний наносити національний знак відпо­відності в законодавчо регульованій сфері на продукцію, відпо­відність якої він засвідчив декларацією. У разі підтвердження відповідності продукції уповноваженим органом із сертифікації до національного знака відповідності додається ідентифікацій­ний номер цього органу (ст. 8 Закону України "Про підтвер­дження відповідності").

6.6. Підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері

Процедура підтвердження відповідності в законодавчо ре­гульованій сфері для окремих видів продукції, яка може стано­вити небезпеку для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, запроваджується техніч­ними регламентами з підтвердження відповідності.

Із введенням у дію технічних регламентів з підтвердження відповідності спеціально уповноважений центральний орган ви­конавчої влади у сфері підтвердження відповідності офіційно пуб­лікує перелік національних стандартів, добровільне застосування яких може сприйматись як доказ відповідності продукції вимо­гам технічних регламентів. Виробник чи постачальник також має право підтвердити відповідність продукції вимогам технічних регламентів іншими, ніж відповідність стандартам, шляхами, передбаченими цими регламентами (ст. 9 Закону України "Про підтвердження відповідності").

Декларування відповідності

в законодавчо регульованій сфері

Виробник забезпечує підтвердження відповідності та складає декларацію про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на цей вид продукції. Якщо виробник не є резидентом України, він призначає в уста­новленому законодавством порядку уповноважену особу — рези­дента України для підтвердження відповідності.

Форма, зміст і строк зберігання декларації про відповідність встановлюються технічним регламентом з підтвердження відпо­відності.

Виробник зобов'язаний надавати органам, що здійснюють державний нагляд у сфері підтвердження відповідності, деклара­цію про відповідність і документацію, що підтверджує декларо­вану відповідність протягом встановленого законодавством строку їх зберігання (ст. 10 Закону України "Про підтвердження відпо­відності").

Сертифікація в законодавчо регульованій сфері

Сертифікація в законодавчо регульованій сфері здійснюється згідно з вимогами технічних регламентів з підтвердження відпо­відності.

За результатами сертифікації в разі позитивного рішення упо­вноваженого органу із сертифікації заявникові видається серти­фікат відповідності, зразок якого затверджується спеціально упо­вноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері під­твердження відповідності (ст. 11 Закону України "Про підтвер­дження відповідності").

Уповноважені органи із сертифікації, що здійснюють діяльність у законодавчо регульованій сфері

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про підтвердження відповід­ності" відповідність підтверджується акредитованими в установ­леному законодавством порядку органами із сертифікації будь-якої форми власності, які уповноважені здійснювати цю діяль­ність у законодавчо регульованій сфері.

Уповноваженими органами із сертифікації можуть бути ви­ключно резиденти України.

Уповноважені органи із сертифікації ведуть реєстри виданих сертифікатів відповідності, свідоцтв про визнання відповідності та подають в установленому порядку інформацію про них до державного реєстру сертифікатів відповідності та свідоцтв про визнання відповідності.

Уповноважені органи із сертифікації мають право укладати за погодженням із спеціально уповноваженим центральним орга­ном виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності угоди про взаємне визнання результатів робіт з підтвердження відпо­відності з уповноваженими органами інших країн.

Вимоги до уповноважених органів із сертифікації і порядок надання їм повноважень встановлює Кабінет Міністрів України.

Обов'язки виробників та постачальників продукції, що підлягає підтвердженню відповідності в законодавчо регульованій сфері

Обов'язки виробників та постачальників продукції, що під­лягає підтвердженню відповідності в законодавчо регульованій сфері, регламентуються ст. 13 Закону України "Про підтвердження відповідності".

Виробник зобов'язаний:

сприяти здійсненню всіх процедур підтвердження відповідності, встановлених для конкретного виду продукції;

наносити на продукцію національний знак відповідності в за­конодавчо регульованій сфері;

компенсувати споживачам продукції завдані їм збитки в разі виявлення невідповідності продукції вимогам, зазначеним у декларації про відповідність та/або в сертифікаті відповідності чи свідоцтві про визнання відповідності. Постачальник зобов'язаний:

реалізовувати продукцію за умови наявності копії сертифіката відповідності та/або копії декларації про відповідність чи копії свідоцтва про визнання відповідності в порядку, визначеному законодавством;

припиняти реалізацію продукції, якщо вона не відповідає ви­могам нормативних документів, зазначеним у декларації про відповідність або в сертифікаті відповідності.

Державний нагляд за підтвердженням відповідності в законодавчо регульованій сфері

Згідно зі ст. 14 Закону України "Про підтвердження відповід­ності" державний нагляд за дотриманням вимог з підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері здійснюється в порядку, встановленому законодавством.

Особа, яка є заявником з підтвердження відповідності, може оскаржити дії та рішення уповноваженого органу із сертифікації шляхом подання скарги до апеляційної комісії або в судовому порядку.

Скарги розглядаються апеляційними комісіями, що створю­ються при уповноважених органах із сертифікації.

Типове положення про апеляційні комісії і порядок розгляду ними скарг затверджує спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності.

У разі незгоди однієї зі сторін з рішенням апеляційної комісії воно може бути оскаржено у спеціально уповноваженому цент­ральному органі виконавчої влади у сфері підтвердження відпо­відності.

6.7.      Підтвердження відповідності

в законодавчо нерегульованій сфері

 

Декларування відповідності

в законодавчо нерегульованій сфері

У ст. 16 Закону України "Про підтвердження відповідності" зазначається, що виробник може складати декларацію про від­повідність з власної ініціативи або на підставі договору зі спожи­вачем; при цьому він відповідає за включення у декларацію не­достовірних відомостей згідно із законами України.

Сертифікація в законодавчо нерегульованій сфері

Сертифікація в законодавчо нерегульованій сфері здійснюється на добровільних засадах у порядку, визначеному договором між заявником (виробником, постачальником) та органом із сертифі­кації. При цьому підтверджується відповідність продукції, сис­тем якості, управління якістю, довкіллям, персоналу будь-яким заявленим вимогам.

Орган із сертифікації встановлює правила здійснення сертифі­кації, визначає учасників робіт із сертифікації.

Сертифікація на добровільних засадах може здійснюватись також органами із сертифікації, уповноваженими на виконання робіт у законодавчо регульованій сфері (ст. 17 Закону України "Про підтвердження відповідності").

6.8.      Фінансування робіт зі стандартизації

 

і діяльності з підтвердження відповідності

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про стандартизацію" роботи зі стандартизації фінансуються замовниками цих робіт. До джерел фінансування належать:

кошти Державного бюджету України;

кошти, передбачені на виконання програм і проектів;

кошти суб'єктів господарювання;

кредити банків;

інші кошти, передбачені законом.

Витрати підприємств, пов'язані з розробленням стандартів, належать до витрат на науково-технічне забезпечення їх госпо­дарської діяльності.

Витрати на роботи зі стандартизації бюджетних установ та організацій відшкодовуються за рахунок коштів, передбачених на їх утримання.

Замовниками робіт зі стандартизації за кошти Державного бюджету України є центральні органи виконавчої влади, на які законодавством покладено відповідальність за технічне регулю­вання у визначених сферах діяльності.

Замовлення робіт зі стандартизації за кошти Державного бю­джету України, у тому числі на державне оборонне замовлення, здійснюється без торгів (конкурсів, тендерів).

Одержані від реалізації національних, регіональних і між­народних стандартів кошти спрямовуються виключно на ви­конання робіт зі стандартизації й розвиток науково-технічної бази.

Діяльність органів з підтвердження відповідності в законо­давчо регульованій сфері фінансується за рахунок:

коштів, отриманих уповноваженими органами із сертифікації від заявників як плата за виконані роботи з підтвердження відповідності;

коштів Державного бюджету України;

інших коштів, передбачених законом.

У межах виділених бюджетних коштів у сфері підтвердження відповідності фінансуються:

діяльність органів виконавчої влади, на які законодавством покладено функції технічного регулювання у визначених сфе­рах діяльності;

державний нагляд за дотриманням вимог;

науково-дослідні роботи;

розроблення проектів технічних регламентів, міжнародних і національних нормативних документів, що встановлюють від­повідні правила та вимоги;

участь у роботі міжнародних (регіональних) організацій. Замовниками робіт у сфері підтвердження відповідності за

кошти Державного бюджету України є центральні органи виконав­чої влади, на які законодавством покладено технічне регулюван­ня у визначених сферах діяльності.

Оплата робіт з підтвердження відповідності в законодавчо ре­гульованій сфері здійснюється згідно з правилами визначення вартості цих робіт, які затверджує Кабінет Міністрів України.

Оплата робіт з підтвердження відповідності в законодавчо не-регульованій сфері здійснюється на договірних засадах.

6.9. Правові засади забезпечення якості

та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини

У Законі України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" від 23 грудня 1997 р. встановлюються правові засади забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини для здоров'я населення, регулюються відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продав­цями (постачальниками) і споживачами під час розроблення, виробництва, ввезення на митну територію України, закупівлі, постачання, зберігання, транспортування, реалізації, викорис­тання, споживання та утилізації харчових продуктів і продоволь­чої сировини. Законодавство України про якість та безпеку хар­чових продуктів і продовольчої сировини складається із зазначе­ного Закону та інших нормативно-правових актів України. Дія зазначеного Закону не поширюється на харчові продукти та про­довольчу сировину, що містять генетично модифіковані ком­поненти, а також на тютюн і тютюнові вироби. Наведемо термі­нологію, що використовується в цьому Законі.

Безпека харчових продуктів — відсутність загрози шкідли­вого впливу харчових продуктів, продовольчої сировини та супут­ніх матеріалів на організм людини.

Біологічно активна харчова добавка — спеціальний харчо­вий продукт, призначений для вживання або введення в межах фізіологічних норм до раціонів харчування чи харчових продук­тів з метою надання їм дієтичних, оздоровчих, профілактичних властивостей для забезпечення нормальних та відновлення по­рушених функцій організму людини.

Державна санітарно-епідеміологічна експертиза — вид про­фесійної діяльності органів та установ державної санітарно-епі­деміологічної служби, що полягає в комплексному вивченні но­вої продовольчої продукції, технологій, технологічного облад­нання, а також підприємств, що її виробляють, з метою вияв­лення небезпечних факторів у цій продукції, оцінки їх можливо­го шкідливого впливу та визначення ступеня створюваного ними ризику для здоров'я і життя людини; обґрунтуванні застосуван­ня відповідних санітарних норм або технічних регламентів щодо її виробництва, введення в обіг, споживання з метою попере­дження, зменшення та усунення цього шкідливого впливу; вста­новленні відповідності продукції вимогам безпеки для здоров'я і життя людини.

Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи — нормативний документ встановленої форми, в якому визначені ви­моги щодо безпеки для здоров'я і життя людини продовольчої про­дукції та засвідчена її безпека за умови дотримання цих вимог.

Енергетична цінність — показник, який характеризує част­ку енергії, що може вивільнитися з харчових продуктів у процесі біологічного окислення і використовуватися для забезпечення фізіологічних функцій організму людини.

Ідентифікація — процедура, під час якої за документами, мар­куванням, органолептичними, фізико-хімічними показниками, специфічними для цього виду продукції характеристиками і озна­ками встановлюється відповідність продукції відомостям та влас­тивостям, зазначеним у декларації про відповідність, нормативних документах або нормативно-правових актах, а також узвичаєній загальній назві цього виду продукції.

Продовольча сировина — продукція рослинного, тваринного, мінерального, синтетичного чи біотехнологічного походження, що використовується для виробництва харчових продуктів.

Спеціальні харчові продукти — дієтичні, оздоровчі, профі­лактичні харчові продукти та біологічно активні харчові добав­ки, продукти дитячого харчування, харчування для спортсменів тощо.

Супутні матеріали — матеріали, які використовуються у про­цесі виробництва, зберігання, транспортування, реалізації, па­кування та маркування харчових продуктів і безпосередньо кон­тактують з цими продуктами, але самі не придатні для спожи­вання; термін придатності харчового продукту — визначений виробником цього продукту проміжок календарного часу, протя­гом якого за додержання відповідних умов зберігання якісні по­казники та показники безпеки цього продукту повинні відпові­дати вимогам нормативних документів та нормативно-правових актів.

Харчова добавка — природна чи синтетична речовина, яка спеціально вводиться в харчовий продукт для надання йому ба­жаних властивостей.

Харчовий продукт — будь-який продукт, що в натуральному вигляді чи після відповідної обробки вживається людиною у їжу або для пиття.

Якість харчового продукту — сукупність властивостей хар­чового продукту, що визначає його здатність забезпечувати по­треби організму людини в енергії, поживних та смакоароматич-них речовинах, стабільність складу і споживчих властивостей протягом терміну придатності.

Харчова цінність харчового продукту — провідний показник якості харчового продукту, який визначає ступінь його відповід­ності оптимальним потребам людини в основних харчових речо­винах та енергії (білки, жири, вуглеводи, мікро- та макроелементи тощо).

Продовольча продукція — харчові продукти, продовольча си­ровина та супутні матеріали.

Показники безпеки продовольчої продукції — науково обґрун­товані показники вмісту (гранично допустимі межі впливу) у зазначеній продукції шкідливих для здоров'я і життя людини компонентів чи речовин хімічного, біологічного, радіаційного та будь-якого іншого походження, недотримання яких призводить до шкідливого впливу на здоров'я людини.

Показники якості харчових продуктів і продовольчої сиро­вини — комплекс ознак і властивостей, притаманних кожному виду харчового продукту чи продовольчої сировини, що визнача­ють його харчову цінність і споживчі властивості та дають мож­ливість ідентифікувати конкретний харчовий продукт чи продо­вольчу сировину.

Нові харчові продукти (нова продовольча сировина) — харчові продукти та продовольча сировина, які вперше розроблені (отри­мані) в Україні і для яких ще не встановлено показників якості та безпеки; виготовлені з використанням харчових компонентів, що раніше в аналогічному харчовому продукті не використовува­лися, або склад таких компонентів змінено, у тому числі метода­ми генної інженерії; вироблені за новою технологією, що істотно змінює їх фізико-хімічні, органолептичні показники та/або хар­чову цінність; вперше ввозяться на митну територію України.

Фальсифікована продовольча продукція — харчові продукти чи продовольча сировина, яким з корисливою метою надано зов­нішнього вигляду та/або окремих властивостей певного виду продукції і які не можуть бути ідентифіковані як такі, за які видаються.

Неякісна продовольча продукція — продовольча продукція, якісні показники та споживчі властивості якої не відповідають зазначеним у декларації про відповідність, нормативних докумен­тах чи нормативно-правових актах, а також продовольча про­дукція, якість якої не може задовольнити потреби споживача в задекларованому обсязі.

Небезпечна продовольча продукція — продовольча продук­ція, показники безпеки якої не відповідають встановленим в Україні для такого виду продукції або зазначеним у декларації про відповідність, нормативних документах та нормативно-пра­вових актах, а також продовольча продукція, споживання (ви­користання) якої пов'язане з підвищеним ризиком для здоров'я і життя людини.

Неправильно маркована продукція — харчові продукти і про­довольча сировина, щодо яких порушено встановлені законодав­ством вимоги маркування.

Санітарно-епідеміологічний сертифікат — разовий документ, виданий органами та установами державної санітарно-епідеміо­логічної служби, що підтверджує безпеку для здоров'я та життя людини окремих партій (одиниць) харчових продуктів та продо­вольчої сировини.

Технічний регламент — затверджений Кабінетом Міністрів України нормативно-правовий акт, в якому для конкретного виду продовольчої продукції встановлюються показники якості та показ­ники безпеки для здоров'я і життя людини, тварин або рослин та охорони довкілля, правила маркування і введення продукції в обіг, а також порядок підтвердження відповідності та визначені повноваження органів, які здійснюють контроль за продукцією.

У ст. 3 Закону України "Про якість та безпеку харчових про­дуктів і продовольчої сировини" регламентовано основні засади державної політики щодо забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини. Так, основними є такі засади державної політики щодо забезпечення якості та безпеки харчо­вих продуктів і продовольчої сировини: • пріоритетність збереження і зміцнення здоров'я людини та

визнання права людини на якість та безпеку харчових продук­тів і продовольчої сировини;

створення гарантій безпеки для здоров'я людини під час виго­товлення, ввезення, транспортування, зберігання, реалізації, використання, споживання, утилізації або знищення харчових продуктів і продовольчої сировини;

державний контроль і нагляд за виробництвом харчових про­дуктів і продовольчої сировини, переробкою, транспортуван­ням, зберіганням, реалізацією, використанням, утилізацією або знищенням, що забезпечують збереження довкілля, а та­кож ввезенням в Україну;

стимулювання впровадження нових безпечних науково обґрун­тованих технологій виготовлення (обробки, переробки) харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів, розробки та виробництва нових видів спеціальних та екологічно чистих харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів;

підтримка контролю якості харчових продуктів з боку громад­ських організацій;

координація дій органів виконавчої влади при розробці та реалізації політики щодо забезпечення якості та безпеки харчо­вих продуктів і продовольчої сировини; встановлення відпові­дальності виробників, продавців (постачальників) харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів за забез­печення їх якості та безпеки для здоров'я людини при виготов­ленні, транспортуванні, зберіганні та реалізації, а також за реалізацію цієї продукції в разі її невідповідності стандартам, санітарним, ветеринарним та фітосанітарним нормам.

6.10. Вимоги щодо запобігання нанесення шкоди здоров'ю споживачів харчових продуктів і продовольчої сировини

Вимоги щодо запобігання ввезенню, виготовленню, реалізації, використанню неякісних, небезпечних або фальсифікованих харчових продуктів, продовольчої сировини та супутніх матеріалів

Забороняється виготовляти, ввозити, реалізовувати, вико­ристовувати в оптовій чи роздрібній торгівлі, громадському хар­чуванні неякісні, небезпечні для здоров'я та життя людини або фальсифіковані харчові продукти, продовольчу сировину і супутні матеріали.

Харчові продукти і продовольча сировина не вважаються неякіс­ними, небезпечними для здоров'я і життя людини, якщо шкід­ливі або токсичні речовини, небезпечні для здоров'я мікроорга­нізми чи їх токсини не є для харчового продукту чи продоволь­чої сировини сторонніми домішками, а їх кількість не перевищує встановлених гранично допустимих рівнів.

Перелік харчових добавок, дозволених для використання в харчових продуктах, затверджується Кабінетом Міністрів України (ст. 4 Закону України "Про якість та безпеку харчових продук­тів і продовольчої сировини").

Будь-який харчовий продукт (крім виготовленого для особис­того споживання), продовольча сировина і супутні матеріали не можуть бути ввезені, виготовлені, передані на реалізацію, реалі­зовані або використані в інший спосіб без документального під­твердження їх якості та безпеки.

До документів, що підтверджують якість та безпеку харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів, нале­жать (ст. 5 Закону України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини"):

декларація про відповідність, що видається виробником продук­ції на кожну партію харчових продуктів, продовольчої сиро­вини, супутніх матеріалів;

сертифікат відповідності чи свідоцтво про визнання відповід­ності, що видаються:

 

на харчові продукти та супутні матеріали, призначені для реалізації на внутрішньому ринку України;

на продовольчу продукцію вітчизняного виробництва, при­значену для експорту (якщо це передбачено умовами конт­ракту чи міжнародною угодою, в якій бере участь Україна);

•           висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи, сві­доцтво про державну реєстрацію, гігієнічний сертифікат, що видаються:

—        висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи:

на нові харчові продукти;

на харчові продукти та продовольчу сировину промисло­вого виробництва;

на супутні матеріали;

—        свідоцтво про державну реєстрацію — на спеціальні харчові продукти;

—        гігієнічний сертифікат:

на кожну партію плодоовочевої, плодово-ягідної та баш­танної продукції, вирощеної в Україні та призначеної для реалізації на внутрішньому ринку чи для подальшої про­мислової переробки;

на кожну партію харчових продуктів, продовольчої сиро­вини та супутніх матеріалів, призначену для експорту (якщо це передбачено умовами контракту чи міжнарод­ною угодою, в якій бере участь Україна);

•           ветеринарні документи (ветеринарна довідка, ветеринарне сві­доцтво, ветеринарний сертифікат), що видаються:

ветеринарна довідка — на кожну партію (тушу) продо­вольчої сировини та харчових продуктів тваринного похо­дження (щодо їх ветеринарно-санітарної якості та безпе­ки), призначених для реалізації в межах адміністративного району;

ветеринарне свідоцтво — на кожну партію (тушу) продоволь­чої сировини та харчових продуктів тваринного походження (щодо їх ветеринарно-санітарної якості та безпеки), призна­чених для реалізації в межах України;

ветеринарний сертифікат (міжнародний ветеринарний сер­тифікат) — на кожну партію продовольчої сировини та хар­чових продуктів тваринного походження, призначену для експорту;

•           сертифікат якості та карантинний дозвіл, що видаються:

на зерно та продукти його переробки;

на картоплю, овочі, плоди, ягоди і баштанні культури (крім харчових продуктів зазначеної групи промислового виробни­цтва).

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" для промислового виготов­лення харчових продуктів забороняється використовувати:

•           супутні матеріали і технології їх виготовлення (обробки, пере­робки):

не дозволені в установленому порядку;

не передбачені рецептурою;

без документів, що підтверджують їх якість і безпеку;

з рівнем штучного або природного радіаційного забруднення, що перевищує встановлені гранично допустимі рівні;

•           продовольчу сировину:

тваринного і рослинного походження, яка не пройшла вете­ринарно-санітарної експертизи;

без документів, що підтверджують її відповідність норматив­ним документам;

рослинного походження, яка не пройшла карантинного конт­ролю;

яка оброблялась не дозволеними для використання пестици­дами та агрохімікатами чи дозволеними для використання пестицидами та агрохімікатами, якщо їх вміст у сировині перевищує встановлені гранично допустимі рівні;

яка містить не дозволені для використання речовини з фарма­кологічною дією чи дозволені для використання речовини з фармакологічною дією в кількості, що перевищує встанов­лені гранично допустимі рівні.

Забороняються реалізація та використання вітчизняних і вве­зення в Україну імпортних харчових продуктів без маркування державною мовою України, що містить у доступній для сприй­мання споживачем формі інформацію:

про загальну назву харчового продукту;

про номінальну кількість харчового продукту в установлених одиницях (маси, об'єму тощо);

про склад харчового продукту, якщо він виготовлений з кіль­кох складників, із зазначенням переліку назв використаних у процесі виготовлення інших продуктів харчування, харчових добавок;

про харчову і енергетичну цінність для харчових продуктів, що мають таку цінність;

про кінцевий термін реалізації харчового продукту або дату його виготовлення і термін придатності до споживання;

про умови зберігання харчового продукту;

про позначення нормативного документа для харчових продук­тів вітчизняного виробництва;

про найменування та адресу виробника і місце виготовлення;

про умови використання (якщо такі передбачені);

про наявність у харчовому продукті компонентів з генетично модифікованої сировини (якщо використання таких компонен­тів передбачено нормативними документами або нормативно-правовими актами на цей харчовий продукт);

про застереження щодо вживання харчового продукту певними категоріями (групами) населення (діти, вагітні, люди похилого віку, спортсмени, хворі тощо);

про іншу передбачену чинними в Україні нормативними доку­ментами, дія яких поширюється на певний харчовий про­дукт.

Вимоги щодо маркування і рекламування харчових продуктів

Маркування нефасованих харчових продуктів здійснюється державною мовою України в порядку, встановленому норматив­ними документами для певних харчових продуктів.

У маркуванні вітчизняних та імпортних харчових продуктів забороняється наводити інформацію про їх лікувальні властивості без дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері охоро­ни здоров'я.

Текст для використання у маркуванні спеціальних харчових продуктів підлягає обов'язковому погодженню з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я. У маркуван­ні харчових продуктів повинні використовуватися затверджені у встановленому порядку специфічні символи, якими позначають дієтичні, профілактичні, оздоровчі харчові продукти, біологічно активні харчові добавки, дитяче харчування, харчування для спортсменів тощо. Опис специфічних символів, їх використання та маркування харчових продуктів штриховими кодами здійсню­ються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Забороняється рекламувати спеціальні харчові продукти без попереднього погодження тексту рекламного повідомлення з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я, а також рекламувати харчові продукти, які не мають докумен­тального підтвердження їх якості та безпеки.

Забороняється використовувати для реклами харчових про­дуктів:

вирази щодо можливої лікувальної дії, втамування болю (крім спеціальних харчових продуктів);

листи вдячності, визнання, поради, якщо вони пов'язані з лікуванням чи полегшенням перебігу захворювань, а також посилання на таку інформацію;

•           вирази, які спричинюють чи сприяють виникненню відчуття негативного психологічного стану.

Порядок зарахування харчових продуктів до категорії спеціаль­них та норми їх використання встановлює Кабінет Міністрів Укра­їни.

До продовольчої сировини, яку використовують для виготов­лення спеціальних харчових продуктів, висуваються визначені законодавством підвищені вимоги щодо її якості та безпеки для здоров'я людини.

Держава стимулює вітчизняне виробництво спеціальних та екологічно чистих харчових продуктів і продовольчої сировини, у тому числі з використанням механізмів кредитування, ціно­утворення, митного і тарифного регулювання, податкового зако­нодавства. Контроль за якістю та безпекою спеціальних харчо­вих продуктів, дотриманням умов їх виробництва, ввезення, збе­рігання, транспортування та реалізації здійснюється відповідно до законів та інших нормативно-правових актів України.

Виробництво, зберігання, ввезення, реалізація та використання спеціальних харчових продуктів здійснюються відповідно до нормативних документів, погоджених з центральним органом ви­конавчої влади у сфері охорони здоров'я у встановленому зако­нодавством порядку.

6.11. Державне регулювання якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини

Державне регулювання якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини здійснюється з метою забезпечення га­рантій:

щодо безпеки для життя і здоров'я людини в разі їх спожи­вання і використання;

щодо їх виробництва в умовах, які відповідають встановленим вимогам технології, санітарних норм та правил, безпеки та збереження довкілля;

щодо їх виробництва із застосуванням дозволених для викорис­тання продовольчої сировини і супутніх матеріалів;

щодо повноти і достовірності інформації про їх властивості;

щодо їх відповідності вимогам якості та безпеки згідно з норма­тивними документами;

щодо їх реалізації відповідно до правил торгівлі.

Державне регулювання якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини здійснюють Кабінет Міністрів України, уповноважені центральні органи виконавчої влади, їх органи в Автономній Республіці Крим, областях і районах, містах Києві та Севастополі шляхом:

державного нормування показників якості та безпеки харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів;

державної реєстрації спеціальних харчових продуктів;

державної реєстрації нормативних документів на харчові про­дукти, продовольчу сировину і супутні матеріали;

декларування відповідності харчових продуктів, продовольчої сировини та супутніх матеріалів;

сертифікації харчових продуктів, продовольчої сировини, су­путніх матеріалів, запровадження систем контролю якості та безпеки виробництва цих продуктів, сировини, матеріалів;

встановлення та додержання порядку ввезення в Україну хар­чових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів;

•           здійснення контролю за додержанням порядку ввезення хар­чових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів. Складовими державного регулювання якості та безпеки хар­чових продуктів і продовольчої сировини під час їх розроблення, виробництва, ввезення на територію України в режимі імпорту, зберігання, транспортування, реалізації, використання, утиліза­ції або знищення є державний нагляд і контроль, що здійсню­ються спеціально уповноваженими центральними органами ви­конавчої влади та їх органами на місцях у межах їх компетенції, визначеної законом.

Державне нормування показників якості харчових продук­тів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів здійснюється шляхом встановлення норм цих показників у нормативно-пра­вових актах, стандартах та інших нормативних документах на продукцію.

Державне нормування показників безпеки харчових продук­тів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів здійснює цент­ральний орган виконавчої влади в галузі охорони здоров'я шля­хом затвердження санітарних норм або розроблення технічних регламентів на продовольчу продукцію.

Методики вимірювань показників безпеки харчових продук­тів, продовольчої сировини та супутніх матеріалів, а також засо­би випробувань і вимірювальна техніка повинні бути атестовані у встановленому законодавством порядку.

Державна реєстрація харчових продуктів, продовольчої сиро­вини та супутніх матеріалів здійснюється шляхом ведення Дер­жавного реєстру спеціальних харчових продуктів та реєстру ви­сновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи на про­довольчу продукцію.

Державній реєстрації підлягають усі спеціальні та нові харчо­ві продукти.

Виробник або постачальник зобов'язаний отримати висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи до введення в обіг харчового продукту, продовольчої сировини та супутніх матеріалів.

Порядок здійснення державної реєстрації спеціальних харчових продуктів, ведення реєстру висновків державної санітарно-епіде­міологічної експертизи та надання наявної в Державному реєстрі спеціальних харчових продуктів та реєстрі висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи інформації, а також порядок оплати витрат на виконання зазначених робіт і надання послуг встановлює Кабінет Міністрів України.

Виробництво харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів в Україні здійснюється відповідно до вимог нормативних документів на ці продукти, сировину і матеріали, які погоджені, затверджені й зареєстровані у встановленому по­рядку центральним органом виконавчої влади у сфері технічного регулювання та споживчої політики.

Порядок державної реєстрації нормативних документів на ви­робництво харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів встановлює центральний орган виконавчої влади у сфері технічного регулювання та споживчої політики, який за­безпечує систематичну публікацію в засобах масової інформації реєстрів зареєстрованих в Україні нормативних документів.

Забороняється використання та державна реєстрація норма­тивних документів на харчові продукти, продовольчу сировину і супутні матеріали без встановлення в них показників безпеки. Для державної реєстрації нормативних документів виробник харчо­вого продукту повинен мати технологічну інструкцію або інший документ з описом технологічного процесу виготовлення, а та­кож перелік продовольчої сировини, речовин і супутніх матеріа­лів, що застосовуються у процесі виготовлення, із зазначенням даних про норми їх вмісту в кінцевому харчовому продукті. Ре­цептура є власністю виробника.

Харчові продукти, продовольча сировина, супутні матеріали, технологічне обладнання для їх виробництва підлягають підтвер­дженню відповідності шляхом декларування відповідності або сертифікації, а системи якості їх виробництва — сертифікації у встановленому законом порядку.

У разі сертифікації харчові продукти, продовольча сировина і супутні матеріали підлягають випробуванню на відповідність обо­в'язковим вимогам нормативних документів та нормативно-пра­вових актів у випробувальних лабораторіях, акредитованих у встановленому законодавством порядку.

Підтвердження відповідності (декларування відповідності та сертифікація) харчових продуктів, продовольчої сировини і супут­ніх матеріалів та сертифікація систем якості здійснюються за обов'язковими показниками якості та безпеки, встановленими нормативними документами та нормативно-правовими актами.

Харчові продукти, продовольча сировина і супутні матеріали ввозяться в Україну за умови виконання постачальником правил їх реєстрації та підтвердження відповідності (або сертифікації).

Порядок ввезення в Україну харчових продуктів, продоволь­чої сировини і супутніх матеріалів встановлює Кабінет Міністрів України.

Харчові продукти, продовольча сировина та супутні матеріа­ли, що ввозяться в Україну, повинні відповідати встановленим законодавством України вимогам безпеки для здоров'я, життя і майна людей, тварин та довкілля.

До продовольчої продукції, що ввозиться на територію Укра­їни, застосовуються вимоги щодо процедур контролю, експер­тиз, надання дозволів, встановлення санітарно-епідеміологічних нормативів, регламентів аналогічно вимогам, що застосовуються до відповідної продукції, виробленої в Україні.

Продовольча продукція, що ввозиться в Україну і перебуває під митним контролем, повинна бути вивезена за межі України в разі відмовлення в документальному підтвердженні її якості та безпеки.

Контроль за додержанням порядку ввезення харчових продук­тів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів на митну терито­рію України здійснюється митною службою. Митне оформлення для вільного використання на території України імпортних харчо­вих продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів, зазна­чених у ст. 5 Закону України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини", дозволяється за наявності:

сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповід­ності;

висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи або свідоцтва про державну реєстрацію спеціального харчового про­дукту чи гігієнічного сертифіката на плодоовочеву продукцію;

ветеринарного свідоцтва на сировину та харчові продукти тва­ринного походження;

карантинного дозволу на харчові продукти і сировину рослин­ного походження;

маркування харчових продуктів і продовольчої сировини згідно із законодавством України.

Державний контроль і нагляд за якістю та безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини під час їх виробництва, збері­гання, транспортування, реалізації, використання, утилізації чи знищення здійснюють спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади в галузі охорони здоров'я, захисту прав спожи­вачів, стандартизації, метрології та сертифікації, ветеринарної медицини, карантину рослин, їх органи в Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах Києві та Севастополі в межах їх компетенції.

6.12. Права, обов'язки і відповідальність

суб'єктів господарювання щодо забезпечення якості

та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини

Суб'єкти підприємницької діяльності — фізичні та юридичні особи всіх форм власності, які займаються розробленням, вироб­ництвом, зберіганням, транспортуванням, ввезенням в Україну, використанням, а також реалізацією харчових продуктів і про­довольчої сировини, мають право:

одержувати у встановлений термін від відповідних органів виконавчої влади необхідну, доступну та достовірну інформа­цію про можливість реалізації, використання і споживання харчових продуктів, продовольчої сировини та супутніх мате­ріалів в Україні;

звертатися за захистом своїх прав до суду.

Суб'єкти підприємницької діяльності — фізичні та юридичні особи всіх форм власності, які займаються розробленням, вироб­ництвом, транспортуванням, зберіганням, ввезенням в Україну, реалізацією, використанням, утилізацією або знищенням харчо­вих продуктів і продовольчої сировини, зобов'язані:

вживати заходів поетапного впровадження на підприємствах харчової промисловості міжнародної системи забезпечення без­пеки харчових продуктів НАССР (Нагагсі Апаїузіз апсі СгШсаІ Сопігої Роіпі) у порядку та строки, визначені законодавством України для окремих видів харчових продуктів;

дотримувати процедур підтвердження відповідності та скла­дати декларацію про відповідність продовольчої продукції, на яку встановлено технічні регламенти;

мати спеціальну освіту (підготовку);

виробляти, ввозити в Україну, реалізовувати та використову­вати харчові продукти, продовольчу сировину і супутні мате­ріали, які відповідають вимогам Закону України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" і дію­чих в Україні нормативних документів щодо цих продуктів, сировини і матеріалів;

реалізовувати та використовувати харчові продукти, продо­вольчу сировину і супутні матеріали лише за наявності доку­ментального підтвердження їх якості та безпеки. Виробник (продавець) харчових продуктів та продовольчої сировини зо­бов'язаний постійно перевіряти їх якість і вживати заходів недопущення реалізації непридатних харчових продуктів, хар­чових продуктів з простроченим терміном придатності та хар­чових продуктів, на яких немає маркування або його немож­ливо розібрати;

забезпечувати безперешкодний доступ на відповідні об'єкти працівникам, які здійснюють державний контроль і нагляд, для перевірки відповідності виробництва, зберігання, транспор­тування, реалізації, використання харчових продуктів і про­довольчої сировини вимогам, нормам і правилам щодо якості та безпеки цих продуктів і сировини, встановленим норматив­ними документами, і надавати безоплатно цим працівникам необхідні для виконання їхніх функцій нормативні докумен­ти та інші відомості, а також зразки (у кількості, визначеній нормативною документацією) використаних продовольчої си­ровини, супутніх матеріалів і харчових продуктів, що випус­каються;

•           відшкодовувати споживачам шкоду, заподіяну через порушення законодавства України про якість та безпеку харчових продук­тів і продовольчої сировини.

Реалізація харчових продуктів і продовольчої сировини фізич­ними та юридичними особами повинна здійснюватися відповідно до правил торгівлі харчовими продуктами в Україні, які затвер­джуються Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом.

Відповідальність за порушення вимог законодавства щодо стандартизації та сертифікації

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" особи, винні у по­рушенні вимог цього Закону, несуть цивільно-правову, адмініст­ративну або кримінальну відповідальність.

Особи, винні в порушенні законодавства у сфері підтверджен­ня відповідності, так само несуть відповідальність згідно із зако­нами України (ст. 20 Закону України "Про підтвердження від­повідності").

6.13. Вилучення з обігу або знищення харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів, що не відповідають встановленим вимогам

Неякісні та небезпечні харчові продукти, продовольча сиро­вина та супутні матеріали підлягають вилученню з обігу в по­рядку, встановленому законом.

До неякісних належать харчові продукти, продовольча сиро­вина та супутні матеріали, якісні показники та споживчі власти­вості яких не відповідають зазначеним у декларації про відповід­ність (нормативному документі чи нормативно-правовому акті), а також такі, якість яких знизилася внаслідок:

порушення маркування;

пошкодження чи деформування тари та окремих одиниць упа­ковки (крім бомбажних консервів);

наявності сторонніх запахів, ознак замокання, що не станов­лять загрози для споживачів;

•           наявності сторонніх домішок чи предметів, що можуть бути видалені.

Вилучені з обігу неякісні харчові продукти, продовольча сиро­вина та супутні матеріали (крім харчових продуктів і продоволь­чої сировини, що швидко псуються, термін придатності яких не перевищує 30 діб) можуть бути повернуті в обіг у разі при­ведення їх у відповідність зі встановленими вимогами шляхом сортування, очищення, повторного маркування, зміни цільово­го призначення зазначеної продукції, промислової переробки тощо.

Небезпечними вважаються харчові продукти, продовольча си­ровина та супутні матеріали, показники безпеки яких не відпо­відають встановленим в Україні для такого виду продукції або зазначеним у декларації про відповідність, а також продовольча продукція, споживання (використання) якої пов'язано з ризи­ком для здоров'я і життя людини, зокрема харчові продукти та продовольча сировина:

які неможливо ідентифікувати;

фальсифіковані;

контрабандні;

безхазяйні;

на які відсутні супровідні документи виробника (власника), що підтверджують їх походження, або документи, що підтвер­джують їх якість і безпеку;

термін придатності до споживання (використання) яких закін­чився;

виготовлені із застосуванням не дозволених у встановленому порядку компонентів, харчових добавок, матеріалів, технологій тощо;

з явно вираженими ознаками псування та пошкодження гризу­нами чи комахами.

Небезпечна та неякісна продовольча продукція, яку неможливо повернути в обіг, підлягає утилізації або знищенню в порядку, встановленому законом.

Утилізує чи знищує вилучену з обігу неякісну та небезпечну продовольчу продукцію виробник (власник) за власні кошти. Порядок і умови використання неякісної продовольчої продукції, методи утилізації чи знищення небезпечної продовольчої продукції погоджуються з відповідними органами, які здійснюють держав­ний контроль і нагляд за якістю та безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини відповідно до їх компетенції.

6.14. Міжнародне співробітництво

у сфері стандартизації та сертифікації

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації відповідно до закону представляє інтереси України в міжнарод­них організаціях зі стандартизації, вживає заходів адаптації за­конодавства України у сфері стандартизації до законодавства Єв­ропейського Союзу, співробітничає в цій сфері з відповідними органами інших країн, приймає рішення про приєднання до між­народних (регіональних) систем стандартизації, укладає дого­вори про співробітництво та виконання робіт у сфері стандар­тизації.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені ст. 17 Закону України "Про стандартизацію", то застосовуються норми міжнародного договору.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності у встановленому зако­нодавством порядку представляє інтереси України в міжнародних організаціях з підтвердження відповідності, співробітничає в цій сфері з відповідними органами інших країн, приймає рішення про приєднання до міжнародних та регіональних систем сертифі­кації, укладає договори про взаємне визнання результатів робіт з підтвердження відповідності. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені Законом Украї­ни "Про стандартизацію", то застосовуються норми міжнародно­го договору.

Міжнародне співробітництво України у сфері забезпечення якості та безпеки харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів передбачає:

участь у роботі міжнародних організацій;

укладення міжнародних договорів, у тому числі про взаємне визнання результатів робіт з оцінки відповідності харчових продуктів вимогам якості та безпеки (сертифікації); гармоні­зації державних стандартів, норм і правил з міжнародними стандартами, нормами і правилами, які визначають вимоги до якості та безпеки харчових продуктів, продовольчої сиро­вини і супутніх матеріалів, а також методів їх випробувань; обміну з торговими партнерами інформацією про заходи, що вживаються в Україні для забезпечення якості та безпеки харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріа­лів (ст. 23 Закону України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини"). Якщо міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Вер­ховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законом, то застосовуються правила міжнарод­них договорів (ст. 24 Закону України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини").

Контрольні питання

Що означає поняття "стандартизація"?

Що становить об'єкти стандартизації?

На яких принципах базується державна політика у сфері стандар­тизації?

Суб'єкти стандартизації.

Види стандартів.

Проаналізуйте правове регулювання відносин власності на стандар­ти.

Якими повноваженнями наділені органи виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності?

Як ви розумієте підтвердження відповідності в законодавчо регульо­ваній та в законодавчо нерегульованій сферах?

Джерела фінансування робіт зі стандартизації та діяльності з підтвер­дження відповідності?

 

Визначте необхідність державного регулювання забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини. Якими нор­мативними актами держави регулюється ця діяльність?

Яку відповідальність несуть суб'єкти господарювання в разі пору­шення вимог законодавства щодо стандартизації та сертифікації?

Мета міжнародного співробітництва у сфері стандартизації і сертифі­кації.