Аналіз чинного законодавства дає змогу говорити про існування двох видів проваджень у справах про адміністративні правопорушення:

по-перше, застосування адміністративних стягнень до фізичних осіб за правилами КпАП;

по-друге, застосування адміністративних стягнень до юридичних осіб, яке КпАП не врегульоване.

Якщо застосування адміністративних стягнень до фізичних осіб, незважаючи на існування певних правових прогалин, все ж таки деталь­но регламентовано у КпАП, то застосування стягнень до юридичних осіб має несистематизований характер.

Більше того, застосування стягнень за порушення різних правових норм відповідно має деякі відмінності у порядку накладення стяг-

518

 

Глава ЗО. Провадження у справах про адміністративні правопорушення

нень. Однак для згаданих груп суб'єктів адміністративного правопо­рушення (проступку) провадженням у справах про такі правопору­шення властиві й певні спільні риси.

Традиційно виділяють наступні стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення (адміністративно-юрисдикційного провадження):

загрузка...

порушення справи про адміністративне правопорушення;

розгляд справи про адміністративне правопорушення та прий­

няття рішення;

3)         оскарження  і  опротестування   постанови   по  справі  про

адміністративне правопорушення;

4)         виконання рішення, застосування адміністративного стягнення.

Справа про адміністративне правопорушення, як правило, розгля­дається за місцем його вчинення (ст. 276 КпАП). Але у випадку, коли правопорушення вчинено водієм, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання по­рушників. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 177 і 178 КпАП, розглядаються за місцем їх вчинення або за місцем проживання порушника.

1. Адміністративно-юрисдикційне провадження починається з вияв­лення факту вчинення адміністративного проступку, його фіксації у відповідному процесуальному документі. Щодо фізичних осіб таким документом виступає протокол про адміністративне правопорушення.

Протокол є первинним процесуальним документом, в якому ма­ють бути відображені всі обставини справи. Законодавство України містить перелік реквізитів, які мають бути обов'язково зазначені в протоколі (ст. 256 КпАП), а саме: дата, місце складання, дані посадо­вої особи, яка склала протокол; дані щодо особи правопорушника, місце та час вчинення адміністративного правопорушення, кла­сифікація відповідно до закону, що передбачає відповідальність за йо­го вчинення (при цьому має бути чітко зазначено, яка саме правова норма порушена); дані щодо свідків, потерпілих; пояснення правопо­рушника та інші відомості, що мають значення для справи (докази та будь-які інші фактичні дані, \^які встановлюють наявність або відсутність адміністративного правопорушення). При складанні про­токолу особі має бути пояснено її процесуальні права та обов'язки, передбачені ст. 268 КпАП.

Зазначений документ має бути підписаний особою, що його скла­ла, та правопорушником. При наявності свідків та потерпілих прото-

519

 

Розділ X. АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОЦЕС І АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОВАДЖЕННЯ

кол може бути підписаний і ними. Правопорушник може відмовити­ся від підписання протоколу, про що робиться відповідний запис. Правопорушник, за бажанням, може дати зауваження та пояснення до протоколу, викласти причини відмови від підписання документу. Особливої уваги заслуговує дата складання протоколу про адміністра­тивне правопорушення, оскільки саме з цієї дати розпочинається пе­ребіг строку давності притягнення до адміністративної відповідаль­ності, передбаченого ст. 38 КпАП.

Щодо юридичної особи при виявленні вчиненого правопорушен­ня, як і у випадку з фізичними особами, може бути складено прото­кол. Так, Законом України «Про відповідальність за повітряні переве­зення пасажирів через державний кордон України без належних доку­ментів для в'їзду в Україну» передбачено, що посадовою особою відповідного органу охорони державного кордону України, яка вико­нує функції із здійснення прикордонного контролю, про вчинення правопорушення складається протокол. Зміст цього протоколу та ви­моги форми майже ідентичні тим, які закріплені КпАП, за винятком того, що в ньому зазначаються назва повітряного перевізника, його юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, да­та і місце реєстрації. Підписується він уповноваженою особою повітряного перевізника.

Щодо інших форм документів, які фіксують правопорушення, то можна виділити також акт та розпорядження.

Найпоширенішою формою документального викладення обста­вин справи є акт. Як правило, він складається представником уповно­важеного органу щодо правопорушення, виявленого в ході перевірки.

Акти перевірок, зокрема, використовують органи Державної по­даткової служби, в них можуть викладатися як позитивні, так і нега­тивні результати перевірок бухгалтерської та фінансової документації господарюючого суб'єкта. Відповідними документами користуються й органи з питань електроенергетики (Національна комісія з питань регулювання електроенергетики, державні інспектори з експлуатації електричних станцій і мереж, державні інспектори з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії). Так, п. 7 Положення «Про накладення на суб'єктів господарської діяльності штрафів за порушення законодавства про електроенерге­тику» (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1999 р.) передбачено, що рішення про накладення штрафу приймається на підставі акту перевірки.

520

 

Глава ЗО. Провадження у справах про адміністративні правопорушення

Крім актів перевірок, уповноважені органи при виявленні пору­шення суб'єктами господарської діяльності правових норм видають відповідне розпорядження. В частині першій ст. 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зазначено: «Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції почи­нається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи і закінчується прийняттям рішення по справі».

Розгляд справи може бути розпочатий: за заявами суб'єктів госпо­дарювання, громадян, права яких були порушені; за поданням ор­ганів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю за пору­шення законодавства про захист економічної конкуренції; за влас­ною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.

Фактично складання протоколу (акту, розпорядження) є порушен­ням справи про адміністративне правопорушення (за винятком тих ви­падків, коли законодавець передбачає можливість не складати прото­кол). Одночасно законодавством передбачено обставини, за наяв­ності яких провадження в справі про адміністративне правопорушен­ня виключається.

Ст. 247 КпАП передбачає такі обставини щодо фізичних осіб:

відсутність події і складу адміністративного правопорушення;

недосягнення особою на момент вчинення адміністративного

правопорушення шістнадцятирічного віку;

—         неосудність   особи,   яка   вчинила   протиправну   дію   чи

бездіяльність;

—         вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або не­

обхідної оборони;

—         видання акту амністії, якщо він усуває застосування адміністра­

тивного стягнення;

—         скасування акту, який встановлює адміністративну відпові­

дальність;

закінчення на момент розгляду справи про адміністративне пра­

вопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу;

наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається

до адміністративної відповідальності, постанови компетентного орга­

ну (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення

або не скасованої постанови про закриття справи про адміністратив­

не правопорушення, а також порушення по даному факту криміналь­

ної справи;

174-'9»  521

 

Розділ X. АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОЦЕС І АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОВАДЖЕННЯ

— смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

Оскільки положення КпАП не поширюються на господарюючих суб'єктів і відсутній єдиний законодавчий акт, який би регулював хоча б загальні питання притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності, треба в кожному окремому випадку звертатися до відповідного закону чи іншого нормативного акту, що регулює відно­сини в тій чи іншій сфері. Більшість з них не містять положень, ана­логічних тим, що закріплені КпАП щодо притягнення до адміністра­тивної відповідальності фізичних осіб.

Однак є і винятки. Стаття 4 Закону України «Про відповідальність за повітряні перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів для в'їзду в Україну» передбачає наявність трьох обставин, за яких провадження у справі про правопорушення щодо юридичної особи не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю. Це 1) відсутність події правопорушення; 2) скасування встановленої цим законом відповідальності; 3) ліквідація повітряного перевізника.

Важливою умовою припинення провадження щодо притягнення до адміністративної відповідальності є сплив строку, передбаченого ст. 38 КпАП. Щодо фізичних осіб цей строк визначається наступним чином: «Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючо­му правопорушенні — два місяці з дня його виявлення».

Дещо відмінним є положення юридичних осіб. Правова розрізненість та теоретична невизначеність не створює певної систе­ми процесу адміністративного провадження щодо юридичних осіб. Зокрема, законодавче не визначено загальні строки, в межах яких до них може бути застосовано адміністративне стягнення. Лише деякі законодавчі акти закріплюють відповідні положення, однак навіть закріплені не мають єдності у визначенні та значно відрізняються від строків притягнення до адміністративної відповідальності фізичних осіб.

Так, ст. 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлює два види строків давності притягнення до відповідаль­ності: 1) за порушення законодавства про захист економічної конку­ренції — п'ять років з дня вчинення правопорушення, а в разі трива­ючого порушення — з дня закінчення вчинення правопорушення; 2) за правопорушення, передбачені пунктами 13—16 ст. 50 Закону, — три роки з дня вчинення або закінчення правопорушення.

522

 

Глава ЗО. Провадження у справах про адміністративні правопорушення

Нині фактично відсутнє не тільки теоретичне обгрунтування про­цесуальних строків притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб, а й законодавча не узагальнено критерії визначення цих строків. У більшості законодавчих актів ці строки взагалі не передба­чені. Водночас вони потребують приведення їх до єдиного критерію, визначення та усунення положень, якими встановлюється безстроко­ва відповідальність.

2. Центральною стадією провадження є розгляд справи про адмі­ністративне правопорушення. Це зумовлено тим, що саме на цій стадії фактично вирішується справа.

Виходячи з приписів КпАП дана стадія включає наступні процесу­альні дії:

О    підготовка справи до розгляду;

О    слухання справи;

О    прийняття рішення по справі та доведення його до відома.

Не всі органи, яким надано право фіксації правопорушення, ма­ють повноваження щодо подальшого розгляду справи. Це сто­сується і органів Державної автомобільної інспекції, і посадових осіб органів охорони державного кордону, і Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Певною мірою це стосується і державних інспекторів з електроенергетики. Однак треба зауважи­ти, що накладати адміністративні стягнення на фізичних осіб вони не уповноважені відповідно до положень КпАП. Водночас Поло­ження «Про накладення на суб'єктів господарської діяльності штрафів за порушення законодавства про електроенергетику» (за­тверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1999 р.) наділяє їх повноваженнями щодо застосування штрафів до суб'єктів господарювання.

Беручи до уваги, що не всі органи, які складають протоколи, акти та інші документи про адміністративні правопорушення, мають пра­во на подальший розгляд справи, вони зобов'язані передати всі ма­теріали по справі до уповноваженого органу.

На стадії підготовки справи до розгляду орган, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, має ретельно вивчити всі об­ставини справи, заслухати пояснення особи, щодо якої порушено адміністративне провадження, потерпілих, законних представників.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 16.12.2000 р. по справі № 1-17/2000 представляти інтереси в адмі­ністративному провадженні можуть як адвокати, так і інші уповнова-

523

 

Розділ X. АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОЦЕС І АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОВАДЖЕННЯ

жені особи, що мають відповідну юридичну підготовку. Згідно з цим Рішенням положення частини першої ст. 59 Конституції України про те, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допо­моги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Положення ж частини другої ст. 59 Конституції України про те, що для забезпечення права на за­хист від обвинувачення в Україні діє адвокатура, треба розуміти як од­ну з конституційних гарантій.

З урахуванням такого тлумачення Конституції України та відповідно до норм, закріплених у КпАП, особа має право на власний розсуд обрати собі захисника серед адвокатів чи інших спеціалістів-правознавців.

Для повного і своєчасного розгляду справи уповноважений орган чи особа зобов'язані ретельно підготувати справу до розгляду. Спра­ва про адміністративне правопорушення має бути розглянута за за­гальним правилом у 15-денний строк з дня одержання органом (по­садовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи (ст. 277 КпАП).

Водночас законодавець передбачив і скорочені строки розгляду окремих категорій справ. Так, справи про адміністративні правопо­рушення, передбачені статтею 422, частиною першою статті 44, стат­тями 44і, 106і, 1062, 162, 173, 173і, 178, 185 і частиною першою статті 1853, статтями 1857, 18510, 204і, розглядаються протягом доби, статтями 146, 157, 160, 1602, 185і, 1862 і 186" — у триденний строк, статтями 461, 51 і 176 — у п'ятиденний строк, а стаття­ми 101—103 КпАП — у семиденний строк. Законами України можуть бути передбачені й інші строки розгляду справ про адміністративні правопорушення.

Статтею 278 КпАП визначено, які саме питання мають бути з'ясо­вані при підготовці справи до розгляду:

О    чи належить до компетенції уповноваженого органу розгляд даної справи;

О    чи правильно складені протокол та інші матеріали справи про

адміністративне правопорушення; 524

 

Глава ЗО. Провадження у справах про адміністративні правопорушення

О чи оповіщені особи, що беруть участь у розгляді справи, про час і місце розгляду;

О    чи затребувані необхідні додаткові матеріали;

О чи підлягають задоволенню клопотання особи, що притя­гується до адміністративної відповідальності, потерпілих, їх законних представників чи адвоката.

Слухання справи розпочинається з оголошення складу колегіально­го органу або представлення уповноваженої особи, що її розглядає. Головуючий на засіданні колегіального органу або уповноважена осо­ба оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, що беруть участь у справі, їх права та обов'язки. Після цього оголошується про­токол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслухову­ються особи, які беруть участь у справі, досліджуються докази, якщо у справі бере участь прокурор, заслуховується його висновок.

Під час слухання справи має бути з'ясовано:

О    чи було вчинене адміністративне правопорушення;

О    чи винна дана особа в його вчиненні;

О    чи підлягає вона адміністративній відповідальності;

О чи є обставини, що пом'якшують адміністративну відпові­дальність;

О    чи завдано матеріальну шкоду;

О інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

До розгляду справи за необхідності можуть бути залучені експерти, перекладачі, свідки.

З'ясувавши всі обставини справи, врахувавши пом'якшуючі та об­тяжуючі обставини щодо фізичних осіб, уповноважений орган вино­сить постанову по справі, в якій приймає одне з таких рішень:

про накладення адміністративного стягнення;

про застосування заходів впливу, передбачених ст.241 КпАП;

про закриття справи.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення по­винна містити: назву органу (посадової особи), який виніс постано­ву, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розгля­дається справа; викладення обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акту, який передбачає відпо­відальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

525

 

Розділ X. АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОЦЕС І АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОВАДЖЕННЯ

Якщо при вирішенні питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення органами (посадовими особами) вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, то в постанові по справі зазначаються розмір шкоди, що підлягає стяг­ненню, порядок і строк її відшкодування. Постанова по справі повин­на містити вирішення питання про вилучені речі й документи, а та­кож вказівку про порядок і строк її оскарження.

Постанова колегіального органу приймається простою більшістю голосів членів, присутніх на засіданні. Постанова по справі про адміністративне правопорушення підписується посадовою особою, яка розглянула справу, а постанова колегіального органу — головую­чим на засіданні й секретарем цього органу. У випадках, передбачених законодавством України, про захід адміністративного стягнення ро­биться відповідний запис на протоколі про адміністративне правопо­рушення або постанова оформляється іншим установленим способом.

На заключному етапі розгляду справи постанова оголошується та доводиться до відома осіб або організацій, зацікавлених у справі. Копія постанови протягом трьох днів вручається або надсилається особі, щодо якої вона винесена. На прохання потерпшого йому також ви­дається копія постанови.

Провадження в справі про правопорушення щодо юридичних осіб завершується прийняттям рішення або постанови, причому їх зміст дещо відрізняється від постанов по справі фізичних осіб. Окрім вказаних раніше видів, вони можуть містити певні вимоги до правопоруш­ників, а саме: припинити порушення законодавства, зобов'язати відповідні органи відмінити прийняте рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями (як це передбачено Законом Ук­раїни «Про захист економічної конкуренції»).

3. Наступною стадією провадження є оскарження і опротестувати постанови у справі про адміністративне правопорушення. Статтею 288 КпАП регулюється порядок такого оскарження. Постанова, винесена будь-яким органом виконавчої влади, може бути оскаржена протягом десяти днів з моменту її винесення до вищестоящого органу або у місцевому суді. Натомість постанова суду є остаточною і оскарженню в порядку провадження в справах про адміністративне правопорушення не підлягає.

Зміна або скасування відповідної постанови суду можуть бути здійснені суддею, що виніс постанову, за протестом прокурора, а та­кож головою вищестоящого суду незалежно від протесту прокурора.

526

 

Глава ЗО. Провадження у справах про адміністративні правопорушення

Однак це не правило, а скоріше виняток, оскільки зазначена правова норма може бути застосована за наявності таких умов:

а)         якщо адміністративне стягнення застосоване за адміністративне

правопорушення, кваліфіковане за статтею, що вказана у вичерпному

переліку статей (ст. 294 КпАП), а їх близько тридцяти;

б)         якщо постанова винесена щодо особи віком від 16 до 18 років.

Тож постанови суду по справах про адміністративні правопорушен­ня, кваліфіковані за статтями інших законодавчих актів, окрім ст. 294 КпАП, не можуть бути переглянуті. Це значною мірою звужує обсяг права громадян на гарантований Конституцією України судовий захист порушених прав і свобод. Адже в даному випадку особа, щодо якої суд прийняв постанову про застосування адміністративних стягнень, не має реальних прав щодо її оскарження. Ця суперечливість має бути по­долана в новому Кодексі України про адміністративні проступки.

Відповідно до ст. 290 КпАП передбачено, що постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути опротестовано про­курором. Причому опротестування зупиняє виконання постанови про накладення адміністративного стягнення до розгляду протесту. Державна митна служба України також має право перевіряти у поряд­ку контролю додержання службовими особами митних органів закон­ності при провадженні у справах про порушення митних правил (ст. 144 Митного кодексу України).

Скарга або протест на постанову по справі про адміністративне правопорушення розглядаються правомочними органами (посадови­ми особами) в десятиденний строк з дня їх надходження, якщо інше не встановлено законами України. Орган (посадова особа) при роз­гляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обгрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:

залишає постанову без змін, а скаргу або протест без задоволення;

скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;

скасовує постанову і закриває справу;

змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним ак­

том про відповщальність за адміністративне правопорушення, однак

за умови, щоб стягнення не було посилено.

Якщо встановлено, що постанову винесено органом (посадовою особою), неправомочним вирішувати цю справу, то така постанова скасовується і справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).

527

 

Розділ X. АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОЦЕС І АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОВАДЖЕННЯ

Відповідно до ст. 296 КпАП скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повер­нення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв'язаних з цією по­становою. У разі неможливості повернення предмета повертається йо­го вартість. Передбачена також можливість відшкодування шкоди, за­подіяної фомадянинові незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту або виправних робіт.

Дещо інший порядок оскарження передбачено щоцо рішень органів Державної податкової служби України. Відповідно до законодавства України невід'ємним правом платника податків є право оскарження рішень податкових органів. З цією метою в структурі податкової служби були утворені (1996 р.) спеціальні підрозділи — апеляційні. До функцій цих підрозділів належав аналіз надходження та розгляду скарг платників податків. Наказом Державної податкової адміністрації України (ДПА) від 11.12.1996р. було затверджено Поло­ження «Про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби», яким регламентувався по­рядок розгляду податковими органами скарг платників податків. Цей порядок був суттєво змінений у зв'язку з прийняттям Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та бюджетними цільовими фондами».

Фактично відповідно до нововведень, закріплених цим Законом і відображених у згаданому Положенні, передбачено систему оскар­ження, яку можна представити таким чином.

Загалом органи Державної податкової служби розглядають скарги платників податків, щодо:

—         податкових повідомлень щодо сум податкових зобов'язань,

окрім ввізного та вивізного мита, акцизного збору, ПДВ та інших по­

датків, які відповідно до законодавства стягуються при ввезенні (пе­

ресиланні) товарів та предметів через митний кордон України або при

вивезенні з митної території, внесків до Пенсійного фонду, Фонду

соціального страхування України;

постанов про накладення адміністративних стягнень;

рішень про визначення сум податкових зобов'язань;

рішень про застосування фінансових санкцій тощо.

Якщо платник податків вважає, що орган державної податкової служби прийняв рішення, що суперечить законодавству з питань опо­даткування або виходить за межі його компетенції, встановленої зако-

528

 

Глава ЗО. Провадження у справах про адміністративні правопорушення

ном, він має право звернутися до органу державної податкової служби, рішення якого оскаржується, зі скаргою про перегляд цього рішення. Строк оскарження становить десять днів з моменту отримання плат­ником податків відповідного рішення (раніше відлік розпочинався з дати прийняття рішення уповноваженим органом). Зауважимо, що та­ка зміна відліку строків має позитивний характер. Вона відбулася тільки щодо оскарження дій органів державної податкової служби.

Протягом двадцяти календарних днів з дня отримання скарги відповідний орган приймає рішення. У випадку, якщо орган податко­вої служби надсилає рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків протягом десяти днів має звер­нутися зі скаргою до органу державної податкової служби вищого рівня. Для вищестоящого органу також встановлено двадцятиденний строк розгляду поданої скарги. Цей термін може бути подовжений до 60 днів за рішенням керівника державного податкового органу або його заступника.

Поряд з чисельними позитивними новелами Положення «Про по­рядок подання та розгляду скарг платників податків органами держав­ної податкової служби» (у редакції наказу ДПА від 02.03.2001 р.) містить також і певні суперечності, неузгодженості з чинними право­вими нормами. Так, п. 9 цього Положення зазначає, що рішення, прийняте за розглядом скарги, може бути менш сприятливе для плат­ника податків, ніж рішення, яке оскаржувалося. Натомість норми КпАП визначають, що орган або посадова особа при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопору­шення перевіряє законність і обгрунтованість винесеної постанови і може прийняти рішення щодо зміни заходу стягнення в межах, перед­бачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

І, нарешті, якщо рішення вищого органу державної податкової служби не задовольнить заявника, він має звернутися до господарсь­кого суду відповідного рівня із заявою про визнання рішення органу Державної податкової служби недійсним. Треба зауважити: якщо дослідити запропоновану законодавцем схему, враховуючи й мож­ливість апеляційного та касаційного оскарження рішення госпо­дарського суду, стає зрозумілим, що отримання остаточного рішення по справі розтягнеться на місяці.

У будь-якому випадку особа, щодо якої прийнято рішення про за­стосування адміністративного стягнення чи фінансової санкції, по-

529

 

Розділ X. АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОЦЕС І АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОВАДЖЕННЯ

винна мати право відразу звернутися з позовом до судового органу. Відзначимо у зв'язку з цим, що п. З Положення передбачено, що у ви­падку оскарження рішення державного податкового органу в суді (господарському суді) дане рішення не може бути оскаржено в адміністративному порядку.

Процедура оскарження рішення податкового органу свідчить, що, крім правил, встановлених КпАП, галузеві норми містять і свої, які певною мірою відрізняються. Але в будь-якому разі вони мають відповідати загальній нормі. Тож вкрай необхідна розробка єдиного законодавчого акту, який би містив єдині правила оскарження рішень у справах про адміністративне правопорушення.

4. Винесене по справі рішення, якщо воно не оскаржене або залише­но без змін, підлягає виконанню, що є заключною і обов'язковою стадією розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до статті 299 КпАП постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її вине­сення. При оскарженні або опротестуванні постанови про накладен­ня адміністративного стягнення ця постанова підлягає виконанню після залишення скарги або протесту без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчи­нення адміністративного правопорушення. Постанова про накладен­ня адміністративного стягнення у вигляді штрафу підлягає примусо­вому виконанню після закінчення строку, встановленого частиною першою ст. 307 КпАП.

У випадку невиконання рішення особою самостійно відповідні документи передаються на виконання Державній виконавчій службі, яка відкриває виконавче провадження та примусово вико­нує постановлене рішення. Питання виконання постанови по справі про адміністративні правопорушення регламентовані гла­вою 25 КпАП.

Отже, застосування заходів адміністративної відповідальності що­до фізичних та юридичних осіб, незважаючи на наявні відмінності, має певні спільні риси. Зокрема, адміністративно-юрисдикційні пра­вовідносини з участю як фізичних, так і юридичних осіб здійснюють­ся за однаковими стадіями провадження, які містять схожі процесу­альні дії.

530

 

Розділ Х.1

Адміністративне право у сучасній Європі

 

 

 

./* і»,