Розкриття адміністративно-правового статусу1 фізичної особи знач­ною мірою залежить від з'ясування співвідношення таких категорій, як «людина», «особистість», «громадянин», «індивід», «особа», інших понять, що використовуються у різних правових актах, а також в юридичній літературі як синоніми.

У філософському плані людина — це суб'єкт соціальної і культур­но-історичної діяльності, суб'єкт суспільних відносин, а відтак істо­ричного і культурного процесу. Особистість є відносно стійкою, ди­намічною, соціальне обумовленою сукупністю духовних, громадсь­ко-політичних і морально-вольових якостей людини, свідомість і вчинки якої характеризуються певним ступенем соціальної зрілості та прагненням виявити свої індивідуальні здібності2.

1          Термін   «статус»  у перекладі з латинської означає  «стан»,   «становище».  В

юридичній літературі терміни «статус», «становище» особи, громадянина цілком

обґрунтовано використовуються як однопорядкові.

2          Мьісливченко А. Г. Человек как предмет философского познания. — М., 1972.—

С. 36-37.

195

РОЗДІЛ V. СУБ'ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

У міжнародно-правових актах найчастіше використовують понят­тя «людина». Так, у Загальній декларації прав людини1 йдеться про права, властиві всім членам людської спільноти. У цьому значенні «людина» використовується практично у всіх статтях зазначеного до­кумента, а також у більшості міжнародно-правових документів. По­ряд з ним досить часто використовують такі поняття, як «особа» та «індивід». Зокрема, Мінімальними стандартними правилами повод­ження з ув'язненими, ухваленими на першому Конгресі ООН з попе­редження злочинності й поводження з правопорушниками 30.08.1955 р., регламентуються стосунки з особами, котрі перебува­ють під арештом чи очікують суду, особами, заарештованими чи ув'язненими без пред'явлення обвинувачення.

У низці міжнародно-правових документів йдеться про права ін­дивідів. Прикладом може бути Азіатсько-тихоокеанська декларація людських прав індивідів і народів, ухвалена 15.02.1988 р. на II конфе­ренції юристів країн Азії і Тихого океану.

Згадування про особистість досить рідко зустрічається як у міжна­родно-правових документах, так і в законодавчих актах нашої держа­ви. Використання цього поняття більшою мірою характерне для публікацій наукового характеру.

У Конституції й поточному законодавстві України найчастіше вживаються поняття «громадянин» і «особа». Так, Конституція України визначає права й обов'язки громадян України, а Кодекс України про адміністративні правопорушення — перелік осіб, котрі беруть участь у провадженні в справах про адміністративні правопорушення (ст. 21), регламентує права особи, притягуваної до адміністративної відповідальності (ст. 268).

Ці поняття використовуються й у законодавстві інших держав. Прикладом можуть бути закон ФРН «Про збори й демонстрації (за­кон про збори)» від 24.07.1953 р.2, закони Італії «Про громадянство» і «Положення про громадянство»3. Співвідношення згаданих дефініцій, що характеризують фізичну особу, слід представити таким чином.

О Визначення «індивіда», що розуміється (в точному значенні слова) як окремий організм або особа, неприйнятне для вико-

1          Всеобщая декларация прав человека от 10 декабря 1948 года // Международная

защита прав й свобод человека. — М., 1990. — С. 14—20.

2          Федеративная Республика Германия. Конституция й законодательньїе актьі. — М.,

1991. — С. 455-463.

3          Италия. Конституция й законодательньїе акти. — М., 1988. — С. 66-74.

196

Глава 12. Фізичні особи: адміністративно-правовий статус

ристання у правовій літературі. Тут необхідне уточнення: людський чи суспільний індивід, і тільки це дає змогу ототож­нити поняття «людина» та «індивід» (людський). О Слід розрізняти терміни «людина» і «особистість», оскільки людина не завжди є особистістю, а проте будь-яка особистість є людиною. Так, навряд чи правильно говорити, що душевно хвора людина є особистістю. Звідси можна припустити, що поняття «людина» ширше за поняття «особистість». О Не тотожні й визначення «особистість» та «особа» . Це сто­сується ситуації, коли особу не можна визнати як особистість. Адже особою, котрій адміністративним правопорушенням за­подіяно майнової чи фізичної шкоди (ст. 268 КпАТІ), може ви­ступати душевно хвора людина, проте, як відзначено вище, її не можна визнати особистістю. При цьому її інтереси репре­зентують законні представники. Тут має місце ситуація, коли поняття «особа» слід вважати ширшим, ніж поняття «осо­бистість». Отже, співвідношення зазначених понять прямо пов'язане з категорією дієздатності.

О Терміни «особа» і «громадянин» також не є рівнозначними. Найчастіше вони не збігаються. Громадянство, яке виражає певний стан політико-правової належності людини, мають далеко не всі люди. Є так звані апатриди, особи без грома­дянства — люди, котрі втратили громадянство однієї держави й не набули його в іншій. Крім того, особами, притягувани­ми до адміністративної відповідальності, можуть бути як іно­земці, так і особи без громадянства.

Інститут громадянства опосередковує відносини держави й особи, оскільки щодо держави особа виступає у специфічній ролі саме її гро­мадянина, а держава, у свою чергу, адресується до неї не як до людини взагалі, а як до свого громадянина. Цей фактор значною мірою визна­чає правовий статус людини як суб'єкта адміністративного права.

Як правовий інститут громадянство юридична визначає статус осо­би в суспільстві й державі, правовий зв'язок особи з державою, що поши­рює на громадянина юрисдикцію держави, її законів. Водночас грома­дянство означає повне підпорядкування даної особи суверенній владі держави і захист останньою прав громадянина.

Громадянство є юридичною підставою користування відповідним правовим статусом. Громадянин виступає як суб'єкт права, тобто осо­ба, котра визнається законом здатною вступати в правові відносини.

197

РОЗДІЛ V. СУБ'ЄКТИ АДМІШСТРАТИВНОГО ПРАВА

Отже, у контексті адміністративно-правового статусу фізичної особи, за певних обставин, допустиме вживання термінів «суб'єкт» і «особа» як тотожних поняттю «громадянин».