Значення правових презумпцій адміністративного процесу зумов­лено визнанням в Україні людини, її життя і здоров'я, честі й гідності, недоторканності та безпеки найвищою соціальною цінністю (частина перша ст. З Конституції України).

Презумпція невинуватості

Дотримання презумпції невинуватості є од­ним із найважливіших принципів, що істотно впливає на правове становище громадянина в демократичному суспільстві.

Конституція України закріплює положення, що відображають сутність презумпції невинуватості (ст. 62): «Особа вважається невину­ватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, поки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинуваль­ним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невину-

482

Глава 27. Адміністративний процес

ватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь». По­ложення даної статті віднесено законодавцем до сфери кримінального примусу. Натомість сфера адміністративного примусу, по суті, зали­шається без конституційного визнання презумпції невинуватості.

Таке становище не є виправданим. Притягнення до адміністратив­ної (як і до дисциплінарної) відповідальності має для особи негативні наслідки, часто істотно впливаючи на її соціальний, майновий і мо­ральний стан. Навіть у випадках відносної незначущості застосовува­них санкцій притягнення до адміністративної відповідальності може стати підставою для серйозних моральних страждань. Ось чому не­обхідне поширення презумпції невинуватості на адміністративно-юрисдикційну сферу.

Істотною ознакою презумпції невинуватості є те, що ніхто не зо­бов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні протиправного діян­ня. З цього випливає, що обов'язок доводити вину особи покла­дається на обвинувача, тобто на органи та посадових осіб, які встано­вили факт скоєння протиправного вчинку і порушили провадження в справі. Це означає також неможливість перекладання ініціативи в дослідженні всіх обставин справи на осіб, притягуваних до відпо­відальності на стадії розгляду справи, і обов'язковість дослідження всіх обставин справи стороною-ініціатором.

Проте не можна не брати до уваги бажання громадянина, залуче­ного до адміністративного процесу як особа, притягувана до відповідальності, самостійно брати участь у процесі встановлення об'єктивної істини в справі. У цьому виявляється не тільки природне бажання довести свою непричетність до вчинення правопорушення, а й активна громадянська позиція, прагнення допомогти виявити не­гативні прояви в діяльності окремих органів і посадових осіб з метою усунення недоліків, недопущення подібних ситуацій надалі щодо інших осіб. Тому активна позиція громадянина, котрий виступає в процесі як особа, притягувана до відповідальності, є своєрідним ка­талізатором процесу.

Отже, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення, проте має право це робити способами й у порядку, встановленими законом.

Ще однією ознакою, що характеризує презумпцію невинуватості, є віднесення права визнання особи винною у вчиненні адміністративного

483

Розділ X. АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОЦЕС І АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОВАДЖЕННЯ

правопорушення до компетенції тільки уповноважених законом суб'єктів.

І якщо в кримінальному процесі таким суб'єктом визнано тільки суд, то в сфері адміністративного процесу при здійсненні юрис-дикційного провадження до числа цих суб'єктів, крім суду, належать різні органи й посадові особи. Вичерпний перелік їх міститься в главі 17 КпАП. Саме ця обставина підтверджує позицію законодавця щодо реальності й необхідності втілення в життя цієї важливої ознаки пре­зумпції невинуватості. Інакше кажучи, рішення в справі, ухвалене ор­ганом, не уповноваженим на те законом, слід безумовно визнавати незаконним, і відповідно жодних правових наслідків для громадяни­на, притягуваного до відповідальності, воно нести не може.

Презумпція невинуватості істотно впливає на об'єктивність, не­упередженість розгляду питання про винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення на стадії розгляду і розв'язання справи по суті. Водночас ця презумпція повинна стати бар'єром для негативного ставлення до громадянина в інших суспільних відносинах у зв'язку з розглядом питання про його винуватість у вчиненні правопору­шення. Неприпустимо, щоб громадянина обмежували в його правах або застосовували щодо нього заходи негативного характеру до виз­нання його винним у скоєнні протиправного вчинку в установленому законом порядку. Так, не можна визнати правильним рішення про відрахування громадянина з вузу до винесення і набуття чинності по­станови компетентного органу про притягнення його до адміністра­тивної відповідальності.

Варто виділити таку ознаку презумпції невинуватості, як фіксація офіційного визнання вини особи у відповідному процесуальному доку­менті — постанові у справі про адміністративне правопорушення, яка набула чинності.

У зв'язку з цим постає закономірне питання: як діє презумпція не­винуватості в ситуації, якщо, наприклад, штраф стягується на місці вчинення правопорушення? Особливим тут є те, що відповідна поса­дова особа встановлює ознаки протиправного вчинку, тобто порушує провадження, і вона ж оперативно розглядає і розв'язує справу по суті. При цьому слід виходити з положення, згідно з яким у випадку, якщо особа заперечує накладення стягнення на місці, слід скласти протокол про адміністративне правопорушення. Тобто у цьому ви­падку громадянин сам вирішує, чи вважає він себе винним у вчиненні правопорушення і чітко усвідомлює наслідки: розгляд справи уповно-

484

Глава 27. Адміністративний процес

важеним органом (посадовою особою) на підставі складеного прото­колу. Водночас щодо такої ситуації необхідно законодавче закріпити обов'язок посадової особи роз'яснити громадянину його право запе­речувати стягнення й вимагати складання протоколу про адміністра­тивне правопорушення.

Загалом нормативне опосередкування презумпції невинуватості при розгляді справ про адміністративні правопорушення має фраг­ментарний, часто надто загальний характер. У зв'язку з цим виникла потреба у чіткішому законодавчому закріпленні основних вимог пре­зумпції невинуватості щодо як даного провадження, так й іншого ви­ду юрисдикційного провадження — дисциплінарного, оскільки наве­дені висновки повною мірою можна віднести й до нього.

Отже, щодо адміністративного процесу презумпцію невинува­тості слід визначити так: особа вважається невинуватою у вчиненні адміністративного або дисциплінарного проступку, доки її вина не бу­де доведена у передбаченому законом порядку і зафіксована постано­вою, що набула чинності, чи рішенням у справі. Водночас важливо врахувати, що презумпція невинуватості відоб­ражає лише один із багатьох аспектів правового становища громадя­нина в адміністративному процесі. Адже, як уже зазначалося, поряд із провадженнями, що мають юрисдикційний характер, він включає про­вадження неюрисдикційного характеру. Тут в інтересах громадянина не менш важливою, ніж презумпція невинуватості, є інша презумпція — правомірності правової позиції громадянина.

Презумпція       Ця презумпція найбільш характерна для

правомірності   провадження за скаргами громадян на рішен-

правової позиції            ня, д« чи бездіяльність органів та посадових

громадянина     ос'б- Ознаки даної презумпції полягають в

наступному.

По-перше, правова позиція громадянина, котрий подає скаргу, має вважатися правомірною доти, доки інше не буде встановлено рішенням органу (посадової особи), компетентного розглядати скаргу по суті. Інакше кажучи, презюмується, що наявні підстави для подання скар­ги, конкретне право громадянина порушено конкретними діями або бездіяльністю певного органу або посадової особи, має місце пору­шення ними вимог правових норм.

По-друге, права й обов'язки щодо доведення правомірності право­вої позиції громадянина мають бути відповідно розподілені між ним і

1/2+16 4-198     485

Розділ X. АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОЦЕС І АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОВАДЖЕННЯ

органом (посадовою особою), який розглядає скаргу, а також органом (посадовою особою), дії чи бездіяльність якого оскаржуються.

Обов'язок доведення фактів і обставин, які стали підставою для подання скарги, мають покладатися на орган (посадову особу), дії якого оскаржуються. Крім того, інтереси законності й об'єктивності ухвалення рішення щодо скарги вимагають певної ініціативи від ор­гану (посадової особи), який розглядає і розв'язує скаргу.

По-третє, рішення по скарзі не повинно грунтуватися на припу­щеннях, а всі сумніви щодо правомірності правової позиції громадянина мають тлумачитися на його користь.

Розглядувана презумпція зможе дисциплінувати діяльність чинов­ників усіх рівнів і сприяти попередженню порушень прав і свобод громадян з боку державних органів. Вона об'єктивно зумовлена і є не­обхідною вимогою, з урахуванням якої мають будуватися стосунки між громадянином та державою в особі її органів.

При здійсненні будь-яких інших адміністративних проваджень не-юрисдикційного характеру також необхідно виходити з презумпції пра­вомірності правової позиції громадянина. Але в них розглядувана пре­зумпція дещо втрачає своє значення, оскільки тут відсутній правовий спір (конфлікт).

Проте не можна зовсім заперечувати значущість такої презумпції в більшості неюрисдикційних адміністративних проваджень, її значен­ня зумовлено щонайменше двома факторами.

По-перше, суб'єктивне ставлення представника державного органу до громадянина має, безумовно, містити припущення про законність тих чи інших домагань останнього (наприклад, при розгляді заяв грома­дян).

По-друге, щодо «тягаря доведення» правомочності своєї позиції громадянином, представники державних органів мають бути орієнто­вані на мінімізацію зусиль громадян щодо одержання різної інформації, документів, необхідних для досягнення цілей того чи того проваджен­ня. Йдеться про те, що службовці не повинні обмежуватися формаль­ною вимогою щодо представлення громадянином тих чи тих доку­ментів, а, виходячи із ситуації, самостійно від імені відповідного ор­гану витребувати їх. Цим вони можуть реально допомогти громадяни­ну уникнути фізичних і моральних збитків, які практично завжди су­проводжують «боротьбу за довідку».

Втілення в життя розглянутих презумпцій адміністративного про­цесу сприятиме істотному поліпшенню правового регулювання адміністративно-процесуальних відносин. 486