Запровадити судовий захист прав громадян, що порушувалися в сфері державного управління, намагалися ще в радянський період. Згідно із ст. 58 Конституції СРСР (1977 р.) дії службових осіб, які вчи­нені з порушенням закону, з перевищенням повноважень і які обме­жують права громадян, могли бути у встановленому законом порядку оскаржені до суду. Ст. 56 Конституції УРСР (1978 р.) передбачала та­ке саме положення.

Проте зазначений припис було втілено в життя лише через 10 років, в період перебудови, коли було прийнято Закон СРСР «Про порядок оскарження в суді неправомірних дій службових осіб, які ущемляють права громадян» від 30.06.1987 р. Предметом судового оскарження згідно з цим Законом були дії службових осіб, вчинені з порушенням закону, з перевищенням повноважень, що обмежують права громадян, внаслідок чого громадяни незаконно позбавлялися можливості повно або частково здійснювати право, надане їм законом чи іншим норма­тивним актом, або на них незаконно покладався якийсь обов'язок.

На підставі даного Закону 25 квітня 1988 р. Цивільний процесуаль­ний кодекс України (далі — ЦПК) було доповнено главою 31-А «Скарги громадян на рішення, дії або бездіяльність державних ор­ганів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяль­ності». 2 листопада 1989 р. був прийнятий новий Закон СРСР «Про порядок оскарження в суді неправомірних дій органів державного уп­равління і службових осіб, що ущемляють права громадян», яким бу­ло розширено предмет судового оскарження: тепер йому підлягали дії не тільки службових осіб, а й органів державного управління, тобто од­ноосібні та колегіальні дії.

Відповідно до глави 31-А громадянин має право звернутися до су­ду (військовослужбовець — до військового суду) зі скаргою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного органу, юри­дичної або службової особи під час здійснення ними управлінських функ­цій порушено його права чи свободи (частина перша статті 248' ЦПК).

До суб'єктів, зазначених у частині першій цієї статті, рішення, дії або бездіяльність яких можуть бути оскаржені до суду (суб'єкти оскар­ження), належать:

388

Глава 22. Правовий захист прав громадян у державному управлінні

органи виконавчої влади та їх службові особи;

органи місцевого самоврядування та їх службові особи;

керівники установ, організацій, підприємств та їх об'єднань не­

залежно від форм власності;

керівні органи і керівники об'єднань громадян, а також служ­

бові особи, які виконують організаційно-розпорядчі, адміністратив­

но-господарські обов'язки або виконують такі обов'язки за спеціаль­

ними повноваженнями.

31 жовтня 1995 р. глава 31-А ЦПК була викладена в новій редакції, згідно з якою предметом судового оскарження можуть бути як ко­легіальні, так і одноосібні рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів оскар­ження, акти як нормативного, так і індивідуального характеру, в зв'яз­ку з якими громадянин вважає, що:

О    порушено або порушуються його права чи свободи; О    створено або створюються перепони для реалізації ним своїх конституційних прав чи свобод (або вжиті заходи щодо ре­алізації його прав є недостатніми);

О на нього покладено обов'язки, не передбачені законодавством або передбачені, але без врахування конкретних обставин, за яких ці обов'язки повинні покладатися, або вони покладені не уповноваженими на це особою чи органом;

О його притягнуто до відповідальності, не передбаченої зако­ном, або до нього застосовано стягнення за відсутності перед­бачених законом підстав чи неправомочною службовою осо­бою або органом.

Ст. 55 Конституції України гарантує право на судовий захист: «Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самовряду­вання, посадових і службових осіб». Проте ні ст. 55 Конституції Ук­раїни, ні глава 31-А ЦПК не визначають, які саме рішення, дії чи бездіяльність зазначених органів та осіб можуть бути оскаржені, встановлюючи тим самим принцип, відповідно до якого в суді можуть ос­каржуватися будь-які рішення, дії та бездіяльність.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 25.11.1997 р. № 6-зп вказав, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді за­гальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу дер­жавної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства

389

Розділ VIII. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ

вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або обме­жують права і свободи громадянина України, іноземця, особи без гро­мадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують пра­вового захисту в суді.

Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах незалеж­но від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановлений інший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рівня щодо того органу і посадової особи, що прийняли рішення, вчинили дії або допустили бездіяльність)1. Наприклад, до суду можна оскаржити: відмову в реєстрації акту громадянського ста­ну; відмову в оформленні паспорта для виїзду за кордон чи в продов­женні терміну його дії, тимчасову затримку видачі паспорта чи його вилучення; рішення місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про введення не передбачених законом податків і зборів, про встановлення обмежень на вивіз товарів за межі адміністративно-територіальної одиниці і т. ін.

Із Закону України «Про внесення змін до Цивільного процесуаль­ного кодексу» від 31.10.1995 р. випливає, що оскарження у сфері уп­равлінської діяльності поширюється і на приватні, акціонерні, змішані підприємства та установи. Цей Закон (ст. 248і) бачить різни­цю між організаціями і державними установами чи підприємствами та їх посадовими й службовими особами. Отже, Закон і ст. 55 Консти­туції України передбачають судову відповідальність не тільки посадо­вих чи службових осіб органів державної влади та органів місцевого са­моврядування, а й посадових, службових осіб установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності та посадових осіб, які вико­нують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції тощо, їх об'єднує один процесуальний порядок розгляду справ — за правилами глави 31-А ЦПК2 — щодо поновлення прав чи свобод, проголошених Конституцією України чи законами і поруше­них суб'єктами оскарження, рішення, дії чи бездіяльність яких може бути оскаржено до суду.

1 Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. У 3 кн. — К., 2001. — Кн. 1. — С. 61.

218 березня 2004 р. Верховною Радою України прийнято новий ЦПК, котрий набирає чинності 1 січня 2005 р. В ньому не передбачене регулювання розгляду адмі­ністративно-правових спорів.

390

Глава 22. Правовий захист прав громадян у державному управлінні

Якщо за Законом СРСР від 30.06.1987 р. в Україні у 1988 р. було розглянуто кілька сотень справ, то після введення в дію глави 31-А ЦПК у редакції від 31 жовтня 1995 р. суди України розглядали уже де­сятки тисяч таких справ за рік. Зокрема, у 2002 р. кількість розгляну­тих справ досягла майже 8 тисяч.

Цьому сприяла й та обставина, що відповідно до ст. 9 Основного Закону України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розвиток цього положення Верховна Рада України прийняла Закон «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Першого протоколу та прото­колів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 р. Відтак названа Конвенція стала частиною національного законодавства України. У статтях 2,6, 13 цієї Конвенції закріплено право громадян на судовий захист своїх прав і свобод від порушень, допущених суб'єктами ос­карження у сфері управлінської діяльності. Це право конкретизовано у цілому ряді законів України.

Конституція України передбачає подальше розширення компе­тенції судів, які розглядають адміністративні справи. Право звертати­ся до суду виступає не лише в тому разі, коли спір має взагалі пуб­лічно-правовий, а й тоді, коли він набуває конституційно-правового характеру. Це означає, що суди загальної юрисдикції компетентні вирішувати правовий спір, якщо його сторонами є органи державної вла­ди, розгляд справ у зв'язку з актами яких належить до виключної компе­тенції Конституційного Суду України, а саме: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента Ук­раїни, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ра­ди Автономної Республіки Крим.

При цьому слід наголосити, що судам загальної юрисдикції під­відомчі адміністративні справи, в яких вирішується спір саме щодо законності правового акту, тоді як Конституційний Суд вирішує пи­тання щодо їх конституційності, тобто відповідності оспорюваного акту Конституції України.

У зв'язку з подальшим розвитком законодавства України, на вико­нання приписів Основного Закону, з метою повнішого гарантування захисту прав і свобод людини в Україні на базі прийнятого 21.06.2001 р. Верховною Радою України пакету законодавчих актів про внесення змін та доповнень до дванадцяти чинних законів, які

391

Розділ VIII. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ

регулюють діяльність судів І визначають їх повноваження, а також по­вноваження правоохоронних органів, розпочалася так звана мала су­дова реформа. Важливим результатом реалізації цього пакету законо­давчих актів про внесення змін до діючого законодавства є створення в Україні єдиної системи судів загальної юрисдикції.

Змінами до Закону України «Про судоустрій України» передбачено також створення системи спеціалізованих адміністративних судів і як перший крок визнано за необхідне утворити Вищий адміністратив­ний суд, який би був касаційною інстанцією в адміністративних спра­вах, розглянутих місцевими й апеляційними судами. Отже, йдеться про формування в Україні повноцінної адміністративної юстиції.

392