Інтелектуальна діяльність була властива розумним істотам від моменту їх появи. Проте в економічному обігу результати інте­лектуальної діяльності взяли участь тільки в кінці XVIII ст.

Перше згадування про інтелектуальну власність сягає часів Великої французької революції XVIII ст., коли поширення набу­ла теорія природного права. Відповідно до останньої все зробле­не людиною, чи то матеріальні об'єкти, чи то результати творчої праці, визнається її власністю. А сама людина має виключне пра­во розпоряджатися результатами власної творчої праці.

Поняття «інтелектуальна власність» стало терміном міжнарод­ного права 1967 p., коли його було вжито у Стокгольмській кон­венції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). У Бернській конвенції про охорону літератур­них і художніх творів 1886 р. це значення мав термін «результати інтелектуальної творчості».

Відповідно до ст. 2 Стокгольмської конвенції поняття інтелек­туальної власності охоплює всі права, пов'язані з інтелектуаль­ною діяльністю у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Основу інтелектуальної власності становлять галузі ав­торського та патентного права, проте вони не вичерпують це по­няття, оскільки воно охоплює також право на торговельну мар­ку, комерційне найменування, географічне зазначення, комер­ційну таємницю.

Термін «інтелектуальна власність» застосовують у правових доктринах розвинених країн і в міжнародно-правових угодах, про­те внутрішнє законодавство більшості країн не містить поняття інтелектуальної власності.