Під впливом змін у системі виконавчої влади, правовому статусі багатьох керованих об'єктів (наприклад, суттєве посилення са­мостійності підприємств), з певним розширенням договірних зв'язків у сфері державного управління поступово змінюється розуміння ме­тодів державного управління.

Особливо вагоме значення має перехід від планово-адміністратив-ної до ринкової економіки. Сучасне державне управління еко­номікою виявляється не стільки у формі прямого командного впливу, скільки у формах регулювання, до яких належать офіційне визнання господарюючих суб'єктів, ліцензування їхньої діяльності, серти­фікація і стандартизація продукції, робіт, послуг тощо. Подібне регу­лювання застосовується до таких галузей економіки, як торгівля, ко­мунальне господарство, побутове обслуговування населення.

Водночас є сфери, де виконавча влада застосовує одночасно захо­ди як прямого владно-розпорядчого впливу, так і регулювання. На­приклад, сфера антимонопольної діяльності передбачає втручання держави у функціонування підприємств у різноманітних формах: за­борона об'єднань, державне регулювання цін, розгляд скарг на анти-конкурентні дії і накладення штрафів на порушників вимог конку­рентного законодавства.

Як вже відзначалося, у найбільш загальному вигляді методи дер­жавного управління (далі в цій главі підручника — методи уп-

296

Глава 17. Методи державного управління

равління) — це способи здійснення владно-організуючого впливу керую­чих суб'єктів на керовані об'єкти. Йдеться про конкретні способи ре­алізації функцій управління. Звідси очевидний органічний зв'язок методів з цільовим призначенням управління.

Методи управління можуть бути виявлені тільки у сфері взаємодії суб'єктів і об'єктів управління. Це важливо відзначити, оскільки в на­уковій літературі методами управління називають графічні, технічні, математичні, соціологічні та інші методи. Зрозуміло, вони так або інакше пов'язані з процесом управлінського впливу (наприклад, з підготовкою управлінського рішення), однак безпосередньо цей вплив не виражають, а тому за своєю суттю не можуть розглядатися власне як методи управління. Перелічені прийоми та засоби вирішен­ня певних завдань посідають щодо методів управління допоміжне місце, використовуються в інтересах внутрішньоорганізаційного обслугову­вання власне управлінських процесів.

У адміністративно-правовій літературі метод управління визна­чається приблизно однаково — як спосіб чи засіб впливу. Так, Д. М. Бах-рах розглядає метод управління як спосіб цілеспрямованого впливу суб'єкта влади на колектив, групу чи одну людину1. Д. М. Овсянко вважає, що метод управління — це спосіб здійснення його функцій, засіб впливу органу виконавчої влади на керовані об'єкти2. На думку Ю. М. Козлова, метод управління — це засоби і прийоми безпосеред­нього управлінського впливу виконавчих органів (посадових осіб) на керовані об'єкти (на керуючих)3.

Аналіз різних визначень дає підстави вважати, що категорія методу управління в концентрованій формі відображає взаємозв'язок керую­чих і керованих підсистем, за яким перша, що є суб'єктом управління, здійснює управлінський вплив на другу — керований об'єкт. У такому розумінні для методів управління характерні такі риси:

<> вони органічно пов'язані з цільовим призначенням уп­равлінської діяльності як особливого виду практичної ре­алізації завдань і функцій держави;

О виражають владно-організуючий (тобто управлінський) вплив органів виконавчої влади та інших суб'єктів державного уп­равління на відповідні керовані об'єкти;

1          БахрахД. Н. Административное право. — С. 185.

2          Овсянко Д. М. Административное право / Под ред. проф. Г. А. Туманова. — М.,

1997.— С. 123.

3          Административное право / Под ред. Ю.М. Козлова, Л. Л. Попова. — М., 1999. —

С. 283.

297

РОЗДІЛ VI. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ..

О    здійснюються у взаємозв'язках між суб'єктами й об'єктами

державного управління;

О    використовуються суб'єктами державного управління як засо­би реалізації закріпленої за ними компетенції і безпосередньо виражають повноваження державно-владного характеру; О    завжди мають своїм адресатом відповідні керовані об'єкти

(індивідуальні або колективні);

О    у методах управління у відповідному обсязі виявляється дер­жавний (публічний) інтерес; О    адміністративно-правова форма опосередкування методів і

вияв їх у правових актах управління;

О    вибір конкретних методів управління прямо залежить не тільки від особливостей організаційно-правового статусу суб'єктів виконавчої влади, а й насамперед від особливостей керованого об'єкта (наприклад, від форми власності, індивіду­ального або колективного характеру тощо). Отже, методами державного управління є певні способи практич­ного здійснення органами виконавчої влади та іншими суб'єктами державного управління владно-організуючого впливу на керовані об'єкти, що відповідають характеру й обсягу наданих цим суб'єктам функцій та повноважень (компетенції), а також особливостям ке­рованих об'єктів.

Методи цілеспрямованого впливу суб'єктів управління — органів і посадових осіб на відповідні керовані об'єкти досить різноманітні, оскільки не тільки суб'єкти управління мають свої особливості, що стосуються їхнього призначення, організаційно-правового статусу. У сфері державного управління різні групи суспільних відносин потре­бують неоднакових підходів до їх впорядкування: наприклад, щодо державних підприємств застосовуються інші методи управління, ніж до недержавних.

Зрештою, з допомогою різних способів впливу виконується весь спектр функцій управління, і тому методи доповнюють один одного. Тільки в поєднанні вони створюють передумови ефективного здійснення управлінської діяльності.

298

Глава 17. Методи державного управління