§ 4. Сучасна трансформація методу адміністративного права
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165
Традиційний для адміністративного права імперативний метод регулювання істотно доповнюється елементами диспозитивного методу. Зокрема, дедалі більшого значення набуває використання загальних дозволів, що може розцінюватись як ключовий напрям трансформації методу цієї галузі права, що відбувається в сучасних умовах її розвитку і реформування.
77
Розділ II. ВИКОНАВЧА ВЛАДА, ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРАТИВНЕ.
Яскравим прикладом використання в адміністративно-правовому регулюванні загальних дозволів є надання громадянам величезного масиву прав, які випливають з конституційних прав громадян.
У регулюванні відносин між органами виконавчої влади і громадянами з приводу реалізації зазначених прав встановлюється/>ео/?дм-нація, сутність якої полягає в тому, що:
а) з одного боку, громадянам як підвладним об'єктам надаються
права вимагати від суб'єктів виконавчої влади належної поведінки
щодо реалізації прав і свобод громадян,
б) з іншого — на зазначених суб'єктів законом покладаються
чіткі обов'язки щодо неухильного виконання вищезгаданих вимог з
боку громадян.
Водночас забезпечується суворий режим дотримання суб'єктами виконавчої влади взятих на себе обов'язків за допомогою засобів адміністративного оскарження їхніх актів і дій та судового захисту порушених цими актами або діями прав і свобод громадян.
Відчутне посилення цієї нової риси методу адміністративного права дає змогу загалом говорити про створення якісно відмінного від колишнього адміністративно-правового режиму регулювання відносин між державою, її органами, посадовими особами і громадянами. Ця відмінність полягає в тому, що громадянин стає в певному сенсі рівноцінною стороною у стосунках з державою.
Забезпечення подібної рівноцінності повинно становити одну з найважливіших характеристик адміністративно-правового регулювання, що тісно пов'язана із застосуванням диспозитивного методу. Адже випадків, коли встановлюється рівність взаємних вимог і відповідна рівність обов'язків при належному юридичному захисті сторін адміністративних правовідносин, буде дедалі більше. Саме це, як свідчить світовий досвід, характеризує демократичні держави.
З огляду на це сучасна трансформація методу адміністративного права засвідчує його змішану природу, тобто органічне поєднання в ньому типових ознак як імперативного, так і диспозитивного методів правового регулювання.
Переконливою ілюстрацією суттєвої зміни правового становища сторін адміністративно-правових відносин в результаті трансформації методу адміністративного права є модель правового регулювання такого нового виду діяльності органів виконавчої влади (а також
78
Глава 4. Предмет, метод і принципи адміністративного права
органів місцевого самоврядування), як надання ними адміністративних (управлінських) послуг громадянам і юридичним особам.
Щодо поняття адміністративних послуг вітчизняна правова наука загальноприйнятої позиції ще не виробила. Більше того, сам термін «адміністративні послуги» поки що не сприйнятий всіма українськими ученими і практикою1.
Водночас термін «адміністративні послуги» спрямований не на виокремлення нового виду відносин між державними органами і приватними (фізичними і юридичними) особами, а на змістовну переоцінку характеру їхніх взаємовідносин. Адже владне розпорядництво з боку державних органів, їх посадових осіб — це один формат оцінки їх відносин з громадянами чи юридичними особами, а надання тими самими суб'єктами адміністративних послуг останнім — зовсім інший.
Дефініція «послуги» акцентує увагу на виконанні саме обов'язків держави перед приватними особами, спрямованих на юридичне оформлення умов, необхідних для забезпечення належної реалізації ними своїх прав і охоронюваних законом інтересів. І це цілком закономірно, оскільки сама державна влада — це реалізація не тільки пра-вомочностей, що зобов'язують громадянина, а й виконання певних обов'язків держави перед громадянином, за які вона цілком відповідальна перед ним. І таких обов'язків з її боку з'являтиметься дедалі більше в міру подальшої демократизації Української держави.
Отже, сучасна трансформація методу адміністративного права спрямована на подальшу демократизацію взаємовідносин між державою і людиною на засадах непорушності її природних та інших основних прав і свобод.
Водночас найбільш яскраво юридична природа цієї галузі, її суспільне призначення та місце в правовій системі виражаються в принципах адміністративного права, висвітленню яких присвячено наступний параграф.
1 Докладніше про це див.: Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В. Б. Авер'янова. — К., 2002. — С. 170-178.
79
Розділ II. ВИКОНАВЧА ВЛАДА, ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРАТИВНЕ ~